Вступ

І. Психологічні особливості дитини, пов”язнані з неправильним вихованням

1.1. Патологічне формування характеру

ІІ. Хворобливі прояви, пов'язані з захворюваннями психіки дітей

2.1. Особливості поведінка дітей і підлітків з психопатією

ІІІ. Методика практичного дослідження нервово-психічної адаптації дитини

Висновки

Використана література

Вступ

Психіка дитини і підлітка являє собою складний механізм взаємодії біологічних процесів дозрівання мозку і соціально-психологічних впливів, надаваних навколишнім світом, людьми. Відомо, що мозок починає розвиватися в період внутрішньоутробного розвитку. Після народження дитини розвиток мозку, диференціювання його клітин триває, психічні функції розвиваються і удосконалюються в ході їх біологічного дозрівання, а також під впливом навчання, виховання і спілкування дитини з світом. Розвиток психіки проходить певні періоди, зумовлені біологічним дозріванням функцій мозку і придбанням певних навичок, досвіду, умінь, знань.

Формування всіх сфер психіки починається з народження дитини, але в кожен період розвитку його психіки чільну відіграє певна сфера. Так, якщо на першому голу життя бурхливо розвивається рухова (психомоторна) сфера, то в підлітковому віці переважають емоції, інтелектуальна сфера, особистісна сфера.

Формування всіх цих сфер психіки починається з народження дитини, але в кожен період розвитку його психіки чільну відіграє певна сфера. Так, якщо на першому роціжиття бурхливо розвивається рухова (психомоторна) сфера, то в підлітковому віці переважають емоції, інтелектуальна сфера, особистісна сфера.

Мета роботи:дослідження психологічних особливостей „важкої” дитини.

В курсовій роботі „Психологічні особливості особистості (важкої дитини)” ми розглянемо такі питання: порушення поведінки, пов”язаної з неправильним вихованням дитини та психологічні особливості дітей з психічними відхиленнями. Також ми проведемо практичне дослідження.

І. Психологічні особливості дитини, пов”язнані з неправильним вихованням

Нерідко у дітей і підлітків можуть почати виявлятися розлади поведінки, пов'язані з набутими формами болючого реагування на неправильне виховання чи травмуючу психіку життєву ситуацію. В основі цих болісних розладів лежать два основоположні моменти:

1. Ситуація, не прийнятна для дитини (підлітка), яка створює для нього певні труднощі у спілкуванні, яка нерідко приводить до переживань, образ, обмеженню самолюбства. Часто ситуація стає неприйнятною через типологічні властивості особистості чи акцентуацій.

2. Реакція підлітка на цю, не прийнятну їм, ситуацію.

У які ж складні ситуації може потрапити дитина (підліток), що травмує його психіку? Це може бути образа,якачасто повторюється, ображаєйого самолюбство, глузування над батьками чи близькими, до яких дуже прив'язаний дитина, неприйняття в гру або в компанію; конфліктна ситуація в сім'ї (батьки зайняті з'ясовуванням взаємин і не звертають увагу, щодитина на це болісно реагує) та іншіпричини.

„Порушення поведінки, пов'язане з неправильним вихованням чи психотравмуючою ситуацією, може бути короткочасним — у вигляді патологічних реакцій або більш стійким — у вигляді патологічного формування характеру

За визначення відомого дитячого психіатра У. У. Ковальова, патохарактерологічніреакції — це психогенно обумовлене реагування особистості на ситуацію, яка проявляеться в порушенніповедінки дитини, (підлітка). Ці реакції перебувають у динамічному співвідношенні з так званими характерологічними, природними, нормальними психологічними реакціями особистості дитини назмінуабо неприйняття ситуації. Патохарактерологічніреакції відрізняє хворобливий характер особливостей реагування особистості. Зазвичай така реакція виявляється не в тому середовище чи з приводу ситуації, щоїї викликала, а в іншій. При цьому навколишнім не завжди зрозуміло, чому раптом дитина змінилаповедінку, нервується, сердиться Приміром, домаконфліктна ситуація: батьки в сварці, напружена обстановка небайдужа для дитини і, як кажуть у народі, «діє йому на нерви». У результаті дитина «зривається» в школі, свариться з однолітками із незначногоприводу. Поступово приєднуються симптоми чи прояви болючого рівня—невротичні розлади. У дитини від психо травмуючої ситуації з'являються дратівливість, часті безпричинні зміни настрою, плаксивість, порушується сон, пропадає апетит, може спостерігатися заїкуватість, нічне нетримання сечі. Найбільшчасто в дитячому й молодшому підлітковомувіці виявляються реакції протесту, опозиції.

За описомВ. В. Ковальова, ці реакції включають велику групу різноманітних форм минущого порушення поведінки, вяких лежить об”єднующийїх афективно-заряжений комплекс переживань. Часто він настільки значущий для цієї особистості, що стає головним в житті. Хворобливийхарактер переживання набуває через те, що дитина ніяк не може від нього позбутися. Але протест виявляється не тільки в боліснійформі. Протестні реакції залежать від складу особистості, її типологічних особливостей (акцентуацій), а також від віку.

У молодшому дошкільному віці активні стеничні діти на заборони, які не завжди обгрунтовані і кривдять дитину, можуть або активно заперечувати, або вступити в бійку з однолітками, що призводить до ще більшого нагнітання психо-травмуючої ситуації. У маленької дитини може спостерігатися істероформнаповедінка, зовні нагадуючаістеричний напад. Так, дитина на відмова купитиіграшку,яка йому сподобалася починає кричати, тупотіти ногами, падає на підлогу. Зазвичай воназнає, що з цього вийде: мама спочатку буде умовляти, потім їй стане ніяково перед оточуючими, і вона купить іграшку. Найчастіше такі форми протесту у маленьких дітей виникають і закріплюються при неправильномувихованнів сім'ї. Дитину опікають, йому все дозволяють, хоча батькам здається, що вони виховують правильно. Це призводить до закріплення протестних реакцій істероформного типу. Особливості особистості дитини відіграють у формуванні цих реакцій не останню роль.

Виховувати дитинупотрібно так, щоб він розумів якісь обмеження, а головне — дистанцію між собою і батьками. Маленькадитина до трьох років самостійно зайняти себе не може, тому рекомендується дати йому заняття, організувати гру і привчати його до того, щоб вонане заважаладорослим виконувати свої справи. У сім'ях, де це розуміють і дотримуються, завжди спокійна, доброзичлива обстановка, дитина не примхлива.При конфліктних ситуаціях, які повторюються вдитячому садку, скаргах на войовничість дитини в школі чи дворі батьки повинні звернутися до дитячогопсихіатра.

Пасивніформи протестучастіше виникають у осіб типологічно слабих, які неможутьдати відсіч кривдникові).Змістовнасторона пасивних реакцій різнобічніше, ніж активних. Це можуть бути втечі з школи , з дому, дрібні гидоти кривдникові, обмови, фантазії про те, як помститися кривдникові і навіть суіцідальна поведінка (замах на самогубство). У реакціях пасивного протесту завжди міститься момент довільності та нарочитості: дитина робить зло імовірному кривднику. Приклад такої поведінки — прагнення дитини випачкати білизну чи намочити штанці. При цьому, не уміючи приховати свій протест і нарочитість своєїповедінки, дитина стежить за реакцією оточуючих. Повторення цих вчинків носить хворобливий характер. (Якщо конфліктна ситуація не дозволяється, то, крім довільних форм, можуть виникнути і недовільніформи (неврози), коли дитина вже керує собою.

Іноді при психотравмуючій ситуації протест дитини в довільному виборчому мовчанні. Це так званий (елективнй мутизм), когда дитина не говорить із неприємними йому людьми.

В деяких випадкахтакі форми пасивного протесту можуть виникнути у дітей з дефектами мови. Якщо над ними сміються однолітки чи старші, діти можуть замовчати, що згодом призводить до фіксації і генералізації цього мовчання. При появіперших ознак стійкого мовчання необхідно звернутися до дитячому психіатра і логопеда. Однієюз форм пасивного протесту може бути спроба уникнути неприємної ситуації. Це так звані реактивно зумовлені відходи.Які нерідко фіксуються і закріплюються як звичне бродяжничествоз з йогонаслідками. Підтвердженням цьому служити численні приклади з практики дитячих психіатрів. В сім'ї спокійна обстановка, але батьки вирішили, що їх дитина зобов'язанадобре вчитися, як вони свого часу. А дитина має слабшіздібності, і, крім того, батьки не прищепили йому працьовитості. Чергова трійка чи двійка зустрічається «вштики» і супроводжується тривалими нотаціями або навіть «бійкою». У відповідь на це в дитини виникає негативне ставлення до навчання, і порочне коло замикається. Може виникнути приватна реакція протесту чи втеча відважкої, травмуючої ситуації. Отримавши на черговій контрольнійпогану оцінку, дитина, боючись покарання, не приходить додому, йде на вулицю, до друзів, нерідко потрапляє під вплив, бреше. Недорозуміння в сім'ї, часте попранняправ дитини, образи призводять до того, що підлітки шукають так званого психологічного притулку в не контрольованих дорослими групах, їх протест може супроводжуватися асоціальними способами самоствердження (паління, алкоголізм). Тепла розмова з дитиною, щирий інтерес до його проблемв такихвипадках корисніше, ніж відкритий конфлікт.Реакція дитини (підлітка) який відкрито не може протистояти кривдникові, виявляється в бажанні покінчити життя самогубством. Докори і побої призвели 11-річногохлопчика спочатку до погіршення поведінки, а потім до спробиповіситися. Трапляється, що компанія підлітків з асоціальними нахилами починає вимагати гроші або інші цінності. Переслідуєма дитина протестує — відмовляєтьсяйти до школи, вимагає, аби його супроводжували старші на прогулянку, тренування. Батькам слід дуже тактовно розпитати дитинупро причини поганого настрою, дратівливості і разом із ним прийняти якесь рішення, допомогти вийти з важкоїситуації. Суїцідальнаповедінкане завжди однозначна за своїми мотивами. Бувають випадки, коли дитина (підліток) із неврівноваженою психікою не знаходить виходу з важкоїситуації і намагається накласти на себе руки. Це може бути раптово (так звана гостра афективна) реакція або ж результат тривалих переживань. Розрізнятивід таких станів слід поведінкові реакції протестного змісту, коли дитина хоче когось налякати, продемонструвати свою готовність до самогубства, щоб домогтися бажаноїуваги від оточуючих або якогось блага для себе.

У будь-якому випадку необхідно прислухатися до розмов дитини, придивитися до його приготувань. Справа в тому, що дитина зі своєю незрілою психікою і підліток зі своєю неврівноваженістю можуть непомітно себе «переграти» і справді покінчити життя самогубством. Описані вище реакції відмови, розпачу (резигнації) можуть приймати різні форми.

Нерідко поведінкові реакції супроводжуються невротичними діями (блювота перед відправкою у дитячий садок, яка стає звичною, порушення сну). Іноді діти, котрі пережили розлучення з близькими, їх від'їзд чи смерть, відмовляються від звичних задоволень, ігор. Дорослі повинні зайняти його, відвернути увагу, бажано змінити обстановку, яка нагадує про травмуючу подію. До реакцій пасивногопротесту у особистості зі слабкими можливостями "протистояння неприємностей слід зарахувати гіпер-компенсаторніфантазії різного змісту. У думках, мріях дитина намагається помститися кривдникові, при цьому іноді придумує дуже жорстокі ситуації. Це може імітуватисяв іграх з уявлюваним конкретним кривдником або позначатися в малюнках. У молодшому шкільному віці реакції пасивного протесту можуть висловлюватися і в витівках, навмисно обмежують кривдника: потай розбите скло, зіпсовані речі. Якось хлопчик років десяти відрізав батькові від вихідного костюма все гудзики перед зборами на урочистий вечір, оскільки протестував проти мачухи, яку батько привів в будинок.

В дитячому й підлітковому віці бувають реакції наслідувань, чи, як їх називають в літературі, „реакції імітацій”. Поведінка людини при її прагненні до індивідуальності у чомусь повторює поведінку оточуючих. Це властивість людської психіки — переймати і засвоювати досвід, вивільнюючи при цьому свою індивідуальну позицію, свої звички. Під реакцією наслідування розуміють прагнення дитини (підлітка) дотримуватися прикладу чиєїсь поведінки, манері триматися, чиїмось захопленням. Взірцями для наслідування можуть бути герої книжок, спортсмени, кінозірки, артисти, родичі. Молодші школярі, наслідуючи, намагаються повторювати вчинки, справи, розмови дорослих, або їм хочеться мати такий самий предмет, як у товариша,наприклад ліхтарик, сумочку. Підліток наслідує манері вдягатися, говорити, манері всієїповедінки. Причиноюсерйозних порушень може стати реакція наслідування, коли в якостізразка обирається негативний герой— «супермен» з зарубіжного кінофільму,або повія, яка живе, за поданням підлітка, «красиво» модні речі, машина.Останніми роками в зв'язку з зростанням загального добробуту в окремих сім'ях, на жаль, основним змістом існування стало нагромадження матеріальних благ («щоб не гірше, ніжу інших»). Прагнення до накопичення передається і підліткам. Копіювання таких запитів і манери поведінки підтримується властивоюцьому віковіреакцією емансипації.Але це ще не болюча реакція, з якою можуть впоратися педагоги, якієавторитетом у підлітка, чи сім'я, якщо вона не втратила свого впливу на нього. Реакція наслідування набуває хворобливі риси тоді, коли прагнення підлітка бути схожим на свого героя або обійняти належне з його точки зору місце в цікавлячій його групі підлітків не призводить до цілі.Батьки або не можуть, або не хочуть купувати те, що потребує підліток, а й не вміютьвідвернути його від цихбажань.Підліток гостро переживає невідповідність між бажаним і дійсним.

У життіможуть зустрічатися також реакції так званого негативного підражання.Підліток не згоден, приміром, із установками своєї сім”ї, яка живе лише меркантильними інтересами, і відмовляється від домашніх благ, прагне до компанії невдах, воліє носити поношений одяг, явно немодний. Це своєрідна реакція протесту, яка поєднувалася з реакцією підражання.

Реакція компенсації також нерідко спостерігається в дитячому віці. У нормі вона зводиться до бажання приховати свій недолік чи погану поведінку і може виявлятися у звичайній брехні або в спробі «затьмарити» свої неуспіхи чимось іншим. Приміром, некрасива дівчинка чи кволийпідліток, які не користуються особливоюувагою в середовищі однолітків, старанно вчаться, багато читають, щоб домогтися репутація «ерудита». Нескінченні зауваження і нотації вчителів і батьків часто болісно сприймаються дітьми вже молодшого шкільного віку і можуть призвести до розв'язноїповедінки і неслухняності. У ряді випадків реакція компенсації набуває особливо хворобливий характер і переходить в реакцію гіперкомпенсації. Приклад такий реакції — несподіваний хуліганський вчинок підлітка, якомуподібне було раніше не характерно.Це може бути пов'язано з тим, що він хоче утвердитися, посісти певне становище в цікавлячіййого компанії однолітків. Слабкі, малоактивні підлітки, яких ніхто не помічає, часто не можуть ввійти в компанію однолітків. При цьому вони зазвичай дуже самолюбиві, чутливі і уразливі. Це призводить до того, що такий підліток починає мріяти щось нереальне, з'являються фантазії, які заміщаютьсвіт реальних людських відносин. З цього стану їх потрібно обов'язково виводити. Необхідно залучати таких дітей до участі в цікавих зустрічах, до видовищнихзаходів, екскурсій. У противному разі відбувається стійке хворобливе формування характеру.Слід тут же згадати про своєріднуповедінкуу дітей і підлітків, які потерпають від хронічниххвороб, наприклад на ревматизм,зуродженим пороком серця, діабет. Така дитина страждає подвійно. По-перше, хвороба впливає на нервову систему,погіршує здатність переносити емоційні, інтелектуальні і фізичні навантаження. Діти швидко втомлюються, втрачують контрольнадсобою,стаютьдратівливі, агресивні або плаксиві. По-друге, хворобаіїї лікування приводять до створення певного режиму обмежень: дієта, забороназайматися спортом, що ускладнює взаємини підлітказоднолітками. Діти, позбавлені здібності рухатися (ортопедичні захворювання, паралічі), нерідко також схильні до так званихгіперкомпенсаторнихфантазій: вони мріють про футбол, біг чи просто рухливих іграх в середовищі дітей. Дитина, особливо підліток, прокинувшисьвід своїхуяв розуміє безвихідність свого становища і у неї виникає бажання відгородитися від спілкування, замкнутися в собі.Ось чому такі діти повинні навчатися й виховуватися в спеціально для них призначених санаторіях і школах. При цьому слід якомога більше урізноманітити життя дитини іграми, доступними йому заняттями, спілкуванням, розвагами, щоб він не залишався наодинці зі своєю хворобою і не думав про своюнеповноцінність. Комплекс неповноцінності буваємайжеукожного підлітка. Але в його основі можутьлежати різні причини. Підліток дуже критично оцінює свою зовнішність; одним вона подобається, іншим, -навпаки, знаходять в ній масу недоліків. Впевненість у своїй неповноцінності веде підлітка у світ гіперкомпенсаторних фантазій про прекраснесуспільство, де він посідає належне йому місце, де його помічають і рахуються з ним. Зазвичай всіреакції болючого (патологічного) типу обростаютьневротичними розладами. Дитина переживає психотравмуючуситуацію, стає дратівливоючи плаксивою; у неї порушується сон, може з'явитися заїкуватість, деннеабо нічненетримання сечі. При закріпленні негативних поведінкових реакцій і появіневротичних симптомів слід показати дитинулікареві. Лікар не тільки призначить лікування, а й постарається допомогти батькам і пацієнтові усвідомити причини, які привели до такогостану, допоможе рідним провести психотерапевтичні розмови, які знімуть напруження в дитини, розрядять психотравмуючуситуацію.

1.1. Патологічне формування характеру

Патологічним формуванням характеру, на думку В. В. Ковальова, слід вважати стійку хворобливу зміну поведінки, пов'язану з психотравмуючою ситуацією чи неправильним вихованням і що призводить до порушення соціальної адаптації дитини (підлітка). Однією з причин патологічного формування характеру дитини є брак уваги до його проводження часу, інтересам в сім'ях, де батьки або не хочуть, або не вміють зайнятися вихованням своїх дітей. Такі батьки кажуть, що вони зайняті і їмбракує часу на виховання дитини. Але ж і інші батьки не менш зайняті. Головне, що повинні засвоїти усі без винятку батьки: вони відповідають перед суспільством за те, якоюлюдиною виросте їх син чидонька. Батьки повинні не тільки годувати і вдягати своїх малят, а й навчати їх мислити, аналізувати вчинки, формувати їхні інтереси, виховувати характер. Робота, звісно, кропітлива, важка, але розраховувати, що діти зростуть, як бур'ян вполі, не доводиться. Зазвичай діти наслідують в усьому дорослим, своєму найближчому оточенню. Недарма заведено вважати: який характер, які звички та уподобання закладено в дитинстві, з такими і піде по життю людина. Якщо сім'я не контролює інтереси, прагнення, потреби дитини, то рано чи пізно він знайде собі наставників цілком на боці. Стенічні -активніпідлітки прагнуть протистояти всім і всьому, часто не замислюючись над правильністю своїх дій. У них виробляється поведінказащитно-агресивного типу. Таке формування характеру у дітей, звісно, частіше зустрічається в сім'ях з асоціальними установками (пияцтво, дармоїдство). У таких сім'ях можутьвиростиі хороші діти, як і в сім'ях з нормальною соціальної структурою (є і батькоі мати) і правильними соціально-побутовими установками можуть вирости діти з патологічним формуванням характеру, важковиховувані.Все залежить від психологічного мікроклімату в сім'ї — від взаємин батьків, спрямованості інтересів сім'ї, особливостей їхніх стосунків з дітьми, уваги до них, розуміння їх запитів

Поведінка защитно-агресивного типу може бути властивою і дитині з цілком благополучної родини, якщо батьки мало приділяють йому уваги, замінюючи турботу про нього придбанням матеріальних благ (магнітофон, джинси, моторолера і т. п.). При цьому спотворюється особистість дитини, оскільки для нього матеріальні цінності стають головним в житті, а їх відсутність «отруює настрій». Прагнучи задовольнити своє бажання мати якусь чергову річ, підліток може стати на шлях правопорушень. Починаються конфлікти в сім'ї і школі, формується защитно-агресивний тип поведінки. У психіатрії цей тип патологічного формування характеру носить найменування афектно-збуджувального.Він полягає в тому, що підліток схильний до збуджуваності, злобності, агресії, особливо в відповідь на нарікання тазаборони, не вміє стримуватися, готовий до створення конфліктних ситуації, негативно відноситьсядо дорослих, особливо до близьких, при цьому не може пояснити собі причини такої поведінки(бажання самостійності, протест проти заборон і т.п.). Дорослі не завжди розуміють ці причини, обурюються, протестують, і підлітки починають цуратися рідних, шукають притулку і розуміння поза сім'ї. Таким чином, важлива роль у виникненні афектно-збуджувального варіанту формування характеру (а він найбільш небезпечний) належить реакції активного і пасивного протесту, які з часом закріплюються і стають стабільними для цієї особистості, стереотипом її поведінки. При цьому втрачається реактивний, тимчасовий, психологічно зрозумілий для оточуючих характер реакції, і важко збагнути, чому люблячий син, котрий колись жив у злагоді з батьками, раптом посідає трохи чи не ворожу позицію стосовно батьків. Це як зачароване коло. Агресивно-недоброзичливе ставлення оточуючих, обумовлене тривалістю психотравмуючої ситуації, змушує підлітка виробляти своєрідні способи захисту від оточуючих. Його озлоблення, жорсткість призводять до загострення конфлікту, до порушення міжособистісних стосунків у сім”ї та школі. Водночас, під впливомцих зовнішніх, й стійких характерологічних нашарувань у підлітка здорова психіка. У нього зберігається здатність прив'язуватисядолюдей, він цінує і розуміє дбайливе ставлення до себе. Паління, втечіз школи, прилучення до алкоголю— у цьому підліток шукає вихід, прагнучи бодай ненадовго забути неприємності. Спочатку це можуть бути усвідомлювані підлітком реакції опозиції, компенсації, наслідування. Поступово з'являється стійке порушення поведінки без достатнього контролю над своїми вчинками, і такаповедінкаслужить задоволенню болісних потреб особистості.Усі ці поведінкові порушення: грубість, непослух, попрання устоїв сім'ї, примхи, необгрунтовані вимоги, відхід неприємної і не прийнятною для підлітка сімейної ситуації чи шкільної конфліктної обстановки — посилюють розвиток невротичних рис. Знижується працездатність і продуктивність занять, погіршується пам'ять, порушується сон, з'являються головний біль, неприємні відчуття в районі серця, спостерігаються перепади тиску, що зазвичай розцінюється невропатологами як вегетативно-судинна дистонія, чи вегетоневроз. Це порушення процесів адаптації дитини (підлітка) з приводу ситуації, яка є для нього небайдужою і болісно ранить психіку. Звертатися при цьому слід не до невропатолога, а до психіатра, який роз'яснитьі батькам, й підлітку, як вийти із цього становища. Насамперед лікар проаналізує з батьками нинішню ситуацію, допоможе знайти причину конфлікту і зовсім не обов'язково, щобпідліток бив себе в груди, каявся, просив пробачення. Головне, щоб він зрозумів, як спотворює собі життя, і вчасно зупинився. Проте сам, без допомоги дорослих, він цього не зробить. Потрібно, щоб він повірив в доброту оточуючих, їх щирість, готовність зрозуміти його. Потрібно допомогти підлітку знайти вихід з ситуації яка склалася: зайняти його чимось цікавим, спираючись при цьому на кращі риси його характеру, підтримати його, якщо він знову зірветься.

Лікувальні заходи повинні бути направлені на позвавлення підлітка від головного болю, на підвищення його працездатності. Прогалини в знаннях він навряд чи зможе ліквідувати сам.Тут потрібна допомогабатьків,вчителів.Важливо, щоб у підлітка був старший наставник, котрий був би для нього авторитетом. Це може бути старший брат, дядько, тренер спортивної секції, а найкраще, щоб цебувбатько. Не можна припустити, щоб дитина «психологічно» залишиласім'ю. Батьки завжди повинні бути його першими друзями.

В конфліктні ситуації потрапляють не тільки хлопчики, але в дівчатка. Реакції емансипації, імітації, групування властиві як хлопчикам, так і дівчаткам. Дівчинка, наслідуючи подружкам, намагається прикрасити свою зовнішність моднимодягом, косметикою, починає курити, закидає навчання. Це частіше трапляється в тих сім'ях, де, крім матеріального добробуту, прагнення придбати, добути, дістати, немає інших інтересів. Прагнення дівчат-підлітків до компанії, природно. Проте потрібно з'ясувати, хто лідер в цій групі, які інтереси, заняття і розваги домінують в ній. Заборони лише озлобляютьі призводять до брехні, скритності, агресивно-захистнійпозиції в поведінці. А для того, щоб все це перевірити, потрібнобатькам не раптом спохвачуватися, коли дочка чи син прийшли після півночі, з запахом тютюну чи алкоголю, а набагато раніше — протягом усього життя дитини. При цьому слід бути ненав'язливим, не влаштовувати повчальних розмов. Батьки повинні бути гіднимиповаги власноїдитиниі здобути його довіру, а не загрожувати йому з висоти свогобатьківського авторитету.

Таким чином, делінквентністъ, прилучення до алкоголю, засвоєння аморальних форм поведінки нерідко зустрічаються при патологічномуформуванні характеру. Болісні форми порушеноїповедінки відносяться докомпетенції психіатра і педагога. А чи можуть таких дітей і підлітків залучати до відповідальності працівники дитячої кімнати міліції? Безумовно. Адже психіка не настільки болісно порушена, що підліток не може відповідати за свої вчинки. Тому патологічне ситуаційно обумовлене формування характеру не є прямим протипоказанням для оформлення дитини, яка скоїла правопорушення, в спеціальну школу. У цю школу направляє підлітків і комісія у справах неповнолітніх в тому разі, коли лікарі, констатували патологічне формування характеру, визначають, що ступінь хворобливості така вже й висока і що деформація характеру сталася від неправильних умов виховання і призвела до правопорушень.

Підлітків слід перевиховувати, навчити трудитися і відповідать за свої вчинки. Підлітків з делінквентною поведінкою виконують дрібні правопорушення і проступки, що не досягають криміналу, карного в судовому порядку. Це можутьбутизнущання над молодшими, дрібне хуліганство, викрадення велосипеда, моторолера, який вони не присвоюють, а кидають, де завгодно. Це систематичні прогули і втечіз школи і будинку, захоплення азартними іграми, прилучення до алкоголю, поведінка, яка заважаєлюдям відпочивати і спокійно працювати, протизаконні спекулятивні угоди, в які підлітків зазвичай залучаютьстарші.

Форми поведінки, прияких без порушення інтелектув силучерез болісних особливостей особистості порушується соціальна адаптація, призводять до важковиховуваності. Вона формується у результаті спотворення процесів соціалізації особистості дитини (підлітка). Найчастіше це відбувається в сім'ях алкоголіків, нероб, тих, хто займається крадіжками.

У зарубіжної літературі розглядалася одна з причиндитячої злочинності — відсутність одного з батьків у сім'ї, так званий «неповний будинок». Проте наші спостереження не підтверджують цього. По-перше, дитина більшу часу проводить в школі й інших громадськихорганізаціях, по-друге, достатня увагаодного з батьків дає можливість частково компенсувативідсутність другого. Головне, щоб в сім”ї займалися вихованням дитини, розуміли його інтереси, потреби, напрявляли з дитинства його вчинки.Необхідно, щоб батьки розуміли, що являєсобою дитинаяк особистість і намагалися допомогти їй стати хорошим, корисним сім”ї та суспільсту людиною.Батьки мають бутиприкладом в усьому для своєї дитини.

Безумовно, чималу рольу формуванні важковихованостіможе надати наявність у близькому оточенні підлітка людей з асоціальними формами поведінки — старших чи однолітків, якістали для цього підлітка авторитетом.

Діти, особливо молодші підлітки з прагненням до емансипації, імітації, гуртування, компенсації — при неправильному вихованні засвоюють асоціальні форми поведінки, які швидко закріплюються як звичка. При цьому поведінка педагогічно запущеного, важковиховуваної дитини (підлітка) мінлива, залежить від ситуації і нею визначається. На відміну від патологічного формування характеру при важковиховуваностіівідсутня болюча реакція на ситуацію. Дитина нічим психологічно не травмована, а просто таку поведінкайого більше влаштовує, вонареалізує його потреби і інтереси, в такій ситуації йому комфортніше, і це стає звичним. Батьки, школа нехочуть миритись із неправильноюповедінкоюпідлітка і реагують на нього різними заходами впливу (вмовляння, покарання), можуть звернутися в дитячу кімнату міліції. Це викликає в підлітка неприємні переживання і реакції протесту. З часом у важковиховуваної дитиниможуть з'явитися вторинні патохарактерологічніі невротичні реакції, які не переходять, проте, в стійкі невротичні розлади, властиві патологічному формуваннюхарактеру. При важковиховуваностісильніше виражена на вибірковість форм поведінки; визначальними і головними стають форми поведінки, інтереси, потреби, поширені у томусередовищі однолітків, в якомуспілкуєтьсяпідліток.

Поведінка важковиховуваної дитини характеризується подвійністю: він виявляє симпатію до обраних ним осіб, найчастіше однолітків, а по відношенню до батьків і вчителів, котрі вимагають дотримання загальноприйнятих норм поведінки і певних обов'язків, може бути грубий, цинічний, агресивний, захищати свої інтереси, не рахуючись з інтересами оточуючих. Наявність делінквентних форм поведінки не є обов'язковим наслідком болісно зміненої психіки, тому нема необхідності звертатися до лікаря. Слід порадитися з педагогом, разом із ним обговорити, як повернути з середовища несприятливого впливу до звичайнихзанять, кориснихзахоплень. Слід спробувати в довірчій розмові із підлітком з'ясувати, що для нього є головним, зацікавитийого змістовним заняттям, допомогти йому позбутися шкідливих звичок.

Бувають випадки, коли батьки, «рятуючи» свою дитину від втручання працівників дитячої кімнати міліції, видобувають медичні довідки про його хворобливість, посилаються на дитячі хвороби, удари голови і т. п. Якщо дитина хвора, його потрібно своєчасно лікувати. На відміну від важковиховуваних діти і підлітки з порушеною психікою рідко стають на шлях правопорушень усвідомлено, а частіше роблять це по навіюванню чи болісним мотивам.

Причиноюпатологічного формування характеру, важкої поведінки може бути виховання, стимулюючапоява і закріплення егоїзму,себелюбства, небажання трудитися, звички жити за рахунок праці інших. Це манера виховання типу „самий, самий, самий…” або „кумир сім”ї”. Так нерідко виховуютьдитину, яка в дитинстві часто хворіла, пізнючи єдинудитину. Його постійно тішать, опікають, їм милуються, знаходять у нього різноманітні таланти, найкращі якості як у зовнішньому образі, так і в поведінці. При цьому дитина зростає невмілим, безпомічним в елементарних питаннях. Нерідко виявляється, його вдягали до 5—6 років, годували з ложечки до 7—8 років. Вдитячомудошкільному закладітакі діти не можуть самостійно ні поїсти, ні одягтися. Взаємини дитини з однолітками і оточуючими часто будують дорослі. Очевидно, всім доводилося спостерігати, як у дворі стурбована мати чи бабуся буквально до школи «пасе» своє дитя, втручається в його ігри, кидається захищати від вдаваної небезпеки. Нерідко батьки при гостях демонструють «таланти» своєїдитини, і він звикає до замилуванню оточуючих. Виростаєегоїст, сімейний деспот, який не вміє і не хоче нічого робити, а потребує виконання своїх бажань. Батьки приходять до лікаря з скаргами на некерованість дитини. А йому від народження 5—6 років! При змініситуації (вступідо школи) дитина відразу ж дезадаптується, стає безпомічним, все навколо для нього важко: і завдання, і взаємини, й обов'язки. Вонапочинає переживати, плакати, погано спить, відмовляєтьсяйтидо школи. Нерідко скаржиться на хвороби, і батьки починають водити дитину полікарям. З'являються зриви в поведінці, особливо вдома, оскільки дитина розуміє, що в школі можуть і не звернути увагу на його примхи. Поступово наростає дезадаптація дитини в повсякденномусередовищі. Для дитини яка незвиклатрудитися, звичайні завдання і вимоги шкільного режиму виявляються надмірними. Вонане може співвіднести свої інтереси з інтересами колективу, в нього немає навичок життя в колективі. Занепокоєні батьки не можуть допетрати, що дитині потрібно допомогти, пояснюють ситуацію винятковоючутливістю своєїдитини. З”являєтьсястійке хворобливе формування характеру так званого істеричного типу. Дитині властиві постійні форми негативного реагування на будь-які трудові зусилля (заняття в школі, виконання домашніх завдань). Такі діти примхливі, вимогливі, не розуміють заборон, грублять рідним, особливо бабусям і дідусям. Якщо батьки при цьому намагаються провести в життя явно запізнілу політику обмежень, дитина кричить, падає на підлогу. У підлітковому віці з'являються реакції протестного поведінки іншого характеру, наприклад відмова йти до школи. Делінквентнаповедінкапри цьому нечаста: такі підлітки не прагнуть у компанію до важковиховуваних, оскільки бояться їх, але можутьна їх вимогувиносити з дому цінні речі. В життівони дуже незрілі, інфантильні, не звикли аналізувати свої вчинки, відповідати за них, легко підпорядковуються чужому впливу, проте ненадовго, оскільки цілкомзайняті задоволенням своїх егоїстичних потреб. Найчастіше такі варіанти патологічного формування характеру виникають на тлі істероїдного типу акцентуації.

Що ж робити батькам при виникненні таких рис характеру? Поява егоїстичних схильностей, самозакоханості, вимогливості, примхливості слід помічати і попереджати в ранньому дитинстві. Батьки повинні подбати, щоб дитинутішили плодисвоєїпраці, щоб у неїсформувалися навички самообслуговування, щоб вонанавчиласясамостійно будувати свої взаємини з однолітками і дорослими. При цьому необхідно уважно ставитися до їїпроблем, труднощів, допомагати розбиратися в складних ситуаціях. Треба навчити дитинуспіввідносити свої інтереси з інтересами оточуючих, роз'яснити їй, його оточують турботливі, люблячі люди. Дитинатакож має навчитися виявляти до ріднихувагу, ласку, турботу.З цим не народжуються — цьому навчають батьки, сім'я, близьке оточення. Дитині потрібно вміти жити в колективі дітей, стати їм цікавим, навчитися поступатися. Якщо названі моменти у вихованні прогавили, то не слід карати дитинуза це, адже вонане винна, його таким виростили. Потрібно допомогти йому стати іншим. Ігнорування його вимог, загрози, покарання зазвичай не досягають цілі, а погіршують становище. Потрібні терпіння, наполегливість, обов'язково спокійний тон, доброзичливе ставлення, аргументованероз'яснення необхідності дії чи, навпаки, неприпустимість такоїповедінки.

Наступний тип патологічного формування характеру виникає в тих випадках, коли в сім'ї немає єдиної підходу до виховання— одні дозволяють, інші забороняють, у кожного своя точказору. У такій сім'ї зазвичай немає порядку та режиму ні в справах, ні у взаєминах, а дитина до цього звикає. Вонане визнає обов'язків, не привченадо елементарної дисципліни, не вміє зосередитися на одному занятті.А це ж не народженавластивість, як пр и психопатії, а вироблена системою виховних впливів, точніше, відсутністю будь-якої системи.Зазвичай таке патологічне формування характеру відбувається не на тлі захворювання.

ІІ. Хворобливі прояви, пов”язані з захворюваннями психіки дітей

Головнезавдання — це створення оптимального режиму дня, який необхідно дотримуватися з народження дитини і точно дотримуватися всім приписами педіатра: в одні й ті самі години годівля, сон, прогулянка, ігри. Після визначення дитини в дитячийзаклад батьки повинні продовжувати стежити за дотриманням режиму. Вихователі дитячих установ відзначають, що діти після вихідних і відпусток стають збудливими, погано адаптуються. Наводимо деякі поради із корекції поведінки дітей із відхиленням психіки внаслідок органічноїпоразки головного мозку. Для вироблення посидючості з трьох-чотирьох років рекомендуються настільні ігри, що сприяють тренуваннюуваги (лото,шаблі, дитяче доміно). Такі ігри дають можливість направити і зосередити увагу дитини, навчити його координувати і планувати свої дії, сприяють розвитку його мислення. Починаючи тренувати увагу і старанність, слід проводити ігри в протягом 3—5 хвилин, протягом півроку довести тривалість гри до 20—30 хвилин, після 6 років — до 30—40 хвилин. Це готує дитинудо необхідності працювати 45 хвилин без спочинку, виробляє у нього вміння спрямовувати увагу на певне завдання. Щоб навчити дитинубрати участь у колективних рольових іграх дітей, потрібно кілька разів показати на прикладі, як визначитиролі і завдання, що повинен робити кожен і в який послідовності. І не лише пояснити, а й потренувати дитину, щоб гра стала для нього знайомоюі звичною. У такому разі рідше виникатимуть конфлікти з однолітками. Якщо дитина приносить додому якісь речі, слід з'ясувати, звідки вони, разомздитиною повернути їх назад власнику. При першому ж випадку втечі з домуна тривалий час без попередження, необхідно з'ясувати його причину. Найчастіше у таких дітей її немає чи вона дуже незначна. Ідуть і бродять безцільно, зазвичай самі. Цечасто супроводжуєтьсязміною двох інстинктів — харчового і оборонного. Дитина, у повсякденному житті брезгливаі боязка, зникає і ночує в захаращеному підвалі, на горищі, під мостом, їсть підібрані біля смітника недоїдки. Та найчастіше їстийому не хочеться, і він бродить кілька днів без їжі. Додому приходить сам, або його приводить міліція. Голодний, обірваний, стомлений, він не віддає собі звіту в проступку і знову може раптово піти здому. Таких дітей доводиться тримати під невсипущим батьківським наглядом. Надзвичайно питання у вихованні дітей з відхиленнями психіки — вибір друзів, занять, інтересів. Поки дитина мала, найкраще, щоб батьки вибрали для нього друга, бажано старшого, і непомітно направляли і контролювали їх заняття. Самостійно обрані дитиною приятеля можуть залучити його до вчинення правопорушення. Якщо дитина грає у дворі, батьки повинні не випускати його з поля зору і бути напоготові, щоб вчасно відвести його від невідповідної компанії. У непогожу погоду слід запропонувати дитині грати однолітками у своїй квартирі. Коли дитина з органічноюпоразкою головного мозку стаєшколярем, батькам необхідно з .перших днів допомагати йому вчитися. Для цього вони повинні постійно підтримувати зв'язок зі школою, знати не тільки що, а й як пояснити. Такі діти повільно сприймають навчальний матеріал, неуважні на уроці, і батькам доводиться роз'яснювати дитині не засвоєнийв школі матеріал у домашніх умовах, неодноразово повторювати аналогічні завдання. При цьому потрібно пам'ятати коливаннях про коливання працездатності, „темних” та „світлих”періодах в засвоєнні завдання, і не сварити дитину за нерозуміння, оскільки в нього може повністю пропастибажання вчитися, виникнути ненависть до навчання. Займатися з дитиною слід за графіком; через кожні 10-15хвилин робити перерву; розпочинаючи заняття, потрібно попередити дитину, що його слідбутиуважним, а потім йому дозволять відпочити — побігати, пограти. Кориснозаохочувати дитинуза ретельність (улюблена гра, цікаве заняття, іграшка, книга). Слід увесьчас підтримувати віру дитини в те, що він може краще вивчити, краще відповісти.

Порушення поведінки спостерігаються і при такому тяжкому недугу, як шизофренія. Захворювання може починатися мимохіть в ранньому дитинстві або проходити інтенсивніше в підлітковому періоді. Головними симптомами його є: поступово зростаюче прагнення відгородитися від зовнішнього, реального світу, світу людей, відхід у світ внутрішніх переживань, не завжди зрозумілих і хворому, і оточуючим. З часом психіка настільки розладжується, що втрачається здатність регулювати свою поведінку й осмислювати її. Слабшають і зникають прихильності до рідних і близьких. У ряді випадків з'являються злобність, невмотивована агресивність, порушення в сфері інстинктів і низка інших симптомів. У ряді випадків спостерігаються безпричинназміна ставлення до близьким, жорстокість, невмотивована злобність. Іноді підлітки цілком змінюють свою поведінку, „ніби стають іншими”, викликаючи здивування оточуючих. Важко вгадати, які форми може прийняти така важка хвороба, як шизофренія. Поява безглуздостей в поведінці, прагнення відгородитися від усього світу, а не тільки від сім'ї, бездіяльність, млявість, пасивність дитини повинні насторожити батьків. Слід негайно звернутися до психіатра для своєчасної діагностики і призначення лікування. Різноманітні розлади психіки спостерігаються і при епілепсії (в народі цю хворобу назвали падучою, оскільки вона супроводжується нападами з судорогами, падінням). З течією хвороби змінюються характер і поведінка дитини. Зростають упертість, злобність, схильність до емоційним вибухів, агресії з руйнівними діями. При цьому дитина розбиває і трощить усе, що потрапляє під., руки, .б'є близько стоять людей, виявляє надзвичайну силу. Нерідко батьки відзначають, що поведінка такої хворої дитини змінюється ніби смугами: світла, хороша і темна, з гнітючим настроєм. Зазвичай погіршується працездатність, слабшає пам'ять, знижується успішність. За таких станах доцільно разом лікарем організувати лікування та режим навчання вдома. Таким чином, батькам варто звертати увагу на незвичайність поведінки, особливийстан дитини в момент скоєння втеч і своєчасно проконсультуватися з лікарем.

2.1. Особливості поведінка дітей та підлітків з психопатією

Психопатія — патологічнийстан,який характеризується порушенням процесів формування особистості і характеру. В основі розвитку психопатіїлежить біологічна неповноцінність мозку при збереженому інтелекті.Нерідко риси такоїнеповноцінності (аномальності) передаються спадок від батьків чи найближчих родичів. Дозріванняі формування особистості можуть порушуватися і під впливом різних болісних змін в внутрішньоутробному періоді або в перші роки життя. Це можуть бути затяжні хвороби, незначні черепно-мозговітравми, перегрівання дитини, неправильне харчування матері під час вагітності, робота на шкідливому виробництві. Наявність спадкової, уродженої біологічної схильності ще не визначає обов'язковості до розвитку психопатію. Передаються лише деякі задатки чи окремі аномальні риси. А для формування будь-якої особистості, у тому числі аномальної, необхідні певні умови. До них належать так звані соціально-психологічні чинники: склад сім'ї, взаємовідносини в сім'ї, ставлення до дитині, оточуючі його люди (однолітки, сусіди, педагоги і однокласники). Безумовно, дитина з рисами аномальноїособистості важче пристосовується до звичайним умов життя, прийнятихвзаємовідносин. Але правильноюй своєчасноюдопомогоюможливопопередити розвиток психопатії.

Варіанти психопатичниххарактерів надзвичайнорізнобічні,один зних так званий психічний інфантилізм («дитяча психіка»). Виникнення цієї аномалії пов”язаноіз затримкою темпу дозрівання особистості, її емоцій і вольових гальм (регуляторів поведінки) на ранньому етапі. Причини можутьбути різні, але частіше це тривалі захворюванняв ранньому віці (порушення вигодовування, проноси — диспепсії, часті респіраторно-вірусніінфекції та ін.). Ці захворювання посилюють турботу і занепокоєння батьків, і вони довго опікають сина чи доньку, як малюка.

Діти з рисами інфантильної дисгармонічної особистості відрізняються підвищеною вразливістю, жагою нових вражень, непосидючістю. Відчуття боргу, відповідальності, здатність стримувати і регулювати свою поведінку у них розвинені слабко. Вони не вміють поєднувати свої інтереси з інтересами колективу, прагнуть поставити себе в центрі уваги. Мотивом їх вчинків є бажання цієї хвилини, що призводить до конфліктів з однолітками, школою, сім'єю. Їм властивабагатауява, схильність до фантазійі видумок. Інтелект зазвичай високий, багато «творчих» задумів, які зазвичай не здійснюються. Такі діти вражають своєю ранньоюерудицією, чудової пам'яттю. Тому батьки очікують відних хороших успіхів у навчанні. Гостям показують домашнього «генія», демонструють його вміння:читати текст вірша, розповіді, музичної фрази і т. п. Проте перші систематичні заняття розчаровують батьків. Навіть справді здатні діти не вміють систематично працювати. Батьки розповідають, що зацікавити дитинулегко, але змусити виконувати завдання дуже важко. При перших невдачаху них зникає будь-який інтерес до занять.

У школі ці діти швидко підхоплюють матеріал, але мало обмірковують і швидко забувають. Тому знання їх поверхневі, оцінки різні: і «5» і «2». Поганаповедінкав школі пояснюється невмінням змусити себе працювати в призначений час на уроці, надмірноюрухливістю. Часті зауваження в щоденниках і нерівномірні оцінки дивують і турбують батьків. Починаються однозначні на всі випадки виховні впливи: заборонапрогулянок і цікавих для дитини занять. Батьки розмірковують так: «виправиш двійку, тоді одержиш дозвіл на інші заняття». Школа стає для такоїдитини джерелом негативних емоцій. Але слід враховувати, що дитина не втомлюється від цікавого заняття, а навпаки, пізнавальна активність його посилюється. Тому потрібно розумно організувати його час, щоб, займаючись улюбленоюсправою, він не забував виконати обов'язкових завдань. Батьки повинні мимохіть скеровувати й формувати його інтереси, захоплення, контакти зі однолітками.

У дітей з рисами інфантильної дисгармонічної психіки можуть спостерігатися втечі з дому і бродяжництво. В їхосновілежить все та жневгамовнауява, жага новихзустрічей, прагнення до чогось барвистого, яскравогоі т. п.

Ми вже згадували про дітей, у яких своє «я» найголовніше в житті. Ці риси надмірного себелюбства, егоцентризм частково передаються у спадок від батьків. До того ж батьки, наділені такими рисами, створюють навколо дитини ореол винятковості. Вони не розуміють, що калічать душу дитини, сприяють його „соціальній інвалідізації”, обмежуючи можливість звичайної дитячої пристосованості. Частіше ці риси формуються ще до школи. З раннього віку такі діти дуже погано сплять і їдять, вередують, хворіють, тому їм багатопрощається, багато робиться за них. Їм не доводиться долати будь-яких дитячих труднощів, тобто не тренуються їх вольові зусилля, не виробляється здатність правильного контакту з оточуючими. Вони погано пристосовуються до дитячогосаду і не тому, що часто хворіють чи порушують дисципліну. Просто їм все не подобається — діти, іграшки, вихователі, які не лише гладять по голівці, а й роблять зауваження. Навичкисамообслуговування у них зазвичай розвинені недостатньо. У школі таким дітям адаптуватися ще важче. У дитячому колективі потрібно вміти ладити з однолітками, бути цікавим, щедрим, здатним прийти на допомогу. У дітей з егоцентричними установками особистості навички колективногожиття через незрілість вольових процесів, не розвинена. Дитина в школі почувається дискомфортно. Йогоніхто некривдить, але й не помічає. Здібності звичайні або навіть добрі. Але, в початкових класах школи при оволодінні навичками письма, рахунку, читання головне — терпіння, старанність. Цього саме й бракує дитині. З'являються образи, скарги на учителів, однолітків.

Особливий виховний підхід потрібно по відношеннюдо так званихгіпертимних особистостей, з групи афективних психопатів. Їм властиві надмірна оптимістична установка, трохи підвищенийнастрій, ненаситна жага діяльності. Такі діти з задоволенням беруться за будь-яку справу, не тільки не уміючи їїзробити, навіть не маючи уявлення про їїсуть. З друзями завжди веселі. У школі вчаться добре, але через своюнепосидючістьне завжди виконують завдання до кінця. Дуже неуважні на заняттях, хоча прагнуть в усевникати. Розчарування їм не властиві.За все беруться, але не встигають майже нічого зробити.

Бувають діти, які не прагнуть до спілкуванню з однолітками. З ранніх літ вони вражають оточуючих своєюнедитячоюсерйозністю, пізніше — пристрастюдо читання художньої і наукової літератури. Попри свою велику, часом значну ерудицію, вони небагатослівні, не поспішають показати свої знання. Їх стриманість по відношеннюдо близькихіноді сприймається як холодність чи байдужість. Але вони здатні на глибокі почуття,сильні переживання; дуже прив'язуються до деякихлюдей. Не переносять зміни обстановки, із приходом у будинок нових осіб почуваються дискомфортно. Не уміючи виявити ініціативу у пошуках товариша, рівного їмза рівнем інтересів і знань, ці підлітки дуже страждають від вимушеноїсамотності, відсутності друга. Їм заважає у спілкуванні однолітками і відсутність певної гнучкості в поведінці. Так, вони завжди виступають поборниками справедливості, відкрито можуть заявити про витівки однокласників, заступитися за слабкого в бійці, не розрахувавши своїх сил. У хороших колективах їх за це поважають, рахуються з їх знаннями, цінують їх за ерудицію, чесність і справедливість. Але це буває, на жаль, не завжди.

Чималі труднощі адаптації в сім'ї і школі відчувають діти з аномальними рисами особистісно-психостенічного типу. З ранніх літ вони часто хворіють, ростуть фізично слабкими, невпевненими в собі, бояться жвавих ровесників та тому обмежують себе в контактах з дітьми. При надходженні до школи ці риси непевності, заторможеності, тривожноїбоязкості, страху перед всім новим ще більше посилюються.. Дитина надмірно тривожиться з приводу майбутнього опитування, контрольної чи чергового іспиту чи самостійної роботи. Напередодні старанно вивчає урок, кілька разів повторює, вагаючись при цьому в правильності своїх відповідей, наступного дня у дошки говоритьневпевнено, тихим голосом, отримує низьку оцінку, не відповідну його знанням. Якщо вчитель нетерплячий і потребує імперативним тоном чіткоїі швидкоївідповіді, дитина ізовсім замовкає.З віком невпевненість у собі, потреба всеперевірити, виправити збільшується. З'являється так звана «розумова жуйка» — звичка, перш ніж щось зробити, неодноразово проговорювати, обговорювати, зважувати все «за» і «проти». Цей невгамовний хробак сумнівуболісно точить підлітка, не даючи йому розгорнути свої інтелектуальні можливості. Такий підліток без кінця перевіряє себе, результати своїх дослідів і завдань і не може наважитися поставити наприкінці крапку завершеноїроботи.

У деяких дітей та підлітків посилена помисливість викликана тривогою за власне здоров'я та здоров'я своїх близьких. Вони прислуховуються до власних відчуттів, підхоплюють розмови про хвороби, читають журнал «Здоров'я», по-своєму інтерпретують телепередачі про дієтуй т. п., надовго «застряють» на своїх переживаннях, залучаючи в обговорення членів сім'ї.

У дітей з психостенічними рисами особистості нерідко спостерігаються нав”язливий стан, що проявляється в нав'язливих страхах і побоювання, діях і думках.

Своєрідним явищем в підлітковому віці можуть бути нав'язливі думки негативного змісту: потреба поскаржитися на близьких чи сторонніх людей. Які рекомендації по вихованню дітей з описанимивище аномальними рисами психастенічного типу особистості можна дати батькам?

По-перше, потрібно весьчас допомогати йому ще на етапі молодшого шкільного віку повірити в свої сили, потрібно вчасно підтримати його. Особливо важливо зрозуміти його особливості і ставитися до них з увагою, терпінням, чуйністю. Бажано побачити у таких дітей не тільки їх слабкі сторони, а й сильні: скрупульозність виконання доручених завдань, підвищене почуття відповідальності, справедливості. Показати на прикладі його ж діяльності його позитивні якості, підвищити його соціальну і рольову значимість в колективі,сім'ї за всієї складнощі спілкування з дітьми потрібно створити спокійну обстановку, заспокоювати дитину, нав'язливі прояви не ставити йому в винуі не робити постійних зауважень (це, до речі, посилює такі розлади) і, головне, необхідно вчасно звернутися лікаря. Діти з цими формами аномалій особистості рідше виявляють труднощі в поведінці

ІІІ. Методика практичного дослідження нервово-психічної адаптації дитини

В практичній частині нашої роботи ми проведемо практичне емпір-дослідження. За даною темою звичайно можна підібрати різноманітні методики. Ми проведемо тестування за методикою нервово-психічної адаптації дитини.

Контингентом нашого дослідженнями обрали учнів 8 класу загальноосвітньої школи № 1 (18 учнів).

Мета дослідження показати рівень нервово-психічної адаптації дитини.

Методика складаєтьсяз 26 запитань, відповіді на які потрібно оціники за шкалою балів: 4 бали – високий рівень; 3 бали – вище середнього; 2 бали – середній; 1 бал – низький; 0 балів – цей показник відсутній зовсім.

Дітям була запропонована дана таблиця з тестами.в тестуванні брали участь 18 дітей.Обробка результатів показала:

Високий рівень нервово-психічної адаптації -104-79 балів (таку кількість балів набрали 2 підлітка);

рівень вище середнього 78-53 бали ( таку кількість балів набрали 4 дитини); середній рівень – 52-27 балів ( таку кількість балів набрали 4 дітей);

низький рівень адаптації 26 і нижче балів (таку кількість балів набрали 8 дітей).

Висновок

Якщо узагальнити всі форми важкої поведінки дитини, то можна зробити висновок, що більшості з них відповідають такі особливості:

1) психомоторна (рухова) перезбуджувальність;

2) підвищена збуджуваність емоцій — схильність до вибухів, агресії, конфліктності;

3) егоїстичність і слабкість навичок, необхідних для життя в колективі;

4) занижена працездатність, а в деяких з різних мотивів негативне ставлення до систематичної праці і навчання.

Ці особливості і визначають спрямованість конкретних виховних впливів. Якими вони мусять бути, у чому їхня суть? Основним чинником, який допомагає знизити рухову та емоційнузбуджувальність, поруч із медичними заходами, є чіткий і неухильно стримуванийрежим дня. Для виховання організованості, саморегуляції поведінки необхідно, щоб дитина на сімейній нараді ввечері (спочатку щодня, а потім щотижня) звітував про виконання режиму. При цьому не слід лаяти його за порушення режиму, а краще разом із ним усвідомити причини невиконання режимних моментів, дати пораду, як цього уникнути, роз'яснити на конкретних прикладах поточного дня, як зручно користуватися режимом і які складнощі створюються через зневаги їм. Згодом вже можна більш вимогливо ставитися до виконання режиму, вимагати від дитини участі в повсякденних справах сім'ї. Більшість дітей не вміє організувати ні навчальний, нівільний час, не може вибрати собі заняття душі і послідовнодомагатися позитивних результатів. Батькам слід подбати, щоб дитина булазайнятий корисноюі цікавоюдля нього справою. При виборі занять не слід також перевантажувати дитину, треба враховувати його фізичні можливості, особливості його психіки. Слід пам'ятати, що дитина, особливо молодший школяр, має бути зайнятий цікавоюсправою, оскільки втомлюється він не від занять, а від безділля. Велике значення для виховання в дитини навичок спілкування і праці мають колективні форми діяльності, проведені в школі. Батьки повинні заохочувати участь дітей в таких заходах. Нерідко, особливо в дошкільному віці, однією з особливостей неправильного поведінки аномальноїдитини є схильність до псування речей, до руйнації. Напевно, всідіти ламають іграшки, проте роблять це по різним мотивам: одним цікаво подивитися, що всередині, інші від раптово злості, яка раптово спалахнула, треті без будь-якої причини. Останні два варіанти вимагають звернення до лікаря, бо вони можуть поєднатися і з іншими аномальними особливостями психіки. Корекція цієї особливості у домашніх умовах має бути заснована на організації ручної праці, залученні дитини до виготовлення, наприклад, ялинкових прикрас; корисна в цьому плані гра «конструктор». Слід особливо поцікавитися, але тактовно і ненав'язливо, ніж заповнити дозвілля підлітка, до якої компанії він примикає, яке становище в ній посідає, яке коло його занять і інтересів.

Кілька слів про дітей з обмеженням спілкування, замкнутих, поведінка яких залежить від різних причин: уроджених особливостей або створених умов. При всьому різномаїтті особливостей психіки і причин, які їх викликали, спільними рисами є такі:

1) ніяковість, незграбність, повільність у рухах, що наводить до природного обмеження контактів з ровесниками;

2) своєрідність емоційної сфери — недостатність співпереживання, мале прагнення активного контакту (пасивність контакту).

Слід рекомендувати поступово розширювати контакти зі однолітками, коло умінь із самообслуговування, покращувати практичну пристосовуваність підлітка в побуті і оточенні, частіше доручати такій дитині будь-яку домашню роботу чи включатив обов'язок ходити по покупки, забирати молодшого братика, сестричку з дитячого садка. Доцільно поступово розвивати фізичну силу, витривалість, спритність. При цьому рекомендуються спортивні заняття, спочатку у домашніх умовах, а потім в спортивних секціях. При налагодження контактів з однолітками ініціативу доводиться брати на себе батькам. Педагог, доручаючи учневіобов'язки бібліотекаря, політінформаторат. п., використовує багаж його знань тим самим прилучає до колективу, На закінчення варто сказати, що в корекції труднощів поведінки у дітей і підлітків, особливо з аномальними рисами, основне місце посідає спільна виховна коригуючи робота педагогів та батьків.

Використана література

1. Зинченко С.Н. Трудне дети.- К.: Радянська школа, 1988
2. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: Навчальн ий посібник. – К., 2000
3. Психологія: Підручник. – К.: Либідь, 1999
4. Бондарчук О.І. Психологія сім”ї. Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001
5. Цимбалюк І.М. Психологія: Навчальний посібник. – К., 2004
6. Дроботун М.М. Психологія: Курс лекцій для педуніверситету. – Ч.2. – Кіровоград, 2003
7. Каюков В. Духовні ідеали сім”ї – першооснова життя дитини //Початкова школа. – 1997.- № 6. – с.12-14
8. Цап Н.М. Агресивність дитини: за і проти //Практична психологія і соціальна робота. – 1999. — № 6, 7
9. Тест на визуальный интеллект //Обдарована дитина. – 2004. – № 2. – с.9-24
10. Холодная М.А. Психологическое тестирование в сфере образования и права ребенка //Практична психологія і соціальна робота. – 2004. — № 2. – с.1-3
11. Практикум по основам психологи: Тесты и хрестоматия. Учебное пособие для студентов. – Симферополь, 1997
12. Энциклопедия тестов: Тайны вашого характера. – М., 1997