1. Сутність проблемного навчання при викладанні вузівського курсу “Основи правознавства”

Проблемне навчання трактують і як принцип навчання, і як новий тип навчального процесу, і як метод навчання, і як нову дидактичну систему.

Під проблемним навчанням зазвичай розуміється така організація навчальних занять, яка припускає створення під керівництвом учителя проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність студентів з їх вирішенням.

Проблемне навчання полягає в створенні проблемних ситуацій, в усвідомленні, прийнятті та вирішенні цих ситуацій у ході спільної діяльності студентів і викладача, при оптимальній самостійності перших і під загальним напрямних керівництвом останнього, а також в оволодінні студентами в процесі такої діяльності узагальненими знаннями і загальними принципами вирішення проблемних завдань. Принцип проблемності зближує між собою процес навчання з процесами пізнання, дослідження, творчого мислення.

Проблемне навчання (як і будь-яке інше навчання) може сприяти реалізації двох цілей:

Перша мета — сформувати в студентів необхідну систему знань, умінь і навичок.

Друга мета — досягти високого рівня розвитку школярів, розвитку здатності до самонавчання, самоосвіти.

Обидві ці завдання можуть бути реалізовані з великим успіхом саме в процесі проблемного навчання, оскільки засвоєння навчального матеріалу відбувається в ході активної пошукової діяльності студентів, у процесі вирішення ними системи проблемно-пізнавальних завдань.

Важливо відзначити ще одну з важливих цілей проблемного навчання — сформувати особливий стиль розумової діяльності, дослідницьку активність і самостійність студентів.

2. Індивідуальні творчі роботи як вид перевірки знань студентів

Індивідуальна навчально-дослідна робота студентів під керівництвом викладача виконується, якщо у робочому навчальному плані спеціальності передбачений такий вид роботи. Індивідуальні завдання виконуються самостійно і не входять у тижневе аудиторне навантаження студента. Викладач контролює виконання індивідуального завдання на консультаціях, графік яких розробляється кафедрою і затверджується деканом на початку семестру.

До індивідуальних навчально-дослідних завдань відноситься написання рефератів, есе, виконання розрахункових, графічних робіт, оформлення звітів, аналіз практичних, проблемних ситуацій, підготовка власних досліджень до виступу на конференції, участі в олімпіадах тощо. Особливим видом індивідуальних завдань є виконання курсових і дипломних робіт, яке здійснюється відповідно до робочого навчального плану та існуючих вимог щодо їх змісту.

3. Методичні особливості висвітлення теми “Основи житлового права”

Успішний розвиток нашої держави неможливий без активної й свідомої участі у громадському, політичному житті більшості громадян, молоді, студентства. Але конструктивною, позитивною така участь може бути лише в тому разі, коли громадяни володіють певним обсягом знань з теорії існування та діяльності держави, її устрою, чинного законодавства.

Предметом дисципліни є вивчення основних точок зору сучасної юридичної думки про виникнення держави і права, поняття системи права та її внутрішньої організації, характеристики джерел права як зовнішньої форми його вираження, визначення місця та ролі права в урегулюванні різноманітних суспільних відносин.

Житлове право України — це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами і грома­дян з державними і громадськими організаціями у процесі реалі­зації конституційного права людини і громадянина на житло.

Предметом правового регулювання житлового права Украї­ни є правовідносини, що виникають у процесі: реалізації права на житло, надання людині й громадянину жилих приміщень у користування, користування людиною жилим приміщенням, уп­равління житловим фондом, експлуатації та охорони житлово­го фонду, капітального й поточного будівництва житла, виклю­чення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що не придатні для проживання, розгляду житлових спорів тощо.

4. Особливості до підготовки до семінарських занять з курсу “Основи правознавства” викладачів вищої школі

Семінарське заняття – це вид навчального заняття, при якому викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Загально відомо, що підготовка до семінарського заняття складається з двох етапів – теоретичного та методичного. Теоретичний етап підготовки передбачає підбір теоретичних першоджерел, наочностей, ілюстраційного та демонстраційного матеріалу. Як правило на семінарському занятті викладач повинен мати примірники навчальної літератури, що є в наявності в бібліотеці навчального закладу (посібники, підручники, словники, методичні рекомендації тощо), і які рекомендувалися студентам для використання при підготовці до семінарського заняття. Етап методичної підготовки складається з методичної розробки заняття, яка включає можливу логіку його проведення: визначення основних теоретичних положень та їхнього тлумачення; підбір прикладів для порівнянь; визначення найбільш складних завдань та варіантів їхнього вирішення; розподіл часу на розгляд питань.

Основою підготовки викладача до заняття є методичні рекомендації (вказівки) для студентів до вивчення дисципліни. Вони розробляються провідними викладачами кафедри і затверджуються щорічно перед початком навчального року.

У них, як правило, окрім винесених на розгляд тем і запитань повинні бути проблемні завдання, запропонований перелік рефератів та виступів, пропозиції щодо організації дискусії, ― круглих столів, сценарій конференцій, ділової гри. Кожна тема, враховуючи її особливості, потребує диференційованого підходу до вибору форм і конкретних рекомендацій.

Методичні рекомендації, щодо проведення семінарських занять розробляються викладачами на підставі робочої програми з урахуванням мети, цілей та завдань вивчення дисципліни при підготовці фахівців конкретної спеціальності.

5. Правова освіта як складовий чинник сучасного державотворення

Правова освіта — обов´язковий елемент навчально-виховного процесу в усіх дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Вона спрямовується:

• на підвищення рівня правової підготовки населення, насамперед учнівської та студентської молоді, громадян, які перебувають на державній службі, обрані народними депутатами України, депутатами місцевих рад, викладачів правових дисциплін та журналістів, які висвітлюють правову тематику;
• створення належних умов для набуття громадянами знань про свої права, свободи і обов´язки;
• широке інформування населення про правову політику держави та законодавство;
• забезпечення вільного доступу громадян до джерел правової інформації;
• вдосконалення системи правової освіти населення, збереження та розвиток вітчизняних традицій у цій сфері.

6. Співучасть у вчиненні злочину. Методичні особливості розкриття питання

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України). Ознаками співучасті є:

а) участь у вчиненні злочину двох чи більше суб’єктів злочину;

б) діяння суб’єктів, об’єднаних спільною метою;

в) вчинюваний злочин має бути лише умисним;

г) усі суб’єкти, що є співучасниками злочину, діють умисно. Вчинення злочину у співучасті є більш небезпечним, аніж вчинення його однією особою.

Водночас КК України визначає, що не можна вважати співучастю необіцяне заздалегідь приховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Не є також співучастю і обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

7. Особливості до підготовки до семінарських занять з курсу “Основи правознавства” студентів

Мета семінарів на перших курсах – ознайомлення студентів з особливостями самостійної роботи з літературою, першоджерелами та методикою роботи з ними, з підготовкою до написання рефератів, читання та обговорення їх.

Виступи студентів викладач оцінює з позиції об’єктивності, поваги до студентів, уміння створювати на семінарі обстановку колективного обговорювання поставлених питань. Керівник семінару повинен реагувати на прояви низької культури студентів – засміченості мови, порушення поведінки, не допускати виступів по чужому конспекту, використання шпаргалок.

Викладач повинен спрямовувати роботу семінару, уміло поєднувати розвиток активності студентів з чітким виконанням плану проведення заняття.

8. Методичні особливості висвітлення теми “Основи кримінального права”

Навчальна дисципліна “Кримінальне право України” викладається в юридичних навчальних закладах та юридичних факультетах а й обсяг і зміст визначаються навчальними програмами, які самостійно «розробляються кафедрами та затверджуються науковими радами відповідних закладів освіти. Метою навчальної дисципліни кримінального права є ознайомлення студентів з основними поняттями, якими оперує наука кримінального права, розкрити положення вчення про конституцію та показати особливості кримінального процесу в Україні, дати аналіз правових інститутів. В її рамках вивчаються основні положення науки кримінального права, зокрема:

— зміст предмету галузі кримінального права;

— основні положення вчення про основні поняття ; кримінально-правове закріплення Українського народу;

Глибоке засвоєння студентами положень науки кримінального права, кримінального законодавства України має важливе значення для формування у них належної професійної культури юриста та демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюдських цінностей на яких базується Конституція України та основних законах.

9. Основні вимоги до підготовки навчальних програм з курсу “Основи правознавства”

Підготовка до викладання навчального курсу передбачає складання робочої навчальної програми курсу, в якій відображені значення навчальної дисципліни в професійній підготовці фахівця, її загальний зміст та вимоги до знань, умінь і навичок, основні види навчальних занять.

Навчальна програма нормативної дисципліні є складовою державного стандарту освіти і розробляється фахівцями кафедри. Для кожної навчальної дисципліни, яка входить до освітньо-професійної програми фахівця (ОПП) на підставі навчального плану провідними викладачами кафедр складається робоча програма дисципліни, яка є нормативним документом вищого навчального закладу. Основою для її складання є анотація – система змістових модулів, що наведена у відповідних ОПП галузевих стандартів вищої освіти України.

10. Особливості складання навчальних програм з курсу “Основи правознавства” з урахуванням профілю навчального закладу

Робоча навчальна програма розробляється за такою структурою:

1. Пояснювальна записка.
2. Зміст дисципліни:
3. Тематичний план;
4. Зміст лекційного курсу (відповідно до структурування);
5. Зміст практичних (семінарських) занять;
6. Зміст індивідуальної роботи;
7. Зміст самостійної роботи студентів;
8. Система контролю знань, умінь, навичок:
9. Завдання модульного контролю; Індивідуальні навчально-дослідні завдання; Тематика письмових самостійних робіт; Теоретичні питання до підсумкового контролю;
10. Розподіл балів за модулями та видами навчальної діяльності.

11.Рекомендована література (основна і додаткова).

Зміст розділів програми

У пояснювальній записці необхідно сформулювати мету, завдання та предмет дисципліни відповідно до її змісту; чітко визначити знання та уміння, якими студент повинен оволодіти після вивчення даного курсу; вказати структурно-логічне місце дисципліни у навчальному процесі підготовки фахівців.

У змісті дисципліни вказується структура залікових кредитів. Навчальний матеріал поділяється на змістові модулі, кожний із яких є логічно завершеною частиною теоретичного та практичного матеріалу дисципліни. Рекомендована кількість змістових модулів дисципліни в одному навчальному семестрі. Розробляється структура залікових кредитів дисципліни. У таблицю вносяться ті види навчальної роботи, які передбачені робочою програмою згідно з навчальним планом. Якщо дисципліна вивчається більше одного семестру, то структурування виконується для кожного семестру окремо з обов’язковим підсумком навчального навантаження з усіх запланованих видів робіт.

Зміст лекційного матеріалу. Наводяться теми лекцій, їх короткий зміст (анотація) з обов’язковим посиланням на літературні джерела.

Зміст практичних (семінарських) занять наводиться із зазначенням часу, що відведений на кожне заняття. Якщо дисципліна вивчається більше одного семестру, то підрахунок кількості годин з усіх видів навчального навантаження необхідно здійснювати окремо для кожного семестру та з дисципліни в цілому.

Самостійна робота студента є невід’ємною складовою процесу вивчення конкретної дисципліни, зміст якої визначається робочою навчальною програмою, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для конкретної навчальної дисципліни – навчальні та методичні посібники, конспект лекцій, практикум, методичні вказівки. У методичних матеріалах для самостійної роботи необхідно передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студентів. Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений навчальним планом для засвоєння студентом у процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

11. Методичні особливості розкриття поняття держави та її ознак

Категорія “форми держави” вироблена політичною та юридичною наукою, яка відображає взаємозв’язок трьох найважливіших сторін державної влади. Форма держави правління відображає поняття про способи та порядок утворень вищих органів. Способи територіального устрою відображає поняття форма державного устрою. Сукупність способів і методів здійснення державної влади розкривається через поняття державно — політичного режиму.

Провідне місце в теорії держави і права займає інститут форми держави. Дослідження питання “форми держави” має дуже важливе значення у формуванні та розвитку суверенної і незалежної держави.

Таким чином, на основі методу порівняння, аналізу визначається особливості кожного типу держави. Її устрою та здійснення державної влади.

1. Поняття та елементи форми держави
2. Форма правління держав
3. Форма державного устрою

4.Державно – правовий режим.

12. Оглядові лекції з курсу “Основи правознавства” та методика їх проведення

При підготовці до лекції викладач усвідомлює тему, основні питання та мету лекційного заняття. На основі цього визначає тип лекції (репродуктивний, пояснювально-ілюстративний, проблемний) і у відповідності до цього готує матеріал.

Лекція у вищому навчальному закладі – це індивідуальна робота викладача, що базується на комплексі виключно суб’єктивних якостей. Тому вона не може мати чітко визначеного шаблону проведення. Але загальні основи, що склалися в процесі розвитку практики роботи вищої школи і узагальнення досвіду провідних професорів та дослідників методики викладання, все ж існують.

Тому виклад лекції як частки цього процесу можна умовно поділити на три основні частини: вступна частина; основна частина; заключна частина.

13. Контингент студентів та врахування його специфіки спеціалізації при викладанні курсу “Основи правознавства”

Про те, що українська юросвіта трансформується яскраво свідчить зміна системи освітньо-кваліфікаційних рівнів (ступенів освіти). У додаток до традиційної градації рівнів — молодший спеціаліст і спеціаліст — додано ті, які поширені на заході. Загалом нині градація виглядає так: молодший спеціаліст, бакалавр (обидва надають заклади І-ІІ рівня акредитації), спеціаліст, магістр (ІІІ-IV). (Абітурієнтам слід звернути увагу на рівень акредитації навчального закладу.)

В Україні середньостатистична навчальна програма юридичного навчального закладу викладається через такі дидактичні форми, як лекційні та семінарські й практичні заняття, а також курсові та дипломні роботи. Деякі навчальні заклади, завдяки ініціативному молодому поколінню викладачів, починають доповнювати їх, впроваджуючи більш інтерактивні форми вивчення (як-от ділові ігри, конкурси, дискусії, нарешті сократівський метод — основний дидактичний метод викладання права в США). У цьому напрямі нам ще слід працювати.

Українська система підготовки приділяє більшу увагу вивченню нормативного матеріалу, ніж розвитку аналітичних умінь та навиків майбутнього правника (думати як думає правник). Такий підхід, звичайно, не призводить до нівелювання інтересу до юридичної освіти, але применшує шанси забезпечення її якості в плані практичності, а за великим рахунком – шанси на статус дієвого мистецтва добра і справедливості.

14. Контрольні роботи з курсу “Основи правознавства” як форма оцінювання навчальних компетенцій студентів.

Контрольна робота — це учбова робота, виконана за певним завданням. Контрольна — не наукова робота. Це просто звіт студента про те, наскільки він опанував учбовий матеріал по даній темі. Контрольні роботи у вузі бувають аудиторні (виконувані під час аудиторних занять у присутності викладача) і домашні, які задаються додому до певного терміну; поточні, метою яких є контроль знань по тільки що пройденной темі, і екзаменаційні, оцінка по яких має статус підсумкової; фронтальні, які однойменно виконує вся група, і індивідуальні, яким піддаються окремі щасливці.

При заочній формі вчення контрольні роботи є основною формою міжсесійного контролю студентських знань. Виконання їх декілька відрізняється від виконання поточних контрольних робіт студентам очного відділення. По-перше, заочники самі вибирають тему контрольної роботи за списком, що є у викладача. По-друге, написання такої контрольної роботи більше схоже на написання реферату: підбирається необхідна для розкриття теми література, складаються виписки або конспект, створюється план викладу, і відповідно до питань плану пишеться текст. Об’єм складає не більше десяти друкарських сторінок. Необхідні вимоги до оформлення контрольної роботи: наявність титульного аркуша і розгорнутого плану.

15. Методичні особливості висвітлення теми “Основи цивільного права України”

Відповідно до ст. 1 нового Цивільного кодек­су України, і згідно з цивільним законодавством регулю­ються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій само­стійності їх учасників.

Цивільне право як галузь приватного права — це су­купність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному ко­дексі України, інших законодавчих та нормативно-правових актах, які регулюють методом юридичної рівності, майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов’язані, так і не пов’язані з майновими відносинами) за участю суб’єктів (фізичних і юри­дичних осіб, держави, територіальних громад), які мають само­стійний організаційно-майновий статус, діють вільно, на влас­ний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову (майнову) відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим за допущене по­рушення.

Методом цивільного права визначається, якими засобами воно впливає на визначені нами вище суспільні відносини:

• юридична рівність сторін;
• самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права, що визначається рівною правоздатністю всіх суб’єктів цивільних правовідносин;
• ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм, за яким суб’єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначаючи порядок і доцільність своїх дій;
• відновлювально-компенсаційний характер захисних за­собів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу.

16. Лекція як організаційно-методична форма навчання студентів

Лекція у вищому навчальному закладі є основним видом і методом навчання, за допомогою якого послідовно викладається основний зміст науки, що вивчається.

Вид лекції визначається основною метою, яку ставить викладач при плануванні змісту лекційного курсу, а також основними видами діяльності, які передбачаються під час проведення лекції. Оскільки лекція з одного боку відноситься до словесного методу навчання, а з іншого – до форми організації, слід визначитися, яка з цих належностей домінує.

У вищому навчальному закладі лекція – це основний вид організації навчання. Однак у процесуальному (практичному) втіленні вона складається з сукупності окремих методів навчання, які слід визначати за джерелом передачі і сприймання навчального матеріалу та за ступенем самостійності мислення студентів при засвоєнні його змісту.

 

17. Проблемне навчання та основні методичні аспекти його реалізації

Проблемне навчання — це така організація процесу навчання, сутність якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, вирізненні та вирішенні студентами проблем.

Сучасна вища освіта вбачає головним своїм завданням «озброєння» майбутніх фахівців методологією творчого перетворення світу. Процес творчості охоплює насамперед відкриття нового: нових об’єктів, знань, проблем і методів розв’язання цих проблем. У зв’язку з цим проблемне навчання як творчий процес є процесом розв’язання нестандартних науково-навчальних завдань нестандартними методами.

Проблемна ситуація в навчанні — це пізнавальна трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Проблемна ситуація, що усвідомлюється та приймається студентами до розв’язання, перетворюється у проблему.

Проблема, в якій зазначено параметри та умови розв’язання, переходить у проблемну задачу чи проблемне завдання.

Проблемні завдання принципово відрізняються від тренувальних. Мета останніх — не пошук нового способу розв’язання, а закріплення відомого студентам методу. Тому проблемним можна назвати навчання розв’язання нестандартних завдань, у ході якого студенти засвоюють нові знання, здобувають нові уміння та навички.

Проблемне навчання вимагає широкого застосування проблемних методів навчання.

18. Методичні особливості висвітлення теми “Основи спадкового права”

Спадкове право – це підгалузь цивільного права, що регулює порядок і форми спадкування (переходу) прав та обов’язків від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Мета вивчення теми:

— Освітня: визначити основи спадкового права, охарактеризувати особливості спадкування за законом і за заповітом, показати порядок реалізації спадкових прав;

— розвиваюча: продовжити формувати вміння працювати з текстом законодавчих актів, аналізувати їх, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки;

— виховна: виховувати підлітків в повазі до закону.

Норми спадкового права систематизовані у кн. VI ЦК України (“Спадкове право”). Ці норми визначають поняття та види спадкування, коло осіб, які можуть бути спадкоємцями та спадкодавцями, склад спадщини, порядок спадкування та деякі інші пов’язані з ним суспільні відносини.

19. Місце і значення лекції у навчальному процесі

Завдяки появи наукової літератури лекція втратила свою монополію на джерело знання.

Лекція враховує психологічні особливості студентів.

Переваги лекції:

— в лекціях дається цілісне систематизоване викладення навчального матеріалу.

— економічність лекції: порівняно з самостійною роботою лекція економить час студентів.

— оперативність – дозволяє включати в навчальний процес новітній, науковий і фактичний матеріал.

— розвиває творче мислення студентів. (завдяки тому, що вони мислять так як лектор)

Достоїнство лекції:

— лекції справляють глибокий емоційно-психічний вплив на студента, цей вплив сприяє кращому засвоєнню знань.

— Відіграє велику мотиваційну роль

— Має велике виховне значення (вплив лектора як фахівця, як педагога, як науковця)

Основні функції лекції:

— Освітня – лекція є процесом пізнання, результатом якого є отримання студентами певних знань;

— мотиваційна — стимулює студентів до вивчення тієї чи іншої дисципліни.

— Виховна – формує світогляд студентів.

Недоліки лекції.

1. лекція певною мірою привчає студентів до некритичного сприйняття чужих думок (студенти перебувають під впливом авторитетного викладача)
2. Лекція обмежує можливість студентів глибоко і всебічно подумати над інформацією, яка постійно повідомляється лектором
3. Лекція не може враховувати рівень підготовки і психологічні особливості кожного студента, вона читається для всіх студентів (в лекції має бути і нижчий, і середній, і високий рівень викладання лекції).
4. Слабкий зворотній зв’язок між аудиторією і викладачем (домінує односторонній, прямий зв’язок)

20. Роль і місце проблемного навчання у викладанні курсу “Основи правознавства”

Особливістю проблемного навчання є також те, що воно змінює мотивацію пізнавальної діяльності: провідними стають пізнавально-спонукальні (інтелектуальні) мотиви. Інтерес до навчання виникає у зв’язку з проблемою і розгортається у процесі розумової праці, пов’язаної з пошуками та знаходженням рішення проблемного завдання або сукупності завдань. На цих засадах виникає внутрішня зацікавленість, що перетворюється у чинник активізації навчального процесу та ефективності навчання. Пізнавальна мотивація спонукає людину розвивати свої схильності та можливості.

Натомість формування мотивів — лише одне із завдань проблемного навчання, успішність якого визначається логікою та змістом діяльності студентів. У процесі розв’язання нестандартних завдань формується спеціальне мислення, яке, на думку С. Рубінштейна, «включається» лише для розв’язання цих завдань.

Натрапляючи на нову, незрозумілу, проблему людське мислення відбувається за схемою: висунення гіпотез, обґрунтовування та перевірка їх, що є необхідною складовою саме творчого мислення. Змістовний аспект проблемного навчання відображає об’єктивні суперечності, що закономірно виникають у процесі наукового знання, навчальної чи будь-якої іншої діяльності. Ці суперечності й становлять джерело руху та розвитку в будь-якій сфері.

21. Методичні особливості висвітлення теми “Основи адміністративного права” в курсі “Основи правознавства”

Як галузь українського права (законодавства) адміністратив­не право України являє собою систему адміністративних пра­вових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що регу­люють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфе­рі державного управління.

Предметом адміністративного правового регулювання є сус­пільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:

• виникають вони в результаті державної владно-управлінської діяльності;
• суб’єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;
• їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідо­мої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методи адміністративного права — це засоби, способи й прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права, це — зобо­в’язання, заборони і адміністративно-правовий примус.

Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу слід виділити авторитарний (наказовий), субординаційний (одержання обов’язкової згоди на дії об’єкта управління від суб’єкта управління).

22. Методичні засади висвітлення теми “Основи конституційного права”

Метою вивчення дисципліни є надання студентам знань та основних понять з історії розвитку конституційного процесу на території України, ознайомити з порядком прийняття, основними розділами, принципом дії та внесенням змін та доповнень стосовно діючої Конституції України.

Згідно навчального плану на вивчення курсу “Основи конституційного права України” відводиться 8 годин семінарських занять (протягом 1 семестру навчального року, на 1 курсі).

Перелік тем анять:

Семінар № 1:»Загальна теорія конституційного права» ( 2 год.)

Семінар № 2: » Система конституційного права України» (2 год.)

Семінари №3,4: «Джерела конституційного права» (4 год.)

Завдання курсу:

• правове навчання і виховання студентської молоді університету.
• формування в особистості поваги до людини, свого народу, держави України, де має діяти принцип верховенства права, де природні права і свободи є невід’ємними і ніким не можуть бути скасовані.
• прищеплення майбутнім спеціалістам певних навичок оволодіння методикою правового аналізу конституційних положень.
• застосування одержаних теоретичних знань в практичній діяльності.
• формування професійної свідомості і поведінки правової культури.

23. Методичні особливості висвітлення теми “Правове регулювання земельних та сільськогосподарських відносин”

В процесі обговорення даної теми, повинно бути порушено ряд важливих питань стосовно використання конституційних прав молоді на володіння землею, механізмів отримання власної частки землі, умов її збереження і принципів господарювання на ній, доступу до інформації з цієї тематики.

Земельне право — це галузь права, що регулює земельні відно­сини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування і органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки й права на них, у тому числі на земельні частки .

Предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження зе­мельними ресурсами, а також їх охорони і раціонального ви­користання.

24. Система та методи перевірки знань студентів

Поточний контроль – проведення семінарських занять, відпрацювання академічних заборгованостей.

Поточний контроль під час проведення семінарських занять передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь і навичок студентом з кожного окремого навчального (змістового) модуля навчальної дисципліни та їх корекцію. Прозорість оцінювання рівня знань студентів забезпечується чіткими критеріями.

Конкретна кількість балів за роботу студентів під час семінарських та практичних занять визначається керівником заняття.

Результати поточного контролю під час проведення семінарських та практичних занять заносяться науково-педагогічним працівником до журналу обліку відвідування занять курсантами студентами та їх успішності.

Модульний контроль – визначає якість виконаної курсантом студентом навчальної роботи з певного навчального (змістового) модуля та оцінюється за сукупними підсумками поточної успішності, включаючи виконану індивідуальну, самостійну та модульну контрольну роботу.

Підсумковий контроль – виставляється як сума балів з усіх модулів навчальної дисципліни та обраховується, як правило, як середнє арифметичне складових модулів. По закінченню вивчення навчальної дисципліни студент складає залік.

25. Основні етапи підготовки лекції з курсу “Основи правознавства”

При підготовці до лекції викладач усвідомлює тему, основні питання та мету лекційного заняття. На основі цього визначає тип лекції (репродуктивний, пояснювально-ілюстративний, проблемний) і у відповідності до цього готує матеріал.

Для початкуючих викладачів основною вимогою в підготовці до лекційного заняття є наявність конспекту лекції. Він готується у відповідності до плану лекції, що передбачається робочою програмою навчальної дисципліни.

Конспект лекції складається особисто викладачем і як правило містить у собі: план питань, що будуть викладені у лекції; основний зміст лекції по кожному питанню, що розглядаються; перелік основних та додаткових першоджерел, на яких базується зміст питань, що розглядаються в лекції; перелік ілюстративних та демонстраційних засобів, що використовуються в лекції; Перелік основних питань, що виносяться на самостійне опрацювання студентами.

При підготовці до лекційного заняття викладач повинен враховувати наявність цих матеріалів і орієнтувати студентів на їхнє використання при самостійній роботі по вивченню предмета. Не слід давати перелік першоджерел, яких немає в бібліотеці університету або в кабінеті відповідної кафедри.

Окрім підготовки конспекту викладач має продумати можливість виконання основних вимог до лекційного заняття — дидактичних, розвиваючих, виховуючих, гігієнічних. Можливість виконання цих вимог нотуються викладачем у формі мети або завдань і вносяться як правило в передмову до конспекту лекції.

 

26.    “Основи правознавства” як навчальна дисципліна. Місце і роль курсу в підготовці фахівця-спеціаліста

Правознавство як навчальна дисципліна – це систематизований комплекс узагальнених знань про державу і право, окремі галузі права та їхній взаємозв’язок і розвиток. Правова інформація, яка є основою вказаного комплексу – це результат напрацювання різноманітних наукових шкіл, на підставі якої формується загальний погляд студентів, майбутніх психологів про основи держави і права.

Саме з вивчення правознавства дає загальні уявлення студентам, майбутнім психологам про основи державно-правового життя в Україні та її межами. Основною метою навчального курсу, який базується на узагальненому розгляді широкого кола питань з основ правового життя в Україні.

Його вивчення повинно сприяти формуванню у студентів, майбутніх психологів правосвідомості, правової культури, розвитку творчого теоретичного правового мислення, використання яких необхідне при вирішенні практичних завдань в їх майбутній роботі в сфері психології.

27. Методичні особливості висвітлення теми “Основи трудового права”

Основна мета дисципліни — сформувати у студентів системні правові знання, активну громадянську позицію, сприяти підвищенню рівня правової культури студентів.

Для досягнення зазначеної мети студентам даються первинні знання про право, його основні інститути та роль правових норм у регулюванні найважливіших суспільних відносин.

Під час вивчення дисципліни студенти набувають необхідних навичок роботи з різними джерелами права, а також вміння використовувати здобуті знання на практиці.

По-перше, якщо трудове право регулює всі трудові відносини незалежно від форми власності, на якій вони базуються, то як бути з працівниками — членами виробничих кооперативів, які працюють, не укладаючи трудового договору? Адже підставою виникнення трудових правовідносин, на яких базуються правовідносини щодо робочого часу і часу відпочинку, зарплати і дисципліни праці, тобто все те, що лежить в основі трудового права, якраз і є трудовий договір, що, згідно зі ст.21 КЗпП України, укладається між працівником і власником підприємства.

По-друге, ще за часів, коли в суспільстві панували дві форми власності й коли ніхто не сумнівався, що трудове право на колгоспи не поширюється, в колгоспах застосовувався КЗпП. Однак, особливої уваги цьому не надавали, адже сфера його дії обмежувалася тут тільки вузьким колом осіб, котрі працювали у колгоспі згідно з трудовими договорами.

28. Види лекції з курсу “Основи правознавства” та їх характеристика

Можна виділити три основних різновиди лекцій, які умовно ми називаємо: репродуктивно-інформаційні, пояснювально-ілюстративні та проблемні.

Репродуктивно-інформаційний різновид лекції передбачає виклад максимальної кількості теоретичного матеріалу і не передбачає повного та остаточного його осмислення студентами саме під час лекції. В практиці роботи комплекс таких лекцій називають іноді «начиткою», коли студентам на початку навчального семестру викладається основний зміст навчальної дисципліни, даються основні завдання для вивчення курсу, перелік теоретичних джерел та завдання для самостійної роботи.

Репродуктивний різновид лекцій займає основне місце в циклі суспільно-гуманітарних дисциплін навчального плану вищого навчального закладу.

Пояснювально-ілюстративний різновид лекції передбачає під час викладення теоретичного матеріалу застосування ілюстрацій та демонстрацій окремих прикладів, які підтверджують об’єктивність і достовірність інформації, роблять її більш цікавою і сприятливішою.

Проблемний різновид лекції має на меті створити умови для осмисленого сприймання студентами змісту лекції, усвідомлення та аналітичного засвоєння пропонованого матеріалу саме під час лекції. Тому прийоми, які застосовує викладач можуть відзначатися індивідуальними особливостями. Під час лекції викладач може ставити студентам проблемні запитання і частково їх обговорювати, вирішуючи таким чином поставлену проблему. Викликати до подіуму або дошки студентів для рішення окремих прикладів і доведення гіпотез, тощо.

Проблемний різновид лекцій застосовується в основному на вищих щабелях освіти, при читанні спецкурсів і вимагає від викладача досвідченості та високої професійної майстерності.

29. Проблеми викладання “Основ правознавства” у вищій школі

Методика викладання — це оптимальне поєднання загальнодидактичних методів, прийомів і засобів навчання, які застосовуються для організації навчального процесу.

Мета вивчення дисципліни:

• сформувати у студентів систему знань і навичок викладацької діяльності;
• сформувати вміння викладати навчальні дисципліни з право-знавства;
• ознайомити студентів із новітніми педагогічними технологія­ми;
• ознайомити із знаннями про особливості викладання юридич­них дисциплін у вищих навчальних закладах;
• ознайомити з особливостями професійної майстерності та педа­гогічної техніки викладача правознавства;
• розвивати педагогічний підхід до вирішення професійних зав-дань.

Програмою передбачено лекційні та семінарські заняття, на яких розглядаються теоретичні та практичні питання викладання юридич­них дисциплін, організаційно-правові форми активізації діяльності учасників навчального процесу, а також виконуються конкретні за­вдання з відповідних тем навчальної дисципліни.

30. Методика викладання вузівського курсу “Основи правознавства” та його місце в системі практичної підготовки студентів-педагогів

Навчальна дисципліна передбачає формування і розвиток уміння у студентів застосовувати на практиці загальні та часткові методики викладання юридичних дисциплін.

Мета і завдання дисципліни – надати студентам основи знань з теорії держави і права, ознайомити їх з конституційним ладом нашої країни й чинним законодавством, допомогти знаходити рішення, що відповідають його вимогам.

Предметом дисципліни є вивчення основних точок зору сучасної юридичної думки про виникнення держави і права, поняття системи права та її внутрішньої організації, характеристики джерел права як зовнішньої форми його вираження, визначення місця та ролі права в урегулюванні різноманітних суспільних відносин.

 

 

31. Особливості методики правового виховання студентів неюридичних спеціальностей

В умовах сьогодення, коли значення юридичних аспектів суспільного життя суттєво зростає, фахівці в будь-якій сфері мають бути належно обізнаними в правовому плані. Крім суто інформативної, курс «Основи правознавства», адаптований необхідною мірою до потреб спеціальності студента, має суттєве світоглядне та методологічне навантаження, знайомлячи студентів зі світовою доктриною і практикою правової державності, допомагаючи зрозуміти взаємозалежності економіки, політики, права та інших соціальних інститутів. Значення даного курсу полягає також у вихованні у студентів навичок аналітичного мислення, оскільки він значною мірою побудований на індуктивному методі і концентрує значну наукову інформацію, отриману через предметно-емпіричні, історичні, порівняльні та інші дослідження.

Курс передбачає дати студентам неюридичних спеціальностей елементарне уявлення про систему основних категорій і понять сучасного вітчизняного правознавства та державознавства.

32. Виховуючий потенціал вузівського курсу “Основи правознавства”

Щоб досягти поставленої мети, в процесі викладання основ права потрібно керуватися наступними засадами.

1. Здійснення особистісного орієнтованого підходу, тобто індивідуалізація навчання і орієнтація на конкретного учня.
2. Створення умов для розвитку навичок самостійного здобуття правових знань, формування вміння працювати з нормативно-правовими актами, застосовувати набуті юридичні знання для аналізу різноманітних життєвих ситуацій, знаходити рішення, що відповідають вимогам чинного законодавства.
3. Впровадження в процесі роботи інноваційних технологій та нетрадиційних форм навчальної й виховної роботи.
4. Формування громадян-патріотів, які відзначаються високим рівнем правової культури та правосвідомості, широтою мислення, глибокими професійними знаннями.

Держава, яка прагне сконцентрувати всі ресурси для того, щоб вижити сьогодні й процвітати завтра, не повинна забувати про найцінніший свій потенціал – молодь. Своє завдання викладач правознавства вбачає у розв’язанні проблеми державної ваги – формувати покоління нової генерації, покоління всебічно розвинених, свідомих громадян, характерними рисами яких мають стати висока правова культура, послідовні демократичні переконання, вміння легальними засобами захищати загальновизнані суспільні цінності. Без належного рівня правових знань і навичок правомірної поведінки неможлива участь особи у суспільному та державному житті.

33. Методика викладу поняття кримінального покарання та його видів

Кримінальне право як навчальна дисципліна — це сукупність розташованого відповідно до структури КК навчального матеріалу, в якому розглядаються теоретичні положення, що розкривають зміст кримінально-правових норм і дозволяють студентам засвоїти суму знань, необхідних для обґрунтованої кримінально-правової оцінки вчиненого злочину в якості особи, яка застосовує кримінальний закон (наприклад, слідчого, адвоката, прокурора, судді).

Необхідною передумовою для всебічного дослідження ролі покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, є встановлення самого поняття системи альтернативних покарань у сучасному кримінальному праві.

Покарання по кримінальному праву України — це особлива форма державного примусу, яка застосовується згідно з вироком суду до особи, яка винна в скоєнні злочину, з метою його виправлення і запобігання новим злочинам зі сторони як засудженого, так і інших осіб і вираження від імені держави негативної морально-політичної оцінки виновного і скоєнного ним злочину.

Покарання характеризується сукупністю певних ознак.

1.Насамперед покарання — це особлива форма державного примусу — покарання як особлива форма державного примусу може бути застосована судом тільки до особи, визнаної винуватим у скоєнні конкретного злочину, передбаченого законом. Покарання може бути назначено тільки судом. Ніякий інший орган держави чи громадської організації не можуть застосовувати до особи міри кримінального покарання.

Покарання (кримінальні) назначаються судом від імені держави. Дисциплінарні стягнення можуть накладатися від імені керівника установи або підприємства, від імені начальника органу та ін.

2.Покарання — це кара злочинцю за скоєний їм злочин. Під карою розуміють примусова, насильницька сторона покарання, причинення злочинцю відповідних позбавлень і обмежень фізичного, майнового, морального та іншого характеру. «Покарання не тільки є карою за скоєний злочин, а й має своєю метою виправлення і перевиховання засуджених….»

3.Покарання — особлива міра виховання. Покарання в системі заходів кримінально-правового впливу. Чинне кримінальне законодавство України передбачає ряд заходів кримінально-правового впливу.

34. Форми проведення практичних занять з курсу “Основи правознавства”

На відміну від семінарських, практичні заняття ставлять на меті формування суто практичних умінь і навичок, передбачених вивченням відповідної дисципліни. Тому види діяльності на практичному занятті мають свої особливості, які характеризуються дослідницькими і творчими діями студентів.

Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі. Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з лектором даної навчальної дисципліни. Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знадь, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговоренням за участю студентів, розв’язуванням контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання. Оцінки, отримані студентом за виконання окремих практичних завдань, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

35. Педагогічний такт та майстерність викладачів правознавства

Педагогічна майстерність — високе мистецтво виховання та навчання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогові, який працює за покликанням і любить дітей.

Під педагогічною майстерністю розуміється комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності.

Бути майстром педагогічної справи — це означає мати вихідну позицію, яка є особистісно гуманною, бути яскравою особистістю, мудрою, чуйною, доброзичливою і принциповою людиною, першодослідником теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати. Його творчість може збагатити педагогічну науку та практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам.

Педагогічна майстерність може бути визначена як синтез інтуїції та знань, достовірно наукового, авторитетного керівництва, здібного подолати виховні труднощі, і здатності відчувати стан дитячої душі, тонкого й дбайливого ставлення до особистості дитини, мудрості та творчої зухвалості, здібності до наукового аналізу, фантазії, уяви.

Під педагогічною майстерністю розуміється комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності. Майстерність педагога проявляється в реалізації основних функцій організатора, пропагандиста, наставника.

36. Особливості висвітлення поняття особистих та майнових прав подружжя в сімейному праві

Подружжя, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов’язків.

До особистих прав та обов’язків, тобто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести, наприклад, право кожного з подружжя за власним бажанням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Крім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання виховання дітей, користуватись у сім’ї рівними правами і нести рівні обов’язки.

Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов’язки. Згідно з сімейним законодавством, розрізняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної праці та її форми відносно кожного з подружжя. Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги (непрацездатний, вагітна дружина), має право звернутися до суду з позовом про присудження на його користь аліментів.

 

37. Вузівський курс “Основи правознавства” та вимоги до його викладання

Правознавство – це система знань про об’єктивну існуючу систему державно-правових реалій, тож при його вивченні слід застосовувати системно-структурний підхід. насамперед слід визначити системоутворюючі елементи, та зв’язки між ними.

Слід розрізняти систему загальнотеоретичних положень про те, що таке держава і право, причини та особливості їх виникнення, функції, а вже з врахуванням цих положень можна охарактеризувати особливості державно-правових реалій будь-якої країни.

Потреба сьогодення полягає у трансформації змісту освіти зокрема правової, акцентує увагу на практичних результатах навчання на засвоєння не тільки певного обсягу інформації, а і здібності студента успішно реалізовувати на практиці здобуті знання.

38. Методика висвітлення основних характеристик правової держави

Правова держава – це новий етап у становленні й розвитку державності. Правову державу неможливо проголосити – вона повинна реально скластися як результат реформ економічних, політичних, державних і правових інститутів, реальної зміни характеру взаємовідносин між громадянським суспільством, державою та особистістю.

Співвідношення правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі їх розвитку характеризуються:

1. у громадянському суспільстві саме суспільство виступає як основа і зміст держави; остання є формою його організації;
2. громадянське суспільство виникає на тому ступені становлення суспільства, коли його члени (громадяни) і держава розглядаються як вільні та рівноправні партнери;
3. право формується громадянським суспільством, а правова держава лише формулює його в законах, гарантує і захищає від порушень з боку будь-яких суб’єктів;
4. взаємовідношення правової держави і громадянського суспільства здійснюються на основі права, що виступає не як засіб нав’язування державної волі, а як рівний і справедливий масштаб свободи;
5. суспільство є найбільш загальним поняттям, а право, правова держава і громадянське суспільство – це форми його існування і розвитку.

При цьому кожне з них: і правова держава, і громадянське суспільство – виступає як відносно незалежне явище.

У самому загальному вигляді правову державу можна визначити як державу, в якій панує Право, або як правову форму організації діяльності суспільно-політичної влади і її взаємовідносин з індивідами як суб’єктами права.

39. Психолого-педагогічні основи методики викладання “Основ правознавства”

Методику навчання окремого предмета слід розглядати як спосіб організації практичної та теоретичної діяльності учасників навчання, зумовлений закономірностями та особливостями змісту навчального предмета. Завдання методики полягають у тому, щоб:

1. На основі вивчення явищ процесу навчання “Основ правознавства” розкривати між ними закономірні зв’язки.
2. На основі виявлених закономірностей установлювати нормативні вимоги до навчальної діяльності викладача (викладанню) та пізнавальній діяльності учня (учінню).

Зміст методики навчання складає:

1. Виявлення пізнавального значення даної навчальної дисципліни та її місця в системі освіти (підготовки фахівця).
2. Визначення завдань даної навчальної дисципліни та її змісту.
3. Визначення та застосування відповідних методів, методичних засобів, форм організації навчання для опанування змістом навчального предмета.

40. Семінари як одна з форм навчального процесу у вищій школі

семінарські заняття мають своїй на меті вивчення еволюції уявлень про людину, громадянина, суспільство, державу залежно від ціннісних орієнтацій людей різних історичних епох. Крім того, на семінарських заняттях розвивається позитивна мотивація студентів до участі в суспільно-політичному житті. Тут виробляється самостійне критичне мислення майбутніх фахівців, здібність до сприйняття множинності істин, розуміння необхідності узгодження особистих і суспільних інтересів. На семінарських заняттях створені сприятливі умови для розповсюдження тих форм роботи, яким експерти регіонів навчалися на міжнародних семінарах з цивільної освіти, наприклад, використання колажів

Програма семінару містить наступні питання:

1. Склад навчально-методичного комплексу по предмету «правознавство». Компетентний підхід в правовій освіті. Відбір змісту курсу. Форми проведення атестації.
2. Проектування занять по правознавству. Структура заняття. Алгоритм розробки занять. Використання активних і інтерактивних методів в поєднанні з традиційними класичними лекційно-семінарськими заняттями.
3. Активні і інтерактивні методи навчання. Методи аналізу казусів, роботи з правовою інформацією, обговорення дискусійних питань, вироблення і аргументування позиції. Ролеві ігри.
4. Проведення учбових суден. Демонстрація моделей учбових суден. Використання учбових суден в курсі правознавства. Методи оцінювання при використанні учбових суден.
5. Відробіток елементів занять по правознавству з використанням активних методів навчання.
6. Особливості засвоєння правової інформації, відтворення її при атестації і використанні її в майбутньому в професійній діяльності. Методики і техніка взаємодії з аудиторією. Психологія сприйняття учбового матеріалу по правових дисциплінах. Спеціальна допомога викладача.
7. Методичні особливості формування досвіду осмислення учбової проблеми. Практикум.
8. Інноваційні методики викладання правознавства. Практикум: проведення учбових занять на основі методики «колаж».
9. Проблеми правової освіти. Навчання по предмету «правознавство» в непрофільних учбових закладах. Управління увагою учбової групи. Моделі і стратегії поведінки викладача правознавства при різній чисельності аудиторії. Практичні методики.
10. Використання особливостей функціонування пізнавальних процесів вікової групи 18 – 21 рік (увага, уява, пам’ять, мислення) в навчанні правознавству. Управління розвитком пізнавальних процесів.
11. Ознайомлення з роботою клініки правової педагогіки «Живе право».
12. Круглий стіл, обмін досвідом.

41. Шляхи створення проблемної ситуації і її розв’язання на заняттях з правознавства

Основні способи і прийоми створення проблемних ситуацій:

а) повідомлення викладачем студентам інформації, яка містить суперечність; б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища; в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь студентів та новим фактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких виникає проблемна ситуація.

Процес засвоєння знань проблемним шляхом включає такі етапи: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації іформулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.

Проблемна ситуація – психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб’єкта (студента) з об’єктом (навчальним матеріалом) і викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

Проблемна ситуація – це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал. Студенти для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення.

42. Методичні особливості висвітлення теми “Цивільно-правові угоди”

Угоди є найпоширенішими в цивільному праві юридичними фактами. Угоди — дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Такі дії можуть бути передбачені законодавством і можуть бути такими, що законом не передбачені, але й не суперечать чинному законодавству. Угода має юридичну силу, якщо в ній виявлена воля її учасників, причому в такій формі, щоб вона була доступна і зрозуміла для них.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір — найбільш поширений вид правочинів.

Зміст договору становлять умови, що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пропозицію укласти договір може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано в рекламі або інших пропозиціях.

43. Структура та зміст типових навчальних програм для вузів з правознавства

Навчальна програма нормативної дисципліні є складовою державного стандарту освіти і розробляється фахівцями кафедри. Для кожної навчальної дисципліни, яка входить до освітньо-професійної програми фахівця (ОПП) на підставі навчального плану провідними викладачами кафедр складається робоча програма дисципліни, яка є нормативним документом вищого навчального закладу. Основою для її складання є анотація – система змістових модулів, що наведена у відповідних ОПП галузевих стандартів вищої освіти України.

Складові програми:

Робоча навчальна програма розробляється за такою структурою:

1. Пояснювальна записка.
2. Зміст дисципліни:
3. Тематичний план;
4. Зміст лекційного курсу (відповідно до структурування);
5. Зміст практичних (семінарських) занять;
6. Зміст індивідуальної роботи;
7. Зміст самостійної роботи студентів;
8. Система контролю знань, умінь, навичок:
9. Завдання модульного контролю; Індивідуальні навчально-дослідні завдання; Тематика письмових самостійних робіт; Теоретичні питання до підсумкового контролю;
10. Розподіл балів за модулями та видами навчальної діяльності.

11.Рекомендована література (основна і додаткова).

Зміст розділів програми

У пояснювальній записці необхідно сформулювати мету, завдання та предмет дисципліни відповідно до її змісту; чітко визначити знання та уміння, якими студент повинен оволодіти після вивчення даного курсу; вказати структурно-логічне місце дисципліни у навчальному процесі підготовки фахівців.

44. Проблемне навчання на семінарах з курсу “Основи правознавства”

Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед студентами пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і при цьому активно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних і експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно відповідає таким вимогам: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в студентів; опирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.

Проблемне навчання полягає в пошуковій діяльності студентів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв’язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі студентів. Такий вид навчання передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості студента в пошуку невідомого результату.

45. Усне опитування як вид перевірки знань студентів і методика його проведення

Усне опитування допомагає контролювати не лише знання, а й вербальні вміння, сприяє виправленню мовних помилок. Відтворення студентом раніше вивченого матеріалу сприяє кращому запам’ятовуванню, активному використанню наукових понять, що неможливо без достатнього застосування їх у мові.

Усне опитування може бути індивідуальним і фронтальним. За фронтального опитування студенти відповідають з місця, доповнюючи один одного. Частковим випадком фронтального опитування є групове опитування, коли опитується 5-6 осіб одночасно. Індивідуальне опитування здійснюється у процесі проведення співбесіди під час лабораторних робіт, семінарських занять, при вирішуванні задач біля дошки, під час захисту рефератів, курсових і дипломних робіт.

Запитання для усної перевірки знань поділяють на основні, додаткові і допоміжні. Основні запитання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання щодо змісту лабораторного заняття). Додаткові — спрямовані на уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу та ін. Допоміжні запитання мають на меті виправлення помилок та неточностей, якщо такі мали місце у відповіді студента. Усі запитання викладача мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність — послідовною і системною.

46. Формування правових понять при викладанні курсу “Основи правознавства”

Для сучасного правознавства, яке розвивається в умовах глибоких трансформаційних процесів в українському соціумі, методологічні підходи до чіткого й наукового обґрунтованого визначення юридичних понять набувають особливого значення.

Відмінною особливістю понять правових теорій є їх виникнення не у процесі знакового оформлення рефлексії над юридичною практикою і репрезентації правової реальності у предметі юридичної науки, а під час здійснення теоретичної організації самого наукового предмета у межах тієї або іншої наукової парадигми. Тобто у цьому випадку маємо справу з поняттям як «згорнутою теорією» (термін В.С. Нерсесянца).

У понятійному ряді правознавства можна виділити поняття, які генетично виникли в інших сферах знання, однак відповідно до практичних цілей або дослідницьких завдань «втягнуті» у сферу права, правознавства, і, отримавши власне юридичний зміст, набули статусу правових шляхом укорінення їх в понятійному ряді юридичної науки. Виникаючи та існуючи у власних сферах, такі поняття змістовно адаптуються до характеристик юридичної науки і особливостей юридичної практики, набувають відмінного від свого прототипу обсягу, включаються у систему юридичних понять, тобто беруть участь у формуванні предмета науки.

47. Методика розкриття поняття шлюбу та умов його укладання

Дисципліна має на меті розгляд теоретичних та практичних питань сімейного права; вивчення історичного розвитку інституту сім’ї та шлюбу, законодавчого регулювання сучасних сімейних правовідносин: порядку укладення та припинення шлюбу, особистих немайнових і майнових відносин подружжя, батьків і дітей, порядку і юридичних наслідків усиновлення, встановлення опіки і піклування над дітьми та ін., а також проблем розвитку та вдосконалення законодавства про шлюб та сім’ю.

Відповідно до нового Сімейного кодексу умовами вступу в шлюб є:

1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;

2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку.

Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка — 18 років. При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;

2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв’язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри — як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов’язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, — то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду;

4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

48. Методика проведення лабораторних занять з курсу “Основи правознавства”

Лабораторне заняття – вид навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування пристосованого до умов навчального процесу. В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища.

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

 

49. Індивідуальні та правові консультації і методика їх проведення з курсу “Основи правознавства”

Консультація – вид навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їхнього практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов’язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни. Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом. Консультація є однією з форм роботи викладача з відстаючими студентами і однією з форм організації їхньої самостійної роботи. Консультація використовується не лише для допомоги студентам, але й для контролю за їхньою роботою.

50. Методика викладання основ теорії держави і права в курсі “Основи правознавства”

Методичні вказівки;

Необхідно звернути увагу на те, що теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об’єднаних загальною назвою — правознавство. За класифікацією юридичних наук вона належить до теоретико-історичних наук разом з історією держави і права та історією політичних і правових вчень (або вчень про державу і право).

Теорія держави і права — наука, що має відносну самостійність щодо інших юридичних наук завдяки безпосередньому зв’язку з державно-правовою дійсністю. Всі галузеві юридичні науки — емпіричні. Це означає, що усі вони ґрунтуються на фактах, тобто на даних або явищах, що спостерігаються і піддаються перевірці

Теорія держави і права — узагальнююча загальнотеоретична наука відносно інших юридичних наук, яка інтегрує їх досягнення.

Теорія держави і права формує свої висновки в тісному зв’язку з галузевими науками, використовує фактичний матеріал, що міститься в них, спирається на їх досягнення. Це забезпечує цілісність наукових уявлень і єдність категоріального апарату в усіх юридичних науках. Основні державно-правові категорії поняттєвого апарату науки теорії держави і права — загальні для всієї юридичної науки.

Визначити галузеві ознаки, понятійні ознаки, категоріальний апарат.

51. Категорії та етапи навчання правознавства у вищій школі

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

Процес навчання формують тісно пов’язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають студентів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів “навчального плану” змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння студентами змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням студентами знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-резулятивний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного студента, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення). Методологічною засадою процесу навчання є наукова “теорія пізнання”, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання. Пізнання – процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності у свідомості людей. Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об’єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об’єкта навчання чи пізнання – осмислення

52. Методика висвітлення основ держави в курсі “Основи правознавства”

Методика вивчення навчальної дисципліни в цілому передбачає впровадження співробітництва, комунікативної культури, спілкування викладачів і студентів, їх професійної етики, навчання майбутніх фахівців умінню взаємодій з людьми, керування колективами. Забезпечується науковий світський характер вивчення історичних дисциплін, незалежністю їх викладання від політичних партій, громадянських і релігійних організацій.

Представницька демократія, що довгий час є найпопулярнішою формою правління разом з усіма її позитивами, дала один великий недолік – посилення відчуженості людини у політичному та суспільному житті. Відносини з державою у пересічних громадян звелися до разового акту вибору. Тому все частіше говоримо іншу сферу діяльності громадян – про громадянське суспільство.

Дуже часто про громадянське суспільство висловлюються як про альтернативу державі, а той більше протиставляють їх одне одному. З іншого боку розбудова держави та права є головною умовою розбудови ліберальної держави.

У рамках цього курсу пропонуємо розглянути основні сучасні концепції права та держави, головні тенденції розвитку взаємовідносин цих двох підсистем єдиної суспільної системи, способи їх взаємодії на сучасному етапі на інституційному та ціннісному рівні у теорії і на практиці.

53. Порядок розкриття системи оподаткування в Україні та її значення

Сукупність податків і зборів до бюджетів та Державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер і необхідні державні для виконання її функції. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність.

Податкове право є складним фінансово-правовим інститутом, що регулює основи формування дохідної частини бюджетної системи країни, тобто регулює лише відносини, що пов’язані з рухом грошових коштів від платників податків і зборів до бюджетів відповідного рівня. Податкове право взаємодіє з усіма інститутами фінансового права. Його норми зумовлені публічністю державних фінансів та регулюють діяльність зі стягування податкових платежів для загальнодержавних і регіональних потреб. Отже, податкове право — це один з основних інститутів фінансового права.

Складна сутність податку, що об’єднує економічні та правові його характеристики, зумовлює юридичну суть податкових норм, характер їх взаємодії. Оскільки податкова система держави є системою розподільних і перерозподільних відносин у суспільстві, вона детермінує юридичну природу податково-правової норми. Подібно до інших правових норм, податково-правові норми містять правила поведінки, встановлені державою та забезпечені силою її примусу. З іншого боку, специфіка предмета податкового права визначає й специфіку юридичної природи податково-правових норм. їх змістом є встановлення правил поведінки учасників особливого виду суспільних відносин — податкових відносин, тобто поведінки, яка завжди пов’язана з розподілом чи перерозподілом державою в її інтересах частини власності інших юридичних і фізичних осіб.

54. Етапи управління навчальним процесом

Управління процесом, де наявний контроль не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом виконання роботи, здійснюється за такою загальною схемою:

1. Вказується мета управління.
2. Встановлюється початковий (вихідний) рівень процесу управління.
3. Визначається програма впливів.
4. Забезпечується одержання інформації про стан управління в кожний його момент (наявність зворотного зв’язку).
5. Проходить переробка інформації, яку одержують по системі зворотного зв’язку, намічаються і реалізуються корегуючі впливи.

Навчальний процес включає в себе 6 етапів, на яких відбуваються багатопланові зміни, пов’язані із утворенням у людини нових дій, понять, образів.

Перший етап – формування мотиваційної основи дії (тобто ставлення суб’єкта до цілей і задач майбутньої дії і до змісту матеріалу, який планується засвоїти).

Другий етап – накреслюється схема орієнтовної основи дії (ООД), виділяється система орієнтирів і вказівок, врахування яких необхідно для виконання дії.

Виділяють 3 типи орієнтовної основи дії:

1. На неповній орієнтовній основі, учень рухається шляхом спроб і помилок – це самий малоефективний спосіб навчання.
2. На повній орієнтовній основі – всі орієнтири даються до конкретних умов.
3. На повній орієнтовній основі, коли орієнтовна основа дії будується самостійно, має узагальнений характер, може бути перенесена в інші ситуації.

Третій етап – формування дії в матеріальній (матеріалізованій) формі – учень має справу з предметами або моделями, схемами, кресленнями предметів, коли здійснюється співставлення, зміна, порівняння.

Четвертий етап – голосне соціалізоване мовлення (без предметів). Мовна дія будується як відображення матеріальної дії.

П’ятий етап – формування дії у зовнішньому мовленні «про себе», відбувається поступове зникнення зовнішньої звукової сторони мовлення.

Шостий етап – процес мовлення зникає із свідомості, залишаючи в ній лише кінцевий результат – предметний зміст дії (інтеріоризація).

На кожному етапі дія виконується спочатку розгорнуто, а потім поступово згортається.

 

55. Поняття форми держави та її елементів. Методичні особливості висвітлення питання

При розкритті даного питання слід звернути увагу на те, що:

Категорія “форми держави” вироблена політичною та юридичною наукою, яка відображає взаємозв’язок трьох найважливіших сторін державної влади. Форма держави правління відображає поняття про способи та порядок утворень вищих органів. Способи територіального устрою відображає поняття форма державного устрою. Сукупність способів і методів здійснення державної влади розкривається через поняття державно — політичного режиму.

Провідне місце в теорії держави і права займає інститут форми держави. Дослідження питання “форми держави” має дуже важливе значення у формуванні та розвитку суверенної і незалежної держави.

Таким чином, на основі методу порівняння, аналізу визначається особливості кожного типу держави. Її устрою та здійснення державної влади.

1. Поняття та елементи форми держави
2. Форма правління держав
3. Форма державного устрою

4.Державно – правовий режим.

56. Методичні особливості висвітлення теми “Основи сімейного права”

Сімейне право — це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї. Це право регулює відносини між подружжям щодо по­рядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й дітьми, іншими родичами, регу­лює і охороняє відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування тощо.

Можна стверджувати, що сімейне право є са­мостійною галуззю права, яка відокремилася від цивільного:

• сімейно-правові відносини характеризуються власними джерелами виникнення. Якщо цивільні правовідносини вини­кають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні — із спорідненості, шлюбу, усиновлення і всі майнові відносини випливають з осо­бистих. Ці правовідносини пов’язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя;
• у першу чергу, сімейні правовідносини — це особисті немайнові відносини;
• сімейні права й обов’язки не можна відчужувати, переда­вати, купувати, продавати чи дарувати;
• сімейні відносини в Україні в багатьох випадках регулю­ються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це є характерним тільки для сімейного права.

57. Методичні особливості розкриття поняття права власності

Право власності — центральний інститут будь-якої цивільно-правової системи, оскільки саме існування суспільства неможливе без виробництва матеріальних благ. Саме його норми так чи інакше впливають на зобов’язальне, сімейне та спадкове право. Як економічна категорія власність властива суспільству протягом всієї історії його розвитку.

Права власності не існувало лише в первіснообщинний період, в якому матеріальні блага розподілялися в общині відповідно до усталених традицій. З виникненням державно-правової надбудови в суспільстві економічні відносини власності також повинні були отримати правове закріплення, тобто регулюватися нормами права, набути форми права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК).

Термін «право власності» традиційно використовується у двох значеннях: в об’єктивному і в суб’єктивному.

Право власності в об’єктивному розумінні — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини щодо набуття, володіння, користування та розпорядження матеріальними благами, що існують в суспільстві.

Право власності в суб’єктивному розумінні становлять такі правомочності — право володіння, користування і розпорядження.

58. Подання навчальної інформації як етап управління навчальним процесом

Науково-теоретичні та інформаційні джерела, як правило, вивчаються в трьох аспектах: методологічному, що визначає основні принципи та способи організації досліджуваного явища; теоретичному, який дає можливість дослідити його основний зміст та межі теоретичного вивчення; процесуальному (практичному), який висвітлює досліджуване педагогічне явище в умовах практики навчально-виховного процесу.

Аналіз наукової інформації. З метою виявлення особливостей, передбачених завданнями дослідження, наукова інформація може бути у думках розчленована на змістовні частини.

Синтез наукової інформації. Синтез наукової інформації за своїм визначенням складає протилежність аналізу і тому має відповідне застосування при виконанні дослідження.

Порівняння та узагальнення. Ці методи дозволяють визначити спорідненість та відмінність підходів авторів теоретичних джерел до вивчення окремих педагогічних явищ. Обробка дослідницьких результатів. Теоретичні результати досліджень кількісно і змістовно узагальнюються з метою визначення результатів.

59. Основи екологічного права України і методика його викладання у вузах

Екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи.

Екологічне пра­во — це система правових норм і принципів, якими регулюють­ся суспільні відносини щодо охорони навколишнього природ­ного середовища і раціонального використання природних ре­сурсів (екологічні правовідносини). Екологічні правовідносини — це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відноси­ни щодо використання, відтворення і охорони різних об’єктів природи. Суб’єктами екологічних відносин є сторони, між яки­ми вони виникають. Об’єктом екологічних відносин може бути як об’єкт природи в цілому, так і його частина.

Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природ­них ресурсів.

Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи й інститути.

Екологічні норми — це одиничні, формально-визначені, загальнообов’язкові правила поведінки, за допомогою яких регулюються суспільні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонально­го використання природних ресурсів.

 

60. Методика формування поняття права та його ознак

Закономірно, у такій якості поняття „право” набуває статусу системно-категоріальної визначеності (предметоутворюючої категорії) і відповідно кваліфікується як інструмент власне наукового пізнання. Загальновизнано, що категорії є найважливішим інструментом пізнання у науці. Саме предметоутворюючі категорії у взаємодії з іншими категоріями і поняттями формують стійку систему наукових знань з потенційними можливостями розвитку.

Між тим останнім часом у наукових публікаціях з проблем юридичної науки як методологічного, так і теоретико-прикладного характеру все частіше спостерігається неоднозначна, на мій погляд, тенденція „коректно» звести поняття „право» до такого собі статусу „терміно-поняття право». Як видається, такий підхід є контрпродуктивним і може відіграти далеко непередбачений.

Для юристів-позитивістів характерне єдине прагнення: сформулювати найбільш формалізоване, чітко зрозуміле поняття позитивного права, засноване на формальній логіці і емпіричній данності. Отже, логічно для того, щоб з’ясувати, що є право, необхідно виходити з його визначення. Допоки наука не дасть чіткого узагальнюючого визначення (яке інтегрувало б у собі сутнісні параметри всіх відомих типів праворозуміння), що таке право , всі судження про ті чи інші конкретні види права можна вважати хибними,туманними, позбавленими конкретно визначеного наукового змісту. А допоки теоретики і філософи права працюють над розв’язанням цієї проблеми, коректніше буде застосувати „терміно-поняття право «, у якому відображалося б те явище, яке називається правом.

Поняття „право» видозмінювалося залежно від конкретно-історичних рамок його існування, позаяк право —  це соціальне явище, яке розвивається разом із суспільством. Уже на ранніх історичних етапах людство намагалося усвідомити феномен права і, як наслідок, виникали різні концепції, що пояснювали його сутність, соціальне призначення, закономірності розвитку і форм буття. По мірі ускладнення суспільного життя набувало нових рис як саме право, так і система знань про нього. Сучасна наука про право характеризується розмаїттям різних типів праворозуміння, тобто наукового пізнання і пояснення.

61. Організація самостійної роботи студентів

Самостійна робота – навчальна діяльність студентів поза розкладом занять, що спрямована на самостійне опрацювання та закріплення основного змісту питань, що розглядалися під час навчальних занять. Самостійна робота може здійснюватися як під керівництвом викладача, так і без нього. Як правило самостійна робота під керівництвом викладачів проводиться тоді, коли її зміст передбачає виконання складних лабораторних або розрахункових завдань та застосування спеціальних пристроїв і обладнання. Самостійна робота студентів з вивчення суспільних дисциплін здійснюється без присутності викладача.

Обсяг годин, що виділяються для самостійної роботи передбачається робочим навчальним планом і може становити до двох третин загального часу, виділеного на вивчення дисципліни.

62. Форми висвітлення основних теорій виникнення держави

Методика викладання також передбачає оптимальне співвідношення теоретичного і практичного навчання, що дозволяє отримати у встановленні строки студентами глибоких теоретичних знань, практичних навичок і вмінь з даної дисципліни. Забезпечується впровадження в навчальний процес найновіших досягнень історичної науки, передового педагогічного досвіду.

Методичні вказівки:

передбачає висвітлення еволюції загальнотеоретичного знання про державу і право , пов’язаного з такими науками як філософія права, соціологія, політологія, енциклопедія вража, загальна теорія права. При цьому слід показати генетичний зв’язок цих наук з сучасною наукою, теорією держави і права.

необхідно підготувати визначення поняття теорії держави і права як науки та учбової дисципліни , провести аналіз співвідношення теорії держави і права як учбової дисципліни.

які саме закономірності вивчає теорія держави і права як наука , які методи використовуються при дослідженні цих закономірностей. При вивченні функцій теорії держави і права як науки у полі зору студента перед усе повинні знайти місце такі функції як пояснювальна , прогностична, евристична, методологічна, ідеологічна, політична.

З’ясовуючи місце теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук , доцільно зробити висновок стосовно того , які саме суспільні науки в тій чи іншій мірі вивчають державу та право , у чому полягає особливість їх підходу , на відміну від теорії держави та права .Особливої уваги потребує оглядове вивчення структури системи конкретних юридичних наук та місця в цій системі теорії держави і права.

63. Поняття та ознаки злочину. Методичні особливості розкриття питання

Злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК).

Кримінальне законодавство визнає злочином лише конкретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небезпечного діяння або бездіяльності. Думки, почуття, побажання, переконання, записи для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

При розкритті теми, важливо розкрити:

Ознаки злочину:

1) Передбаченість кримінальним законодавством. КК встановлює вичерпний перелік злочинів.

Не є злочином діяння, яке посягає на об’єкти, що не охороняються КК (особисті відносини між подружжям тощо). «Немає злочину, немає покарання, якщо немає відповідного закону» — відомий правовий принцип римських юристів. Наприклад, за КК (див. ст. 440) не є злочином виробництво зброї масового знищення, якщо до такого виробництва ще не міститься заборон у міжнародних договорах, або якщо такі заборони і містяться, але ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.

2) Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Юридичні особи за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб’єктом злочину вважається лише осудна особа, тобто така, яка під час учинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

3) Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності. Діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином.

4) Суспільна небезпечність як ознака злочину означає об’єктивну його особливу шкідливість для особи (фізичної чи юридичної), суспільства, держави, людства.

 

64. Поняття складу злочину. Методичні особливості розкриття питання

Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільне небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Саме тут одержує свою реалізацію принцип:

«Немає злочину без вказівки на те в кримінальному законі». З іншого боку, у чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, які у даний момент визначені як злочинні. Отже, для того, щоб будь-яке суспільне небезпечне діяння, що зустрічається в реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння даного виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за такі суспільне небезпечні діяння людина може бути притягнута до кримінальної відповідальності і їй може бути призначене кримінальне покарання. Відступ від цієї вимоги може призвести на практиці до порушень законності й обмеження прав громадян. 2. Тільки законодавець у нормах закону за допомогою закріплення відповідних об’єктивних і суб’єктивних ознак визначає, які з вчинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Причому законодавець не в змозі (та у цьому і немає необхідності) виділити і нормативне закріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Будь-який конкретний злочин (вбивство, крадіжка, хуліганство) мають безліч ознак. Чимало з них взагалі не мають безпосереднього відношення до розв’язання питання про злочинність і караність діяння. Тому законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, які характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі й найтиповіші, що однаково притаманні всім злочинам даного виду.

Отже, обсяг ознак, що характеризують конкретно вчинений злочин, значно ширше за обсяг тих юридичне значущих ознак, що визначають суспільне небезпечні діяння певного виду як злочинні. В той же час склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо він містить характеристику не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду. Тому при встановленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині потрібно йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні і зіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину, закріпленого в кримінальному законі.

65. Підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Методичні особливості розкриття питання

Важливо відзначити, при вивченні теми, що трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації чи перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки з вагітності й пологів, якщо законодавством не встановлено триваліший строк збереження місця роботи (посади) за певного захворювання. За працівниками, які втратили працездатність через трудове каліцтво чи професійне захворювання, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

9) одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого виокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

66. Співвідношення педагогіки, дидактики і методики в процесі викладання і засвоєння навчальних дисциплін

Завдання дидактики полягає у тому, щоб науково обґрунтовувати зміст освіти, досліджувати і пояснювати закономірності процесу навчання і умови його оптимальної організації, розробляти і упроваджувати в педагогічну практику більш досконалі моделі навчального процесу, новітні технології, методики та методи навчання. Дидактика, як наука, аналізує залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання, визначає методи, організаційні форми і засоби, що забезпечують результативність запланованих цілей і завдань. Дидактика охоплює систему навчання всіх предметів та на всіх рівнях навчальної діяльності.

Результативність навчального процесу залежить від рівня психолого- педагогічної та методичної підготовки викладача.

Із закономірностей навчання, як відображення закономірного і характерного в навчальному процесі, випливає система дидактичних принципів (принципів навчання).

67. Основні вимоги до оцінки знань студентів

До контролю та оцінки знань, навичок і вмінь студентів у навчанні висувають такі вимоги: об’єктивність; достатня кількість відомостей для оцінки; тематична спрямованість; умотивованість оцінок; єдність вимог з боку тих, хто контролює; оптимальність; усебічність; дієвість, тобто реальний їх вплив на формування професійних знань, навичок і вмінь студентів.

У процесі оцінювання знань студентів слід враховувати: і. Обсяг відомостей, оперування поняттями, категоріями, фактами, основними теоріями, законами, закономірностями й принципами, ступінь їх пізнання, здатність до систематизації та узагальнення, що передбачає:

■ пізнання й визначення понять, розуміння їх сутності, розкриття змісту, встановлення сукупності зв’язків і залежностей між окремими частинами й цілим тощо;

■ виокремлення головного, актуальних теоретичних проблем, усвідомлення їх глибини та визначення шляхів їх розв’язання;

■ розуміння законів, закономірностей, принципів, концепцій;

■ здатність до узагальнення, систематизації, класифікації явищ і предметів.

2. Якість опанування методологічною і теоретичною основами навчального предмета, що передбачає:

• глибоке розуміння викладеного в першому пункті, аргументованість, послідовність, упевненість і самостійність викладення своїх знань;

■ методологічне обґрунтування знань.

3. Дієвість знань, наявність простих умінь, доцільність їх застосування під час розв’язання практичних завдань, що передбачає:

• конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичний діяльності;

■ змістовна характеристика методів, процедур та методики дій щодо використання теоретичних і практичних знань у майбутній практичній діяльності та ін.

Отож, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими. А їх рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним і творчим.

68. Методика розкриття особливостей загального порядку укладання трудового договору, його форм та строків

Правове значення поняття трудового договору більш суттєво розкривається й у тому, що він є основною правовою формою виникнення трудових правовідносин; підставою поширення трудового законодавства та колективного договору на його сторони; засобом конкретизації місця та роду роботи працівника.

Сторонами трудового договору як двосторонньої угоди є: працівник (робітник або службовець); власник підприємства, установи, організації або вповноважений ним орган чи фізична особа. Специфіка працівника як сторони полягає в тому, що трудовий договір може укладати не кожний громадянин України, а лише той, який здатний до праці, що залежить від його фізичного та психічного розвитку. Керуючись принципами охорони праці молоді, трудове законодавство України визначає вік, з досягненням якого громадянин набуває трудової праводієздатності в повному обсязі. Таким віком згідно зі ст. 188 КЗпП України є досягнення громадянином України 16 років. І лише як виняток за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Другою стороною трудового договору є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа. Власник має право укладати трудовий договір із працівником як самостійно, так і доручити свої повноваження іншим спеціальним особам, наприклад заступникові керівника з кадрів тощо. У філіях підприємства або в інших відокремлених структурних підрозділах юридичних осіб трудовий договір можуть укладати їх керівники, якщо головним підприємством їм передані такі повноваження.

До обов’язкових (необхідних) належать такі умови: а) про трудову функцію, тобто, ким буде працівник — техніком, оператором, слюсарем тощо; б) про місце роботи, тобто, де саме він працюватиме (із зазначенням цеху, відділення чи без визначення місця роботи); в) про строк дії трудового договору (на невизначений чи на певний строк тощо); г) про час початку виконання трудової функції (через день, два чи тиждень тощо); ґ) про розмір винагороди за виконану роботу.

Дещо інші аспекти факультативних (додаткових) умов трудового договору. Вони не є обов’язковими, але якщо сторони домовляться про них, то стають такими й можуть впливати на долю трудового договору. Умовно їх можна класифікувати за двома видами: такі, що безпосередньо зазначені в законодавстві про працю, і такі, що визначаються самими сторонами під час укладення трудового договору на підставі їх дозволеності законом. Наприклад, до першого виду належать умови; а) про встановлення випробування (ст. 26 КЗпП України); б) про встановлення неповного робочого дня або тижня (ст. 56 КЗпП України); в) про роботу в одну зміну при багатозмінному режимі праці тощо. До другого виду належать такі умови, як забезпечення житлом, надання для дитини працівника місця в дошкільних дитячих закладах (яслах, садку) тощо. Правова сутність додаткових умов полягає в тому, що вони уточнюють, доповнюють і розвивають умови конкретного трудового договору.

Строковий трудовий договір може бути припинений достроково з ініціативи працівника тільки з таких поважних причин: а) хвороба працівника, що унеможливлює виконання роботи; б) порушення власником законодавства про працю, колективного договору чи угоди сторін; в) наявність інших поважних причин (переїзд до іншої місцевості, догляд за хворою дитиною тощо).

69. Особливості розкриття поняття та системи кримінального права України

Теорія кримінального права – це вчення про злочин, вчення про склад злочину, вчення про покарання, вчення про кримінальну відповідальність за конкретні злочини тощо.

Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи не правомочні видавати норми криміналь­ного права.

Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і ме­тод правового регулювання — це метод правової охорони сус­пільних цінностей і відносин.

Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права.

Кримінальне право має загальнообов’язкову норма­тивність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосо­вуються до осіб, що їх вчинили.

Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє відносини, що регулюються або виникають в інших галузях права .

70. Функції перевірки та оцінки знань студентів з правознавства

Головна мета перевірки результативності навчання – це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Перевірка – це виявлення рівня знань, умінь і навичок; оцінка – це вимірювання рівня знань, умінь і навичок; результати перевірки і оцінювання фіксуються (облік) у журналах, відомостях, щоденниках учнів.

Перевірка знань, умінь і навичок учнів, їх оцінювання і облік разом складають контроль знань, умінь і навичок.

Перевірка знань, умінь і навичок студентів та їх оцінювання виконують такі функції:

а) освітню (навчальну), суть якої втому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша або спостерігаючи за виконанням вправ, студенти звіряють з ними свої знання, ставлять запитання, доповнюють, відмічають недоліки, що сприяє повторенню та систематизації знань всіх учнів. Освітнє значення для студентів має й те, що вони слухають доповнення вчителем неповних відповідей студентів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;

б) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає студента регулярно готувати уроки. Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагають студентові самому оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання;

в) розвиваючу – в процесі навчання в студентів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислитель на діяльність, мовлення, пам’ять, увага, уява;

г) діагностичну – у процесі перевірки і оцінки виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях, навичках студентів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані не поліпшення успішності;

д) стимулюючу – схвалення успіхів студентів сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;

е) оцінювальну – об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

є) управлінську – на основі перевірки та оцінювання визначається стан успішності студентів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому випадку вчитель коригує і свою власну діяльність – змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність студентів.

71. Методичні засади щодо розкриття поняття функцій держави

Питання про функції держави — це одне із важливих питань не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть.

Термін “функція” в перекладі з латинської означає “здійснити”, “виконати”. Функції держави дуже тісно пов’язані з завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповісти на питання: 1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як? 2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля їх органів і відомств?

Багато спеціалістів вважають, що функції держави — це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені. В зв’язку з цим функції існують не тільки реально, але і, потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Функції держави — це можливі і реальні основні напрями діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які конкретизуються в завданнях, цілях і соціальному призначенні.

Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузевими науками. Теорія держави аналізує лише основні функції держави. Всі основні функції держави можна класифікувати за такими критеріями:

1) залежно від поділу влади — законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функції управління суспільством і державою;

2) залежно від їх ролі в суспільстві — основні і другорядні;

3) залежно від сфери впливу і здійснення — внутрішні і зовнішні;

4) залежно від сфери суспільного життя — економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні;

5) залежно від терміну виконання — постійні і тимчасові. Всі функції держави діалектичне розвиваються, основні стають другорядними (неосновними), і навпаки, одні зникають і з’являються нові, яких раніше не існувало.

72. Порядок розкриття питання: адміністративна відповідальність – поняття та підстави притягнення до адміністративної відповідальності

Чинне законодавство України не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціально-правового явища.

Аналіз точок зору з цього приводу дає змогу дійти висновку, що це поняття науковцями розглядається як один з інститутів адміністративного права, як форма забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), як різновид юридичної (правової) відповідальності, як ефективний засіб запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, як певний стан суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки: 1) має зовнішній характер; 2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов’язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4) визначена у нормах права; 5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку; 6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративна відповідальність — це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

73. Основні вимоги до оцінки знань студентів з правознавства в контексті Болонського процессу

До контролю та оцінки знань, навичок і вмінь студентів у навчанні висувають такі вимоги: об’єктивність; достатня кількість відомостей для оцінки; тематична спрямованість; умотивованість оцінок; єдність вимог з боку тих, хто контролює; оптимальність; усебічність; дієвість, тобто реальний їх вплив на формування професійних знань, навичок і вмінь студентів.

У процесі оцінювання знань студентів слід враховувати: і. Обсяг відомостей, оперування поняттями, категоріями, фактами, основними теоріями, законами, закономірностями й принципами, ступінь їх пізнання, здатність до систематизації та узагальнення, що передбачає:

■ пізнання й визначення понять, розуміння їх сутності, розкриття змісту, встановлення сукупності зв’язків і залежностей між окремими частинами й цілим тощо;

■ виокремлення головного, актуальних теоретичних проблем, усвідомлення їх глибини та визначення шляхів їх розв’язання;

■ розуміння законів, закономірностей, принципів, концепцій;

■ здатність до узагальнення, систематизації, класифікації явищ і предметів.

2. Якість опанування методологічною і теоретичною основами навчального предмета, що передбачає:

• глибоке розуміння викладеного в першому пункті, аргументованість, послідовність, упевненість і самостійність викладення своїх знань;

■ методологічне обґрунтування знань.

3. Дієвість знань, наявність простих умінь, доцільність їх застосування під час розв’язання практичних завдань, що передбачає:

• конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичний діяльності;

■ змістовна характеристика методів, процедур та методики дій щодо використання теоретичних і практичних знань у майбутній практичній діяльності та ін.

Отож, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими. А їх рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним і творчим.

74.     Фронтальне опитування як вид перевірки знань студентів

Під час фронтального опитування викладач пропонує серію логічно пов’язаних між собою запитань для студентів всієї групи. Фронтальне опитування сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність студентів, але не враховує індивідуальний темп мислення, стимулює прості відповіді. Саме тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням.

Дуже часто фронтальне опитування приймає вигляд жвавої бесіди. При вмілому застосуванні фронтального опитування за порівняно невеликий час удається здійснити перевірку знань у значної частини студентів групи.Однак при фронтальному контролі буває важко забезпечити докладність всебічність перевірки кожного студента.Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли виникає необхідність перевірити підсумки навчальної роботи чи хід її виконання частиною студентів, що одержала певне колективне завдання на семінарі в процесі позаурочних занять. При цьому питання ставляться перед цією групою, у їхньому вирішенні беруть участь студенти, що працювали в складі даної групи, але із обов’язковим залученням до обговорення інших студентів групи.

75. Методичні особливості висвітлення теми “Основи фінансового права”

Фінансове право — це сукупність правових норм, що регу­люють суспільні відносини, які виникають між державою і юридичними й фізичними особами з приводу формування, роз­поділу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод право­вого регулювання. Воно регулює певну сферу державного уп­равління, пов’язану з розподілом і перерозподілом національ­ного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляєть­ся організаційна роль органів державної влади і місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відно­сини від інших відносин грошового характеру, зокрема в ци­вільному й адміністративному праві.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави й місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвитку держави. Відносини, що виникають у процесі фор­мування, розподілу й використання фондів коштів господарюючих суб’єктів і громадян, фінансовим правом не регулюються.

Для фінансового права характерною є наявність великої кількості фінансово-правових норм.

Фінансове право складається з двох частин: загальної і особливої.