Впродовж останніх десятиліть наша цивілізація стала свідком активного розвитку комп’ютерних технологій, які за швидкістю свого розвитку випереджають всі інші галузі виробництва. Використання сучасних інформаційних технологій на основі персональних комп’ютерів, інформаційно-обчислювальних і комп’ютеризованих комунікаційних мереж забезпечило кожній людині можливість доступу до інформації, що зберігається у відповідних банках даних, а так само встановлення зв’язку незалежно від часу, адміністративних і державних кордонів, місцезнаходження абонента.

Поряд із численними перевагами комп’ютеризація характеризується і низкою негативних аспектів, серед яких можна виокремити як техногенні, так і соціальні. Серед перших – збільшення аварій та катастроф, що відбуваються з причин комп’ютерних збоїв. Серед соціальних – поява та дедалі більше розповсюдження злочинів, які вчиняються за допомогою комп’ютерів.

У зв’язку з комп’ютеризацією американського суспільства, вже наприкінці 70-х років у США виникло занепокоєння з приводу того, якою мірою діюче на той час кримінальне законодавство забезпечує потребу боротьби з комп’ютерними злочинами. Американські науковці дійшли висновку, що застосування чинного тоді кримінального права до комп’ютерних злочинів спричинило ряд труднощів, які в основному зумовлені відсутністю спеціальних законів, зорієнтованих на боротьбу з останніми.

Кримінальне законодавство США, відображаючи особливості американського федералізму, являє собою сукупність правових систем, котрі не перебувають між собою у відношенні підпорядкування. Кожна одиниця такого законодавчого конгломерату має свою Загальну та Особливу частини. Поряд із 52 кримінально-правовими системами штатів, округів і територій США як 53-я система функціонує і розділ 18 Зводу законів США, який має назву «Злочини і кримінальний процес», проте він не має будь-яких переваг перед законодавством штатів. Цей кодекс визначає коло злочинів, котрі незалежно від місця їх вчинення розглядаються федеральними судами із застосуванням при цьому лише норм Зводу законів.

Частина (А) статті 1030 Розділу 17 Зводу під назвою «Злочини і кримінальний процес» визначає поняття шахрайства та іншої злочинної діяльності, пов’язаної із використанням комп’ютерної техніки. Згідно з цією частиною, особа вчиняє федеральний злочин, якщо вона «умисно проникає в комп’ютер без належних повноважень або з перевищенням повноважень для доступу і такими діями отримує інформацію, котра відповідно до урядової постанови або закону визнається урядом Сполучених Штатів такою, що потребує захисту від несанкціонованого розголошення в інтересах національної безпеки та охорони зовнішніх відносин або будь-яких інших обмежених для доступу даних, які визначаються у статті 11 Закону про атомну енергетику 1954 року, за наявності підстав вважати, що інформація, отримана таким чином, може бути використана на шкоду Сполученим Штатам або на користь будь-якої іноземної держави» [3].

Якщо на підвладній федеральному уряду території вчиняється тяжкий злочин (фелонія), який не передбачений федеральним законом, то в дію вступає § 13 розділу 18 Зводу законів США, згідно котрого до особи, що вчинила таке діяння, застосовується норма кримінального закону того штату, на території якого вчинено дане діяння.

Також у системі федерального законодавства діє понад 40 статутів, які можуть бути застосовані і до комп’ютерних злочинів. Однак кожен із цих актів може бути застосований із великими обмеженнями. Наприклад, Статут про використання в шахрайських цілях федеральних засобів зв’язку (ст. 1343 розд. 18 Зводу законів США) можна застосовувати до осіб, які вчинили крадіжки з використанням комп’ютера, привласнення або шахрайство лише за умови, що правопорушник використовував засоби комунікації (телефон, радіо, телеграф та ін.), що зв’язують штати або держави. Проте в тих випадках, коли діяльність злочинця не вийшла за межі одного штату (комп’ютери, якими він користується, знаходяться на території одного і того самого штату), федеральний закон, тобто ст. 1343 Зводу законів США, не застосовується.

Доволі важко в повному обсязі застосовувати до комп’ютерних злочинців «Банківські статути», як включені до федерального законодавства, що встановлюють для працівників федеральної кредитно-банківської системи достатньо суворе покарання (до 5 років ув’язнення) за привласнення грошей і цінних паперів (ст. 655-657 розд. 18 Зводу законів США). «Банківські статути» не поширюються на осіб, які, не будучи федеральними службовцями, отримали доступ до системи комп’ютерів федеральних банків як представники торгових фірм і, користуючись цим доступом, переводять кошти з федеральних фондів на свої розрахункові рахунки. Зауважимо, що федеральні суди стикалися з проблемою тлумачення терміну «майно», а саме: чи можуть вважатися майном комп’ютерні програми. В даному випадку електронні імпульси, котрі виступали предметом крадіжки, не мають ознак ані грошей, ні цінних паперів, передбачених «Банківськими статутами».

Варто відзначити, що до осіб, які вчинили комп’ютерні злочини, важко було застосувати федеральне законодавство і закони штатів із тієї причини, що такі злочинні посягання до певної міри не відповідали традиційним, притаманним англосанксонському праву, ознакам крадіжки. Протягом багатьох століть в американському праві залишався недоторканним принцип, згідно з яким особа може бути визнаною винною у вчиненні крадіжки лише за умови, що вона привласнює належне іншій особі майно, позбавляючи її таким чином права власності на останнє. Тому суди США не могли засудити особу за крадіжку у випадку, коли працівник фірми, який працює з комп’ютером, робить копію інформації, що міститься на носіях інформації, і передає дублікат іншій особі, на основі того, що власник при цьому не позбавляється права власності [1; 187].

З огляду на наведене, в США дедалі загострюється необхідність у розробці та прийнятті законодавчих актів про відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів, котрі враховували б специфіку останніх. Першою законодавчою спробою врегулювання цього питання став проект «Закону про захист федеральних комп’ютерних систем», розроблений Сенатом США 1977 р. [2].

У преамбулі цього проекту підкреслювалося, що пов’язані з комп’ютерами злочини, вчинювані у федеральному та приватному секторах, перетворилися на серйозну проблему

Метою закону було закріплення санкцій за проведення будь-яких незаконних комп’ютерних операцій. Проект передбачав кримінальну відповідальність за вчинення наступних видів комп’ютерних злочинів:

1. введення неправдивих даних у комп’ютерну систему;
2. незаконне використання комп’ютерних засобів;
3. внесення змін у процес обробки інформації або порушення цих процесів;
4. крадіжка грошей, цінних паперів, майна, послуг, цінної інформації, які вчинені особою з використанням електронних або інших засобів.

Розробники цього проекту намагалися максимально розширити сферу застосування майбутнього закону, безпосередньою метою якого було захистити всі комп’ютерні системи: не тільки федерального уряду, але і будь-яких фінансових і бізнесових установ, котрі пов’язані з роботою уряду і беруть участь у міжнародній торгівлі.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, передбачених цим законопроектом, передбачалося застосувати досить суворі санкції: ув’язнення строком до 15 років і/або накладення штрафу у розмірі до $50,000, який повинен був у 2,5 разів перевищувати вартість викраденого майна.

Лише в 1984 році Конгрес США прийняв відповідний акт, що був підготовлений на основі цього законопроекту. Незабаром він був змінений і доповнений новими видами комп’ютерних злочинів й зараз діє під назвою «Закон про шахрайство і зловживання, пов’язані з комп’ютерами». Він передбачає відповідальність приблизно за те саме коло діянь, які охоплювалися вищевказаним законопроектом, однак обмежує караність посягань на інтереси федеральних фінансових установ. Покарання за вчинення таких злочинів встановлені у вигляді ув’язнення строком до 10 або навіть 20 років (у випадку рецидиву) і накладення штрафу, розмір якого у 2,5 рази перевищує вартість доходу, отриманого злочинцем.

Необхідність видання законів, котрі спеціально зорієнтовані на боротьбу з комп’ютерними злочинами, була усвідомлена і на рівні законодавчих органів деяких штатів. Спочатку такі документи були прийняті у 12 штатах, а незабаром їх схвалили майже всі легіслатури. Аналіз багатьох із них показує, що законопроект, представлений у Сенат США, ще не маючи статусу федерального закону, почав впливати на розвиток відповідного законодавства на рівні штатів.

Нами було перекладено і проаналізовано кримінальні кодекси деяких штатів, які містять спеціальні норми і передбачають відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів, а саме: штатів Арізона, Арканзас, Флоріда, Мейн, Невада, Нью-Йорк, Орегон, Роуд-Айленд, Південна Кароліна, Вірджинія, Західна Вірджинія, Вайомінг [3]. Характерними видами комп’ютерних злочинів, за цими кодексами, є: комп’ютерне шахрайство, незаконне використання комп’ютера, незаконний доступ до комп’ютера, комп’ютерна крадіжка, поширення комп’ютерного вірусу та інш.

Всі вищевказані кримінальні кодекси штатів містять окрему главу «Комп’ютерні злочини», присвячену відповідальності за вчинення останніх, яка містить у собі визначення, зокрема, таких понять, як майно, доступ тощо, а також тлумачення технічних термінів (таких, як,скажімо, «комп’ютер», «комп’ютерна мережа» та інші).

Стаття 18.2-152.8 глави 18.2 Кримінального кодексу штату Вірджинія містить перелік майна, яке може бути предметом комп’ютерного злочину:

1. комп’ютери або комп’ютерні мережі;
2. фінансові документи, комп’ютерні дані, комп’ютерні програми, комп’ютерне програмне забезпечення та інше майно, незалежно від того, чи воно:
3. перебуває в матеріальній або ж нематеріальній формі;
4. знаходиться в форматі, який зрозумілий для особи або комп’ютера;
5. перебуває на шляху між комп’ютерами, або в межах комп’ютерних мереж, або між пристроями, які включають комп’ютер; чи
6. знаходиться на папері або в пристрої, на якому вони збережені комп’ютером чи особою;
7. комп’ютерні послуги.

Слід зазначити, що американська теорія кримінального права при вчиненні комп’ютерних злочинів виділяє ідеальну сукупність злочинів, тобто таку, коли одним діянням особи одночасно вчинено 2 і більше злочинів, передбачених кримінальним законом. Так, скажімо, особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за статтями, які відповідно передбачають вчинення крадіжки і комп’ютерного шахрайства.

Стаття 6-3-505 Кримінального кодексу штату Вайомінг та стаття 16-16-40 відповідного кодексу Південної Кароліни, що містять норму про можливість застосування інших статей кримінального закону, сформульовані у наступний спосіб: «Норми цієї глави не виключають можливості застосування будь-якої іншої норми кримінального закону цього штату, яка застосовується або може застосовуватися до будь-яких порушень норм даної глави, поки відповідна норма не буде суперечити цій главі.»

А зараз проаналізуємо Закон штату Флоріда «Про комп’ютерні злочини». Цей закон вступив у дію 1 серпня 1978 року і є чи не найдосконалішим із подібних нормативних актів. Відповідно до нього, конкретні види комп’ютерних злочинів включені у Кримінальний кодекс штату Флоріда і поділені на 3 групи, які відрізняються від 4 груп, визначених у федеральному законі:

1. злочини проти інтелектуальної власності, тобто умисне незаконне внесення змін, знищення або крадіжка даних, програм і документації, пов’язаної з комп’ютерами (ст. 815.04);
2. злочини, які спричиняють шкоду комп’ютерному обладнанню, тобто знищення або пошкодження комп’ютерних систем, пристроїв, і т. інш. (ст. 815.05);
3. злочини проти користувачів комп’ютерів, до котрих віднесено як будь-яке незаконне використання чужого комп’ютера, в тому числі спроба обробити на ньому будь-які дані, так і недопущення до користування комп’ютером особи, яка має на це право (ст. 815.06).

Отож, на підставі викладеного вище, можна констатувати, що в США на федеральному рівні і рівні штатів сформоване досконале кримінальне законодавство, яке відповідає реаліям сьогодення і має на меті передбачити відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів.

Використана література:

1. Никифоров Б.С., Решетников Р.М. Современное американское уголовное право, Наука, Москва, 1990.
2. Текст акта взято з мережі Інтернет (в оригіналі -«Federal Computer System Protection Act); перекладено автором.
3. Тексти кримінальних кодексів взято з мережі Інтернет: див. www.law.cornell.edu; перекладено автором.