Відповідно до Конституції України 1996 р. в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування. Однак одна з головних проблем інституціоналізації місцевого самоврядування полягає у складності розмежування повноважень між різними рівнями публічної влади, що забезпечило би їй виконання тільки їй властивих, об’єктивно існуючих функцій та вирішення завдань в інтересах усіх громадян.

Наділення органів місцевого самоврядування власними повноваженнями та відповідними ресурсами зумовлене прагненням влади перекласти й частину відповідальності за становище у суспільстві. В законодавчому визначенні місцевого самоврядування однією з ключових є вказівка на “самостійне або під свою відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування”[1, с. 170] вирішення питань місцевого значення.

В якому ж сенсі використовується категорія “відповідальність” у муніципальній діяльності?

Вчених умовно можна поділити на дві групи – прихильників лише її вузького розуміння, так званої негативної відповідальності, та прихильників “двохаспектної” відповідальності, яка включає як “негативну”, так і “позитивну” відповідальність. Якісною характеристикою першої концепції є обов’язок суб’єкта нести обмеження організаційно-особистого та матеріального характеру у разі порушення норм права[2, с.99], друга виходить із існування відповідальності ще до порушення норми. Визнання відповідальності в місцевому самоврядуванні самостійним видом відповідальності передусім передбачає розкриття її основних положень (джерел, суб’єктів,підстав, санкцій тощо).

Інститут відповідальності в місцевому самоврядуванні утворює велика група норм, де на різних рівнях правового регулювання (загальнонаціональному, локальному) та в різних галузях права (конституційному, муніципальному, адміністративному, цивільному, кримінальному тощо) зафіксовано окремі положення.

Підставою для притягнення до муніципально-правової відповідальності є невиконання чи неналежне виконання її суб’єктами повноважень і обов’язків, покладених на них Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами, які охоплюються муніципальним законодавством.

Даний висновок випливає з конституційного положення, згідно з яким “органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” (ст. 19).

Більшість вчених не відокремлюють муніципальну відповідальність. Наприклад, Ю Делія розрізняє конституційно-правову і цивільно-правову (майнову відповідальність) органів та посадових осіб місцевого самоврядування [3, с. 30]. Цей поділ може застосовуватися і до інших суб’єктів муніципальних відносин. Конституційно-правова відповідальність виявляється у вживанні  різноманітних засобів конституційно-правового впливу, наприклад дострокове припинення повноважень органів самоврядування.  Що стосується майнової відповідальності, то вона настає в тому випадку, коли шкода завдається не у сфері  владно- адміністративних відносин, а внаслідок господарської чи технічної діяльності суб’єктів місцевого самоврядування.

Хто ж є суб’єктом відповідальності у місцевому самоврядуванні?

В наявній юридичній літературі коло таких суб’єктів досить обмежене: це органи та посадові особи місцевого самоврядування, тобто суб’єкти, які приймають найважливіші рішення на місцевому рівні. Це найпоширеніша  думка. Однак аналіз Конституції України та профільного законодавства  про місцеве самоврядування дає підстави назвати такі суб’єкти відповідальності в місцевому самоврядуванні, як: держава, органи державної влади, територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, органи самоорганізації населення, громадські об’єднання, фізичні особи – члени територіальних громад, які в свою чергу поділяють на індивідуальні та колективні [4, с.138].

У муніципальній відповідальності вимога обов’язкової наявності вини у здійсненні конкретного правопорушення надмірно звужувала б діапазон її застосування та знецінювала б соціальне призначення цього виду відповідальності. Доцільно підходити до питання вини індивідуального та колективного суб’єкта по-різному. Вину колективного суб’єкта можна визначити на основі формули, що містить два критерія: 1) наявності у нього можливості для виконання муніципально-правових норм; 2) неприйняття всіх залежних від нього заходів з їх виконання [5, с.183].

Аналіз інших муніципально-правових санкцій можна викласти в такій системі:

1. Усунення конституційних порушень, як призупинення дії актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування (пп. 7, 9 ст.59 Закону„Про місцеве самоврядування в Україні”).
2. Визнання недійсним юридично значущого результату (анулювання юридичних результатів тих чи інших конституційно- та муніципально-правових дій). Наприклад, ст.47 Закону України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” 1998 р.
3. Відкликання депутата місцевої ради виборцями (п.1 ч.1 ст.5, ст. 37 Закону „Про статус депутатів місцевих рад”).
4. Дострокове припинення повноважень депутата за рішенням представницького органу.Це може мати місце у зв’язку з набранням чинності обвинувального вироку суду, за яким депутата засуджено до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (п.1 ч.2 ст. 5 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”).
5. Дисциплінарні санкції (наприклад попередження про позбавлення слова, догана).
6. Процесуальні санкції (наприклад, при порушенні процедури голосування, порядку прийняття рішень).

Узагальнюючи, можна сказати, що в системі муніципального законодавства відсутня якась інтеграційна одиниця, яка б упорядковувала та приводила б до єдиного знаменника всі складові цієї відповідальності – коло суб’єктів, підстави, види правопорушень та санкції тощо. Тому виникає потреба в єдиному нормативному джерелі, а саме – в окремому законі „Про муніципально-правову відповідальність”. На сьгодні, коли такий закон відсутній, але постає питання про настання або муніципальної, або іншої відповідальності, то настає, як правило, остання.

Утворилося коло проблем: паралельне застосування засобів відповідальності різного ступеня тяжкості, виявлення меж відповідальності, заміна одних видів відповідальності іншими, відсутність чітких принципів розмежування повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування та багато інших. Склалася практика передачі функцій органів державної влади органам місцевого самоврядування без забезпечення їх ресурсною базою.Отже, потрібно чітко визначити, які повноваження можуть здійснюватися органами місцевого самоврядування, як делеговані їм державою, під контролем державних органів і з відповідним державним фінансуванням, та врегулювати механізм відповідальності за неналежне здійснення цих повноважень.

Література

1. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”// ВВР України. – 1997. – №24. – Ст.170.
2. Трачук П. А. Проблеми юридичної відповідальності у системі місцевого самоврядування // Держава та право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К., 2002. – Вип.18. – С.99.
3. Делія Ю. Юридична відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування // Право України. – 2003. – №10. – С.30.
4. Батанов О. В. Відповідальність у місцевому самоврядуванні: деякі питання теорії // Правова держава:Щорічник наук. пр. – К., 2002. – Вип.13. – С.138.
5. Виноградов В. Вина в конституционном праве // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2003. – №3(44). – С.183.