Вступ.

1. Методичні підходи до аналізу можливості відновлення платоспроможності підприємств.

2. Сутність фінансової санації як механізму фінансової стабілізації підприємств.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. У процесі аналізу можливостей відновлення платоспроможності підприємства доцільно використовувати різні методи і методики, що були розроблені і запропоновані як вітчизняними, так і зарубіжними фахівцями, зокрема А. Д. Шереметом, І. А. Бланком, О. О. Терещенком, Т. Р. Карліном та іншими [17; 2; 3; 4]. їх вивчення дозволяє зробити такі висновки:

— існуючі методики найчастіше мають обмежену сферу застосування;

— зарубіжні методи не завжди забезпечують об'єктивні результати при використанні їх в умовах, що склалися в Україні;

— переважна більшість використовуваних методів призначена для оцінювання ймовірності банкрутства та ознак неплатоспроможності, а не для виявлення можливостей відновлення платоспроможності;

— деякі методи, зручні й ефективні для визначення можливостей фінансового оздоровлення підприємства, теоретично недостатньо розроблені вітчизняними фахівцями і не набули широкого застосування на практиці.

Актуальність цього дослідження полягає в тому, що з переходом до ринкової економіки підвищилась самостійність підприємств, їх економічна та юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Єдиного методичного підходу щодо аналізу можливості відновлення платоспроможності підприємств України не існує. Теоретично розроблені й застосовуються на практиці лише окремі методи. В умовах, що склалися в економіці країни, корисним для підприємств, які опинилися в скрутному становищі, може бути розробка цілісної методики аналізу та визначення резервів відновлення платоспроможності, окремим аспектам якої присвячено статтю.

Цілі роботи. В роботі слід розглянути та обґрунтувати доцільність використання окремих аналітичних методів з метою формування методики визначення можливостей відновлення платоспроможності підприємств України.

На сьогоднішній день значна частина підприємств України мають незадовільне фінансове становище, чи навіть знаходяться на межі фінансової кризи. Для підприємств, що опинилось у тяжкому фінансовому стані існують методи фінансового оздоровлення: санація, реструктуризація, ліквідація підприємства.

1. Методичні підходи до аналізу можливості відновлення платоспроможності підприємств

Передусім з'ясуємо, для вирішення яких саме завдань у процесі відновлення платоспроможності підприємства необхідно проводити аналіз.

1. З метою визначення наявності фінансової кризи, її глибини та діагностики ймовірності банкрутства підприємства. Зазвичай фінансова криза на підприємстві виражається через загрозу неплатоспроможності, постійну збитковість, нездатність фінансувати поточну діяльність, відсутність у підприємства потенціалу для подальшої прибуткової діяльності та його банкрутство. Важливо при аналізі виділи ти, яка з трьох фаз кризового стану характерна для конкретного підприємства:

1) фаза кризи, коли підприємству достатньо перейти на режим антикризового управління для продовження поточної діяльності;

2) фаза, яка певним чином загрожує подальшому функціонуванню підприємства, як що негайно не проведено фінансову санацію;

3) кризовий стан, що робить неможливим подальше існування підприємства і призводить до його ліквідації.

2. Аналіз проводять для визначення при чин та факторів фінансової неспроможності підприємства. Виникнення кризової ситуації можуть спричинити різні фактори, як екзогенні (високий рівень інфляції, нестабільність законодавства, криза галузі тощо), так і ендогенні (нестача оборотних коштів, низький рівень менеджменту, проблеми виробничого характеру, дефіцит фінансових ресурсів).

3. Для виявлення внутрішніх резервів відновлення платоспроможності та прибутковості підприємства. Результатом є розроблення окремих або комплексу заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства. Це можливо у тому випадку, якщо підприємство тимчасово з якихось причин (наприклад, зміна у зовнішньому середовищі) потрапило у фінансову кризу і його неплатоспроможність має поточний характер. При цьому потенціал успішного функціонування підприємства значний та його можна відновити без проведення кардинальних змін.

4. Для визначення санаційної спроможності підприємства (доцільності проведення санації). Такий аналіз необхідний, якщо йдеться про глибоку фінансову кризу, стійку неплатоспроможність і збитковість підприємства. Аналіз зазвичай передбачений у першому розділі плану санації. Він дозволяє виявити можливості раціональнішого формування фінансових ресурсів, поліпшення структури капіталу, скорочення заборгованості, покриття поточних збитків та досягнення прибутковості, відновлення і збереження ліквідності та платоспроможності, підвищення конкурентоспроможності тощо.

5. Для фінансового аналізу, що має проводитися регулярно в системі фінансового контролінгу. Останній має на меті недопущення втрати підприємством платоспроможності та доведення його до банкрутства. Такий аналіз спрямований на визначення «вузьких місць» на підприємстві, сильних сторін і нових можливостей, ризиків у фінансово-господарській діяльності, резервів зниження собівартості продукції тощо[13, c. 51-52].

Аналіз можливостей відновлення платоспроможності підприємства проводиться у кілька етапів. На нашу думку, доцільно застосовувати такі основні кількісні і якісні методи на кожному етапі.

1. Для ідентифікації фінансової кризи на підприємстві, її фази та діагностики ймовірності банкрутства існують такі методи:

Спосіб порівняння фактичних показників звітного періоду з плановими, нормативними або рекомендованими даними, показниками за попередні відповідні періоди, даними кращих підприємств галузі тощо.

Дискримінантний аналіз (інтегральні методи прогнозування банкрутства). У зарубіжній практиці найбільшого поширення набула модель Е. Альтмана. Крім того, згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію.

Зауважимо, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують ні специфіку перехідної української економіки, ні її кризового стану у цілому, ні галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Значимість цих підходів до прогнозування банкрутства суто теоретична. У сучасних умовах, які склалися в Україні, результати такого прогнозування не є об'єктивними і не дають підстав для реальних висновків.

Вітчизняні методики діагностики банкрутства та наявності у підприємства можливості відновити платоспроможність.

Заслуговує на увагу нова методика діагностики банкрутства українських підприємств, що максимально враховує вимоги законодавства щодо банкрутства відносно таких дій боржника, фінансовому стану якого притаманні ознаки неплатоспроможності [5, c. 122].

При оцінюванні ймовірності банкрутства пропонується розраховувати такі показники:

— поточна платоспроможність (Тп);

— коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзабезп);

— коефіцієнт покриття (Кп);

— чистий прибуток (Пчист).

Методичні рекомендації розрізняють три ступені неплатоспроможності підприємства:

— поточну (Тп < 0; Кзабезп > 0,1; Кп > 1,5; Пчист > 0), коли боржник неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, але його платоспроможність може бути відновлена;

— критичну (Тп < 0; Кзабезп < 0,1; Кп < 1,5; Пчист > 0), яка відповідає фінансовому стану потенційного банкрута;

— надкритичну (Тп < 0; Кзабезп < 0,1; Кп < 1; Пчист < 0), коли задоволення боржником вимог одного або кількох кредиторів призводить до неможливості виконати його грошові зобов'язання повною мірою перед іншими кредиторами.

У вітчизняній практиці використовується ще один критерій для визначення наявної можливості відновлення платоспроможності підприємства із незадовільною структурою балансу. Це коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. На наш погляд, цей коефіцієнт може бути лише загальним критерієм наявності у підприємства можливості відновити свою платоспроможність, але недосить надійним. Адже він базується на нормалізації лише одного показника — коефіцієнта покриття, який не завжди відображає реальну здатність підприємства вчасно розрахуватися за зобов'язаннями, а також не показує, наскільки стабільне це відновлення.

Крім того, ми вважаємо, що нормативний рівень вищеназваних коефіцієнтів має залежати від галузі, до якої відноситься підприємство. В Україні деякі базові галузі перебувають у стані глибокої фінансової кризи, і якщо оцінити їх за загальними критеріями, то майже всі основні підприємства можна визнати банкрутами. Проте це не врятує ні галузь, ні економіку країни в цілому.

2. Для вивчення причин і факторів втрати підприємством платоспроможності слід застосовувати методи факторного аналізу: прийоми елімінування, інтегральний метод, логарифмування, кореляційно-регресійний метод, дисперсійний та компонентний аналіз тощо. Вони нескладні, добре розроблені, але мають обмежені сфери використання. Особливо доцільне використання кореляційно-регресійного аналізу для розв'язку поставленої задачі, що також дозволяє змоделювати майбутню фінансово-економічну ситуацію.

3. З метою визначення можливостей і шляхів відновлення платоспроможності підприємства можна застосувати такі методи.

Евристичні прийоми: опитування, «мозковий штурм», експертні оцінки, синектичний метод, ділові ігри та ситуації, метод контрольних запитань тощо. Зауважимо, що найчастіше евристичні прийоми застосовуються не окремо, а в комплексі з іншими методами.

Анкетування (опитування) доцільно провести серед працівників усіх структурних підрозділів і керівництва підприємства з метою виявлення слабких сторін потенціалу підприємства, а також резервів його відновлення, поліпшення фінансового стану, досягнення або підвищення прибутковості.

Спосіб експертних оцінок. Його варто використовувати у стратегічному аналізі для прогнозування та оцінки майбутніх результатів виконання певних дій щодо відновлення платоспроможності на підставі передбачень експертів високого професійного рівня, із значним практичним досвідом у сфері, що нас цікавить, які ознайомлені з поставленою проблемою, здатні адекватно оцінити перспективи розвитку підприємства.

SWOT-аналіз є порівняно простим наочним методом аналізу, який дозволяє виробити стратегічні рішення в діяльності підприємства. Він досить ефективний при оцінюванні існуючого у підприємства потенціалу з метою поліпшення його фінансово-господарського стану та відновлення платоспроможності. Для реалізації методу необхідно:

— визначити сильні і слабкі сторони у потенціалі підприємства;

— встановити, які раніше не використовувані можливості надаються потенціалу його зовнішнім середовищем;

— виявити ризики, що існують у зовнішньому середовищі.

SWOT-аналіз дозволяє розробити заходи, спрямовані на стабільне відновлення платоспроможності і прибутковості, загальне поліпшення фінансового стану за рахунок найповнішого використання існуючого потенціалу, усунення слабких місць. Результати аналізу можуть представлятися у вигляді діаграм, матриць, схем, графіків[9, c. 59-62].

2. Сутність фінансової санації як механізму фінансової стабілізації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992 p., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація — це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація — система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття "санація" має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації — це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень[16, c. 33-36].

У Законі України "Про страхування" є ще одне, досить оригінальне трактування терміна "санація". Згідно з ним, примусова санація страхової компанії передбачає:

— проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

— установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

— установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

— прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку, найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1. Розробка плану санації.

2. Санаційний аудит.

3. Менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.

З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Зрозуміло, що керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва.

Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчені менеджери, а також і колишнє керівництво підприємства. Розв'язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціональної позиції менеджмент санації — це система ан-тикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей[7, c. 65-66].

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е)контроль;

є) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, — коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.

7. З ініціативи Національного Банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність".

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації е проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак — про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із дальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crach) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:

* сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

* основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія — це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система запрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод[10, c. 279-281].

Висновки

У роботі розглянуті методи та методичні підходи, що дозволяють визначити шляхи відновлення платоспроможності підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі.

Аналіз законодавства України про банкрутство свідчить, що сьогодні пріоритети держави істотно змінилися в бік підтримки проведення санаційних заходів. Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виділяє досудову санацію, що саме й передбачає проведення сукупності конкретних різнопланових заходів, здатних привести підприємство до фінансового оздоровлення. Важливою передумовою розробки оптимальної системи заходів є аналіз наявних у підприємства можливостей відновлення платоспроможності, прибутковості та прогнозування їхніх змін на короткостроковий і довгостроковий період.

Оздоровлення фінансової системи України можливе лише за умови відновлення платоспроможності базової ланки економіки — підприємств і організацій. Сьогодні спостерігається катастрофічна ситуація: понад половина вітчизняних підприємств працює збитково, розміри кредиторської та дебіторської заборгованості постійно зростають, звичайним явищем стала прострочена заборгованість. Значна кількість суб'єктів господарювання не може вчасно виконувати свої зовнішні й внутрішні зобов'язання. Неплатоспроможність, з одного боку, є однією з головних зовнішніх ознак кризового фінансового стану підприємства, а з другого — підставою для оголошення його банкрутом.

Важливо вміти виділяти серед неплатоспроможних суб'єктів господарювання тих, які тимчасово потрапили у скрутне становище і мають значний потенціал для подальшого успішного функціонування. Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є вчасне виявлення ознак фінансової кризи й аналіз можливостей відновлення його платоспроможності. Це дає можливість знайти шляхи оздоровлення фінансового стану за допомогою здійснення окремих заходів або проведення фінансової санації.

У роботі розглянуті лише окремі методи та існуючі методики, що доцільно використовувати при аналізі можливості відновлення платоспроможності вітчизняних підприємств. Зауважимо, що універсальна методика не може бути однаково ефективною при використанні на різних підприємствах, бо така методика дає лише загальне уявлення про наявність фінансової кризи на підприємстві, її глибину, доцільність або недоцільність проведення подальшого глибокого аналізу для пошуку резервів виходу підприємства з кризи. Тму для того, щоб оцінити і проаналізувати реальні можливості стабільного відновлення платоспроможності конкретного підприємства, підвищення рівня його прибутковості універсальна методика має бути доопрацьована з урахуванням особливостей розвитку галузі та специфіки даного підприємства. Суб'єктами розроблення й реалізації таких прикладних методик можуть бути як працівники самих підприємств, так і фахівці консалтингових фірм

Список використаної літератури

1. Банкротство: Стратегия и тактика выживания / Г.П. Иванов и др. — 4.1: Как избежать банкротства. — М.: СП МЛИ, 1993. — 240 с.

2. Бланк И. А. Основи финансового менеджмента. Т.2. — К.: Ника-Центр, 1999.

3. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т. І. — К: Ника-Центр, 1999. — 592 с.

4. Бодров В.Г., Кредисов А.І., Леоненко П.М. Соціальне ринкове господарство: Навч. посіб. — К.: Либідь, 1995. — 128 с.

5. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. — К.:ЦУЛ, 2003.-504 с.

6. Грамотенко Г.А., Мясоедова Л.В., Любанова Т.П. Банкротство предприятий: Зкономические аспекти. — М.: Изд-во "ПРИОР", 1998. — 176 с.

7. Грек Б. Правомочність розпорядника майна на одностороннє розірвання угоди боржника в процедурі банкрутства // Юрид. журн. — 2002. — № 6. — С. 60-62.

8. Закон України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом — К., 1999.

9. Лигоненко Л.А. Антикризисное управление: современное состояние, методическое и кадровое обеспечение // Актуал. пробл. економіки. — 2003. — № 4. — С. 59-62.

10. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретично-методологічні засади та практичний інструментарій. — К.: КНТЕУ, 2001.

11. Методичні рекомендації до виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій із приховування банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства: Затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 р. № 10.

12. Петренко В.П., Ревтюк Є.А., Максим'юк С.В., Лосева М.С. З досвіду створення та організації роботи кризових груп для управління підприємствами у процедурах банкрутства // Актуал. пробл. економіки. — 2003. — № 4. — С. 67-70.

13. Тiтoв M.I. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В.М. Гайворонського. — X.: Фірма "Консул", 1997. — 192 с.

14. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. — К.:КНЕУ, 2000.

15. Терещенко О. Санація підприємств у світлі нового законодавства профінансову неспроможність // Економіка України. — 2000. — № 11. — С. 31-36.

16. Швиданенко Г.О., Дмитренко А.І. Санація балансу в системі антикризового управління підприємством // Актуал. пробл. економіки. — 2003. — № 4. — С. 33-36.

17. Шеремет А. Д., Негашев Е. В. Методика финасового анализа. — М.: ИНФРА-М, 1999.