З розпадом Радянського Союзу відносини між Європейським Союзом та Україною зазнали значних трансформацій у напрямі зміцнення взаємної співпраці. Не так давно, а саме 22 листопада 2010 р. у Брюсселі на XIV саміті ЄС — Україна, і Євросоюз, і Україна вкотре запевнили усіх у своєму намірі поглиблювати взаємні відносини. У спільному зверненні саміту до преси глави держав зазначили, що «відносини України та ЄС ґрунтуються на спільних цінностях та спільній історії, і що ЄС визнав європейські прагнення України та привітав її європейський вибір. Сторони зазначили, що задоволені досягнутим прогресом у відносинах Україна — ЄС». Зокрема, було підкреслено дуже важливу роль нової вдосконаленої двосторонньої Угоди про асоціацію, яка включає заснування повномасштабної та розвиненої Зони вільної торгівлі з ЄС, і стосовно якої перемовини тривають уже з березня 2007 р. Ці відносини також визначаються й низкою інших договорів, партнерських угод та ініціатив.

Це дослідження розглядає різні існуючі ініціативи, фокусуючись насамперед на питаннях захисту навколишнього середовища та більш детально на транскордонних проблемах охорони природи, водних ресурсів та моря. Надавши стислий огляд загальної політики та правового контексту співпраці між Україною та ЄС, сконцентруємо увагу на основних елементах співпраці з правової точки зору. Далі буде розглянуто пріоритетні сфери та ключові проблеми, відображено основні перспективи та необхідні умови для досягнення прогресу.

Загальний контекст: на шляху до більш тісних відносин. У той час, коли ЄС вже інтенсивно залучився до процесу розширення, зокрема за рахунок країн Центральної та Східної Європи, він одночасно запустив у дію й політику, спеціально націлену на країни, що знаходилися на його нових зовнішніх кордонах. У 2004 р. було розпочато реалізацію Європейської політики добросусідства (ЄПД або ENP), націлену на розбудову покращеного політично-
го діалогу та співробітництва із новими сусідами ЄС як на Півдні, так і на Сході. ЄПД впроваджується шляхом підписання угод про партнерство і співробітництво та угод про асоціацію ізсередземноморськими країнами. ЄПД фінансується Інструментом європейського сусідства і партнерства (ІЄСП або ENPI).

Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було підписано у 1998 р., яка набула чинності 1 березня того ж року. Відповідний План дій Україна — ЄС було узгоджено у 2005 р. У Плані дій щодо кожної окремої сфери, включаючи й природоохоронну, визначено конкретні кроки, які Україна зобов’язалася зробити з метою приведення своїх стандартів у відповідність до європейських цінностей та політики. У межах екологічного компоненту було вжито окремі заходи щодо досягнення прогресу в зазначених сферах, найчастіше із урахуванням довгострокових перспектив поступового зближення із екологічною політикою ЄС.

Доки ведуться перемовини щодо розширеної нової Угоди про асоціацію та, зважаючи на тривалість цього процесу і часу, необхідного для ратифікації угоди, Україна та ЄС вирішили затвердити інструмент, який має згодом замінити План дій Україна — ЄС, а також підготуватися й створити сприятливі умови для введення в дію майбутньої Угоди про асоціацію та Порядку денного асоціації, який було затверджено 23 листопада 2009 р. [1]. Порядок денний асоціації містить так звані пріоритети, які складаються, у свою чергу, із конкретних дій та заходів. Стосовно охорони навколишнього середовища встановлено 11 пріоритетів, які відповідають визначеній загальній меті «співпрацювати для підтримки України у її підготовці до реалізації найкращих європейських практик і існуючого законодавства ЄС, зазначених у відповідних додатках до Угоди про асоціацію». Кожного року встановлені пріоритети мають актуалізуватися шляхом перегляду та підготовки списку пріоритетів на новий рік [2].

На регіональному рівні існують дві основні ініціативи, що концентрують регіональні зусилля на ЄПД: ініціатива «Східне партнерство» та «Чорноморська синергія», обидві з масштабними природоохоронними компонентами. На додаток до цього Комісія нещодавно затвердила Стратегію Європейського Союзу для Дунайського регіону, до якого також входить Україна.

Ініціатива «Східне партнерство», започаткована у травні 2009 р. ЄС та ще шістьма східними партнерами, включаючи й Україну, спрямована на створення необхідних умов для прискорення та подальшої політичної асоціації та економічної інтеграції між ЄС та партнерськими країнами [3]. Окрім усього іншого, «Східне партнерство» націлене на покращання обміну інформації, розробку спільних положень та надання інформації щодо європейського законодавства та стандартів. Ініціатива працює на основі платформ, одна з яких фокусується на «економічній інтеграції та наближення до відповідності політик ЄС». У межах цієї платформи Комісія з екологічних питань та зміни клімату займається питаннями наближення українського законодавства до природоохоронного законодавства ЄС. Особливо цікавим видається надання «Східним партнерством» підтримки у рамках Програм всеохоплюючої інституційної розбудови (CIBs), що базуються на Плані інституційних реформ для низки обраних національних органів влади, які згодом візьмуть на себе зобов’язання відповідно до майбутніх Угод про асоціацію. На додаток, «Східне партнерство» обрало для себе шість ключових ініціатив, одна з яких — «Сприяння ефективному природоохоронному врядуванню».

Хоча це й додаткова система підтримки процесу інтеграції в ЄС, ефективність ініціативи «Східне партнерство» багато в чому залежить від реалізації конкретних проектів з належним фінансуванням. Часткове фінансування буде надходити з Регіональної східної програми ІЄСП на 2010-2013 рр., що містить і «природоохоронне врядування» як одну з пріоритетних підсфер [4]. Зокрема цей компонент концентрується на вирішенні окремих питань стосовно загальної інформаційної системи та доступу до природоохоронної інформації.

Ініціатива «Чорноморська синергія» додає ще один важливий вимір роботі Європейської політики добросусідства, визнаючи потребу у більш активному залученні Європейського Союзу до роботи в чорноморському регіоні. У цій ініціативі вбачають допоміжний механізм сучасній політиці, який насамперед концентрується на приверненні уваги урядовців до регіонального рівня. Вона не забезпечує додаткове фінансування або нові інституції для співпраці у сфері охорони навколишнього середовища у регіоні. Натомість вона зміцнює існуючі ініціативи для розвитку співпраці як у регіоні, так і між регіоном та ЄС. Що стосується екологічних аспектів, то тут Стратегія особливу увагу приділяє Бухарестській конвенції [5] та розглядає вступ до Європейського Співтовариства як пріоритет. Відзначається також і необхідність кращого виконання багатосторонніх природоохоронних угод у регіоні, можливого подовження роботи Цільової робочої групи Дунай/Чорне море (DABLAS) та заходів регіонального рівня, націлених на боротьбу із зміною клімату. У рамках ініціативи «Чорноморська синергія» встановлюються секторальні партнерства, особливо в галузі природоохоронної діяльності, які мають звести разом різні зацікавлені сторони, а саме: ЄС та країни — члени ЄС, країни-партнери Чорноморського регіону, міжнародні фінансові інституції і т. д. Підхід секторального партнерства у сфері охорони природи було запущено 15 березня 2010 р. Розцінене як «інструмент відродження регіонального співробітництва, що базується на досягненні конкретних результатів» [6], це секторальне партнерство ще має надати пропозиції щодо дійсно дієвих проектів. Це є типовим для ініціативи «Чорноморська синергія», яка, допомагаючи визнати важливу роль регіону, поки принесла лише незначні конкретні результати реалізованих проектів. Як зазначив Комітет Європарламенту з іноземних справ, ініціативі «Чорноморська синергія» потрібна буде окрема бюджетна лінія ЄС, в якій пріоритет повинен надаватися невеликим за масштабом проектам розвитку та транскордонному співробітництву. «Сприяння природоохоронному та соціальному розвиткові» є одним із пріоритетних напрямів діяльності, визначених членами Європейського Парламенту [7].

Все вище згадане також стосується й Стратегії Європейського Союзу для Дунайського регіону [8], яка не так давно була затверджена Комісією. На противагу «Чорноморській стратегії», вона включає План дій, що вже є прогресом у напрямі визначення конкретних дій або проектів. Однак у плані фінансування ця Стратегія не генерує нових фондів, а натомість намагається мобілізувати та впорядкувати вже існуючі. Деякі з програм ІЄСП, наприклад, програма Транскордонного співробітництва та Регіональні програми, мають профінансувати заплановані заходи у сфері охорони довкілля.

Насамкінець, поки двосторонні відносини між ЄС та Україною головним чином визначаються Угодою про співробітництво та партнерство, яку незабаром замінить нова вдосконалена Угода про асоціацію в загальних рамках Європейської політики добросусідства, різнобічні існуючі ініціативи наразі концентруються на окремих регіональних та тематичних питаннях, що мають безпосередній зв’язок із співробітництвом у сфері охорони довкілля. Наближення до європейського законодавства та стандартів є ключовим елементом цих ініціатив, у тому числі й ініціатив з питань водних ресурсів та моря.

Питання водних ресурсів та моря: спільна відповідальність. Ця частина роботи присвячена аналізу питань водних ресурсів та моря. Тут йдеться про зобов’язання ЄС співпрацювати у цій сфері зі своїми сусідами і Україною, у тому ж числі й про зобов’язання України щодо участі у двосторонніх та багатосторонніх угодах.

Через те, що країни — члени ЄС мають багато спільних басейнів річок із своїми сусідами, ЄС має безпосередній інтерес та несе відповідальність за налагодження та зміцнення співпраці із сусідніми країнами стосовно водного сектору. Це чітко прописано у декількох ключових законодавчих актах ЄС. Водна рамкова директива ЄС [9](2000/60/ЄС) вимагає від кожної країни-члена співпрацювати із країнами, що не є членами ЄС, у питаннях стосовно басейнів річок, які виходять за межі кордонів Європейського Союзу. Аналогічно, відповідно до Рамкової директиви ЄС про морську стратегію [10] (2008/56/ЄС), країни-члени повинні співробітничати із відповідними країнами, що не є членами ЄС, але належать до того самого морського регіону, з метою розроблення і втілення стратегій для їх морських вод. Директива оцінки ризиків паводків [11] (2007/60/ЄС) також вимагає від країн — членів ЄС координувати свою практику управління ризиками паводків на басейнах річок, які вони поділяють з третіми країнами, розробляючи єдиний міжнародний план управління ризиками паводків або низки планів управління ризиками паводків, скоординованими на міжнародному рівні для басейну тієї чи іншої річки. Стосовно України, ці положення вимагають посилення співпраці у дунайському басейні та чорноморському регіоні.

Водночас Україна відіграє центральну роль як ключовий партнер у розробці регіональної політики та угод. Насамперед Україна є однією з шести сторін, що підписали Бухарестську конвенцію. Ця конвенція є єдиною юридичною структурою, що відповідає за захист навколишнього середовища Чорного моря та залишається основним інструментом регіональної співпраці у цій сфері. Зацікавленість ЄС у регіоні незмінно демонструється, принаймні з огляду на те, що Чорне море стало європейським зі вступом Болгарії та Румунії до Євросоюзу. ЄС чітко продемонстрував свою позицію, затвердивши Чорноморську Стратегію та визнавши свою відповідальність у цьому питанні шляхом прийняття Рамкової директиви про морську стратегію. Як одна зі сторін, підписавши Конвенцію, Україна перебуває у зручній позиції, в якій вона має змогу впливати на нинішній стан переговорного процесу стосовно приєднання ЄС до Конвенції — важливої умови для ЄС, з огляду на його важливу участь у реалізації та подальшому розвитку Конвенції [12].

Цей аспект відображено у Порядку денному асоціації, в якій, на відміну від попереднього Плану дій, робиться пряме посилання на Бухарестську конвенцію. Одним із пріоритетів, означених у Порядку денному, є Підтримка виконання Бухарестської конвенції та її протоколів, співпраця зі сторонами цієї Конвенції задля сприяння долучення ЄС до Конвенції.

Україна також є стороною, що підписала ключові регіональні угоди у природоохоронній сфері, а саме у 1992 р. Конвенцію про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Водна конвенція ЄЕК/ООН), у 1991 р. Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Еспоо Конвенція), у р. Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), та останню, але не менш важливу, Конвенцію про захист ріки Дунай. ЄС також є учасником усіх цих конвенцій. Ці угоди відіграють важливу роль у забезпеченні належного управління спільними водними ресурсами. Будь-які зусилля, спрямовані на наближення до європейського законодавства та стандартів, мають брати до уваги й ці важливі угоди та конвенції.

Стосовно Конвенції про захист ріки Дунай Україна, як сторона, що підписала її, несе зобов’язання відповідно до прийнятого 10 грудня 2009 р. першого Плану управління басейну річки Дунай, який, у свою чергу, відповідає й вимогам Водної рамкової директиви, Плану дій Стратегії ЄС для дунайського регіону. ЄС приділяє увагу виконанню Плану управління басейну річки Дунай, а також зміцненню співпраці на рівні басейнів річок, які належать до басейну Дунаю, зокрема прийняттю Плану управління басейну річки Тиса та Плану управління дельти Дунаю — два заходи, партнером яких є саме Україна.

Перспективи та напрям майбутніх дій. Незважаючи на окреслені вище позитивні кроки у зміцненні співпраці, все ще є низка проблем, що стоять на шляху розвитку тісніших відносин між ЄС та Україною. Щодо відносин між Україною та Росією іноді вбачають загрозу відносинам ЄС — Україна, особливо з огляду на значущу роль України як транзитної країни, що пов’язує російський природний газ із ринком ЄС. Одночасно із повторними заявами на останньому саміті про свою рішучість у подальшому зміцненні відносин між двома державами, Євросоюз також висловив своє занепокоєння нещодавніми порушеннями принципів демократії, основоположних прав людини та верховенства закону в Україні, що може перешкодити підписанню Угоди про асоціацію. Це дуже важливий момент з точки зору питань охорони довкілля, оскільки актуальна інформація для громадськості та ефективне її залучення є невід’ємною частиною розробки, реалізації та подальшого розвитку природоохоронної політики.

Суперечки з приводу каналу в гирлі річки Бистра — це гарний приклад нинішніх застережень, що стосуються застосування на практиці основних правил демократії та екології, які детально прописані у багатосторонніх угодах, а саме у Конвенції Еспоо та Орхуській конвенції. Канал у гирлі Бистрої розташований на українській стороні дельти Дунаю, у зоні, що входить до складу Дунайського біосферного заповідника. Сам процес прийняття рішень стосовно каналу багато критикувався, зважаючи на його ймовірний негативний транскордонний вплив на делікатну екосистему всієї дельти, однієї з декількох останніх природних зон на Дунаї, що залишилися нам донині. Так, у 2008 р. на зустрічі членів Конвенції Еспоо було вирішено, що Україна не дотримується своїх зобов’язань у рамках Конвенції і попросили її зупинити другу фазу проекту [13].

Хоча принципово це питання повинно вирішуватися передусім шляхом прямих двосторонніх консультацій між Україною та Румунією, ЄС також може відігравати керівну роль, і таке питання має розглядатися в межах екологічного діалогу ЄС — Україна. У цьому випадку ЄС насправді реалізував проект з надання Україні допомоги у реалізації Еспоо та Орхуської конвенцій. ЄС також міг би надати аналогічну допомогу Україні у виконанні Стратегії з реалізації Еспоо Конвенції, яка була затверджена Кабінетом Міністрів України в січні 2010 р.

Беручи це до уваги, слід пам’ятати, що згідно з Договором про заснування Енергетичного Співтовариства [14], Україна має реалізувати основні вимоги відповідної нормативно-правової бази ЄС. Розділ III саме й стосується окремих екологічних аспектів енергетичної нормативно-правової бази ЄС, яка включає Директиву оцінки екологічного впливу (85/337/ЄС) [15]. Договір встановлює строки реалізації зобов’язань щодо виконання відповідного законодавства ЄС. Термін «реалізація» означає, що сторони Договору мають привести у відповідність своє законодавство та запровадити на практиці механізми, необхідні для доцільного його виконання та правозастосування. Протокол вступу встановлює графік реалізації частини II, наприклад, реалізації Директиви оцінки впливу на довкілля має розпочатися до 1 січня 2013 р.

Наближення українського законодавства до Директиви оцінки впливу на довкілля покращить ситуацію з вирішенням конфліктів, які стосуються транскордонних вод. Це значною мірою сприятиме реалізації відповідних конвенцій, бо Директива 85/337/ЄЄС була переглянута відповідно до Директив 97/11/ЄС та 2003/35/ЄС з метою об’єднання положень Еспоо конвенції та Орхуської конвенції відповідно.

Ще один важливий аспект рамкової співпраці між ЄС та Україною полягає у розмаїтті структур, угод та ініціатив, розроблених у рамках Європейської політики добросусідства. І хоча кожна з них окремо, тобто сама по собі має дуже багато позитивних аспектів, їх співіснування та взаємодія може певною мірою нівелювати конкретні отримані результати та ефективність проектів загалом. З цим потенційним недоліком необхідно серйозно працювати шляхом повсякчасної координації зусиль задля уникнення непотрібного дублювання та прогалин у процесі співпраці. Це є особливо актуальним для питань охорони довкілля, бо саме ці питання систематично підпадають під загрозу зазначених недоліків. Синергія має існувати між різними програмами та ініціативами.

Наприклад, у той час як ціла низка ініціатив підтримує наближення української законодавчої бази до нормативно-правової бази ЄС, програми всеохоплюючої інституційної розбудови мають слугувати успішній реалізації майбутніх Угод про асоціацію. Україна зголосилася наблизити своє законодавство до законодавства та стандартів ЄС. А це означає не тільки поступове наближення національного законодавства до вимог ЄС, а й забезпечення дійсного виконання цього законодавства на практиці для досягнення цілей та забезпечення отримання відповідної соціальної та економічної користі. Це, у свою чергу, означає життєву необхідність у наявності відповідних адміністративних структур, разом із усім необхідним потенціалом реалізації, контролю та покарань для забезпечення повноцінного та ефективного правозастосування. Це особливо важливо для водного законодавства. Законодавство ЄС водного сектору потребує нового адміністративного інструментарію. Хоча Водна рамкова директива досить гнучка, у плані того, що вона не нав’язує модель окремої інституційної структури, а визначає деякі принципи, яких необхідно відповідно дотримуватись на інституційному рівні. Інституційні системи на місцях, можливо, потрібно буде адаптувати для надання їм координаційних можливостей діяти на рівні басейну ріки. Планування участі різних суб’єктів у виконанні проектів є ще одним ключовим елементом Водної рамкової директиви, який концентрується на консультаціях між учасниками, які розглядаються як основний елемент ефективної розробки та розвитку планів управління водними ресурсами.

Насамкінець, у рамках Плану дій ЄС — Україна та Порядку денного асоціації було досягнуто прогресу, але доволі обмеженого [16]. Багато цілей та пріоритетів були досягнуті лише частково, а затримки, на жаль, не є чимось незвичайним. У Порядку денному асоціації було визначено 11 пріоритетів у сфері охорони навколишнього середовища, у тому числі й таке: прийняття Національної природоохоронної стратегії на період до 2020 р. та відповідного Національного екологічного плану дій на 2009-2012 рр.; розробка національних інструментів реалізації відповідно до багатосторонніх природоохоронних угод, підписаних та ратифікованих Україною та ЄС; подальший розвиток та реалізація екологічного законодавства, стратегій і планів [17]; а також нарощування адміністративного потенціалу на національному, регіональному та місцевому рівнях [18]. Усі ці аспекти мають відношення як до наближення до європейського законодавства, так і до реалізації природоохоронних угод. На жаль, реалізація на цей час відстає. Навіть прийняття Національної природоохоронної стратегії на період до 2020 р. та відповідного Національного екологічного плану дій відчутно затрималося, у той час як сам процес прийняття рішень страждає від негативної критики через брак залучення до процесу громадськості. І все це відбувається на фоні того, що прийняття цих документів є для України передумовою для отримання від ЄС секторної бюджетної допомоги у розмірі 35 мільйонів євро на реалізацію цієї стратегії.

Крім того, майбутня Угода про асоціацію буде реалізовуватись у пакеті з новим, більш сфокусованим підходом, коли буде визначатися, які саме директиви чи які саме положення цих директив мають стати «предметом наближення». Обумовлено строки досягнення такого наближення до нормативно-законодавчої бази ЄС.

З одного боку, існує ймовірність, що за своєю природою самі зобов’язання наближення зміняться, коли процес наближення буде якомога ближче до-
ведено до вимоги повної відповідності. З другого ж боку, наближення до європейського законодавства все ще має частковий характер, бо фокусування відбувається на ключових актах, таких як рамкові директиви та/або ключові положення нормативно-правової бази ЄС. Більше того, той факт, що встановлюються більш жорсткіші строки виконання, дещо нівелює відмінності між процесом наближення та конвергенції. Нам залишається лише чекати, щоб побачити, чи вдасться Україні зробити все вчасно, дотримавшись встановлених строків. Допущена затримка з прийняттям Національної природоохоронної стратегії не віщує нічого доброго в плані реалізації пріоритетів майбутньої Угоди про асоціацію.

На завершення хочеться додати, що політично-правова основа існує. Угоди та регулюючі документи, що проголошують амбіційні цілі зі зміцнення співпраці між Україною та ЄС, примножуються на очах. Однак, як свідчить це дослідження, питання реалізації залишається в Україні значною проблемою. Затримки у прийнятті національних законодавчо-правових актів, брак залучення громадськості та слабкий інституційний потенціал становлять серйозні перешкоди на шляху виконання взятих зобов’язань та заходів. Що ж до європейської сторони, якщо виставлення умов є ефективним механізмом просування прогресу, то Євросоюз має також продемонструвати свою рішучість, запропонувавши Україні реальні перспективи та належне фінансування для реалізації конкретних проектів.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Порядок денний асоціації прийнято на Раді зі справ співробітництва між Україною та ЄС 23 листопада 2009 р.; набрав чинності 23 листопада 2009 р.
2. Список екологічних пріоритетів на 2010 рік Порядку денного асоціації ЄС — Україна погоджено на спільному засіданні Комітету вищого керівництва Порядку денного асоціації ЄС — Україна 28 січня 2010 р.
3. Повідомлення від Комісії Європейському парламентові та Раді — Східне партнерство, C0M/2008/0823 (фінальна версія).
4. Регіональна Східна програма ІЄСП : Стратегія на 2010—2013 рр. та Орієнтовна програма на 2010-2013 рр.
5. Конвенція із захисту Чорного моря від забруднення, підписано в Бухаресті у квітні 1992 р.
6. Повідомлення від Комісії Європейському парламентові та Раді, Європейському комітетові з економічних та соціальних питань, Комітетові з питань регіонів — Стратегія Європейського Союзу для Дунайського регіону — COM (2010) 715-08/12/2010. Стратегія буде реалізована після затвердження країнами-членам, за очікуваннями у квітні 2011 р.Директива 2000/60/EC встановлює рамки для дій ЄС у сфері водної політики, із доповненими статтями 3 (5) та 13 (3).
7. Директива 2008/56/EC EC встановлює рамки для дій ЄС у сфері політики морської екології, стаття 6 (2).
8. Директива 2007/60/EC з оцінки та управління ризиками повеней, стаття 8 (3).
9. Для того щоб Євросоюз міг стати стороною Конвенції, необхідно внести зміни до самої Конвенції для встановлення правових засад для економічної інтеграції такої організації, як ЄС при її приєднанні до Конвенції.
10. ECE/MP.EIA/10, рішення IV/2 та EIA/IC/S/1/Rev.1Final: 07.05.2008.
11. Договір підписано 25 жовтня 2005 р., націлено на створення умов, необхідних для заснування інтегрованих енергоринків (електор./газ) між Євросоюзом та південно-східними європейськими країнами. Вступ України було ухвалено на засіданні Міністерської Ради Енергетичного Співтовариства у грудні 2009 р., а Протокол вступу було підписано 24 вересня 2010 р. після прийняття нового закону України про газ у липні 2010 р. Наступним кроком українського парламенту стала ратифікація 15 грудня 2010 р. Протоколу про приєднання України до Угоди, що засновує Енергетичне Співтовариство.
12. Директива Ради 85/337/EEC з оцінки впливу окремих державних та приватних проектів на навколишнє середовище, із доповненнями Директиви Ради 97/11/EC (Директива оцінки впливу на довкілля).
13. Див. SEC(2010)514, Реалізація Європейської політики добросусідства у 2009 р. — Звіт про здійснену роботу — Україна, перший та другий звіти громадського моніторингу реалізації пріоритетів Порядку денного асоціації ЄС — Україна (березень-липень та липень-жовтень 2010 р.), підготовлено за підтримки Міжнародної фундації Ренесанс (International Renaissance Foundation (Мережа Інституту відкритої громади (OSI Network)), Оцінка реалізації Плану дій ЄС-Україна: Довкілля та сталий розвиток, Ресурсно-аналітичний центр «Суспільство та довкілля», 2009 р.
14. Особлива увага приділяється оцінці впливу на довкілля, стратегічно-екологічній оцінці, доступу до природоохоронної інформації та залученню громадськості.
15. Ця остання пріоритетна сфера єдина, яка не увійшла до списку екологічних пріоритетів Порядку денного асоціації ЄС — Україна на 2010 р. Три перші ж були означені як пріоритетні сфери роботи на 2010 р.