Вступ

Сфера послуг належить до найбільш перспективних галузей економіки, що швидко розвиваються. Підвищення життєвого рівня населення активно стимулює розвиток сфери відпочинку, важливу роль в якій відіграє туристичний бізнес.

Сучасна індустрія туризму є однією з найбільш прибуткових та динамічних галузей світового господарства. На долю туристичної діяльності припадає біля 10 % валового національного доходу, світових інвестицій, робочих місць та світових споживчих витрат.

Розвиток туризму здійснює великий вплив на соціально-економічний розвиток кожної з країн світу — в тому числі і Україну. Зокрема туристичний бізнес сприяє розвитку таких галузей господарства, як будівництво, транспорт, торгівля, сільське господарство, зв’язок, виробництво товарів народного споживання, готельний, ресторанний бізнес тощо.

Туристична діяльність є досить специфічною, що безпосередньо впливає на організацію господарської діяльності самого підприємства, і в тому числі на організацію та ведення бухгалтерського обліку на ньому.

Найбільшого розквіту туризм досяг у ХХ столітті, коли став невід’ємною частиною життя і відпочинку людей. «Туристичний бум» стався завдяки зростанню купівельної спроможності населення, збільшенню вільного часу у людей, успішного розв’язання транспортних проблем.

У сучасних умовах розвиток туризму, як і будь-якої іншої галузі економіки, залежить від гнучкості підприємств галузі, тобто здатності легко видозмінюватися відповідно до потреб та запитів споживачів туристичного продукту.

1. Загальна характеристика видів туризму

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що

використовуються або відвідуються в ЗУ «Про туризм» визначено наступні види туризму:

—         дитячий, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку, для інвалідів;

—         культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, спортивний, релігійний, екологічний (зелений), сільський, підводний, гірський;

—         пригодницький, мисливський, автомобільний, самодіяльний [4, с. 24].

Проте, зазначені види туризму не охоплюють всіх особливостей туристичної діяльності, тому на рис. 3 наведено більш розгалуджену класифікацію туризму, яка максимально враховує всі його види.

Окрім зазначених на рис. 1 видів туризму залежно від специфіки наданих послуг та виконаних робіт, можна також виділити такі види туризму, як спортивно-оздоровчий, водний, діловий, культурно-пізнавальний, сільський «зелений», екологічний, уікендовий, молодіжний, екскурсійна діяльність. Крім того, в останній час досить популярними серед туристів стали альпінізм, дельтапланетаризм, мисливський туризм, спелеотуризм, яхтинг тощо.

Усе це розмаїття видів туристичної діяльності потребує правильної організації та постановки бухгалтерського обліку, а також налагодженої системи внутрішнього контролю.

Так, мета сільського (зеленого) туризму полягає у тому, що сільські господарі, які мають досить обладнаний будинок, здають його повністю або частково мешканцям міст на час відпусток чи канікул. Як правило, крім житла, селяни забезпечують туристів харчуванням і знайомлять з найцікавішими куточками свого села чи місцевості.

Спортивний туризм – відзначається багатовидовим складом, який формується на основі засобів пересування по території суші та водному просторі [5, c. 36].

Лікувальний туризм. Цей вид туризму досить глибоко поєднується з іншими видами, оскільки вони доповнюють і розвивають лікувальні функції певних природних ресурсів.

Одним із видів туризму і рекреації, який розвинутий майже в усіх країнах є екологічний туризм. Слід відзначити, що екологічний туризм, або екотуризм, як категорія ще не до кінця визначена. За визначенням всесвітньої туристичної організації (ВТО) “Екотуризм включає всі форми природного туризму, при яких основною мотивацією туристів є спостереження, спілкування з природою”.

Екологічний туризм поєднує відвідання мало порушених антропогенних впливом природних територій з дотриманням їх екологічної безпеки. Включає всі види природно-орієнтованих турів, таких як пішохідні, водні, кінні, велоекскурсії, різні види природно-пізнавальних турів, міжнародний волонтерський рух, який спрямований на реабілітацію деградованих природних територій. У світовій практиці екологічний туризм здійснюється переважно на особливо охоронних природних територіях до яких належать національні парки, ліси, пам’ятки природи, заповідники, заказники та інші. Розвиток екологічного туризму в різних регіонах України, пов’язаний з екологічною мережею, що формується в її різних частинах. Як правило, екотуризм властивий людям, які намагаються пізнати природне середовище. В ньому приймають участь переважно знавці природи, студенти, викладачі, а в останній час і учнівська молодь.

В останній час набуває важливого значення діловий, науковий, освітній туризм. Він здійснюється із службовою або професійною метою. До ділового туризму ВТО відносить поїздки для участі в з’їздах, наукових конгресах та конференціях, виробничих семінаріях і нарадах, ярмарках, виставках, салонах, а також для проведення переговорів і заключення контрактів та ін. Цей вид туризму розгортається в сучасних умовах, коли кожна область проводить на своїй території різні презентації ділових проектів щодо інвестування різних господарських і соціальних об’єктів.

Особливого розвитку набуває науковий і освітній туризм. Вищі навчальні заклади проводять міжнародні конференції, семінари з актуальних сучасних проблем: економіки, екології, науково-технічного розвитку, менеджменту. Такі семінари організовуються вищими навчальними закладами, проводяться туристичні форуми та семінари. За останні роки зростає роль освітнього туризму.

Наступний вид туризму — зелений туризм. Зелений туризм — це туристична діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами благоустрою, де існують умови для короткотривалого відпочинку (від 5-10 годин до 1-2 днів), збору ягід, грибів, відпочинку на пляжі та інших цілей. До категорій об’єктів зеленого туризму належать лісопарки, гідропарки, дендрологічні парки, ботанічні сади та інші ланд­шафтні комплекси.

Досить перспективним є агротуризм — туристична діяльність на території сільськогосподарських угідь, тобто перетворених, змінених людиною територій. На цих територіях існують умови як для вироблення агропромислової продукції, так і для відпочинку населення з добровільним залученням до деяких видів роботи (збір фруктів, овочів, ягід, догляд за свійськими тваринами та ін ). Існують різні види поселень, на території яких реалізується агротуризм. Це, перш за все, агрорекреаційні села, агропарки, села з прилягаючою ландшафтною територією. Такі ж туристичні функції характерні для фермерських господарств.

Отже, екологічний, зелений, агротуризм додають в сільський туризм елементи екологічного виховання, оздоровлення, добровільної участі у деяких видах сільськогосподарських робіт [6, c. 95-96].

2. Нові (нетрадиційні) види туризму України

Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм» не дає чіткої класифікації видів туризму. Разом з тим, в пізніших постановах Верховної Ради України уже зустрічається поділ основних видів туризму за часом їх поширення на тій чи іншій території на традиційні (старі) та нетрадиційні (нові) види.

До традиційних видів туризму України відносять рекреаційний, оздоровчий, лікувальний, спортивний, пішохідний, альпінізм, велотуризм, лижний, автомобільний, екскурсійний.

До нетрадиційних видів туризму, які знайшли поширення на сучасному етапові розвитку суспільства, більшість дослідників відносять сільський зелений, агротуризм, екотуризм, спелеотуризм, водний, кінний, екстремальний (пригодницький, рафтінг, дайвінг, сноубординг, фрірайд, вейкбордінг, польоти на повітряних кулях і дельтапланах, джайлоо-туризм), культурний, науковий, ностальгічний (етнічний), соціополітичний, космічний, промисловий. На нашу думку, такі види туризму як спелеотуризм та водний (в його класичному розумінні) не варто відносити до нетрадиційних, адже вони мають давню історію розвитку не лише в світі, але і в Україні, а тому їх варто розглядати в групі традиційних видів туризму.

На території України в останні роки знайшли розвиток такі нетрадиційні види туризму, як сільський зелений, агротуризм, екотуризм, кінний, екстремальний (пригодницький, рафтінг, дайвінг, сноубординг, фрірайд, вейкбордінг, польоти на повітряних кулях і дельтапланах,), культурний, науковий, ностальгічний (етнічний), соціополітичний і промисловий. Дамо їм більш детальну характеристику [1, c. 171-172].

Сільський зелений туризм (rural tourist) згідно словника британця С. Медліка (1993)

— відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Початок його розвитку припадає на останню третину ХХ ст., коли на зміну трьох „S» („Sun-Sea-Sand») — сонце, море і пісок прийшла концепція трьох „L» („Landscape-Lore-Leisure») — пейзаж, традиція, дозвілля. Його головним завданням є надання послуг відпочинку для жителів міста та ознайомлення іноземних туристів з традиціями та побутом місцевих жителів.

Разом з тим міських жителів приваблює можливість відпочити від міських, „некомфортних» з психологічної та фізіологічної точки зору, умов. Раніше головними причинами, що гальмували розвиток сільського зеленого туризму, були транспортна віддаленість, погані дороги та відсутність належних побутових умов. В останні роки, коли в особистій власності громадян з’явилась велика кількість легкових автомобілів, в тому числі і позашляховиків, перша причина була легко подолана. Поступово, частина громадян, що проживають в сільській місцевості налагоджують і належні побутові умови. Зараз, практично в кожному селі і навіть на невеличких хуторах можна знайти приватні будинки, які відповідають запитам туристів не лише з нашої держави, але й іноземців. Це такі вимоги: наявність гарячою та холодної води, каналізації безпосередньо у будинку, можливість користуватися супутниковим телебаченням та надійний телефонний зв’язок.

В умовах перебудови сільського господарства на ринкові відносини, в сільській місцевості, вивільнилася значна кількість працівників. І якраз саме розвиток сільського зеленого туризму може значно, якщо не повністю знизити соціальну напругу на селі. Необхідно, що б у туристично привабливих селах було мінімум 5-10 будинків здатних прийняти туристів. Навколо них поступово сформується і відповідна інфраструктура: магазини, кафе, аптеки. Буде розвиватися виробництво сувенірів, надання транспортних, екскурсійних та інших послуг.

Значною перешкодою на шляху розвитку сільського зеленого туризму в Україні є відсутність Закону „Про сільський зелений туризм», який уже декілька років чекає своєї черги на прийняття Верховною Радою, а також державної „Комплексної програми розвитку сільського зеленого туризму». Прикладом для нас може бути Польща, де сільський зелений туризм розвивається при всебічній державній підтримці [1, c. 173].

Агротуризм (farm tourism) — відпочинковий туризм, що передбачає використання дворогосподарства та часткову або повну участь відпочиваючих у власному обслуговуванні. Обов’язковою умовою є наймання різного роду помешкання. Це може бути власне будинок, тимчасове житло (типу бунгало або стаціонарний намет). Головною метою відпочиваючих в агрооселях є, крім власне відпочинку, знайомство з способами ведення господарства.

Агротуризм у нас знаходиться на початковому етапі свого розвитку і дуже часто ототожнюється із сільським зеленим туризмом. Хоча останній часто включає в себе і елементи агротуризму. Це і спроби, під керівництвом господині, випекти хліб, або приготувати якусь її фірмову страву, подоїти корови, або допомогти господарю по господарству.

Екотуризм — це форма відпочинку, при якій відпочиваючі основну частину активного відпочинку витрачають на знайомство з природою, правилами та нормами поведінки в ній і навіть беруть безпосередню участь в різноманітних екологічних акціях. Екотуризм може мати як стаціонарну форму, так і експедиційну.

При стаціонарному екотуризмі, відпочиваючі знайомляться з навколишньою природою на заздалегідь розроблених екологічних стежках під керівництвом професійних екскурсоводів. Крім того вони можуть проживати на базах, або в садибах сільського зеленого туризму поблизу заповідних територій різного рангу та відвідувати їх під керівництвом лісників та єгерів.

Експедиційний екотуризм передбачає проживання в різних місцях та різних умовах та знайомство з природою „на сліпу». Група відпочиваючих вибирає певний район відпочинку і проходить його як класична група туристів-пішохідників, але головну увагу звертає на екологічний стан території.

Екстремальний туризм — туризм, який пов’язаний з великими фізичними навантаженнями і, як правило, з ризиком для власного життя. Розрізняють декілька видів екстремального туризму [2]. Але всіх їх можна поділити на спеціально підготовлені або природні.

Одним із видів екстремального туризму є полювання. Воно, як правило є спеціально підготовлене і передбачає максимальне дотримання правил техніки безпеки і проводиться під контролем єгерів. Планове полювання в Україні проводиться на вовків, оленів, лосів та інших копитних та перелітних птахів. В минулому році було проведено перше ліцензоване полювання на зубра у Вінницькій області.

Рафтінг, як вид туризму практикується на швидких річках в надувних латексних човнах. Екіпаж таких човнів становить від 3 до 10 чоловік. Команда проходить тривале тренування під керівництвом досвідченого інструктора. Під його ж керівництвом здійснюється і сплав. Учасники крім випробування власних сил отримують масу емоційного задоволення.

На території України рафтинг практикується на швидкоплинних гірських річках Карпат а також на порогах Південного Бугу під час повені та паводків.

Дайвінг — вид туризму, який передбачає ознайомлення туриста з підводним світом. Бажаючі займатися цим видом туризму проходять спеціальну підготовку під керівництвом інструктора, але самостійно підбирають свій комплект оснащення, балансувальні вантажі та перевіряє працездатність редуктора та октопуса.

Цей вид туризму в останні 5-7 років знайшов своє поширення і на території України. В Криму біля селища Чорноморське знаходиться головний район зосередження таких туристів. Драйверів можна зустріти і в інших частинах Криму [4, c. 114-115].

Ще одним видом екстремального туризму є сноубординг. Сноубординг — спуск по снігу з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Зараз в Україні підготовлено декілька трас де туристи можуть одержати незабутні враження. Крім того, зараз значного поширення набули спуски по крутих непідготовлених схилах із складним рельєфом -freeskiing. Також набуває поширення лижний альпінізм (ski-mountaineering) — сходження на вершину гору з метою спуску з неї на лижах або сноуборді.

Із сноубордингу проводяться чемпіонати світу та Європи.

Вейкбордінг — це комбінація водних лиж, сноуборда, скейта і серфінгу. Катер буксирує спортсмена, який стоїть на широкій, але короткій дошці. Катер має додатковий баласт, для глибшої посадки і рухається в середньому 30-40 км/год. Після себе він залишає досить значну хвилю, яку рейдер використовує як трамплін. У стрибку рейдер виконує різноманітні трюки. В цьому році, з метою популяризації цього виду туризму, в Києві було проведено етап чемпіонату Європи.

Для людей, які хочуть відчути себе лижниками-першопрохідцями існує такий вид туризму, як фрірайд. Це спуск по схилах гір, де не прокладено спеціальних трас. Розвивається в нашій державі і такий вид туризму, як польоти на повітряних кулях та дельтапланах. Польоти на повітряних кулях можна здійснити на різноманітних фестивалях. Найбільш популярний із них проводиться щорічно у місті Кам’янець-Подільський. Центром українського дельтапланеризму є село Планерське поблизу Коктебеля.

Все більше в моду, особливо в Карпатах входить ще один підвид ескремального туризму — прогулянки по гірських дорогах на квадроциклах. Практично в кожному селі, де є осередки сільського зеленого туризму, Вам запропонують помилуватися красою гір із сідла квадроцикла. Такі ж послуги можна зустріти уже і в придністровській частині Поділля. Тут також можуть запропонувати і прогулянку на скутері.

Значного поширення в останні роки набув культурний туризм. На нашу думку його краще назвати фестивально-концертний. Це участь людей з різних регіонах в різноманітних фестивалях, іграх, концертах відомих зірок естради, іграх КВК і тому подібне. Такі заходи збирають тисячі а деколи і десятки тисяч людей. Найбільш відомими фестивалями у нас є „Таврійські ігри» та „Республіка Казантип», рицарські турніри у фортецях Кам’янця-Подільського, Меджибожа та ряду інших фортець.

Науковий туризм — вид туризму, що включає поїздки з метою участі в різних конгресах, симпозіумах і нарадах науковців, а також участь у різноманітних наукових експедиціях людей які не є науковцями але мають бажання, за окрему оплату, брати у них участь. Це учасники археологічних розкопок, екологічних експедицій і навіть антарктичних станцій.

Швидкими темпами розвивається в Україні і ностальгічний туризм [3, c. 68]. В перекладі з грецької це означає „туга за батьківщиною, духовна слабкість за минулим». На сьогоднішній день, за перспективністю розвитку він поступається тільки сільському зеленому.

Все більше іноземців мають бажання відвідати історичну батьківщину своїх батьків, дідів, прадідів, або ж відвідати місця поховань своїх славетних одноплемінників. Прикладом може бути щорічне масове паломництво брацлавських хасидів до Умані, Брацлава, Меджибожа, Полонного та інших міст на могили Беш Тови та його проповідників (цадиків). В карпатському регіону спостерігається значне пожвавлення відвідувань захоронень австро-угорських вояків часів першої світової війни.

Одним із підвидів ностальгічного туризму є етнічний туризм. Основні райони його масового розвитку це прикордонне Закарпаття, Львівщина, Волинь. Це як правило відвідування родичів, які опинились по різні сторони кордону.

В період значної політизації суспільства почав розвиватися так званий соціополітичний (в деяких дослідників, соціальний) туризм. Це поїздки великої кількості людей в різні регіони нашої держави для участі в масових заходах різноманітних партій і блоків. Такі поїздки оплачуються політичними партіями. Учасники таких заходів мають можливість ознайомитися з історичними та культурними цінностями цих міст.

Пік розвитку такого туризму прийшовся на 2004-2007 роки. Зараз спостерігається спад. Але ще певний час він буде існувати.

Україна має необмежені можливості для розвитку такого виду туризму як промисловий. Промисловий (в деяких публікаціях зустрічається як індустріальний) туризм — це відвідання кар’єрів, шахт, промислових підприємств з метою ознайомитись з їх роботою, або наслідками впливу на навколишнє природне середовище. Цей вид туризму найбільш динамічно розвивається в старих промислових районах. Але і інші регіони мають можливості для його розвитку. Наприклад, майже щодня відбуваються екскурсії у навчальний центр Хмельницької АЕС, а щоб попасти на екскурсію на головну підприємство „Рошен» — Вінницьку кондитерську фабрику, необхідно записуватися на чергу за місяць — півтора наперед. І таких прикладів можна навести безліч [7, c. 53].

Висновки

Фахівці Всесвітньої туристичної організації визначили п’ять найперспективніших видів туризму у ХХІ столітті:

1. Круїзи − один із найперспективніших та бурхливо зростаючих видів туризму. Якщо на початку 1980 р. кількість “круїзних” туристів складала 1,5 млн осіб, то нині − 10 млн, і їхня кількість постійно зростає.
2. Пригодницький туризм − для любителів гострих відчуттів. Постійно зростає попит на сходження на найвищі вершини світу та екскурсії по морських глибинах.
3. Культурно-пізнавальний туризм − активно розвиватиметься в Європі, Азії, Близькому Сході, відповідно, зросте значення охорони пам’яток культури.
4. Діловий туризм − набув активного розвитку нині і розвиватиметься і в майбутньому, що пов’язано зі швидкими темпами розвитку світової економіки, поглибленням політичних та економічних зв’язків між різними державами світу.
5. Космічний туризм − за даними американських фахівців, забезпечить щорічний дохід у розмірі 10 млрд доларів США.

Сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму мають позитивний характер. Проаналізовані дані свідчать про те, що туристична галузь економіки активно розвивається: зростає кількість туристичних прибуттів у світі загалом і у всіх туристичних макрорегіонах зокрема, створюються нові робочі місця у сфері туризму, і їх кількість постійно зростає, збільшуються прибутки від туризму. Проте існує ряд проблем галузі, вирішення яких суттєво прискорить розвиток туристичної сфери. Тому подальші наукові пошуки в цьому напрямку будуть присвячені пошукам шляхів вирішення проблем розвитку туристичної галузі господарства.

Список використаної літератури

1. Колесник О.О. Формування класифікаційних ознак туризму в системі економічних аспектів розвитку суспільства / О.О. Колесник // Вісник Житомирського державного технологічного університету /  Економічні науки. — Житомир: ЖДТУ, 2009. — №1(47). — С.171-175.
2. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) / О.О. Любіцева. — [2-ге вид.]. — К.: Альтерпрес, 2005. — 436 с.
3. Мальська М.П. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. / М.П. Мальська, В.В. Худо, В.І. Цибух. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
4. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: підручник / Т.Г. Сокол; за заг. ред.. В.Ф. Орлова. — К.: Грамота, 2006. — 264 с.
5. Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (10-11 жовтня 2001 р.). — К.: Знання України, 2002.
6. Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму. Науково-навчальне видання — К.:КУТЕП, 2008. — 825 с.
7. Франческо Франжіаллі. Тенденції розвитку міжнародного туризму / Франческо Франжіаллі. — К.: КУТЕП, 2002.