Види сучасних грошей

Вступ.

1. Традиційні готівкові гроші та замінники грошей.

2. Депозитні гроші і роль банківської системи у їх створенні.

3. Електронні гроші: депозитні та кредитні картки.

4. Стан використання електронних грошей в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

В своєму розвитку гроші виступали в двох видах: повноцінні гроші і знаки вартості (замінники повноцінних грошей або неповноцінні гроші).

Швидке розширення чекового обігу після Другої світової війни вимагало зміни форм платежів. Науково-технічний прогрес розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі провідних зарубіжних країнах автоматизованих електронних апаратів для обробки чеків і ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система зв'язку для здійснення кредитних і платіжні операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази з рахунку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою відбувається переважна частина міжбанківських операцій.

Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей та є їх замінником.

Актуальність. Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко залучаються до обігу і стають важливим інструментом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.

Аналогічні процеси відбуваються й у банківській сфері України. Особливо важливу роль тут відіграє НБУ. На нього покладено обов`язок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних засобів та організації електронного грошового обігу на території України.

Мета: показати види сучасних грошей та розкрити їх функції та значення.

Завдання роботи:

— охарактеризувати традиційні готівкові гроші та замінники грошей;

— роль депозитних грошей в банківській системі;

— розкрити види електронних грошей: депозитні гроші та кредитні картки;

— проаналізувати стан використання електронних грошей в Україні.

1. Традиційні готівкові гроші та замінники грошей

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети), які мали різні форми: спочатку штучні, потім – вагові. Монети більш пізнього розвитку грошового обігу мали встановлені законом відокремлювальні ознаки (зовнішній вигляд, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьова сторона якої називалася аверс, зворотна – реверс і обріз – гурт. З метою запобігання псуванню монети, гурт почали робити нарізним [1. с. 28].

Перші монети з'явилися майже двадцять шість століть тому в Стародавньому Китаї і Лідійській державі. В Київській Русі перші карбовані монети датуються ІХ-Х століттям.

Спочатку в обігу знаходилися водночас і златники (монети з золота), і срібники (монети з срібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідером серед них була Великобританія, яка разом із своїми колоніями і домініонами посідала перше місце по видобутку золота. Причинами переходу до металевого обігу і передусім до золотого стали властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним для виконання функцій грошей:

1. однорідність за якістю;

2. подільність і з'єднуваність без втрати властивостей;

3. портативність (концентрація вартості);

4. збережність;

5. складність видобутку і переробки [1, с. 31].

Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безперешкодно виконували всі свої функції.

Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана об'єктивною необхідністю:

— по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повну потребу в грошах;

— по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

— по-третє, золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;

— по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг [1, с. 33].

Золотий обіг проіснував відносно недовго – до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали емісію знаків вартості. Поступово золото зникло з обігу.

Знаки вартості (замінники повноцінних грошей) — гроші, номінальна вартість яких вище реальної, тобі о витраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать:

1. металеві знаки вартості – золота монета, що стерлася;

2. білонна монета, тобто дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію;

3. паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу (розрізняють паперові і кредитні гроші).

Паперові гроші – це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет. Об'єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником в русі товарів. В Росії вперше паперові гроші (асигнації) з'явилися у 1769 р. У порівнянні з золотими, такі гроші створювали товаровласникам певні переваги (легше зберігати, зручні при розрахунку за дрібні партії) [1, с. 29].

Право випуску паперових грошей привласнила собі держава. Різниця між номінальною вартістю випущених грошей і вартістю їх випуску утворює емісійний дохід казни, що є істотним елементом надходжень до державної казни (бюджету). На початковому етапі паперові гроші випускалися державою поруч з золотими і з метою їх впровадження в обіг, обмінювалися на реальні гроші. Однак поява, а після цього і зростання дефіциту бюджету, викликало розширення емісії паперових грошей, розмір якої залежав від потреби держави у фінансових ресурсах.

Отже, сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом.

У економічній літературі розглядаються в основному дві концепції походження грошей: раціоналістична і еволюційна. Перша концепція вперше викладена в роботі Арістотеля “Никромахова етика”. Вона панувала аж до кінця XVIII в. і пояснював походження грошей як результат угоди між людьми. Так само трактують гроші і деякі сучасні економісти. Так, П. Самуэльсон розглядає гроші як штучну соціальну умовність. Дж. Гелбрейт вважає, що “закріплення грошових функцій за благородними металами і іншими предметами — продукт угоди між людьми” [3, с. 19]. Еволюційна концепція пояснює походження грошей як продукт розвитку товарного виробництва і процесу обміну. Найбільш послідовним прихильником цієї концепції був К.Маркс, який вказував, що “вартість створюється абстрактною працею, але її не можна виявити в товарі навіть за допомогою мікроскопа. Як суспільна властивість товару, вартість можна виявити тільки шляхом прирівнювання одного товару до іншого в процесі обміну, тобто як мінову вартість. Існують два полюси виразу вартості: відносна форма вартості — представляє товар А, який виражає собою вартість в товарі Б, і еквівалентна — представляє товар БА, службовим матеріалом для виразу вартості товару А” [3. с. 20].

Відносна форма вартості показує, що всі товари, відмінні як споживні вартості, якісно однакові як вартості, як згустки однорідної абстрактної праці. Вона також показує, що вартість будь-якого товару може бути виражена лише побічно, через споживчу вартість іншого товару.

Еквівалентна форма вартості має особливості: споживча вартість товару, що знаходиться в еквівалентній формі вартості, стає формою прояву своєї протилежності — вартості; конкретна праця — абстрактної праці; приватна праця — суспільної праці. Існують чотири форми вартості:

1) проста, одинична або випадкова;

2) повна або розгорнена;

3) загальна;

4) грошова;

Гроші — особливий товар, що виконує роль загального еквівалента. У літературі зустрічається і визначення грошей як способу суспільного виразу економічної цінності блага. Як і всі товари, гроші володіють вартістю і споживчою вартістю. Вартість золота полягає в тому, що на його здобич витрачена велика кількість суспільно-необхідної праці. Споживча вартість золота як грошового товару роздвоюється. З одного боку, золото має звичайну споживчу вартість — використовується для технічних цілей, виготовлення предметів розкоші, зубного протезування і т.д. З іншої — золото володіє загальною споживчою вартістю, тобто є предметом загальної потреби в процесі обміну [3, с. 25].

Гроші — це абсолютно ліквідний засіб обміну, тобто товар, що має найбільшу здібність до збуту. Взагалі, сущність грошей проявляється через:

1) загальну безпосередню обмінюваність;

2) самостійну мінову вартість;

3) зовнішню речову міру праці;

Гроші — це соціальне явище. Їх випускає держава. Вона ж тримає під контролем емісію, тобто випуск грошей в обернення. У різних країнах склалися різні емісійні системи, що визначають правила випуску грошей, розміри емісії, норми і форми її забезпечення. Якби випуск грошей не був обмежений, то їх міг би друкувати кожен, і тоді ціни б підскочили, гроші знецінилися [1, с. 28].

Сучасне і повне визначення грошей яке надається в тлумачному словнику української мови: “Гроші — металеві і паперові знаки (у докапіталістичних формаціях — особливі товари), вартості, що є мірою, при купівлі-продажу, засобом платежів і предметом накопичення” [3, с. 31].

Сучасна фінансова система, що містить готівку, чеки, розрахункові автомати і безліч складних фінансових інструментів, не виникла за один день. Але ядром цієї системи є гроші.

Гроші — це предмет, який служить загальноприйнятим засобом обміну або засобом платежу.

Першим видом грошей були товари, але з часом загальним засобом платежу ставали паперові гроші, а потім чекові рахунки. Всі вони володіють однією і тією ж фундаментальною властивістю — їх приймають як платіж за товари і послуги, бартер.

Бартер полягає в обміні одних товарів (благ) на інших. Бартер контрастує з грошовою економікою, в якій торгівля здійснюється через загальноприйнятий засіб обміну.

Хоча бартер кращий, ніж нічого, його функціонування пов'язане з величезними труднощами, оскільки значний розподіл праці немислемий без впровадження великого суспільного винаходу — грошей.

У міру економічного розвитку, люди перестають прямо обмінювати один товар на іншій. Натомість вони продають товари за гроші, а потім використовують ці гроші для покупки тих благ, які вони бажають мати. На перший погляд така процедура здається складнішою, ніж бартер, так одна операція замінюється двома. Якщо ви маєте яблука і хочете горіхи, чи не простіше обміняти перше благо на друге, а не продавати яблука за гроші і потім використовувати ці гроші для придбання горіхів? Насправді все навпаки: дві грошові операції (трансакції) простіше, ніж одна бартерна операція. Наприклад, хай ви хочете купити яблука і продати горіхи. Але була б великою несподіванкою наявність людини, бажання якої в точності доповнюють ваші бажання. Ми маємо на увазі, що ця людина прагнула б купити горіхи і продати яблука. Використовуючи класичний економічний вираз, замість “подвійного збігу потреб” швидше за все матиме місце “потреба в збігу”. Так, якщо голодному кравцеві не вдасться відшукати неодягненого фермера, який має і продукти харчування, і бажання дістати пару брюк, при бартерній системі операція не відбудеться.

Товарні гроші. Гроші як засіб обміну вперше з'явилися в людській історії у формі товарів. У різні часи самі різні предмети служили грошима: худоба, оливкове масло, пиво, вино, мідь, золото, срібло, діаманти і сигарети. Проте до дев'ятнадцятого століття товарними грошима були майже виключно тільки такі метали, як срібло і золото. Ці форми грошей мали “внутрішню цінність (вартість)” — це означає, що вони володіли цінністю самі по собі. Зважаючи на це, була відсутня необхідність гарантувати їх цінність з боку уряду, і кількість грошей в обігу регулювалося ринком через попит і пропозицію золота і срібла [3, с. 35].

Проте металеві гроші мають недоліки, оскільки для того, щоб викопати їх з надр землі, потрібні рідкісні ресурси; більш того, ці гроші можуть стати рідкісними або надмірними просто із-за випадкового відкриття родовищ дорогоцінних металів.

Поява грошового регулювання з боку центральних банків привела до значно стабільнішої грошової системи. В даний час внутрішня цінність грошей — найменше важлива річ, пов'язана з ними.

Паперові гроші. Ера товарних грошей поступилася місцем епосі паперових грошей. Тепер суть грошей спростилася. Гроші потрібні не ради них самих, а ради речей, які можна за них купити. Ми не хочемо безпосередньо споживати гроши; швидше, ми використовуємо їх, позбавляємось від них. Навіть коли ми вважаємо за краще тримати гроші, вони цінні лише тому, що ми можемо їх пізніше витратити [3, с. 36].

Використання паперових грошей стає широко поширеним, оскільки вони є зручним засобом обміну. Ці гроші легко транспортувати і зберігати. При ретельному гравіюванні, цінність грошей може бути захищена від підробок. Той факт, що приватні особи не можуть створювати їх, підтримує їх рідкість.

При такому обмеженні пропозиції, гроші мають цінність. Вони можуть купувати речі. Поки люди можуть платити паперовою готівкою по своїх зобов'язаннях, поки паперові гроші приймають як засіб платежу, вона (паперова готівка) виконує функцію грошей.

Банківські гроші. Теперішній час — епоха банківських грошей, тобто чеків, що виписуються на фонди, покладені на зберігання в банк або інший фінансовий інститут. Чеки приймаються замість готівки як платежі за багато товарів і послуг. Дійсно, якщо ми порахуємо загальну доларову цінність операцій, то ми побачимо, що дев'ять десятих трансакцій фінансуються банківськими грошима, а одна десята – готівкою [3, с. 38].

Сьогодні спостерігаються надзвичайно швидкі інновації, пов'язані з різними формами грошей. Наприклад, деякі фінансові інститути в даний час забезпечують зв'язок чекових рахунків з ощадними рахунками або навіть з портфелем акцій, дозволяючи клієнтам виписувати чеки на вартість своїх акцій. Для здійснення багатьох операцій можна використовувати кредитні картки і дорожні чеки. Швидка зміна природи грошей породжує різні проблеми для центральних банків, що відповідають за вимірювання і регулювання пропозиції грошей (або, що те ж саме, грошової маси) країни.

Суть грошей як загального еквівалента виявлялася в їх функціях: міра вартості, засіб звернення, скарб, засіб платежу, світові гроші.

Гроші як міра вартості. Розвиток функцій грошей породжується зростанням товарного господарства і його суперечностей. Тому ступінь розвитку тієї або іншої функції грошей відображає собою різні етапи еволюції самого товарного виробництва.

Перш ніж товар потрапляє в обертання, його вартість вже повинна бути зміряна. Оскільки вартість всіх товарів змінюється грошима, то перша функція грошей є функція міри вартості. Вартість різних товарів совимірна, кількісно сопоставна. Вартість товарів вимірюється золотом саме тому, що і на товари, і на золото витрачена суспільна праця.

Для виразу вартості товару, її вимірювання немає необхідності мати на руках готівку — золото. Функцію міри вартості гроша виконують як гроші, що в думках представляються, ідеальні, встановлюючи певну ціну на товар, його власник в думках, або, кажучи словами К.Маркса, ідеально, виражає вартість цього товару в грошах — золоті. Проте таке ідеальне вимірювання вартості товару золотом можливо тільки тому, що гроші реально існують як загальний еквівалент. Вимірювання вартості товару проводиться шляхом прирівнювання його до певної кількості золота як грошового товару. Вартість товару, виражена в грошах- є ціна товару. Ціни товарів виражаються у відомій кількості грошового товару, золота. Кількість золота, його маса вимірюється його вагою. Певна вагова кількість золота береться за одиницю вимірювання його маси. Ця одиниця, що встановлюється державою як грошова одиниця, називається масштабом цін. Масштаб цін служить для вимірювання маси золота. Всі ціни товарів виражаються в певній кількості вагових одиниць, або, інакше кажучи, в певній кількості вагових одиниць золота. У дореволюційній Росії в кінці XIX сторіччя грошовою одиницею був рубель, прирівняний до 0,7742 г чистого золота [3, с. 40].

Гроші як засіб звернення. Як міра вартості в грошах в думках можна виразити об'єм продукції всього господарства, капітали підприємств і багатства окремих людей. У процесі ж звернення товарів, гроші обов'язково повинні бути в наявності, бо при купівлі-продажі товарів їх ідеальні ціни повинні перетворитися на реальні гроші. У цьому процесі гроші виконують функцію засобу звернення. Перетворення товару на гроші означає суспільне визнання того факту, що праця, витрачена товаровиробником на виготовлення товару, дійсно потрібна суспільству.

Гроші як засіб утворення скарбів. Через різні обставини процес звернення може урватися, внаслідок чого гроші перестають звертатися і осідають. В цьому випадку вони починають виконувати нову функцію — засіб утворення скарбів. Стихійний розвиток товарного виробництва викликає об'єктивну необхідність накопичення грошей.

У міру розкладання натурального господарства і розвитку товарних відносин грошей все більше і більше виступають як втілення суспільного багатства. В умовах натурального господарства накопичення багатства здійснювалося у формі накопичення продуктів. Розвиток товарного господарства викликає іншу форму накопичення багатства — форму накопичення грошей. Товари не можна зберігати в необмеженій кількості, тоді як грошовий товар, граючи роль загального багатства, завжди може виконувати свої функції. Функцію скарбу можуть виконувати не тільки золоті монети, але і сам грошовий матеріал в його безпосередньо натуральному вигляді: золоті злитки, вироби із золота і т.д.

Гроші у функції скарбу стихійно регулюють грошове звернення. Так, при зменшенні виробництва товарів і скороченні товарообігу частина золота йде зі звернення і перетворюється на скарб. Коли ж виробництво розширюється і товарообіг росте, це золото знов вступає в звернення.

Гроші як засіб платежу. При продажі товарів з відстроченням платежу гроши стали виконувати функцію платіжного засобу. Коли товари продаються з відстроченням платежу, гроші при визначенні цін товарів функціонують ідеально, як міра вартості, але не грають роль засобу звернення. Покупці сплачують гроші за товари лише при настанні терміну платежу. Поле застосування грошей як засіб платежу значно розширюється у зв'язку з розвитком кредиту і кредитної системи, які одночасно звужують застосування грошей як засоби звернення. В умовах розвиненого капіталізму в крупних торгових операціях гроши виступають переважно як засіб платежу. Розвиток кредитних відносин і функції грошей як платіжного засобу приводить до появи кредитних грошей. Кредит, що надається одним капіталістом іншому, породжує боргові зобов'язання — векселі. Ці боргові зобов'язання, беручи участь в торговому обороті, переходячи з рук в руки до настання терміну платежу, грають, по суті, роль грошей. Проте звернення векселів обмежене, оскільки вони мають гарантію лише приватної особи. Зважаючи на це виникає необхідність в міцнішій гарантії, що зумовлює появу банкнотів. Банкнота є векселем, що видається банком замість векселя приватної особи. Разом з банкнотою в обороті бере участь і інший вид кредитних знарядь звернення — чеки. Чек- це є наказ банку, виписаний власником внеску, про видачу з свого рахунку грошей особі, вказаній в чеці. Чеки мають короткий термін звернення. Розвиток кредитних відносин створює можливість погашати довгим шляхом взаємних заліків боргових зобов'язань без залучення готівки [3, с. 43-45].

Світові гроші. Усередині даної країни, як вже мовилося, грошовий товар у виконанні ним певних функцій може бути замінений знаками вартості.

Природі ж міжнародного платежу обороті відповідає функціонування грошей в їх натуральній формі, у формі злитків благородного металу. Світовими грошима є золото. Золото використовується на світовому ринку як загальний засіб платежу. У світовій торгівлі розрахунки проводяться переважно шляхом заліку боргових зобов'язань через банки. Коли розлад економічних відносин або яке-небудь економічне потрясіння приводить до порушення нормального ходу платежів, виникає необхідність в оплаті кожної товарної операції готівкою. Тоді світові гроші грають роль загального купівельного засобу. Рух грошей з однієї країни в іншу має місце і в тому випадку, якщо капіталісти переводять частину своїх капіталів в цілях їх зберігання, закордон. В цьому випадку гроші функціонують як “абсолютно суспільна матеріалізація багатства взагалі” [3, с. 46]. Функціонувати як світові гроші може тільки така валюта, яка вільно перетворюється на золото, і лише тієї країни, яка здатна виплачувати золотом свої борги іншим країнам.

2. Депозитні гроші і роль банківської системи у їх створенні

Пропозиція грошей в економіці змінюється у результаті операцій центрального банку, комерційних банків і рішень небанківського сектора. Центральний банк контролює пропозицію грошей шляхом впливу на грошову базу, а також на мультиплікатор. Фактичний обсяг пропозиції грошей складається в результаті операцій комерційних банків по прийманню вкладів і видачі позик з врахуванням обов?язкових резервних вимог.

Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами:

1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків;

2) змінюючи розмір (величину) грошового мультиплікатора [9, с. 114].

Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок на грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах а також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все приводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.

Завдяки багатосторонній дії, норма обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо впливає на структуру резервів комерційних банків. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Існування значних надлишкових резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше.

Пропозиція грошей (Мs) містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто

Мs = С+D

Фактично – це агрегат M1, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові депозити – зобов'язання комерційних банків.

Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у системі комерційних банків:

— вкладення небанківським сектором готівкових грошових коштів у комерційні банки;

— купівля комерційними банками або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;

— купівля банківською системою іноземної валюти у небанківського сектора;

— надання комерційними банками позичок небанківському сектору економіки [9, с. 118].

Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також супроводжується зростанням депозитів.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто доступні для забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (ТR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою стовідсоткового банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки мають мінімальні обов'язкові резерви (R) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги – встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, – є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів [9, с. 123]:

r = R/D

Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами:

Е = ТR – R

За системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

Припустимо, що резервні вимоги дорівнюють 10% (r=0,1), а початковий депозит банку А становить 100 грошових одиниць. Тоді 10 одиниць банк повинен тримати як обов'язковий резерв, а 90 – його надлишкові резерви. Якщо банк А надасть 90 одиниць у позику, то він збільшить пропозицію грошей на 90, і тепер вона буде дорівнювати 100+90=190. Вкладникам належить 100 одиниць депозитів, а 90 грошових одиниць перебуває у позичальників. Якщо ці 90 одиниць знову опиняться, скажімо, у банку В у вигляді депозитів, процес поновиться: 10%, тобто 9 одиниць, банк В залишить у резервах, а на суму 81 надасть позики, збільшуючи пропозицію грошей ще на 81 одиницю. Третій банк, С, куди можна покласти ці гроші, додасть іще 72,9 одиниці до пропозиції грошей. Таким чином, на кожному етапі зазначеного процесу кожен новий вклад і кожна нова позика збільшують пропозицію грошей [9, с. 124].

Якщо процес продовжиться до використання останньої грошової одиниці, то у загальному вигляді пропозицію грошей можна показати як

Мs = (1/r)?D,

де r – норма обов'язкового резервування,

D – початковий депозит.

Коефіцієнт 1/r має назву простого депозитного мультиплікатора, або банківського мультиплікатора.

Простий депозитний мультиплікатор (m=1/r)визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов'язкового резервування. Максимальне розширення депозитів – збільшення грошей на чекових рахунках – визначається як добуток простого депозитного мультиплікатора і надлишкових резервів:

?D = т?Е

Зменшення загальної кількості банківських резервів призводить до мультиплікативного скорочення депозитів. Збільшення резервних вимог також скорочує обсяг безготівкової грошової маси.

Таким чином, внаслідок банківського кредитування кількість грошей в економіці зростає. Процес емісії платіжних засобів у межах системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією, або мультиплікативним створенням депозитів. Кредитна мультиплікація визначає максимальний рівень кредитної експансії на внутрішньому ринку і, відповідно, максимальний обсяг грошової маси, що випускається банківською системою в обіг при певному рівні резервних вимог [9, с. 128].

Первинне збільшення вкладів утримується зростанням пропозиції грошей в певних межах.

1. Не кожна позика створює приріст коштів на банківських рахунках. Якщо б банк відкрив позиковий рахунок для певної фірми, а інша фірма сплатила б таку ж суму як обсяг позики, то первинного зростання банківських вкладів не відбулося б. Лише чисті збільшення позик дають ефект зростання. Такий чистий приріст виникає тоді, коли національний банк купує державні цінні папери.

2. Існує межа зростання пропозиції грошей від одноразового збільшення вкладів. Як показують наведені числа, у ланцюгу розширення вкладів кожен наступний банк дає все менше зростання вкладів, оскільки мусить утримувати якусь частину готівки як резерв. Тому обсяг надлишкових резервів, у межах яких може бути зроблена позика, постійно зменшується.

3. Процес зміни пропозиції грошей може йти і у зворотному напрямку – до її зменшення. Подібно до того, як первинне зростання вкладів може привести до багаторазового збільшення їх загального обсягу, так і первинне скорочення може привести до падіння їх загального обсягу тією ж мірою. Розмір цього скорочення також обмежується розміром резервної частки.

4. Процес розширення може залишитись незавершеним. Якщо кожен банк у ланцюгу завжди надає у позику такі кошти, які за обсягом дорівнюють величині його надлишкових резервів, то розширення може відбуватись. Однак це може бути й не так. Третій чи п'ятий банк у ланцюгу може не знайти клієнта, якому варто надати кредит, і вирішить на якийсь час притримати надлишкові резерви.

5. Процес розширення потребує певного часу. Так само, як і мультиплікативний процес інвестування, розширення пропозиції грошей у реальному житті наштовхується на чималі труднощі. Банки не збільшують свої позики відразу ж, як тільки зростають їхні резерви. Клієнти банків теж не відразу використовують банківські позики. У банківській справі тривалість оформлення операцій досить неоднакова, що не дозволяє точно передбачити період, за який початкове зростання вкладів пройде через усю систему. Розуміння механізму розширення пропозиції грошей дозволяє краще збагнути роль банківської системи. Засоби банківської системи врешті-решт мають одну мету і приводять до одного кінцевого результату – збільшення чи зменшення надлишкових банківських резервів. А це, відповідно, дає поштовх процесам розширення чи скорочення пропозиції грошей [9, с. 130-132].

3. Електронні гроші: депозитні та кредитні картки

Електронні гроші повністю моделюють реальні гроші. При цьому, емісійна організація — емітент — випускає їх електронні аналоги, звані в різних системах по-різному (наприклад, купони). Далі, вони купуються користувачами, які з їх допомогою оплачують покупки, а потім продавець погашає їх у емітента. При емісії кожна грошова одиниця завіряється електронним друком, який перевіряється випускаючою структурою перед погашенням [14, с. 26].

Одна з особливостей фізичних грошей — їх анонімність, тобто на них не вказано, хто і коли їх використовував. Деякі системи, аналогічно, дозволяють покупцеві отримувати електронну готівку так, щоб не можна було визначити зв'язок між ним і грошима. Це здійснюється за допомогою схеми сліпих підписів.

Варто ще відзначити, що при використанні електронних грошей відпадає необхідність в аутентифікації, оскільки система заснована на випуску грошей в звернення перед їх використанням.

Нижче приведена схема платежу за допомогою цифрових грошей.

Покупець заздалегідь обмінює реальні гроші на електронні. Зберігання готівки у клієнта може здійснюватися двома способами, що визначається використовуваною системою:

-на жорсткому диску комп'ютера.

-на смарт-картах [14, с. 26].

Різні системи пропонують різні схеми обміну. Деякі відкривають спеціальні рахунки, на які перераховуються засоби з рахунку покупця в обмін на електронні купюри. Деякі банки можуть самі емітувати електронну готівку. При цьому вона емітується тільки по запиту клієнта з подальшим її перерахуванням на комп'ютер або карту цього клієнта і зняттям грошового еквівалента з його рахунку. При реалізації ж сліпого підпису покупець сам створює електронні купюри, пересилає їх в банк, де під час вступу реальних грошей на рахунок вони завіряються друком і відправляються назад клієнтові.

Разом із зручностями такого зберігання, у нього є і недоліки. Псування диска або смарт-карти обертається безповоротною втратою електронних грошей.

Покупець перераховує на сервер продавця електронні гроші за покупку.

Гроші пред'являються емітенту, який перевіряє їх достовірність.

У разі достовірності електронних купюр рахунок продавця збільшується на суму покупки, а покупцеві відвантажується товар або виявляється послуга.

Однією з важливих відмінних рис електронних грошей є можливість здійснювати мікроплатежі. Це пов'язано з тим, що номінал купюр може не відповідати реальним монетам (наприклад, 37 копійок). Емітувати електронну готівку можуть як банки, так і небанківські організації. Проте до цих пір не вироблена єдина система конвертації різних видів електронних грошей. Тому тільки самі емітенти можуть гасити випущену ними електронну готівку. Крім того, використання подібних грошей від нефінансових структур не забезпечене гарантіями з боку держави. Проте, мала вартість транзакції робить електронну готівку привабливим інструментом платежів в Інтернеті [14, с. 27].

Кредитні системи.

Інтернет-кредитні системи є аналогами звичайних систем, що працюють з кредитними картами. Відмінність полягає в проведенні всіх транзакцій через інтернет, і як наслідок, в необхідності додаткових засобів безпеки і аутентифікації [14, с. 27].

У проведенні платежів через інтернет за допомогою кредитних карт беруть участь:

Покупець. Клієнт, що має комп'ютер з Web-браузером і доступом в Інтернет.

Банк-емітент. Тут знаходиться розрахунковий рахунок покупця. Банк-емітент випускає картки і є гарантом виконання фінансових зобов'язань клієнта.

Продавці. Під продавцями розуміються сервера Електронної Комерції, на яких знаходяться каталоги товарів і послуг і приймаються замовлення клієнтів на покупку.

Банки-еквайєри. Банки, які обслуговують продавців. Кожен продавець має єдиний банк, в якому він тримає свій розрахунковий рахунок.

Платіжна система Інтернет. Електронні компоненти, що є посередниками між рештою учасників.

Традиційна платіжна система. Комплекс фінансових і технологічних коштів для обслуговування карт даного типу. Серед основних завдань, що вирішуються платіжною системою, — забезпечення використання карт як засоби платежу за товари і послуги, користування банківськими послугами, проведення взаємозаліків і т.д. Учасниками платіжної системи є фізичні і юридичні особи, об'єднані відносинами по використанню кредитних карт [14, с. 27].

Процесинговий центр платіжної системи. Організація, що забезпечує інформаційну і технологічну взаємодію між учасниками традиційної платіжної системи .

Розрахунковий банк платіжної системи. Кредитна організація, що здійснює взаєморозрахунки між учасниками платіжної системи за дорученням процесингового центру.

Покупець в електронному магазині формує корзину товарів і вибирає спосіб оплати "кредитна карта".

Далі, параметри кредитної карти (номер, ім'я власника, дата закінчення дії) повинні бути передані платіжній системі Інтернет для подальшої авторизації. Це може бути зроблено двома способами:

— через магазин, тобто параметри карти вводяться безпосередньо на сайті магазина, після чого вони передаються платіжній системі Інтернет (2а);

— на сервері платіжної системи (2б) [14, с. 28].

Очевидні переваги другого шляху. В цьому випадку відомості про карти не залишаються в магазині, і, відповідно, знижується ризик отримання їх третіми особами або обману продавцем. І у тому, і в іншому випадку при передачі реквізитів кредитної карти, все ж таки існує можливість їх перехоплення зловмисниками в мережі. Для запобігання цьому, дані при передачі шифруються.

Шифрування, дуже, знижує можливість перехоплення даних в мережі, тому зв'язки покупець/продавець, продавец/платіжна система Інтернет, покупець/платіжна система Інтернет, бажано здійснювати за допомогою захищених протоколів. Найбільш поширеним з них на сьогоднішній день є протокол SSL (Secure Sockets Layer). У його основі лежить схема асиметричного шифрування з відкритим ключем, а як шифрувальна схема використовується алгоритм RSA. Зважаючи на технічні і ліцензійні особливості цього алгоритму він вважається менш надійним, тому зараз поступово вводиться стандарт захищених електронних транзакцій SET (Secure Electronic Transaction), покликаний з часом замінити SSL при обробці транзакцій, пов'язаних з розрахунками за покупки по кредитних картах в Інтернет. Серед плюсів нового стандарту можна відзначити посилення безпеки, включаючи можливості аутентифікації всіх учасників транзакцій. Його мінусами є технологічні складнощі і висока вартість. Платіжна система Інтернет передає запит на авторизацію традиційній платіжній системі [14, с. 28].

Подальший крок залежить від того, чи веде банк-емітент онлайнову базу даних (БД) рахунків. За наявності БД процесинговий центр передає банку-емітенту запит на авторизацію карти (4б) і потім, (4а) отримує її результат. Якщо ж такої бази немає, то процесинговий центр сам зберігає зведення про стан рахунків утримувачів карт, стоп-лісти і виконує запити на авторизацію. Ці відомості регулярно оновлюються банками-емітентами. Результат авторизації передається платіжній системі Інтернет. Магазин отримує результат авторизації. Покупець отримує результат авторизації через магазин (7а) або безпосередньо від платіжної системи Інтернет (7б). При позитивному результаті авторизації магазин надає послугу, або відвантажує товар (8а) [14, с. 29]; процесинговий центр передає в розрахунковий банк відомості про досконалу транзакцію (8б). Гроші з рахунку покупця в банку-емітенті перераховуються через розрахунковий банк на рахунок магазина в банці-еквайєрі. Для проведення подібних платежів в більшості випадків необхідне спеціальне програмне забезпечення. Воно може поставлятися покупцеві, (зване електронним гаманцем), продавцеві і його обслуговуючому банку. Для прикладу розглянемо систему електронних платежів WebMoney Transfer [14, с. 29].

Система електронних платежів в мережі Інтернет WebMoney Transfer.

WebMoney Transfer — глобальна інформаційна система трансферу майнових прав, відкрита для вільного використання всіма охочими. Система Webmoney Transfer створювалася спеціально для мережі Інтернет, вона має універсальну гнучку структуру, що забезпечує роботу з будь-якими товарами. Вона надає можливість будь-якому користувачеві мережі Інтернет здійснювати безпечні готівкові розрахунки в реальному часі. Клієнтами системи є Продавці і Покупці товарів і послуг. З одного боку, це WEB-магазини, з іншої — будь-який користувач Інтернету, що не має можливості або не охочий використовувати традиційні методи розрахунків (кредитні картки і т.п.) із-за тривалості транзакцій, низької безпеки, або по інших причинах. За допомогою WebMoney Transfer можна здійснювати миттєві транзакції, пов'язані з передачею майнових прав на будь-які online-товари і послуги, створювати власні web-сервіси і мережеві підприємства, проводити операції з іншими учасниками, випускати і обслуговувати власні інструменти [14, с. 29].

Транзакційним засобом в системі служать титульні знаки WebMoney (WM) декількох типів, що зберігаються на електронних гаманцях їх власників:

WM-R — еквівалент RUR — на R-гаманцях,

WM-Z — еквівалент USD — на Z-гаманцях,

WM-C і WM-D — еквівалент USD для кредитних операцій — на С- і D-гаманцях [14, с. 30].

При переказі коштів використовуються однотипні гаманці, а обмін WM-R на WM-Z проводиться в обмінних пунктах.

Стати Клієнтом Системи дозволяє Клієнтське програмне забезпечення — WEBMONEY KEEPER. За допомогою цієї програми можливо фіксувати певні суми для розрахунків, контролювати рухи власних або перерахованих власникові гаманця засобів.

Отримати WebMoney на гаманець можливо:

— перекладом з будь-якого банку, а також поштовим переказом на розрахунковий рахунок один з офіційних агентів системи (сума перекладу буде автоматично конвертована в WM і зарахована на вказаний вами гаманець);

— за допомогою WM-карти (для Z-гаманців);

— від інших учасників системи в обмін на товари, послуги або готівку [8, с. 4].

Що зберігається на гаманці WebMoney знаходяться в повному розпорядженні власника гаманця і у будь-який момент — цілодобово і щодня — можуть бути використані ним для розрахунків. При необхідності він зможе зняти WebMoney з гаманця і перевести на вказаний банківський рахунок з одночасною конвертацією у відповідну валюту.

Засоби програмно-апаратного комплексу WebMoney Transfer дозволяють здійснювати миттєві безпечні транзакції, для проведення яких досить мати підключений до мережі Інтернет, комп'ютер. Порядок ідентифікації, що діє в системі, дозволяє однозначно визначати і фіксувати всі операції, що проводяться, а спеціальний комплекс заходів безпеки повністю виключає несанкціонований доступ до засобів і інформації. За допомогою вбудованої служби конфіденційних повідомлень можна вести захищене листування з іншими учасниками, обговорювати деталі операцій, коментувати проведення трансакцій [8, с. 4].

При використанні WebMoney Transfer, WEBMONEY приходять до одержувача по мережі Інтернет. Відкрита архітектура Інтернет вимагає строгих заходів безпеки проти спроб перехопити WEBMONEY або інформацію про торгову операцію [8, с. 6].

Розглянемо детально деякі аспекти безпеки, застосовані в WebMoney Transfer.

1. Для входу в програму WEBMONEY KEEPER необхідне знання унікального 12-значного ідентифікатора користувача, його особистого пароля, а також місця розташування в пам'яті комп'ютера файлів з секретним ключем і гаманцями.

Ідентифікатор — генерується автоматично, унікальний для кожної реєстрації учасника в WebMoney Transfer — це ім'я користувача в системі, яке користувач може зробити анонімним для інших користувачів, необхідний для входу в програму WEBMONEY KEEPER і здійснення операцій в системі Webmoney Transfer [8, с. 7

Пароль — призначається користувачем особисто. Необхідний для входу в програму WEBMONEY KEEPER і здійснення операцій в системі Webmoney Transfer.

Переказ і отримання грошових коштів здійснюється тільки між однотипними гаманцями клієнтів Системи.

Для здійснення операцій необхідно повідомити партнерові номер гаманця, при цьому він зможе тільки відправити гроші на гаманець користувача (і користувач може відмовитися від їх ухвалення); і ніхто не зможе зняти гроши з гаманця користувача з видаленого комп'ютера. Більш того, користувач може легко і швидко створювати окремий гаманець для разової операції і після її завершення видаляти його.

Неможливо зняти гроши з використаного гаманця (цієї можливості позбавлена, наприклад, система оплати за допомогою кредитних карт).

Подібне поєднання особистих настройок і випадковим чином настройок програми, що генеруються, гарантує неможливість несанкціонованого використання програми і відкриття доступу до засобів користувача третіми особами.

2. Всі повідомлення в системі передаються в закодованому вигляді, з використанням алгоритму захисту інформації подібного RSA з довжиною ключа більше 1024 бит. Для кожного сеансу використовуються унікальні сеансові ключі. Тому протягом сеансу (часу здійснення транзакції) ніхто, окрім користувача, не має можливості визначити призначення платежу і його суму.

3. Ніхто не зможе зробити ніяких грошових операцій, грунтуючись на реквізитах минулих операцій (цієї можливості позбавлена, наприклад, система оплати за допомогою кредитних карт). Для кожної операції використовуються унікальні реквізити, і спроба використовувати їх повторно негайно відстежується і гаситься.

4. Стійкість по відношенню до обривів зв'язку. Якщо будь-яка операція в системі не була успішно завершена унаслідок обриву зв'язку, то система не враховує дану операцію [8, с. 8

Таким чином, Клієнт WebMoney Transfer, що дотримує елементарні правила обережності по збереженню своїх одиниць WEBMONEY, ідентифікатора користувача, пароля і секретного ключа, може бути упевнений в безпеці управління своїми грошовими коштами за допомогою WEBMONEY KEEPER. Після сказаного видно, що реальна безпека WebMoney значно вища, ніж у будь-яких інших засобів розрахунків "через інтернет" [8, с. 8

Всі процеси, що здійснюються в системі, — зберігання WebMoney на гаманцях, виписка рахунків, WM-розрахунки між учасниками, обмін повідомленнями — виконуються з використанням алгоритму кодування, еквівалентного RSA, з довжиною ключів не менше 1024 битий, що визначає абсолютну стійкість системи до зломів і обривів зв'язку. Для кожної транзакції призначаються унікальні сеансові реквізити, і спроба їх повторного використання миттєво відстежується і присікається. Якщо та або інша операція не була успішно завершена, вона не враховується системою [8, с. 9

Анонімність. За бажання клієнт може не указувати дійсних відомостей про себе (ім'я, прізвище, E-mail, поштова адреса, номери банківських рахунків і т.п.) при реєстрації в програмі WEBMONEY KEEPER на сервері платіжної системи, при здійсненні операцій в системі WebMoney Transfer.

4. Стан використання електронних грошей в Україні

Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей та є їх замінником. Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою:

— по-перше, готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

— по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

— по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений обсяг [7, с. 30].

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки, або функції картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок в банку. Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.

Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток [13, с. 26].

За фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки і дебетові картки. В залежності від суб'єктів використання – пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. В залежності від захищеності – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:

— фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;

— пластикова картка є відносно дешевим засобом;

— надійність;

— можливість забезпечення високого рівня захисту, необхідного для запобігання підробок та махінацій в фінансовому середовищі;

— деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарт-карта, можуть виконувати функцій: кредитних і дебетових карток одночасно.

На думку деяких аналітиків, незабаром електронні засоби розрахунків повністю витіснять з ринку готівку і чеки, оскільки вони представляють зручніший спосіб оплати за товари і послуги.

За підрахунками компаній ABA/Dove, електронні платежі незабаром можуть витіснити готівку і чеки, оскільки вже сьогодні кожна друга покупка в магазині здійснюється з використанням електронних засобів оплати. Готівка залишається головним засобом оплати в традиційних магазинах лише для 33% покупців [13, с. 27].

Тоді як більшість онлайнових покупок здійснюються за допомогою кредитних карт, майже половина респондентів використовують в електронній комерції чеки і грошові поштові перекази, а чверть віртуальних покупців користуються Р2Р-платежами.

Дві третини споживачів оплачують хоч би один щомісячний рахунок електронними засобами, включаючи кредитнідебетові картки, прямі платежі або користуються послугами онлайнових банків. Аналітики вважають, що до 2008 року онлайнова оплата рахунків досягне значних об'ємів, оскільки більшість користувачів почнуть використовувати або збільшить використання цієї платіжної опції. Разом з цим значно скоротиться використання "паперових" платежів — 21% респондентів заявили, що вони мають намір відмовитися від оплати своїх рахунків по чеках [13, с. 27].

В той же час аналітики компанії Yankee Group відзначають, що 11.7% американських споживачів оплачують сьогодні свої рахунки через інтернет, тоді як минулого року їх налічувалося 8.1%. Маркетингові зусилля починають приносити свої результати: 29% споживачів вже висловили зацікавленість у використанні електронних систем оплати рахунків (EBPP), а 14.9% називають основним спонукаючим мотивом скорочення тимчасових витрат [13, с. 28].

Проте фахівці попереджають, що в даній області банки зіткнуться з конкуренцією з боку провайдерів фінансових послуг, враховуючи, що провайдер, який надасть користувачам зручний і простій інтерфейс зможе утримувати їх протягом тривалого часу.

Зростання електронної комерції в секторі «Business to consumer», млрд. дол. (за даними eMarketer):

Частка електронної комерції у ВВП (GDP) США (за даними eMarketer):

GDP = 8,800 млрд. долл.

GDP = 9,525 млрд. долл. [13, с. 28].

Розвиваючись в руслі передових світових тенденцій, організована електронна торгівля стає все більш привабливою на світовому ринку. Виникли передумови для зближення і зв'язку торгових майданчиків як всередині України, так і за її межами. Сьогодні інформаційні технології визначають обличчя світового фінансового ринку. Світові фінансові ринки стають все більш глобальними, і Україна йде в руслі цього процесу. Викликом часу є інтернаціоналізація світової економіки, яка сьогодні виступає як глобальна інтегрована господарська система.

В майбутньому розвиток Інтернет-трейдінга визначатиметься наступними основними тенденціями. Перш за все, розшириться як спектр ринків і торгуємих інструментів, пропонованих в рамках систем Інтернет-трейдінга, так і пропонований сервіс і спектр додаткових послуг для клієнтів на базі їх повної автоматизації. Ми побачимо тісніший взаємозв'язок в рамках однієї Інтернет-системи функції банківських систем, Інтернет-трейдінга і систем депозитарного і бэк-офісного обслуговування. Крім того, активніше продовжуватиметься процес розширення аналітичної і інформаційної підтримки клієнтів на основі інтеграції з інформаційними і аналітичними Інтернет-системами, інформаційними агентствами, що розробляються.

За умови низького рівня розвитку телекомунікаційних мереж, особливо в регіонах України, безумовно, одним з пріоритетних напрямів розвитку стане підвищення якості роботи, поліпшення споживчих властивостей систем Інтернет-трейдінга. Рішення цієї проблеми лежить не тільки в області вдосконалення вживаних технічних і програмних засобів Інтернет-трейдінгових систем, але і в області створення систем нового покоління, що дозволяє істотно розширити технологічні можливості обслуговування клієнтів і підвищити якість їх роботи.

З появою Інтернет-технологій виникла реальна необхідність з'єднати розрізнені технологічні ланки процесу обслуговування клієнтів в єдиний ланцюжок. Інвестори тепер можуть за допомогою автоматизованих систем стежити за всім процесом інвестування і управляти своїми активами в режимі реального часу. Такий підхід вимагає постійної модернізації програмних продуктів і всіх систем різного функціонального призначення з ланцюгом можливості їх інформаційного взаємозв'язку в режимі реального часу або їх об'єднання в єдині програмно-технічні комплекси багатофункціонального призначення.

В Україні лідерами в роботі з картками є АППБ "Аваль", Приватбанк та Укрексімбанк. Однак розвиток національної платіжної системи та використання міжнародних платіжних карток гальмують наступні причини:

— відсутність довіри населення до комерційних банків, а звідси і небажання тримати гроші в банках (хоча останнім часом кількість вкладів і їх розміри в банках зростають);

— брак досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем і вміння користуватися ними;

— незацікавленість торгівельних підприємств приймати оплату по картках;

— значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у картковий бізнес;

— відсутність належної законодавчої бази щодо обігу пластикових карток;

— проблеми фінансової безпеки банків та клієнтів [10, с. 318].

Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко залучаються до обігу і стають важливим інструментом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність виконання платежів, гарантувати безпеку і конфіденційність банківської інформації завдяки засобам багаторівневого програмно-апаратного, технологічного і бухгалтерського контролю, які дають змогу відстежувати проходження платежів і запобігати спробам несанкціонованого доступу. За час свого функціонування СЕП продемонструвала достатній рівень надійності і стійкості проти технічних засобів [10, с. 320].

Після того, як за допомогою СЕП було розв`язано певні проблеми платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу “клієнт-банк” щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні повинно стати використання “електронних грошей” як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створені. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи ѕ в процесі впровадження. Передусім необхідно відзначити проект, який реалізовує у місті Славутичі київська фірма INT (Міжнародний центр інформаційних технологій) [10, с. 323].

В цьому проекті за базову вибрана система дебетових карток. У ній використовуються смарт-картки виробництва французької фірми Gemplus з операційною системою PCOS і кристалами фірми Томпсон. Процесинговий центр знаходиться в Славутичі і є власністю ЧАЕС. Консолідований рахунок ведеться в Градобанку, клієнтом якого є ЧАЕС. За угодою з Градобанком ЧАЕС користується залишками на цьому рахунку як кредитними ресурсами для своєї господарської діяльності. Клієнтам цієї системи нараховуються відсотки на залишки грошей на рахунках [10, с. 326].

В Ощадбанку та банку “Україна” вже кілька років працюють системи з використанням карток із магнітною смугою. Вони застосовуються переважно у банківських відділеннях і філіалах столиці. Але досі за допомогою цих карток розрахунки в сфері торгівлі та послуг не виконуються. Картка використовується як інструмент доступу до рахунку клієнта і здійснення операцій із терміналів, розташованих у банківських установах (вкладні операції, зняття грошей із рахунка через банкомат або кеш-диспенсер, безготівкове перерахування, отримання довідок про стан рахунка). Ощадбанком реалізовано також деякі інші проекти. Наприклад, система розрахунків у Харцизьку Донецької області з використанням карток із магнітною смугою [10, с. 328].

Легбанк створив систему розрахунків типу “електронний гаманець” із використанням чіп-карток у двовалютному варіанті. Поки що вона не отримала широкого поширення. Діє декілька пунктів обслуговування, якими охоплено приблизно сто клієнтів. Працюють й інші невеликі системи, а деякі тільки розробляються.

Українські банки обслуговують також картки банківських установ зарубіжних країн: “Diners Club” (США); “STBCard”, КБ “Кредо-банк”, “Менатеп”, “Оптимум” тощо. На початку 1996 року міжнародну платіжну систему Visa Internetional Service Association були прийняті шість українських банків (ПІБ, Укрексімбанк, “Градобанк”, “Приватбанк”, “Аваль”, Перший український міжнародний банк), а в Europay Internetional ѕ ще ряд банків, які розпочали випуск та обслуговування пластикових карток міжнародних систем (“Аваль”, “Приватбанк”, Перший український міжнародний банк, “Україна”, “Перкомбанк”). Найпоширеніша операція ѕ це послуги, повўязані з видачею готівки. Поки що НБУ заборонив банкам-нерезидентам дійснювати обслуговування з-за кордону для вищезгаданих систем, що повністю відповідає як правилам цих платіжних систем, так і національному законодавству. Стосовно обслуговування карток платіжних систем Diners Club, JCB, American Express такої заборони немає [10, с. 331].

Висновки

Для створення Національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги за допомогою пластикових карток у вересні 1995 року було засноване міжбанківське закрите акціонерне товариство “Українська національна розрахункова картка” (скорочено “Укркарт”). Фундаторами АТ ”Укракарт” стали провідні комерційні банки України під егідою НБУ. На сьогодні кількість банків-акціонерів досягла 20 і загалом вони репрезентують майже 95 відсотків банківської сфери України. Загальний статутний капітал товариства становить понад 500 тисяч доларів США [10, с. 334].

Вищим керівним органом товариства є загальні збори, а в період між ними ѕ рада товариства (в межах своїх повноважень). Виконавчим органом “Укркаот” є його дирекція, до структури якої входять підрозділи, що відповідають за різні напрями діяльності стосовно реалізації проекту. При дирекції товариства діє технічна рада, що складається з фахівців ѕ представників банків-акцінерів і виконує функції консультативного органу для вирішення питань технічної політики.

Основним завданням АТ “Укракарт” є розробка, впровадження і подальша експлуатація в ролі оператора загальнонаціональної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги, а також створення необхідної інфраструктури для обслуговування карток міжнародних платіжних систем (VISA, EUROPAY, MASTERCARD, AMERICAN EXPRESS і деяких інших). Проект реалізовується товариством у співробітництві з Кабінетом Міністрів України, Національним банком, міжгалузевим НДІ “Ритм”, банкам-акціонерами товариства та іншими зацікавленими організаціями, серед яких ѕ державні адміністрації, промислові і торговельні підприємства регіонів [10, с. 337].

В результаті запровадження Національної системи в Україні буде створена сучасна інфраструктура (процесингові центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стануть емітентами карток, більшість підприємств торгівлі й сфери послуг з учасниками системи, що прийматимуть платежі за допомогою пластикових карток. Буде налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної платні, пенсій, стипендій громадянам України виконуватиметься, як правило, через банківські установи. Пункти обслуговування пластикових карток планується розмістити на 95 відсотках підприємств торгівлі і послуг, а кількість карток до 2010 року має досягти 20 мільйонів. Розрахунки за їх допомогою дадуть змогу в 2-3 рази зменшити потребу країни в готівці та залучити грошові кошти населення до банківської системи України як кредитні ресурси (в розмірі 40-50 відсотків від щомісячних виплат і заробітної плати, пенсій, стипендій тощо) [10, с. 338].

За приблизними оцінками Україні для підтримки грошового обігу необхідно близько 3,5 мільярда штук монет. За середнього номіналу монети 10 копійок загальна сума номіналів становитиме суму, еквівалентну 200 мільйонам доларів. Середня тривалість “життя” монети ѕ приблизно 10 років (за умови, що інфляцією не вимиватимуться з обігу монети низьких номіналів). Отже, щорічні витрати на підтримку обігу металевих грошей становитимуть близько 20 мільйонів доларів, а загалом витрати на щорічну підтримку грошового обігу в Україні становитимуть не менше 220 мільйонів доларів. Цей розрахунок проведено без урахування супутніх витрат на транспортування, упаковку, перерахунок, облікові операції, контроль, охорону, які можуть значно збільшити згадані витрати. Навіть зниження на 20-25 відсотків потреби в готівці за рахунок введення нових платіжних інструментів платіжних карток, може дати щорічну економію коштів для державного бюджету, еквівалентну 60-100 мільйонам доларів США [10, с. 339].

Як показує досвід запровадження системи електронних міжбанківських платежів, здійснення такого великомасштабного проекту неминуче викликає глибокі зміни у сферах, де відбуваються перетворення, спонукає до переходу на вищий якісний рівень. При чому в даному випадку йдеться не лише про банківську сферу, а про майже всі основні галузі економічного та соціального життя суспільства: банки, торгівлю (незалежно від форми власності), сферу послуг (готелі, ательє, перукарні, ремонтні майстерні, автозаправні станції тощо), пошту і підприємства зв`язку (телеграф, телефон), підприємства транспорту (автобусного, залізничного, річкового, морського, повітряного), підприємства громадського харчування (їдальні, кафе, ресторани), аптеки, інші суб`єкти, що надають послуги за готівку.

Список використаних джерел

1. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996. — 413 с.

2. Гриценко Олена. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. Посібник. — К.: снови, 1996. — 180 с.

3. Гроші /Упоряд., авт. вступ. ст. А.А. Чухно. — К.:Україна, 1997.-510 с.

4. Гроші та кредит. Навчальний посібник для студентів денної та заочної форми навчання економічних спеціальностей (І частина) / Укладач О.Я. Стойко. — Житомир, ІПСТ, 1998. — 88 c.

5. Деменков М. С. Інтернет-платежі в сучасній банківській сфері // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 7. — С. 16-17

6. Кравець В. Платіжні картки для всієї України // Вісник Національного банку України. — 2005. — № 6. — С. 20-21

7. Махаєва О. Електронні гроші: стан європейського ринку та його регулювання // Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 8. — С. 30-34

8. Міщенко В. Електронні гроші: поняття, стан українського ринку та перспективи розвитку // Банківська справа. — 2007. — № 3. — С. 3-19

9. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С.Панчишин, Г.Стеблей, А.Стасишин. — К.: Основи, 1998. – 963 с.

referat-ok.com.ua