Вступ.

1. Поняття і основні ознаки правовідносин.

2. Види правовідносин.

3. Структура правовідносин.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Право безпосередньо зв'язане з правовідносинами. Воно існує в правовідносинах, оскільки це конкретна форма буття права. Правовідносини — це право в житті, оскільки воно реалізується в них, а в окремих випадках виникає в правовідносинах. Право — це природна і соціальна властивість суб'єктів правовідносин.

Перш ніж розглядати поняття правовідносин необхідно вияснити, що являють собою суспільні відносини і взагалі термін «відносини». Відносини являються універсальним способом не тільки існування, але і розвитку предметів і явищ. В природі і суспільстві всі предмети і явища знаходяться в різноманітних зв'язках і відносинах.

Наявність відносин завжди свідчить, що в них є дві сторони, які відносяться одна до одної, тому це є взаємні відносини двох сторін. Вони мають зв'язки, коли мають тотожні ознаки. Якщо таких ознак немає, то й відносин немає, а якщо і є, то ми не знаємо, за якими тотожними ознаками вони відносяться. Наприклад, можна виявити відносини між масою Землі і масою Місяця, але не можна виявити відносини між масою Місяця і формою правління держави.

Відносини — це опосередкований зв'язок явищ, процесів, предметів і т.п.

Відносини можуть бути різними, як між явищами природи, так і явищами суспільства, між суспільством і природою. Наприклад, національний характер народу в певній мірі залежить від природно-кліматичних і соціальних умов існування.

1. Поняття і основні ознаки правовідносин

В суспільстві людина завжди знаходиться в певних суспільних відносинах. Вона живе, працює, спілкується з іншими людьми, в сім'ї, в трудовому колективі і з іншими суб'єктами. Необхідність задоволення потреб і інтересів людей змушує їх вступати в різні суспільні відносини. Суспільні відносини виникають на підставі діяльності і поведінки людей для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Суспільні відносини надзвичайно різноманітні, їх можна класифікувати на різних підставах і на різні види, залежно від сфери діяльності:

• політичні;

• моральні;

• економічні;

• релігійні;

• правові.

Їх можна також поділити на матеріальні, які стосуються економічного базису і надбудови — політико-правові. Такий поділ в певній мірі умовний, тому що всі вони дуже тісно переплетені і взаємозв'язані.

Аналогічно і правові відносини, які відносяться до надбудовних і по своєму змісту можуть мати матеріальний характер. Їх суть корениться в матеріальних життєвих відносинах (Маркс К.). Правовідносини безпосередньо зв'язані з державою і громадянським суспільством, з системою законодавства і правом. Система права і законодавства закріплює певні суспільні відносини, охороняє їх від порушень, регулює їх в інтересах держави і суспільства (класів і соціальних груп). У нас вважалось, що правовідносини не можуть існувати без права, точніше законодавства, встановленого державою. Є закон — є й правовідносини або можуть бути. Разом із тим можуть бути й інші ситуації, коли закон є, але немає правовідносин. І навпаки, є правовідносини, але немає законодавства, яке б регулювало і закріплювало ці відносини. Тому розуміння правовідносин в повній мірі залежить від того, як ми розуміємо поняття права.

В минулому ми не мислили правовідносин без норм права. Сьогодні можна сказати, що в суспільстві існує дві групи правовідносин:

1) ті, які офіційно визнані державою, відображені і закріплені в нормативно-правових актах;

2) ті правовідносини, які офіційно державою не визнані, але в силу звичаїв, традицій, культури фактично існують в житті[2, c. 87-89].

Для перших держава встановлює моделі норм, які викладені в законодавчих актах, бере їх під свій захист і т.п.

Другі — існують самостійно в житті, якщо держава їх прямо не забороняє. Правовідносини відрізняються від інших соціальних відносин наступними ознаками:

1. Вони виникають на підставі норм права.

2. Сторони правовідносин завжди наділені суб'єктивними правами і відповідними юридичними обов'язками. Зміст правовідносин формується внаслідок волевиявлення його учасників, дії юридичних норм, а також відповідно до рішень правозастосовчих органів.

Слід мати на увазі, що для виникнення і здійснення правовідносин зовсім не обов'язкова одночасна наявність всіх перелічених підстав. Як правило, правове регулювання виникає без втручання тих, хто застосовує право. При відсутності нормативно-правової підстави правові відносини створюються за умов існуючих прогалин у законодавстві. Учасники правовідносин можуть самостійно визначати зміст взаємних прав і обов'язків, якщо їх відносини регламентуються диспозитивними нормами.

Правовідносини відображають правовий зв'язок. Це означає, що в будь-яких правовідносинах беруть участь дві і більше сторін: уповноважена і зобов'язана. Наприклад, згідно з договором позики (ст. 374 ЦК України) уповноваженою стороною є позикодавець, зобов'язаною — позичальник. Правда, тут необхідно зробити застереження: частина правовідносин має більш складну структуру за умови, коли кожна сторона має права і обов'язки.

Наприклад, згідно з договором купівлі — продажу (ст. 224 ЦК України) продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві і має право вимагати сплатити гроші за нього, а покупець зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

3. Вольові відносини між суб'єктами виникають за їх волевиявленням.

4. Правові відносини — суть таких суспільних відносин, за яких здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків забезпечуються можливістю державного примусу. В більшості випадків здійснення суб'єктивного права і виконання обов'язків мають місце без застосування заходів державного примусу. Якщо в цьому ви никає необхідність, то зацікавлена сторона звертається в компетентний державний орган, який, розглянувши юридичну справу, виносить владне рішення (акт застосування права), де точно визначаються суб'єктивні права й обов’язки сторін.

5. Правовідносини здійснюються свідомо і цілеспрямовано.

6. Правові відносини виступають у вигляді конкретного суспільного зв'язку, причому ступінь конкретизації може бути різною[10, c. 146-148].

Мінімально конкретизуються правовідносини, які врегульовані безпосередньо законом. Типовий приклад — конституційні права і свободи. Власне, кожний громадянин сам визначає, в якій мірі він буде використовувати можливості, що надані йому відповідно до Конституції.

Середній ступінь конкретизації спостерігається, коли індивідуалізований не лише суб'єкт, а й об'єкт правовідносин. Наприклад, у правовідносинах власності визначені власник і річ — об'єкт власності.

Максимальний ступінь конкретизації наявний у тих випадках, коли точно відомо, які власне дії повинні здійснюватися зобов'язаною стороною в інтересах уповноваженого. Тут індивідуально встановлюється об'єкт, дві сторони і зміст правового зв'язку між ними, Наприклад, за договором підряду (ст. 332 ЦК України) одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й сплатити вартість виконаної роботи.

Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають ідеологічний вольовий характер, в яких виникає індивідуальний зв'язок між різними суб'єктами, на підставі юридичних фактів, юридичних прав і обов'язків, які відповідають або не суперечать діючим нормативно-правовим актам.

Які ж характерні ознаки правових відносин?

1. всі правові відносини мають вольовий ідеологічний характер, тому що вони виникають і проявляються в зв'язку з виявленням волі їх суб'єктів;

2. учасниками правовідносин можуть бути не всі індивіди, як в моральних відносинах, а тільки ті, які згідно із законом є правоздатними і дієздатними. Наприклад, шлюбні право відносини можуть виникати, коли особи досягли певного віку, являються правоздатними, дієздатними або набувають повної дієздатності після реєстрації шлюбу;

3. для правовідносин характерні специфічні зв'язки сторін у формі взаємних прав і юридичних обов'язків (природних або встановлених нормативно-правовими актами, звичаями). Вони завжди пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав і обов'язків;

4. в суспільствах і державах, де визнається тільки система писаного права (закону), офіційно визнаються тільки такі правовідносини, які відповідають законодавству;

5. в основі виникнення правовідносин знаходиться юридичний факт, якого немає в інших суспільних відносинах.

Правовідносини наділені складною щодо елементів структурою. До її складу входять суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин[8, c. 179-182].

2. Види правовідносин

Правовідносин надзвичайно багато і вони мають різний характер. Їх можна класифікувати за різними критеріями. Така класифікація дозволяє краще зрозуміти їх характер, суть і особливості в процесі реалізації права.

1. За галузевою ознакою їх можна класифікувати на конституційні, адміністративні, цивільно-правові, кримінально-правові, земельні, трудові, фінансові тощо;

2. залежно від визначеності кількості суб'єктів:

· загальні — коли кількість суб'єктів уповноважених або зобов'язаних точно не визначена;

· конкретні — коли кількість зазначених суб'єктів точно визначена;

3. за кількісним складом суб'єктів: прості — правовідносини лише між двома суб'єктами; складні — між трьома і більше суб'єктами;

4. залежно від функціональної ролі норм права, на підставі яких вони виникають: регулятивні (статичні і динамічні), охоронні;

5. залежно від змісту відносин: економічні, політичні, соціальні, процесуальні, моральні, релігійні, міжнародні тощо;

6. за характером дій зобов'язального суб'єкта: активні — суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії і пасивні — утриматись від певних дій;

7. залежно від розподілу юридичних прав і обов'язків між сторонами: односторонні — кожна із сторін має права або обов'язки; двосторонні — кожна із сторін має як права так і обов'язки.

Види правовідносин за функціями права:

— регулятивні — виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами;

— охоронні — — виникають із фактів неправомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка вимагає певної реакції держави (кримінальні, адміністративні правовідносини) . Вони пов'язані з виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в санкції охоронної норми;

Види правовідносин за характером обов'язку:

— активного типу — обов'язок здійснити певні дії на користь іншої сторони;

— пасивного типу — обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій.

Складні правовідносини можуть бути змішаними: тут поєднуються правовідносини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні[3, c. 206-208].

Види правовідносин за ступенем визначеності суб'єктів:

— абсолютні — визначена лише одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (відносини власності: точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод /свобода слова, зборів, друку/: недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства та ін.);

— відносні — точно визначені права і обов'язки всіх учасників, як таких, що наділені правом (правомочних), так і право-зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент; будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди);

Види правовідносин за галузями права:

— конституційно-правові (відносини громадянства);

— адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків);

— цивільно-правові (відносини купівлі-продажу речі або цінних паперів);

— трудові (відносини за трудовим договором) та ін.

Види правовідносин за субординацією в правовому регулюванні:

— матеріально-правові — виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та ін.;

— процесуально-правові — виникають на основі норм процесуального права і похідні від норм матеріального права: адміністративно-процесуальні, цивільні процесуальні, кримінально-процесуальні та ін.

Види правовідносин за суб'єктами:

• між суб'єктами федерації (у федеративній державі);

• між громадянами держави;

• між громадянином і державою;

• між юридичною особою — суб'єктом приватного права і державним органом;

• між державними органами;

• між органом держави і службовими особами, у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу, та ін.

Види правовідносин за кількістю суб'єктів:

• прості — не поділені на складові частини (як правило, між двома суб'єктами);

• складні — містять у собі систему самостійних правовідносин (як правило, між трьома і більше суб'єктами).

Види правовідносин за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами:

• односторонні — кожна із сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики);

• двосторонні — кожна із сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу).

Види правовідносин за волевиявленням сторін:

• договірні — виявляється воля як правомочної, так і зобов'язаної сторін. Мають місце головним чином у сфері приватного права (горизонтальні правовідносини);

• управлінські — досить виявлення волі лише правомочної сторони. Мають місце головним чином у сфері публічного права (вертикальні правовідносини)[5, c. 148-151].

Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини — у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні правовідносини).

Види правовідносин за строком дії:

• короткочасні;

• довгочасні.

За змістом правовідносини можуть бути регулятивними і охоронними.

Регулятивні правовідносини регулюються регулятивними нормами. їх прикладом можуть служити трудові права й обо

Охоронні правовідносини регулюються охоронними нормами права. їх прикладом може служить кримінальна відповідальність за злочин.

За ступенем індивідуалізації правовідносини можуть бути відносними і абсолютними[11, c. 168-169].

3. Структура правовідносин

Правовідносини являються складними утвореннями. Якщо розглядати правовідносини тільки як ідеологічну форму, то в цьому випадку їм властивий тільки юридичний зміст, основою якого є юридичні права і обов'язки. Разом із тим вони можуть мати політичний, моральний та інший зміст.

Правовідносини можна також розуміти як єдність фактичного матеріального змісту і юридичної форми. В цьому випадку в правовідносинах поряд із суб'єктивними юридичними правами і обов'язками можуть бути виділені ще два основних елементи: суб'єкти правовідносин і їх об'єкти. Матеріальний зміст правовідносин, їх суб'єкти і об'єкти дозволяють краще зрозуміти реальні фактичні зв'язки, зрозуміти діалектичну єдність «форми» і «змісту» правовідносин.

Виділяють такі елементи (компоненти) правовідносин: 1) зміст правовідносин, який складається із матеріального змісту, тобто поведінки суб'єктів, і юридичного змісту — суб'єктивні юридичні права і обов'язки; 2) суб'єкти, тобто учасники правовідносин; 3) об'єкти правовідносин. Наприклад, якщо взяти договір купівлі-продажу (ст.224 ЦК України), то в таких правовідносинах можна виділити наступну структуру (компоненти):

1) суб'єкти: продавець і покупець;

зміст правовідносин: суб'єктивне право покупця — вимагати видати товар, майно; суб'єктивний обов'язок — заплатити вартість за товар або майно; суб'єктивне право продавця — вимагати плату за товар; суб'єктивний обов'язок — продати, передати товар (майно) відповідної якості, який вимагає покупець;

3) об'єктом правовідносин є майно або товар.

Всі ці компоненти охоплюються поняттям «склад правовідносин». Разом із тим близький зміст мають поняття «фактичний склад (основа)» і «склад правопорушення», але вони відрізняються одне від одного, перш за все, своїм змістом.

1) Зміст правовідносин. Вони мають юридичний і матеріальний зміст. Юридичний зміст правовідносин — це суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які виражають специфіку правовідносин, юридичну форму фактичних суспільних відносин[14, c. 114-116].

Матеріальний зміст правовідносин — це фактична поведінка, яку управомочний суб'єкт може, а правозобов'язаний повинен здійснити.

Юридичний зміст нерозривно зв'язує правовідносини з реальними відносинами, фактичними соціальними процесами. Розмежування змісту цих правовідносин дозволяє краще зрозуміти механізм дії права на суспільне життя. Юридичний зміст — це, по суті, правові засоби забезпечення, а іноді і формування матеріального змісту. На думку проф. Алєксєєва С.С. точніше було б розглядати матеріальне і юридичне в змісті правовідносин як сторони одного змісту Незважаючи на велику кількість літератури по правовідно-син^ вони все ще недостатньо вивчені, особливо матеріальний зміст правовідносин.

Суб'єктивне право — це міра дозволеної поведінки правомочної особи, яка забезпечується юридичними обов'язками інших осіб. Суб'єктивне право не може бути безмежне, воно обмежене в просторі, в часі, в об'єктах і колом суб'єктів. Воно включає в себе вимогу забезпечення цього права іншими учасниками правовідносин.

Суб'єктивні права є компонентом правової системи, оскільки вони закріплюють свободу, ініціативу і самостійність осіб — суб'єктів права. Суб'єкт згідно із своїм правом може розпоряджатись ним самостійно на свій розсуд, відповідно до своїх потреб і інтересів[6, c. 97].

Висновки

Правовідносини існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення. Інакше кажучи, правовідносини — це відносини між людьми, що регулюються нормами права: відносини стосовно купівлі-продажу певного товару регулюються правилами, які закріплені цивільним правом. Узагалі правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, тобто норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і конкретних ситуацій.

Правовідносини класифікуються за різними ознаками: за галузями права, змістом, ступенем індивідуалізації, характером обов'язку тощо.

Так, за галузями права правовідносини можуть бути конституційними, цивільно-правовими, адміністративними, кримінально-правовими, трудовими, сімейними тощо.

Прикладом конституційних правовідносин є відносини громадянства в Україні, що регулюються нормативно-правовими актами конституційного права — Конституцією України та Законом України про громадянство.

Прикладом цивільно-правових відносин є відносини купівлі-продажу в Україні, що регулюються основним нормативно-правовим актом цивільного права — Цивільним кодексом України.

Прикладом адміністративних правовідносин є відносини порядку сплати штрафу, що регулюються Кодексом про адміністративні правопорушення України.

Прикладом кримінально-правових відносин є відносини відповідальності за крадіжку, що регулюються Кримінальним кодексом України.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів: Фонд "Право для України", 1997. — 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. — К.: МАУП, 2003. — 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. — Х.: Право, 2002. — 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. — К.: Кондор, 2006. — 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. — 3-тє вид., змін. і доп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. — К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. — 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 174 с.

9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. — К., 1993. — 172 с.

11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. — Харків: Еспада, 2006. — 775 с.

12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. — Суми: Університетська книга, 2005. — 536 с.

13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 367 с.

14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. — К.: Прецедент, 2004. — 223 с.

15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 685 с.