Вступ.

1. Суть і особливості міжнародних розрахунків.

2. Форми міжнародних розрахунків.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Міжнародні розрахунки здійснюється, перш за все, в зовнішній торгівлі за надані послуги та некомерційні операції при кредитуванні і русі капіталів між країнами, в тому числі пов'язаному з будівництвом об'єктів за кордоном при наданні різного роду допомог, підтримок.

Міжнародні розрахунки — це система організації і регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, що виникають поміж юридичними особами і громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Серед міжнародних розрахунків переважають платежі із зовнішньої торгівлі, послуг, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному здійснюються через банки за допомогою кореспондентських договірних відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. З цією метою банки укладають між собою кореспондентські угоди про відкриття рахунків ("ностро" — рахунки даного банку в інших банках, і "лоро" — рахунки інших банків у даному банку), в яких обумовлюються порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського рахунку в міру витрачання коштів. Ці розрахунки здійснюються переважно у безготівковому порядку. До способів розрахунків відносяться: чек, вексель, банківська тратта, переказ (поштове, телеграфне/телексне, міжнародне платіжне доручення, платіжне доручення за системою СВІФТ (Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій, створене 1973 р.), завдяки якій процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився від 1 год. до 20 хв).

1. Суть і особливості міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являються експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги.

Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її інститутів в країні і регіонах країни.

З початком економічної реформи в Україні відбувається процес залучення комерційних банків у світову систему міжнародних розрахунків. В доперебудовний період зовнішньоторгові розрахунки в країні здійснювались переважно через Зовнішньоторговий Банк СРСР. Реформування економіки, лібералізація ЗЕД, розвиток української банківської системи, встановлення прямих кореспондентських зв'язків з іноземними банками дозволяє українським комерційним банкам самостійно здійснювати зовнішньоторгові розрахункові операції.

Цікаво й корисно знати деякі функції банків і їх послуги, надані підприємствам-суб'єктам ЗЕД. Це сьогодні:

1) продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти;

2) надання позик в іноземній валюті;

3) участь в інкасуванні платежів з-за кордону;

4) участь в платежах клієнтів іноземним партнерам;

5) ведення валютних рахунків клієнтів;

6) ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за кордоном;

7) надання послуг по документному акредитиву;

8) облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном;

9) надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес: та інші.

В даний час, в умовах становлення української банківської системи, що відповідає ринковим умовам, названі послуги не можуть бути надані суб'єктом ЗЕД в повній мірі. Тому українські фірми й підприємства, укладаючи зовнішньоекономічні угоди, повинні враховувати можливості свого банку, головне, вчитися правильно визначати валютно-фінансові умови контракту і, насамперед, форми міжнародних розрахунків.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін.

В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.

По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти. Як відомо, в даний час існують три групи валют:

1) ВКВ — вільно конвертована (обмінна) валюта. Це валюта, яка вільно і необмежене міняється на інші іноземні валюти;

2) ЧКВ — частково конвертована валюта (проміжна група). Це національні валюти, в яких використовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах операцій;

3) замкнута (неконвертована) валюта, яка функціонує в межах одної країни і не обмінюються на іноземні валюти. Обмінність національної валюти забезпечує:

· вільний вибір господарськими об'єктами найбільш вигідних ринків збуту і закупок в середині країни і за кордоном;

· більш активне залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

· стимулювання впливу іноземної конкуренції на підвищення ефективності, гнучкості й адаптації національних підприємств до середовища, що міняється;

· підтягування національного виробництва до рівня міжнародних стандартів по цінах, витратах, якості й асортименту;

· можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.

По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Однак вони об'єктивно необхідні.

Це пов'язано, насамперед, з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження в даній ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни. Валютні обмеження здійснюються різними способами:

· блокування виручки експортерів від продажу товарів в даній країні;

· повний чи частковий обов'язковий продаж валютної виручки експортерами центральному банку або іншим вповноваженим банкам;

· заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

· регулювання строків платежів по експорту й імпорту та ін.

В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т.д.

В цих умовах підприємствам-суб'єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в країні потенційного іноземного партнера.

2. Форми міжнародних розрахунків

Першочерговою і необхідною умовою здійснення будь-якої зовнішньоторгової операції, як уже відзначалося, являється зовнішньоторговий контракт. Одна з важливих вимог при його складанні — визначення валютно-фінансових умов угоди.

Валютні умови нараховують такі позиції: валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку валют у валюту платежу; обмовки, що захищають сторони від ризику втрат.

Фінансові умови включають такі позиції, як умови розрахунків; заходи проти необґрунтованої затримки платежу; форми розрахунків; засоби розрахунків. Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторгового контракту показало, що при здійсненні зовнішньоторгової операції дуже важливий правильний вибір форми розрахунків, оскільки дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризик, пов'язаний з невиконанням протилежною стороною своїх обов'язків по контракт).

Форми розрахунків — це регульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств.

Авансовий платіж. Аванс — це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

Аванс відіграє в даному випадку двояку роль. З одного боку, імпортер з допомогою авансу кредитує експортера, а з другого — забезпечує виконання своїх зобов'язань по контракту.

Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках:

1) коли продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

2) коли політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця нестабільна;

3) при постачанні дорогого обладнання;

4) при поставці товарів стратегічного призначення;

5) при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети авансу, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту.

Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків більш вигідні експортеру і менше — імпортеру. Для імпортера вона являється ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гаранти належного виконання контракту).

В міжнародній практиці авансові платежі, головним чином часткові, одержали достатній розвиток. Однак в даний час, особливо в країнах Західної Європи, вони не користуються широкою популярністю. Більша кількість угод укладається на умовах розстрочки платежу.

Інкасова форма розрахунків. Використання даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1978 році (публікація МТП №322).

Інкасо — це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахункових документів належні йому кошти від платника за відвантаженні на його адресу товари або за надані йому послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку.

В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахунках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіритель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент).

Інкасова форма розрахунків об'єднується з акцептною формою. Акцепт -згода платника на оплату документів рахунку. При акцептній формі розрахунків товари відвантажуються негайно, не чекаючи оплати покупцем товару. Покупець оплачує товар після одержання розрахункових, документів, на випадок порушення постачальником умов договору, вокупцеві може відмовитися від оплати товару. При порушенні договору постачальник має право застосувати до нього санкції.

Інкасо може бути чистим і документальним. Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів, не супроводжене комерційними документами (переказні й прості векселі, чеки та ін.). Документальне інкасо — це інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а також інкасо тільки комерційних документів.

Документальне інкасо в міжнародній торгівлі являє собою зобов'язання банку одержати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останнього товарних документів і перерахувати її експортеру.

1. Експортер відвантажує товари на адресу покупця у відповідності до умов договору.

2. Експортер підготовляє своєму банку пакет товаросупроводжуючих документів та інкасове доручення.

3. Банк-ремітент, перевіривши відповідність наданих документів, перерахованих в інкасовому дорученні, відправляє їх разом з інкасовим дорученням банку імпортера.

4. Банк імпортера віддає одержані документи імпортеру.

5. Інкасуючий банк одержує платіж від імпортера.

6. Сума платежу переводиться банком покупця банку продавця.

7. Банк — ремітент зараховує гроші на рахунок експортера. Інкасові операції порівняно прості і недорогі для контрагентів. Разом з тим вони мають серйозні недоліки, які різко знижують переваги в розрахунках по експорту. Одним з таких недоліків являється розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів у банк імпортера й одержанням платежу (інколи від кількох тижнів до кількох місяців), що, звичайно, затримує оборотність коштів експортера.

Акредитивна форма розрахунків. Акредитив являє собою письмове зобов'язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти набору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву.

В акредитивній операції беруть участь: імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на користь якого відкривається акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк).

Документальний акредитив являється найбільш вигідною формою розрахунків для експортера, дякуючи надійності платежу і більш швидкому одержанню експортної виручки.

В міжнародній торговій і банківській практиці використовуються єдині стандартизовані процедури і правила використання документальних акредитивів. Ці процедури були сформульовані Міжнародною торговою палатою (МТП) в Уніфікованих правилах і звичаях для документальних акредитивів (УПДА), до яких приєдналася більшість банків світу. УПДА періодично переглядаються. В даний час діє редакція правил 1993 р. (публікація МТП №500).

1. Експортер відправляє імпортеру товару факс про готовність товару до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив. 2. Імпортер дає вказівки своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи за кордоном.

3. Банк імпортера повідомляє експортера про відкриття акредитива і відправляє акредитивний лист, в якому докладно викладені умови акредитива.

4. Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитива і про умови цього акредитива.

5. Експортер відвантажує на адресу покупця товари у відповідності до умов договору.

6. Продавець передає виконуючому акредитив банку товаросупроводжуючі документи.

7. Виконуючий банк перевіряє відповідність наданих товаросупроводжуючих документів умовам акредитива й відправляє їх банку-емітенту.

8. Банк імпортера також перевіряє документи і тоді перераховує відповідну суму валюти на кореспондентський рахунок виконуючого банку.

9. Виконуючий банк зараховує відповідну суму валюти на рахунок бенефіціара.

10. Банк імпортера відправляє товаросупроводжуючі документи разом з акредитивним листом імпортеру.

11. Імпортер, одержавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитива і приймає для акцепта. Якщо зауважень немає, банк списує гроші з рахунку наказодавця по акредитиву й відправляє останньому виписку. При здійсненні міжнародних розрахунків на основі акредитива сторонам даного механізму, особливо бенефіціару, важливо звертати увагу на види акредитива. Розрізняють такі види акредитива: відзивні і безвідзивні; підтверджені й непідтверджені; перевідні (трансферабельні); револьверні (встановлюючі); покриті й непокриті.

Відкритий рахунок. При розрахунках по відкритому рахунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної заборгованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на ім'я імпортера. Останній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі проведення.

Особливості даної форми розрахунків:

1) передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи;

2) товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера, мимо банку, в зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди;

3) рух товару передує руху валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку залежить від домовленості сторін угоди.

Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризик оплати недоставленого товару, а відсотки за користування кредитом не знімаються.

Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, оскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк.

Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60% всіх платежів).

На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов'язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, недостачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій фірмі.

Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики, валютного законодавства та інших факторів. Для страхування валютних ризиків, що виникають при міжнародних розрахунках, застосовуються різні захисні застереження.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.

Механізм міжнародних розрахунків здійснюється за допомогою вироблених світовою практикою правил і звичаїв. Так, розрахунки з використанням документарних акредитивів регламентовані Уніфікованими правилами і звичаями, які вперше були прийняті Міжнародною торговою палатою на Віденському конгресі в 1933 р., і які періодично переглядаються (нині діє редакція 1933 р.). Розрахунки у формі інкасо регламентуються Уніфікованими правилами з інкасо (вперше розроблені Міжнародною торговою палатою у 1936 р.; нині діє редакція 1978 р.). При цьому до цих документів приєднуються не країни, а банки. У випадках приєднання правила і звичаї стають обов’язковими для банків і їх клієнтів, які використовують вказані форми розрахунків.

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, що мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Світова практика виробила такі методи і форми, як інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки за відкритим рахунком, а також розрахунки у вигляді векселів, чеків, кредитних карток.

Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо й акредитив.

Суть інкасової форми розрахунків полягає в тому, що банк за дорученням його клієнта (експортера чи кредитора) отримує платежі від імпортера (платника) після відвантаження товарів і надання послуг. Отримані кошти зараховуються на рахунок клієнта в банку. Здебільшого використовується документарне і чисте інкасо (на основі цього стягуються платежі з імпортера).

Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційними документами.

Чисте (просте) інкасо — це інкасо фінансових документів (перевідні і прості векселі, чеки, платіжні доручення й інші документи, що використовуються для здійснення платежів), які не супроводжуються комерційними документами.

Інкасова операція є вигіднішою імпортеру, оскільки платіж здійснюється проти документів, які дають йому право на товар. До цього моменту імпортер може зберігати свої кошти в обороті. При цьому відсутній ризик платити ще й за невідвантажений товар. Для експортера завжди існує ризик того, що імпортер з різних причин може відмовитись від товару.

Акредитивна форма розрахунків вигідніша для експортера, оскільки вона означає сплату на час відправлення з практично відсутнім ризиком неплатежу при дотриманні експортером умов акредитива, і є незручною для імпортера, оскільки останньому потрібно внести у банк значний аванс для оформлення акредитива. Акредитив — документ, за яким банк (чи інший кредитний заклад) доручає іншій кредитній установі здійснити на прохання клієнта оплату документів на користь третьої особи — експортера (бенефіціара) в разі виконання ним певних умов. Крім цього, акредитив може забезпечити короткостроковий кредит при умові згоди банку провести облік (покупку) документів.

Одним із основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій є документарний акредитив — угода, за якою банк-емітент, що діє за дорученням клієнта (наказодавця акредитива) повинен протягом певного часу (терміну акредитива) виплатити зазначену суму (суму акредитива) третій особі (бенефіціару).

Документарний акредитив поділяється на відкличний і безвідкличний. Відкличний акредитив може бути замінений чи анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. При безвідкличному акредитиві бенефіціар має тверде зобов'язання банку не анульовувати й не змінювати акредитива без його участі.

Резервний акредитив— зобов'язання банку-емітента перед отримувачем-бенефіціаром (організацією-експортером) здійснювати оплату в межах зазначеної в акредитиві суми в разі невиконання наказодавцем (імпортером) своїх зобов'язань за основним контрактом.

Банківський переказ — розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. Банки можуть здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських перевідних векселів.

Розрахунки у формі авансу. Найвигідніші експортеру розрахунки у формі авансу (тобто оплата частини вартості контракту до відвантаження товару). Як правило, платіж у формі авансу може досягати 1/3 загальної суми контракту. Ця форма може застосовуватись тільки тоді, коли імпортер вкрай зацікавлений в отриманні товару (у випадку, коли кількість продавців на світовому ринку чи кількість товару обмежені) чи тоді, коли експортер тисне на імпортера.

Розрахунки за відкритим рахунком — метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після його отримання. У міжнародному бізнесі цей метод обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутрішньо-фірмовими операціями багатонаціональних корпорацій.

Потрібно зазначити, що вибір форми розрахунків визначається багатьма факторами. Деякі з них вигідніші експортеру, а деякі — імпортеру.

Висновки

В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в порядку, встановленому законодавством країни, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці.

Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: авансовий платіж, інкасо, акредитив і відкритий рахунок. Включення в цю класифікацію розрахунків з допомогою чеків, банківських переказів і векселів вважається недоцільним. Дані платіжні інструменти швидше являються способами платежу, за допомогою яких проходить реалізація основних розрахункових форм.

Кожна форма міжнародних розрахунків в тій чи іншій мірі пов'язана з ризиком для експортера й імпортера. Це залежить від багатьох факторів — від виду товару, ступеня взаємної довіри партнерів, їх платоспроможності, надійності банків, залучених до даної угоди і т. д. Тому кожен учасник угоди прагне відстояти ту форму розрахунків, яка являється для нього більш вигідною і в меншій мірі пов'язана з ризиком.

Міжнародні розрахунки – являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки.

100% аванс(авансові платежі, передоплата) –дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних відносинах.

Акредитивні розрахунки – це доручення банку(клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві.

Акредитив – це платіжний документ за яким банк дає розпорядження іншому банку за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар або виплатити пред’явнику акредитива визначену суму грошей.

Акредитив є вигідним для експортера, бо забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищаючи експортера від валютних і політичних ризиків.

Інкасо – це банківська операція, коли банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Для експортера все-таки інкасо є вигідною формою розрахунків, так як такі операції до певної міри гарантують до того моменту, як імпортер отримає товар.

Розрахунки при відкритому рахунку – це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Відкритий рахунок використовують при розрахунках між: фірмами пов’язаними традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями приекспортному постачанні.

Список використаних джерел

1. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

2. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

3. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

4. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

5. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

6. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Борис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

7. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

8. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.