Петро Могила (1597-1647) — політичний та освітній діяч, нащадок князівського роду, широкоосвічена людина. Виходець із Львівської братської школи, він здобув освіту в ряді західноєвропейських університетів. Відомий як засновник Києво-Могилянської колегії, філіали якої відкрив у Вінниці (1634) і Кременці (1636). Був пристрасним борцем за діло православ’я.

Іван Федоров (Іван Федорович Москвитин) (прибл. 1510-1583) — засновник книгодрукування в Україні й Росії, просвітитель. У «Євангелии учительном» стверджує, що життєвий шлях людини залежить від неї самої, її волі, прагнення до пізнання, до творення добрих справ, висловлює ідею рівності всіх людей, яким однаковою мірою повинні належати всі земні блага, у тому числі й освіта. В 1574 р. у Львові надрукував «Азбуку» — перший у східних слов’ян друкований підручник. Згодом її було перевидано в Острозі, де він заснував нову друкарню.

Григорій Сковорода (1722-1794) — видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Син бідного козака із с. Чорнухи на Полтавщині, здобув освіту у Київській академії, продовжував навчання за кордоном — у Відні, Мюнхені та Бреславі. Після повернення (1753) викладав у Переяславському, а потім Харківському колегіумі. Через переслідування за демократизм і наукову самостійність у викладанні припинив педагогічну діяльність і з 1769 р. до смерті залишався мандрівним учителем.

Інтенсивно розвивалася на Україні біологічна наука. її найвидатнішими представниками були зоолог І. Мечников, фізіолог І. Сеченов, ембріолог О. Кавалевський, мікробіолог М. Гамалія та ін.

Значний позитивний вплив на розвиток науки в Україні, зокрема в Київському університеті, справила діяльність видатного російського вченого, визначного хірурга, анатома і педагога, засновника польової хірургії Миколи Івановича Пирогова (1810—1881). який у 1858—1861 pp. був попечителем Київського учбового округу.

Культурна спадщина Петра Могили

Ставши митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув своє подвижництво в церковній та освітній галузях. Першою справою нового митрополита було повернення святині – Софіївського собору, який за панування уніатів став пусткою і почав руйнуватися. Крім Софії у Києві відбудували ще й церкву св.Василія. На руїнах Десятинної церкви були знайдені мощі Володимира Великого. Були відбудовані: церква Спаса на Берестові, Успенський собор у Печерському монастирі та інші. При церквах були створені школи та шпиталі для хворих.

Найбільше уваги митрополит Могила приділяє діяльності Київської колегії. Колегія була основою для підготовки священнослужителів, яких катастрофічно не вистачало. Слід зазначити, що колегія і братський монастир утримувалися на кошти Петра Могили. У монастирі перебували лише ті монахи, які були наставниками у Київській колегії. Всі вони вийшли з Печерської лаври і відзначалися освіченістю і вірністю православ’ю. Багато викладачів навчалися за кордоном за кошти Могили.

Очоливши 1633 року Київську митрополію, Петро Могила починає приділяти велику увагу впорядкуванню церковного життя, яке занепало за роки безправності і утисків. Були відновлені тісні зв’язки з матір’ю-церквою Константинопольським патріархатом.

За митрополита Петра Могили були видані численні полемічні твори спрямовані проти унії, латинства, кальвіністів, а також історичні твори. Видавнича діяльність зосереджувалася в Києво-Печерському монастирі, де діяла своя друкарня.

Перу митрополита Могили належить збірка доповнень до ,,Печерського патерика”.Завдяки цим доповненням до нашого часу дійшли відомості про діяльність та життя ігумена Манявського монастиря–Йова Княгиницького.

Перші друкарні, їх продукція

Перші друкарні являли собою дрібні майстерні, в яких працювала невелика кількість друкарів. Рівень розподілу праці тут був низький, один майстер виконував багато робіт. Друкар-універсал сам займався і виготовленням шрифту і складанням, і правкою, і друкуванням та іншими роботами.

Друкарні початкового періоду мало були схожі на підприємство в сучасному розумінні цього слова. Вони являли собою заклади, довкола яких об’єднувалася певна кількість вчених того часу, які самі писали або перекладали і самі в тій чи іншій мірі брали участь у виготовленні книги. У кожній друкарні був вчений гурток, що збирався біля друкарського верстату і шрифтової каси; кожна друкарня являла собою в мініатюрному вигляді академію наук.

Організацію виробничого процесу в перших друкарнях можна в певній мірі відтворити на основі даних про наявність у них друкарського обладнання.

У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих).

Бурхливого розвитку друкарська справа набула на початку XVII ст. Друкарні поділялись на стаціонарні, пересувні, братські, церковні, приватні, а з кінця XVIII ст. — громадські. Кожна з друкарень зробила свій внесок у поширення книжкової справи. У Галичині, крім Львівської, з’явилися друкарні в Рогатині, Крилосі, Угорцях, Уневі, Перемишлі. На Волині засновано друкарні в Луцьку, Почаєві, Дермані, Константанові, Крем´янці, Житомирі. Львівська братська друкарня, що мала привілеї на виняткове право друкувати книжки, в XVII видавала ст. букварі накладами 600 — 2000, а на початку XVIII ст. — по 6 -7 тис. примірників. У зв’язку із збільшенням освічених людей зростав попит і на іншу друковану продукцію. Почаївські та львівські видання мали гарне графічне оформлення.