Вступ

Поняття «імідж» з кожним роком набуває все більш широкого розповсюдження і використання в різних областях знань та сферах діяльності: в економіці, соціології, політології, психології, філософії, культурології, а також філології. За своїм обсягом і змістом це поняття є міждисциплінарним, вживається стосовно людини (персональний імідж / імідж особистості), організації (корпоративний імідж), професії (наприклад, імідж військового або імідж учителя), соціальної ролі (імідж політичного діяча) тощо.

Зважаючи на численність визначень іміджу у сучасній науковій парадигмі, зазначимо, що у цій роботі під іміджем розуміється цілісний, якісно визначений образ певного об’єкту, стійко існуючий та відтворюваний в масовій і/чи індивідуальній свідомості. Імідж виникає та коректується як результат сприймання інформації, що надходить із зовнішнього середовища про певний об’єкт через сітку діючих стереотипів.

Вербалізація — процес словесного вираження. Переважно — словотворчість для створення мовних зворотів або формулювань, проте іноді розуміється як процес перетворення в слова зорових образів або перетворення «сновидячого» мислення первинних процесів в словесне мислення свідомості. Психоаналіз являє собою спробу вербалізувати невербалізоване, оскільки його зміст — неусвідомлена психічна діяльність — є невербальним за своєю суттю, а вербальні формулювання тільки перекручують його.

1. Поняття та сутність вербалізації

Вербалізація (лат. verbalis — словесний) — перехід суб’єктивних явищ в слова зовнішньої або внутрішньої мови як результат взаємодії першої і другої сигнальних систем дійсності. Все, що вербалізовано, — осмислено, але неясно осмислено може і не бути вербалізованим, що є переходом до суб’єктивного несвідомого і навіть до фізіологічного. Взаємовідношення процесуального і змістового з вербалізацією допомагає вивченню свідомості при двомовності. Приклад вербалізація — вербалізація щастя.

Слово останнім часом достатньо популярне, але не завжди правильно зрозуміле. У «Психотерапевтичній енциклопедії» Б.Д.Карвасарського є таке визначення: «это понятие означает вербальное (словесное) описание переживаний, чувств, мыслей, поведения». Ще простіше: це переклад думок, емоцій, почуттів і поведінки на мову слів. Це озвучування того, що переважно відбувається саме по собі.

Чим важлива вербалізація? По-перше, вона дозволяє зупинитися і усвідомити свої думки, почуття і дії самій людині. По-друге, допомагає людям порозумітися. Без неї знайти взаєморозуміння набагато складніше, майже неможливо.

Заглибимося трохи до філософії. Згідно системного підходу, кожна людина живе у своєму, унікальному світі. І цей світ виникає… у свідомості цієї людини. Все, що людина бачить, чує, відчуває заломлюється через її неповторні органи відчуттів, фільтрується через сітку світогляду, переконань і стереотипів, забарвлюється станом здоров’я і емоціями… і тільки тоді утворює нову частинку її світу.

В сучасній лінгвістиці не існує єдиного підходу до тлумачення комунікативного іміджу політика. Мовознавці співвідносять цей термін з мовленнєвим портретом (Т. Дорожкіна), соціально-мовленнєвим портретом (Т.Романова) і власне комунікативним іміджем (Т. Романова). На основі узагальнення різних тлумачень понять «імідж», «комунікативний імідж» визначимо комунікативний імідж як сукупність мовленнєвих стандартів поведінки (ролей), механізмів і засобів їх реалізації, що використовуються комунікантом, наділеним певним соціальним та професійним статусом, з метою формування у свідомості слухачів / співрозмовників певного узагальненого образу такої особистості.

Базовими елементами комунікативного іміджу виступають, за Т. Романовою, комунікативні ролі та стратегії. Термін «роль» є умовним поняттям; соціальна роль визначається реальною функцією особи в суспільстві, а комунікативну роль, за Й. Стерніним, слід розуміти як прийнятну для тієї чи тієї соціальної ролі комунікативну поведінку. Це конвенціональний сценарій, стандарт мовленнєвої поведінки комуніканта, отриманий ним внаслідок соціалізації та професійної діяльності [2, с. 134]. Комунікативні ролі можуть не відповідати соціальній ролі мовця, їхній репертуар набагато ширший, ніж набір ролей соціальних. Вибір ролі, її зміна, вміння зіграти є однією зі складових мистецтва мовленнєвого впливу. Й.Стернін розподіляє комунікативні ролі на стандартні й ініціативні. Під стандартною роллю мовознавець розуміє «комунікативну поведінку людини, прийняту в суспільстві для певної соціальної ролі чи ситуації». Ініціативна комунікативна роль є тим образом, котрий людина свідомо формує в процесі спілкування для досягнення певної цілі [1,с. 61].

Створення іміджу в процесі спілкування є ініціативною довготривалою комунікативною роллю мовця, таким чином, під час виголошення промови чи здійсненні іншої комунікації такий комунікант намагається досягти особливої перлокутивної мети [9, с. 560-561] – формування у свідомості слухачів бажаного для себе публічного образу, іміджу.

Визначальною рисою процесу комунікації в політиці є його спрямованість на адресата з метою досягнення перлокутивного ефекту – спонукати аудиторію до суспільно-політичної реакції. Іміджетворчі інтенції ритора, тобто, який саме образ прагне створити й підтримувати під час вербальної інтеракції комунікант, можливо реконструювати шляхом аналізу текстів промов такого мовця.

2. Вербалізація позитивного іміджу на прикладі правоохоронних органів

Поняття «соціальний імідж» інтерпретується з урахуванням комплексу ознак: сутнісної, ідентифікуючої ознаки самого явища і тих чинників, які її зумовлюють. Отже, соціальний імідж — це сукупність уявлень про ціннісні якості соціальної групи, прошарку чи організації у представників цієї ж групи, прошарку, організації чи інших.

Імідж правоохоронців зумовлює ставлення цивільних до діяльності сил охорони правопорядку взагалі. Корпоративний імідж правоохоронців, як і будь-якої організації та персоналу, має зовнішню форму (уніформа, манера поведінки) та внутрішній зміст, тобто провідну ідею, які мають бути взаємовідповідними, динамічно поєднаними та урівноваженими. Імідж може бути як позитивним, так і негативним. Основою позитивного іміджу є довіра до правоохоронних структур, відповідна стереотипізація їх сприймання. Негативний імідж проявляється у недовірі до правоохоронців та їхньої репутації.

Наразі імідж правоохоронців України є негативним, чому сприяють повідомлення у ЗМІ про діяльність міліції та навіть окремі цикли репортажів на кшталт «Жерсть мундира», що транслювалися в межах передачі ТСН на каналі 1+1. З останніх мас-медіа повідомлень випливає, що українці не довіряють міліції, і такі передсвяткові мас-медіа гасла, як «Міліція обіцяє на Новий рік і Різдво бути з народом» [2] сприймаються з побоюваннями. Спроби коригування іміджу міліціонерів через ЗМІ не можна вважати вдалими, оскільки наголошення та тому, що «міліціонери будуть коректно ставитися до людей» [там само], протиставляє «святкову» («жодних каральних заходів не буде» [там само]) і «звичайну» (жорстоку) поведінку правоохоронців, хоча етична поведінка співробітників міліції є нормою для цивілізованого суспільства.

Расел Руфін, фахівець з відносин між медіа та правоохоронними органами, вважає, що хороші відношення правоохоронних структур із мас-медіа означають хороші стосунки з громадськістю, оскільки саме через ЗМІ люди отримують інформацію. Важливого значення набувають стратегії подання інформації задля створення позитивного іміджу правоохоронців: контроль інформаційних потоків, перекручення негативних фактів на позитивні, активна співпраця зі ЗМІ [6].

Аналіз вживання комунікативних стратегій формування позитивного іміджу правоохоронних органів в англомовному та україномовному мас-медіа дискурсі свідчить про домінування певних стратегій і тактик, серед яких найпоширенішими є:

1. Стратегія повтору, яка спирається на властивості людської пам’яті, оскільки добре запам’ятовується саме часто повторювана інформація. Так, в статті «Могильов впевнений, що необхідно дотримуватися прав і свободи громадян міліцією» [4] провідна ідея «Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов вказує на необхідність дотримання прав і свобод громадян співробітниками міліції» повторюється 5 разів, при цьому повідомлення складається з 10 рядків.
2. Стратегія безперервного посилення впливу, яка ґрунтується на підсиленні аргументованого й емоційного звернення на кшталт «ми працюємо тільки для вас», «ми оберігаємо вас» тощо. Доведено, що поступове нарощування впливу сприймається більш позитивно, тому закінчення статті такою тональністю сприяє формуванню позитивного іміджу правоохоронців, не зважаючи на тематику повідомлення.
3. Стратегія подвійного виклику, згідно з якою повідомлення сприймається не тільки й не стільки розумом, оскільки найважливішу роль відіграють підсвідомі психічні процеси, емоційна сфера психіки людини. Така стратегія є ефективною в статтях, в яких повідомляється негативна інформація, оскільки таким чином нівелюється негативний вплив на імідж правоохоронців. Отже, суспільство лякають не скороченням кількості правоохоронців і зменшенням фінансування їхньої діяльності, а концептуальними загрозами миру і спокою як результатом цієї реформи.

Наведені вище домінувальні комунікативні стратегії вживаються окремо і комплексно, а також разом з іншими допоміжними стратегіями формування позитивного іміджу правоохоронців і корпоративного іміджу правоохоронних органів. Комплекси комунікативних стратегій в межах однієї статті здатні підвищити ефективність мас-медіа повідомлення і його іміджеформувальний потенціал. Створенню загальної позитивної тональності повідомлень про діяльність правоохоронців, що є необхідним для іміджеформувальних повідомлень, сприяють такі стратегії:

—         підтримка доброзичливого ставлення громадськості до діяльності правоохоронців з метою забезпечення нормального функціонування цих структур та розширення сфери впливу;

—         поліпшення порозуміння правоохоронних структур з усіма суб’єктами взаємодії;

—         створення «громадського обличчя» сил охорони правопорядку, збереження їхньої репутації;

—         розширення сфери впливу відповідних правоохоронних структур засобами пропаганди, соціальної реклами тощо;

—         виявлення та нейтралізація чуток або інших джерел непорозуміння;

—         формування корпоративної згуртованості, створення та підтримка у особового складу сил охорони правопорядку почуття відповідальності та зацікавленості у діяльності.

Доброзичливе ставлення громадськості до діяльності правоохоронців є не тільки результатом успішної безпосередньої комунікації з представниками органів, а й відповіддю на заочно висловлену турботу про громадян, зокрема через мас-медіа дискурс. Саме тому ефективним є підкреслення цієї позиції поліції в статтях, наприклад: “Officers feared for both their safety and for people on the grounds enjoying the weather and the views from the temple” [11]. В цьому повідомленні про застреленого поліцією злочинця на перший план виступає комунікативна стратегія контрасту — мирний відпочинок людей vs. загроза безпеці, що виправдовує дії поліції. Іншим прикладом вживання комунікативних стратегій підтримки доброзичливого ставлення до правоохоронців є нагадування того, що героїзм — лише складова повсякденної роботи: “I’m just doing my job” [10].

Поліпшенню порозуміння правоохоронних структур з усіма суб’єктами взаємодії сприяє комунікативна стратегія звернення до попереднього позитивного досвіду, наведення думок учасників, наприклад: “It has been a pleasure to work with the Police service: everyone has been so willing to ensure that the highest levels of service can be delivered to deaf and hard of hearing people”. Такі повідомлення про участь правоохоронних органів у соціальних заходах створюють «громадське обличчя» сил охорони правопорядку.

Ефективною комунікативною стратегією формування позитивного іміджу правоохоронців є інформування про успішних правоохоронців, які досягли певних успіхів у службі, можуть бути прикладом для наслідування. Така свого роду соціальна реклама зближує правоохоронні органи з громадськістю.

У службовій діяльності правоохоронних органів мають місце події і факти, які можуть негативно вплинути на корпоративний імідж. Однак, як зазначалося вище, негативну інформацію можна коригувати, перш за все, шляхом виявлення та нейтралізації чуток або інших джерел непорозуміння, по-друге, інформуванням про покарання (сурове!) винних правоохоронців, наприклад,: «За дії, що дискредитують звання офіцера міліції (за спробу вкрасти ялинку перед Новим роком), його звільнено з органів внутрішніх справ, а його безпосереднього начальника відсторонено від займаної посади».

Важливим аспектом формування позитивного іміджу правоохоронних органів є корпоративна згуртованість, створення та підтримка у особового складу сил охорони правопорядку почуття відповідальності та зацікавленості у діяльності, що комунікативно реалізується апелюванням до ГІДНОСТІ, ГОРДОСТІ, ЧЕСТІ, наприклад: “We are proud of that officer and the rookie that was with him, and all of the officers who were here tonight” [9].

У цілому можна відзначити, що в українській масовій свідомості сформувався досить стійкий негативний імідж сучасних правоохоронних органів та їх конкретних представників. В українському мас-медіа дискурсі поширені негативні концепти: ДУРІСТЬ, ЖАДІБНІСТЬ, ЖОРСТОКІСТЬ, ГРУБІСТЬ, БОЯГУЗТВО, НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ. Протилежне ставлення до правоохоронців сформовано в інших країнах, зокрема в США, де широко вживаються комунікативні стратегії формування позитивного корпоративного іміджу правоохоронних органів і стратегії нівелювання впливу на імідж негативних повідомлень. Отже, за допомогою ЗМІ можна і необхідно формувати професійний корпоративний імідж правоохоронця як людини багатої професійно, духовно і культурно.

Загальна модель формування позитивного іміджу правоохоронців має містити певні комунікативні елементи, які зумовлюють її ефективність. При формуванні позитивного корпоративного іміджу правоохоронців України необхідно з’ясувати базові концепти на кшталт МУЖНІСТЬ, ЧЕСТЬ, ЗАКОН, які мають бути вербалізовані в мас-медіа дискурсі, та негативні концепти, використання яких в повідомленнях про діяльність правоохоронців необхідно уникати. Інвентар відомих комунікативних стратегій сприятиме правильній

вербалізації корпоративного іміджу правоохоронних органів. Важливим чинником успішності іміджеформувальних повідомлень є їхня прагматика й адресатоцентричність, тобто орієнтація на певного адресата. Іміджеформувальні повідомлення в ЗМІ мають створювати бажаний образ українського правоохоронця з підкресленням його сильних сторін, що є ефективнішим за приховування слабких.

Висновки

Отже, імідж як одна з форм віддзеркалення у свідомості людини предметного світу та соціальної дійсності існував на всіх стадіях розвитку суспільства, однак значний інтерес до цього феномену в останні роки пов’язаний із прогресом інформаційних і комунікаційних технологій, які утворили матеріальні умови для ефективного управління індивідуальною, колективною і масовою свідомістю.

Імідж набуває особливого значення в контексті професійної діяльності окремих організацій. Питання формування позитивного іміджу органів правопорядку є актуальним на сучасному етапі реформування силових структур у світлі необхідності порозуміння з громадськістю для ефективного виконання правоохоронцями свого службового обов’язку. Наразі поняття «імідж» активно використовується в політології, соціології, психології, проте не в лінгвістиці, хоча саме мовні засоби частіше виступають базою для його формування.

Основу фінальної стадії формування іміджу становить діяльність суб’єкта-прообразу щодо коригування власного іміджу шляхом вирішення протиріч. Доцільно зазначити, що імідж передбачає навмисне зміщення ракурсу сприйняття й акцент лише на певних сторонах об’єкта, а відтак імідж може поєднувати як реальні властивості об’єкта, так і неіснуючі, приписувані.

Список використаної літератури

1. Жан-Пьер Бодуан. Управление имиджем компании. Паблик рилейшнз: предмет и мастерство: — М.: Консалтинговая группа имиджа. Контакт, 2001. — 233 с.
2. Іміджелогія: Навч.-метод. матеріали до курсу / Харківська держ. академія культури. Кафедра книгознавства та фондознавства / Ю.Є. Петрухно (уклад.). — Х. : ХДАК, 2003. — 23с.
3. Коварш І.С. Вплив іміджу фірми на споживача. // Проблеми іміджології. Збір, матер. IV Міжнародної конференції з іміджології. — К., 2003. — С 88.
4. Палеха Ю.І. Іміджологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського університету, 2004. — 323с
5. Панасюк А. Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехнологии, психотехники. – М.: «Омега-Л». – – 266 с.