Зміни у геополітичній ситуації у Європі наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття сприяли появі нових незалежних держав та поставили нові виклики і завдання перед європейською спільнотою та європейськими міжнародними організаціями, зокрема Радою Європи.

Історичні зміни в Центральній і Східній Європі забезпечили останню роль головного політичного орієнтиру для посткомуністичних держав. Рада Європи, враховуючи основні принципи та мету діяльності, відкрила двері для нових членів та взяла на себе здійснення допомоги державам регіону у проведенні конституційних, законодавчих, політичних реформ, які б відповідали європейським стандартам плюралістичної демократії, верховенства права, захисту прав людини. З цією метою було запроваджено статус «спеціально запрошеного гостя» для залучення відповідних держав до роботи у Парламентській Асамблеї Ради Європи, розроблено певні програми допомоги, в тому числі «Демосфен», «Феміда», «ЛОДЕ» для надання технічної, експертної, консультативної допомоги у проведенні правових реформ.

Залучення держав до цих форм співпраці та надання конкретної допомоги, особливо у проведенні правових реформ, вимагало досить значного часу. Втім, відповідні держави, у тому числі й Україна, потребували негайного реформування своїх правових систем, вирішення проблем національних меншин, закріплення євроінтеграцій- них векторів зовнішньополітичного розвитку, відходу від радянської тоталітарної системи, вони подавали заявки на вступ до Ради Європи та звертались за правовою допомогою до неї.

Засобом «швидкого реагування» та «швидкої невідкладної допомоги» щодо надання рекомендацій по проектам конституційних реформ, допомоги у розробці текстів конституцій, проектів виборчого законодавства, конституційного правосуддя, захисту прав людини та, зокрема, національних меншин, стала Європейська комісія «За демократію через право» або Венеціанська комісія, як її скорочено називають за місцем розташування.

Європейська комісія «За демократію через право» або Венеціанська комісія була створена 10 травня 1990 р. частковою угодою, участь в якій відразу взяли 18 членів Ради Європи, збільшивши кількість членів до 20 до кінця 1990 р. Заснування Венеціанської комісії за допомогою такої правової форми, як часткова угода, стало вирішенням багатьох питань щодо надання термінової допомоги, враховуючи специфічні характеристики таких угод, зокрема, просту та швидку процедуру їх прийняття, окреме фінансування державами-учасниками угоди та неприйняття до уваги незацікавленість та небажання деяких держав — членів Ради Європи* брати участь у її діяльності. Згодом зростаюча популярність та авторитет Комісії надали можливість прийняти у 2002 р. переглянутий Статут Венеціанської комісії, яким угоді було надано статус розширеної.

Дійсно, сьогодні членами Венеціанської комісії є 57 держав, тобто всі держави Ради Європи, а також Алжир, Бразилія, Туніс, Корея, Киргизстан, Мексика, Марокко, Перу, Чилі, Ізраїль. Статус асоційованого члена має Білорусь, яка залишається однією європейською державою, що не має членства в Раді Європи. Деякі держави співпрацюють з Комісією, отримавши статус спостерігача (Аргентина, Канада, Ватикан, Японія, США, Уругвай, Казахстан); також передбачено спеціальні статуси, які мають Європейський Союз, ОБСЄ, ПАР та Палестинська автономія.

Україна почала співпрацю з Венеціанською комісією з 1992 р., подавши заявку на вступ до Ради Європи. Висновки Комісії впливали на реалізацію положень, проголошених у Декларації про державний суверенітет України [1]щодо необхідності побудови демократичного суспільства, правової держави, всебічного забезпечення прав та свобод людини, прийняття безпосередньої участі у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Значним був внесок Венеціанської комісії у процес інтеграції України у політико-правовий простір Європи та реформування національного законодавства з урахуванням європейських стандартів. Так, тільки з 1992 р. по 1997 р., коли Україна стала нарешті повноправним членом Комісії, остання прийняла 6 висновків та більше 30 коментарів та інших документів стосовно України, більшість з яких стосувалося розробки нової Конституції України. Однак конституційно-правові реформи в Україні досі не завершено. Це впливає й на постійну активність Комісії по відношенню до нашої держави, результатом чого є прийняття на сьогодні більше 55 висновків та більше сотні документів в цілому з питань конституційних реформ, законодавства про вибори, прокуратуру, мову, демонстрації та мирні збори, судоустрій та статус суддів, адміністративно-територіальної реформи тощо. На жаль, дослідження діяльності Венеціанської комісії та прийнятих нею документів стосовно України залишається практично поза увагою вітчизняних дослідників, хоча це є вкрай важливим для розуміння європейських стандартів демократії, прав людини та верховенства права, а також їх імплементації у вітчизняну правову систему [2, ст. 1].

Сьогодні Венеціанська комісія є надзвичайно популярним, авторитетним незалежним міжнародним органом у сфері розгляду правових питань. її пріоритетні напрями діяльності стосуються конституційних, законодавчих, адміністративних принципів та інструментів, що забезпечують функціонування демократичних інститутів, реалізацію принципу верховенства права; основних прав та свобод, особливо тих, які стосуються прав громадян на участь в управлінні державою; а також діяльності органів місцевого та регіонального самоврядування у сфері розвитку демократії.

Зазначена вище кількість держав — членів Комісії є найбільшою серед інших структур, створених частковими угодами в рамках Ради Європи, що пов’язано з професійною кваліфікацією та незалежністю їх представників. Дійсно, держави призначають свого представника та його заступника, терміном на 4 роки. Однак зазначені особи повинні мати міжнародний авторитет та світове визнання завдяки своїй роботі у демократичних інститутах або завдяки їх внеску у зміцнення права та політичних наук, вони мають працювати в особистій якості, незалежно від держав, які їх призначили [2, ст. 1]. Статус незалежності експертів посилює і положення про відсутність у держав повноважень стосовно відзиву свого представника. Членами Комісії, як правило, є судді конституційних та вищих судів держав- членів, професори права зі світовим ім’ям, колишні державні посадовці та парламентарі. Інколи представниками виступають діючі урядовці та дипломати, що вимагає від них особливих зусиль для підтвердження своєї незалежності та неупередженості при виконанні обов’язків у Комісії [3]. Так, представником від України є заступник голови Адміністрації Президента України М. Ставнійчук, яка замінила на цій посаді С. Головатого, що поєднував свої обов’язки у Комісії з депутатським мандатом у Верховній Раді України. Сьогодні до складу Комісії входить тільки один діючий член парламенту — представник від Люксембургу. Щодо урядових посадовців, то їх у складі Комісії менше 10, зокрема, представником від Албанії є заступник міністра юстиції, від Ізраїлю — міністр розвідки та атомної енергетики, від Данії — головний прокурор. У цілому призначення депутатів парламентів та державних посадовців є не характерним з погляду на забезпечення незалежності відповідних експертів. Так, майже 30 держав представляють сьогодні діючі або у відставці судді конституційних та інших судів держав-членів, значна кількість суддів у відставці є професорами конституційного або міжнародного права, в той же час виключно професори права є представниками майже 20 держав.

Такий експертний склад Комісії та можливість відповідно до ст. 5 Статуту залучати консультантів, звертатися за допомогою до будь-яких фахівців та неурядових організацій, що діють у сфері компетенції Комісії, сприяють зростанню її високому професійному авторитету та допомагають реалізації цілей та завдань.

Вперше мету та завдання Комісії було сформульовано ще у Декларації Парламентської Асамблеї Ради Європи 187(1990) щодо створення Комісії за демократію через право як сприяння просуванню Ради Європи в якості форуму для демократичної інтеграції, співпраці та підтримки миру між державами. Вони були підтверджені й у переглянутому Статуті Венеціанської комісії у 2002 р. У статті 1 зазначалося, що Комісія зосереджує свою увагу на поглибленому вивченні правових систем держав-членів, головним чином з метою зближення цих систем, перетворенні у життя принципів правової держави та демократії, дослідженні проблем, які пов’язані з функціонуванням демократичних інститутів, їх посиленням та розвитком [2, ст. 1].

Надання «швидкої» допомоги у сфері конституційних реформ «новим демократіям» було одним з основних завдань Венеціанської комісії при її створенні, масштаби виконання якого є дійсно вражаючими. Так, за перші 10 років свого функціонування Венеціанська комісія надала висновки за розглядом більше 60 проектів конституцій, діючих конституцій та поправок до них [4]. Комісія сприяє розробці конституційних документів, готує висновки щодо відповідності певних конституційних положень європейським стандартам, вказує на можливості покращання представлених для аналізу текстів, ґрунтуючись на європейському досвіді. Для надання максимально об’єктивної оцінки фактичної ситуації, представники Комісії мають право відвідувати держави, проводити зустрічі з учасниками політичних процесів. Тобто Комісія бере активну участь на різних стадіях прийняття законів та Конституцій, що надає можливість державам вчасно врахувати її коментарі [5].

Наочним прикладом активної діяльності Комісії у сфері розробки та прийняття конституцій є її співпраця з Україною з цього питання. Після прийняття Декларації про державний суверенітет у 1990 р. та проголошення незалежності у 1991 р. в Україні продовжувала діяти Конституція 1978 р., яка безумовно не відображала тих кардинальних змін, які відбулися. У 1992 р. Комісія розглянула перший представлений проект Конституції України, у 1993 р. було прийнято Меморандум Секретаріату Комісії щодо другого проекту Конституції України, у 1995 р. було прийнято Висновок «про сучасну конституційну ситуацію в Україні, яка склалася після підписання конституційної угоди між Верховною Радою та Президентом України» від 11 вересня 1995 р. Попри прогресивність цього національного документа, експерти Комісії звертали увагу української влади, зокрема, на необхідність надання більш стабільної правової основи положенням у галузі прав людини, незалежності судової влади та повноважень прокурорів. Детальний аналіз положень проектів Конституції України містився також у багатьох коментарях членів Комісії [6]*, в яких зазвичай надаються пропозиції щодо вдосконалення представленого проекту або закону, детальний аналіз багатьох положень, висновки щодо їх відповідності європейським стандартам тощо.

У Висновку від 18 травня 1996 р. Комісія звертала увагу на значний період, впродовж якого вона бере участь у процесі розробки української Конституції. Визнавши в цілому врахування багатьох її попередніх пропозицій, Комісія позитивно оцінила главу про загальні принципи, яка містила положення про правову державу, главу про правосуддя, в якій гарантувалася незалежність судової влади, створення на постійній основі конституційного суду. Окремо було відзначено в цілому відповідність широкого переліку конституційних прав та свобод людини європейським та універсальним стандартам. Водночас Комісія звертала увагу на нечіткості положень про статус Криму, президентські повноваження, захист прав юридичних осіб, застосування смертної кари, гарантії соціальних прав тощо. Щодо прийнятої 28 червня 1996 р. Верховною Радою України Конституції Висновок було надано у березні 1997 р., в якому наголошувалося на тих питаннях, що мають важливе значення для подальшого розвитку конституційної структури України [7]. Водночас і після прийняття вказаного Висновку окремими членами Комісії надавалися коментарі щодо конституційних аспектів смертної кари, враховуючи боротьбу Ради Європи за скасування цієї міри покарання та взяті Україною на себе відповідні зобов’язання. Причому аргументи щодо неконституційності смертної кари, представлені у Висновку Комісії від 24 листопаду 1997 р., були частково враховані у Рішенні Конституційного Суду України у справі про смертну кару від 29грудня 1999 р.

Таким чином, закріпивши у Висновку 190(95) Парламентської Асамблеї щодо вступу України до Ради Європи, серед інших, обов’язок прийняти впродовж року після набуття членства в Організації нову конституцію держави, Рада Європи всіляко сприяла його виконанню, в тому числі за допомогою роботи Венеціанської комісії. У цілому така кількість прийнятих Комісією документів (більше 30коментарів, висновків) у процесі розробки та прийняття Конституції України хоча і була викликана кількістю проектів, що подавалися на розгляд, втім значно перевищувала кількість прийнятих документів щодо аналогічного питання в інших державах. Так, більше 15 документів було прийнято у процесі розробки та прийняття Конституції Російської Федерації, менше 10 документів — щодо Конституції Болгарії, Грузії, жодного висновку не було прийнято щодо Конституції Латвії, Чехії.

Після прийняття Конституції України Венеціанська комісія продовжила активну роботу у сфері допомоги реформуванню її законодавства, надавши висновки щодо проекту закону про Конституційний суд. Комісія визнала, що внесення положення про можливість звернення до Конституційного суду суддів інших судів та прийняття участі сторін у розгляді справи значно посилило б конституційне правосуддя в державі [8]. Взагалі діяльність Комісії у сфері сприяння розвитку конституційного правосуддя, законодавства, пов’язаного з діяльністю конституційних судів, зміцненню співпраці між конституційними судами є достатньо важливим аспектом її роботи поряд із наданням правової допомоги державам при проведенні конституційних реформ.

Таким чином, Венеціанська комісія зробила значний внесок у здійснення конституційної реформи в Україні відповідно до європейських конституційних стандартів та традицій, продовжуючи роботу у цьому напрямі і сьогодні. Так, тільки у 2002-2003 рр. Комісія надала три висновки щодо конституційного процесу в Україні. Мова може йти про нещодавній Висновок Комісії щодо концептуальних засад створення та функціонування Конституційної Асамблеї в Україні від 26 березня 2011 р. У Висновку зазначалося, що створення відповідного спеціального органу для запуску процесу конституційного реформування, а не проведення його Президентом чи Парламентом повністю відповідає традиції, що склалася в інших європейських демократичних державах. Створення подібних органів сприяє можливості проведення на практиці відкритого та широкого процесу конституційного реформування та підвищенню легітимності нової конституції. Втім, українській владі необхідно забезпечити функціонування одного такого органу та надати йому вищий рівень незалежності та автономності для досягнення широкого публічного консенсусу у суспільстві з базових конституційних питань. Комісія наголошувала у Висновку, що результатом реформи має бути посилення стабільності, незалежності та ефективності роботи державних інститутів за допомогою чіткого розмежування їх компетенції, створення ефективної системи стримувань та противаг, додаткових механізмів парламентського контролю за виконавчою владою, а також реформування судової системи відповідно до європейських стандартів [9].

Окрім надання допомоги у проведенні конституційних реформ, значна увага Комісії приділяється проблемам виборчого права та референдумам. Венеціанською комісією було підготовлено десятки висновків та рекомендацій щодо вдосконалення виборчого законодавства різних держав. У тому числі зусилля Комісії було спрямовано на допомогу реформуванню українського виборчого законодавства. Зокрема, у грудні 2010 р. було прийнято Висновок щодо проекту виборчого кодексу, у 2009 р. — Висновок щодо внесення змін до законодавства про вибори Президента України, Висновок щодо внесення змін до законодавства про вибори народних депутатів України, Висновок та коментарі щодо законопроекту про всеукраїнський референдум тощо. На сьогодні українська влада чекає на висновок щодо проекту закону про вибори народних депутатів України, який буде отримано у жовтні 2011 р., гарантуючи його неприйняття до отримання рекомендацій Комісії [10].

Венеціанська комісія, враховуючи рекомендації держав, здійснює роботу по розробці та гармонізації європейських виборчих стандартів. Так, Комісією було прийнято Кодекс належної практики у виборчих справах та Керівні принципи щодо виборів 2002р., Кодекс належної практики при проведенні референдумів та Керівні принципи при проведенні референдумів 2007 р., Доповідь про виборчі правила та позитивні дії щодо участі національних меншин у процесі прийняття рішень в європейських державах 2005 р., Доповідь про виборчі системи держав Європи у 2003р., порівняльне дослідження про виборче законодавство держав-членів та захист національних меншин 2000р. тощо. Ці стандарти, безумовно, мають враховуватися державами при підготовці проектів відповідних законів.

Активно співпрацюючи з державами у правовій сфері та, головним чином, у сфері конституційного права, Комісія здобула визнаний авторитет незалежного експертного органу з правових питань, розширюючи свою діяльність з надання невідкладної швидкої допомоги у проведенні конституційних реформ до плідної співпраці з конституційними судами держав-членів та надання допомоги у розвитку законодавчої бази держав- членів у сфері конституційного правосуддя, виборчого права, захисту національних меншин, взагалі всього законодавства, що визначає демократичні стандарти держави. Комісія відіграє важливу роль у поширенні, розробці та інтерпретації стандартів прав людини та принципів демократії і верховенства права. Сьогодні Комісія має повноваження вивчати міжнародні питання, надавати правові висновки на запит статутних органів Ради Європи, в тому числі висновки щодо проектів міжнародних конвенцій, чинних договорів Ради Європи. Так, Комісія надала у 2002 р. Висновок щодо проекту конвенції про виборчі стандарти, виборчі права та свободи. Надзвичайно важливими є висновки Комісії з правових питань, з яких існують суперечності між державами, або з яких Комітет міністрів, Парламентська Асамблея, Генеральний Секретар, Конгрес місцевих та регіональних влад Європи та Європейський суд з прав людини просять надати роз’яснення. Міжнародні організації, що беруть участь у роботі Комісії, також мають право звертатися за висновками [2, п. 2 ст. 3]. Зокрема, ЄС та ОБСЄ зверталися до Комісії з приводу правового аналізу конфліктної ситуації у Придністров’ї. Комісія дійсно може рекомендувати правові процедури та правові шляхи врегулювання конфліктів, втім, вона не вповноважена на роль посередника у цих конфліктах.

Окрім органів Ради Європи та міжнародних організацій, з запитами про надання висновків переважно звертаються держави-члени, тобто їх парламенти, уряди, а інколи й конституційні суди. До компетенції Комісії входить можливість надання за запитом конституційного суду висновку amicus curiae, в якому міститиметься правовий аналіз з питань порівняльного конституційного та міжнародного права, втім подібні звернення є винятковими. Так, Конституційний суд Грузії у 2004 р. звертався до Комісії з питанням щодо свободи вираження поглядів та дифамації у контексті не- доведених фактів та обвинувачень [11].Звернення Конституційного суду Албанії стосувалися тлумачення деяких статей національної Конституції щодо призначення суддів вищих судів [12].

Конституційний Суд України не звертався з запитами, однак його рішення неодноразово ставали предметом розгляду та аналізу у Комісії. У 2010 р. Парламентська Асамблея Ради Європи звернулася до Венеціанської комісії із запитом про правовий аналіз скасування політичної реформи 2004 р. після рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. Експерти Комісії у своїх коментарях висловлювали здивування відповідним рішенням, визначаючи його нехарактерність для європейської практики [13]. Вони аналізували практику європейських держав та визнавали, що у багатьох державах встановлено в конституціях заборону на розгляд законів щодо їх конститу- ційності після того, як ці закони, якими вносилися зміни до Конституції, набули чинності. Деякі держави таку можливість дійсно передбачають, однак жодного практичного випадку скасування положень Конституції, коли вони вже набули чинності, не було.

У своєму Висновку про конституційну ситуацію в Україні від 18 грудня 2010 р. Комісія дала комплексу оцінку всім питанням, які пов’язані з історією конституційного процесу в Україні і тим наслідкам, які можна очікувати після рішення Конституційного Суду від 30 вересня, зокрема щодо іміджу держави, стабільності, легітимності Конституції та органів влади. У цілому достатньо критична оцінка Венеціанської комісії всіх позицій, пов’язаних із сучасним конституційним процесом, свідчить про те, що Україні є над чим серйозно замислитися [14].

Водночас навряд чи можна погодитися з думкою професора С. Бартоле щодо порівняння можливих наслідків надання «м’яких» рекомендацій щодо врегулювання конфліктної ситуації в Україні з неприйняттям стандартів західної демократії Німеччиною у 1920-х роках, що сприяло становленню фашизму у цій державі. За його словами, Європа намагається уникнути висновків щодо небезпечного розвитку України, навіть якщо є деякі авторитарні тенденції розвитку [15]. Дійсно, конституційні реформи, які було зроблено у перші роки незалежності нових демократій, не є завершеними. Перехідний період від комуністичної системи до демократії триває, час є необхідним для побудови нових інституцій та еволюції ментальності. Україна, на думку деяких представників Венеціанської комісії [15, 358], представляє приклад складних проблем, які держава може отримати на шляху до статусу зрілої демократії, у тому числі є проблема взаєморозуміння та співпраці виконавчої та законодавчої гілок влади. Однак Венеціанська комісія може лише сприяти розвитку відкритої демократії та вільним виборам політичних альтернатив. Так, Парламентська Асамблея звернулася із запитом до Венеціанської комісії стосовно парламентарної та президентської системи правління в Україні. Комісія, як і Парламентська Асамблея безпосередньо, не може визнати пріоритет однієї форми перед іншою, вона має можливість тільки наголосити на можливих різних наслідках впровадження двох зазначених альтернатив, закликаючи діяти виключно в рамках Конституції.

Необхідно звернути увагу й на той факт, що активне поширення Комісією європейських правових стандартів відбувається за відсутності обов’язкової юридичної сили її рішень. Висновки Комісії, що містять рекомендації за результатами розгляду відповідного питання, не є обов’язковими, як і коментарі, що надаються її членами. Принципи і стандарти у формі керівних принципів, кодексів, зібрань норм, що уніфікують певну сферу питань, також не мають юридично обов’язкової сили та можуть характеризуватися як норми «м’якого» права. Втім, приймати зазначені документи, Венеціанська комісія має право за власною ініціативою проводити дослідження, вивчення та розробку законів, міжнародних договорів тощо без шкоди для компетенції органів Ради Європи, що підсилює її можливості поширення європейських демократичних стандартів як в Європі, так і за її межами.

Водночас документи Венеціанської комісії широко використовуються законодавчими, правозастосовними та іншими органами держав — членів Комісії [4]. На них посилається у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини. Так, на Кодекс належної практики у виборчих справах та Керівні принципи щодо виборів 2002 р. [16] Європейський суд з прав людини посилався у рішенні у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 р., аналізуючи відповідне міжнародне право, національне законодавство та практику [17]; у рішенні у справі «Суховетський проти України» від 28 березня 2006 р. [18].

У рішенні у справі «Буланов та Купчик проти України» [19] від 9 грудня 2010 р. заявники оскаржували рішення апеляційних судів у Верховному Суді України, який відмовився від розгляду справ по суті, визнавши, що вони мають розглядатися у Вищому адміністративному суді України. Вищий адміністративний суд також відмовився від розгляду по суті, мотивуючи тим, що це має розглядати Верховний Суд України. У рішеннях обох вищих судів було зазначено, що рішення є остаточними та оскарженню не підлягають. Європейський суд наголосив на тому, що заявників не тільки позбавили права на доступ до суду, а й підірвали авторитет судової влади. У своїх аргументах Європейський суд звернувся до Спільного Висновку Венеціанської комісії та Генерального директорату з прав людини та правових питань Ради Європи від 15 жовтня 2010 р. щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Зокрема, Суд підкреслив положення Висновку стосовно того, що ситуація, коли три різні види юрисдикції, що розглядаються трьома різними незалежними один від одного касаційними судами, може призвести до численних складних конфліктів юрисдикції. Одним із прикладів є саме ситуація, яка розглядається у справі. Суд цитував у цьому рішенні також рекомендації Комісії стосовно необхідності змінити компетенцію Верховного Суду України, повернувши його конституційний статус вищого юридичного органу системи судів загальної юрисдикції.

Рішення Європейського суду у справі «Буланов та Купчик проти України» стало поштовхом для ініціації пропозицій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ щодо внесення змін до законодавства [20]. У цілому законопроект та Закон України «Про судоустрій та статус суддів» також детально аналізувався Венеціанською комісією. На жаль, основні два зауваження останнього Висновку стосовно різкого заниження ролі Верховного

Суду України та підвищення ролі Вищої Ради Юстиції у сфері призначення, відставки суддів, як і більшість з 28 рекомендацій до закону, не було враховано українською владою. На сьогодні українська влада чекає на висновки щодо змін до закону про судоустрій та статус суддів, а проект нового Кримінально-процесуального кодексу України готується до передачі на експертизу Венеціанської комісії [21].

Окрім зазначених аспектів правової допомоги Венеціанської комісії Україні, майже за 20 років співпраці було проаналізовано багато проектів законів та чинне законодавство у різних сферах, надано рекомендації з багатьох питань, зокрема щодо проектів закону про судову систему України, про прокуратуру, про конституційний референдум та питання імплементації результатів референдуму, про політичні партії, про принципи державної політики України у сфері захисту прав людини, також прийнято висновки та коментарі щодо проектів та законодавства у сфері захисту прав національних меншин в України, концепції державної етнічної політики в Україні, проектів законів про статус корінних народів, про Кабінет Міністрів та центральну державну виконавчу владу України, про мирні збори, про свободу совісті, віросповідання та релігійні організації, про парламентську опозицію, про організацію та проведення мирних заходів, про мови в Україні тощо.

Така вражаюча кількість прийнятих Венеціанською комісією документів стосовно України може свідчити про відкритість останньої та намагання імплементувати європейські стандарти. Дійсно, нові європейські незалежні держави позитивно сприйняли необхідність бути зв’язаними європейськими конституційними та правовими стандартами, коли абсолютно вільно визначали своє бажання бути членом європейського демократичного політико-правового простору. Кожна європейська демократія, незважаючи на індивідуальні відмінності та особливості, базується на конституційних принципах, які є частиною європейської правової спадщини. Повага до державного суверенітету, національної ідентичності є також одним з європейських конституційних принципів. Тому Рада Європи та Венеціанська комісія не вимагають прямого виконання тих рекомендацій, які вони пропонують. Венеціанська комісія завжди намагається знаходити баланс між розвитком та поширенням конституційних принципів та особливостями конкретної політичної, економічної ситуації у конкретній державі, яка має ці принципи імплементу- вати. Венеціанська комісія виступає технічним та експертним органом правової допомоги, не приймаючи політичних рішень.

Таким чином, подання Україною багатьох проектів з одного й того самого питання та відмова від урахування висновків Комісії є, з одного боку, правом держави самостійно вирішувати ці питання та проявом політичної волі її державних інститутів. Втім, необхідно погодитися з висловом члена Венеціанської комісії від України М. Став- нійчук, що «подальше ігнорування позицій Венеціанської комісії може мати серйозні наслідки для іміджу держави та влади» [16]. Це може свідчити про непослідовність влади та відсутність консенсусу в самому суспільстві з принципових питань подальшого розвитку держави. Зловживання правом на допомогу Комісії та ігнорування її позиції може не тільки вплинути на висновки моніторингового комітету Парламентської Асамблеї щодо виконання взятих під час вступу зобов’язань та розгляду відповідних питань у статутних органах Ради Європи, це може свідчити про недотримання основних принципів Ради Європи, впливати на відносини з Європейським Союзом, стосунки з міжнародною спільнотою в цілому. Крім того, відкрите невиконання рекомендацій Венеціанської комісії може ставити під сумнів демократичність та прогресивність подальшого розвитку нашої держави.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Верховна Рада УРСР. — № 55-XII.
2. Переглянутий Статут Європейської комісії «За демократію через право» прийнятого Резолюцією Комітету міністрів Res(2002)3 від 21 лютого 2002 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.venice.coe.int/site/main/Statute_E.asp
3. Pieter van Dijk The Venice Commission on certain aspects of the application of the European convention on human rights Ratione Personae. P. 183-202. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.venice.coe.int/site/main/Publications_E.asp
4. Лимонникова М. А. Венецианская Комиссия Совета Европы : правовые аспекты создания и деятельности : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 / МГИМО. — М., 2010. — 26 с.
5. Constitutional assistance. Venise Commission’s official website. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.venice.coe.int/site/main/Constitutional_Assistance
6. Comments on the draft Constitution of Ukraine By Prof. Sergio Bartole (Italy) CDL(1993)027, Strasbourg, 10 May 1993.
7. Opinion on the Constitution of Ukraine adopted by the Commission at its 30-th Plenary Meeting in Venice, on 7-8 March 1997. CDL-INF (1997) 2.
8. Opinion on the law on the Constitutional court of Ukraine adopter on the 31-st Plenary Meeting of the Commission, Venice 20-21 June 1997, CDL (1997) 018.
9. Opinion on the Concept paper on the establishment and functioning of a Constitutional assembly of Ukraine. Adopted by the Venice Commission at its 86-th Plenary session . Venice, 25-26 March 2011. CDL-AD (2011)002.
10. Венецианская Комиссия оценит закон о выборах 15 октября. [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://glavcom.ua/news/48154.html
11. Opinion 289/2004, CDL-AD (2004)011, 17.03.2004.
12. Opinion 312/2004, CDL-AD (2004)034, 7.12.2004.
13. До України їде Венеціанська Комісія. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2010/11/101128_venice_comission_ukr_ob.shtml
14. Венеціанській Комісії не подобаються «перекоси» Януковича? [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://glavcom.ua/articles/2451.html
15. Bart ole S. Final remarks : The role of the Venice commission // Review of the Central and East European Law 2000, № 3.
16. Кодекс належної практики у виборчих справах. Керівні принципи та пояснювальна доповідь, ухвалені Венеціанською Комісією на 52-й сесії. (Венеція, 18—19 жовтня 2002 р.) CDL- AD(2002)023rev.
17. Melnychenko v. Ukraine app. no. 17707/02, judg. 19 October 2004.
18. Sukhovetskyy v. Ukraine, app. no. 13716/02, judg. 28 March 2006.
19. Bulanov and Kupchik v. Ukraine, app.nos. 7714/06 and 23654/08, judg. 9 December 2010.
20. Судді Вищого спеціалізованого суду України готують пропозиції щодо внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України. Офіційний сайт Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://sc.gov.ua/ua/arhiv_novin/suddi_vssu_gotujut_propoziciji_cshodo_vnesennja_zmin_do_krimi- nalnoprocesualnogo_kodeksu_ukrajini.html
21. Мін’юст оприлюднив проект Кримінально-процесуального кодексу України. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/35980