Вступ.

1.Сутність великих корпорацій та передумови їх виникнення.

2.Активізація процесів злиття та поглинання на сучасному етапі.

3.Злиття та поглинання в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Трансформаційні процеси в економіці України зумовили актуальність проблематики з управління корпораціями та корпоративного управління зокрема. Це пов'язано з приватизацією державної власності, відродженням різних форм корпорацій, появою нової системи суспільних та виробничих відносин між зацікавленими у діяльності цих корпорацій особами.

Актуальність дослідження проблем управління корпораціями зумовлена не тільки неврегульованістю корпоративних відносин, але й важливістю розвитку інтеграційних процесів в економіці.

Зазначені тенденції сприяли формуванню корпоративного се-ктору української економіки, до якого можна віднести великі промислові та промислово-торговельні акціонерні товариства, фінансово-промислові групи, холдингові та транснаціональні компанії.

Проблеми розвитку корпоративного сектору висвітлено в різних аспектах науковцями, а саме: правове регулювання відносин, формування інформаційного поля корпорацій, управління фінансовими ресурсами корпорацій, управління розвитком корпорацій та гармонізація інтересів учасників корпоративного управління, розбудова системи корпоративних відносин, яка дозволяє повною мірою використовувати всі переваги акціонерної форми власності.

Значний внесок у розвиток теорії управління корпораціями зробили такі українські вчені: В. М. Гейєць, В. І. Голіков, П. В. Дем'яненко, В. А. Євтушевський, Д. В. Задихайло, О. Р. Кібенко, Г. В. Назарова, Ю. Є. Петруня, А. С. Поважний, М. В. Сірош та ін.

Ми розглянули теоретичний контур проблематики управління корпораціями, дослідили особливості управління різними формами корпорацій в контексті інтеграційних процесів в економічному середовищі України.

1.Сутність великих корпорацій та передумови їх виникнення

Існують різні форми організації бізнесу, і однією з найбільш поширених є корпоративна форма. Ринок великих корпорацій, а таким є ринки фактично всіх розвинених країн і світовий ринок в цілому, має величезні переваги перед ринком підприємств. Тому що великі корпорації відносно легко та на вигідніших умовах отримують кредити, користуючись урядовою підтримкою та власним авторитетом. Також корпорації мають великі можливості диверсифікації своєї діяльності. І також у зв'язку з ефектом масштабу, корпорації мають можливості знижувати витрати, як виробництва, так і збуту, отримуючи, таким чином, переваги перед конкурентами та підвищуючи економічну ефективність своєї діяльності. Корпорації охоплюють просторово ширший ринок, на якому виявляється ефект усереднювання коливань кон'юнктури, що полегшує планування господарської діяльності та сприяє їх стійкому функціонуванню. Корпоративна форма ведення бізнесу є вершиною піраміди розвитку організаційних структур.

Одне з ключових понять у корпоративних відносинах та корпоративному управлінні — «корпорація». Слід зазначити, що законодавства різних країн по-різному трактують поняття «корпорація». У деяких з них, наприклад у США, взагалі не існує єдиного закону, в якому визначено поняття «корпорація». Погляди вчених щодо цього питання також різняться. Але можна сказати, що на сьогодні у світовій практиці під корпорацією зазвичай розуміють акціонерну компанію. Наведемо, наприклад, визначення вченого Б. А. Райзберга: «Корпорація (від лат. corporatio — об'єднання) — сукупність осіб, що об'єдналися для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності та утворюють самостійний об'єкт права — юридичну особу».

Українське законодавство дещо інакше визначає це поняття. У статті 3 Закону України «Про підприємства в Україні» викладено, що корпорації — це «договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників».

Отже, під корпорацією можна розуміти два поняття: «корпоративне підприємство» та «корпоративне об'єднання». Слід розрізняти ці поняття. Корпоративні підприємства створюються злиттям капіталів і головною метою їх діяльності є отримання прибутку. До них відносять: акціонерні та неакціонерні господарські товариства, спільні підприємства, міжгосподарські підприємства.

Як зазначено вище, в українському законодавстві поняття «корпоративне об'єднання» визначається як об'єднання корпорацій, створене не для отримання прибутку, а для координації підприємницької діяльності її членів, забезпечення захисту їх прав, представлення загальних інтересів у різних органах. Під поняттям «корпоративне об'єднання» можна розуміти також інтегровані корпоративні структури (холдинги, фінансово-промислові групи тощо), що являють собою об'єднання корпорацій, створене не тільки для координації підприємницької діяльності її членів, але і для отримання прибутку.

Отже, корпорації існують у вигляді акціонерних товариств, державних підприємств, спеціалізованих фінансових інститутів (банки, корпорації розвитку тощо). Загальні ознаки корпорацій такі:

1) наявність юридичної особи, від імені якої ведеться бізнес, яка не відповідає за зобов'язаннями власників і за зобов'язаннями якої не відповідають власники (це відрізняє корпорацію від таких видів компаній, як, наприклад, повні або командитні товариства);

2) інституційний (правовий або персональний) розподіл функцій власності та управління;

3) колективне прийняття рішень власниками та (або) найманими менеджерами (найбільше виражений розподіл функцій управління та власності у пайових інвестиційних фондах, недержавних пенсійних фондах та інших сучасних фінансових інститутах)[1, c. 163-164].

Отже, сучасна корпорація — це організація, що належить державі або колективу незалежних один від одного власників (фізичних або юридичних осіб); яка є юридичною особою; не відповідає за зобов'язаннями власників; здійснює свою діяльність згідно з нормами законодавства та статуту (який приймають засновники та змінюють відповідно до правил, установлених законодавством та статутом), адміністративними рішеннями органів державної влади (у межах їх компетенції); якою управляють колективні органи, обрані власники, а також наймані менеджери, яких призначають власники та які мають право укладати від імені корпорації угоди у межах делегованих власниками повноважень.

Типовий різновид корпорації — акціонерне товариство, де право власника на участь в обранні органів управління та на отримання частки доходів пропорційне до належної йому частки капіталу корпорації (це право і факт володіння часткою капіталу підтверджено цінним папером — акцією, яку можна відчужувати). Суспільний сектор економіки складається з державних установ та підприємств, що виробляють звичайні товари (послуги) і суспільні блага й організовані як корпорації. Іноді держкорпорації створюють як акціонерні товариства зі стовідсотковою участю держави.

Корпорації можуть бути виробничі, транспортні, банківсько-фінансові; вони також можуть об'єднуватись у фінансово-промислові групи, концерни, холдинги, синдикати, консорціуми, стратегічні альянси та інші інтегровані системи зі створенням або без створення юридичної особи — метакорпорації. У широкому розумінні «корпорація» — це будь-яка організована група людей та юридичних осіб, що об'єднані загальним економічним інтересом, професійною приналежністю, спільною економічною діяльністю, правилами поведінки. Корпораціями є купецькі та ремесельні гільдії, торговельно-промислові палати, союзи та асоціації зайнятих однаковим бізнесом підприємців, наукові товариства тощо.

Слідкуючи за світовими тенденціями глобалізації господарської діяльності, уряди багатьох країн майже не перешкоджають злиттю великих національних корпорацій, які повинні бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Вважають, наприклад, припустимим збереження в країні (або навіть у масштабі групи країн) єдиної автомобільної або аерокосмічної корпорації. Інакше кажучи, критерієм монополізації виробництва натепер є частка на світовому, а не на національному ринку даного товару. Компанія «Майкрософт», наприклад, стала об'єктом переслідування у суді не через свої розміри, а у зв'язку зі зловживанням своїм монопольним становищем у світі та використанням методів недобросовісної конкуренції.

Інтернаціоналізація економіки зумовила домінування транснаціональних корпорацій, а глобалізація завершує створення загальносвітової «економіки корпорацій». В останнє десятиріччя світовий ринок набуває характеру олігополістичної структури. В автомобільній, аерокосмічній, комп'ютерно-програмній та інших наукоємних галузях промисловості, телекомунікаціях та ЗМІ створюються консорціуми та альянси, здійснюються злиття та поглинання, що приводять до створення суперкорпорацій. Фінансово-інвестиційні та торговельно-промислові відносини фізичних осіб переважно опосередковуються корпоративними інститутами, що діють у багатьох державах та вже претендують на визнання їх самостійними суб'єктами міжнародного права.

Отже, корпорації є основним інститутом соціального ринкового господарства (при усіх його національних особливостях). Колективне прийняття рішень та розподіл функцій власності й управління, можливість нагромадження капіталів та вилучення будь-яким власником своєї частки шляхом продажу її третім особам, залучення накопичень завдяки розміщенню акцій на фондовому ринку — усе це зробило корпорації найефективнішою та домінуючою формою організації виробництва в індустріальній та постіндустріальних економіках[7, c. 74-79].

Нині в Україні на етапі переходу до ринкової економіки характерною тенденцією є пошук на всіх рівнях господарського управління фінансових ресурсів, потрібних для виведення економіки з кризового стану та фінансування виробництва. І саме корпоративна форма господарювання найефективніша для вирішення даної проблеми.

Поняття «корпоративне управління» стає більш популярним. Але використовують його у кожному конкретному випадку по-різному.

У вузькому розумінні корпоративне управління полягає у забезпеченні діяльності менеджерів щодо управління підприємством в інтересах власників-акціонерів. Дехто з учених розглядає це поняття як шлях та засоби, за допомогою яких усі зовнішні інвестори (власники акцій та кредитори корпорації) гарантують доходи на свої інвестиції. У широкому розумінні корпоративне управління — це захист та врахування інтересів як фінансових, так і нефінансових інвесторів, що роблять свій внесок у діяльність корпорації (концепція «спів-засновників»). До нефінансових інвесторів найчастіше відносять співробітників, які мають специфічний досвід саме для даної корпорації, постачальників специфічного обладнання для неї, місцеву владу (інфраструктура та фіскальна політика в інтересах корпорації).

Відокремлюючи корпоративне управління як певний тип, особливості якого зумовлені специфікою корпорації як об'єкта управління, його визначають як «управління, що побудоване на пріоритетах інтересів акціонерів та їх ролі у розвитку корпорації, управління, що враховує реалізацію прав власності, передбачає взаємодію акціонерів (корпоративні комунікації), базується на стратегії розвитку корпорації в цілому (інтереси фірми підпорядковані загальним інтересам), врешті-решт, — це управління, яке породжує корпоративну культуру, тобто комплекс загальних традицій, установок, принципів поведінки».

Виходячи з цього визначення можна зробити висновок: система корпоративного управління — це організаційна модель, за допомогою якої акціонерне товариство має представляти та захищати інтереси своїх акціонерів.

Також зазначимо про наявність широких можливостей участі в акціонерній власності, експансії акціонерного капіталу, що дає складні варіанти переплетіння капіталів і, відповідно, непостійне коло зацікавлених сторін навіть упродовж малих проміжків часу. Отже, об'єктом корпоративного управління в організаційно-правовому аспекті можуть бути не тільки акціонерні товариства.

Специфіка поняття «корпоративне управління» потребує певного доповнення, а саме розширення об'єкта корпоративного управління: раціоналізація управління господарським товариством може зумовлювати використання і нечленських організацій (наприклад, у деяких випадках окремі функції доцільно покласти на структуру, що має статус автономної некомерційної організації) та організаційних структур, що не є суб'єктами правоздатності (філіали, групи юридичних осіб, які проводять узгоджену політику).

Отже, корпоративне управління — це управління організаційно-правовим оформленням бізнесу, оптимізацією організаційних структур, побудова внутрішньо- та міжфірмових відносин компанії відповідно до прийнятих цілей. Такий погляд на сутність корпоративного управління відображає взаємозв'язок корпоративного управління та управління інтегрованими корпоративними структурами, зокрема і щодо пріоритету акціонерної власності під час проектування організації великого бізнесу[8, c. 18-22].

2.Активізація процесів злиття та поглинання на сучасному етапі

В останній час в публікаціях в пресі використовується термінологія в інтерпретації американського рейтингового агентства AT Kearny: злиття (merger) — це об'єднання двох або більше господарюючих суб'єктів, в результаті якого створюється нова економічна одиниця (нова юридична особа). При цьому компанії, що злилися, припиняють своє автономне існування у якості платників податків; поглинання (acquisition) — це об'єднання двох або більше господарюючих суб'єктів, при якому менші за масштабами учасники угоди припиняють своє автономне існування у якості платників податків і становляться структурними підрозділами більш великого за обсягами учасника.

Отже, в технічному плані злиття передбачає таку комбінацію двох фірм, за якої виживає тільки одна. Злиття зазвичай відбуваються в тих випадках, коли одна фірми значно більше іншої, при цьому, як правило, вона і виживає. На відміну від злиття консолідація передбачає створення нової фірми, що вступає у володіння активами обох фірм, при цьому ні одна фірма не виживає. Не дивлячись на такі відміни, обидва терміни взаємозамінні і використовуються для позначення любої комбінації з двох фірм.

Процедуру поглинання відрізняє те, що компанія — покупець (та, що поглинає) викупає у власників компанії, що продається (цільова компанія) всі або більшу частину акцій, часток у статутному капіталі і т.п. Таким чином, власники цільової компанії втрачають свої права на частку в капіталі нового об'єднаного підприємства.

Що стосується правових підстав реорганізаціїВАТ в Україні (шляхом злиття або поглинання), тозгідно ст. 19 Закону про господарчі товариствався сукупність прав і обов'язків реорганізує моготовариства переходить до його правонаступників.Так, якщо має місце злиття суб'єктівгосподарювання (юридичних осіб), то всі майновіправа і обов'язки кожного з них переходять досуб'єкта господарювання (юридичної особи),утвореного внаслідок злиття (п. 2 ст. 59 ГКУ). У випадку ж приєднання одного або кількох суб'єктів господарюваннядо іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять всі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання (п. З ст. 59 ГКУ).

Після визначення термінології необхідно визначитися із класифікацією типів злиття. Так, за стратегією об'єднання розрізняють три основнівиди: горизонтальні,вертикальнітаконгломератні.

Горизонтальне злиття (horizontal merger) здійснюється між компаніями однієї галузі. В результаті відбувається концентрація активів, збільшується ринкова частка та зростає конкурентоспроможність, проте знижується конкуренція.

Вертикальне злиття (vertical merger) відбувається між двома компаніями, що здійснюють різні стадії виробництва одного і того ж кінцевого продукту і мають відносини "покупець-продавець". Як правило об’єднуються компанії, що знаходяться на різних стадіях технологічного ланцюжка виробництва певного продукту. Від вертикального об"єднання очікується зменшення витрат, зокрема проміжних та дублюючих, що має призвести до зниження собівартості кінцевого продукту. Вертикальні злиття істотно не впливають на рівень конкуренції.

Конгломератне злиття (conglomerate merger) відбувається між фірмами, які зайняті непов'язаними між собою видами діяльності. Вважається, що конгломератні об'єднання призводять до зниження ризиків за рахунок диверсифікації[4, c. 183-185].

На мою думку, більш точною є класифікація, за якою виділяють окремо четвертий вид — родові злиття (congeneric merger), які охоплюють об'єднання підприємств споріднених між собою, але не виробників однакового продукту. Від такого об'єднання очікується розширення спектру продукції, підвищення конкурентної переваги, зниження витрат, підконтрольність галузевих ризиків та диверсифікація.

Слід вказати, що зазначені тенденції щодо зростання угод М&А не є надбанням тільки української практики — у всьому світі спостерігається підвищення активності інтеграційних процесів. За оцінками аналітиків "глобальний ринок злиття і поглинання зараз на підйомі: в 2005 році його обсяг досягнув самого високого рівня з часу технологічного буму п'ять років назад. Об'єктами поглинання в цьому році сталі, зокрема, такі відомі компанії, як виробник спортивного одягу Reebok International, телекомунікаційний гігант AT&T, найбільша незалежна компанія в світі по випуску кредитних карт MBNA".

На думку Боба Маккі, головного економіста лондонської консалтингової компанії Independent Strategy, "зростанню ринку злиття допомагають все ще достатньо низькі процентні ставки в світі, які дозволяють залучати дешеве фінансування для проведення операцій, висока активність банків у сфері корпоративного кредитування і величезні обсяги готівкових коштів у самих компаній. Зростання прибутків найбільших європейських компаній з 2002 року виявилося набагато вище, ніж прогнозувалося, і це дозволило їм накопичити гігантські резерви готівки. їх капіталовкладення росли набагатоповільніше, ніжприбутки, до того ж у багатьох випадках вони вважають за краще інвестувати у виробництво в країнах Східної Європи і Азії, де витрати нижче. Щоб розвивати бізнес в Західній Європі, компанії купують конкурентів".

Динаміка обсягу світових угод М&А за інформацією KPMG, Bloomberg, Dealogic, PWC, Thomson наведена в таблиці 1.

Учасниками цих процесів у 2005-2006 роках стали відомі компанії, такі як металургійні гіганти "MittalSteel Group" та "Arcelor", телекомунікаційний гігант AT&T, італійський банк UniCredito Italiano. Інший світовий телекомунікаційний гігант Vodafone Group об"явив про наміри придбати 10% акцій великого індійського оператора мобільного зв'язку Bharti Tele — Ventures, іспанська компанія Telefonica здійснила придбання оператора сотового зв'язку Великобританії 02. І таких прикладів вже чимало.

Загальні процеси глобалізації в світі так чи інакше спричиняють і глобалізацію в окремих секторах економіки[10, c. 59-61].

Загальна кількість операцій в Центральній та Східній Європі у 2005 році склала 384 угоди, а їх розподіл за секторами економіки наведений на рисунку 1.

За наведеними даними найбільш цікавими для гравців ринку М&А були фінансовий сектор та промислове виробництво. Зазначимо, що за публікаціями у пресі простежується тенденція до збільшення кількості угод та концентрації капіталу у телекомунікаційній сфері і сфері надання інформаційних послуг.

В Росії до найбільших угод М&А 2005 року можна віднести придбання ВАТ "Газпром" контрольного пакету акцій (72,663%) ВАТ "Сибнефть" на суму 13091 млн.дол США, поглинання ВАТ "ЛукОйл" компанії Nelson Resources Limited (100% акцій) на суму 2000 млн. дол. США, придбання холдінгом "ЕВРОЦЕМЕНТ груп" всіх цементних активів компанії "ИНТЕКО" а суму 800 млн.дол США.

Галузевий розподіл угод М&А в Росії, складений за статистичними даними журналу "Слияния и поглощения", наведено на рисунку 2.

Рекордна активність світового ринку у 2005 році збереглася і у 2006 році, на що суттєво вплинули і операції країн Центральної і Східної Європи та Росії. У 2006 році в Росії відбулося 344 угоди на суму $42.3 млрд., в Україні за цей рік відбулося 110 угод на $4,9 млрд. Безумовним лідером року в Україні за кількістю угод за оцінками аналітиків став сектор фінансових послуг, в якому було укладено 17 угод з банківськими установами вартістю $2.88 млрд. та особливістю вітчизняного ринку М&А є закритість процесів злиття/поглинання і майже повна відсутність інформації про процес укладання угод, їх особливості та очікувані результати. Отримати інформацію можна тільки з окремих публікацій й певних висловлювань в пресі, на телебаченні бізнесменів і менеджерів та передбачень аналітиків на Інтернет-сайтах. На відміну від усталеного порядку здійснення аналогічних дружніх операцій у світі, які супроводжуються оприлюдненням інформації про наміри та хід угод, в Україні така прозорість вважається зайвою[11, c. 58-63].

3.Злиття та поглинання в Україні

Сучасний стан розвитку вітчизняної економіки може бути охарактеризований як другий етап первісного накопичення капіталу, специфікою якого є перерозподіл власності та ринків. Зазначимо, що первісне накопичення капіталу призвело до появи різного роду угруповань та холдингів, більшість з яких не мають яскраво вираженої галузевої специфіки і уявляють собою конгломерати різнопрофільних активів, які були придбані власниками "за нагодою". В результаті — використання цих активів не укладаються в ефективний бізнес, оскільки керування ними потребує знання специфіки ринків і менеджменту та призводить до появи численних додаткових галузевих ризиків. Класифікувати такі об'єднання як диверсифіковані також не можна, оскільки їх набуття не було пов'язане із дотриманням основних правил диверсифікації, а здійснювалося стихійно. Тому сьогодні в Україні спостерігається подальше реструктурування економіки, що призводить до появи логічно побудованих бізнесів. Свідченням цього є зростання угод, пов'язаних із перерозподілом ринку і сфер впливу, які можна віднести до операцій, що мають загальну назву — "операції злиття та поглинання (merger and acquisition — М&А)".

Реорганізація бізнесу шляхом операцій злиття та поглинання не є новою в світовій практиці, класифікованими та дослідженими є причини, технології проведення та методи фінансування цих операцій, проте в Україні вони мають свою специфіку, пов'язану із особливостями розвитку національної економіки.

Особливістю українських операцій М&А є також переважне використання методу поглинань, а не злиття, що характеризується придбанням нових активів, ринків збуту й каналів дистрибуції продукції в рамках існуючого сегменту ринку[12, c. 129-130].

Аналіз тенденцій, що склалися на ринку М&А протягом останніх років в Росії та Україні, дозволяє зробити наступні висновки:

1) В першу чергу концентрація капіталу та монополізація відбувається у ресурсних галузях, насамперед, енергетичних. В Росії майже монополізованим є паливно-енергетичний комплекс, де основні в останні роки угоди здійснюються кількома великими гравцями –ВАТ «ЛукОйл», ВАТ "Газпром", ВАТ "Русснефть". Причини — 1) високо прибутковий бізнес зі зростаючим трендом попиту; 2) володіння енергетичними ресурсами найближчим часом та в перспективі буде визначати розподіл сил в світі та надасть можливість диктувати свої правила.

В Україні також розуміють світові тенденції і до участі у володінні та розподілі енергетичних ресурсів долучаються компанії, які намагаються перехопити контроль над вітчизняними розподільчими мережами. Так, було заявлено, що швейцарський газотрейдер RosUkrEnergo, монополіст поставок газу в Україну, намагається протиправними методами отримати контроль над шістьма облгазами -"Закарпатгаз", "Волиньгаз", "Львівгаз", "Івано-Франківськгаз", "Чернівцігаз" і "Чернигівгаз", які, вважається, належать українському бізнесмену бувшому заступнику голови НАК "Нафтогаз України" Олегу Бахматюку. Підтвердженням важливості контролю над енергоресурсами є також нещодавня ситуація із можливою передачею вітчизняної газотранспортної мережі в користування Росії, яка бурхливо обговорювалася в пресі і на телебаченні, що в підсумку призвело до прийняття Верховною Радою відповідного "заборонного" закону, останні дії навколо НАК "Нафтогаз України".

Вважаємо, що "військові дії" у цьому секторі будуть продовжуватися і найближчим часом в силу зростаючої привабливості цих об'єктів.

2) На другому місці за обсягами угод злиття/поглинання знаходиться гірничо-металургійний комплекс (ГМК), де постійно відбуваються корпоративні війни. Класичним прикладом в Україні є приватизація у 2004 році гірничорудних підприємств, які входили до складу ДАК "Укррудпром". В результаті приватизації контроль над ГЗК отримали компанія System Capital Management (BAT "ЦГЗК" та ВАТ "ПівнГЗК") та компанія "Приват-груп" (ВАТ "Суха Балка" та участь в капіталі ВАТ "ПівдГЗК" ), при чому у 2003 році компанія System Capital Management перекупила блокуючий пакет акцій ВАТ "ЦГЗК" у групи "Приват". Той же "Приват" раніше продав контроль над ВАТ "КЗРК" компанії "Інтерпайп".

На сьогодні точаться війни між групою "Приват" та компанією "Інтерпайп" за контроль над Нікопольським заводом феросплавів. Інший великий гравець на металургійному ринку — компанія "Індустріальний союз Донбасу" має у своєму володінні активи металургійних підприємств України – Алчевського металургійного комбінату і Дніпровського металургійного комбінату ім. Дзержинського та коксохімічних підприємств.

Зазначимо, що процеси реорганізації, які відбуваються в цих олігархічних угруповуваннях, укладаються у стратегію побудови вертикально інтегрованих холдингів, які мають замкнений технологічний ланцюжок. З цією метою компанія System Capital Management створила холдінг "Метінвест", до складу якого ввійшли як гірничовидобувні підприємства, так і підприємства, що обслуговують цей процес — ВАТ ПВП "Кривбасвибухпром", машинобудівні та ремонтні підприємства — ВАТ "КЗГО", "ВАТ "КЦРЗ". Одночасно до складу компанії входять металургійні підприємства "Азовсталь" та "Єнакіївський металургійний завод", нещодавно в пресі було оголошено, що ЗАТ "SCM" офіційно придбала велику компанію-металотрейдера "Leman Commodities", яка, вважалося, і так була близькою до "SCM". Водночас, компанія "SCM" підтримує партнерські стосунки з компанією "ІСД", що ґрунтуються на взаємних інтересах.

3) Значна активність спостерігається і у фінансовому секторі, при чому характерною особливістю процесів у цій галузі є прихід іноземних інвесторів. За кількістю укладених в останні роки угод фінансовий сектор можна визначити як потенційного лідера ринку корпоративного контролю.

До найбільших угод 2004 -2006 років можна віднести наступні: придбання французьким BNP Paribas контрольного пакету акцій УкрСиббанку, австрійською групою Raiffeisen International контрольного пакету акцій банку "Аваль", італійським банком Banca Intesa контрольного пакета акцій Укрсоцбанка, казахським банком ТуранАлем майже 10% капіталу вітчизняного Трансбанку, російським Внешторгбанком акцій банку "Мрія" та багато інших угод. В 2006 році було укладено 17 угод вартістю $2,88 млрд.[3, c. 12-15]

За оцінками експертів мотивами придбання іноземними інвесторами вітчизняних банків є не участь у капіталі, а купівля їх частки ринку. В найближчій перспективі очікується прихід в Україну таких великих інвесторів як Societe Generale (Франція), ОТР (Угорщина), Fortis Bank.

Загальна питома вага іноземного капіталу в банківській системі України за очікуваннями на кінець 2007 року буде складати більше 40%.

Зазначимо, що у банківському секторі спостерігаються активні операції з реорганізації в середині банківського сектору, такі як перепродаж банків одними олігархічними угруповуваннями іншим — в 2004 році Валерій Хорошковський продав 40% Укрсоцбанку компанії "Інтерпайп", яка належить В.Пінчуку. В свою чергу, трохи пізніше В.Пінчук продав контроль над цим банком італійському Banca Intesa Ці оборудки укладаються в визначену нами концепцію "логізації" бізнесу та позбавлення від непрофільних активів.

Не менша активність операцій злиття/поглинання спостерігається і у страховій галузі. При чому тенденції є схожими як у банківському секторі, так і у страховому. Великими іноземними гравцями останніх років є страхова компанія PZU (Польща), яка придбала страхові компанії Скайд-Вест та Скайд -Вест -Життя, страхова компанія "Ингосстрах" (Росія) придбала СК "Остра-Київ", СК "РЕСО — Гарантія" (Росія) придбала СК "Укрінмедстрах". В 2006 році було укладено 8 угод вартістю $127,1млн.

Слід наголосити, що Росія проявляє велику зацікавленість до нашого ринку. На думку економічних оглядачів "Україна …не дивлячись на останні ускладнення у відносинах з Росією, залишається головною у списку іноземних переваг російських інвесторів… на усьому пострадянському просторі Україна — це найбільш близька нам країна з точки зору ринкових процесів в економіці та менталітету ведення бізнесу".

У фінансовому секторі можна виділити тенденції, які узагальнено класифікуються як зростання двостороннього інтересу до співробітництва та злиття бізнесів. Такі об'єднання також можна класифікувати як родове злиття. В цілому фінансовий сектор стає більш диверсифікованим за рахунок створення в межах одного фінансового об'єднання різнопрофільних компаній (фінансових супермаркетів) з надання різноманітних фінансових послуг — кредитування, страхування, управління активами, обслуговування операцій з цінними паперами тощо.

4) Пожвавлення спостерігається у харчовій промисловості та торгівлі, де створюються холдінги переважно горизонтальної інтеграції. Прикладом злиття в харчовій галузі в Україні може бути придбання концерном "АВК" Луганської, Мукачівської та Дніпропетровської кондитерських фабрик. В цілому тенденції у цьому секторі можна охарактеризувати як концентрація та укрупнення профільних активів, яка забезпечує масштаби бізнесу та його конкурентоспроможність. Зміна маркетингової стратегії з "міні-маркетів на кожній вулиці" до стратегії "гіпермаркетів у кожному районі" призвела до консолідації капіталу в роздрібній торгівлі та активізації процесів поглинань. Крім того, в харчовій промисловості можна виділити в окрему групу операції, що призводять до створення об'єднань, які класифікуються як родові злиття.

5) Досвід Росії показує, що коли закінчуються привабливі великі об'єкти для проведення операцій поглинань або об'єднань, справа доходить до невеликих підприємств, які мають певні позитивні перспективи щодо майбутніх доходів, або мають вигідне розташування та земельну ділянку, або можуть бути розпродані чи перепрофільовані. Як правило, це об'єкти міського транспорту і будівництва, харчові комбінати, магазини, науково-дослідні інститути і знаходяться вони переважно у столиці або великих промислових містах[12, c. 130-131].

Якщо узагальнити причини та мотиви проведення операцій злиття/поглинання, які існують в світовій практиці й детально прописані у підручниках з фінансового менеджменту, та накласти їх на реалії чинних угод в Україні, можна виділити наступні причини:

1) необхідність реорганізації вже існуючого бізнесу, виокремлення пріоритетів та побудова відповідно інтегрованих бізнесів – розпродаж непрофільних активів та укрупнення профільних;

2) необхідність забезпечення конкурентоспроможності бізнесу шляхом концентрації в умовах глобалізації та монополізації ринків;

3) досягнення економії на масштабах;

4) збільшення доходів за рахунок спеціалізації;

5) складність створення нових підприємств — легше перебрати готовий бізнес, ніж будувати новий з нуля;

6) недостатня розвиненість фондового ринку, що зменшує можливості легального отримання контролю та фінансування;

7) прогалини у законодавстві, що провокують неетичні операції ворожого поглинання.

Окремі аналітики зазначають причиною також створення прозорого бізнесу, проте на нашу думку, непрозорі схеми більшості угод не дають підстав виділяти цю причину вже сьогодні, хіба що на далеку перспективу.

Дослідження ефективності проведених угод М&А та їх виправданості показали, що, по-перше, злиття бувають найбільш ефективні у контексті перспективності збільшення доходів як у близькій, так і далекій перспективі; по-друге, більш виправданими є галузеві та вертикальні злиття як форма реорганізації бізнесу.

Ефективними є об'єднання компаній, що займаються схожим видом діяльності в межах одного сектору, що в підсумку дозволяє скоротити дублюючі витрати та збільшити за рахунок цього прибутки.

Збільшення угод М&А дозволяє поставити питання про роль цих операцій та оцінку їх впливу на економіку країни. За оцінками російських експертів Д. Путиліна та М. Браславської операції М&А спричиняють позитивний вплив на економіку країни, призводять до її оздоровлення. На їх думку "чим більше галузей і чим більше компаній охоплені процесами злиття/поглинання, тим швидше йде оздоровлення економіки".

Дослідження мотивів, форм та галузевих спрямувань проведення процесів злиття/поглинання дозволяють зробити висновок про явний позитив цих операцій за умов успішності їх проведення. Дійсно, процеси злиття/ поглинання призводять до побудови "логічно інтегрованих" бізнесів, призводять до збільшення їх масштабів, підвищують конкурентоспроможність та ефективність, що свідчить про успішну реорганізацію та в кінцевому підсумку дозволяє говорити про логістику управлінських рішень в економіці країни.

Експерти зазначають, що економіки, які розвиваються, потребують більших масштабів процесів реструктуризації, зокрема і шляхом М&А ніж розвинуті країни. Про масштаби процесів реструктуризації та реорганізації може свідчити частка угод у відсотках до ВВП. Так, у 2005 році питома вага угод М&А в Росії склала 4,4%, в той час як в Європі цей показник склав 6,6%, в США -7,1%. Зростання, яке показав ринок М&А у 2005 році, набуло продовження і у

2006році — в Росії обсяг угод склав 42.3 млрд. дол. США або 4.5% до ВВП, в Україні показник перевищив аналогічний показник Росії і склав 5,5% до ВВП або 4,9 млрд. дол. США.

До причин, що стримують розвиток ринку М&А в Україні, слід віднести:

— недостатній розвиток фінансового та фондового ринків, які б забезпечували необхідними фінансовими інструментами, ресурсами та місцями укладання угод і їх здійснення;

— недостатня прозорість структури власності компаній;

— не готовність власників розкривати інформацію про наміри, діяльність та операції, тобто ставати прозорими;

— недостатній розвиток ринку публічної пропозиції акцій (ІРО);

— недостатня кількість стратегічних інвесторів;

— складність визначення ринкової ціни компаній за відсутності котирування їх акцій;

— відсутність прописаних законних правил гри, що призводять до появи таких операцій як вороже поглинання або "рейдерство"[6, c. 117-118].

Для того, щоб ринок М&А в Україні розвивався активніше і виконував свої функції як інструмента підвищення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняної економіки, на нашу думку, необхідно здійснити наступні першочергові заходи:

1) Прийняття Закону "Про акціонерні товариства" таКодексу корпоративного управління, які б забезпечували дотримання прав і інтересів як міноритарних, так і мажоритарних акціонерів.

2) Внесення змін в законодавство щодо врегулювання порядку злиття і поглинання відкритих акціонерних товариства, які б забезпечували прозорість здійснюваних операцій та узгоджувалися б з чинною міжнародною практикою.

3) Створення умов з боку держави для подальшої активізації реорганізаційних процесів шляхом реформування ЖКГ, транспортної галузі, сфери послуг.

4) Виконання плану приватизації об'єктів державної власності із дотримання умов прозорості її здійснення.

5) Подальший розвиток фондового ринку, підвищення його капіталізації та прозорості.

6) Стимулювання ринку ІРО та здійснення операцій, насамперед, через вітчизняні фінансові торгівельні майданчики.

7) Стимулювання розвитку ІСІ та венчурних фондів.

8) Стимулювання укрупнення банківського та страхового секторів, підвищення їх капіталізації.

9) Підготовка фахівців з питань проведення операцій злиття/поглинання, інформаційна та аналітична підтримка операцій.

З урахуванням позитивної ролі інтеграційних угод для реструктуризації вітчизняної економіки та необхідності підвищення економічного зростання розмір ринку злиття/поглинання має складати не менше 10% від обсягу ВВП. За попередньою оцінкою рівня ВВП України у 2006 року його обсяг складає 447,8 млрд. грн., а отже, для виконання зазначеної ролі, обсяг ринку М&А в наступному році має складати не менше 45 млрд.грн або 8,9 млрд. дол. США[9, c. 109-110].

Висновки

У наший країні накопичився певний досвід ведення бізнесу і управління процесами функціонування організацій в ринкових умовах. На першому етапі формування ринкових відносин активно використовуються рекомендації провідних фахівців економічно розвинених країн. Проте доцільність застосування розробок переважно вітчизняних авторів, що відображають складні особливості дійсності та специфіку зовнішніх і внутрішніх умов ведення бізнесу підприємцями. Найбільш практичними теоріями та методиками є матеріали, розроблені безпосередньо в середовищі їх застосування. Одній з найбільш значущих сучасних тенденцій в підприємницькій сфері економічно розвинених країн, яка все активніше виявляється і в економіці наший країни, є утворення корпоративних типів підприємств.

Дії з злиття і поглинання, як правило, передбачають:

стратегічний аналіз галузі або підгалузі, визначення підприємств — потенційних цілей поглинання;

визначення промислових, фінансових корпорацій, або змішаних груп — потенційних покупців або інвесторів підприємства;

моделювання наслідків трансакції для підприємства, інвестора, локального ринку, галузі, іноді – національної економіки;

проведення всебічного (юридичного, технічного, економічного) дослідження (due diligence) підприємства, визначення вартості бізнесу, підготовку звіту або інвестиційного меморандуму;

реструктурування акціонерного капіталу, реструктурування бізнесу, реструктурування підприємства з метою оптимізації ціни угоди;

організація часткового, найчастіше кредитного, фінансування придбання підприємства;

структурування і розробка угод, переговори або супровід переговорів між учасниками, укладання угод;

виконання угод, розрахунки між учасниками, моніторинг наслідків трансакції.

Протилежні дії по захисту від ворожого поглинання передбачають термінове блокування недружньої купівлі акцій, організацію зустрічної скупки і фінансування трансакції, пошук альтернативного дружнього інвестора.

Процес створення корпорацій почався з фінансових і виробничих сфер і потім розповсюдився на сферу звернення. Треба відмітити, що, не дивлячись на значне відставання російської економіки від економік таких розвинених постіндустріальних країн, як, наприклад, Японія і США, в наший країні процес утворення корпорацій у сфері торгівлі та послуг почався з відставанням лише в декілька років. Формування корпоративних структур відбувається на фоні революційних темпів впровадження в бізнес-процеси інформаційних технологій і розширення їх використання у всіх аспектах діяльності людини. Інформація стала ресурсом нарівні з матеріалами, енергією і капіталом. Більш того, з'явилася нова економічна категорія -національні інформаційні ресурси, а виснаження природних ресурсів призвело до значної активізації використання відтворних ресурсів, заснованих на застосуванні наукових знань, в першу чергу інформаційних. Одним з найважливіших результатів економічних реформ є утворення недержавного сектора та перехід в нього великої кількості господарських одиниць, що знаходилися раніше у власності держави. Значна кількість колишніх державних підприємств придбало статус акціонерних суспільств, створивши, таким чином, корпоративний субсектор економіки.

Список використаної літератури

1. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т./ Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. СПб. : Экономическая школа, 2001
2. Васильчук І. Оцінка стану та перспектив ринку злиття / поглинання в Україні //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 5. — C. 10-17.
3. Васильчук І. Оцінка стану та перспектив ринку злиття/ поглинання в Україні //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 3. — C. 10-15
4. Гельнер І. Особливості мотивів транснаціоналізації шляхом транскордонного злиття та поглинання //Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — C. 183-185.
5. Гохан П.А. Слияния, поглощения и реструктуризация компаний/ Пер. с англ. М.: Альпина Бизнес Букс, 2004
6. Зав'ялова О. Злиття та поглинання: проблеми постінтеграційного періоду //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 12. — С.113-118
7. Манойленко, О. Основні підходи до визначення сутності поняття корпорація // Управління сучасним містом. — 2005. — № 1-2. — С. 74-80
8. Маруняк Є. О. Сутність і основні риси транснаціональних корпорацій та їх розвиток в Україні // Український географічний журнал. — 2007. — № 4. — С. 18 — 26. —
9. Пронін О. Ю. Особливості процесів злиття та поглинання //Фінанси України. — 2005. — № 8. — С.106-122.
10. Рид С.Ф. Искусство слияний и поглощений / Пер. с англ. М.: Альпина Бизнес Букс, 2004
11. Тхі Хант Н. Міжнародний ринок злиттів і поглинань: останні тенденції і перспективи росту//Персонал. — 2005. — № 2. — C. 58-63
12. Уманців Ю. Активізація процесів злиття та поглинання як чинник глобалізації світової економіки //Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — C. 129-131