Вступ

Інноваційні процеси, які відбуваються у системі освіти, ставлять нові вимоги до підготовки спеціалістів. Професійна перебудова супроводжується зміною орієнтирів особистості.

Динамізмі змінність сучасного життя ставить перед педагогічною наукою якісно нові вимоги до підготовки спеціалістів усіх рівнів. Ключовим орієнтиром оновлення виступає сьогодні принцип гуманізації освіти. Один із найважливіших напрямів його реалізації — підвищення статусу психолого-педагогічної підготовки, забезпечення її системності, надання практико-зорієнтованого характеру. Проте існуюча практика викладання психолого- педагогічних дисциплін у вищій школі не досягає своїх цілей – формування у студентів психолого-педагогічної компетентності, що потребує насамперед з’ясування теоретичних орієнтирів щодо запровадження такої підготовки, у тому числі — підготовки майбутніх юристів.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті безпосередньо пов’язано із таким поняттям, як «дистанційне навчання», а чи потрібно це майбутнім юристам? Ми вважаємо, що так. По-перше, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в навчальний процес ВНЗ МВС України сприяє розширенню базових вмінь та навичок курсантів в цій галузі. По-друге, воно створює підґрунтя для подальшого вдосконалення фахівця-юриста. Актуальність навчання через все життя (life long learning) диктує динаміка накопичення інформації сучасною цивілізацією. Якщо на початку ХХ століття фахівець, здобувши вищу освіту, почував себе впевнено 20–30 років, то на початку ХХI століття «період напіврозпаду знань»1скоротився до 5 років! Тепер, щоб бути компетентним, необхідно постійно вчитися. З урахуванням швидкості зміни юридичної інформації це набуває особливої актуальності. По-третє, левова частина інформації вже давно перемістилася з друкованих видань до всесвітньої мережі Інтернет, а процес професійного навчання все більше здійснюється за допомогою сучасних інформаційних технологій,дистанційних тренінгів тощо.

1. Підходи, основні напрями та принципи проектування навчального процесу

Сучасні пріоритети розвитку освіти зумовлюють потребу в підготовці юристів, здатних до творчої праці, професійного розвитку та вдосконалення, освоєння і впровадження нових освітніх технологій. Наша держава, проголосивши людину найвищою цінністю, стала на шлях втілення гуманістичних ідей у педагогічну теорію і практику. Тому підготовка юридичних кадрів у нинішніх умовах має забезпечувати оптимальні передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх її потенційних можливостей, здатності до творчості, спроможності приймати нестандартні і творчі, оперативні рішення. Відтак є важливою психолого-педагогічна підготовка.

Стратегічні орієнтири реформування вищої освіти в Україні окреслені в законах України «Про освіту», Національній доктрині розвитку освіти і в Державній національній програмі «Освіта: Україна XXI століття».

Кардинальне реформування освіти є важким іспитом для суспільства. Водночас збереження системи вищої освіти як найважливішого засобу демократизації суспільства, розвитку його духовного і технологічного потенціалу і входження у світову цивілізацію є життєвою необхідністю. Але традиційна освіта вже не в змозі забезпечити нові цілі і завдання суспільства, тому       необхідний перехід до нової парадигми освіти, у якій ідея інноваційних підходів, зміни пріоритетів і найважливіших орієнтирів уявляється визначальною.

Ми погоджуємося з думкою видатного педагога В.Д. Шадрикова, який наголошував на     необхідності подолати протиставлення науки і загальнолюдських цінностей, духовного життя і технократичної картини світу, державних цілей і соціальних процесів [18]. Така позиція виступає орієнтиром і для реалізації психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів.

Гуманістична       парадигма набуває випереджальних темпів у високорозвинених країнах світу, адекватно виражених у сучасних особливостях суспільного розвитку, характеризується реалізацією принципів   інформаційності та фундаменталізму.

Зазначимо, що поняття «парадигма» увів у науковий обіг Т. Кун у роботі «Структура наукових революцій» для визначення сукупності переконань, цінностей та технічних засобів, що забезпечують існування традиції. Парадигма проходить цикл від первинного становлення до зрілості і далі до моменту зміни наступною системою [9].

На методологічному рівні вибір парадигми та підходів визначає пріоритет принципів, що лежать в основі проектування процесу навчання. Розглянемо такі орієнтири, як системність, фундаменталізація, оптимізація, диференціація, індивідуалізація, зорієнтованість на практику, модернізація та інші.

Реалізація гуманістичної парадигми у вищій юридичній освіті передбачає виконання в освітньому процесі вищого навчального закладу таких завдань:

—         запропонувати майбутньому юристові системні знання про навколишній світ і людину;

—         зорієнтувати студента на практичне засвоєння майбутньої професійної діяльності;

—         забезпечити становлення особистісної і професійної культури юриста;

—         дати майбутньому юристу систему фундаментальних знань в обраній предметній галузі.

Отже, одним із принципів психолого-педагогічної підготовки фахівців у цілому і майбутніх юристів зокрема виступає принцип системності.

Принцип системності пов’язаний із системно-структурним підходом. В.П. Беспалько зазначає: «Основу розвитку педагогічної теорії на новому етапі складає системний підхід до розгляду явищ виховання і освіти [4, с. 12]». Це означає, що якщо необхідно піддати перебудові, модернізувати який- небудь процес або явище в освіті, їх слід розглядати як педагогічну систему.

Цілком погоджуємося з В.П. Бес- пальком, який вказує: «Будь-який процес, що протікає у певних умовах, у сукупності з цими умовами є системним. У системах вирізняють елементи — об’єкти і їх взаємодію, тобто структури і функції. Системи, у яких здійснюються педагогічні процеси, називаються педагогічними системами. Отже, системно-структурний підхід у педагогіці зводиться до того, що педагогіка як прикладна наука вивчає педагогічні системи, їх виникнення, існування і загибель як природничо-історичний процес [4, с. 25]».

Тому одним із головних напрямів модернізації сучасної освіти, у тому числі і юридичної, виступає систематизація психолого-педагогічної підготовки і її фундаменталізація [3]. Більше того, реформа в освіті повинна спиратися на посилення фундаменталізації і цілісності освіти на базі переходу у міждисциплінарну стадію. Актуальність фундаменталізації викликана тим, що в інформаційному суспільстві потрібні спеціалісти, які мають універсальні знання і навички, а також здатні адаптуватися до ціннісно-потребових інтересів суспільства. Важливою якістю сучасного спеціаліста стала готовність опановувати нові знання і технології, розширювати кругозір. На думку О.М. Новикова, «… вихідним пріоритетом повинно бути формування вільної і відповідальної особистості, здатної конструктивно працювати у проблемних ситуаціях, яка поєднує професійну компетентність із громадянською відповідальністю, яка має відповідний світоглядний кругозір і моральну свідомість. Саме «дефіцит» такої особистості виступає першопричиною усіх наших труднощів і лих [7]».

Фундаменталізація освіти насамперед ґрунтується на ідеї цілісності фундаментальної природничонаукової і гуманітарної освіти. У цьому сенсі актуальною проблемою вдосконалення юридичної освіти, на наш погляд, стає фундаменталізація психолого-педагогічної підготовки майбутнього юриста.

Завдяки фундаменталізації психолого-педагогічної підготовки майбутні правознавці у процесі навчання зможуть отримати необхідні для самоосвіти фундаментальні базові знання, сформовані в цілісну світоглядну позицію юриста. До фундаментальних психолого-педагогічних знань належать знання сутності законів, закономірностей, принципів навчання і виховання, розвитку і соціалізації особистості.

Фундаменталізація як освітня тенденція спрямована на створення узагальнюючого знання, своєрідного ядра і основи всіх уявлень. В освітньому процесі вищого навчального закладу таким ядром виступають дисципліни психолого- педагогічного спрямування.

Сутність принципу фундаменталізації полягає в тому, що кожна галузь знання є частиною всього комплексу пов’язаних з нею наук. Сучасному юристу необхідне знання наук, що формують світоглядну основу майбутньої професії: юридичної деонтології, педагогіки, психології, основ професійного спілкування, риторики, юридичної психології тощо.

Фундаменталізація освіти передбачає оптимізацію формування обсягу і змісту знань. Термін «оптимальний» означає найкращий для даних умов з урахуванням певних критеріїв. У ролі критеріїв оптимальності можуть виступати ефективність і час виконання поставлених завдань. У такому випадку під оптимізацією освітнього процесу розуміють цілеспрямований вибір педагогами найкращого варіанта побудови цього процесу, котрий забезпечує за визначений час максимально можливу ефективність виконання завдань освіти.

Проблема оптимізації освіти ретельно розробляється вітчизняною психолого-педагогічною наукою вже досить довгий час. Теоретичні основи оптимізації педагогічного процесу розробили М.О. Данилов, М.І. Скаткін, Л.В.Занков, І.Т. Огородніков, Г.І. Щукіна, Н.О. Мен- чинська, В.В. Давидов, М.І. Махмутов.

У якості основних критеріїв опти- мізації педагогічного процесу застосовують два показники: 1) отримання максимально можливих за даних умов результатів в освіті й розвитку учнів, 2) дотримання встановлених нормативів часових затрат на навчальну роботу. Таким чином, оптимізація освітнього процесу передбачає вдосконалення змісту освіти.

Отже, оптимізація тісно пов’язана з раціоналізацією праці викладачів і студентів і тому сприяє не лише поліпшенню практики виконання завдань навчання, але й зменшенню перевантаження учасників освітнього процесу. Йдеться про обсяг знань, який відповідно до концепції випереджальної професійної освіти визначають як «достатній мінімум» [12].

Важливими орієнтирами виступають також диференціація й індивідуалізація навчання. Враховуючи певні розбіжності в їх розумінні, доцільним є їх співвіднесення.

На сьогодні поняття «диференціація навчання» як засіб досягнення певної педагогічної мети не отримало однозначного теоретичного обґрунтування і реального втілення на практиці.

Терміну «диференціація навчання» в сучасній філософській, психологічній, педагогічній літературі надаються різноманітні значення — від структурування педагогічного процесу, поділу його на множину процесів (Г. Слотта) до ототожнення з поняттями індивідуалізації, індивідуального підходу (В.А. Крутецький, Т.І. Кутова ті ін.). Як вказує А.М. Авер’янов, коли існує цілий набір понять, що виражають одну й ту саму сутність (явище полісемантики), то відбувається збільшення і поглиблення знання цієї сутності [1].

На нашу думку, педагогічне значення індивідуалізації зумовлене специфікою педагогіки як науки прикладної, що визначає педагогічну діяльність як сферу особливої взаємодії суб’єктів. Тому індивідуалізація означає в педагогічному аспекті доцільно організований та здійснюваний суб’єктом процес і передбачає набуття людиною неповторної своєрідності.

Індивідуалізація пов’язана з такою організацією процесу навчання і виховання, яка спрямована на формування індивідуальності як самоцілі розвитку суспільства. На нашу думку, основою цього процесу виступає принцип реалізації ідеї самоцінності творчої індивідуальності і її самоідентифікації. Отже, поняття індивідуалізації може означати і принцип побудови процесу, і власне процес формування індивідуальності, у результаті якого він набуває соціально значущої своєрідності.

Значення терміну «диференціація» вужче. Диференціація — сторона процесу розвитку, пов’язана з розмежуванням, поділом цілого на частини, ступені, рівні [19, с. 177]. У філософії розрізняють функціональну диференціацію, у ході якої розширюється коло функцій, що 96 виконуються елементами системи, яка розвивається, і структурну диференціацію, що передбачає виокремлення в системі підсистем, які реалізують ті чи інші функції.

Принцип диференціації виступає основним психолого-педагогічним і організаційно-методичним принципом у сучасній освіті (навчанні). Для того, щоб показати диференціацію як систему, що лежить в основі всього навчального процесу, необхідно розмежувати такі поняття як «диференціація навчання» і «диференційований підхід» у навчанні.

У першому випадку йдеться про комплекс організаційних заходів, соціально-економічних, правових аспектів навчання, які створюють статус навчального закладу; у другому випадку — про технології індивідуального підходу до учнів з метою визначення рівня їх здібностей і можливостей, їх професійної спрямованості, максимального розвитку кожної особистості на всіх етапах навчання.

Принцип диференціації підготовки передбачає врахування потреби в індивідуальних освітніх траєкторіях студентів, що забезпечує індивідуалізацію навчання і виховання.

Побудова системи принципів навчання, згідно з Ю.К. Бабанським, має бути підпорядкована структурі ланок навчально-виховного процесу: у кожній ланці виокремлюються домінуючі принципи, у реалізації яких важливу роль відіграє диференціація навчання [2]. Цілком поділяючи підхід автора, розглянемо надалі ті з них, конкретизація яких у контексті експірієнтально-рольового підходу до реалізації психолого-педагогічної підготовки нам уявляється особливо актуальною.

Означимо його як принцип зв’язку навчання з практикою, який передбачає врахування у процесі навчання впливу середовища. Цей принцип, на наш погляд, може слугувати основою для адаптації засвоєння та ситуаційного сприймання.

Принцип зорієнтованості навчання на практику є усталеним у дидактиці, проте, як зазначає Л.І. Даниленко, недоліком підготовки студентів до професійної діяльності залишаються недостатні їх уміння вільно використовувати здобуті  знання для виконання практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій [5].

Диференційоване навчання в аспекті цього принципу здійснюється у визначенні особливостей соціального оточення навчального закладу і відповідною побудовою навчально-виховного процесу. В умовах упровадження Болонських ініціатив зв’язок з практикою може розглядатися і як урахування соціального запиту на модель фахівця, виходячи з якого студенти можуть обирати індивідуальні освітні траєкторії на основі певного набору пакетів елективних (вибіркових) дисциплін та власних нахилів, здібностей та інших індивідуально-психологічних і соціально-психологічних особливостей.

Важливу роль відіграє диференційоване навчання у зв’язку з реалізацією принципу доступності навчання, оскільки дає змогу раціональніше підходити до врахування індивідуальних особливостей учнів.

На різних стадіях планування і розвитку педагогічного процесу диференціація виступає як етап виконання будь-якого навчально-виховного завдання або досягнення мети. У рамках такого етапу диференціація виступає як принцип.

Цей принцип є одним з основних при створенні системи психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів, оскільки дає можливість обґрунтування системи навчання через досвід (практику, практико-зорієнтоване, у нашому дослідженні — експірієнтально-рольове навчання). Саме психолого-педагогічна підготовка здатна забезпечити диференціацію навчання, показати можливості і переваги диференційованого підходу до навчання майбутнім юристам, надати можливість диференційованого підходу до вибору конкретної юридичної професії, окрім того — можливість опанування студентами знань, умінь, навичок диференційованого підходу до виконання професійних завдань та ситуацій.

Сукупність принципів системності, фундаментальності, оптимізації, диференціації, індивідуалізації, зв’язку з практикою забезпечують модернізацію освіти.

2. Загальнопедагогічні орієнтири вдосконалення підготовки майбутніх юристів

Модернізувати означає зробити сучасним, змінити відповідно до вимог сучасності, запроваджуючи різні вдосконалення. Отже, модернізація освіти — процес оновлення системи освіти, складова частина процесу модернізації суспільства, у якому здійснюється перехід від індустріального до інформаційного суспільства.

На нашу думку, модернізація юридичної освіти — це процес оновлення, насамперед, змісту і технології освітнього процесу у вищих навчальних закладах, що готують юристів.

Зміст юридичної освіти є відображенням найважливіших змін буття людини, у тому числі у сфері освіти. Сутнісна характеристика такого відображення — цілісність картини світу і людини в ньому, що досягається комплексом психолого-педагогічних       дисциплін, які взаємодіють на базі філософсько-антропологічної орієнтації.

Розглянуті загальнопедагогічні орієнтири можуть бути конкретизовані в руслі системного, особистісно зорієнтованого, акмеологічного, компетентісного та інших підходів, синтез яких надасть можливість створення педагогічних систем, що побудовані на засадах гуманістичної парадигми освіти, відповідають завданням фундаменталізації, оптимізації, інформатизації та іншим сучасним вимогам щодо технологічності навчання.

Синергетичність як світогляд і підхід, обстоюваний В.С. Лутаєм [11], дав нам змогу концептуалізувати експірієнтально-рольовий підхід до психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів, що виступає предметом наступних публікацій автора.

Загальнопедагогічними орієнтирами вдосконалення психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів виступають гуманістична парадигма освіти, фундаменталізація, модернізація вищої освіти на основі актуалізації диференціації, індивідуалізації, зорієнтованості на практику. Це дозволяє обрати в якості первинної дослідницької настанови принципи, виходячи з яких доцільно здійснювати аналіз психолого-педагогічних компонентів професійної підготовки майбутніх юристів, їх відповідність психолого-педагогічним аспектам юридичної діяльності та відображення усіх цих аспектів у практиці психолого-педагогічної підготовки майбутніх правознавців в університетах України. Це такі принципи: універсальності (повноти набору дисциплін, що забезпечують базову підготовку в єдності з професійною та спеціалізованими освітніми програмами); інтегративності (міждисциплінарна кооперація наукових досліджень і навчальних предметів, змістова і структурно-функційна єдність навчального процесу); цілісності картини світу, що відтворюється комплексом дисциплін на основі єдності мети, взаємодоповнюваності змісту і єдності вимог; фундаментальності (наукова обґрунтованість і висока якість загальної та професійно зорієнтованої, практико-зорієнтованої          психолого-педагогічної підготовки); технологічності (оволодіння різноманітними технологіями); варіативності (гнучке поєднання обов’язкових курсів і вибіркових (елективних) дисциплін за вибором із широким спектром спеціалізованих навчальних предметів психолого-педагогічного та інших профілів, багатоманітність алгоритмів навчання, індивідуальних навчальних траєкторій відповідно до індивідуальних можливостей студентів, вільний вибір обсягу, темпів і форм освіти); багаторівневості (підготовка на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях (бакалавр, спеціаліст, магістр) вищої освіти.

Висновки

У державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) зазначено, що вища освіта спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначити темпи і рівень науково-технічного, економічного й соціально-культурного прогресу, формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства. Вона має стати могутнім чинником розвитку духовної культури українського народу, відтворення продуктивних сил України. Важливою є проблема формування у майбутніх юристів належного праворозуміння, поваги до права, усвідомлення його позитивних явищ, усвідомлення того, що без права не можуть бути впорядковані взаємовідносини в суспільстві.

Психологічно підготувати до майбутньої професійної діяльності можливо, тільки удосконаливши процес навчання майбутніх юристів, тобто піднявши його на рівень академічної підготовки, поєднавши теоретичні знання з практикою. Професійна підготовка майбутніх юристів передбачає здійснення навчальної та позанавчальної діяльності, яка спрямована на виконання низки освітньо-виховних завдань.

Список використаної літератури

1. Аверьянов А.Н. Системное Познане мира: Методологические проблемы / А.Н. Аверьянов. — М.: Политиздат, 1985. — 263 с.
2. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса / Ю.К. Бабанский — М.: Исскуство, 1982. — 198 с.
3. Балханов В.А. Встреча с прошлым и будущим (наука и фундаментализация образования в контексте целостного мировоззрения) / В.А. Балханов. — Улан- Удэ: Издательство БГУ, 2002. — 234 с.
4. Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем / В.П. Беспалько. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1977. — 304 с.
5. Даниленко Л.І. Управління іннова-ційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах [Текст]: дис. доктора пед. наук: 13.00.01 / Л.І. Даниленко — К., 2004. — 487 с.
6. Ильин В.А. Педагогическая культура будущего юриста и ее становление в процессе профессионального образования [Текст]: дис. канд. пед. наук 13.00.08. / B. А.      Ильин. — Владимир, 2000. — 228 с.
7. Иншаков О. В. Высшее образование: Синтез науки и искусства в контексте культуры XXI века // Искусство, образование, наука в преддверии ІІІ тысячелетия: Тез. докл. междунар. науч. конгресса / О.В. Иншаков. — Волгоград, 1999. — С. 16.
8. Козаков В.А. Психолого-педагогічна підготовка в непедагогічних університетах: монографія / В.А. Козаков. — К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2003. — 140 с.
9. Кун Т.С. Структура научных революций / Т.С.Кун; [пер. с англ. И.Э. Налетова]. — М.: Прогресс. — 1977. — 300 с.
10. Кустов П.В. Психолого-педагогическая подготовка слушателей в ВУЗе МВД России как руководителей подразделений органов внутренних дел [Текст]: дис. канд. пед. наук: 13.00.08. / П.В. Кустов. — СПб., 2003. — 222 с.
11. Лутай С.Ф. Філософія сучасної освіти: Навчальний посібник / C. Ф. Лутай — К.: ДАККО, 1996. — 256 с.
12. Новиков А.М. Методология образования /А.М. Новиков. — М.: Эгвес, 2002. — 320 с.
13. Пелипчук С.М. Педагогічні умови формування суб’єктності майбутніх юристів у процесі вивчення психолого- педагогічних дисциплін: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.04./ С.М. Пелипчук. — К., 2007. — 23 с.