Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічна аспекти функціонування валютного ринку.

1.1. Міжнародний валютний ринок й основні світові валюти.

1.2. Учасники валютного ринку.

1.3. Функції валютного ринку.

1.4. Види валютних ринків.

1.5. Попит, пропозиція на валютному ринку й рівноважний обмінний курс.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану валютного ринку в Україні.

2.1. Дослідження механізму інтеграції національного валютного ринку до світового валютного ринку.

2.2. Валютний ринок та механізм його регулювання в Україні.

2.3. Сучасний стан та аналіз валютного ринку в Україні.

Розділ 3. Перспективи розвитку національного валютного ринку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Вивчення валютного ринку ґрунтується на теорії ринкового попиту і пропозиції. Однак стосовно валютного ринку теорія попиту і пропозиції використовується з істотними змінами, оскільки валюта є особливим товаром. Валютний ринок підкоряється законам конкуренції. Поведінка його учасників визначається бажанням максимізувати свої прибутки, граючи на різниці валютних курсів. Розмір цих прибутків залежить від сполучення широкого кола політичних і економічних ризиків. За певних умов поведінка учасників валютного ринку призводить до значних коливань валютного курсу і до дестабілізації валютного ринку.

Генезис створення та функціонування національної валюти, валютного ринку та валютно-курсового регулювання в Україні перебуває у процесі постійних професійних і наукових дискусій щодо реальної, номінальної, ефективної вартості грошової одиниці, механізмів формування та регулювання валютного курсу, а також стосовно функцій, які він повинен виконувати у національній економіці. Саме тому теоретико-методологічна аргументація оптимальної взаємодії курсоутворення та темпів зростання ВВП, споживчих цін, сукупного попиту, процентних ставок, інфляційних очікувань, що обумовлює як динаміку зовнішньої торгівлі, руху іноземних інвестицій та міжнародної міграції робочої сили, так і в цілому визначає детермінанти глобального економічного розвитку на рубежі тисячоліть, постає вкрай актуальним завданням наукового пошуку.

Метою дослідженняє розробка підходів до формування механізму інтеграції України до світового валютного ринку та аналіз особливостей функціонування валютного ринку в Україні. Дослідження поставленої мети здійснювалось через вирішення наступних задач науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

· проаналізувати динаміку та тенденції розвитку світового валютного ринку і валютного ринку України в умовах розвитку процесів макроекономічної стабілізації;

· дослідити особливості сучасного стану функціонування валютного ринку в Україні;

· здійснити прогноз подальшого розвитку національного валютного ринку у відповідності до напрямів формування державної макроекономічної політики в умовах інтеграції України до світової валютної системи.

Об’єктом дослідження є світовий та національний валютні ринки в контексті посилення інтеграційної взаємодії національних економік та розвитку інтеграційних процесів.

Предметом дослідженняє організаційно-економічні засади процесу формування та розвитку валютного ринку України.

Розділ 1. Теоретико-методологічна аспекти функціонування валютного ринку

1.1. Міжнародний валютний ринок й основні світові валюти

Національні валютні ринки, що обслуговують рух грошових потоків усередині країни, інтегровані у світовий валютний ринок, на якому здійснюють валютні операції та розрахунки, пов’язані з міжнародним рухом товарів, послуг і капіталів.

Міжнародний валютний ринок FOREX (Foreign Exchange Market) являє собою сукупність операцій купівлі-продажу іноземної валюти, і надання позичок на конкретних умовах (сума, обмінний курс, процентна ставка) з виконанням на певну дату.

FOREX — найбільший ринок у світі, він становить за обсягом до 90% усього світового ринку капіталів. Учасники цього ринку протягом 24 год на добу купують і продають валюту, укладаючи угоди всього за декілька секунд у будь-якій точці земної кулі. Об'єднані в єдину глобальну мережу супутниковими каналами зв'язку за допомогою сучасних комп'ютерних систем, вони створюють обіг валютних коштів, що у сумі за рік перевищує більш ніж в 10 разів загальний річний валовий, національний продукт всіх держав світу.

На сьогодні сформовані такі найбільші регіональні валютні ринки:

— Європейський (із центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюриху);

— Американський (із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);

— Азіатський (із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

Валютні операції забезпечують економічні зв'язки між учасниками різних ринків, що перебувають по різні боки державних кордонів: міждержавні розрахунки, розрахунки між фірмами з різних країн за поставлені товари і послуги, іноземні інвестиції, міжнародний туризм і ділові поїздки. Без валютообмінних операцій ці види економічної активності не могли б існувати. Але гроші, що є тут інструментом, самі стають товаром, тому що попит та пропозиція по операціях з кожною валютою в різних ділових центрах змінюється в часі, а отже, змінюється й ціна кожної валюти, причому швидко й в непередбаченому напрямі.

Під час роботи на валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) і наявною валютою (банкнотами). Так, безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є не що інше, як залишки на рахунках в іноземній валюті. Тут потрібні платежі переводять з одного рахунку на інший за допомогою бухгалтерських записів. При торгівлі банкнотами валюта фізично переміщується у просторі. При цьому підвищуються витрати на транспортування, охорону, страхування і збереження валюти, що збільшує спред по котируваннях іноземних банкнот (див. табл. 1.1) [9, c. 85-86].

Міжнародна валютна система сьогодні ґрунтується на режимі плаваючих валютних курсів: ціну валюти визначає насамперед ринок, попит і пропозиція валюти на валютному ринку. Тому валютний курс постійно змінюється залежно від співвідношення попиту й пропозиції, він то зростає (валюта дорожчає), то знижується. Отже, виникає ситуація, коли валюту можна купити дешевше й через якийсь час продати її дорожче, одержавши при цьому так званий спекулятивний прибуток.

Головними валютами, на частку яких припадає основний обсяг всіх операцій на ринку FOREX, є сьогодні долар США, євро, японська єна JPY), швейцарський франк (CHF) і англійський фунт стерлінгів (GBP). До появи валюти євро більшу частку ринку охоплювала німецька марка (DEM).

Долар США (USD) став провідною світовою валютою після Другої світової війни. Сьогодні долар є універсальним платіжним засобом в міжнародному бізнесі, а також об'єктом міжнародних інвестицій.

Долар займає, за різними оцінками, частку від 50 до 61 відсотка в міжнародних резервах центральних банків, що становлять суму до 1 трильйона доларів. Він є загальновизнаною базовою валютою при котируванні інших валют. Долар бере участь одна зі сторін у близько 80% всіх трансакцій на ринку FOREX.

Японська єна (JPY) у післявоєнний час була на рівні 360 єн за один американський долар, потім її курс підвищився до понад 80 єн за долар США в 1995 p., після чого її рівень знову суттєво знизився приблизно до 123 єн за долар в 2007 році. Значно поступаючись долару як резервна валюта й інструмент міжнародних розрахунків, єна проте залишається однією з головних валют на міжнародних фінансових ринках.

Англійський фунт стерлінгів (GBP). Англійський фунт стерлінгів був провідною світовою валютою до Першої світової війни; суттєво послабив свої позиції в період до початку Другої світової війни, і остаточно поступився своїм лідерством долару США після Другої світової війни.

До 50% транзакцій за участю фунта відбуваються на ринку Лондона. На глобальному валютному ринку він займає близько 14%.

Фунт дуже чутливий до даних щодо ринку праці й інфляції в Англії, а також до цін на нафту [3, c. 66-68].

Швейцарський франк (CHF). Обсяги угод за участю швейцарського франка істотно нижчі, ніж з іншими розглянутими валютами. Швейцарський франк був дуже мінливим відносно німецької марки. Але з появою євро мінливість курсу франка стосовно євро стала значно нижчою. Швейцарський Національний Банк проводить політику, спрямовану на координування фінансових умов у Швейцарії та євро-регіоні. Так, наприклад, у день зниження процентних ставок Європейським Центральним Банком, Швейцарський Національний Банк через 20 хв. оголошує про зниження своєї процентної ставки.

Нова валюта євро (EUR), що з'явилася 1 січня 1999 року, об'єднала 11 європейських націй у потужніший економічний блок світу, на частку якого припадає майже п'ята частина глобального випуску товарів і послуг світової торгівлі. Але, незважаючи на всі спроби центральних фінансових установ європейського валютного союзу стабілізувати нову європейську валюту, на сьогоднішній день вона залишається досить мінливою.

Отже, валютний ринок — це система стійких економічних і організаційних відносин по операціях купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Іншими словами — це особливий ринок, на якому здійснюють угоди купівлі-продажу валюти, тобто обміну валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним номінальним валютним курсом. Номінальний валютний (обмінний) курс — це відносна ціна валют двох країн, або валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни. Коли використовують термін «валютний курс», то йдеться про номінальний обмінний курс.Валюта — це не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціювання, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові та кредитні відносини. Отже, гроші, що використовують в міжнародних економічних відносинах, стають валютою. Є стандартні міжнародні позначення валют, якими користуються в операціях на валютних ринках. В інформаційній системі REUTERS кожен об'єкт одержує свій спеціальний код (RIC — Reuters Information Code), за яким можна знайти в системі будь-яку пов'язану з об'єктом інформацію. Нижче ми наводимо коди RIC і назви для найпоширеніших валют (див. табл. 1.2). В економічній літературі розрізняють такі види валют (табл. 1.3) [2, c. 62-64].

Вільно конвертована валюта — це національна валюта тих країн, у зонах яких відсутні обмеження на обертання валюти в усьому світі.

Частково конвертована валюта — це валюта тих країн, в яких зберігаються обмеження щодо визначеного кола міжнародних операцій: не вільне ввезення, розрахунок тощо (китайський юань, індійський рупій, турецька ліра, єгипетський фунт).

Неконвертована — це валюта тих країн, де діють різні обмеження: країна проти ввезення-вивезення валюти[6, c. 72].

1.2. Учасники валютного ринку

Учасниками валютного ринку є центральні та комерційні банки, валютні біржі, брокерські агентства, міжнародні корпорації, фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції, інвестиційні фонди тощо.

Основні учасники валютного ринку — це комерційні банки, що не тільки диверсифікують свої портфелі за рахунок іноземних активів, але й здійснюють валютні операції від імені фірм, що виходять на зовнішні ринки як експортери та імпортери.

До послуг банків і небанківських фінансових інститутів звертаються й індивідуальні учасники валютного ринку, наприклад, туристи, які подорожують за межі своєї країни; особи, які одержують грошові перекази від родичів, які проживають за кордоном; приватні інвестори, які вкладають капітал в іноземну економіку. Особиста участь у валютних операціях приватних осіб постійно зростає [6, c. 73].

1.3. Функції валютного ринку

Валютний ринок насамперед забезпечує валютно-кредитне і розрахункове обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютні операції, пов'язані з інвестуванням капіталу за межі національної економіки.

Крім цього, валютний ринок дає можливості хеджування, тобто страхування валютних ризиків. При хеджуванні економічні агенти, бажаючи зменшити ризик, пов'язаний із коливаннями валютного курсу, що можуть робити негативний вплив на їхній капітал, прагнуть позбутися чистих зобов'язань в іноземній валюті, тобто досягти балансу між активами і пасивами у валюті.

Валютний ринок дозволяє здійснювати валютні спекуляції, тобто «грати» на майбутній ціні валюти. Поведінка учасників валютного ринку, які бажають одержати максимальний виграні від валютної операції, залежить від різниці між процентними ставками на національному та іноземному грошовому ринку, а також від очікуваних змін валютного курсу.

Загальне правило для спекулятивних операцій в іноземній валюті полягає в тому, що їхня прибутковість залежить від того, наскільки валюта впаде в ціні понад різницю у процентних ставках по депозитах у національній та іноземній валюті. Однак спекулятивні операції будуть прибутковими лише в тому разі, якщо учасникам ринку правильно вдасться спрогнозувати очікувані зміни валютного курсу [10, c. 57-58].

1.4. Види валютних ринків

Одним із найбільших валютних ринків є ринок спот, або ринок негайного постачання валюти (протягом 2-х робочих днів).

Економічні агенти також можуть скористатися послугами термінового валютного ринку. Якщо учаснику валютного ринку буде потрібно купити іноземну валюту через певний період часу, він може укласти так званий терміновий контракт на покупку цієї валюти. До термінових валютних контрактів належать форвардні контракти, ф'ючерсні контракти та валютні опціони. Як форвардний, так і ф'ючерсний контракти являють собою угоду між двома сторонами про обмін фіксованої кількості валюти на визначену дату в майбутньому за заздалегідь обговореним (терміновим) валютним курсом. Обидва контракти обов'язкові до виконання. Розходження між ними в тому, що, по-перше, форвардний контракт укладається поза біржею, а ф'ючерсний контракт купується і продається тільки на валютній біржі з дотриманням визначених правил за допомогою відкритої пропозиції ціни валюти голосом. Це приводить до то-го, що терміни виконання ф'ючерсних контрактів прив'язані до конкретних дат і стандартизовані за термінами, обсягами і умовами поставки. У випадку форвардних контрактів термін і обсяг угоди визначається за взаємною домовленістю сторін. По-друге, ф'ючерсні операції проводяться з обмеженим колом валют (наприклад, долар США, евро, японська єна, фунт стерлінгів тощо), а при формуванні форвардного контракту коло валют значно ширше. По-третє, ф'ючерсний ринок є доступним як для значних інвесторів, так і для індивідуальних інвесторів.

Доступ на форвардні ринки для невеликих фірм обмежений. Це пов'язане з тим, що мінімальна сума для укладання форвардного контракту в більшості випадків становить 500 тис. дол. США. По-четверте, ф'ючерсні операції на 95% закінчуються укладанням офсетної (зворотної) угоди, при цьому реальної поставки валюти не відбувається, а учасники цієї операції отримують лише різницю між початковою ціною укладання угоди та ціною, що склалася на день укладання зворотної угоди. При форвардах до 95% всіх угод закінчуються поставкою валюти по контракту [11, c. 25-26].

Валютний опціон — це контракт, цінний папір, що надає право (але не зобов'язання) одному з учасників угоди купити або продати визначену кількість іноземної валюти за фіксованою ціною протягом деякого періоду часу. Покупець опціону виплачує премію його продавцю замість його зобов'язання реалізувати вищевказане право. Розрізняють колл-опціони (опціон покупця), і пут-опціони (опціони продавця). Колл-опціон дає право його власнику купити певний актив у майбутньому за ціною, зафіксованою в теперішній момент часу. Пут-опціон відповідно дає право на продаж валюти за тими самими умовами. Розрізняють також європейські опціони — опціони, які можуть бути виконані тільки в день закінчення терміну дії контракту, і американські опціони, які дають право купити чи продати актив в будь-який час до дня закінчення дії контакту. Оскільки в разі американських опціонів продавець має більш високий ризик, за них, як правило, платиться і більш висока премія, ніж за європейські опціони. На відміну від форвардних і ф'ючерсних контрактів валютні опціони дають можливість обмежити ризик, пов'язаний із несприятливою зміною курсів валют.

Терміновий валютний курс складається з курсу спот на момент укладання угоди і премії або дисконту, тобто націнки або знижки, залежно від процентних ставок у цей момент. Валюта з вищою процентною ставкою буде продаватися на форвардному ринку з дисконтом стосовно валюти з нижчою процентною ставкою. І, навпаки, валюта з нижчою процентною ставкою буде продаватися на форвардному ринку з премією стосовно валюти з вищою процентною ставкою. У міжнародній практиці поряд із різницею у процентних ставках використовується відсоток по депозитах на міжбанківському лондонському ринку, тобто ставка.

Валютний арбітраж — це операція з валютами, що полягає в одночасному відкритті однакових чи різних за термінами протилежних позицій на одному чи декількох взаємопов'язаних фінансових ринках задля отримання гарантованого прибутку за рахунок різниці в котируваннях. Розрізняють просторовий валютний арбітраж (передбачає отримання прибутку за рахунок різниці курсу валют на двох різних ринках) і терміновий (часовий) валютний арбітраж — отримання прибутків за рахунок різниці курсів валют у часі. Також існує валютно-процентний арбітраж — базується на використанні відмінностей у процентних ставках за угодами, що здійснюються в різних валютах [13, c. 17-19].

1.5. Попит, пропозиція на валютному ринку й рівноважний обмінний курс

Курс тієї або іншої валюти визначається взаємодією попиту і пропозиції на валютному ринку.

Пропозиція на валютному ринку є запасом валюти, який може бути запропонований для обміну на іншу валюту за певного обмінного курсу. Попит є запасом певної валюти, який може бути куплений на кількість іншої валюти, запропонованої для обміну, за певного обмінного курсу. Отже, рівноважний валютний курс — це співвідношення пропозицій валют для обміну на певний момент часу. Резиденти обмінюють національну валюту на іноземну для імпорту товарів і послуг, проводять здійснення закордонних інвестицій, виплати доходів і трансфертів нерезидентам. Іноземна валюта пропонується для обміну на внутрішню валюту певної країни задля придбання її товарів та послуг (експорту), інвестування коштів в активи цієї країни, виплати доходів та трансфертів її резидентам.

Валютний ринок може бути показаний у формі моделі попиту і пропозиції двох валют, наприклад, гривні та долара (рис. 1.1). Припустимо, що долар — єдина валюта міжнародних розрахунків між резидентами та нерезидентами України. Але купувати товари та послуги за долари можна і в інших країнах.

Опишемо ринок іноземної валюти за допомогою графіка (рис. 1.1) у координатах валютного курсу (вертикальна вісь) і кількості іноземної валюти (горизонтальна вісь). В аналізі будемо виходити з припущення, що іноземна валюта використовується тільки в угодах по імпорту або експорту товарів і послуг, а також, що по завершенню всіх експортно-імпортних операцій резиденти хочуть мати на руках свою власну валюту.

З цього випливає, що імпорт створює попит на іноземну валюту й одночасно пропозицію національної валюти. Експорт створює пропозицію іноземної валюти в цій країні й одночасно попит на її валюту за кордоном.

Припустимо, що на ринок іноземної валюти виходять українські імпортери й експортери, що ведуть торгівлю із США. Крива попиту на долари (MM) має негативний нахил: чим вищий курс долара (відповідно нижчий курс гривні), тобто чим більше гривень коштує один долар, тим менший попит на долари з боку імпортерів, оскільки американські товари стають дорожчими для українців [14, c. 6-7].

Крива пропозиції доларів (ЕЕ) має позитивний нахил: чим вище курс долара (відповідно нижче курс гривні), тим більший попит на українські товари, тому що вони стають дешевшими для іноземців. Криві MM і ЕЕ будуються для заданих рівнів цін і постійних обсягів сукупного попиту в обох країнах.

Є дві протилежні системи валютних курсів — система Вільно плаваючих, або гнучких валютних курсів, і система фіксованих валютних курсів.

За системи вільно плаваючих валютних курсів Центральний банк не втручається в діяльність валютного ринку і рівноважний валютний курс встановлюється в точці перетину кривих попиту і пропозиції.

Рівноважний валютний курс може змінюватися під дією ряду чинників. Так, зростання попиту з боку зовнішнього світу на товари цієї країни приведе до зростання попиту на валюту цієї країни і відповідно до збільшення пропозиції іноземної валюти при даному рівні валютного курсу (крива ЕЕ в цьому разі зміститься вправо до положення Е). Унаслідок валюта цієї країни подорожчає (рис. 1.2).

нк України зафіксував курс гривні на рівні 5,10 гривні за долар, за більш високого рівноважного значення в 5,05 гривні за долар, то в цьому випадку пропозиція доларів або попит на гривні на валютному ринку буде вищою, ніж попит на долари або пропозиція гривень (рис. 1.3). Таке становище на валютному ринку свідчить про наявність позитивного сальдо балансу поточних операцій. Найчастіше фіксований курс встановлюється Центральним банком як максимальний (є) й мінімальний (є) курс, у рамках яких центральний банк зобов'язується утримувати ринковий курс внутрішньої валюти протягом певного часу.

Центральний банк дозволяє ринковому курсу вільно коливатися під впливом попиту й пропозиції у межах курсового коридору. Але якщо рівноважний курс відхиляється за межі фіксованих курсів, Центральний банк здійснює валютні інтервенції або проводить інші операції на відкритому ринку, які повертають рівноважний курс у межі курсового коридору.

Якщо рівноважний курс перевищує верхню межу курсового коридору, Центральний банк вживає заходів, які збільшують пропозицію внутрішньої валюти або зменшують пропозицію іноземної [11, c. 26-27]:

1) купує депозити в іноземній валюті за депозити у внутрішній валюті й тим самим збільшує офіційні валютні резерви (валютна інтервенція);

2)викупає зобов'язання уряду (казначейські векселі, облігації тощо) у комерційних банків, фірм і домогосподарств;

3)знижує облікову ставку та збільшує кредити комерційним банкам;

4) знижує резервні вимоги за поточними депозитами у національній валюті; скасовує прямі обмеження за кредитами в національній валюті;

5) встановлює обмеження за кредитами і депозитами в іноземній валюті.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану валютного ринку в Україні

2.1. Дослідження механізму інтеграції національного валютного ринку до світового валютного ринку

Формування світового ринку, розвиток регулярних міжнародних економічних зв’язків, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків, посилення концентрації банківського капіталу стали важливими передумовами виникнення у XIXстолітті та подальшого розвитку валютних ринків.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно здійснювати операції по купівлі-продажу валюти. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого додатку до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Найпоширенішою міжнародною торгівельною валютою залишається долар США, за допомогою якого здійснюється 2/3 обсягу міжнародної торгівлі (для порівняння: до впровадження євро у 2002 році обсяги міжнародної торгівлі із використанням долару складали 80% від усього обсягу). До впровадження євро близько 16% світової торгівлі здійснювалось у німецьких марках, 6% – у англійських фунтах стерлінгів, близько 5% – у французьких франках, 4% – в японських ієнах та 6-7% – у валютах інших країн[4, c. 112-114].

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов’язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. Подолавши фінансову кризу 1998 року з мінімальними втратами, після девальвації гривні українська економіка отримала поштовх до зростання у зовнішньому секторі.

Так, ВВП України за 2003 рік склав 263228 млн. гривень у фактичних цінах (49361,1 млн. дол. США за середньорічним курсом 5,3327 грн./дол. США), експорт товарів та послуг за 2003 рік становив 27328,2млн. дол. США, імпорт – 24409,2млн. дол. США, а тому спостерігалось позитивне торгівельне сальдо у розмірі 2919,0 млн. дол. США. Приплив іноземних інвестицій в Україну станом на 01.01.2004р. склав 6657,6 млн. дол. США, що на 163,5 млн. дол. США більше, ніж у 2002 році.

Динаміка обмінного курсу долару до євро на світовому та національному ринках постає важливим елементом аналізу. Це свідчить про те, що Україна не стоїть осторонь процесів, що відбуваються на світовому валютному ринку, але якщо брати не середньомісячний, а щоденні показники обмінних курсів, то буде простежуватися запізнення реакції валютного ринку України приблизно на 5-7 днів від зміни стану світового ринку. Встановлення цього, на мою думку, створює передумови для отримання додаткових вигоди для української економіки.

Міжнародний валютний фонд є найбільшим донором України, що діє на державному рівні і надає фінансування з метою покриття дефіциту платіжного балансута формування засад ринкової економіки.МВФ виставляє умови, виконання яких є необхідним не лише для отримання кредитів фонду, а й для співпраці з іншими міжнародними валютно-кредитними організаціями. Група Світового банку, Європейський банк реконструкції й розвитку, Європейський Союз також фінансують програми в Україні. Однак зрозуміло, що підходи міжнародних фінансових організацій містять як переваги на шляху поліпшення економічного клімату в Україні, так і мають суттєві недоліки, головним чином – неточність і неглибокість деяких порівнянь.

Так, при зростанні державних витрат, щоб не викликати інфляцію, повинна зростати і облікова ставка, що стримувала б зростаючу пропозицію грошей у стабільній економіці, але оскільки економіка України є зростаючою із середньорічним темпом приросту (наприклад, 7,2% у 2003 році) і рівнем інфляції нижче 6% на рік, то можна зробити висновок, що зростаюча пропозиція грошей, викликана зниженням ставки НБУ й одночасно зростанням його золотовалютних запасів, поглинається зростаючою економікою, у тому числі збільшенням видатків.

Методика розрахунку валютного захисту полягає в тому, щоб розрахувати такий рівень валютного курсу, який би забезпечив випереджання зростання цін на імпортовану продукцію (відносно загального зростання цін в економіці), яке еквівалентне фактично випереджанню зростання ціни імпорту, викликаного різким підйомом мита на імпорт [5, c. 28-30].

У загальному вигляді розрахункова тотожність має вигляд:,

Взявши до уваги сучасні тенденції на валютному ринку України, можна зробити такий висновок: конкурентоспроможність європейських товарів на національному ринку знижується (тобто імпорт з країн ЄС, а також з країн, де основною грошовою одиницею при міжнародних розрахунках є євро, падає), а ринки ЄС стають більш привабливими для українських виробників через свої високі ціни, оскільки курс гривні чітко прив’язаний до долару США, який зараз як на світовому, так і на національному ринках є дешевшим за євро приблизно на 25%.

Таким чином, аналіз динаміки розвитку світового та національного валютних ринків, запропоновані модель оцінки збалансованості валютної, грошової та бюджетної політики України та методика розрахунку валютного захисту національної економіки свідчать про необхідність удосконалення державної політики в валютно-фінансовій сфері [1, c. 28].

2.2. Валютний ринок та механізм його регулювання в Україні

За останні роки в економіці і банківський системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. Система валютних розрахунків між різними суб'єктами господарювання, забезпечення безперервності платежів та залучення валютних коштів є найважливішими умовами нормального функціонування економіки. Діяльність банків в сучасних умовах вимагає нових підходів до рішення питань удосконалення і розвитку валютних операцій. Перед банківською системою постає задача сприяти активізації попиту населення на банківські послуги. Щоб забезпечити виконання цього завдання, необхідно створити такі умови, щоб кожен споживач міг отримати надані послуги в зручний час, в обраному їм місці і з мінімальними витратами.

Банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворювання їх у реальний капітал. Банки це саме та галузь, яка повинна бути спрямована на прогнозування економічної кон’юнктури, найшвидше реагувати на будь-які зміни фінансового ринку. Сьогодні не має самостійних суб’єктів будь-якої галузі економіки, фінансова діяльність яких не перебувала б в постійній взаємодії з банківською діяльністю.

Правові засади валютного регулювання в Україні закладено Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. №15-93, згідно якого Національний банк України (НБУ) визнано головним валютним органом країни, що визначає валютну політику, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам, організує валютний контроль на території України. Розширення валютних відносин банків потребують удосконалення питань бухгалтерського обліку в банках, організація якого повинна враховувати принципи діяльності банків, а саме: принцип прибутковості; принцип ризикованості банківських операцій; принцип платності банківських ресурсів.

Валюта України є єдиним законним засобом платежів на території України, що приймається для оплати будь-яких потреб і зобов’язань. Ця норма встановлена Декретом КМУ “Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні ”[4, c. 114-116].

Особливо важливим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору й дій власника валюти. Ступінь зрілості валютного ринку визначається не лише масштабами валютних операцій, а й його здатністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Важливо враховувати й те, що свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе в процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, що реалізуються у відповідному доході. Цей доход буває безпосереднім або опосередкованим. Його зміст може виявитися не в перебігу обмінної процедури, а на наступних ступенях господарської діяльності, яке придбано за кошти, отримані в результаті валютної операції. Та суть справи і в цьому випадку не змінюється: отримання доходу є визначальною мотивацією дій суб'єктів валютного ринку.

Це потрібно чітко усвідомлювати. Ніхто не звертається до валютного ринку заради споглядального інтересу. Мотивацією є інтерес матеріальний, економічна потреба. Тому, звертаючись до цієї економічної інституції, слід чітко собі уявляти, що валютний ринок не є установою благодійною. Йому притаманні атрибути будь-якого ринку. Йдеться, принаймні, про дві речі.

По-перше, маємо враховувати, що валютний ринок виступає завжди як конкурентний ринок. Конкуренція є інструментом одержання доходу. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання якнайбільшого доходу.

По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валютного ризику. Йдеться не лише про суто спекулятивні операції, пов'язані з «грою» на валютних курсах, що в принципі є також природною атрибутикою будь-якого ринкового механізму. Валютний ризик органічно пов'язаний з конкуренцією, з дією стихійних сил, з елементами невизначеності економічної кон'юнктури, нарешті, з обов'язковою присутністю елементів суб'єктивності в поводженні контрагентів, що їх не завжди повною мірою можна прогнозувати.

Тому важливим атрибутом валютного ринку є запровадження функціональних елементів його регулювання [6, c. 75-76].

Операції з використанням іноземної валюти на території України потребують індивідуального ліцензування.

Вони впливають на формування доходів, витрат і фінансових результатів, тому розвитку їх видів приділяється першорядне значення.

Основними напрямками вдосконалення валютного регулювання в Україні мають бути: забезпечення стабільності української гривні; зменшення рівня доларизації української економіки через підвищення привабливості гривневих активів; стимулювання експорту та забезпечення рівноваги платіжного балансу; вдосконалення структури внутрішнього ринку з урахуванням міжнародних практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків; створення сприятливих умов для інвестування в національну економіку; забезпечення стабільності нормативної бази НБУ; поглиблення процесу капіталізації банку; удосконалення діяльності валютного та фондового ринків; подальше реформування банківської системи, накопичення власного капіталу, вдосконалення регулювання НБУ діяльності банків.

Проведені дослідження показали, що для удосконалення банківських операцій суттєвого значення набуває пошук системи підвищення ефективності валютного контролю. Найважливішою функцією такої системи є попередження відпливу національних активів як однієї із серйозних загроз економічній безпеці банку і країни.

Підвищення ефективності виконання банком функцій агента валютного контролю пов’язане з удосконаленням організації цієї функції на рівні банку та оптимізацією нормативної бази валютного контролю.

Особливе місце у системі валютного контролю банку належить відділу розрахунків за експортно-імпортними операціями і валютного контролю.

Таким чином, побудова системи валютного контролю з використанням принципів організації служби внутрішнього контролю дасть змогу забезпечити її ефективну діяльність.

Нарешті, тільки вільне розпорядження коштами разом з валютною виручкою, широке використання методів податкового планування дасть змогу оптимізувати фінансові потоки на валютному ринку.

У кожній країні розвиток валютного ринку багато в чому залежить від політики державного регулювання економіки, від ступеня втручання державних органів у валютно-кредитні та фінансові відносини. Це здійснюється за допомогою валютного регулювання, спрямованого, в першу чергу, на підтримку стабільного валютного курсу і вирівнювання балансу країни [10, c. 59-60].

Система валютного контролю вимагає певної доробки з погляду усунення наявних суперечностей, забезпечення закріплених прав і здійсненності обов'язків, а також передачі контрольних функцій від уповноважених банків державним органам. Тільки подальше вдосконалення валютного законодавства дозволить створити дійсно ефективну і в той же час необтяжливу для банка систему валютного контролю, адекватну декларованим принципам валютної лібералізації. Валютне регулювання є частиною валютної політики країни. Це єдиний комплекс законодавчих, адміністративних, економічних та організаційних заходів, діяльності уповноважених державних органів валютного регулювання щодо встановлення порядку здійснення валютних операцій щодо правил володіння, користування та розпорядження валютними цінностями задля забезпечення захисту та стабільності національної валюти і платіжного балансу країни, формування та розвитку внутрішнього валютного ринку та входження в країни в світовий валютний ринок. Політика валютного регулювання реалізується за допомогою механізму валютних обмежень і валютного контролю[10, c. 61].

2.3. Сучасний стан та аналіз валютного ринку в Україні

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством. На його основі встановлюється механізм взаємодії національних і світових валют, спосіб їх конвертованості, рейтинг та механізм регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної валютної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів тощо. До складу національних валютних систем сходять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю та інші державні і приватні інститути.

За сучасних економічних умов, ускладнених світовою фінансовою кризою, національний валютний ринок переживає далеко не найкращі часи. Співвідношення гривни і долара хвилює не тільки професіоналів, а й широкі верстви населення України. Проте, крім дій Національного банку України, на валютні курси в Україні впливають і події світових валютних ринків. У найближчій перспективі валютний ринок буде підданий ще більшому дисбалансу, оскільки погіршаться темпи економічного зростання як на світовому рівні, так і в межах нашої держави.

На нашу думку тільки виваженими рішеннями та ринковими методами можна врівноважити валютний ринок України, проте на сьогоднішній день ми бачимо спроби повернення до командного управління валютним ринком, що є цілком неприйнятним. Національна валютна система потребує постійного вдосконалення, що забезпечить Україні стабільний розвиток в майбутньому, а також визнання нашої грошової одиниці світовим валютним ринком.

Однією з головних науково-практичних проблем валютно-курсового регулювання протягом 2006 -2008 рр. є необхідність знайти рівновагу між динамікою експортного ВВП, загального ВВП, інфляцією, коливаннями світової економічної кон’юнктури, вимогами МВФ та СОТ щодо валютних режимів, конституційною нормою стабільності курсу та рівнем закупівельних валютних інтервенцій в нових умовах нестабільності світової фінансової системи.

Незважаючи те, що пожвавлення економічної ситуації на початку 2000 рр. в Україні мало експортну основу, якісні, технологічні зміни у структурі експорту відбуваються повільними темпами, внутрішнє споживання розвивається якісніше ніж експорт. Саме тому, автор наголошує на тому, що екстенсивне нарощування обсягів виробництва і торгівлі не дає підстав стверджувати про відчутну диверсифікацію товарного кошика [8, c. 45-47].

Особливий акцент зроблено на тому, що з 2006 р. починається новий етап у співробітництві України з міжнародними фінансовими організаціями, важливими складовими якого є: 1) активізація інвестиційно-інноваційних напрямів співробітництва; 2) допомога міжнародних фінансових організацій у взаємодії України з системою СОТ; 3) співробітництво у розвитку підприємництва, реструктуризації економіки та диверсифікації експортного потенціалу.

На базі проведеного у роботі аналізу інституційно-правового забезпечення взаємодії України з МВФ пропонуються шляхи і механізми удосконалення управління золотовалютними резервами держави, які на сучасному етапі використовуються лише для здійснення девізної політики НБУ. З метою поліпшення структури платіжного балансу, запобігання валютним кризам, а також для проведення гнучкої курсової політики доцільно задіяти девізні резерви у зовнішньоторговельному обороті шляхом надання НБУ кредитів Кабінету Міністрів для зовнішніх закупівель і товарних інтервенцій на внутрішньому ринку, що цілком відповідає вимогам і цілям МВФ.

Критично аналізуючи сучасну систему валютного регулювання в Україні, автор наголошує на кризі цілей у політиці курсоутворення, що полягає у жорсткій нормативній вимозі валютної стабільності. Роблячи такий об’єктивний макроекономічний показник, як курс національної валюти ”довічно” зафіксованим на одному рівні, НБУ позбавлений конструктивної ролі у валютно-курсовій політиці, яка на сучасному етапі повинна відповідати інтересам економіки, бути частиною загальної соціально-економічної політики, має стати раціональною, обґрунтованою і прозорою.

Фундаментальні властивості валютного курсу, як економічного важеля стимулювання зростання виробництва та ВВП, а також механізму регулювання потоків імпорту задля виконання соціальної функції, на сучасному етапі потребують мати цільовим орієнтиром валютного регулювання саме розвиток економіки та реального сектору суспільного відтворення, збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та пожвавлення ділової активності.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати заходи щодо запровадження політики заниженого офіційного курсу гривні на основі концепції планово заниженого номінального курсу гривні (ПЗНК) відносно плаваючого курсу та ПЕІ_(м), яка реалізується через валютні режими таргетування та фіксування курсу на рівні ПЗНК. Встановлено, що ПЗНК гривні безпосередньо вплине на фундаментальні економічні чинники, а в перспективі дасть результати у сфері зростання внутрішнього виробництва, ВВП і інвестицій, а також стане стимулюючим чинником розвитку економіки на сучасному технологічному рівні (рис. 2.2) [11, c. 27].

Запропонована концепція передбачає два етапи у формуванні цільових орієнтирів валютно-курсової політики України. На першому етапі основним призначенням методів та інструментів валютного регулювання у межах обраних валютних режимів є оптимізація управління режимом, підсилення позитивних ефектів застосування ПЗНК національної грошової одиниці, забезпечення комплексного підходу до валютного регулювання та розвитку економіки. На другому етапі курсове регулювання носить соціальний характер і спрямовано: по-перше, на внутрішнє споживання вироблених у країні благ шляхом лібералізації валютного курсу до плаваючого, або регульовано плаваючого; по-друге, на переорієнтацію товарних потоків з експорту на внутрішній ринок, зростання імпорту і конкуренції на внутрішньому ринку через вирівнювання умов торгівлі, а також на фінансову стабільність і зростання рівня життя в країні; по-третє, на формування господарських передумов для інтеграції України до Європейської валютної системи[13, c. 19-20].

Розділ 3. Перспективи розвитку національного валютного ринку

Розвиток національного валютного ринку та діяльності на ньому комерційних банків можна охарактеризувати як шлях до поетапної лібералізації з активним комбінуванням адміністративних та економічних важелів державного регулювання. При чому, переважна більшість обмежень, які мали місце на тому чи іншому етапі розвитку, були достатньо об’єктивно обумовленими та сприяли обмеженню наявних дестабілізуючих факторів.

На сучасному етапі розвитку системи регулювання та контролю валютних операцій в Україні, поряд з іншими, одним із найактуальніших завдань є адаптація національної системи валютного регулювання і контролю до умов інтернаціоналізації економічних зв’язків та глобалізації міжнародних фінансових відносин. Через це залишається суперечність між тенденцією до поширення заходів жорсткого валютного контролю з боку держави і необхідністю його лібералізації для пожвавлення ділової активності та глибшої інтеграції до світових фінансових і товарних ринків.

З метою реалізації стратегії діяльності банку на валютному ринку доцільно розробити концепцію власної валютної політики, завдяки якій повинна визначатись перспектива розвитку здійснюваних валютних операцій, розроблятись основа для прийняття управлінських рішень щодо майбутніх секторів ринку, банківських продуктів та послуг, асортименту операцій, прибутковості і рівня ризику. У роботі підкреслюється, що необхідність формування стратегії діяльності на валютному ринку для українських комерційних банків носить одне з першочергових значень, а для забезпечення цілісності та комплексності даного документу наведено рекомендації щодо його ключових структурних елементів.

Одним з основних напрямків вдосконалення діяльності вітчизняних комерційних банків на валютному ринку є активізація розвитку строкового сегменту ринку як важливого елементу економічної системи країни. У дисертації наведено ряд переваг, які можуть бути отримані внаслідок ефективного застосування валютних деривативів, серед яких: хеджування валютних ризиків, краща прогнозованість кон’юнктури валютного ринку, отримання високих прибутків тощо.

Аналіз валютних операцій комерційних банків в умовах інтеграції внутрішнього валютного ринку у світовий засвідчує, що на сучасному етапі розвитку особливої актуальності в банківському менеджменті набувають проблеми комплексного управління ризиками й організації внутрішнього контролю за ними [7, c. 54-55].

Кожен комерційний банк, який бачить себе активним учасником валютного ринку, при побудові власної системи ризик-менеджменту повинен окремо зупинитись на перспективах застосування методології розрахунку співвідношення вартості до ризику (VaR) для визначення впливу щоденної мінливості (волатильності) валютних курсів на рівень ризиковості операцій. Разом з тим, необхідно зауважити, що запропонована оцінка є прийнятною лише для порівняно невеликих часових інтервалів, крім того, її точність знижується із збільшенням часового горизонту, у зв’язку з чим сфера її застосування не може поширюватись на довгострокове прогнозування валютних курсів.

Паралельно з лібералізацією валютних відносин, Національний банк повинен залишатися ефективним регулятором валютного ринку. Дієва регулятивна та контрольна функція в НБУ повинна залишатися, оскільки в протилежному випадку в кризових ситуаціях учасники ринку можуть спровокувати суттєвий кон’юнктурний дисбаланс, що й вимагає присутності ефективного регулюючого органу, який повинен володіти можливістю швидкого й ефективного реагування на негативні явища. Разом із тим, лібералізація валютних відносин, тенденція до зняття обмежень на валютні операції комерційних банків вимагають від центрального банку зменшення кількості адміністративних важелів регулювання ринку та розробки і вдосконалення ринкових інструментів валютної політики.

Один з основних напрямків вдосконалення діяльності вітчизняних комерційних банків на валютному ринку пов’язаний з інтенсифікацією розвитку строкового сегменту ринку як невід’ємного атрибуту сучасної економічної системи. Саме його розвиток є питанням найпершої необхідності, оскільки для комерційних банків операції з валютними деривативами можуть принести потрійну користь. По-перше, вміле застосування строкових валютних операцій забезпечує можливість для створення ефективних механізмів хеджування валютного ризику, забезпечуючи підвищення у такий спосіб фінансової стійкості банків. По-друге, позитивна роль строкового валютного ринку обумовлена й тим, що він виконує роль індикатора майбутньої кон’юнктури спотового ринку і дає змогу вже сьогодні отримати модель майбутнього розвитку ринкової ситуації. І по-третє, біржова валютна торгівля є джерелом отримання високих прибутків за умови вмілого застосування ефективних методів прогнозування валютних курсів.

Одним із найперспективніших напрямків розширення спектру валютних операцій є освоєння діяльності вітчизняних банків на світовому валютному ринку FOREX. Потрібно зазначити, що у світовій практиці вирішального поштовху даному напрямку діяльності надало інтенсивне впровадження сучасних інформаційних технологій, оскільки останні допомагають банкам вирішувати багато проблем, пов’язаних з торгівельними операціями на валютному ринку. Адаптація у цьому напрямку банківських послуг у сфері валютних операцій, незважаючи на досить високі витрати з точки зору первинної організації та практичного впровадження, на наш погляд, у довгостроковій перспективі буде виграшною як для комерційних банків, так і для їхніх клієнтів, так як операційні та інші види витрат, пов’язані з торгівлею валютою, будуть невпинно та стабільно знижуватись.

Актуальність валютної проблематики для України сьогодні, в період розгортання світової фінансової кризи, є вкрай високою, зважаючи на специфічні потреби та особливості розвитку країни:

· у разі економічних ускладнень неминучими будуть спроби пояснити внутрішні провали наслідками зовнішньої (світової) кризи з виправданнями стосовно "неможливості" вберегтися;

· ускладнення зазвичай розглядаються як привід для посилення "ручного" управління, нібито для запобігання негативним процесам, що, однак, за некваліфікованого втручання може лише посилити кризові вияви;

· зволікання з реформами, що досі триває (вони постійно "не на часі"), розширення популістських грошових виплат для "захисту" населення в перманентних виборчих протистояннях;

· збереження міцної прив'язки до іноземної валюти (вичерпання ідеології валютного кошика), що ускладнює "м'яку посадку" для національної валюти у випадку валютних ускладнень;

· збереження для банківської системи практики кредитування так званим афільованим особам і компаніям, які формально оцінюються як надійні; відсутність повної достовірної інформації про боргові зобов'язання всіх економічних агентів;

· високий рівень доларизації економіки та банківських пасивів, що робить обслуговування іноземних кредитів високо залежним від валютних коливань (так, у випадку девальвації гривні суттєво може здорожчати обслуговування зовнішніх боргів);

· у корпоративному секторі — продовження практики "спеціальних" контрактів, що суттєвим чином ускладнює визначення фінансового стану підприємств, а з тим і їх фінансових ризиків (утім, зазвичай, справжній стан підприємств є кращим, ніж фінансова звітність, що робиться для мінімізації податків) [14, c. 7-9].

Вартовідзначити, щосьогоднівалютнийкурсневиконуєуповніймірі(лишечастково) функцій регуляторарозвиткуекономікиінемаєвідповідноговпливунаситуацію, щовиниклавкраїні.

Проведенийаналізсвідчить, щонелишевалютно-курсоваполітикаНБУмаєвирішальнезначення длярозвиткуекономікидержави. Алеінавпаки, саместанмакроекономічноїтаполітичноїситуаціївпливає настабільністьвалютнихкурсів. Курсгривніщодоіноземноївалютискладаєтьсяпідвпливомбагатьох факторів: стануторгівельноготаплатіжногобалансів, рівняреальногоВВП, скороченнябюджетного дефіциту, обсягвалютнихрезервівНБУ, використанняадміністративнихобмежень, атакожекономічноїта політичноїяквсерединікраїни, такіусвіті.

Зіншогобоку, пристабільнихтадинамічнихпоказникахекономічногозростанняревальвація національноївалютидозволяєзабезпечитиприпливіноземнихінвестицій, зниженнятемпівінфляціїта процентнихставок, зростанняспоживаннятаімпорту, здешевленняобслуговуваннязовнішньогоборгу, зростанняреальногоВВПусередньостроковомуперіоді, поліпшенняструктуривиробництва.

Таким чином, теоретичне обґрунтування сутності та механізму діяльності комерційних банків на валютному ринку, а також визначення ключових практичних засад оптимізації роботи банків у сфері валютних операцій дало змогу сформулювати цілісну, ґрунтовну концепцію удосконалення функціонування банківської системи України та гармонізації її розвитку із завданнями щодо стимулювання інтенсифікації міжнародних економічних відносин [4, c. 122-123].

Висновки

На сучасному етапі суб’єкти валютного ринку тяжіють до поляризації м’яких валют відносно кількох твердих шляхом фіксацій і прив’язок, утворюючи ”валютні грона”, які розвиваються асинхронно. А отже, у сучасних умовах фінансової глобалізації існує стійкий та обопільний взаємозв’язок між конкурентоспроможністю та режимом курсоутворення – курс впливає на конкурентоспроможність, а конкурентоспроможність ”розхитує” курс, який коливається.

Ефективним чинником запобігання валютних криз та прискорення темпів економічного зростання виступає узгодження п’яти складових економічної політики: 1) валютної політики (невеликим здешевленням національної грошової одиниці); 2) грошово-кредитної політики (зміцненням резервів і зменшенням облікової ставки); 3) зовнішньоторговельної політики (поступовою лібералізацією тарифного регулювання); 4) бюджетної політики (стійким рівнем витрат на зарплату) та 5) регуляторної політики (загальним зростанням економічної свободи).

Курсове регулювання в Україні офіційно трактується як довгострокове фіксування курсу. Неадекватність такого регулювання вказує на кризу його цілей та потребує якісного удосконалення. Національному банку України доцільно дотримуватись відповідності у своїй діяльності макроекономічній політиці держави, враховуючи той фактор, що оперативне регулювання у сфері грошово-кредитної політики може суперечити меті та завданням економічного зростання. Валютно-фінансове та грошово-кредитне наповнення національно-господарської системи має сприяти економічній динаміці, розвитку торгівлі та зростанню добробуту населення.

Для створення господарських передумов переходу національної грошової одиниці України до групи вільноконвертованих, твердих валют і для інтеграції України до Європейської валютної системи валютно-курсова політика держави повинна якісно наповнюватись такими складовими, як: а) структурно-інвестиційна (диверсифікація економіки на основі ПЗНК гривні і прямих інвестицій ТНК, набутті нових конкурентних переваг і покращенні умов торгівлі); б) соціальна (на основі плаваючого курсу гривні розвиток конкурентного внутрішнього ринку, фінансова стабільність твердої валюти, зростання рівня життя в країні).

Основними ризиками валютного регулювання на основі заниженого курсу гривні є: 1) можливість валютних коливань від репатріації інвестицій; 2) інфляція внаслідок збільшення обсягів валютних інтервенцій; 3) надмірне зростання попиту на виробничі ресурси. Вказані ризики підлягають управлінню і можуть бути повністю або частково нейтралізовані за допомогою валютних резервів НБУ, стерилізації грошової маси та товарних інтервенцій.

Список використаної літератури

1. Баранецький І. Світова фінансова криза: перші результати та уроки для України //Зовнішні справи. — 2008. — № 12. — C. 27-30

2. Белінська Я.В.Визначення необхідної міри гнучкості валютного курсу для підтримання збалансованості економічних процесів у країні/ Я. В. Белінська //Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 3. — C. 61-66

3. Береславська О.І. Валютний курс і зовнішня торгівля: теоретичні й емпіричні аспекти взаємозв'язку //Фінанси України. — 2009. — № 3. — С.66-76.

4. Кораблін С. О. Валютно-курсова політика України: стабілізаційні ефекти та можливі перспективи розвитку //Фінанси України. — 2008. — № 9. — С.112-123.

5. Міщенко В. Доларизація: причини та наслідки для економіки України //Вісник Національного банку України. — 2007. — № 5. — C. 28-31

6. Матіос А. Законодавчі засади оптимізації валютно-курсової та емісійної політики в Україні //Право України. — 2008. — № 12. — С.72-80.

7. Мелих Оа. Валютно-курсова політика та ії вплив на фінансову безпеку держави //Вісник Національного банку України. — 2008. — № 8. — C. 50-56

8. Нідзельська І. Гнучкий режим курсоутворення: можливі наслідки для економічного розвитку України //Банківська справа. — 2009. — № 1. — C. 45-50

9. Олексюк Б. Проблеми курсоутворення в Україні //Сучасність. — 2008. — № 11. — C. 85-90

10. Рогач Ф. До системи валютних курсів //Вісник Національного банку України. — 2008. — № 4. — C. 56-61

11. Рогач Ф. Щодо цілей валютно-курсового регулювання в Україні //Економіст. — 2008. — № 1. — C. 25-27

12. Станіславська С. Валютний контроль: як уникнути проблем //Бухгалтерія. — 2008. — 4 серпня. — C. 63-67

13. Шеломков В. Валютні операції в умовах кризи //Дебет-Кредит. — 2008. — № 51-52. — C. 15-21

14. Щербакова О. Валютна політика Національного банку України //Вісник Національного банку України. — 2007. — № 6. — C. 6-9