Вступ.

1. Причини утворення СРСР.

Список використаної літератури.

2. Становлення утворення СРСР.

Список використаної літератури.

3. Наслідки створення СРСР.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Після завершення громадянської війни на території колишньої Російської імперії існувало декілька незалежних радянських держав — РСФСР, Українська РСР, Білоруська РСР, Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Грузинська РСР (у березні 1922 р. три останні республіки об'єдналися в Закавказьку Федерацію — ЗСФСР).

В 1920-1921 р. між республіками встановлюється воєнно-господарський союз (поєднувалися наркомати зовнішньої торгівлі, фінансів, військових і морських справ, шляхів сполучення, праці, пошт і телеграфів).

В 1922 р. був укладений і дипломатичний союз — підписаний протокол про передачу РСФСР іншими республіками прав захисту їхніх інтересів, аж до висновку й підписання від їхнього імені договорів і угод з іноземними державами.

У більшості республік влада належала національним компартіям, що входили до складу єдиної РКП(б), що, безсумнівно, полегшувало процес їхнього об'єднання.

До об'єднання стимулювали й економічні обставини — історично сформований поділ праці, економічний взаємозв'язок районів, що складався століттями.

Але, як відзначають багато істориків, що вирішує й головної стала ідея приналежності до єдиної великої держави, що превалювала в розумах і настроях народів, що жили в колишніх Російської імперії.

Зіграли свою роль і спільність історичних доль, міграції, перемішування населення, змішані шлюби, а також — мирна, переважно народна колонізація в Росії, відсутність геноциду, необхідність спільного виживання виниклих політичних режимів у ворожому зовнішнім оточенні.

1. Причини утворення СРСР

Об'єднання незалежних радянських республік почало здійснюватися задовго до створення Союзу РСР у військовій, дипломатичній і господарчій галузях. Пошуки нової форми держави були непростими. Утворення Союзу РСР відбувалось у тяжких соціально-економічних умовах, у гострих дискусіях і політичних дебатах, із зіткненням різних концепцій і поглядів. В їх основі лежали принципи об'єднання радянських республік. Юридично ця проблема стосувалася передусім державного суверенітету. Союз держав може бути оформлений як за договором, так і за Конституцією. Але якщо Конституція — це документ єдиної федеративної держави, то союзний договір може закріплювати і таку форму держави, як конфедерація.

Вперше ідею федерації обґрунтували французькі просвітителі Монтеск'є та Руссо. У Росії цю ідею першими висловили декабристи, шукаючи під впливом буржуазних революцій у Європі способи вирішення проблем відносин між Росією та Україною.

Для правлячої партії більшовиків способом вирішення національного питання стала федерація. 11 серпня 1922 р. Оргбюро ЦК РКП (б) створило комісію для підготовки до чергового пленуму ЦК РКП (б) питання про взаємозв'язки республік. До складу комісії увійшли В. Куйбишев (голова), Г. К. Орджонікідзе, X. Г. Раков-ський, Г. Я. Сокольников, Й. В. Сталін. Ця комісія розробила проект резолюції «Про взаємовідносини РРФСР з незалежними республіками» на основі сталінської ідеї «автономізації». 26 вересня 1922 р. з резолюцією ознайомився В. І. Ленін і запропонував принципово інший спосіб об'єднання — у вигляді федерації незалежних радянських республік[2, c. 37-38].

Пленум ЦК РКП (б) 6 жовтня 1922 р. прийняв постанову «Про взаємовідносини РРФСР з незалежними радянськими соціалістичними республіками», де вищим органом Союзу визначався Всесоюзний з'їзд Рад, який мав утворювати відповідні союзні органи влади і управління.

На підставі цієї постанови було вироблено проекти Декларації про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, які в основному були схвалені на 1-му Всесоюзному з'їзді Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 30 грудня 1922р.

На 1-му Всесоюзному з'їзді Рад налічувалося 2215 делегатів, з них від УСРР, БСРР, Закавказької Федерації — лише 488 (37,5%). Отже, за представництвом, а також за національним складом серед делегатів переважали росіяни, що суперечило принципу рівноправності суб'єктів федерації та структурі населення. Рішення на з'їзді ухвалювалися більшістю голосів делегатів. Думки та позиції суб'єктів договору майбутнього союзу до уваги не бралися.

Проект Договору свідчив про те, що радянські республіки, увійшовши на основі добровільності й рівноправності до складу створеного ними союзу держав, повністю зберігали свою державну незалежність. Тобто, де-юре залишалися суверенними державами.

Оскільки на з'їзді між керівництвом союзних республік виник-ли суперечності щодо взаємовідносин центральних республіканських органів влади, остаточне затвердження Декларації та Договору про утворення СРСР було перенесено на 2-й Всесоюзний з'їзд Рад після доопрацювання і узгоджень на місцях.

Конституційна комісія за основу майбутньої Конституції союзу радянських республік запропонувала проект, поданий Всеросійським ЦВК. У червні 1923 р. відбувалися засідання розширеної комісії ЦВК СРСР. На пропозицію Д. І. Курського до преамбули проекту було введено формулювання: Декларація і Договір про утворення СРСР складають Основний закон — Конституцію Союзу РСР. Так прийняті за основу документи 1-го Всесоюзного з'їзду Рад стали проектом Конституції СРСР, якого належало обговорити в союзних республіках. У запропонованому проекті посилювалась і розширювалася компетенція союзних органів влади.

31 січня 1924 р. 2-й з'їзд Рад СРСР остаточно затвердив Основний закон (Конституцію) СРСР та юридично оформив утворення Союзу РСР як федеративної держави.

Конституція Союзу РСР 1924 р. складалася з двох розділів: Декларації про утворення СРСР та Договору про утворення СРСР. Декларація розкривала сутність національної політики, перелічувала причини об'єднання радянських республік, проголошувала принципи об'єднання.

Договір складався з 11 глав, зокрема: про суверенні права союзних республік і про союзне громадянство; про з'їзд Рад СРСР; про Центральний Виконавчий Комітет СРСР; про Президію Центрального Виконавчого Комітету СРСР; Про Раду Народних Комісарів; про Верховний суд; про народні комісаріати СРСР; про Об'єднане державне політичне управління; про союзні республіки та ін.[3, c. 47-49].

За Конституцією, СРСР мав свої органи державної влади та управління: з'їзд Рад СРСР, ЦВК СРСР, Президію ЦВК СРСР, РНК СРСР, Верховний суд СРСР, Народні комісаріати СРСР, Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ). До відання органів влади і управління СРСР належали: зовнішні відносини і зовнішня торгівля; оголошення війни та укладання миру; організація і керівництво збройними силами; встановлення основ і загального плану народного господарства СРСР; керівництво транспортом і зв'язком; затвердження єдиного державного бюджету і єдиної грошової та кредитної системи; встановлення загальних засад землекористування і землеустрою, а також судоустрою і судочинства, цивільного і кримінального законодавства, законів про працю; встановлення загальних засад народної освіти і охорони здоров'я тощо. Названі вище повноваження органів державної влади і управління Союзу РСР обмежували суверенітет радянських республік. Загалом Конституція закріплювала принципи верховенства загальносоюзних органів та загальносоюзного законодавства.

Право вносити зміни до Конституції СРСР 1924 р. закріплювалося за Всесоюзним з'їздом Рад, а також за ВЦВК та його Президією (але з наступною ратифікацією з'їздом Рад). Зміни до Конституції були викликані передусім розширенням Союзу, входженням до його складу нових республік (Узбецької, Туркменської, Таджицької та ін.), зростанням повноважень центру, звуженням компетенції союзних республік[1, c. 104].

Список використаної літератури

1. Недавний А. Л. Органы государственного управления в СССР. Для ун-тов марксизма-ленинизма. – М.: Мысль, 1967.

2. Новейшая история Отечества: ХХ век: Учеб. Для студ. высш. учеб. заведений: В 2 т. / Под ред. А. Ф. Киселева, Э. М. Щагина. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – Т. 1

3. Очерки истории КПСС. Учеб. Пособие для школ основ марксизма-ленинизма. – М.: Политиздат, 1967.

2. Становлення утворення СРСР

Після утворення СРСР було внесено зміни до системи органів галузевого управління, засновано загальносоюзні, загальнореспубліканські та республіканські наркомати. До загальносоюзних належали наркомати закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів, пошти і телеграфу. Другу групу наркоматів становили Вища рада народного господарства, наркомати продовольства, праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція. Республіканськими залишалися наркомати земельних справ, охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.

У 20-х роках було прийнято низку законодавчих актів про наркомати землеробства, фінансів, торгівлі, соціального забезпечення, юстиції та ін., де чітко визначалися права, обов'язки і структура народних комісаріатів.

Створення Союзу РСР та прийняття загальносоюзної конституції привели до істотних змін у правовому полі союзних республік. Після утворення СРСР було проведено велику кодифікаційну роботу з формування основ союзного законодавства. Так, у 1924 р. сесія ЦВК СРСР прийняла Основи судоустрою, Основи судочинства СРСР та союзних республік, Основи кримінального законодавства СРСР та союзних республік, у 1928 р.- Основи землекористування та землеустрою СРСР. Всі ці законодавчі акти стали базою для кодифікаційної роботи в союзних республіках.

Пріоритет загальносоюзних основ законодавства над законодавством союзних республік підтвердив курс на централізацію влади, створення авторитарного державно-правового режиму Сталіна та його оточення, перетворивши на фарс усі задекларовані права і свободи, надані союзним республікам.

30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив Декларацію й Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних республік.

31 січня 1924 р. ІІ з'їзд Рад СРСР прийняв першу Конституцію СРСР (вона складалася з Декларації й Договору про утворення СРСР). Конституція визнавала республіки суверенними державами — із правом вільного виходу із Союзу, внесенням в свої конституції змін відповідно до Конституції СРСР[1, c. 59-60].

Вищим органом влади був оголошений Всесоюзний з'їзд Рад, делегати якого обиралися місцевими Радами (1 делегат від 25 тис. міських жителів і 1 делегат на 125 тис. сільських жителів); у період між з'їздами — Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад — він складався із двох законодавчих палат — Ради Союзу й Ради Національностей, мав свій керівний орган — Президія ЦВК.

Виконавчим органом ЦВК СРСР стала Рада Народних Комісарів (РНК), він відав питаннями оборони, зовнішньою політикою й торгівлею, фінансами, шляхами повідомлень і ін.

У другій половині 20х років у національно-територіальному устрої СРСР відбулися серйозні зміни.

В 1925 р. на території Туркестанської АРСР (входила до складу РСФСР) були утворені дві нові союзні республіки — Узбекська РСР і Туркменська РСР.

В 1929 р. було проголошене створення Таджицької РСР (раніше Таджикистан входив до складу Узбецької РСР).

Схожі зміни відбувалися й в інших республіках. Так, в 1924 р. у складі УРСР з'явилося нове автономне об'єднання — Молдавська АРСР.

Таким чином, уже в 20-ті роки більшовики зібрали в єдину державу значну (більшу) частина території Російської імперії[3, c. 38].

Список використаної літератури

1. Карр Э. История Советской России. Кн. 1: Том 1 и 2. Большевистская революция. 1917-1923. Пер. с англ. / Предисл. Ненарокова А. П. – М.: Прогресс, 1990.

2. Международный ежегодник: политика и экономика, 1991

3. Микоян А. И. В начале двадцатых… — М.: Политиздат, 1975.

3. Наслідки створення СРСР

Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) — держава, що існувала в 1922—1991 роках у північній Азії й східній Європі. СРСР був заснований як перша в світі комуністична держава після Жовтневого перевороту 1917 року. Одразу ж урядом В. І. Ульянова (Леніна) було проголошено політику диктатури пролетаріату і так званого "червоного" терору наріжним каменем у розбудові радянської імперії, яка б знову зібрала під свою владу народжені демократичною Лютневою революцією 1917 року на теренах старої Російської Імперії національні держави. Остаточно трансформацію СРСР у тоталітарну імперіалістичну державу було завершено в роки правління Йосипа Сталіна, який знаходився при владі з середини 1920- х до смерті у 1953 році.

Хоча стратегічною метою більшовицької влади було проголошено створення безкласового суспільства в СРСР і поширення його згодом на всі світові держави шляхом світової соціалістичної революції, можна стверджувати, що фактично радянська влада активно створювала новий превілейований клас радянських і партійних керівників і функціонерів. Після Другої світової війни СРСР впливав на країни східної Європи, активно допомагав антиколоніальному руху в країнах Третього миру світу, з США знаходився у стані "Холодної війни", яка проявлялась в гонці ядерних озброєнь і космічній гонці. Радянськими лідерами після смерті Сталіна були М.С. Хрущов, при якому виникла ракетна криза на Кубі в 1962, і Л. І. Брежнєв, при якому відбулося вторгнення радянських військ у Чехословаччину й введення військ в Афганістан[2, c. 52].

З приходом лідера реформ Михайла Горбачова 1985-1991 була формально закінчена в 1989 холодна війна; у внутрішній політиці була проголошена гласність, що виявила серйозні проблеми в економіці й міжнаціональних відносинах, які раніше не вирішувалися. Радянська імперія стала поступово розпадатися.

У серпні 1991 після провалу комуністичного перевороту більшу владу одержав президент Росії Борис Єльцин, який прискорив розпад комуністичних структур. Після оголошення незалежності Балтійських республік відбулася спроба ще одного перевороту, що також не мала успіху. Інші республіки поступово вийшли з Союзу, який офіційно перестав існувати 25 грудня 1991. Для інформації про історію відповідних республік див. Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Естонія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Латвія, Литва, Молдавія, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна[1, c. 178].

Висновки

Отже в ході роботи ми дослідили питання утворення СРСР, і можна узагальнити досліджений матеріал.

Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі.

В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР).

В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конституційні документи: Декларацію Договір Російської, Української , білоруської, закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу.

В 1925 р. на ІІІ з’їзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої Азії.

Список використаної літератури

1. Исаев И. А. История государства и права России: учебник. – М.: Юристъ, 2000.

2. История государства и права. – М.: Юрайт-М, 2001.

3. История Коммунистической партии Советского Союза. Учебник. – М.: Госполитиздат, 1963.

4. История СССР: Эпоха социализма. Учебное пособие для ист. фак. пед. ин-тов / С. А. Сераев, С. Ф. Найда, В. И. Погудин, Ф. В. Носов; под ред. С. А. Сераева. – М.: Просвещение, 1983.

5. Пособие по истории СССР» Изд. Москва 1987