Органи виконавчої влади України, реалізуючи призначення демократичної, соціальної, правової держави, покликані створювати умови для реалізації прав і свобод громадян, надавати їм широкий спектр управлінських послуг. Відповідальність за стан виконання поставлених завдань повною мірою несуть керівники органів виконавчої влади, серед яких чільне місце посідають посадові особи. Вони зобов’язані діяти лише на підставі передбачених повноважень та у спосіб, що забезпечує беззаперечне виконання відповідних вимог Конституції і законів України. Відповідальність посадових осіб системи МВС України логічно випливає з конституційних принципів демократизму і законності, що передбачає неухильне та якісне виконання своїх обов´язків в умовах підзвітності їх діяльності суспільству. Досягнення посадовими особами системи МВС України високої ефективності державного управління об’єктивно пов’язане з якістю і результативністю їх службової діяльності. Це безпосередньо стосується юридичної категорії відповідальності, що посідає важливе місце в політико-правовій системі держави і поряд із правами та свободами характеризує юридичний статус особи, зокрема посадових осіб державних органів. Відповідальність як риса соціально зростаючої особистості перетворюється на показник її суспільної активності, позитивного впливу на прогресивний розвиток сучасного суспільства, здатності вдосконалювати себе.

Міністерство внутрішніх справ України та його структурні підрозділи посідають певне місце у системі органів державного управління і виконавчої влади, що зумовлено їхніми особливими завданнями і функціями, виконання яких передбачає можливість і необхідність конкретної відповідальності посадових осіб. При неналежному виконанні посадовими особами своїх обов’язків виникає проблема притягнення до певного виду відповідальності.

Питання адміністративної та дисциплінарної відповідальності все частіше привертають увагу вчених-юристів, серед яких такі відомі українські науковці, як В.Б. Авер´янов, Н.Г. Александров, С.В. Ващенко, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, В. Доненко, Ю.В. Іщенко, І.0. Картузова,В. Ківалов, А.П. Клюшніченко, В.К. Колпаков,М.В. Коваль, А.Т. Комзюк, В.О. Кузнецов,О.В. Кузьменко. О.М. Куракін, Д.М. Лук’янець,В.М. Смирнов, В. Старцев, В.П. Столбовий,В.Г. Поліщук, П.А. Трачук, 0.1. Щербак, В.І. Щербина, В.К. Шкарупа, М.І. Хавронюк та російські: Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, Б.М. Лазарев, Л.Л. — Попов, В.Г. Чмутов та інші.

Пізнання кожної речі передбачає пізнання її причин. Відповідна уява про причину виникає з виникненням філософії. Причина — внутрішній атрибут речі. На думку Гегеля, причиною є дещо саморухоме, виникає раптово, не будучи збуджене чимось іншим, і є самостійним джерелом, виродження із себе [1, с.103]. У зв’язку з тим, що зароджує інше, обумовлює його появу, є причиною; а те, що з’являється, виступає як наслідок [2, с. 179]. Дослідження поняття причинності і в філософії, і в кримінології у всі часи базувалися на діалектичних її канонах. Причинність — філософська категорія, яка слугує для визначення необхідного генетичного зв’язку явищ, з яких одне породжує інше. Робиться наголос на слові “породжує”. У цьому і є єдина докорінна відмінність причинного зв’язку явищ від різноманітних інших, як би вони не були наближені та тісні у своїй залежності.

У філософії розрізняють повну причину і специфічну. Повна — це сукупність усіх обставин, а специфічна — це обставина чи сукупність ряду обставин, а елементи перебувають поза межами причин, виступають у ролі умов [3, с. 18-19].

“Умова — філософська категорія, яка виражає відношення предмета до оточуючих його явищ, без яких він існувати не може… На відміну від причини, що безпосередньо породжує те чи інше явище чи процес, умови складають те середовище, в якому виникає остання, існує і розвивається” [4, с. 497]. їхній взаємозв’язок з причиною інаслідками є обумовленням. У матеріальному світі неможлива дія причини у чистому вигляді. За наявності всієї сукупності умов будь-якого явища, активної ролі, відсутність причини не дозволить з’явитися наслідку [3, с. 20].

Питання про причини правопорушень займають вагоме місце в науці. Причина правопорушення, на думку B.C. Власова, має свої щаблі формування, осмислення, актуалізації та вирішення. Умови ситуації дійсно відіграють важливу роль, але не можна їх прибільшувати, вважає вчений, особливо у випадках злочинної самовпевненості [4, с. 58].

В.А. Номоконов звертає увагу на те, що причиною правопорушень є складний багаторівневий причинний комплекс. “Це комплекс суперечностей, які відносяться до суспільства в цілому чи, точніше, до різних сфер суспільного життя” [5, с. 42].

Сукупність понять — причина і умова, на думку І. Чічевої, складає поняття “причини правопорушень”. У її розумінні умова має об’єктивний, а причина — суб’єктивний характер. До суб’єктивних причин правопорушень І. Чічєва відносить індивідуальну свідомість людини — його мораль, політичну та ідеологічну свідомість, службову та трудову дисципліну, відповідальність, відносини у родині, ставлення до колективу, суспільних цінностей, до себе самого тощо. Умови в найбільш широкому значенні, вона поділяє на такі групи: загальні (об’єктивні) умови життя суспільства в цілому, на рівні макроструктури; видові (об’єктивні) умови життя людей на рівні мезоструктури (умови праці); індивідуальні (об’єктивні) умови життя окремої людини в родині, в колективі [6, с.129].

Щодо умов правопорушень також пропонує свою класифікацію B.C. Власов [4, с. 60].

Вагомий внесок у розвиток науки щодо причин і попереджень правопорушень внісВ.М. Кудрявцев. На його думку, кожне конкретне правопорушення має дві причини, що взаємодіють. Це антисуспільна орієнтація особистості та несприятлива життєва ситуація [7, с. 42].

Подібну думку має Н. Лейкіна, яка виділяє зовнішні і внутрішні причини [8, с. 127].

А. Міллер вбачає помилкою думку про те, що причиною правопорушення є соціальне середовище або обставини конкретної життєвої ситуації. З чим ми не можемо погодитися [9, с. 90, 92].

Вивчення “причин правопорушень” (причин та умов), вчинених працівниками підрозділів ОВС України, зокрема посадовими особами (керівниками та їх заступниками) системи МВС України, передбачає глибокий теоретичний та статистичний аналіз факторів, що можна поділити на дві групи: об’єктивні (зовнішні, незалежні від самого працівника, які призводять до порушень різного типу); суб’єктивні (пов’язані з позицією самого працівника, його ставленням до ситуації порушення дисципліни, його особистими якостями) [10, с. 36].

До об’єктивних причин правопорушень відносять фактори, які не залежать від самого працівника, але можуть призводити до порушень дисципліни та вчинення правопорушень. До них, на думку вчених [11, с. 47-48], слід віднести: несприятливі економічні умови проходження служби (низькі посадові оклади та несвоєчасна виплата зарплати); незадовільна організація професійної підготовки; стресовість професійної діяльності; відсутність нормальних умов для здійснення службової діяльності; незадовільний рівень соціального захисту працівників; невідповідність службових функцій та обов’язків повноваженням правам працівника; напруженість стосунків, викликана конфліктами з керівництвом, працівниками, громадянами, родичами тощо; низький статус служби в ОВС.

До суб’єктивних причин правопорушень вказані вище вчені відносять фактори, що відображають у першу чергу, ставлення працівника, його оточення до порушення дисципліни і законності: низький рівень професійних знань; відсутність відповідних ціннісних орієнтацій; неадекватна професійна мотивація; низький рівень морального розвитку, емоційна незрілість, психічна неврівноваженість; нерозвиненість професійно значущих рис (уважності, комунікабельності, наполегливості); схильність до звинувачення оточуючих у вчинені власних порушень.

Взаємодія цих двох груп факторів (причин та умов) і призводить до нехтування правил, порушень дисципліни та законності.

Серед факторів, що сприяють вчиненню правопорушень в ОВС України С.А. Шалгунова [12] виділяє ті, які впливають на весь особовий склад системи МВС України, зокрема, на її посадових осіб, а саме:

• неякісне проведення: обов’язкового професійного психолого-фізіологічного відбору на службу в ОВС; психологічного супроводження проходження служби кожним співробітником від найнижчої ланки до керівників апарату МВС; психологічної підготовки кандидатів і молодих працівників до оперативно-службової діяльності; психологічного супроводження оперативно-службової діяльності;
• відсутність: чітко визначених професійних якостей, необхідних для працівника певної служби чи підрозділу ОВС; наукового обґрунтованого механізму виводу працівника з психологічної кризи, що виникла внаслідок екстремальних службових чи побутових ситуацій, проведення початкової підготовки всіх без винятку співробітників ОВС — від міліціонерів служби охорони громадського порядку до керівників відділів, служб і підрозділів МВС України;
• низький рівень професійної підготовки співробітників ОВС;
• низька якість підготовки кадрів у системі МВС, зокрема, навчання та підвищення кваліфікації. Значна кількість навчальних закладів у системи МВС не виправдовує себе, адже із випускників денної форми навчання після трьох років служби в ОВС залишається лише 40,0 %, а випускники заочної форми навчання мають дуже низький рівень знань;
• безкарність працівників усіх ланок за наслідки їхньої службової діяльності;
• брак часу для розв’язання службових завдань: перевантаження матеріалами розслідувань і перевірок, що призводить до неякісного їх виконання, бажання якнайшвидше позбутися будь-я- ким шляхом (звідси й зловживання, хабарництво, недбалість);
• напружений характер діяльності ОВС, психологічні перевантаження, а як наслідок — професійна деформація;
• низький рівень правової культури та правосвідомості співробітників ОВС усіх рівнів;
• низькі моральні якості осіб, яких приймають на службу, зрада інтересів служби на користь задоволенням особистих корисливих мотивів і потреб;
• відсутність належної виховної роботи в ОВС, а під час проведення — формалізм і поверховість з боку керівників усіх рівнів;
• недостатньо оперативне виявлення потреб удосконалення законодавства;
• керівники служб МВС, його органів і підрозділів не приділяють належної уваги правовій роботі ОВС, недооцінюють його значення в сучасних умовах;
• безвідповідальність і безконтрольність з боку керівництва УМВС в областях щодо втілення у життя рішень колегії МВС України на місцях;
• відсутність належної роботи кураторів УМВС в областях: необізнаність щодо дійсного стану справ на місцях, і, як наслідок, неможливість впливу на цей стан;
• керівники районних управлінь внутрішніх справ і міських управлінь внутрішніх справ, відділів внутрішніх справ не доводять вимоги до відома особового складу (в окремих регіонах) колегій УМВС в областях та МВС України;
• кандидати на посади та працівники ОВС, що призначаються на посади номенклатури МВС України: не володіють інформацією щодо оперативної обстановки в регіоні, де працюють (працювали); недостатньо засвоїли закони та нормативні акти, що регламентують діяльність ОВС; недостатньо обізнані стосовно форм і методів роботи з особовим складом; мають низькі показники із фізичної та бойової підготовки, не знають матеріальної частини табельної зброї, що перебуває на озброєнні в ОВС та правил її застосування;
• постійне зменшення коштів із державного бюджету на утримання ОВС України.

Усі перераховані вище фактори плюс негативні соціально-економічні явища, що склалися в суспільстві, С.А. Шалгунова називає причинами посадових та дисциплінарних правопорушень. Як бачимо, ці вчені не відділяють причини від умов і називають всю сукупність “профакторами”.

Проведене у 2000 році дослідження серед засуджених, колишніх працівників ОВС України дозволило вивчити питання щодо умов і причин вчинення правопорушень співробітниками системи МВС України “зсередини”, з погляду самих правопорушників [11, с. 48]. Серед факторів, що найбільше впливають на стан дисципліни та законності в ОВС, респонденти відзначили недосконалість правової бази діяльності міліції, а саме: суперечливість законів і наказів інтересам діяльності (20,9 %), недостатню чіткість законів (11,9 %), а також слабкий контроль за законністю в діяльності (9,0 %); низьке матеріальне забезпечення 50,4 % , що є найважливішим фактором порушення дисципліни та законності; незадовільне забезпечення автотранспортом, паливно-мастильними матеріалами відзначили 14,69 % респондентів; нестачу спеціальних засобів, незабезпеченість житлом — 7 %.Також було вказано на велике навантаження в роботі (11,2 %), роботу без вихідних (9,8 %), тиск з боку начальства (7,7 %). Особливе значення респонденти надають психологічному клімату в колективі. Так, 43,5 % вказали, що вплив мають також існуючі в підрозділах інтриги та зведення особистих рахунків; відсутність спільних інтересів (30,4 %); відсутність належного взаєморозуміння між керівництвом та підлеглими (26,1 %).

Респондентами були виділені фактори об’єктивного характеру: корупція серед працівників ОВС (36,7 %), відсутність якісного профвідбору працівників ОВС (13,4 %), пріоритет деяких служб над іншими (13,4 %). Поряд із цим респонденти виділили ряд факторів, пов’язаних безпосередньо із службовою діяльністю. До них вони віднесли незадовільні умови праці (42,1 %), перевантаженість роботою (27,1 %), негативний приклад з боку керівництва (35,5 %) [11, с. 49].

На підставі викладеного можна виділити найважливіші причини правопорушень об´єктивного і суб´єктивного характеру, що породжують протиправні вчинки серед особового складу ОВС України. До них потрібно віднести: якість проведення професійної підготовки; морально-психологічний клімат у підрозділах; стресові фактори; відносини з населенням; відповідність особистих психофізіологічних якостей професійним вимогам; рівень професійної майстерності; особисту дисципліну працівника; життєві цінності; мотивацію професійної діяльності; професійну деформацію.

У 2006-2007 роках нами було проведено анкетування (689 осіб) та інтерв’ювання посадових осіб системи МВС України різних рівнів. Мета цих методів дослідження — встановити особливості відповідальності посадових осіб системи МВС України, видів, причин та умов правопорушень, що ними вчинюються.

Серед основних правопорушень серед посадових осіб керівної ланки системи МВС України респонденти зробили наголос на наступних: халатне ставлення до служби — 55,0 %; безконтрольність за діяльністю та поведінкою підлеглих — 48, 3%; ухилення від виконання прямих службових обов’язків- 46,6 %; невиконання наказів начальства -43.3 %; конфлікти в колективі, аморальна поведінка на службі, в побуті — 43,3 %; невихід на службу без поважних причин — ЗО %; втрата службового посвідчення — 35 %; вчинення дорожньо-транс- портної пригоди — 50 %; хабарництво — 28,3 %; корупція — 31,6 %; вимагання — 16,6 %; прихована підприємницька діяльність — 36,6 %; порушення прав громадян — 33,3 %; вживання спиртних напоїв у службовий час — 43,3 %; алкоголізм, наркоманія як захворювання — 8,3 %; неправомірне застосування табельної зброї — 3,3 %; браконьєрство (незаконне полювання та рибалка) — 30,0 %.

Серед факторів, що впливають на стан службової дисципліни серед особового складу системи МВС України респонденти вказали на: слабке матеріальне забезпечення — 88,3 %; затримка з виплатою зарплати — 33,3 %; загальну економічну кризу — 63,3 %; загальне послаблення законності — 45,0 %; низький престиж роботи в міліції — 60,0 %; плинність кадрів, прихід в ОВС “випадкових” людей — 85,0 %; неосвіченість, недостатні знання права, нормативних документів — 61,6 %; політичну нестабільність у країні — 36,6 %; відсутність моральних стимулів — 61,6 %; відсутність чіткого керівництва, слабке управління ОВС — 21,6 %; байдужість керівництва до порушень з боку підлеглих працівників ОВС — 26,6 %; невимогливість начальства — 36,6 %; негативні особисті якості певної частини працівників — 68,3 %; слабкі та неефективні покарання за неправомірні дії — 33,3 %; несправедливі покарання — 58,3 %; незадовільну виховну роботу в ОВС — 38,3 %; негативний вплив близьких людей (рідних, друзів) — 26,6 %; негативні традиції, що мають місце в ОВС — 21,6 %.

Загалом 50,0 % респондентів вважають, що стан службової дисципліни серед посадових осіб системи МВС України залишається стабільним,38.3 % вважають, що він покращується, і тільки на думку 11,6 % ситуація погіршується.

Таким чином, на підставі викладеного, можемо зробити висновок, що на стан дисципліни і законності в ОВС України безпосередньо впливають економічні, політичні, правові та соціальні фактори в державі.

Вивчення, виявлення і викорінення причин та умов, що спричиняють порушення дисципліни і законності серед посадових осіб системи України дозволяє корегувати організаційні засоби зміцнення дисциплінарної поведінки, своєчасно реагувати на можливі негативні прояви.

Відповідно до Дисциплінарного статуту ОВС України (ст. 1) службова дисципліна в органах внутрішніх справ України досягається:

створенням належних умов проходження служби особами рядового та начальницького складу; набуттям високого професіоналізму;

— забезпеченням гласності та об’єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового та начальницького складу високих моральних і ділових якостей;

— забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу та належним виконанням умов контракту про проходження служби [13].

Не останнє місце серед шляхів зміцнення дисципліни та законності серед особового складу ОВС України займає попередження проступків.

Ще французький філософ Ш.Монтеск’є в своєму творі “Про дух законів” відзначав першочергове значення попередження правопорушень з боку держави та її органів [14, с. 245].

Боротьба з будь-якими деліктами неможлива без вирішення однієї з важливих проблем — профілактики деліктності. Наприклад, практична необхідність профілактики адміністративної деліктності ґрунтується на тому, що більшість людей спочатку вчиняють адміністративні проступки, а потім — злочини.

На думку О.І. Остапенка, профілактика попередження деліктів передбачає здійснення комплексних загальносоціальних заходів, спрямованих на скорочення деліктності, нейтралізацію, локалізацію і усунення негативних факторів, що сприяють вчиненню проступків [15, с. 246].

Отже, профілактика деліктності в системі МВС України — це цілісний комплекс заходів соціального, спеціального та індивідуального характеру.

Під соціальною профілактикою, як правило, розуміють науково обґрунтовані і своєчасно вжиті дії, спрямовані на: попередження можливих фізичних, психологічних та інших колізій у окремих працівників ОВС або групи працівників; збереження, підтримку та захист нормального рівня життя і здоров´я особового складу; сприяння у досягненні працівниками ОВС поставлених цілей та розкриття їх внутрішнього потенціалу [16, — с. 179].

Головними завданнями соціальної роботи, яку необхідно проводити серед особового складу ОВС України, є: створення адекватних соціальних умов для професійної діяльності працівників, їх відпочинку; організація виховної, культурно-дозвільної та спортивно-оздоровчої роботи; участь у профорієнтаційній діяльності та профвідбору, сприяння професійній адаптації працівників, профілактика явищ професійної деформації в їх середовищі; соціальна реабілітація працівників, якізазнали психічної та фізичної травми, стресу, переживають кризові ситуації; забезпечення дійового соціального та правового захисту особового складу; забезпечення в підрозділах ОВС сприятливого морально-психологічного клімату, формування у співробітників певних соціальних умінь і навичок [17, с. 167-168].

Профілактика, попередження та своєчасне подолання негативних явищ серед працівників, виховання у них почуття честі, службового обов’язку, професійної гідності — одна з найважливіших умов ефективності діяльності системи МВС України і саме тому ця проблема привертає постійну увагу з боку Президента України та керівництва МВС. Про це свідчить велика кількість нормативних актів, серед яких, наприклад, розпорядження Президента України від 26.03.2002 р. № 53 “Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах» [18], в якому звертається увага на стан додержання дисципліни і вимог закону працівниками, в першу чергу керівної ланки кожного центрального органу виконавчої влади в Україні.

Отже, серед причин і умов вчинення правопорушень посадовими особами системи МВС України існує поліфакторність детермінантів, зокрема, економічних, політичних, психологічних, правових та соціальних та ін. У зв’язку з цим запобігання правопорушень серед особового складу ОВС України повинно бути спрямоване на їх усунення, що сприятиме зміцненню дисципліни і законності в діяльності системи МВС України. Дотримання дисципліни кожним представником ОВС безпосередньо впливає на ефективність правоохоронної діяльності держави, яка будується на принципах лібералізму, захисту прав і свобод людини. У цьому контексті акцентується увага на особливостях службової діяльності посадових осіб системи МВС України, їх персональній відповідальності за стан дисципліни у підпорядкованому підрозділі, що є парадигмою дотримання законності і правопорядку в державі.

Література:

1. Гурін В.В. Юридична природа службового розслідування в органах внутрішніх справ України 11 Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. — К., 2002. — Вип. 18. -С.173-178.
2. Гегель Г.В. Сочинения. — М.: Мысль, 1975. — Т. 5. — 696 с.
3. Шептулин А.П. Категории диалектики. — М.: Высшая школа, 1971. — 277 с.
4. Власов B.C. Причини и условия преступности в СССР: Учеб. пособие по сецкурсу / Яросл. гос. ун-т. — Ярославль: Изд-во Ярослав, гос. ун-та, 1987. — 68 с.
5. Номоконов В.А. Методологические Номо- конов В.А. Методологические основы изучения причин преступного поведения: Учебное пособие. — Владивосток: ДВГУ, 1986. — 87 с.
6. Чичева И. Теоретическое решение проблемы причин и условий преступности как важная составная часть профилактических мер // Вопросы борьбы с преступностью. — М., 1988. — Вып. 47. — С. 128-130.
7. Кудрявцев В.Н. Правонарушения: их причины и предупреждение. — М.: Московский рабочий, 1977. — 80 с.
8. Лейкина Н.С. Причины конкретного преступления и личность преступника в аспекте индивидуализации наказания // Преступность и ее предупреждение. — Л., 1971. — С.127-139.
9. Міллер А. Що таке причини та умови злочинів? // Право України. — 2001. — № 5. — С. 89-92.
10. Криминология: Общая часть: Учебник для вузов / Беляев Н.А. , Волгарева И.В. и др.; Под. ред. В.В. Орехова. — СПб.: Изд-во СпбГУ, 1992. — 216 с.
11. Ануфрієв М.І., Венедиктов B.C., Негод- ченко О.В., Соболев В.О., Шкарупа В.К., Щербина B.I. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України: Навчально-методичний посібник. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. — 164 с.
12. Шалгунова С.А. Причини посадових злочинів в органах внутрішніх справ // Науковий вісник НАВСУ. — К., 2000. — Вип. 1. — С. 152-155.
13. Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України. Прийнятий 5 квітня 2006 p. 11 Офіційний вісник України. — 2006. — № 12. — Ст. 791.
14. Коваль Л.В. Відповідальність за адміністративні правопорушення. — К., 1975.
15. Остапенко О.І. Адміністративна деліктоло- гія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку. — Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ, 1995.- 312 с.
16. Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 50 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 4. — Ст. 111.
17. Матюхіна Н.П. Управління персоналом органів внутрішніх Матюхіна Н.П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України (теоретичні та прикладні аспекти): Монографія / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. — 286 с.
18. Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах: Розпорядження Президента України від 26 березня 2002 року № 53/2002 — рп. // Урядовий кур’єр. — 2002. — 6 квітня. — № 66.