1. Метод управлінського обліку та його елементи.

2. Облік фінансових витрат.

3. Калькулювання за методом стандарт-кост.

Список використаної літератури.

1. Метод управлінського обліку та його елементи

В сучасний період у вітчизняному обліку відсутнє визначення методу управлінського обліку. Єдині визначання дано у підручнику Т.П. Карлової “Управлінський облік”: “Методом управлінського обліку, є сукупність різноманітних прийомів, способів, з допомогою яких відображається об’єкт управлінського обліку в інформаційній системі підприємства. “До основних елементів методу управлінського обліку автором віднесено: документацію, оцінку, групування і узагальнення, контрольні рахунки, нормування, планування і лімінування, контроль і аналіз.

Основні критерії класифікації сучасних методів обліку і калькулювання собівартості прод. можливо класифікувати на основі двох критерій:

· по ступеню нормування затрат;

· по повноті відображення затрат;

По ступеню нормування розрізняють фактичні, нормально обґрунтовані і нормативні відображення системи поділяють на повні (включають всі затрати) і часткові (включають частину затрат).

Система обліку повних фактичних затрат характерна для традиційного бухгалтерського обліку та передбачає відображення абсолютно всіх затрат. В указаній системі затрат групуються по системах, центром відповідальності, готовим виробам. Непрямі затрати розподіляються за центром відповідальності і готовим виробом по заздалегідь вибраним базам і згідно встановлених коефіцієнтів. При цьому розподіл не залежить від ступеню використання виробничих потужностей, а визначається обсягом виробництва і його поділом (завжди умовним) на завершене і незавершене. Розподіл, накладних затрат також умовний, бо вибираючи базу ми наперед визначаємо і результат розподілу накладних затрат. Ставка накладних витрат може бути неоднаковою для різних видів продукції.

За базу розподілу часто використовують:

1.Прямі затрати праці (людино-год.);

2. Прямі затрати на робочу силу (заробітна плата);

3. Час роботи обладнання (машино-години);

4. Кількість виготовленої продукції. Подвійний запис приводить до фальсифікації результатів виробництва так як при цій системі дохід від виробництва і реалізацій залежить не від виробу, як такого, не від ринкового попиту на виріб, а від того, які дані зафіксовані в акті про величину незавершеного виробництва і які маніпуляції здійснювались з розподільчими коефіцієнтами.

Система обліку нормальних затрат є більш прогресивних у порівнянні з попередньою . В цій системі непрямі затрати не розподіляються, а обчислюються по заздалегідь встановленим ставкам (коефіцієнтам), значення яких або відповідає досягнутому у попередньому періоді рівно затрат.

Система обліку нормативних затрат дозволяє відображати ступінь використання ресурсів підпр. в процесі господарської діяльності, що в свою чергу значно полегшує прийняття управлінських рішень. При цьому загальні відхилення розкладаються на складові за рахунок різних чинників:

∆заг .+ ∆А+∆В+∆С;

де ∆заг. – загальні відхилення;

∆А – відхилення цін;

∆В – відхилення продуктивності праці;

∆С – відхилення використ. виробн. потужностей;

Система обліку нормативних затрат організовувались, перш за все, з метою технологічного контролю. Сучасні варіанти цієї системи мають широку сферу використання. Система обліку нормативних затрат передбачає виявлення неповної (обмеженої) собівартості, тобто собівартості без непрямих затрат.

Суть цієї системи дозволяється до того, що лише прямі затрати розподіляються між готовими виробами, непрямі цілком відносять на загальні фінансові результати того не звітного періоду, в якому вони вникли. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат сприяв формуванню нових варіантів обліку в економічно розвинутих країнах.

Нормативний метод є похідним від методу управління за відхиленнями. Застосовується в двох аспектах:

1. В поєднанні з позамовним та попередільним методами обліку витрат для оцінки і контролю за використанням виробничих ресурсів підприємства в цілому та його структурних підрозділів.

2. Нормативний метод може бути визначений обліковою політикою підприємства щодо оцінки готової продукції та незавершеного виробництва. При цьому в основу оцінки готової продукції та незавершеного виробництва покладена планова (нормативна) калькуляція. Оцінка готової продукції та незавершеного виробництва проводиться за плановою собівартістю з наступним врахуванням відхилень.

Послідовність планування та обліку за нормативного методу:

1. Попереднє складання нормативних (планових) калькуляцій собівартості кожного виду продукції та напівфабрикатів.

2. Поточний облік зміни норм для коригування нормативної (планової) калькуляції.

3. Поточний облік фактичних витрат виробництва з відокремленим обліком витрат за нормами та обліком відхилень від норм.

4. Групування відхилень від норм за місцями їх виникнення та аналіз причин, що викликали ці відхилення.

5. Визначення виробничої собівартості окремих видів продукції на підставі нормативної (планової) калькуляції.

Відхилення фіксують в окремих відомостях за місцями їх виникнення. Складається відомість відхилень. Фактична собівартість готової продукції визначається з урахуванням індексу відхилень від норм.

Індекс відхилень= сума відхилення витрати за нормами

В залежності від галузі промисловості в практиці можна виділити 3 варіанти організації нормативного методу:

1. Облік ведеться за нормативними витратами:

Нормативні витрати Відхилення = Фактичні витрати

2. Ведеться паралельний облік фактичних і нормативних витрат.

Фактичні витрати – Нормативні витрати = Відхилення

3. Облік ведеться змішаним способом:

Нормативна собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця визначається як різниця між нормативною сумою витрат на виробництво та нормативною собівартістю готової продукції. В результаті всі відхилення осідають в залишках незавершеного виробництва.

Спрямований на дотримання норм основних витрат. Суми відхилень від норм визначають по групі однорідних виробів шляхом співставлення фактичних та нормативних витрат. Незавершене виробництво оцінюється за нормативною собівартістю витрат сировини, матеріалів та напівфабрикатів.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання. Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), не справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні. Таке розмежування є обов’язковим лише при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають тільки змінні витрати.

Певне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 1.

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

Використовуючи елементи нормативного методу, про який йтиметься далі, вони набувають характеру позамовно-норма-тивного, попередільно-нормативного, попроцесно-нормативного методів.

Розглянемо особливості кожного з методів, тобто їх сутність і сферу застосування.

2. Облік фінансових витрат

Одним із найважливіших напрямків бухгалтерського обліку на підприємстві є облік витрат. Відправним моментом побудови бухгалтерського обліку витрат є їх класифікація та оцінка. Класифікація передбачає розробку номенклатури, а оцінка — визначення облікової ціни для поточного обліку та порядку визначення фактичної собівартості. Без попереднього вирішення цих питань раціональна побудова обліку витрат виробництва практично неможлива, особливо в умовах застосування ЕОМ та АРМ бухгалтера.

Облік витрат на підприємстві має дуже важливе значення, тому що відображає загальні витрати періоду за елементами витрат реалізованої продукції різних періодів в співставленні з доходами, розрахунки собівартості готової продукції за статтями витрат, витрати за центрами їхнього виникнення, за групами відповідальності, витрати допоміжних й обслуговуючих виробництв та ін. Облік витрат повинен давати інформацію одночасно для їх правдивого подання в фінансовому обліку і для управління витратами, собівартістю, ціноутворенням, плануванням об'ємів виробництва та ін. в управлінському обліку.

Облік витрат переслідує наступні основні завдання:

§ Забезпечення інформації щодо того, де, коли і в яких обсягах використовуються ресурси підприємства;

§ Прогноз того, де для чого і в яких обсягах необхідні додаткові ресурси підприємства;

§ Забезпечення максимально високого рівня віддачі від використання ресурсів у різних часових проміжках.

§ Забезпечення реальної і якісної інформації про собівартість окремих видів продукції;

§ Представлення об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

§ Можливість оцінки кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

§ Прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Таким чином, облік витрат є “інформаційним фундаментом для цілого ряду найважливіших підсистем управляння підприємством. При цьому облік витрат має задовольняти ряд вимог (Табл. 1).

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу.

На основі переліку калькуляційних статей, які встановлюються підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

3. Калькулювання за методом стандарт-кост

Директ-кост — застосовується для прийняття управлінських рішень, щодо фактичної рентабельності продукції. В собівартість враховуються тільки змінні витрати.

Система калькулювання “Директ-кост” є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах. У цьому випадку в калькуляцію включаються витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

"Директ-кост" — це один з методів обліку витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату. Ефективне керування витратами і прибутком залежить від точності калькуляції. Найбільш точною є та калькуляція, що містить у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції.

"Директ-кост" дозволяє реалізувати продукцію за маржинальною собівартістю, що найбільше актуально в даний час при неповному завантаженні виробничих потужностей, коли основна продукція поглинає всі накладні витрати. При цьому рентабельність продукції, розрахована на базі змінних витрат, підвищується, оскільки всі постійні витрати уже відшкодовані в складі повної собівартості основного продукту.

Однак необхідно відзначити, що границі застосування "директ-кост" на сучасному етапі розвитку економіки і підприємництва в країні має ряд особливостей. Ці особливості визначаються перевагами його використання, рівно як і недоліками.

Переваги використання системи "директ-кост" можна систематизувати за двома напрямками, в основі яких лежить логічний аналіз.

Важливою перевагою системи «стандарт-кост» є цінність її даних для прийняття рішень. Особливо ефективні стандарти, розроблені окремо за змінними статтями витрат за умови, що ціни на ресурси і норми трудових витрат встановлено правильно. Важливе значення для прийняття управлінських рішень має використання її в поєднанні з методом «директ-костинг».

Суттєвий недолік системи «стандарт-кост» — значні труднощі під час визначення в практичній діяльності ступеня напруженості стандартів (норм).

На основі порівняльного аналізу системи «стандарт-кост» з нормативним методом обліку витрат встановлено, що «стандарт-кост» має такі характерні особливості:

— використання спеціальних рахунків для відображення наявних відхилень;

— відсутнє документування відхилень, оскільки основне завдання — не допускати їх;

-у разі виявлення відхилень завжди встановлюється, наскільки суттєві виявлені відхилення і для вирішення яких проблем використовуються.

Таким чином, очевидно, що метод «стандарт-кост» — ефективний інструмент контролю та управління затратами. Нами були також встановлені основні переваги системи «стандарт-кост», які полягають в наступному:

— попередній розрахунок очікуваних затрат на виробництво;

— визначення ціни на основі заздалегідь встановленої собівартості одиниці продукції;

— складання звітів про доходи та витрати з виділенням відхилень від нормативів та обов'язковим встановленням причин їх виникнення.

Так, система обліку «стандарт-кост» базується на обчисленні відхилень за принципом відповідності доходів і затрат, згідно з яким для визнання фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були понесені для отримання цих доходів.

Для використання в практичній діяльність системи обліку витрат і калькулювання «стандарт-кост» вкрай необхідна чітка алгоритмація дій. Таким чином, на наш погляд організація обліку в системі «стандарт-костинг» та його наступне впровадження треба проводити дотримуючись чіткого алгоритму, який полягає у наступних кроках:

1. Проведення вибору стандартних видів продукції.

2. Здійснення попередньої класифікації витрат за статтями.

3. Нумерація всіх операції, пов'язаних з виготовленням виробів.

4. Розроблення нормативів витрат ресурсів при виконанні кожної технологічної операції.

5. Визначення переліку підрядних і погодинних робіт, що доводяться на даний стандартний виріб.

6. Розраховується вартість праці, що відводиться на даний стандартний виріб.

7. Розраховується стандартна вартість матеріалів, витрачених на виробництво стандартного виробу як добуток стандартної ціни та стандартних витрат.

8. Визначається ставка розподілу непрямих витрат.

9. Розраховуються стандарти для інших показників витрат і роботи. Розробляються нормативи для адміністративних, комерційних й інших витрат. Залежно від необхідної точності розробка може вестися для укрупнених показників або постатейно.

10. Стандарти витрат приймаються за основу при плануванні виробництва й закупок ресурсів.

11. Стандарти витрат доводять до виконавців всіх підрозділів і стають основою всієї діяльності підприємства.

12. Матеріальне й нематеріальне стимулювання персоналу погоджується з виконанням виробничого завдання й рівнем наближення до стандартних витрат.

13. В ході обліку фіксуються всі факти відхилень від встановлених стандартів.

14. Всі відхилення аналізуються з метою виявлення причин які до них призвели.

15. Увага менеджменту концентрується на усуненні причин відхилень.

16. При освоєнні нових технологічних рубежів або досягненні нового порогу продуктивності праці стандарти переглядаються.

Однак необхідно пам'ятати, що системи мотивації персоналу, прийняті для підтримки «стандарт-кост», будуть ефективні тільки при цілком певному й достатньо тривалому періоді, на якому «правила гри» залишаються незмінними. Часті «підняття планки» демотивують персонал, змушуючи його притримувати свої резерви. На наш погляд, календарний рік представляється прийнятним мінімальним періодом життя більшості стандартів (природно, з обліком необхідних сезонних коливань у нормативах).

Також в ході дослідження стає очевидним, що стандартні ціни повинні відповідати реаліям ринку й можуть переглядатися трохи частіше, наприклад, раз у квартал. А можливо ще частіше для умов дуже динамічного ринку.

Проведене дослідження дає змогу зробити висновок про великі позитивні наслідки впровадження в практичну діяльність системи калькулювання «стандарт-кост» тільки при чіткій алгоритмації і контролю на всіх стадіях облікових процесів.

Список використаної літератури

1. Белоусова И. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції // Бухгалтерський облік й аудит. — 2006. — № 9. — с. 3-5.

2. Гаррісон Ч. Оперативно-калькуляційний облік виробництва й збуту / Пер. с англ. Б. Вакмен; Під ред. і з передмовою Ю.О. Любовича. — М., 1999. — 298с.

3. Ластовецький В. О. Галузевий бухгалтерський облік: проблеми теорії і практики. — Чернівці, 2005. — 200с.

4. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затв. нак. Державний Комітет промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47.

5. Мишин Ю. А. Управлінський облік: керування витратами й результатами виробничої діяльності: Монографія. — М,, 2002. — 176 з.

6. Нападовська Л. Н. Управлінський облік.: Монографія. — Дніпропетровськ, 2000. — 450 с.

7. П(С)БО 16 «Витрати», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, зі змінами й доповненнями.

8. Пушкар М. С., Пушкар Р. М. Контролінг –інформаційна підсистема стратегічного менеджменту: Монографія. — Тернопіль, 2004. — 370 с.

9. Савчук В.П. Управление прибылью и бюджетирование / В.П.Савчук – М.:БИНОМ. Лаборатория знаний, 2005. – 432 с.