1. Системи управлінського обліку.

2. Облік витрат з організації виробництва.

3. Позамовний метод калькулювання собівартості.

Список використаної літератури.

1. Системи управлінського обліку

Системи управлінського обліку класифікуються за повнотою охоплення інформацією, ступенем взаємозв'язку фінансового і управлінського обліку, ступенем нормування, повнотою включення витрат до собівартості продукції.

Система управлінського обліку представляє собою систему численних взаємопов’язаних частин, що тісно функціонують одна з одною, а саме, люди, технології, мета, задачі, структура та функції.

Вплив великої кількості зовнішніх факторів на функціонування підприємства відіграє свою роль у процесі вибору альтернатив, які дозволяють з максимальною користю досягти цілей фірми.

Особливе значення мають зовнішні фактори, які впливають на побудову системи управлінського обліку на українських підприємствах. Як відомо, на території України відсутні в порівнянні з Заходом, корпорації, а переважають холдинги та інші структури. Тому в розвинених країнах пенсійні та інші різноманітні фонди поступово отримують велику владу над таким видом власності як корпорації, що знаходяться в суспільному володінні.

Українська економіка знаходиться в перехідному стані, тобто планової економіки, як такової, вже не існує, а ринкова не утвердилася остаточно. Звісно ж, вітчизняні компанії не мають достатнього досвіду роботи, до того ж, кожна має свій. За цих умов кожне підприємство підходить до процесу побудови системи управлінського обліку індивідуально.

Через все це сфера діяльності стосовно впровадження системи управлінського обліку на українських підприємствах є областю тільки теоретичних знань та припущень у сукупності з намаганнями фахівців випробувати світовий досвід.

На специфіку системи управлінського обліку впливають також внутрішні фактори. Серед них можна відзначити найвпливовіші, такі як:

1) технологія бізнесу (для безперервного виробництва витрати будуть класифікуватися на постійні і змінні, а для позамовного виробництва — на прямі і непрямі);

2) облікова політика підприємства ( у кожної фірми є своя облікова політика, свої методики та принципи ведення управлінського обліку);

3) організаційна структура підприємства (існують 2 відмінні системи управлінського обліку: при функціонально-орієнтованому управлінні (FBM-орієнтована СУО) — максимізація результатів діяльності всієї організації за рахунок окремих її підрозділів (центрів відповідальності), та при управлінні по видах діяльності (АBM-орієнтована СУО), яка передбачає управління видами діяльності, а не витратами) [2].

На Заході більше розповсюдження мала АВМ-орієнтована система управлінського обліку, але наші українські підприємства поки що застосовують більш просту FBM-орієнтовану СУО.

Що стосується упровадження системи управлінського обліку, то для успішного здійснення цього процесу необхідні 3 невід’ємні складові:

1. спеціальні ресурси для реалізації цієї задачі: якщо підприємство зважилося на виконання поставленої задачі, йому знадобиться багато як грошових витрат, так і витрат часу;

2. фахівці: керівництву слід усвідомлювати, що для постановки управлінського обліку йому слід наймати не бухгалтерів, а саме спеціалістів, у яких є такий досвід. Але варто розглянути ідею про залучення власних фахівців, а не тимчасових консультантів;

3. участь у процесі постановки: часто керівництво вважає, що не треба втручатися у ту сферу, де є власні спеціалісти. Але на це можна поглянути з іншого боку: як консультант чи фахівець будуть знати без активної участі керівництва про те, яку інформацію вони хотіли б бачити у себе на столі, щоб мати змогу приймати вірні управлінські рішення.

Таким чином, реорганізація системи управління виробничою діяльністю підприємства завдяки впровадженню системи управлінського обліку відкриває принципово нові можливості для українських підприємств і дає змогу не тільки одержувати інформацію про виробничі процеси, але й оперативно використовувати її при прийнятті управлінських рішень.

Процес організації управлінського обліку повинний бути поступовим, взаємозалежним і обґрунтованим. Для досягнення поставлених цілей необхідно враховувати загальні напрямки розвитку, а також дійсний стан фінансового обліку, аналізу, планування і контролю на підприємстві. Крім того, слід брати до уваги, що система управлінського обліку на кожному підприємстві унікальна, оскільки враховує специфіку його діяльності.

Основними аспектами управлінського обліку є:

1 Виробничий облік, основною задачею якого є одержання облікових даних про понесені витрати з метою визначення собівартості продукції (робіт, послуг) і очікуваного прибутку від її реалізації.

2 Використання отриманої інформації про фактичні витрати і звітну собівартість з метою прогнозування майбутніх витрат виробництва і забезпечення цією інформацією керівників усіх рівнів для прийняття оптимальних рішень.

3 Організація обліку за центрами витрат і центрами відповідальності з метою контролю витрат за місцями їх виникнення і оцінки зусиль, спрямованих на одержання прибутку, як основної умови діяльності підприємства.

Можна виділити три рівні організації системи управлінського обліку на підприємстві: методичний, технічний та організаційний, кожен з яких містить у собі визначені елементи.

У частині функціонуючих систем управлінського обліку існує об'єктивна необхідність проведення заходів, спрямованих на оцінку слабких і сильних сторін і загальної ефективності її ведення підприємством. Загальна організаційна модель оцінки ефективності системи управлінського обліку підприємства містить наступні етапи:

Перший етап – моніторинг, який включає визначення:

— якості управлінської інформації;

— наявності основних елементів системи управлінського обліку і якості їхньої взаємодії і погодженості;

— оптимальності організаційної системи і доцільності обраного варіанта системи управлінського обліку;

— ступеня сумісності діючої системи управлінського обліку із сучасними вимогами рівня розвитку виробництва і конкуренції;

— ступінь залежності від фінансового обліку.

Другий етап – визначення ефективності, що включає оцінку:

1 Нормативної ефективності, яка дозволяє оцінити ступінь реалізації цілей і задач системи управлінського обліку, які закріплені в обліковій політиці підприємства.

2 Виконання стратегічного плану розвитку системи управлінського обліку підприємства.

3 Відносної ефективності, визначеної на підставі співвідношення вигод і витрат при впровадженні системи управлінського обліку.

Для визначення нормативної ефективності необхідно розробити положення, в яких закріпити складові та етапи впровадження системи управлінського обліку на підприємстві. Для здійснення контролю за реалізацією визначених задач слід передбачити оцінювання результатів роботи відповідного виконавця (структурного підрозділу) за кожною складовою та етапом робіт.

Визначення відносної ефективності впровадження системи управлінського обліку полягає в співставленні вигод та витрат, які підприємство отримує від реалізації проекту. Основна проблема визначення відносної ефективності зводиться до визначення участі системи управлінського обліку в загальній величині прибутку, отриманого підприємством за визначений період.

Особливу увагу при впровадженні управлінського обліку і проведенні заходів, спрямованих на його удосконалення, слід приділяти внутрішньої управлінської звітності, що виступає об'єктом управлінського обліку і систематизує всю інформацію, що необхідна для менеджерів підприємства. Слід зазначити, що від правильної організації документообігу по цьому важливому об'єкту управлінського обліку залежить якість і обґрунтованість прийнятих управлінських рішень. На сьогоднішній день найчастіше має місце безсистемність, а іноді і суперечливість звітів, наданих різними структурними підрозділами підприємства, що значно знижує ефективність функціонування системи управлінського обліку. Що стосується структури внутрішньої звітності, вона повинна відповідати операційному, тактичному і стратегічному рівням керування підприємством.

2. Облік витрат з організації виробництва.

Аналітичний облік загальновиробничих витрат рекомендується вести аналогічно як ведеться аналітичний облік адміністративних витрат на рахунку 92

На організацію обліку витрат впливають різноманітні фактори, основними з яких є: види діяльності, характер виробництва, і продукції, яка виробляється, структура управління і розміри підприємства, особливості технології та організації виробництва.

Можна виділити наступні загальні принципи організації обліку витрат:

· показники обліку витрат і калькулювання собівартості продукції повинні бути погоджені з плановими і нормативними показниками;

· документування витрат в момент їх здійснення, різне відображення витрат за нормами і відхиленнями від норм витрат ресурсів і оплати праці;

· всі витрати, які відносяться до виробництва продукції даного періоду, повинні бути включені до її собівартості;

· всі витрати через систему рахунків бухгалтерського обліку повинні бути згруповані за об’єктами обліку витрат статями витрат;

· собівартість продукції калькулюється на основі даних бухгалтерського обліку витрат, що потребує ідентифікації об’єктів обліку втрат з об’єктами калькулювання.

Розглянемо класифікацію виробництва з точки зору їх впливу на організацію обліку витрат виробництва. Всі виробництва в залежності від технологічного процесу можна поділити на дві групи: видобувні і переробні.

До галузей видобувної промисловості відносять виробництва з видобутку з надр землі, з води і лісів мінеральних та органічних ресурсів для наступної їх переробки і використання. Найбільш характерними представниками цієї групи є підприємства по видобутку вугілля. нафти, газу. руди, лову риби, заготівлі лісу тощо. Вони характеризуються, як правило, масовістю виробництва і відносно простою технологією.

Галузі переробної промисловості являють собою групу виробництв, яка характеризується великою різноманітністю. За технологічною ознакою створення продукту вони, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи.

Перша з них охоплює виробництва, в яких кінцевих продукт утворюється шляхом послідовної переробки вихідної сировини. Технологічний процес в цих виробництвах характеризується рядом переділів, процесів (фаз). Продукт кожного переділу, який називається напівфабрикатом, передається на наступний переділ. В ряді випадків він може бути використаний і в інших виробництвах. Прикладом виробництва цієї підгрупи є металургійний завод з повним циклом виготовлення продукції, текстильна фабрика.

Другу підгрупу утворюють виробництва, в різних цехах яких створюються окремі деталі, які збираються в проміжні вузли. які в кінці з’єднуються в завершений виріб. Найбільш характерним прикладом такого типу виробництва є машинобудівний завод, швейна фабрика.

На організацію обліку витрат і калькулювання собівартості продукції істотно впливають ступінь спеціалізації підприємства і масовість випуску продукції. За цією ознакою виробництва поділяються на одиничні, серійні і масові.

Одиничним називається виробництво окремих видів продукції. Прикладом такого типу виробництва бути кораблебудівні заводи, заводи важкого машинобудування. продукції яких, як правило, не повторюється.

Серійне виробництво характеризується періодичним випуском визначених партій (серій) продукції. Організація виробництва по цьому типу найбільш часто зустрічається у верстато- і приладобудуванні, інструментальному виробництві.

Масове виробництво являє собою найбільш досконалий тип організації виробництва, при якому в більшій мірі, ніж в інших виробництвах, забезпечується автоматизація і механізація багатьох процесів. В масовому виробництві випускається безперервно однотипна продукція при відносно обмеженій номенклатурі. До нього, як правило, відносяться видобувні виробництва. В оброблюваних галузях масове виробництво характерно для ряду галузей машинобудування (автомобільної, тракторної промисловості), легкої і харчової промисловості.

Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведеться за місцями виникнення, центрами й статтями (видами) витрат. Економічний зміст загальновиробничих витрат встановлений пунктом 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”.

До видання галузевих методичних рекомендацій з обліку затрат і калькулювання собівартості готової продукції (робіт, послуг) рекомендується вести аналітичний облік загальновиробничих витрат за наступною номенклатурою статей:

Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління, відрахування на соціальні заходи, витрати на оплату службових відряджень тощо).

Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів; оплата послуг сторонніх організацій тощо).

Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи; медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

Інші витрати (внутрішньозаводські переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей в цехах; оплата простоїв тощо).

Незалежно від установленої підприємством бази розподілу загальновиробничих витрат вони розподіляються на кожен об’єкт витрат (калькулювання) виходячи з нормальної потужності підприємства.

Отже, в основі розподілу загальновиробничих витрат є розрахунковий (плановий) показник очікуваного середнього обсягу діяльності з виробництва продукції (робіт, послуг), пропорційно до якого розподіляються фактичні змінні та постійні загальновиробничі витрати.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

3. Позамовний метод калькулювання собівартості

Серед основних проблем калькулювання є економічно обґрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. При цьому способи обчислення собівартості продукції поєднуються з методами обліку витрат, чітко не виокремлюються. Проте, використовуючи різні способи, можна отримати неоднакову величину собівартості певного виду продукції, хоча загальна сума витрат при цьому залишається незміною. Тому вибір конкретних методів калькулювання залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття рішень.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості передбачає відокремлений облік витрат за кожним видом перевезень (робіт, послуг) у розрізі статей витрат.

Об'єктом обліку і калькуляції при застосуванні цього методу є окремі види перевезень (робіт, послуг), а калькуляційними одиницями — відповідні одиниці вимірювання їх.

Позамовний метод обміну витрат на виробництво застосовують в виробництвах з механічним збиранням деталей, вузлів і виробів в цілому: технологічний процес між цехами тісно взаємозв’язані і ГП випускає тільки один, останній в технологічному ланцюгу, цех. Виробничі затрати збираються спочатку по цехам, але потім обов’язково сумують по підприємству в цілому, і завдяки цьому розраховують собівартість одиниці продукції проводять по сумі затрат всіх цехів. Позамовний метод застосовується в індивідуального виробництва або на виготовлення серії 5-10 виробів малосерійному виробництві відкривають замовлення. Непрямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктами обліку при цьому методі є окремі замовлення. До таких виробництв належать судно-, турбо-, авіабудівні та інші виробництва.

Кожному замовленню надають окремий номер, який зазначають в усіх документах про витрати на це замовлення.

Синтетичний облік ведуть на рахунках № 23, 91, 92, а для аналітичного обліку відокремлюють по кожному замовленню прямі витрати й по кожному виду витрат — непрямі. Непрямі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Об’єктом обліку є окреме виробниче замовлення на яке відкривається договір. До договору обов’язково додається кошторис витрат (планова калькуляція), на підставі якого визначається ціна угоди. Застосовується даний метод в індивідуальному або дрібносерійному виробництвах.

В бухгалтерії на кожне замовлення окремо відкривається картка аналітичного обліку витрат, де проставляється шифр замовлення, …, кошторисна вартість. В аналогічній картці ведеться облік загальновиробничих витрат. В кінці місяця загальновиробничі витрати розподіляються між замовленнями і таким чином формується собівартість замовлення щомісяця.

Список використаної літератури

1. Атамас П. Основи обліку в бюджетних організаціях: учбовий посібник/ Петро Атамас,; М-во освіти і науки України , Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 283 с.

2. Атамас П. Управлінський облік: Навчальний посібник/ Петро Атамас,; Дніпропетровський ун-т економіки та права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 439 с.

3. Белов А. Бухгалтерский учет в бюджетных учреждениях: монографія/ Анатолий Белов,. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 174 с.

4. Голов С. Управлінський облік: Підручник/ Сергій Голов,. — 3-тє вид.. — К.: Лібра, 2006. — 703 с.

5. Гуцайлюк Л. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: первинні документи та облікові реєстри: Навчальний посібник/ Лідія Гуцайлюк, Валерія Сопко, Юрій Іванечко; М-во освіти і науки України, Ун-т економіки та права "Крок". — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 157 с.

6. Джога Р. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник/ Роман Джога, Світлана Свірко, Людмила Сінельник,; Ред. Роман Джога,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 483 с.

7. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ М. Х. Корецький, Н. В. Дацій, Л. В. Пельтек; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський держ. аграрний ун-т, Гуманітарний ун-т " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 294 с.

8. Облік у бюджетних установах: Навчальний посібник/ Валентина Крива, Тетяна Корнієнко, Тетяна Сторожук.; За ред. О. А. Заїнчковського, Т. М. Сторожук; Держ. податкова адміністрація України, Академія ДПС України. — К.: Ірпінь, 2002. — 535 с.

9. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах, державне замовлення та державні закупівлі: Інтегрований комплекс: Вадим Александров, Олександр Ворона, Петро Германчук, Олександр Назарчук та ін.. — К.: АВТ, 2004. — 592 с.

10. Свірко С. Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Світлана Володимирівна Свірко,; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. — К., 2000. — 185 с.