1. Постійні, тимчасові та випадкові групи

Проблема груп, в які об’єднані люди в процесі своєї життєдіяльності, — найважливіше питання соціальної психології.

«Група — це деяка сукупність людей, що розглядаються їх з точки зору соціальної, виробничої, економічної, побутової, професійної, вікової тощо спільності. Відразу ж слід зазначити, що в суспільних науках у принципі може мати місце двояке вживання поняття» група «». З одного боку, у практиці, наприклад, демографічного аналізу, у різних гілках статистики маються на увазі умовні групи: довільні об’єднання (угруповання) людей по якому або спільною ознакою необхідному в даній системі аналізу.

З іншого боку, в цілому циклі суспільних наук під групою розуміється реально існуюче утворення, в якому люди зібрані разом, об’єднані однією загальною ознакою, різновидом спільної діяльності або поміщені в якісь ідентичні умови, обставини, певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення.

Існують постійні, тимчасові, випадкові або спорадичні групи. Деякі групи створені для тривалого існування і прагнуть до цього (навчальні заклади). Це групи, які не хочуть зникнути. Інші групи приречені на нетривалий існування (туристи). Деякі групи є вільними, інші мають обов’язковий характер. Так, з’явившись на світ, ми не вибирали родину, етнічну групу чи націю, інші групи, куди вступають за бажанням.

Формальні групи характеризуються організованою структурою. Соціальні відносини тут носять безособовий характер (різні партії). У неформальній групі існують особисті, соціальні відносини, які здійснюються в ролях, обумовлених внутрішнім середовищем, симпатіями (це друзі, приятелі, «клуб за інтересами»).

Первинна або обмежена група є основою для людини це — родина. У ній відбувається процес культуризации. Вторинні групи — великі за розміром і відносини в них формалізовані. Приклад: баскетбольний клуб в який входять кілька команд, — це вторинна група. А одна команда — первинна група.

Безпосередньо загальні якості груп:

1. Інтегративність — міра єдності, неподільності, спільності членів групи один з одним, (відсутність інтегративності — роз’єднаність, дезінтеграція).
2. Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній.
3. Референтність — ступінь прийняття членами групи групових еталонів.
4. Лідерство — ступінь ведучого впливу тих чи інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових задач.
5. Інтрагрупова активність — міра активізації групової складових її особистостей.
6. Інтергрупова активність — ступінь впливу даної групи на інші групи.

Крім цих якостей розглядаються ще і такі:

• спрямованість групи — соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;
• організованість — реальна здатність групи до самоврядування;
• емоційність — міжособистісні зв’язки емоційного характеру, переважної емоційний настрой групи;
• інтелектуальна комунікативність — характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови;
• вольова комунікативність — здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.

2. Цілі та завдання виробничих груп

Група — дві чи більше особи, що взаємодіють одна з одною, знають одна про одну та мають спільну мету. Виробничий колектив, що являє собою специфічне соціально-психологічне утворення, наповнений системою міжособистісних відносин, що виявляється у вигляді групової активності. Міжособистісні відносини трудового колективу опосередковані цілями й завданнями, що стоять перед підрозділом господарства. Тут відносини, природно, відповідають ідейно-політичним настановам нашого суспільства.

В одних групах є лідер, інші можуть обходитися без нього. Незалежно від того, є в групі лідер чи ні, будь-якій групі властива динаміка. Індивіди, взаємодіючи один з одним, змінюють свої настанови й поведінку. Групові норми — це прийняті в групі правила поведінки. Ніхто не може наказати нам, яку зачіску зробити, який одяг вдягти, коли їсти, але, проте, члени будь-якої групи дотримуються певних правил. Цілі діяльності групи можуть бути кооперативними і змагальними.

Кооперативні цілі — цілі, досягти яких можна за умови спільної роботи.

Змагальні цілі можна досягти, лише змагаючись один з одним.

Згуртованістю групи називають близькі стосунки між її членами, їх готовність підтримувати один одного. У членів згуртованої групи добре розвинуте почуття групової ідентичності. Вони, як правило, тримаються разом, завжди готові підставити плече і прийти на допомогу один одному, віддані інтересам групи. Вони емоційно втягнуті в справи своєї груми, радіють її успіхам і переживають невдачі. Атмосферу згуртованих груп відрізняє особливий високоморальний дух.

Поведінка окремих людей часто здається дуже дивною, особливо якщо немає очевидного пояснення цієї поведінки, але поведінка в групах може бути ще більш дивною.

Отже, підсумуємо вищезазначене:

• люди співпрацюють у групах, перебуваючи в стосунках повної взаємозалежності;
• члени однієї групи підпорядковують свою поведінку загальноприйнятим у групі нормам і домагаються спільної мети; групи мають неоднакові функції. Усі вони є спеціалізованими;
• індивіди є членами одночасно багатьох груп. Існують постійні, тимчасові й випадкові групи;
• деякі групи є вільними, інші мають обов’язковий характер (родина, нація);
• робочі групи можуть бути формальними і неформальними; діяти за нормами групи завжди важко, особливо ззовні;
• усі групи чинять тиск на своїх членів, щоб змусити їх дотримуватися групових норм;
• групи в цілому породжують менше ідей, ніж окремі члени групи; однак група продукує кращі ідеї, із кращою проробкою і всебічною оцінкою;
• група здатна приймати більш ризиковані рішення, ніж окремі її члени;
• іноді виникають конфлікти між групами й усередині груп (ми і вони). Конфлікти можуть бути особисті, міжособистісні, міжгрупові, соціальні.

Розуміння функціонування й життєдіяльності групи є дуже важливим чинником для налагодження ефективного управління.

Ефективність взаємодії членів групи досягається в тому випадку, коли кожний з них визнає правомірність інтересів інших членів і власні помилки; а також готовий відмовитися від надмірних домагань; вільне виявлення емоційних переживань, ідей і ставлення членів групи один до одного;

заохочення й підтримка. Надання допомоги й підтримки один одному, формування клімату довіри та взаємоповаги.

Готуючись до виконання завдання, члени групи обирають одну чи декілька ролей:

ініціатор — той, хто пропонує нові ідеї, процедури, мету й способи вирішення. Цей член групи дає старт груповій активності. Почати нову справу, як правило, дуже складно, тому виконання цієї ролі є важливим чинником, що забезпечує ефективну групову діяльність;

інформатор — той, хто постачає групі необхідні для виконання завдання факти, думки та інші знання;

шукач додаткової інформації — той, хто задає питання членам групи й домагається розширення інформованості колективу з конкретної проблеми, роз’яснюючи складні питання й неточності;

висловлювач думок — той, хто не боїться розділити з групою свої переконання, переживання, думки, оцінки з конкретної проблеми. Як правило, у групі кілька членів виконують цю роль. Чим більшу кількість членів групи включено в процес обміну думками, тим ефективнішою виходить взаємодія;

уточнювач думок — той, хто втягує мовчазних членів групи в процес обміну думками, ставлячи їм прямі запитання щодо їхніх суб’єктивних думок, оцінок і позицій з конкретної проблеми;

інтегратор — той, хто роз’яснює взаємозв’язки між окремими фактами, думками й припущеннями, поєднуючи ідеї та активність усіх членів групи в єдиному напрямі;

орієнтатор — той, хто підтримує діяльність групи в напрямі оптимального досягнення поставленої мети, не дозволяючи їй збиватися з обраного курсу. Цей член групи також підсумовує досягнення групи й кожного її члена, спонукаючи кожного співвідносити свої тактичні успіхи й прорахунку із загальною метою;

стимулятор — той, хто спонукає групу до ще більшої активності та енергійності. Завдяки цьому члену групи підсилюється внесок його колег у кінцеву продуктивність групової діяльності.

3. Формування взаємозалежності завдань

Ефективна команда формується за умови, якщо існує і взаємодіє низка факторів.

Позитивна взаємозалежність — це усвідомлення членами команди важливості міжособистісної комунікації, що забезпечує успішну діяльність кожного. Це переконаність у тому, що „ми міцно зв’язані“. Вона забезпечує максимальний внесок кожного в спільну справу, об’єднання ресурсів, взаємну підтримку та святкування спільного успіху.

Формування позитивної взаємозалежності передбачає певні зусилля з боку керівника;

1) встановлення мети створення позитивної взаємозалежності на основі існування сукупності спільних цілей (прагнення досягти їх поєднує всіх членів групи) і відчуття того, що загальний успіх залежить від зусиль кожного;

2) заохочення розвитку позитивної взаємозалежності. Кожного члена групи слід заохочувати за виконання групових завдань та індивідуальні зусилля, що визначають його якість;

3) встановлення й розподіл у рамках взаємозалежності ролей, відповідно до яких члени групи виконуватимуть взаємодоповнюючі та взаємозалежні функції. Кожен член групи повинен нести персональну відповідальність за ефективну діяльність групи в цілому;

4) формування взаємозалежності завдань. При цьому завдання слід розділити па частини чи етапи, щоб робота одного члена могла бути завершеною в тому випадку, якщо інший співробітник уже виконав свою частину завдання (у цьому разі він теж залежить від відповідальності іншого члена групи);

5) формування позитивної взаємозалежності ресурсів. Кожен член групи повинен мати у своєму розпорядженні лише частину ресурсів, інформації чи матеріалів, необхідних для виконання групового завдання.

Умовами формування й розвитку індивідуальної відповідальності в групі є:

• постійне інформування групи про те, хто з членів найбільше потребує допомоги й підтримки для завершення завдання;
• підтримання переконаності членів групи в тому, що їхній персональний внесок у групову роботу відзначено і їм варто підвищувати свою відповідальність за спільний успіх.

Процедура визначення якісних і кількісних показників внеску кожного члена групи є необхідною з ряду причин. По-перше, це дозволяє членам групи чітко визначити частку внеску кожного в загальну справу. По-друге, знижується ймовірність того, що члени групи несвідомо дублюють один одного. По-третє, члени групи одержують можливість надавати й одержувати необхідні підтримку та допомогу. По-четверте, підкреслюється й визначається відповідальність кожного члена групи. І, нарешті, мінімізується ймовірність прояву лінощів та бездіяльності.

Відомий ефект соціальних лінощів — зниження працездатності кожного члена групи у випадку, коли частка й величина його зусиль не визначаються й не мотивуються, а також відсутня персональна відповідальність за кінцевий результат.

Регулярне міжособистісне спілкування є невід’ємним елементом формування команди. Під час спілкування виробляються групові норми, здійснюється обмін багатоплановою Інформацією, розвивається довіра та взаєморозуміння. Невелика кількість членів команди — це обов’язкова умова, що забезпечує регулярне спілкування між членами.

Навички співробітництва потрібні членам групи для ефективної спільної діяльності. Багато людей не мають досвіду роботи в команді та не уявляють, якого роду професійні та соціальні навички їм потрібні, щоб успішно працювати за таких умов.

Співробітництво — це особливий вид діяльності, спрямований на пошук і реалізацію взаємовигідних цілей і завдань. Він заснований на підтримці й розвитку атмосфери доброзичливості та співпереживання, на взаємному доповненні та повазі членів команди один до одного.

Формування й підтримка групових процедур необхідні для реалізації потреб в обговоренні всіх питань, які викликають жвавий інтерес, зокрема таких, як:

• досягнення групової мети;
• підтримка ділових взаємин та обмін думками.

Команда потребує обговорення й описування моделей поведінки як корисних, так і некорисних, па основі чого приймаються рішення про їх зміну або поширення.

Вплив групових процедур па формування команди залежить під змісту проблемі які виносяться на обговорення її майбутніх учасників, а також від тога як ці процедури проводяться. Має значення і те, як члени групи взаємодіють і наскільки ефективними с лідерство, комунікація, процес прийняття рішень, усунення конфліктів і т. і.

Висновки

Отже створити ефективну команду можна лише за умови активної участі в цьому процесі всіх її потенційних членів. Тому керівник на етані формування повинен проводити зустрічі з кандидатами в члени команди, щоб вияснити для себе їхні мотиви, інтереси, рівень професійної кваліфікації і схильність до певних соціальних ролей. Керівник також повинен ініціювати збори кандидатів для відкритого обговорення місії команди, ролі її внеску кожного члена в її функціонування. На зборах відбувається зближення позицій і думок учасників, що полегшує загальне розуміння особливостей команди. Фактично під час дискусій відбувається первісна ідентифікація учасників з командою, формування почуття „ми“.

Позитивний результат створення та управління командами залежить від методів, котрі керівник може використовувати для зміцнення команди. Кожен метод дозволяє зробити конкретний внесок у зміцнення команди та підвищення ефективності її діяльності.

Список використаної літератури

1. Загальна психологія. / За загальною редакцією академіка С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Вінниця: Нова Книга, 2004. – 704 с. – С. 228-236 .
2. Карамушка Л. М. Психологія управління: Навч. посіб.- К.: Міленіум, 2003. — 344 с. – С. 80-96.
3. Коломінський Н.Л. Психологія управління: Курс лекцій. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 176 с. – С. 78-100.
4. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління – К.: Академвидав, 2003. – 568с. – С. 151-156; 167-175.
5. Савельєва В.С. Психологія управління: Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал“, 2005. – 320 с. – С. 229-246.