Вступ.

1. Предмет і мета навчальної дисципліни управління персоналом.

2. Сутність розвитку персоналу та його роль у забезпеченні конкурентоспроможності працівників і організації.

3. Шляхи вдосконалення навчальної дисципліни “Управління персоналом”.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Управління персоналом — специфічна сфера діяльності, характерна для всіх організацій, і головне її завдання полягає в забезпеченості організацій персоналом та цілеспрямованому його використанні. Як навчальна дисципліна «Управління персоналом» є важливою складовою частиною менеджменту зі своїм власним об’єктом.

Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найбільш ефективного використання працівників для досягнення цілей підприємства та особистісних цілей. Перші, традиційно, пов'язуються з забезпеченням ефективності підприємства. Причому ефективність іноді розуміється у вузькому значенні — як отримання максимального прибутку. Однак дедалі частіше ефективність розглядається не тільки в економічному плані — як економічність, якість, продуктивність, нововведення, прибуток, а і в більш широкому контексті й пов'язується з такими поняттями особистісного, психологічного плану, як задоволеність співробітників своєю працею, участю у трудовому колективі підприємства, високий рівень самооцінки колективу, мотивація персоналу до ефективної праці.

Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства, досягнення успіху в реалізації його стратегії розвитку.

Предметом вивчення дисципліни “Управління персоналом” є загальні закономірності та особливості формування, функціонування і розвитку персоналу організації, принципи організації кадрової служби на підприємстві, її функції, місце в системі управління; значення і зміст соціальної роботи в організації; підходи до управління кар’єрою працівників.

1. Предмет і мета навчальної дисципліни управління персоналом

Управління розвитком персоналу ґрунтується на об’єктивно властивих ефективному управлінню виробництвом методах, принципах, процедурах, зміст яких достатньо повно викладений у навчальних дисциплінах «Менеджмент», «Менеджмент персоналу». Однак управління розвитком персоналу має свою специфіку, свій об’єкт та суб’єкт управління, власну технологію.

Предметом навчальної дисципліни є розвиток персоналу організації. Вона розкриває систему знань, що пов’язана з цілеспрямованим впливом на працівників організації (підприємства, фірми) для забезпечення її ефективного функціонування та підвищення конкурентоспроможності на ринку з одночасним збагаченням інтелектуального, творчого і культурного потенціалу працівників, задоволенням їхніх потреб у професійному навчанні, плануванні трудової кар’єри та професійно-кваліфікаційному просуванні, соціальному розвитку.

Мета навчальної дисципліни «Управління персоналу» — допомогти студентам, слухачам опанувати теоретичні основи та виробити вміння і практичні навички з планування та організації розвитку персоналу в умовах ринкової економіки, структурної й технологічної перебудови галузей економіки.

Зміст навчальної дисципліни складають принципи і методи управління розвитком працівників, теоретичні та практичні проблеми розроблення проекту розвитку персоналу організації, шляхи реалізації політики у сферах освіти та професійної підготовки, вибору найбільш ефективної технології, засобів і методів професійного навчання персоналу з урахуванням конкретної ситуації на підприємстві, проведення атестації фахівців і керівників, упровадження організаційних форм планування трудової кар’єри персоналу та роботи з резервом керівників в організації.

Завдання навчальної дисципліни полягає в тому, щоб на основі теоретичних положень менеджменту й узагальнення практичного досвіду роботи розкрити зміст, організаційні форми та методи роботи у сфері управління розвитком персоналу.

Виходячи з поставленого завдання навчальної дисципліни, студенти і слухачі повинні оволодіти основами знань з таких питань:

• зміст роботи служби управління персоналом щодо складання проекту розвитку персоналу в організації, особливості проведення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників на великих, середніх і малих підприємствах;

• сутність маркетингу персоналу, його роль у розвитку працівників організації, зовнішні та внутрішні фактори, що визначають напрями маркетингу персоналу відносно розвитку працівників;

• інвестиції у персонал як основа розроблення виробничих і соціальних показників розвитку організації, методологічні та методичні підходи до визначення економічної й соціальної ефективності професійного навчання персоналу;

• специфіка планування і прогнозування розвитку персоналу на рівнях організації, регіону, держави, визначення на цій основі обсягів професійного навчання громадян у професійно-технічних та вищих навчальних закладах;

• поняття і завдання оцінювання розвитку персоналу підприємства, застосування результатів оцінювання ділових якостей працівників під час виробничої адаптації та атестації персоналу, планування трудової кар’єри робітників і фахівців, формування кадрового резерву керівників;

• управління професійним навчанням робітників, фахівців і керівників в організації, планування та здійснення короткострокового й тривалого періодичного підвищення кваліфікації персоналу, перепідготовки працівників з метою одержання нової професії чи спеціальності;

• планування соціального розвитку персоналу організації, соціальних наслідків підвищення освітнього та кваліфікаційного рівнів працівників, соціального прогнозу розширеного відтворення робочої сили на підприємстві і поза виробництвом;

• матеріальне та нематеріальне стимулювання розвитку персоналу в організації, взаємодія організації, закладів освіти, служби зайнятості, органів державної виконавчої і законодавчої влади щодо стимулювання розвитку персоналу.

Одержані теоретичні знання дадуть змогу студентам та слухачам у майбутньому як спеціалістам і магістрам у сфері управління трудовими ресурсами, економіки праці й менеджменту персоналу вирішувати такі завдання:

• здійснювати професійне навчання, планування трудової кар’єри персоналу, його професійно-кваліфікаційне просування для реалізації цілей стратегічного управління організації як виробничо-господарської системи;

• забезпечувати найповніше використання здібностей, інтересів і нахилів працівника, його освітнього та професійного потенціалу для впровадження в практику нововведень, високих технологій і в такий спосіб підвищувати гнучкість підприємства, його конкурентоспроможність на ринку, успішно протидіяти дестабілізуючим факторам зовнішнього та внутрішнього середовища;

• формувати позитивне ставлення персоналу до організації, його керівництва внаслідок цілеспрямованого планування трудової кар’єри працівників, ефективного матеріального і нематеріального стимулювання їх розвитку, підвищувати престиж та привабливість підприємства серед молоді й інших груп населення;

• створювати сприятливі умови для ефективної роботи персоналу в організації через запровадження гнучкої системи безперервної післядипломної освіти працівників.

Навчальна дисципліна «Управління персоналу» не є самоціллю, яка досягається у відриві від виробничої, соціальної та інших сторін діяльності організації. Виходячи з цього одне з найважливіших завдань навчальної дисципліни — визначення змісту і межі проблем, пов’язаних із прийняттям управлінських рішень щодо розвитку персоналу в тісному взаємозв’язку з вирішенням інших питань функціонування організації у ринковому середовищі. Це сприяє більш чіткому визначенню місця та підвищенню значення заходів із розвитку персоналу в системі управління організацією.

Управління персоналу охоплює досить широку сферу діяльності особистості в усій її різноманітності і складності. Досліджуючи сукупність факторів, що позитивно впливають на підвищення ефективності праці персоналу та конкурентоспроможність організації на ринку, навчальна дисципліна розробляє підходи до формування інтелектуального, творчого і культурного потенціалу як працівників окремої організації, так і трудового потенціалу суспільства в цілому. Тому навчальна дисципліна, розробляючи рекомендації з формування людського фактору з метою підвищення ефективності виробництва товарів чи надання послуг, спирається не тільки на результати власних досліджень, а й на знання інших наукових дисциплін — суспільних, природознавчих та технічних.

Управління розвитком персоналу насамперед ґрунтується на теорії цілісності людини, що розробляється філософією. Згідно з цією теорією в управлінні персоналом передбачається використання таких принципів, як соціальна та предметно-діяльнісна сутність людини, цілісність та історичне розуміння особистості, сутність і зміст процесу праці як людської предметної діяльності, всебічний розвиток особистості як умови науково-технічного та суспільного прогресу, сталого економічного зростання.

Навчальна дисципліна широко застосовує знання педагогічних наук, такі принципи освіти, як інтеграція з наукою і виробництвом, гнучкість та прогностичність системи освіти, єдність і наступність освіти, безперервність і різноманітність освіти та ін. Це саме стосується і дисциплін «Політекономія», «Макроекономіка», «Економіка підприємства», «Менеджмент» і «Маркетинг», що вивчають закони управління виробництвом, розподілом, перерозподілом та обміном товарів і послуг. Економічна теорія з’ясовує цінність освіти та професійної підготовки, визначає міру їх впливу на економічний розвиток країни, зростання валового внутрішнього продукту.

Управління розвитком персоналу тісно пов’язане з управлінням трудовими ресурсами, економікою праці. Предметами вивчення цих дисциплін є трудові ресурси, праця в їх історично визначеній формі, формування, розподіл, перерозподіл та використання трудових ресурсів, суспільна ефективність і продуктивність праці, а також наукова організація праці персоналу. Це важливо з погляду створення сприятливих умов для результативного професійного навчання працівників, професійно-кваліфікаційного просування робітників та фахівців, раціонального використання працівників за рівнем професійної підготовки й кваліфікації в організаціях.

Управління розвитком персоналу враховує вплив фізіологічних реакцій організму людини на трудові навантаження та умови праці, психологічні фактори трудової діяльності, фізіологічні основи проектування раціональних режимів праці і відпочинку персоналу, що вивчаються навчальною дисципліною «Фізіологія і психологія праці». Ця дисципліна закладає психофізіологічні основи теоретичного та виробничого навчання, формування трудових навичок і умінь.

Планування та організація професійного навчання робітників і фахівців з вищою освітою, формування й підготовка резерву керівників в організації передбачають урахування соціально-психологічних і психофізіологічних особливостей людини, умов та характеристик трудової діяльності з конкретної професії чи спеціальності, їх вимог до працівника з погляду професійних здібностей. Зазначені особливості людини та вимоги професії до працівника відображаються у професіограмах, які вивчаються навчальною дисципліною «Професійна орієнтація», що має тісні міждисциплінарні зв’язки з управлінням розвитку персоналу.

Існує взаємозв’язок і між управлінням розвитку персоналу та ринком праці. Навчальна дисципліна «Ринок праці» досліджує ринок праці як систему відтворення робочої сили, розкриває структуру, функції, механізм державного регулювання ринку праці в умовах ринкової економіки. Підвищуючи свій рівень професійної підготовки, працівники стають більш конкурентоспроможними не тільки на внутрішньофірмовому ринку праці, а й поза ним. У цьому зв’язку в навчальній дисципліні «Управління розвитком персоналу» розглянута взаємодія організацій з центрами зайнятості у питаннях стимулювання розвитку персоналу, який підлягатиме вивільненню; професійного навчання працівників, котрі прийняті на підприємство за направленнями центрів зайнятості.

Досить міцні міждисциплінарні зв’язки між управлінням розвитку персоналу та менеджменту персоналу. Завданням останнього є формування знань, навичок і умінь щодо здійснення аналізу наявної структури персоналу, планування поточної та перспективної потреби в кадрах. Саме це становить підґрунтя для проведення подальшої роботи з питань розвитку персоналу, забезпечення ефективності навчання працівників. Знання, одержані студентами під час вивчення навчальної дисципліни «Менеджмент персоналу», зокрема про форми та методи визначення посадових обов’язків працівників, їх завдань і відповідальності за доручену ділянку роботи, знадобляться під час опанування навчального матеріалу з організації підвищення кваліфікації персоналу, формування резерву керівників тощо.

2. Сутність розвитку персоналу та його роль у забезпеченні конкурентоспроможності працівників і організації

Ефективне функціонування будь-якої організації насамперед визначається ступенем розвитку її персоналу. В умовах сучасного швидкого старіння теоретичних знань, умінь та практичних навичок спроможність організації постійно підвищувати фаховий рівень своїх працівників є одним із найважливіших факторів забезпечення конкурентоспроможності її на ринку, оновлення і зростання обсягів виробництва товарів чи надання послуг.

Розвиток персоналу — багатогранне та складне поняття, що охоплює широке коло взаємозв’язаних психологічних, педагогічних, соціальних і економічних проблем. З’ясування його сутності передбачає визначення змісту таких ключових понять, як особистість, гармонійний розвиток особистості, професійний розвиток особистості.

Особистість — це усталена система соціально значущих рис, які всебічно характеризують індивіда. Особистість є продуктом суспільного розвитку та включення індивідів у систему соціальних відносин через активну предметну діяльність та спілкування. Формування особистості відбувається в процесах соціалізації індивідуумів і цілеспрямованого виховання, опанування ними соціальних норм і функцій за допомогою оволодіння різними видами і формами діяльності.

Гармонійний розвиток особистості — це різнобічний процес набуття та вдосконалення її фізичних, психологічних, моральних і економічних якостей в їх розмірності й органічній єдності. Гармонійний розвиток особистості означає всебічний розвиток людини як створіння соціального, яке володіє свідомістю (розумом), активного та здатного до результативної і продуктивної праці.

Професійний розвиток особистості — це підготовка та адаптація особи до роботи за конкретною професією чи спеціальністю. Зазначене поняття вужче порівняно з поняттям «гармонійний розвиток особистості». Професійний розвиток особистості відображає процес підготовки людини до конкретного виду трудової діяльності, охоплює оволодіння особистістю потрібними теоретичними знаннями, уміннями та практичними навичками, соціальними нормами поведінки, системою моральних цінностей і економічних якостей.

Про важливість професійних моральних цінностей, наприклад для фахівців з вищою освітою медичних та військових спеціальностей, свідчить наявність таких особливих кодексів професійної моралі, як клятва Гіппократа майбутніх лікарів чи військова присяга курсантів.

Вужчим порівняно з поняттям «гармонійний розвиток особистості» є поняття «розвиток персоналу». Нетотожними є також поняття «професійний розвиток особистості» і «розвиток персоналу». У цьому зв’язку розглянемо детальніше останнє поняття.

Н. Том під системою розвитку персоналу розуміє цілеспрямований комплекс інформаційних, освітніх та прив’язаних до конкретних робочих місць елементів, які сприяють підвищенню кваліфікації працівників даного підприємства відповідно до завдань розвитку самого підприємства і потенціалу та нахилів співробітників. У свою чергу, Р. Марра і Г. Шмідт розглядають розвиток персоналу як навчання і підвищення кваліфікації персоналу. Таке розуміння дещо звужує «системне» розуміння розвитку персоналу, але не заперечує думки Н. Тома.

Ширше розглядають це поняття російські вчені, зокрема А. Я. Кібанов. На їхню думку, розвиток персоналу — це сукупність організаційно-економічних заходів служби управління персоналом у сфері навчання персоналу організації, його перепідготовки і підвищення кваліфікації. Ці заходи охоплюють питання професійної адаптації, оцінювання кандидатів на вакантну посаду, поточної періодичної оцінки кадрів, планування ділової кар’єри та службово-професійного просування кадрів, роботи з кадровим резервом.

Таким чином, розвиток персоналу — це системно організований процес безперервного професійного навчання працівників для підготовки їх до виконання нових виробничих функцій, професійно-кваліфікаційного просування, формування резерву керівників та вдосконалення соціальної структури персоналу. Розвиток персоналу забезпечується заходами, пов’язаними з оцінюванням кадрів з метою виробничої адаптації та атестації персоналу, плануванням трудової кар’єри робітників і фахівців, стимулюванням розвитку персоналу тощо.

Складові процесу розвитку персоналу організації наведені на рис. 1.

Розвиток персоналу значною мірою залежить від стану профорієнтаційної роботи в навчальних закладах та безпосередньо в організації. Одним із результатів розвитку персоналу є винахідницька і раціоналізаторська робота працівників. Водночас розвиток персоналу передбачає наявність в організації відповідної системи матеріального та морального стимулювання.

Якщо розвиток персоналу здійснюється переважно у межах організації або з її ініціативи поза виробництвом, то професійний розвиток особистості може виходити за межі трудової діяльності в організації, відбуватися не тільки за рахунок її коштів, а й за рахунок бюджетних чи власних коштів громадянина.

Професійний розвиток особистості в межах організації виражається поняттям «професійний розвиток персоналу». Професійний розвиток персоналу — це цілеспрямований і систематичний вплив на працівників за допомогою професійного навчання протягом їхньої трудової діяльності в організації з метою досягнення високої ефективності виробництва чи наданих послуг, підвищення конкурентоспроможності персоналу на ринку праці, забезпечення виконання працівниками нових складніших завдань на основі максимально можливого використання їхніх здібностей та потенційних можливостей.

Розвиток персоналу взаємозв’язаний з поняттями «освіта», «професійне навчання персоналу» та «професійно-кваліфікаційне просування персоналу».

Освіта — це процес та результат засвоєння особистістю систематизованих теоретичних знань, умінь і практичних навичок, необхідних їй для професійного навчання, підготовки до праці, інтеграції у суспільство. Рівень загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти обумовлюється вимогами виробництва, станом розвитку науки, техніки, технологій і культури, а також суспільними відносинами.

Професійне навчання персоналу — це цілеспрямований процес формування у працівників організації теоретичних знань, умінь та практичних навичок за допомогою спеціальних методів і форм, необхідних персоналу зараз чи в майбутньому. Воно спрямоване на забезпечення трудової самореалізації особистості, формування у неї поглиблених професійних знань, умінь та навичок, здобуття першої чи нової професії або спеціальності на основі наявного освітнього рівня й досвіду попередньої практичної роботи, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності персоналу в умовах ринкової економіки.

В організації професійне навчання персоналу забезпечує первинну професійну підготовку робітників, перепідготовку чи підвищення кваліфікації робітників і фахівців із вищою освітою.

Первинна професійна підготовка робітників — це здобуття професійно-технічної освіти особами, які раніше не мали робітничої професії або спеціальності, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної трудової діяльності в організації.

Перепідготовка персоналу — це професійно-технічне чи вище навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією (спеціальністю) робітниками або фахівцями з вищою освітою, які вже здобули первинну професійну підготовку у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах.

Підвищення кваліфікації персоналу — це професійно-технічне або вище навчання робітників чи фахівців з вищою освітою, що дає можливість розширювати і поглиблювати раніше здобуті працівниками знання, уміння та практичні навички на рівні вимог сучасного виробництва або сфери послуг.

Професійно-кваліфікаційне просування персоналу — це процес переміщення робітників, фахівців з вищою освітою організації між професійними, кваліфікаційними та посадовими групами персоналу в результаті опанування ними нових знань, умінь і практичного досвіду роботи.

Управління розвитком персоналу сприяє ефективному використанню трудового потенціалу особистості, підвищенню її соціальної та професійної мобільності, є засобом профілактики масового безробіття, відіграє значну роль у підготовці працівників для здійснення структурної і технологічної перебудови галузей економіки. Усе це позитивно впливає на збільшення обсягів та оновлення номенклатури випуску продукції чи надання послуг, забезпечує поліпшення результатів фінансової діяльності організації. У таких умовах розвиток персоналу є одним із найважливіших напрямів раціонального функціонування будь-якої організації, її конкурентоспроможності на ринку.

Одночасно розвиток персоналу сприяє підвищенню рівня конкурентоспроможності самих працівників на ринку праці. Вони, підвищуючи свій рівень кваліфікації чи опановуючи нову професію або спеціальність через засвоєння нових знань, умінь і навичок, одержують додаткові можливості для планування трудової кар’єри як в організації, так і за її межами. Навіть у випадку безробіття внаслідок вивільнення з підприємства навчена особистість швидше знайде собі нову роботу, легше зможе організувати власну справу, а отже, й забезпечити працевлаштування інших громадян.

Багато громадян високо оцінюють можливість підвищення свого рівня професійного розвитку. Ця обставина нерідко відіграє вирішальну роль у прийнятті ними рішення стосовно працевлаштування в конкретній організації. Виграє у даному разі і суспільство в цілому, оскільки зростає освітній потенціал країни, збільшується продуктивність суспільної праці без залучення значних бюджетних коштів.

Розвиток персоналу забезпечує підвищення загального інтелектуального рівня особистості, розширює її ерудицію та коло спілкування, оскільки освічена людина вільно орієнтується в сучасному складному світі, у стосунках із людьми. У результаті поліпшується морально-психологічний клімат у структурних підрозділах організації, підвищується мотивація працівників до праці, їх вірність цілям і стратегічним завданням компанії, забезпечується наступність в управлінні, а також знижується плинність кадрів.

Професійний розвиток особистості, розвиток персоналу належать до основних показників прогресивності суспільства, вирішальних важелів науково-технічного прогресу. Тому в країнах з розвинутою ринковою економікою дедалі більше компаній перебирають на себе ініціативу щодо подальшого розвитку персоналу своїх організацій. Планування та організація розвитку персоналу стають важливими функціями служби управління персоналом. Наслідування Україною цього прикладу є обов’язковою умовою забезпечення в державі сталого економічного зростання.

3. Шляхи вдосконалення навчальної дисципліни “Управління персоналом”

В сучасних умовах управління персоналом визнається однією з найважливіших сфер життя організації, яка здатна багатократно підвищити її ефективність, а саме поняття “управління персоналом” розглядається в широкому діапазоні: від економіко-статистичного до філософсько-психологічного.

Практика роботи закордонних та вітчизняних підприємств свідчить про стратегічний поворот управлінських підходів в сторону посилення уваги до людської складової діяльності органвзацій.

Важливим моментом у викладанні навчальної дисципліни “Управління персоналом” є володіння студентами певними знаннями з ряду наук, без знань яких не можна у повній мірі ефективно освоїти навчальний курс “Управління персоналом”.

У більшості навчальних закладів дисципліна "Управління персоналом" викладається після вивчення дисциплін "Основи менеджменту", "Трудове право", "Основи психології та педагогіки", "Соціологія".

Основною метою викладання дисципліни є формування комплексу теоретичних знань і умінь щодо розробки та здійснення кадрової політики в сучасних організаціях, добір та розміщення персоналу, його оцінювання та навчання, забезпечення цілеспрямованого використання персоналу організації.

У результаті вивчення дисципліни "Управління персоналом" студенти мають знати:

— ключові поняття і терміни кожної теми модуля;

— роль та значення управління персоналом як науки і як специфічної функції менеджменту;

— сутність сучасних концепцій і теорій управління персоналом, етапи історичного розвитку управління персоналом;

— класифікаційні (вимоги) ознаки персоналу за категоріями і структурою;

— вимоги до професійно-кваліфікаційного рівня, психологічних якостей працівників та керівників сучасних організацій, до ділових і професійно-особистісних рис менеджера кадрової служби;

— принципи формування, етапи розвитку і ознаки колективу, його соціального розвитку;

— основи стратегії управління персоналом і зміст кадрової політики на різних етапах життєвого циклу організації;

— значення, основні структурні складові, фактори впливу сучасної кадрової політики;

— основні засади стратегії управління персоналом;

— роль та призначення, різновиди, основні функції, інформаційне забезпечення сучасних служб персоналу;

— формування та аналізування кадрового потенціалу в організаціях;

— застосування сучасних методів планування потреб у персоналі;

— організація набору і відбору персоналу у конкретних умовах;

— атестування персоналу та використання її результатів;

— управління процесом вивільнення персоналу;

— управління процесом розвитку та руху персоналу;

— оцінювання ефективності та результативності управління персоналом;

— соціальне партнерство в організації.

У результаті вивчення дисципліни студенти мають здобути наступні практичні навички та уміння:

— розкривати зміст ключових понять і термінів кожної теми та модулів;

— розраховувати оптимальну кількість працівників організації;

— планувати соціальний розвиток трудового колективу;

— користуватися правовою базою для здійснення сучасної кадрової політики у конкретних ситуаціях;

— інформаційно та документально забезпечувати управління персоналом;

— організовувати діяльність служби персоналу;

— володіти алгоритмом планування роботи з персоналом;

— розробляти заходи по охороні та безпеці кадрової інформації;

— адаптувати методи управління персоналом до умов функціонування жіночих колективів, багатонаціональних корпорацій;

— враховувати соціальну структуру персоналу при формуванні колективу;

— використовувати сучасні методи добору, відбору кадрів;

— складати персональну характеристику особи працівника організації;

— розробляти заходи з регулювання плинності персоналу;

— здійснювати аналіз джерел майбутніх потреб у персоналі;

— складати професіограми, кваліфікаційні карти, карти компетенції працівників організації;

— застосовувати методи оцінки персоналу;

— розраховувати показники ефективності роботи персоналу;

— володіти методикою проведення співбесід, телефонних розмов, анкетування, інтерв’ю з представниками різних рівнів управління організації.

Висновки

Отже, в цій роботі було розглянуто управління персоналом, як навчальну дисципліну, шляхи вдосконалення, тенденції становлення і розвитку. Управління персоналом є складовою частиною всієї управлінської діяльності і виробничої політики організації. Вона має на меті створити споріднену, відповідальну, високорозвинену і високопродуктивну робочу силу та досягти ефективності в управлінні нею.

Перехід вітчизняної економіки до ринкових відносин вимагає від майбутніх управлінців глибоких теоретичних знань та обширних практичних навичок у вирішенні принципово нових завдань, серед яких — максимальне використання кадрового потенціалу. Здатність організації ефективно управляти співробітниками є головним джерелом її розвитку в умовах технічного прогресу та посилення конкуренції.

Сьогодні основними факторами конкурентоспроможності стали забезпеченість кваліфікованою робочою силою та володіння досконалими методами управління персоналом. Особливого значення набули проблеми формування політики наймання працівників, забезпечення зайнятості та справедливої оплати праці, застосування гнучких систем соціальних виплат та режимів праці, планування кар'єри, підготовки персоналу на різних стадіях його службового зростання. Прийняття оптимальних рішень в області кадрового менеджменту безпосередньо залежить від компетентності керівників всіх рівнів управління та фахівців з управління персоналом.

Отже, володіння технологією та конкретними методами роботи з персоналом є ключовою проблемою підготовки фахівців з економіки та менеджменту.

Список використаної літератури

1. Балабанова Л. Управління персоналом: Навчальний посібник/ Людмила Балабанова, Олена Сардак,; Мін-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Професіонал, 2006. — 511 с.

2. Колпаков В. Управление развитием персонала: учбовий посібник/ Виктор Колпаков,; Межрегиональная академия управления персоналом. — К: МАУП, 2006. — 709 с.

3. Крушельницька О. Управління персоналом: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька, Дмитро Мельничук,. — 2-е вид., перероб. й доп.. — К.: Кондор, 2005. – 304 с.

4. Менеджмент персонала: функции и методы: Учеб. пособие/ Моск. авиац. ин-т им. С. Орджоникидзе; [Э. С. Минаев и др.]. — М.: Изд-во МАИ, 1999. — 253 с.

5. Менеджмент персоналу: Навчальний посібник/ В. М. Данюк, В. М Петюх, С. О. Цимбалюк та ін.; За заг. ред. В. М. Данюка, В. М. Петюха; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 398 с.

6. Мистецтво управління персоналом / Ред. Н. Черепухіна (гол.) та ін. — К.: Вид-во Олексія Капусти. – 2002 . Кн. 1: Таланти і лідери. — 2002. — 299 с.

7. Мурашко М. Менеджмент персоналу: Навчально-практичний посібник/ М.Мурашко. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 311 с.

8. Савченко В. Управління розвитком персоналу: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 351 с.

9. Скібіцька Л. І. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів/ Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 415 с.