Вступ

Актуальність теми. В умовах ринкової економіки головною метою діяльності будь-якого приватного підприємства є отримання прибутку. Фірма може наголошувати на соціальному ефекті своєї діяльності, але в першу чергу вона працює саме заради отримання прибутку: жоден підприємець не буде вкладати кошти у проект, який має велике соціальне значення, але є збитковим. Фінансуванням таких проектів займається держава. Комерційні ж підприємства досить часто підкреслюють значущість своєї соціальної діяльності, щоб привабити споживачів, що матиме своїм наслідком збільшення прибутку. Власники (якщо вони приймають безпосередню участь в діяльності підприємства) і персонал мають зробити усе необхідне для забезпечення формування прибутку у розмірі, потрібному для подальшого функціонування і розвитку підприємства і забезпечення усіх груп інтересів. Визначення факторів, які впливають на розмір прибутку, розробка заходів щодо його збільшення, виявлення межі такого збільшення і можливої потреби в лімітуванні прибутку є дуже важливими для підприємства.

Фактори, що впливають на формування прибутку підприємства, на сучасному етапі є об’єктом уваги багатьох вчених. Їх досліджували в своїх роботах Аранчій В.І., Бандурка О.М., Бланк І.А., Іщенко Є., Корінєв В.Л., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я., Шуляк П.Н. Дослідження зазначених проблем з різних ракурсів породжує нові питання. Це пов’язано з тим, що підприємство являє собою відкриту динамічну систему, тобто на прибуток впливають зовнішні і внутрішні фактори. Вчені можуть належним чином дослідити внутрішні фактори. Складність і різноманітність останніх приводить деяких вчених до висновку про недоцільність використання прибутку як критерію ефективності господарювання. Але ніхто з зазначених вчених не заперечує того, що необхідність аналізувати прибуток у взаємозв’язку з іншими показниками не зменшує його значення, оскільки викривлення показника прибутку призводить до викривлення загального уявлення про ефективність діяльності фірми.

Мета роботи полягає в дослідженні механізму формування прибутку у взаємозалежності з факторами, що впливають на нього, і проблеми досягнення балансу між прагненням фірми максимізувати прибуток і необхідністю його лімітування, породженою впливом держави і конкурентів.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти зростання прибутку підприємства

1.1. Сутність максимізації прибутку підприємства

Максимізація прибутку є головною метою фінансового менеджменту на підприємстві. Ціна та обсяг реалізації продукції — одні з найважливіших параметрів, що визначають прибутковість підприємства, тому їх оптимізація є першочерговим завданням фінансового менеджменту. Досить цікавим, на нашу думку, є метод визначення оптимальної ціни та відповідного обсягу реалізації продукції на основі комбінованих моделей функцій попиту й витрат.

Функція попиту у даному разі — це залежність обсягу реалізації продукції, або попиту, від ціни одиниці продукції. У відповідності із відомим законом попиту обсяг реалізації продукції (попит) перебуває в оберненій залежності від ціни на продукцію. Кожне рішення щодо зміни цін на продукцію або збільшення (зменшення) обсягів реалізації продукції має бути відповідним чином проаналізовано, мають бути чітко визначені його наслідки для ефективності діяльності підприємства.

Модель функції попиту являє собою найбільш формалізований апарат для такого аналізу. Для побудування функції попиту, по-перше, проводяться заміри зміни попиту залежно від ціни. Для заміру попиту здійснюється його оцінка при різних цінах (експериментальним шляхом на основі контрольного продажу або на основі накопичених даних), у ході якої з’ясовується реакція споживачів на зміни цін. Далі з’ясовується еластичність попиту за ціною. Отримана інформація обробляється засобами кореляційного аналізу, і в результаті отримуємо модель функції попиту у такому загальному вигляді (цей вигляд моделі зумовлений тим, що функція попиту з постійною еластичністю є лінійною спадаючою функцією):

P = aQ + b,            (1)

де Р — ціна одиниці продукції;

Q — обсяг попиту;

a, b — коефіцієнти, що характеризують еластичність попиту й визначаються із застосуванням методу кореляційного аналізу, як це показано вище.

Графік функції попиту зображений на рис. 1 (А). На основі функції попиту (1) можна побудувати функцію валових доходів підприємства:

R = PQ = (аО + b)Q,

R = aQ2 + bQ,      (2)

де R — валові доходи від реалізації продукції підприємства.

Графік функції валових доходів (2) зображено на рис. 1 (Б).

А. Функція попиту                        Б. Функція валових доходів

Рис. 1. Функції попиту і валових доходів підприємства, де попит має постійну еластичність.

На обсяг попиту, окрім ціни, впливає ще цілий ряд факторів, а саме: смаки та прихильності споживачів, кількість споживачів та їхні грошові доходи, ціни на аналогічні й пов’язані між собою товари, сподівання щодо руху цін тощо. Вплив цих факторів на графіку зображується як зсування кривої попиту догори або донизу. У межах моделей функції попиту (1) та (3) (див. нижче) їхній вплив враховується при розрахунку коефіцієнтів а і Ь. Аналіз функції попиту розглядатимемо нижче за незмінності всіх інших умов, крім ціни.

Зазначимо, що модель функції попиту (1), побудована засобами кореляційного аналізу, є спрощеною: ця функція має постійну еластичність. У реальному ж ринковому середовищі попит, як правило, має змінну еластичність, тобто свою для кожного рівня ціни, у кожній точці графіка попиту. Модель функції попиту, що має змінну еластичність, має такий вигляд:

де h — коефіцієнт, який враховує зміну еластичності попиту за ціною. Графік функції попиту (3) зображено на рис. 2 (А). Функція валових доходів для функції попиту (3) має вигляд:

R = aQ2 + bQ + h.

Графік функції валових доходів (4) зображено на рис. 2 (Б). Параметри у відповідності з моделями (1) і (3) функція попиту має в умовах монополістичної конкуренції та монополії. За умов же досконалої конкуренції, коли підприємство не може впливати на ціну рівноваги, тому що частка кожного підприємства у загальному випуску надто мала, попит є абсолютно еластичним.

А. Функція попиту                  Б. Функція валових доходів

Рис. 2. Функції попиту і валових доходів, де попит має змінну еластичність

Модель функції попиту, що має абсолютну еластичність, має вигляд Р = a (const), а функція валових доходів являє собою пряму пропорційність та описується моделлю R = aQ. Дану ситуацію зображено на рис. 3.

А. Функція попиту              Б. Функція валових доходів

Рис. 3. Функції попиту і валових доходів, де попит має абсолютну еластичність.

На основі приведених вище функцій попиту й валових доходів можна визначити оптимальну ціну та обсяг реалізації продукції, що максимізують валові доходи підприємства. Однак максимізація доходів не завжди означає максимізацію прибутку підприємства. З метою визначення оптимальних параметрів виробництва необхідно здійснити комбінований аналіз функцій попиту й витрат. Функція витрат у даному разі — це залежність між обсягом реалізації продукції та обсягом витрат на виробництво (реалізацію) продукції. Необхідно врахувати таку закономірність, що при збільшенні обсягу реалізації витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зумовлено наявністю умовно-постійних витрат, які при зростанні обсягу реалізації продукції перерозподіляються між більшим обсягом продукції.

Необхідно також враховувати період аналізу. З метою аналізу розрізняють, по-перше, релевантний (або короткостроковий) період, тобто певний інтервал зміни обсягу реалізації продукції, у межах якого збільшення/зменшення обсягу реалізації продукції не призводить до зміни умовно-постійних витрат на весь випуск продукції та умовно-змінних витрат на одиницю продукції. Збільшення обсягу реалізації продукції у рамках релевантного періоду досягається за рахунок зростання сумарних умовно-змінних витрат: збільшення використання сировини й матеріалів, споживання інших ресурсів, збільшення закупівлі товарів на продаж тощо.

По-друге, іррелевантний (або довгостроковий) період, тобто інтервал зміни обсягу реалізації продукції, що перевищує релевантний, у межах якого збільшення/зменшення обсягу реалізації продукції викликає необхідність зміни сумарних умовно-постійних витрат і умовно-змінних витрат на одиницю продукції.

Граничний обсяг виробництва — це такий обсяг, при перевищенні якого й відбувається зростання умовно-постійних витрат на весь випуск продукції та умовно-змінних витрат на одиницю продукції.

Зміна сумарних умовно-постійних витрат при цьому відбувається за рахунок збільшення/зменшення виробничої потужності підприємства, чисельності робітників, апарату керівництва, отримання/повернення кредитів тощо. Умовно-змінні витрати на одиницю продукції при значному збільшенні обсягу реалізації продукції зростають, тому що погіршується ефективність використання всіх ресурсів відповідно до закону зменшення віддачі від ресурсів.

Граничний обсяг виробництва визначається запасом виробничої потужності підприємства, чисельністю працюючих, величиною апарату керівництва, достатністю капіталу, видом ресурсів, що використовує підприємство, технологічним рівнем виробництва.

Нижче представлено ряд моделей, що дають змогу максимізувати прибуток підприємства.

У релевантному (короткостроковому) періоді функцію витрат можна зобразити формулою:

Е = cQ + d,             (5)

де Е — валові витрати на весь випуск продукції; с — умовно-змінні витрати на одиницю продукції; d — умовно-постійні витрати на весь випуск.

Витрати на одиницю продукції (e) описуються функцією:

e = d/Q + с.           (6)

Графіки функцій витрат подані на рис. 4.

А. Функція валових витрат                        Б. Функція витрат на одиницю продукції

Рис. 4. Графіки функцій витрат у релевантному (короткостроковому) періоді.

У іррелевантному (довгостроковому) періоді функція валових витрат набуває вигляду:

де f — коефіцієнт, що відбиває швидкість зростання сумарних умовно-постійних витрат і умовно-змінних витрат на одиницю продукції та визначається із застосуванням методу кореляційного аналізу або методу експертних оцінок.

Витрати на одиницю продукції (є) у даному разі описуються такою функцією:

А. Функція валових витрат      Б. Функція витрат на одиницю продукції

Рис. 5. Графіки функцій витрат у іррелевантному (довгостроковому) періоді.

Розглянемо комбіновану модель функцій валових доходів і валових витрат для функції попиту (1), що має постійну еластичність, і функції витрат (5) у релевантному (короткостроковому) періоді (див. рис. 6).

Рис. 6. Комбінований графік функцій валових доходів і витрат у релевантному (короткостроковому) періоді.

На основі функції прибутку (9) можна визначити оптимальну ціну (Qопт) та обсяг реалізації продукції (Ропт), що максимізують прибуток підприємства. Про-диференціюємо функцію прибутку та знайдемо її максимум (S max; S’ = 0):

S’ = 2aQ + (b — с) = 0,                       (10)

Слід зазначити, що оптимальний обсяг реалізації продукції Qопт розрахований за формулою (10), збігається точно, що можна довести математично, з тим обсягом реалізації продукції, при якому маржинальні доходи від реалізації додаткової одиниці продукції дорівнюють маржинальним витратам на одиницю продукції. Рівність маржинальних доходів і маржинальних витрат, як відомо, є достовірним індикатором того, що при даному обсязі реалізації продукції прибуток підприємства буде максимальним.

Розглянемо тепер комбіновану модель функцій валових доходів і валових витрат для функції попиту (3), що має змінну еластичність, і функції витрат (7) у іррелевантному (довгостроковому) періоді (рис.7).

Максимальний прибуток підприємства для функції валових доходів (4) та функції витрат (7) становить:

Зазначимо, що існують деякі обмеження застосування представлених вище моделей: в умовах досконалої конкуренції, а також в умовах несформованого ринку ціна та максимізація прибутку великою мірою залежать не від витрат, а визначаються рівноважним обсягом реалізації продукції на основі збалансованого попиту й пропозиції, що також відповідає моменту рівності маржинальних доходів і маржинальних витрат підприємства.

1.2. Значення формування прибутку підприємства

Метою діяльності будь-якої комерційної структури в умовах ринкової економіки в кінцевому рахунку є отримання прибутку, здатного забезпечити його подальший розвиток.

Прибуток — це кінцевий фінансовий результат від здійсненої підприємством підприємницької діяльності, який є основою усього фінансового потенціалу суб’єкта господарювання [9].

Роль прибутку можна сформулювати таким чином:

— прибуток виступає головною метою підприємницької діяльності і є основним елементом, який спонукає до ведення господарської діяльності;

—         прибуток слугує основним критерієм оцінки ефективності діяльності підприємства;

—         прибуток виступає захисним механізмом при загрозі банкрутства;

—         прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства та приросту активів;

—         прибуток виступає джерелом подальшого розвитку підприємства;

—         прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів;

—         прибуток є джерелом формування фондів стимулювання;

—         прибуток виступає критерієм доцільності при впровадженні нових бізнес- ідей;

—         прибуток виконує соціальну функцію, шляхом задоволення соціальних потреб суспільства;

—         прибуток є інструментом розподілу чистого доходу суспільства між підприємством та бюджетом;

—         прибуток є основним економічнім важелем при формуванні надходжень до бюджету країни;

—         прибуток підприємств створює передумови для економічного розвитку суспільства в цілому.

Відтак, прибуток носитиме ключову роль у подальшому розгортанні чи згортанні процесів функціонування та розвитку підприємств.

Прибутковість розглядається не тільки як основна мета, але і як головна умова ділової активності підприємства, як результат його діяльності, ефективного здійснення своїх функцій щодо забезпечення споживачів необхідними товарами відповідно до наявного попиту на них. Залежно від місця підприємства на ринку, наявності ресурсів, тривалості періоду основна мета може бути конкретизована. У довгостроковому періоді це буде досягнення максимального прибутку, у короткостроковому — необхідного прибутку за певних обсягах діяльності, і в усі періоди — забезпечення конкурентоспроможності підприємства. При цьому максимізація прибутку в довгостроковому періоді можлива лише при поетапному досягненні певних необхідних розмірів прибутку. Забезпечення необхідного обсягу прибутку в довгостроковому і короткостроковому періодах обумовлено життєво важливими потребами у розвитку підприємства (фірми), задоволенні економічних інтересів власників, забезпечення інтересів суспільства і колективу. Основна мета діяльності підприємства (фірми) знаходиться в тісному зв’язку з життєвим циклом підприємства. На стадії його «народження» головною метою виступає боротьба за виживання, а основним завданням — вихід на ринок (заява про себе); на стадії «дитинства» — відповідно прибуток короткочасний при зміцненні положення на ринку; в «юності» — прискорене зростання прибутків на основі зростання реалізації та завоювання своєї частини ринку; на стадії «ранньої зрілості» — постійне зростання обсягів і освоєння нових напрямків діяльності (диверсифікація діяльності); на стадії «зрілості» підприємство дбає про свій імідж (коли можливі знижки з ціни і інші заходи, що привертають покупців до даного підприємства (фірми)) і збалансованому зростанні всіх показників, на стадії «старіння» — забезпечення збереження завойованих позицій і стабільності роботи; на стадії «виживання» — пошук нових ідей, що сприяють омолодженню підприємства. Оцінка життєвих циклів підприємства (фірми) з позиції прибутковості показує, що воно має за період від народження до зрілості забезпечити досягнення максимального прибутку, а це в свою чергу створить передумови для його відродження на новому витку розвитку. Максимальний прибуток є основною цільовою установкою для підприємства, орієнтованого на досягнення певного припливу грошових коштів (готівки) у певні періоди [6, c. 154].

Розділ 2. Аналіз максимізації прибутку підприємства

2.1. Визначення максимізації прибутку підприємства

Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентне підприємство отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентного підприємства, але також і для підприємств, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи.

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов’язані питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожне підприємство виробляє продукцію тоді, коли це йому приносить прибуток. Тобто підприємство здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо воно може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості виготовленої продукції, то в короткостроковому періоді підприємство виготовлятиме такий обсяг продукції, за якого воно максимізує прибутки або мінімізує збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожне підприємство максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати — випадок закриття) (табл. 2.1).

Припустимо, що ринкова ціна складає 100 грн, тоді, користуючись цією таблицею, можна вирахувати валовий дохід для кожного рівня виробництва, перемноживши кількість на ціну.

Ці дані подані у стовпчику 2. У стовпчику 6 знаходимо прибуток або збитки, з якими підприємство стикатиметься за певного обсягу виробництва, шляхом вирахування валових витрат (стовпчик 5) із валового доходу (стовпчик 2). Тепер маємо всі дані, необхідні для відповіді на поставлені вище три питання.

По-перше, підприємству треба виробляти, оскільки це дасть йому можливість отримувати прибуток. По-друге, найвигідніше виготовляти сім одиниць, бо стовпчик 6 показує, що це саме той обсяг виробництва, за якого сукупний економічний прибуток, буде максимальним і становитиме 60 грн.

Рис. 2.1 графічно порівнює валовий дохід і валові витрати. Валовий дохід позначений прямою лінією, тому що за чистої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує валовий дохід на одну і ту ж величину — її ціну (див. табл. 2.1). Валові витрати зростають із збільшенням виробництва; нарощування обсягу продукції вимагає більшої кількості ресурсів. Але ступінь зростання валових витрат міняється залежно від ефективності підприємства.

Дані про витрати відображають дію закону спадної віддачі, згідно з яким з часом темп зростання валових витрат уповільнюється, оскільки підприємство ефективніше використовує всі свої наявні ресурси. Та поступово валові витрати починають знов зростати внаслідок неефективності через надмірне використання устаткування підприємства.

Рис. 2.1. Валовий дохід, вадові витрати та прибуток

Порівнюючи валові витрати з валовим доходом на рис. 2.1, помічаємо, що точки критичного обсягу виробництва розташовані десь на рівні чотирьох та 9,8 одиниць продукції, тобто там, де валові витрати зрівнялись би з валовим доходом. Будь-яке виробництво за межами цих точок буде збитковим, а в межах цих точок критичного обсягу виробництво принесе економічний прибуток. Максимальний прибуток буває тоді, коли різниця по вертикалі між графіками валового доходу і валових витрат найбільша. На нашому графіку — це сім одиниць випуску за відповідного максимального прибутку 60 грн.

Припустимо, що витрати залишаються незмінними, в такому разі фірма не отримає економічного прибутку за умови, що ринкова ціна значно нижча 100 грн. Якщо ж валовий дохід перевищує сукупні змінні витрати, фірма здійснюватиме виробництво, бо ці витрати, так само як і певна частина сукупних постійних витрат, можуть бути оплачені з доходу.

Коли підприємство змушене закриватися, то всі сукупні постійні витрати мають бути оплачені підприємством. Якщо при виробництві будь-якого обсягу продукції загальна сума збитків підприємства буде перевищувати або дорівнювати сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

Визначити оптимальні розміри підприємства можна іншим способом, а саме, порівнюючи граничний дохід (стовпчик 7) і граничні витрати (стовпчик 8). Поки зі збільшенням виробництва граничний дохід зростає швидше, ніж граничні витрати, прибуток збільшується, і виробництво можна розширювати далі. Однак, як тільки граничні витрати перевищують граничний дохід, виробництво потрібно скорочувати. Точка оптимального розміру підприємства знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою. Другий підхід отримання оптимальної точки з допомогою порівняння граничних витрат з граничним доходом, по суті, не відрізняється від першого підходу — аналізу прибутку.

Корегуючий вплив на процес формування витрат передбачає три основні цілі, що мають постійно знаходитись в полі зору особи, яка відповідає за управління витратами, а саме:

— підтримку відповідності між фактичними витратами ресурсів та їх нормативно-плановими витратами;

— досягнення економії за рахунок зниження витрат ресурсів порівняно з нормативними витратами без зниження корисного ефекту витрат;

— приведення обсягу і графіка витрачання ресурсів у відповідності зі зміною виробничих і фінансових можливостей підприємства.

Однак, вітчизняні підприємства для прийняття рішень про майбутнє організації або зовсім не застосовують прогнози, або застосовують їх незначною мірою, тому і терплять крах під впливом будь-якої, навіть незначної загрози. Оскільки за сучасних умов господарювання мінімізація витрат є не завжди доступним й доцільним варіантом їх зниження, тому ставиться акцент на оптимізації витрат [5, c. 146].

2.2. Аналіз основних завдань максимізації прибутку підприємства

Фірма в результаті продажу своєї продукції на ринку отримує певну виручку. Розглянемо показники виручки, які використовуються в економічному аналізі.

Загальна виручка (TR) — сума грошей, яку отримає фірма після продажу своєї продукції на ринку, вона дорівнює добутку обсягу проданого товару Q і ціни Р, за якою реалізовано товар:

Ціна в цьому разі є сталою, отже TR є лінійною функцією відносно обсягу Q.

Середня виручка (AR) — це виручка від реалізації одиниці продукції:

Гранична виручка (MR) — це зміна загальної виручки ( TR) І внаслідок продажу додаткової одиниці продукції ( Q):

MR можна обчислити і як похідну функції TR(Q):

Бачимо, що AR = MR = Р, тобто лінія попиту на рисунку 1 (б) є одночасно лінією ринкової ціни, середньої і граничної виручки.

Прибуток (П) будь-якої фірми утворюється як різниця між виручкою від продажу продукції та її вартістю для виробника:

П = TR — ТС.

Зазначимо, що цей прибуток відрізняється від бухгалтерського прибутку, який отримає фірма. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між виручкою і бухгалтерською вартістю. Якщо ж врахуємо, що ТС — це економічна вартість, то отримаємо економічний  прибуток,  або  просто  прибуток.  Цей  прибуток відрізняється від бухгалтерського на величину нормального прибутку (таблиця 2.2.).

Таблиця 2.2

Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку

Показники	Бухгалтерський підхід	Економічний підхід
Виручка від реалізації	Обсяг продажу х ціну одиниці продукції
Явні витрати (зовнішні)	—    сировина;                 —  заробітна плата; —    матеріали;                 —  витрати на утримання —    куповані                  устаткування; напівфабрикати;               —  орендна плата; —    електроенергія;             —  інші зовнішні витрати
Неявні витрати (внутрішні)	—-	—    процент на власний капітал; —    заробітна плата підприємця; —    нормальний прибуток підприємця
Бухгалтерський прибуток	Виручка — явні витрати	—-
Економічний прибуток	——	Виручка — (явні + неявні витрати)

 

Наприклад, результати діяльності фірми характеризуються даними, наведеними у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Результати діяльності фірми (грн.)

Показники	Бухгалтерський підхід	Економічний підхід
Виручка від реалізації	1000	1000
Явні витрати (зовнішні)	700	700
Неявні витрати (внутрішні)	—	350
Бухгалтерський прибуток (виручка —явні витрати)	300	—
Економічний прибуток (виручка — (явні + неявні витрати))	—	-50

 

Економічний прибуток у розмірі — 50 грн. свідчить про те, що І підприємцю буде більш вигідно вийти з даного бізнесу і знайти інший, який буде приносити йому ті ж самі 50 грн., а також вилучити капітал і вкласти його в цінні папери.

Нормальний прибуток — це альтернативна вартість використання у виробництві власних факторів виробництва підприємця. Можна вважати, що нормальний прибуток повинен відшкодувати власникові фірми вартість його власних ресурсів, зокрема його праці, підприємницьких здібностей на рівні ринкових цін цих ресурсів.

Нормальний прибуток є ще однією інтерпретацією різниці між бухгалтерською та економічною вартістю.

Задача максимізації прибутку може бути розв’язана в аналітичному, табличному та графічному вигляді в залежності від форми завдання функцій виручки TR(Q) та вартості TC(Q). Якщо маємо графічну форму — криві TR і ТС (рисунок 1 (верхня частина)), — тоді прибуток для будь-якого значення Q (горизонтальної координати) графічно визначається як різниця вертикальних координат цих кривих. У підсумку матимемо криву прибутку П (рисунок 1 (нижня частина)). При малих обсягах випуску (до QA) фірма матиме збитки, при обсягах випуску в діапазоні від QA до QB — прибутки. Максимальний прибуток досягається при Q = QE, а при обсягах випуску більших за QA фірма знову матиме збитки.

Точки А і В — критичні точки, де виручка дорівнює сумарним витратам. Обсяг продажу QA носить назву точки беззбитковості (break-even point), фірма одержує нульовий прибуток (ні прибутку, ні збитків.)

Аналітично пошук максимального прибутку полягає в максимізації функції однієї змінної П(Q) =TR(Q) — TC(Q). Згідно з необхідною умовою максимуму функції, шукаємо такий обсяг Q, для якого похідна функції II(Q) дорівнює нулю:

де МП — граничний прибуток, який показує, на скільки зміниться прибуток виробника при зміні обсягу виробництва на одиницю.

Рисунок 2.2. Графічне визначення прибутку за сукупними показниками

Якщо виконуються і достатні умови екстремуму (MR > МС при Q < QE і MR < МС при Q > QE), тоді при обсязі випуску QE матимемо максимальний прибуток ПЕ. Тобто умова максимізації прибутку має вигляд:

MR = MC,

і називається правилом граничного випуску (друге універсальне правило ринку).

Але для підприємства, що діє в умовах досконалої конкуренції, завжди Р = MR = AR, а, отже, умова максимізації прибутку набуває вигляду:

P = MC

Графічно вибір обсягу виробництва, який дає конкурентній фірмі максимум прибутку, зображено на рисунку 2.

Рисунок 2.3 Умова ефективного обсягу випуску для конкурентної фірми

В ситуації, представленій на рисунку 2.3, умова максимізації прибутку виконується двічі, в точках А і Е, яким відповідають обсяги випуску QA та QE. Однак, в першому випадку максимальними будуть збитки, а в другому — прибуток. Для розрізнення цих випадків використовується умова другого порядку (достатня):

звідки

Ліва частина характеризує нахил кривої MR, права — нахил кривої МС. Отже, умова максимізації прибутку потребує, щоб нахил кривої граничних витрат був більшим за нахил, кривої граничної виручки, або, інакше, щоб крива МС перетинала криву MR знизу (як в точці Е, але не в точці А на рисунку 2.3).

Розділ 3. Шляхи та методи максималізації прибутку та мінімізації збитків на підприємстві

Максимальний прибуток є основною цільовою установкою для підприємства, орієнтованого на досягнення певного припливу грошових коштів (готівки) у певні періоди. Досягнення максимального прибутку означає прагнення до максимального збільшення прибутку в обороті або до його зростання на певну величину, до зниження витрат до мінімуму або до того, щоб визначений рівень витрат не був підвищений, до забезпечення ліквідності, тобто до того, щоб підприємство в будь-який момент була в змозі оплачувати свої строкові зобов’язання, до розвитку потужностей підприємства. В економічній реальності прибуток у більшості випадків одночасно є отриманий, зароблений і допустимий.

Для збільшення прибутку необхідне прийняття раціональних рішень з різних аспектів діяльності. Для прийняття цінових та інших фінансових рішень підприємству необхідна в першу чергу інформація про попит на його товар (послуги). Переконатися в ефективності цієї інформації можна, зіставляючи різні варіанти можливої додаткової виручки від нарощування виробництва і збуту з додатковими витратами на маркетинг. Для того, щоб ефективно мобілізовувати кошти і розподіляти їх, фінансові керівники підприємств повинні ретельно планувати ці процеси. Перш за все, вони повинні прогнозувати рух готівкових грошей і оцінювати його вплив на фінансовий стан підприємства. На підставі цього прогнозу вони повинні передбачити в плані достатню кількість ліквідних коштів для своєчасної оплати рахунків та інших зобов’язань. Подібні операції можуть зажадати залучення додаткових коштів. Для того, щоб тримати під контролем стан справ у компанії, фінансовий керівник повинен встановити певні нормативи. Потім ці нормативи використовуються, щоб порівняти дійсні результати із запланованими.

Обґрунтування цільового розміру прибутку підприємства передбачає:

—         визначення обсягу товарообігу, при якому можливе отримання цільового прибутку;

—         розробка цінової політики та стратегії;

—         формування асортиментної політики (визначення оптимальної товарно-групової структури, відповідної попиту населення і забезпечення досягнення обраної мети;

—         формування ресурсної політики (товарне забезпечення, трудові, матеріальні та фінансові ресурси);

—         управління валовими доходами;

—         використання можливостей ефективного розміщення грошей;

—         управління витратами обігу;

—         оцінка відповідності можливостей отримання прибутку з її цільовою величиною.

Результати комплексної економічної діагностики ряду підприємств України, проведені в період 2006-2010 рр., а також вивчення умов їх функціонування та розвитку дають змогу виділити наступні шляхи максимізації прибутковості підприємств у розрізі фінансового, виробничого, маркетингового, організаційного аспектів (табл. 1).

Таблиця 1. Шляхи максимізації прибутку підприємств

Обраний для порівняння аспект	Заходи щодо покращення
1	2
Фінансовий аспект	вигідне розміщення грошових ресурсів
	оптимізація структури капіталу (встановлення ефективного співвідношення власного і залучення капіталу)
	оптимізації витрат підприємства та ведення їх чіткого обліку за місцем виник­нення (організація системи управлінського обліку з метою концентрації уваги керівництва на виявлення внутрішніх резервів, стратегічне та оперативне управління затратами і прибутком, зростання конкурентоспроможності)
	залучення іноземного капіталу, субсидій, дотацій, грантів від держави та інших фондів, а також використання лізингу як методу оновлення основних засобів
	оптимізація прибутку (включає посилення контролю рентабельності продукції і вартості операційних активів, використання можливостей цінової політики (арбітражного ціноутворення) та оптимізації асортиментної політики)
	оптимізація складу і структури оборотних коштів
	формування бюджету компанії
	горизонтальна і вертикальна інтеграція
	можливість передачі на аутсорсинг дорогих процесів
	впровадження нових форм розрахунків з контрагентами (векселі, бартер)
	акціонування
	можлива максімізація ціни
Маркетинго вий аспект	підтримання та розвиток продажів
	вдосконалення виробництва відповідно до запитів покупців
	розвиток інтелектуального потенціалу працівників фірми, що проявляється в розширенні асортименту та якості вироблених товарів
	освоєння нових ринків
	проведення досліджень з аналізу ринку
	інтенсифікація діяльності з руху товару
	встановлення нових прямих контактів із споживачами продукції
	активізація створення на нових ринках дилерської мережі
	впровадження інструментів аналізу конкуренції (оцінка показників, збір інформації, оцінка продукції і т.д.)
	планування та проведення рекламної кампанії
	створення принципово нових або модифікації товарів, що випускаються
	використання можливостей мінливої кон’юнктури ринку
Виробничий аспект	формування комерційного асортименту з урахуванням прибутковості товарів
	інноваційна діяльність
	припинення випуску нерентабельної продукції або намагання перетворити її на рентабельну за допомогою зниження витрат
	пошук джерела фінансування в особі венчурного капіталу, якщо компанія має недофінансовані вироби, що користуються попитом на ринку
	перегляд орендних договорів
Виробничий аспект	поліпшення якості продукції
	виділення окремих виробництв у самостійні підприємства
	консервація збиткових виробництв
	закриття безперспективних виробничих ліній
	модернізація цехової структури
	зосередження обладнання на менших площах
	зміна номенклатури та асортименту продукції (більш широкий спектр задоволення запитів клієнтів дозволить диференціювати збут і підвищити маневреність управління прибутком за рахунок оптимізації асортиментної політики)
	впровадження нових елементів у технологічний процес, нових видів матеріалів
	оптимізація технологічних процесів
Організа­ ційний аспект	вдосконалення системи управління підприємством
	підвищення продуктивності праці
	скорочення витрат на оплату праці (слід розробити бонусні схеми для персоналу компанії і мотивувати його на зниження витрат. За основу може бути прийнята схема, при якій частина заощаджених витрат виплачується працівникові)
	зниження централізму для забезпечення своєчасного ситуаційційного реагування на виникаючі проблеми
	здійснення програмно- цільових підходів у технологіях розробки та реалізації управлінських рішень
	підбір на вакантні посади фахівців, що відповідають вимогам сьогодення
	підвищення кваліфікації персоналу
	усунення дублювання
	налагодження взаємодії між підрозділами
	удосконалення інформації бази управління за рахунок придбання готових баз даних і програмних продуктів, що використовуються в різних аспектах діяльності
	нова організаційна структура
	впровадження стратегічного планування, контролінгу та моніторингу
	розробка бізнес- планів і проектів

Розглянемо можливість ефективності реалізації деяких з цих заходів [12].

По-перше, це розширення номенклатури реалізованої продукції. Стосовно до вже функціонуючого підприємства розширення номенклатури продукції, що випускається можливо тільки за двома напрямками: за рахунок випуску нової (що раніше не виробляється на даному підприємстві) продукції або за рахунок вдосконалення (модернізації або модифікації) вже випускається продукції або наданої послуги. Очевидно, що як перший, так і другий напрям, що забезпечує розширення номенклатури продукції, що випускається, в кінцевому рахунку веде до збільшення прибутку. По-друге, максимізація ціни, за якою реалізується продукція. Очевидно, що можливість збільшення ціни реалізації продукту прямо залежить від попиту і пропозиції продукції підприємства на ринку. По-третє, мінімізація витрат на виготовлення та реалізацію одиниці продукції. Зниження витрат на виготовлення та реалізацію одиниці продукції або послуги можливе тільки двома шляхами: або за рахунок мобілізації резервів технології, що використовується, або за рахунок освоєння нового технологічного ланцюга або нових елементів в старому технологічному ланцюзі. По-четверте, максимізація обсягів реалізації продукції або послуги. Слід зазначити, що збільшення обсягів реалізації продукції або послуги в найменшій мірі, ніж раніше розглянуті напрямки максимізації прибутку підприємства, залежить від зусилля підприємства, хоча і є певні важелі впливу на споживчий попит. Тут можна виділити два напрямки: збільшення обсягів реалізації старої (вже випускається на даному підприємстві) продукції та нової продукції. У свою чергу, збільшення обсягів реалізації старої продукції можливе за рахунок проведення комплексу маркетингових заходів, спрямованих на стимулювання збуту (реклама, виставки), вихід на нові ринки зі старою (для даного підприємства) продукцією, а також за рахунок підвищення споживчої привабливості продукції. У цьому випадку під споживчою привабливістю мається на увазі сукупність параметрів продукції, що відображають її здатність задовольняти як вже існуючі, так і нові, в тому числі приховані (неусвідомлені) вимоги (запити) споживачів. У свою чергу, споживча привабливість включає такі собі елементи, як ціна продукції, якість і додаткові функції продукції. Підвищення споживчої привабливості означатиме приваблива з точки зору споживачів зміна вище зазначених елементів.

Інноваційна діяльність. У цьому випадку під напрямами інноваційної діяльності розуміються інноваційні проекти, спрямовані як на розробку, так і на освоєння нових продуктів і технологій. При цьому доцільно проводити порівняльний аналіз прибутковості кожного з напрямів інноваційної діяльності, тобто необхідно визначити вірогідний приріст прибутку за кожним напрямком інноваційної діяльності і обрати те, яке забезпечить найбільші показники. Проведення подібної роботи для вітчизняних підприємств особливо актуально, оскільки вони мають обмежені фінансові ресурси, які можуть бути спрямовані на здійснення інноваційної діяльності і багато з яких стоять перед необхідністю вибору найбільш оптимальних шляхів розвитку через інноваційні перетворення. У даному випадку порівняння прибутковості альтернативних напрямків інноваційної діяльності є найважливішим інструментом обґрунтування рішень в інноваційній сфері діяльності [12].

Важливо, щоб всі заходи, що проводяться підприємством щодо зростання прибутку (при використанні всіх можливостей), сприяли досягненню найважливіших цілей розвитку підприємства. Тому пошук шляхів нарощування прибутковості підприємств є важливим інструментом формування довгострокових перспектив їхньої діяльності.

Висновки

Вивчена література дозволяє сформулювати сутність категорії прибутку підприємства як суму, на яку сукупність доходів, отриманих в процесі здійснення господарської діяльності, перевищує сукупність понесених витрат. Головними факторами, що впливають на прибуток підприємства є ціна на продукцію, рівень постійних і змінних витрат, вплив держави, конкурентів. З метою максимізації прибутку підприємство повинне оптимізувати свої витрати шляхом збільшення постійних і зменшення змінних витрат. Головним джерелом збільшення прибутку є вдосконалення внутрішньої організації роботи підприємства. Одним з найважливіших кроків на шляху максимізації прибутку є підбір кваліфікованих кадрів для здійснення фінансової роботи на підприємстві. Підприємство може вкладати величезні кошти в найсучасніше обладнання, виробничі запаси високої якості, дослідження, але без кваліфікованих кадрів воно не зможе досягти значного стабільного прибутку.

Хоча кожне підприємство прагне до максимізації прибутку, але дуже часто об’єктивні умови потребують обмежувати його зростання. Можна виділити головні причини цього явища. По-перше, фірми, що займають на ринку монопольне положення, лімітують свій прибуток, щоб уникнути санкцій, які можуть бути застосовані державою. По-друге, підприємство не підвищує ціни, тим самим обмежуючи свій прибуток, щоб не приваблювати нових конкурентів.

Прагнучи скоротити витрати на виробництво продукції, підприємство повинне використовувати методи, які забезпечать йому тривалий успіх. Фірма може вкласти додаткові кошти в дослідження і розробки, які дадуть можливість зменшити витрати на виробництво продукції без зниження її якості.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. -К.: Кондор, 2005. -174 с.
2. Аранчій В.І. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2007.– 304 с.
3. Афанасьєв Є. Моделювання фінансового ризику багатоцільових рішень в управлінні прибутковістю промислового підприємства / Афанасьєв Є. // Фінанси України — 2006. — №3. — C.46-55.
4. Базілінська О. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -349 с.
5. Бойчик І. Економіка підприємства : [навчальний посібник] / Бойчик І. — 2-ге вид. — К. : Атика, 2006. — 528 с.
6. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства. Навчальний посібник. — К.: ’’Видавничий дім ’’Професіонал”, 2008. — 384с.
7. Вініченко І. І. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ «ЗІДМУ». -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -265 с.
8. Горобчук Т. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -271 с.
9. Економіка підприємства: [навч.посіб.для студ.вищих навч.закладів] / [П.В.Круш, В.І.Подвігіна, Б.М.Сердюк та ін.]; за заг.ред.П.В.Круша, В.І.Подвігіної, Б.М.Сердюка. — [2-ге вид., стереотип.]. — К.: Ельга-Н, КНТ, 2009. — 780 с.
10. Економіка підприємства: Навчальний посібник / За заг. редакцією З.В.Герасимчук. — Луцьк: РВВ ЛНТУ, 2010.
11. Ищенко Е. Прибыль как критерий эффективности функционирования предприятия // Економіст. – 2005. – № 8. – С. 90–92.
12. Кілієвич О. Мікроекономіка для аналізу державної політики : Підручник/ Олександр Кілієвич, Олександр Мертенс,. -К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005. -655 с.
13. Корінєв В.Л. Обґрунтування прибутку підприємства з урахуванням рівня ціни на продукцію //Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 3(45). – С.97–103.
14. Косік А. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2008. -415 с.
15. Кривицька О. Планування прибутку підприємства при визначенні стратегії його розвитку / Кривицька О. // Фінанси України — 2005. — №3 — C.138- 146.
16. Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Нормативна база. Нова редакція – Х.: Курсор, 2007. – 282 с.