Розділ 1. Поняття та елементи складу злочину.

1.1. Сутність об’єкту злочину.

1.2. Поняття об’єктивної сторони злочину.

1.3. Суб’єкт злочину.

1.4. Суб’єктивна сторона злочину.

Розділ 2. Особливості кваліфікації протиправних діянь, що спричинили знищення або пошкодження майна.

2.1. Кваліфікація діянь, що супроводжуються знищенням або пошкодженням майна.

2.2. Ознаки умисного знищення або пошкодження майна.

Розділ 3. Відповідальність за знищення або пошкодження чужого майна.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Проблемні питання кваліфікації протиправних діянь, що спричинили знищення або пошкодження майна, потребують розв'язання, особливо з прийняттям нового КК України та здійсненням судово-правової реформи в державі.

Це також сприятиме правильному вирішенню на практиці кримінальних справ про злочини, які завдали майнової шкоди, та швидкому й адекватному відшкодуванню її потерпілим.

Аналіз досліджень даного питання. Питанням кваліфікації діянь, якими спричинена майнова шкода, присвячені праці А.Авакяна, Г.Борзенка, Ю.Бишевського, В.Владимирова, Л.Гаухмана, М.Коржанського, П.Матишевського та інших. їх наукові пошуки здійснювалися, зокрема, щодо правильної кваліфікації злочинів проти власності та суміжних складів. Однак наукових праць, присвячених порушеній нами проблемі, останніми роками, і особливо після прийняття нового КК, в Україні не виходило. Тому ми поставили завдання — звернути увагу на важливість і складність порушеної проблеми та намітити основні підходи до її розуміння і прийнятні шляхи вирішення.

Мета роботиполягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати основні риси умисного знищення та пошкодження майна.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити основні поняття умисного знищення та пошкодження майна;
• охарактеризувати особливості кваліфікації протиправних діянь, що спричинили знищення або пошкодження майна.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема умисного знищення та пошкодження майна в кримінальному праві України.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси умисного знищення та пошкодження майна.

Предметом дослідження виступає дослідження умисного знищення та пошкодження майна на практиці та розгляд об’єктів та суб’єктів злочину на конкретних прикладах.

Розділ 1. Поняття та елементи складу злочину

1.1. Сутність об’єкту злочину

Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини. Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, ст. ст. 113, 252, 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття "майно" у диспозиції ст. 194 має дещо інше значення, ніж в диспозиціях ст. ст. 185-187, 189-191.

У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 46-1, 56, 57, 61, 65, 66, 72, 103-2, 109, 111, 114, 115, 116-2, 117, 139 КАП), що часто створює складнощі у правовій оцінці скоєного. У разі конкуренції ст. 194 і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умисне знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 КАП.

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину.

Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як викрадення. Кваліфікація дій винної особи за сукупністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження майна є способом готування до його викрадення, або коли викрадення майна супроводжується знищенням чи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається).

1.2. Поняття об’єктивної сторони злочину

Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.

Термінологічна конструкція "знищення або пошкодження" передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільне небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент закінчення злочину,

Знищення майна — це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за ЇЇ цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах — ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна кремих видів здійснюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.

На відміну від злочину, передбаченого ст. 194, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди (наприклад, це стосується Державного Прапора України та Державного Герба України (ст. 338), офіційних документів, штампів та печаток (ст. 357), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (ст. ст. 352, 378, 399), військового майна (ст. 411)).

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.

1.3. Суб’єкт злочину

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації за ст. ст. 364 (423) або 365 (424).

1.4. Суб’єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом "потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важливим в плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст.189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення (ст. 294). Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК. вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу — як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за ст. ст. 15 і 194).

Розділ 2. Особливості кваліфікації протиправних діянь, що спричинили знищення або пошкодження майна

2.1. Кваліфікація діянь, що супроводжуються знищенням або пошкодженням майна

Аналіз злочинів з матеріальним складом, включених в Особливу частину КК України, дозволяє констатувати, що лише у першій з виділених трьох ситуацій, тобто при обумовленості ступеня небезпеки суспільного діяння, шкідливі наслідки мають визначальне значення. У решті ситуацій вони виконують допоміжну роль, яка визначається різноманітними об'єктивними та суб'єктивними ознаками (а так само їх поєднанням) складу злочину, тобто їх вплив на кваліфікацію діяння залежить від конкретних елементів складу злочину. Для підтвердження цього можна навести результати аналізу злочинів з матеріальним складом, у яких шкідливі наслідки є результатом знищення або пошкодження матеріальних цінностей (у цьому зв'язку слід зазначити, що Особлива частина КК містить близько 50 статей, які передбачають можливість настання відповідальності за діяння, що можуть спричинити або заподіяли знищення чи пошкодження (а так само і знищення або пошкодження) майна (матеріальних цінностей).

Отже, об'єкт злочину, перш за все, визначає вплив наслідків (які вже настали чи можуть настати), спричинених знищенням або пошкодженням майна (матеріальних цінностей), на кваліфікацію злочинного діяння. З урахуванням того, що предметом посягання у таких випадках у першу чергу є майно (або і майно) як матеріальна цінність, що належить за правом власності фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, то безпосереднім об'єктом посягання є, насамперед, відносини власності. За цією ознакою — відносини власності є основним безпосереднім об'єктом посягання — умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК), необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) та порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) віднесені законодавцем до розділу IV «Злочини проти власності» Особливої частини КК. Враховуючи це, тобто першочергове виключне посягання на відносини власності, кримінально-правові норми, закріплені у статтях 194—197 КК, є загальними нормами щодо інших (спеціальних), включених в інші розділи Особливої частини, порушення яких може супроводжуватися також знищенням або пошкодженням матеріальних цінностей. Зазначене дає можливість зробити наступний висновок. Відносини власності можуть бути також додатковим об'єктом злочинного посягання. У подібних випадках основним безпосереднім об'єктом посягання, що визначає ступінь залежності кваліфікації діяння від характеру і розміру наслідків, завданих знищенням чи пошкодженням майна, є ті суспільні відносини, на захист яких і спрямована конкретна спеціальна (у порівнянні з однойменною нормою, що міститься у розділі IV «Злочини проти власності») кримінально-правова норма. Наприклад, об'єктивна сторона діянь, які кваліфікуються за статтями 347, 378, 411 КК, однаковою мірою полягає у знищенні або пошкодженні майна. Однак основним безпосереднім об'єктом посягання є інші суспільні відносини, тобто не відносини власності, а саме: за ст. 347 КК — суспільні відносини у сфері здійснення правоохоронної діяльності; за ст. 378 КК — відносини у галузі здійснення правосуддя, а за ст. 411 КК — суспільні відносини у сфері несення або проходження військової служби. Іншими словами, у перерахованих і деяких інших випадках (наприклад, при диверсії — ст. 113 КК, терористичному акті — ст. 258 КК, масових заворушеннях — ст. 294 КК та інших) наслідки, спричинені знищенням або пошкодженням майна, відбиваються на кваліфікації діяння, що їх завдало, лише через основний безпосередній об'єкт посягання.

Кваліфікація діянь, що супроводжуються знищенням або пошкодженням майна, певним чином залежить і від характеристики предмета злочину. Наприклад, статті, включені до розділу VIII «Злочини проти довкілля» Особливої частини КК, передбачають відповідальність за знищення чи пошкодження (забруднення або псування) різних предметів, у тому числі: за ст. 239 КК можлива кримінальна відповідальність за забруднення чи псування земель, за ст. 245 КК — за знищення або пошкодження лісових масивів і зелених насаджень, а за ст. 252 КК — за знищення чи пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду.

Об'єктивна сторона ряду складів злочинів, що супроводжуються знищенням або пошкодженням майна, також визначає вплив шкідливих наслідків на кваліфікацію злочину, здійснюючи такий вплив через спосіб вчинення злочину, спрямованість діяння і місце вчинення протиправних дій. Так, руйнування та пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення при диверсії (ст. 113 КК), здійснюється шляхом вибухів, підпалів тощо; знищення або пошкодження лісових масивів і зелених насаджень утворюють склад злочину, що кваліфікується за ч. 1 ст. 245 КК, якщо вони вчинені із застосуванням вогню чи іншого загальнонебезпечного способу. Слід особливо виділити склад злочину, передбачений ст. 189 КК (вимагання), який передбачає у ряді випадків відповідальність ніби за подвійне посягання на відносини власності (маються на увазі ситуації погрози пошкодження чи знищення майна — ч. 1 ст. 189 КК, а так само пошкодження або знищення майна — ч. 2 ст. 189 КК, що поєднуються з вимогою передачі майна чи права на нього або вчиненням будь-яких інших дій майнового характеру). В даному разі погроза пошкодження чи знищення майна, а так само пошкодження або знищення майна, хоча і свідчать про посягання на відносини власності, однак є способом вчинення більш суспільно небезпечного і тяжкого злочину, яким є вимагання, порівняно з умисним знищенням або пошкодженням майна. Так, погроза знищення чи пошкодження майна при вимаганні посягає на відносини власності, але визначальними для кінцевої кваліфікації діяння є відносини власності, яким завдається шкода в результаті акту вимагання.

Для кваліфікації відповідного діяння за ознаками ст. 113 КК (диверсія) необхідно встановити не просто вчинення вибухів, підпалів чи інших дій, а й їх спрямованість на руйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. У свою чергу, знищення або пошкодження вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом зелених насаджень утворює склад злочину, який передбачено ч. 1 ст. 245 КК, якщо зелені насадження розташовані навколо населених пунктів чи вздовж залізниці (у даному разі рівною мірою може йтися і про призначення подібних насаджень, тобто про характеристику предмета посягання).

Простежується певна залежність кваліфікації діянь, що спричинили знищення або пошкодження майна, й від суб'єкта злочину. Якщо такі діяння вчинені загальним суб'єктом, тобто фізичною осудною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності, то вони можуть бути кваліфіковані за ст. 194 або ст. 196 КК. У разі вчинення зазначених дій військовослужбовцем чи військовозобов'язаним під час проходження ним навчальних (або перевірочних) чи спеціальних зборів (якщо тільки предметом посягання було військове майно), вони кваліфікуються за ст. 411 або ст. 412 КК України.

Однаково кваліфікація знищення або пошкодження майна залежить від суб'єктивної сторони складу злочину і, передусім, від форми вини. За цією ознакою законодавець виділяє знищення або пошкодження майна загальним суб'єктом умисно (ст. 194 КК) чи з необережності (ст. 196 КК), а також вчинення тих самих дій спеціальним суб'єктом (відповідно ст. 411 та ст. 412 КК). Доволі часто законодавець включає у диспозицію статті, яка передбачає відповідальність за знищення чи пошкодження майна (або і за знищення чи пошкодження майна) як обов'язкову ознаку складу злочину мету вчинення діяння. Наприклад, вибухи, підпали чи інші дії, спрямовані на руйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, можуть бути кваліфіковані за ст. 113 КК (диверсія), якщо вони вчинені з метою ослаблення держави; погроза пошкодження чи знищення майна особи, яка займається господарською діяльністю, а так само пошкодження або знищення такого майна тягне кваліфікацію відповідно за ч. 1 або ч. 2 ст. 206 КК у разі їх вчинення з метою перешкоджання законній господарській діяльності. Мета віднесена до обов'язкових ознак складу злочину; вибухи, підпали чи інші дії, які спричинили небезпеку завдання значної матеріальної шкоди, кваліфікуються як терористичний акт, якщо при їх вчиненні переслідувалися цілі (одна чи декілька), перелічені у ч. 1 ст. 258 КК. Встановлення мети скоєння злочину є обов'язковим при кваліфікації діянь за ст. 277 (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів), 294 (масові заворушення), ст. 347 (умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу), ст. 352 (умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, що виконує громадський обов'язок), ст. 378 (умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного) та деякими іншими статтями КК України.

Дещо рідше, але. законодавець пов'язує кваліфікацію знищення або пошкодження майна і з мотивом вчинення злочину. Корисливими спонуканнями, наприклад, зумовлені погроза знищення чи пошкодження, а так само знищення або пошкодження майна при вимаганні (ст. 189 КК), примушування до зміни чи фіксування цін (ст. 228 КК) та деякі інші злочини, помстою — умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347 КК), умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК) та деякі інші.

Матеріальні наслідки, спричинені знищенням або пошкодженням майна, у поєднанні з наведеними раніше елементами (чи окремими їх ознаками) використані законодавцем як ознака кваліфікованого, а так само особливо кваліфікованого складу певного злочину. При цьому, якщо простий склад злочину передбачає відповідальність за погрозу знищення або пошкодження майна (наприклад, ч. 1 ст. 189 або ч. 1 ст. 355 КК), то саме знищення чи пошкодження майна виступає ознакою кваліфікованого складу злочину (ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 355 КК). Більше того, ознакою кваліфікованого складу знищення або пошкодження майна визнані: цінність (особлива історична або культурна) предмета посягання (ч. 2 ст. 298 КК «Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури»), спосіб знищення або пошкодження майна (у тому числі шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом — ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 252 (якщо вони спричинили інші тяжкі наслідки), ч. 2 ст. 292, ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 378 КК, чи способом масового знищення звірів, птахів, риби або інших видів тваринного світу — ч. 2 ст. 248 і ч. 2 ст. 249 КК), а так само розмір завданої шкоди (масова загибель тварин — ч. 2 ст. 245 КК, велика —ч.2 ст. 277 КК або особливо велика — ч. 2 ст. 270, ч. 2 ст. 399 КК, матеріальна шкода чи інші тяжкі наслідки — ч. 2 ст. 272, ч. 2 ст. 273, ч. 2 ст. 274 та деякі інші КК). Ознаками особливо кваліфікованого складу злочину шкідливі наслідки, що спричинили знищення або пошкодження майна, визнаються: якщо вони спричинили аварію, пожежу, значне забруднення довкілля (ч. 3 ст. 292 КК), вчинені службовою особою з використанням службового становища (ч.3 ст. 298 КК), завдали значних збитків або спричинили інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 355, ч. 3 ст. 399 КК), а так само скоєння дій, передбачених ч. 2 цієї статті, в умовах воєнного часу або у бойовій обстановці (ч. Зет. 411 КК).

Не претендуючи на беззаперечність і остаточність висловлених нами поглядів та висновків щодо порушеної проблеми, разом з тим звертаємо увагу на складність, важливість і значущість її розв'язання як для теорії кримінального права, так і для правозастосовної практики.

2.2. Ознаки умисного знищення або пошкодження майна

Саме розмір шкоди дозволяє відмежувати злочин від протиправних діянь, які не становлять суспільної небезпеки, а, отже, таких, що не визнаються злочинами. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 11 КК не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто така, що не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття підпал і вибух див. коментар до ст. 113. Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли . створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало такої загрози (наприклад, спалення у печі), не може розглядатися як кваліфікуюча цей злочин ознака і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 194.

Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.

Під іншим зогальнонебезпечним способом розуміється будьякий інший, крім підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров'ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об'єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високовольтної лінії електропередач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння домашніх тварин, забруднення парку, пляжу чи іншої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо). Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров'я громадян, властивостей майна, якому заподіюється шкода, засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.

Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих розмірах — ознаки оціночні. З урахуванням законодавчих критеріїв визначення значної шкоди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передбачених ст. ст. 185-191, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо великих розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До майнової шкоди в особливо великих розмірах внаслідок знищення або пошкодження чужого майна судова практика відносить зокрема загибель великої кількості худоби, спричинення інших особливо великих матеріальних збитків.

До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть хоча б однієї особи.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації тощо. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, вирішується у кожному конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи.

Оскільки таке поняття, як "тяжкі наслідки", застосовується у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочину за ст. 194 слід ретельно досліджувати питання про відмежування цього злочину від інших, суміжних з ним за ознаками об'єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, коли знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом готування до викрадення іншого (пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, пошкоджуються засоби системи сигналізації), або здійснюється з метою знешкодити докази вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — як корисливий злочин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст. 194. Якщо ж особа знищує раніше викрадене нею майно, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна вона, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним.

Вчинення цього діяння в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ст. 189. Додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 воно потребує лише у випадку, коли знищення чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

Постанова ПВС № 4 від 2 липня 1976 р. "Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки" (п. п. 2, 3,5.6. 7.8, 11, 12, ІЗ).

Постанова ПВС № 52 від 27 грудня 1985р. "'Про судовупрактикув справах про перевищення влади або посадових повноважень" (п. 7).

Розділ 3. Відповідальність за знищення або пошкодження чужого майна

Знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки нерідко завдає великих майнових збитків, заподіює шкоду здоров'ю людей, спричиняє людські жертви й інші тяжкі наслідки. Як показало вивчення судової практики, при розгляді справ про такі злочини суди в основному правильно застосовують чинне кримінальне і процесуальне законодавство. Разом з тим не всі вони повною мірою виконують вимоги закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, особливо в частині з'ясування мотивів злочину і даних, що характеризують особу винного. Допускаються помилки у кваліфікації злочину та при призначенні винним мір покарання. Судами не завжди вирішується питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих знищенням або пошкодженням майна. Мають місце факти, коли суди не вживають необхідних заходів до встановлення причин вчинення злочинів та умов, які цьому сприяли .

Знищення державного або колективного майна — це приведення його у повну непридатність до використання за цільовим призначенням. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Знищення лісового масиву означає, що він втратив своє господарське, кліматичне або культурно-естетичне значення. Пошкодженням майна визнаються погіршення якості, зменшення цінності речі або приведення її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням стан. Під істотним пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність. У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, судам необхідно призначати відповідну експертизу. Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися залежно від спрямованості умислу як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу .

Умисним знищенням або пошкодженням державного чи колективного майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 89 КК) є знищення або пошкодження такого майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров'ю людей або заподіяння значних матеріальних збитків. Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало загальної небезпеки (наприклад, спалення речі у печі), не може розглядатись як кваліфікований склад злочину і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 89 КК.

Злочин, відповідальність за який встановлено ст. 89 КК, може бути вчинено як із прямим, так і з непрямим умислом. Злочин, передбачений ст. 220-1 КК, характеризується необережною формою вини.

У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу потерпілому з необережності було заподіяно смерть або тяжкі тілесні ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати тільки за ч. 2 чи 3 ст. 89 КК. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 або 3 ст. 89 і, відповідно, статтею 93, 94 або 101 КК.

Питання про те, що слід визнавати майновою шкодою у великому розмірі (ч. 1 ст. 220-1 КК), особливо великою шкодою (ч. 3 ст. 89 КК), майновою шкодою в особливо великому розмірі та іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 220-1 КК), має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Суди повинні зазначати у вироку точний розмір шкоди та мотиви, з яких її визнано великою або особливо великою. Зокрема, особливо велика шкода та майнова шкода в особливо великому розмірі, заподіяна внаслідок знищення або пошкодження державного чи колективного майна, може полягати, наприклад, у виведенні з ладу повністю або на тривалий час виробничих підприємств (окремих цехів, дільниць) та інших важливих споруд (гребель, систем водо- та енергопостачання, зв'язку тощо), загибелі великої кількості худоби, спаленні або пошкодженні лісових масивів на значних площах, спричиненні інших особливо великих матеріальних збитків. Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватися заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або декільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень — двом і більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, тривалі припинення або дезорганізація роботи підприємства, установи, організації тощо. При вирішенні питання про те, чи є великими або особливо великими матеріальні збитки від знищення чи пошкодження пожежею майна державних або колективних підприємств, установ, організацій, слід враховувати не тільки вартість, розмір знищеного чи пошкодженого майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість предметів), а і його значимість. При визначенні розміру збитків, завданих пожежею громадянам, належить виходити з вартості знищеного або пошкодженого майна, його кількості й значимості для потерпілого, а також із майнового стану останнього, зокрема наявності у нього утриманців, тощо. У разі необхідності для визначення розміру завданих пожежею збитків потрібно призначати експертизу відповідно до вимог ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК).

Слід мати на увазі, що умисне знищення або пошкодження шляхом підпалу майна, належного самому винному, не містить складу злочину. Однак якщо внаслідок такого підпалу було заподіяно шкоду й державному чи колективному майну або майну окремих громадян, дії особи, яка бажала або допускала настання таких наслідків, повинні кваліфікуватись як умисне знищення або пошкодження відповідного майна, вчинене шляхом підпалу. При необережному ставленні до можливих наслідків особи, що вчинила підпал свого власного майна, її дії в разі загибелі людей або настання інших тяжких наслідків і за відсутності ознак злочину проти громадської безпеки повинні кваліфікуватися за ст. 90 КК як необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна.

Вчинення дій, спрямованих на знищення або пошкодження шляхом підпалу державного чи колективного майна з метою ослаблення держави, за наявності всіх інших передбачених ст. 60 КК умов підлягає кваліфікації як диверсія і додаткової кваліфікації за ч. 2 або 3 ст. 89 КК не потребує.

Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу, вчиненого в процесі вимагательства з метою примусити потерпілого виконати пред'явлену вимогу про передачу цього майна чи права на нього, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 або 3 ст. 86-2 і ч. 2 або 3 ст. 89 КК.

У разі умисного знищення чи пошкодження шляхом підпалу пам'яток історії та культури, взятих під охорону держави, або об'єктів природно-заповідного фонду у вигляді лісового масиву вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів за ст. 207 і ч. 2 або 3 ст. 89 КК.

При розгляді справ про знищення або пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки судам відповідно до статей 23, 23-2 КПК необхідно ретельно з'ясовувати причини вчинення кожного із зазначених злочинів та умови, які цьому сприяли, і в установленому законом порядку вживати заходів до їх усунення.

Висновки

Завершуючи написання даної роботи, автор вважає за потрібне вивести декілька важливих висновків виходячи з структури та змісту роботи.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах,- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

Значення наслідків як матеріального, так і нематеріального змісту, спричинених протиправним діянням об'єкту посягання, полягає у тому, що розмір і характер можливої чи фактичної шкоди переважно визначає ступінь суспільної небезпеки і тяжкості злочину. Наприклад, відповідно до ст. 12 КК порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, що спричинило виникнення пожежі, якою заподіяно майнову шкоду у великому розмірі (ч. 1 ст. 270 КК), визнається злочином невеликої тяжкості, а таємне викрадення чужого майна (крадіжка), що підпадає під ознаки діяння, яке кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК, — злочином середньої тяжкості. Тоді як крадіж-ка, що спричинила значну шкоду потерпілому (ч. З ст. 185 КК) чи порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, яке заподіяло виникнення пожежі, що завдала майнової шкоди в особливо великому розмірі (ч. 2 ст. 270 КК), — тяжкими злочинами.

Залежно від характеру та розміру шкідливі наслідки можуть виступати як: а) критерій відмежування малозначного діяння від злочину; б) обов'язкова ознака об'єктивної сторони основного складу злочину; в) кваліфікуюча обставина (ознака кваліфікованого виду) конкретного злочину.

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року.
4. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — №20. – Ст. 249.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 1976 р. № 4 «Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної везпеки». — Постанови Пленуму Верховного Суду України.
6. Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність, за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".
7. Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях пзбавлення валі".

1. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. — Москва: Юридическая литература, 1977.
2. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление.- Воронеж, 1974.
3. Дудник Н.А. Цена неосторожности. — Москва: Юридическая литература, 1985.
4. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина Особлива. Курс лекцій. — К., 1998.
5. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К., 1999.
6. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
7. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001.
8. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші). Відпов.редактор Шакун В.І. — К.: НАВСУ — Правові джерела, 1999.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001.
10. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. т.2. — Москва: Юридическая литература, 1970.
11. Практика судів України в кримінальних справах. – К., 1993.
12. Практика судів України у кримінальних справах. 1993-1995. – К., 1996.
13. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — Киев: Наукова думка, 1978.
14. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. — Київ: Наукова думка, 1995.
15. Шаргородский М.Д. Научный прогрес и уголовное право.// "Советское государство и право".- 1969.- №12.- С.89-90