Вступ.

1. Загальна характеристика музичного мистецтва України XIX ст. С. Гулак-Артемовський.

2. Українські композитори. М.Лисенко, Ю.Зарембський, М.Аркас.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Одним з видатних українських композиторів був Миколі Лисенко. Безпосередні учні й послідовники Лисенка не виходили за межі тих, зрештою, провінціальних кордонів вокальної музики, в яких мимоволі замкнув українську музику Лисенко. Але українські музики з цим обмеженням очевидно не могли миритися. Коли безпосередні учні Лисенка ще містилися в межах вокальної музики, то їхні сучасники, та й учні інших чужинних шкіл, виразно вважали потрібним ті межі вокальності переступити Засвоїти українській музиці побіч вокальних осягнень також Інструменталізм, а разом із тим засвоїти побіч малих і великі форми, всі роди симфонічної та камерної музики — фортеніанові та оркестрові, — одним словом, вивести українську музику на широку дорогу творчості у всіх галузях української музичної продукції, стало головним завданням сучасності.

Українські композитори зверталися до здобутків вітчизняної гуманістичної літератури, передусім до творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки. Музичну шевченкіану збагатили С. Людкевич (кантата-симфонія "Кавказ", 1902-1913, кантата "Заповіт", 1934, 1955), Я. Степовий ("Прелюд пам'яті Т. Шевченка", 1912), К. Стеценко (музика до вистави "Гайдамаки", 1919-1921, кантата "Шевченкові", 1922). Чільне місце у музичній франкіані посідає кантата К. Степенка "Єднаймося". На тексти поезій І. Франка написано близько 200 композицій.

1. Загальна характеристика музичного мистецтва України XIX ст. С. Гулак-Артемовський

Музичне мистецтво України XIX ст. характеризується розвитком оперного жанру. Цьому сприяло створення в 1867 р. у Києві оперного театру (тепер — Національна опера України ім. Т.Г.Шевченка). Автором першої за змістом української національної-опери «Запорожець за Дунаєм» став відомий оперний співак (баритон) і композитор Семен Гулак-Артемовський (1813-1873) — племінник письменника Петра Гулака-Артемовського, близький приятель Т.Шевченка. Композитор написав і музику, і слова (лібрето) опери. Вона принесла йому широку популярність, стала українською музичною класикою. Опера написана в 1862 p., а через рік, 14 квітня 1863 p., вперше була поставлена в Петербурзі в Марийському театрі. Роль головного героя — Івана Карася — в цьому спектаклі виконував сам автор. Першою виконавицею партії Оксани була видатна російська співачка Дар'я Леонова (20.03.1829-6.02.1896). В 1864-1865 pp. опера йшла у Великому театрі в Москві. В українському театрі її вперше спробував поставити М.Старицький в 1884 р. у Ростові. Довге сценічне життя цьому творові забезпечили демократичний характер сюжету, мелодійність музики, що увібрала барви українського пісенного мелосу, колоритність образів, соковитий народний гумор. Окреме місце у творчій спадщині С.Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т.Шевченку, з яким автор дружив з 1838 р), «Спать мені не хочеться», яку автор присвятив Дар'ї Леоновій.

Одним з перших українських композиторів-професіоналів у Галичині був Михайло Вербицький (1815-1870). Він є автором музики (слова написав П.Чубинський) до пісні «Ще не вмерла Україна» (1863), яка стала гімном борців за національне визволення України. Цю музику Верховна Рада у 1992 р. затвердила як гімн України.

Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.

Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Артемовський — оперний співак, драматург, що навчався у Київській духовній семінарії. У 1839р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери.

Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за власним лібрето першої національної опери "Запорожець за Дунаєм" (1862р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884р. М. Кропивницький.

У другій половині XIX ст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища у Києві, Одесі, Харкові, Львові.

Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук. В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична картина "Вечорниці", написана для п'єси Т.Шевченка "Назар Стодоля".

П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п'єс, 40 романсів, опери "Мазепа", "Майська ніч", "Облога Дубна".

Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842—1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики і педагог, засновник професійної школи. Навчався у Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів).

Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка Полтавка", "Енеїда" дитячі " Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна".

М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць.

Видатними творцями духовної музики на зламі XIX— XX ст. були К. Стеценко та М. Леонтович.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

Значну роботу з розбудови музичної культури у Західній Україні провадили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Січинський, В. Барвінський, С. Людкевич.

У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р. — Вищий музичний інститут, з 1939 р. — державна консерваторія ім. М. В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах.

Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині у цьому приміщенні — театр ім. М. Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга, О. Руснак, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання.

У новій українській музиці одним з провідних діячів був В. Барвінський.

У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М. Гайворонський, Л. Лепкий, Р. Купчинський, Л. Леонтович.

2. Українські композитори. М.Лисенко, Ю.Зарембський, М.Аркас

Найвищого розвитку українське музичне мистецтво XIX ст. досягло в творчості Миколи Віталійовича Лисенка (22.03.1842-6.11.1912) — композитора, піаніста, музикознавця, музичного етнографа, диригента, педагога, громадського діяча. Він вважається основоположником української класичної музики, національної музичної творчості, професіональної музичної школи в Україні. Своєю композиторською працею, зокрема операми «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», М.Лисенко заклав основи національного класичного музичного мистецтва.

Центральним твором М.Лисенка, названим композитором народною музичною драмою, стала героїко-епічна опера «Тарас Бульба» (1891). Вона — явище справді національне, в якому з великою реалістичною силою та романтичним пафосом відображено кращі риси характеру народу, що бореться за свою свободу. Героїко-патріотичні образи опери (Тарас, Остап, Кобзар, народ) виростають із шевченківських «Гайдамаків» та інших зразків волелюбної поезії Великого Кобзаря.

Народився М.Лисенко в селі Гриньках Кременчуцького повіту Полтавської губернії в сім'ї дрібного поміщика Віталія Романовича Лисенка, офіцера кірасирського полку. Він був людиною освіченою і культурною, відзначався передовими для свого часу поглядами. Віталій Романович був дядьком Михайла Петровича Старицького, який, залишившись сиротою, виховувався в сім'ї Лисенків.

Вже з дитинства Микола тягнувся до музики, слухав народну пісню. Першою вчителькою його була мати Ольга Єреміївна Лисенко — досить добра піаністка, яка походила із полтавського поміщицького роду Луценків. Освіту вона дістала в Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат.

У старовинному роді Лисенків, який вів свій початок від козаків, жив волелюбний дух. Усна сімейна традиція донесла до XIX ст. історичні пісні й думи, які з особливою виразністю виконував рідний дядько по батькові Андрій Романович. Від нього Микола Лисенко почав записувати мотиви народних пісень, серед яких були: «Ой не гаразд, запорожці», «Отамане, батьку наш», «Встає хмара з-за лиману» та інші.

М.Лисенко мав прекрасну музичну культуру й високу школу. Протягом двох років (1867-1869) він вчився у Лейпцігській консерваторії — одному з найвідоміших у Європі навчальних музичних закладів. Він завершив повний курс фортепіанної гри і пройшов історію музики й усі теоретичні предмети. Екзаменаційна комісія визнала гру випускника консерваторії гідною відзнаки і дала йому право на гастрольні подорожі по Європі. У 1874-1876 pp. М.Лисенко був у Петербурзі, де пройшов школу інструментовки у М.Римського-Корсакова.

Композитор був невтомним збирачем народних пісень. В с. Романівка нинішнього Попільнянського району на Житомирщині, де жив його товариш Тадей Рильський, він записав пісню «Ой, ти, зіронько та вечірняя».

Вивчений і асимільований ним колосальний фольклорний матеріал М.Лисенко прагнув ввести в сучасну йому музику. М.Лисенко видав сім випусків «Збірника українських пісень» (1868-1911) в обробках із супроводом фортепіано, дванадцять так званих десятків (120 пісень, укладених для чоловічих і змішаних хорів), збірник «Молодощі» (весняні ігри дитячі, дівочі, жіночі та мішані). Всього ж він написав музику до близько 600 пісень. Композитор створив перші в Україні опери для дітей «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

Його муза злилася з безсмертним словом Т.Шевченка. Він є одним з перших і найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» (понад 80 вокальних творів різних жанрів). Багато композицій написав на тексти М.Старицького, С.Руданського, Миколи Вороного (1871-1938), Лесі Українки, І.Франка. Композитор зробив найбільш вдалу музичну обробку п'єси І.Котляревського «Наталка Полтавка».

З ім'ям М.Лисенка, якого називали батьком української музики, пов'язаний розвиток в Україні музичної освіти. У 1903 р. музична громадськість Києва, Львова та інших міст широко святкувала 35-річчя його творчої діяльності. На зібрані гроші, за які передбачалось купити ювілярові будинок, М.Лисенко в 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу, яка з 1913 р. стала носити його ім'я. В ній композитор працював до останнього дня. Школа випустила багатьох відомих музикантів, музичних і драматичних артистів. Зокрема, тут навчалися українські композитори Кирило Стеценко (1882-1922), Левко Ревуцький (1889-1977), Олександр Кошиць (1875- 1944), співак М.Микита, актори Олексій Ватуля (1891-1955) і Борис Романицький (1891-1988).

Автором музичних творів на слова Т.Шевченка, зокрема «Заповіту» (близько 70-х років), був Гордій Павлович Гладкий (близько 1849-1894) — український музикант-аматор і хоровий диригент. В мелодії до «Заповіту» він яскраво відтворив дух шевченківського вірша. Народ сприйняв цю пісню і любовно передає її з покоління в покоління. Автором музики до пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» (1886 р., на текст з балади Т.Шевченка «Причинна») є український педагог і композитор Данило Крижанівський (29.12.1856— 26.02.1894). Цю пісню він присвятив М.Кропивницькому.

Композитором і піаністом двох народів — польського і українського — був Юліуш Зарембський (1854-1885), який народився і помер в Житомирі. Він мав дуже хорошу школу: закінчив Віденську і Петербурзьку консерваторії, удосконалював фортепіанну майстерність у знаменитого композитора Ференца Ліста. Ю.Зарембський працював професором Брюссельської консерваторії, гастролював у Києві, Одесі та Житомирі.

В історії української музики гідне місце займає Микола Миколайович Аркас (7.01.1853-26.03.1909). Це — особистість ренесансного типу: видатний урядовець, громадський діяч, історик, композитор, фольклорист-етнограф. Не маючи належної музичної освіти, ще навчаючись у Новоросійському університеті в Одесі, вивчав українські народні пісні, записував твори бандуристів, пробував писати сам.

Цьому значною мірою сприяло знайомство і тривале спілкування з Петром Ніщинським (1832-1896) — автором музики до п'єси Т.Шевченка «Назар Стодоля». Саме П.Ніщинський навчав молодого М.Аркаса основам теорії музики, гармонії, правилам композиції та виконавському мистецтву. Ці початкові музичні знання згодом М.Аркас з успіхом застосував на практиці. Він зібрав і обробив багато українських народних пісень.

Одним з перших його творів була опера, в основу якої покладений славнозвісний твір Т.Шевченка «Катерина» (1891). Композитор сам написав і музику, і лібрето. Опера відзначалася хвилюючим сюжетом, мелодійним багатством і співучістю. Вона була поставлена трупою М.Кропивницького в Москві 12 лютого 1899 р. і мала надзвичайний успіх. Протягом п'яти років її почули в Мінську, Вільно, Києві, Одесі, Катеринодарі, Маріуполі, Луцьку, Львові, Варшаві.

М.Аркас написав музику на слова І.Франка «Не нора» — одного з політично найгостріших українських національно свідомих поетичних творів, нещадно переслідуваного як царською, так і радянською цензурою.

М.Аркас планував написання ще кількох музичних творів, але крововилив у мозок та параліч правої руки не дали змоги сідати за фортепіано. Неможливість займатися музичною творчістю спонукала М.Аркаса зайнятись новою сферою діяльності — на початку XX ст. він починає вивчати історію України. Метою досліджень був аналіз і узагальнення української історії в найдоступнішій формі, зрозумілій малоосвіченим категоріям населення, дітям. Результатом роботи М.Аркаса як блискучого популяризатора історичних знань стала написана ним «Історія України-Руси». Вона була видана в 1908 р. українською мовою в Петербурзі досить великим на той час тиражем — 7000 примірників. Цю працю сучасники ставили в один ряд з «Кобзарем» Т.Шевченка. М.Аркас також є автором історичної поеми «Гетьман Пилип Орлик» (1907).

В Західній Україні плідне працювали композитори Денис Січинський (2.10.1865-26.05.1909) — автор опери «Роксолана», Анатоль (Наталь) Вахнянин (19.09.1841-11.02.1908), Філарет Колесса (17.07.1871-3.03.1947), Остап Нижанківський (24.01.1863-22.05.1919), його син Нестор (31.08.1893-12.04.1940), Василь Барвінський (20.02.1888-9.06.1963), Йосип Витвицький (1813-20.02.1866), Сидір Воробкевич (1836-1903).

У 1900 р. у Львові відкрився оперний театр, а в 1903 р. — Вищий музичний інститут, якому в 1907 р. присвоєне ім'я М.Лисенка. Засновником і директором цього інституту, а також музично-хорових товариств «Торбан» (1870) та «Боян» (1891) був А.Вахнянин — автор першої галицької опери «Купало». Діяльність інституту сприяла вихованню цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів, серед яких виділявся Станіслав Людкевич (24.01.1879-10.09.1979) – творець знаменитої кантати-симфонії на слова Т. Шевченка «Кавказ». До найвищого рівня світового вокального мистецтва піднялись талановиті львівські співаки Соломія Крушельницька (23.09.1872-16.11.1952), Олександр Мишуга (20.06.1853-9.03.1922), Модест Менцинський (29.04.1875-11.12.1935), але працювали вони більше в уславлених європейських театрах, пропагуючи там українську музику.

Крім драматичних, в Україні в цей період засновуються музично-драматичні установи (М. Лисенко, М. Садовський) та оперні театри — у Києві, Львові, Одесі. Проте операм українських композиторів тут практично не було місця (популярності тоді набули твори П. Чайковського, О. Римського-Корсакова, Р. Вагнера та ін.). Такою була доля всієї музично-театральної спадщини С. Гулака-Артемовського (1813-1873), Миколи Лисенка (1842-1912), Петра Сокальського (1803-1887), Миколи Аркаса (1852-1909) та ін. Лише з 1907 p., коли М. Садовський заснував перший стаціонарний музично-драматичний театр у Києві в Троїцькому будинку (нині — Національна опера), широка українська публіка почула "Запорожця за Дунаєм", "Різдв'яну ніч", "Енеїду", "Наталку Полтавку", "Катерину" та інші українські опери.

Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т. Шевченку, з яким автор дружив з 1838 р.), «Спать мені не хочеться» та ін. В Україні Гулак-Артемовський побував у 1843 р. з метою добору співаків та в 1850 р., коли гастролював з італійською оперною трупою.

Висновки

Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Т. Шевченка «Думи мої», «Ой, одна я, одна», «Заповіт», пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висував талановитих співців—кобзарів, лірників (Андрій Шут, Остап Вересай).

Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. Осередками розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких багато уваги приділялося вивченню нотної грамоти і теорії музики. Чимало професійних музикантів діставали високу спеціальну підготовку в церковних хорах.

Слава про пісенну талановитість українців сягала Петербурга, де при царському дворі існувала капела хлопчиків. Навесні 1838 р. М. І. Глинка перебував на Україні з метою набору співаків. Він відвідав Київ, Чернігів, Полтаву, Харків, Качанівку і визначив 19 хлопчиків і двох дорослих для зарахування до капели. Серед них був С. С. Гулак-Артемовський — небіж видатного письменника П. П. Гулака-Артемовського. Згодом він став родоначальником української національної опери.

Концертну діяльність у містах України розгортали аматорські і професійні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори у знатних осіб; на них, зокрема, виступали М. Лисенко, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Старицький. Влаштовувалися численні благодійні концерти. Музичне життя вирувало під час проведення великих ярмарків (контрактів), на які з'їжджалося багато поміщиків, купців із сім'ями. Зокрема, на знаменитих київських контрактах влаштовувалися театральні вистави, музичні ранки, бали, маскаради.

Музика, співи міцно увійшли у повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були найрізноманітнішими: ліричні, жартівливі, канти, романси, що виконувалися соло, дуетом або хором у супроводі бандури, скрипки, гітари, рідше фортепіано. Переважно — це авторські твори, що згодом поширювалися серед народу і ставали безіменними: «Там, де Ятрань круто в'ється», «Чи я в лузі не калина була», «Дівчино, рибчино, серденько моє» та ін. У панівному середовищі меломани поряд з українськими захоплювалися французькими, італійськими піснями і романсами.

Високого рівня майстерності досягли партесні (багатоголосі) співи. У XIX ст. хорове мистецтво поступово виходить за межі суто культового призначення, взагалі церковна музика секуляризується. Загальнофілософський зміст канонічних образів, втілюваний у музиці, приваблював до храмів чимало світських слухачів. Із великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії та ін. Однак, незважаючи на давні історичні традиції хорового співу на Україні, у першій половині XIX ст. його розвиток гальмувався антинаціональною політикою адміністрації, що надавала перевагу іноземним авторам.

Список використаної літератури

1. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 579 с.

2. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб./ Галина Мєднікова,. — К.: Знання, 2002. — 214 с.

3. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т.С. Олійник, Н.В. Джугла; М-во освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка, М-во охорони здоров'я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім. І.Я.Горбачесвського. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 100 с.

4. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. — 368 с.

5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Се-машко та ін.; Ред. М.М. Закович. — 3-є вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2002. — 557 с.

6. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.

7. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Роман Вечірко, Олександр Семашко, Володимир Олефіренко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — Київ, 2003. — 367 с.

8. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. — 2-ге вид., випр.. — К.: Знання-Прес, 2003. — 277 с.