1. Словотвір. Основа слова.

2. Загальна характеристика дієслова.

3. Розділові знаки в простому реченні.

Список використаної літератури.

1. Словотвір. Основа слова

Словотвір — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів i способи їх творення.

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір…). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами — перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити.

Префікси, корені суфікси, закінчення, (флексії) та постфікси називаються значущими частинами слова, або морфемами.

Префікс (від лат.prae — попереду та fixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для творення нових слів чи нових форм (колір… ). Наприклад: казати — сказати, наказати, переказати, підказати доказати, вказати; сумнівний — безсумнівний; миліший — наймиліший. Корінь — це спільна частина споріднених слів (колір …). Наприклад, для споріднених слів сад, садок, садівник, садовий коренем є спільна частина сад-; для ходити, заходити, перехід, вхід, вихід — частина ход- (хід- у закритому складі).

Суфікс (від лат suffixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і служить для творення нових слів чи нових форм (колір …). Наприклад: малий — маленький, малесенький, малюсінький; трава — травинка, травиця, травиченька ; погойдати — погойдувати. Закінчення — це змінна морфема, яка стоїть після суфікса чи після кореня (у непохідних основах) і служить для зв'язку слів між собою (колір —); нульове закінчення позначається 0: наприклад: кохання, швидкий, мужність0, малює.

Постфікс (від лат: postfixus — прикріплений після) — значуща частина, що стоїть після закінчення і служить для творення нових слів чи нових форм (графічне позначення таке ж, як і суфікса). Наприклад: бити — битися, скажи — скажи-но. Процес творення нових слів у мові має назву словотворення. Нові слова утворюються на базі вже існуючих. Слово, яке служить базою для утворення іншого, називається твірним. Наприклад, для іменника правдивість твірним словом є прикметник правдивий, а для правдивий — іменник правда; для прикметника ялинковий твірним словом є іменник ялинка, а для ялинка — іменник ялина. Твірною основою (колір …) є та частина твірного слова, яка входить до складу нового (похідного) слова (при цьому флексія до уваги не береться). Наприклад: правдивість — правдивий — правда ялинковий — ялинка — ялина преніжний — ніжний Твірною основою може бути і ціле твірне слово. Так, у наведених прикладах твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися — дивитися, накреслити — креслити, підрозділ — розділ, хористка — хорист — хор, надзвичайно — звичайно. Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення, називається словотворчим гніздом. Наприклад: плід — плідний — плідник — плідниковий; газета — газетяр — газетярство; чорний — чорніти — почорніти — почорніння.

2. Загальна характеристика дієслова

Дієслово — самостійна частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?

В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:

1. неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти;

2. Особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде + писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø + би, хай + пиш-е;

3. дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вими-т-ий, коло-т-ий; активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише.

4. безособова на –но/–то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;

5. дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.

Дієслівні форми – це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типиформ. Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.

Відмінні ознаки визначаються:

• за типом питання;
• за характером змінюваності;
• за роллю в реченні.

3. Розділові знаки в простому реченні

У простому реченні кома ставиться:

1. Між однорідними членами речення, не з’єднаними сполучниками:

Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (Нечуй-Левицький).

2. Між однорідними членами речення, з’єднаними двома або більше однаковими сполучниками: і…і (й…й), ні…ні (aнi…ані), то…то (не то…не то), чи…чи (чи то…чи то), або…або:

А тим часом місяць пливе оглядать

І небо, і зорі, і землю, і море (Шевченко).

3. Між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками а, але, однак, проте, а проте, зате, та (= але), так, хоч (хоча):

В життя розкритій книзі

Сторінок безліч є,

В які вписати мусиш

І ти життя своє.

Вписати не чорнилом,

А полум’ям душі (Братунь).

4. Перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент:

Давид роздягся, шинель на ключці повісив, і будьонівку (Головко).

5. Перед другим з парних сполучників не тільки… а й (не тільки… але й, не тільки… а ще й, не тільки… але також і), як… так і, не так… як, хоч… але (та), не стільки… скільки, що вживаються при однорідних членах речення:

Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріал для роботи (Коцюбинський).

6. Перед словами а саме, як-от, як та ін., що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів:

Ми певні, що… Ваше чуле серце не обмине… нашого благання й жаги — бачити рядом із такими талановитими виставниками «Наталки Полтавки», як Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Затиркевич, і Вас, наша зоре! (Панас Мирний).

7. При повторенні слова для означення великої кількості предметів, тривалості дії, для підкреслення згоди або заперечення тощо:

Все, все згадала в ту хвилину! (Довженко).

8. Для виділення звертань і зв’язаних з ними слів:

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має! (Воробкевич).

9. Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні:

Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина).

10. Після стверджувальних слів так, еге, гаразд, (а)якже, авжеж та ін., заперечення ні, запитання що, а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їх конкретний зміст:

Так, це була вона, його земля,

Про неї він співав і нею марив (Павличко).

11. Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж і т. ін.:

Із степу, як із вогкої печери, тягло свіжою прохолодою (Гончар).

12. Для виділення відокремлених обставин, виражених одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії:

Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний).

Список використаної літератури

1. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К., Либідь, 2001. – С. 244–259; 273–301.

2. Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні Ін-т української мови. 4-те вид., випр. і доп. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 126–151.