Сучасна наука цивільного права є логічним результатом її історичного розвитку, що передбачає висвітлення стану та особливостей цивілістики на кожному основному історичному етапі.

У цивілістиці загальноприйнятою є періодизація, яка передбачає три етапи розвитку науки цивільного права [1]:

а) дореволюційний (XIX ст. — до 1917 р.);

б) радянська цивільно-правова наука(з 1917 р. — кінець 80-х років XIX ст.);

в) українська цивілістична доктрина (сучасний етап).

Така періодизація дає можливість послідовно розглянути умови становлення, результати і тенденції розвитку основних цивілістичних шкіл в українських навчальних закладах і наукових центрах.

Українська цивілістична наука почала формуватися з другої половини XVIII ст., коли в українській юридичній науці з´являються перші приватноправові дослідження вчених-просвітників українського походження: С. Ю. Десницького («Юридическое рассуждение о разных понятиях, какие имеют народы о собственности имения в различных состоя-них общежительства». — М., 1781; «Слово о прямом и ближайшем способе к научению юриспруденции». — М., 1768) [2], Ф. І. Давидовича (укладача «Зібрання малоросійських прав», 1807 р.), В. Г. Кукольника (автора «Начальных оснований Российского частного гражданского права. Для руководства к преподаванию онаго на публичных курсах. — СПб., 1813 р.»). Зазначена праця В. Г. Кукольника визнана першою спробою наукового викладення цивільного права як самостійної дисципліни [3].

Системне проведення досліджень у вітчизняній науці приватного права пов´язане із заснуванням перших на українських землях університетів у Львові (1661 р.), Харкові (1805 р.), Києві (1834 р.), Одесі (1865 р.) і Чернівцях (1875 р.) [4]. У тогочасних конкретно-історичних умовах згадані навчальні заклади не мали чіткого українського етнічного характеру, а, скоріше, навпаки, слугували підпорою шовіністичної політики імперських урядів Росії та Австрії (Австро-Угорщини). З цих же причин чимало українців навчалися і працювали в університетах Москви, Санкт-Петербурга, Відня тощо. Відповідно українська юридична наука, зокрема й цивілістика, протягом тривалого часу не відмежовувалася від російського, а на західноукраїнських землях — від австрійського правознавства.

Різниця в наукових підходах при цьому на перших порах була не така вже велика, оскільки російське правознавство вважало зразком для себе, насамперед, концепції німецьких вчених, а останні мало чим відрізнялися від поглядів їх австрійських колег. Проте поступово російська юридична наука вирвалася з-під німецької опіки і створила власні оригінальні наукові школи і напрями. Українські вчені у зазначеному процесі взяли найактивнішу участь, і саме з російськими університетами були пов´язані найвагоміші їхні здобутки. Відповідно з об´єктивних причин значно менше уваги зазвичай приділяється в дореволюційний період розвитку цивільного права на західноукраїнських землях, ніж на східноукраїнських [5].

До початку XIX ст. вітчизняна юриспруденція не мала чіткої спеціалізації, був відсутній поділ на галузі права.

В українських навчальних закладах, які були під юрисдикцією Російської імперії, загальний склад юридичних наук був результатом механічного поєднання римської теорії та російських законів і не ґрунтувався на поєднанні філософського, історичного і догматичного методів. У цей період юриспруденція складалася з двох основних частин — людського (цивільного) і божественного права. Викладачі отримували ступінь доктора цивільного і церковного права. Прицьому традиційно вживаний термін «цивільний» не зовсім точно передає суть набутого ступеня, оскільки фактично йдеться про людське і божественне право — дві основні частини тогочасної юриспруденції [6]. В ці часи юридична наука та освіта являли собою часткову адаптацію західноєвропейської юриспруденції до законодавства і правозастосовної практики законів Російської імперії на українських землях.

Викладання носило філософський характер, було переважно далеким від вивчення позитивного законодавства. Професор Філіп Генріх Дільтей, з прибуттям якого в 1756 р. відкрив свою діяльність юридичний факультет Московського університету, вважав, що загальний склад юридичних наук повинен бути в такому вигляді: природне право; римське; кримінальне і вексельне; російське; державне з викладенням відносин між суверенами [7].

Зі школи Дільтея вийшли перші російські вчені-юристи Десницький і Третьяков. Відправлені до Англії графом Шуваловим для продовження освіти вони слухали там не лише юриспруденцію, а й математику, хімію, медицину. Такий великий обсяг наук, які вони вивчали, не дає підстав вимагати від них ще спеціалізації в юриспруденції. Після завершення навчання вони були призначені читати римське право, тобто те, що на Заході розумілось під назвою «юриспруденція». Десницький — пандекти, Третьяков — інституції та історію римського права [8].

Найпомітнішою постаттю в цивілістичній науці XVIII ст. був С. Ю. Десницький. Свої погляди у цій галузі він виклав у праці «Юридическое рассуждение о разных понятиях, какие имеют народы о собственности имения в различных состояниях общежительства». В ній автор проаналізував питання виникнення і розвитку приватної власності.

С. Ю. Десницький, який відчув недостатність римської юриспруденції для вивчення права Російської імперії, вимушений був скласти загальний план нової науки, що знайшло відображення в його промові, проголошеній 30.06.1768 р., «О прямом и непосредственном способе к научению русской юриспруденции».

Для успішної постановки російської юриспруденції С. Ю. Десницький визнавав необхідним вивчення «моральної філософії, природного права та римської юриспруденції як теоретичного матеріалу — з одного боку, зібрань всіх як стародавніх, так і нових прав, законів, указів — з іншого боку. Поєднання таких елементів повинно було дати в результаті російське цивільне право» [9].

Таким чином, зазначає професор Станіславський, перший російський викладач права усвідомлював вже необхідність всебічного його вивчення — необхідність поєднання методів філософського, історичного та догматичного. Факт цей тим більше заслуговує на особливу нашу увагу, що і в університетах Західної Європи за часів Десницького не думали ще про таке поєднання методів» [10].

Наведене свідчить, що в цей період (до початку XIX ст.) юриспруденція являла собою механічне поєднання римської теорії та російських законів.

Загалом такий самий підхід, коли пріоритет надавався римському праву та філософії, а не безпосередньому вивченню вітчизняного права, прослідковувався в юридичних закладах на українських землях, що перебували під юрисдикцією Російської імперії.

Слід зазначити, на виправдання вітчизняних викладачів права цього періоду, що в сусідніх Німеччині та Австро-Угорщині приватне право ототожнювалося тоді з римським правом. Повноцінне становлення і розвиток вітчизняної науки цивільного права розпочалося в першій половині XIXст., що значною мірою було обумовлено активним розвитком товарно-грошових відносин в Російській імперії та Австро-Угорщині.

Високий рівень розвитку цивільно-правової науки цього періоду підтверджується хоча б фактом створення такої видатної пам´ятки права України, як Зібрання малоросійських прав від 1807 р., яке в певному відношенні може вважатися першим Цивільним кодексом України.

Цьому сприяла активна просвітницька позиція російської державної влади. Початок царювання імператора Олександра I ознаменувався покровительством науці та літератури. Крім перетворення Московського університету, за статутом 05.11.1805 р. було створено ще три російських університети — в Петербурзі, Казані та Харкові.

У розподілі кафедр на юридичному факультеті або, як він тоді називався, відділенні моральних і політичних наук,спостерігається той самий філософський дух, успадкований від попереднього, XVIII, століття. Центром викладання було природне право, матеріальному цивільному праву тут не було ще місця. Брак вчених та елементарність правознавства тієї епохи не дають підстав для спеціалізації в юридичних науках. Один і той самий професор читає кожну з наук, які тільки передбачено на його факультеті [11].

Між тим, у 1813 р. з´являється одна з перших в Російській імперії, спроб систематичного викладення цивільного права за інституційною системою як самостійної дисципліни Українського походження професор В. Г. Кукольник видав «Начальные основания Российского частного гражданского права». Ця праця складається з двох частин, із яких перша присвячена матеріальному цивільному праву або, за термінологією автора, теорії цивільного права, а друга — формальному праву або практичному огляду судочинства.

У першій половині XIX ст. вітчизняна наука цивільного права збагатилася значною кількістю монографій, присвячених історичному дослідженню відповідних цивілістичних інститутів. Над усіма цими працями підіймається твір професора Київського, а потім Петербурзького університету К. О. Неволіна «Історія російських цивільних законів», 1851р.,в3томах.К.О.Неволіннале-жав до тих вчених, які мають розум точний, спокійний, аналітичний, ясний, здатний саме до наукового правознавства, особливо до цивілістики в дусі позитивного історичного дослідження.

К. О. Неволін, який проходив наукове стажування в Німеччині під керівництвом Савіньї, завжди був прихильником історичної школи. Його «Історія цивільних законів» є продуктом цього напряму німецької науки, сприйнятого російськими вченими.

Твір К. О. Неволіна охоплює всю особливу частину цивільного права в її історичному розвитку. Перший том містить, крім того, невелике введення, присвячене виясненню предмета, методу і літератури дослідження. Цивільними законами К. О. Неволін визнає те, «якими визначаються права та обов´язки приватних осіб у відносинах один з одним» і при цьому лише загальні закони, які цього стосуються (тобто ті, які не стосуються законів торгових) [12].

Таким визначенням автор виключив історію цивільного процесу (яка була зв´язана в його час нерозривно з матеріальним правом, завдяки системі Зводу законів) та історії особливих законів, якими позначали тоді закони торгові. Зазначене визначення і система викладення дають підстави для висновку, що К. О. Неволін під цивільними відносинами розуміє не лише майнові, а й особисті, наскільки вони випливають із сімейного союзу.

Важливу спробу систематичного викладення цивільного права і торгового права як приватноправової складової юридичної науки зробив П. П. Цитович (7(19).10.1843 р., Чернігівська губ. —

19.10(1.11.)1913, Санкт-Петербург), український та російський правознавець і публіцист, доктор цивільного права, колишній професор Харківського, Одеського, Київського університетів, який в зрілий період творчості зосередив свою увагу на торговому праві. У 1870 р. П. П. Цитович успішно захистив дисертацію на ступінь магістра цивільного права за монографією «Исходные моменты в истории русского права наследования». Ця робота підтвердила, що він, як і більшість цивілістів того часу, був прихильником історико-догматичного підходу. В 1878 р. він випустив у світ «Курс російського цивільного права», т. I. При цьому обмежився лише загальною частиною і з останньої виклав лише вчення про джерела права. П. П. Цитович сформулював оригінальне бачення цивільного права, яке виклав на перших сторінках свого курсу, в якому виявилося співчуття автора економічному напряму в юриспруденції. Автора не задовольняє загальноприйняте поняття про цивільне право як вчення про взаємні приватноправові відносини громадян. «Цивільне право, — зазначає автор, — є сукупністю постанов, повелінь цивільного права, які дають порядок і форми економічному розподілу в даний час у даного народу, коротше — цивільне право є право розподілу)» [13].

Починаючи із 70-х років XIX ст. П. П. Цитович здобуває репутацію одного з перших (на рівні з Г. Ф. Шершеневичем) в Росії «комерціалістів», найавторитетнішого фахівця в галузі торгового права. В цей час торгове право, що раніше розумілося виключно як структурна частина поліцейського (адміністративного) права, почало стрімко набувати приватного, цивільно-правового характеру. Цьому новому розумінню помітно сприяла широка популярність праці П. П. Цитовича «Лекции по торговому праву. Вип. 1. Учение об источниках права; Вип. 2. Торговые деятели» (Одеса, 1873—1874; 1875). Крім того, книгою «Курс русского гражданского права Т. 1. Общая часть. Учение об источниках права» (Одеса, 1878) вчений започаткував друкування лекцій з цивільного права. Студентським «самвидавом» також було випущено в світ низку конспектів лекцій професора [14].

У 1884 р. правознавець очолив за міністерським призначенням кафедру торгового права в Університеті Св. Володимира у Києві. Невдовзі він був переведений на кафедру цивільного права з додатковим дорученням читати лекції з торгового права.

У цей період своєї творчості вчений видав посібник «Очерк основных понятий торгового права» (К., 1886), у якому детально опрацював категоріальний апарат відповідної дисципліни, визначив основні проблеми і шляхи наукового розвитку російського торгового права. Цій тематиці він присвятив ще низку праць: «Морское торговое право» (К., 1889), «Учебник торгового права. Вып. 1» (К., 1891), «Конспект торгового права» (К., 1894), «Морское торговое право. Конспект лекций»(К., 1894) та інші [15].

Найбільш повний підручник російського цивільного права в дореволюційній вітчизняній цивілістиці підготував В. І. Синайський (25.07.(6.08).1876, с. Лаврово Тамбовської губ.—21.09.1949, Брюссель, Бельгія) — український і російський правознавець, доктор римського права, колишній професор Юр´ївського, Варшавського, Ризького університетів, Університету Св. Володимира.

Угрудні1908р.В.І.Синайськийза-хистив дисертацію на здобуття ступеня магістра римського права за монографією «Очерки из истории землевладения и права в Древнем Риме.Вып.1.Усадебный надел и общинное землевладение в представлениях писателей римской древности» (Юр´їв, 1908).

3 серпня 1911 р. до кінця 1917 р. працював в Університеті Св. Володимира виконуючим посаду екстраординарного професора (з серпня 1911 р.) і ординарного професора (з квітня 1914 р.) кафедри торгового права і торгового судочинства. Останньому призначенню передувало затвердження вченого в січні 1914 р. у ступені доктора римського права на підставі успішного захисту в грудні 1913 р. відповідної дисертації за монографією «Очерки по истории землевладения в Древнем Риме II—V веков» (К., 1913). 3 часом (не пізніше 1917 р.) В. І. Синайський став ординарним професором більш престижної кафедри цивільного права і цивільного судочинства [16].

Наукова творчість вченого дореволюційного періоду переважно лежала у площині римського і цивільного права. Його підручник «Русское гражданское право», який вперше вийшов з друку двома випусками у Києві в 1914—1915 рр., а потім витримав кілька перевидань, став працею, яка підсумувала багаторічний розвиток довоєнної (перед Першою світовою війною) вітчизняної цивілістики. В ньому гармонійно поєдналися виклад теоретичних положень, аналіз законодавства і перспектив його розвитку (включно з проектом нового Цивільного уложення), коментар судової практики. Одним із перших цивіліст запропонував поділ товариств на прибуткові і неприбуткові, висунув ідею «майна як цілого» (аналог сучасного поняття «єдиний майновий комплекс»), звернув увагу на обмеженість прав власника. На його думку, повноваження власника здійснюються не необмежено, а в порядку, встановленому цивільними законами. До цього часу зберігається актуальність багатьох положень, висунутих вченим у галузі речового права, блискучим знавцем якого вінбув [17].

В умовах розширення сфери капіталістичних господарських відносин і селянської реформи 1861 р. провідним центром цивільно-правових досліджень в Україні був Університет Св. Володимира у Києві. Саме тут, на юридичному факультеті сформувалися школи цивільного права і романістики, які отримали широке визнання. Одним з провідних представників школи романістики був професор К. А. Мітюков, який очолював кафедру римського права, був деканом юридичного факультету, проректором і ректором університету.

Його перу належить «Курс римського права» (1883) — одна з найкращих вітчизняних праць з римського приватного права. В цій праці автор розглядає загальні риси прав на речі і види цих прав у Стародавньому Римі, якому були відомі два види приватних прав на речі: власність та права в чужих речах або на чужі речі. Автор проводить характеристику сутності, змісту, предмета та обмежень власності. Автор виділяє в змісті права власності дві сторони: позитивну і негативну. В першій виражається право власника вільно розпоряджатися своєю річчю (необмеженість власності), а в другій — його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (виключність власності) [18].

Навколо К. А. Мітюкова сформувалася велика група молодих вчених-романістів. Серед них: Л. Н. Казанцев («О разводе по римському праву», К., 1898; «Свободное представительство в русском гражданском праве», К., 1884; «Курс истории римского права», К., 1886; «Учение о представительстве в гражданском праве», К., 1878), Й. О. Покровський («Право и факт в русском праве». Ч. I., К., 1898; «Генезис преторського права», Ч. II, К., 1902; «История римського права», СПб, 1913); М. М. Катков («Лекции по догме римского права», К., 1919); Ф. М. Дидинський («Залог по римському праву», Варшава, 1872); В. В. Карпека («Пассивная легитимация в классическом римском праве», К., 1915) [19].

До числа вчених—родоначальників вітчизняної цивілістики також можна віднести таких професорів як: Є. В. Вась-ковський, О. Огоновський, С. Дністрянський, В. М. Гордон, О. Л. Боровиков-ський, Ю. С. Гамбаров, Д. Д. Грімм,

О. М. Гуляєв, В. Г. Демченко, Б. О. Кістяківський, О. В. Куніцин, С. Орнат-ський, С. В. Пахман, А. В. Міцкевич, В. А. Удінцев, Т. М. Яблочков, С. І. Вільнянський, інших видатних вчених дореволюційного періоду, завдяки працям яких було теоретично обґрунтовано і розроблено практично всі інститути цивільного права.

Радянська наука цивільного права

Після Жовтневої революції 1917 р. в Російській імперії погляди вчених на цивільне право були переглянуті в напрямі визнання несумісності товарно-грошових відносин із соціалізмом та необхідності розвитку безеквівалентного розподілу матеріальних благ, який повинен здійснюватися поза будь-яким цивільним правом. У зв´язку з цим наукові праці цього періоду переважно зводилися до критики буржуазного цивільного права та виявлення його експлуататорського характеру [20].

З переходом до нової економічної політики спостерігалося часткове відновлення досоціалістичних поглядів на цивільне право та активне звернення до класичних цивілістичних інститутів. Відображення компромісного стану вітчизняної цивілістики того періоду знаходимо в побудові і змісті Цивільного кодексу УРСР 1922 р., що ґрунтувався на ідеї тимчасового співіснування приватних і соціалістичних відносин з перспективою повної відмови від перших у майбутньому. В цей період поширення набула так звана мінова концепція, згідно з якою цивільне право розглядалося як форма опосередкування приватновласницьких, товарних відносин. Як результат посилення тенденції до заперечення всього буржуазного в соціалістичному суспільстві того періоду, сама назва «цивільне право» в деяких випадках замінювалася на термін «господарське право», яке в той період за своєю сутністю нічим не відрізнялося від цивільного права [21].

З огляду на багатоукладність вітчизняної економіки в цей період значне поширення отримала теорія двосекторного права. Прихильники цієї теорії вважали, що наявність приватного сектору в економіці країни обумовлює існування цивільного права, а наявність соціалістичного сектору — господарського права. Останнє, на їх думку, повинно регулювати відносини всередині громадського сектору народного господарства, які втратили товарний характер і тому повинні регулюватися в порядку плановості та підпорядкованості [22].

Поряд з теорією двосекторного права в цей період з´явилася теорія єдиного господарського права, згідно з якою багатоукладність в економіці не може призвести до багатоукладності в праві, подібно тому, як багатоукладність в економіці не веде до багатоукладності в державі. За цією теорією, всі майнові відносини, незалежно від того, в якому секторі народного господарства вони виникають, а також відносини з управління народним господарством повинні регулюватися єдиним господарським правом[23].

Підставою становлення цієї теорії виступив взятий в цей період курс на подолання багатоукладності в економіці за рахунок розширення соціалістичного сектору і витіснення приватного. В 1936— 1938 рр. теорія єдиного господарського права була оголошена шкідливою з відповідними наслідками для її прихильників в той трагічний період вітчизняної історії.

Пріоритети планово-адміністративної соціалістичної економіки обумовили зосередження вчених переважно на дослідженні питань державної соціалістичної власності, планових договорів та відповідних їм господарських зобов´язань, юридичної особистості соціалістичних організацій тощо. Значна увага приділялась проблемам системи права, предмету і методу цивільного права [24].

У другій половині 50-х років XX ст. відроджується ідея господарського права, прихильники якої намагаються обґрунтувати існування поряд з цивільним правом іншої самостійної галузі — господарського права. Прихильники цієї теорії виходили з тези про те, що майнові відносини громадян повинні регулюватися цивільним правом, а відносини між соціалістичними організаціями, які виникають у зв´язку з організацією та здійсненням їх господарської діяльності, — господарським правом. У розвиток цих ідей пропонувалося поряд з Основами цивільного законодавства і Цивільним кодексом прийняти Основи господарського законодавства або Господарський кодекс [25].

Основним недоліком цієї теорії було те, що вона вела до відриву правового регулювання товарно-грошових відносин, які складаються між організаціями, від інших товарно-грошових відносин та злиття їх правового регулювання з правовим регулюванням зовсім інших за своєю природою відносин з управління господарською діяльністю соціалістичних організацій. Законодавець не сприйняв ідею господарського права, а проведена в середині 60-х років минулого століття кодифікація цивільного законодавства законодавчо закріпила теоретичні розробки прихильників єдиного цивільного права про необхідність єдиного правового регулювання всіх майнових відносин незалежно від їх суб´єктного складу і сфери функціонування. В 1961 р. було прийнято Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік, а в 1963 р. — ЦК УРСР.

Ці законодавчі акти цивільного законодавства юридично закріпили існуючу в країні планову економіку та визначили подальший напрям розвитку вітчизняної цивілістичної думки. Наукові дослідження, які проводилися в наступні періоди, значною мірою були зорієнтовані на розробку юридичних конструкцій, які юридично забезпечують плановий вплив на товарно-грошові відносини. Внутрішня суперечливість та неефективність планової економіки обумовила відповідні вади теоретичних концепцій, розроблених на її основі. З´ясувалося, що теорія складного юридичного складу, що включає план та укладений на його основі договір, не дозволяє використовувати всі переваги договору як унікального правового інструменту і значною мірою перетворює його на юридичну фікцію з ознаками публічно-правового акта.

У цей період (так званий радянський період) значний внесок у розвиток вітчизняної науки цивільного права зробили: професори В. І. Бошко, С. Й. Вільнянський, М. Й. Бару, В. М. Гордон, С. Н. Ландкоф,Г.К.Матвєєв,Ю.Г.Мат-вєєв,В.П.Маслов, О. А. Пушкін, Д. В. Боброва, О. А. Підопригора.

З переходом від планової до ринкової економіки відбувається істотна зміна в підходах і напрямах розвитку вітчизняної цивілістичної думки. Багато концепцій були переглянуті. Зокрема пішли в минуле теорія єдності державної соціалістичної власності, господарського договору та господарського зобов´язання, окремі наукові поняття (право особистої власності, нетрудовий дохід тощо). Пріоритетна увага почала приділятися інститутам приватної власності, інтелектуальній власності, підприємницьким товариствам, правочинам з нерухомістю, обмеженим речовим правам тощо. Наведене свідчить про початок нового етапу в розвитку вітчизняної цивілістичної науки.

ПРИМІТКИ

1. Иоффе О. С. Развитие цивилистической мысли в СССР / О. С. Йоффе. — Ч. I. — Л., 1975; Ч. II. — Л., 1978; Красавчиков О. А. Советская наука гражданского права (понятие, состав, система) / О. А. Красавчиков. — Свердловск, 1961. — С. 43—79; Гонгало Б. М. Мысли и речи о науке гражданского права / Б. М. Гонгало // Цивилистические записки : межвуз. сб. науч.тр. — Вып.2. — М.:Статут—Екатеринбург :Ин. частного права,2002. — С. 6.

2. Антологіяукраїнської юридичноїдумки :в6т./редкол.:Ю.С.Шемшученко(гол.)[та ін.] ;упоряд.:Я.М.Шевченко, І. Б. Усенко,Г.П.Тимченко[та ін.] ;відп. ред. Я. М. Шевченко. — К. : Юридична книга, 2003. — Т. 6: Цивільне право. — С. 26—34 (Авт. розділу І. Б. Усенко).

3. Див.: Кукольник Василь Григорович // Антологія української юридичної думки / за ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 2003. — Т. 6 : Цивільне право. — С. 47—50; Ромовська 3орислава. Українське цивільне право.3агальна частина. Академічний курс:підруч. —К.:Атіка,2005. — С. 104—105.

4. Антологія української юридичної думки :в6т./редкол.: Ю. С. Шемшученко (гол.)[таін.];упоряд.:В.Д.Бабкін, І.Б.Усенко,Н.М.Пархоменко;відп.ред.В.Д.Бабкін,І.Б.Усенко.—К.:Юридичнакнига,2002.—Том1:3агальнатеоріядержавиіправа,філософія та енциклопедія права. — С. 10.

5. Там само.

6.Див.:Антологіяукраїнськоїюридичноїдумки:в6т./редкол.:Ю.С.Шемшученко (гол.)[таін.];упоряд.:Я.М.Шевченко,І.Б.Усенко,Г.П.Тимченко[таін.];відп.ред. Я. М. Шевченко. — К. : Юридична книга, 2003. — Т. 6: Цивільне право. — С. 26 (Авт. розділу І. Б. Усенко).

7. Див.: Биографический словарь профессоров и преподавателей Московского университета. — 1855. — Т. 1. — С. 305; Цит. за: Шершеневич Г. Ф. Наука гражданского права в России / Г. Ф. Шершеневич. — М. : Статут, 2003. (Классика российской цивилистики). — С. 27, 31.

8. Див.: Шевырев С. П. История Московского университета / С. П. Шевырев. — М., 1855. — С. 165; Шершеневич Г. Ф. 3азнач. праця. — С. 29.

9 Див.: Речи русских профессоров Императорского Московского университета. — М., 1819. — Т. I. — С.213—247;ШершеневичГ.Ф.3азнач. праця. — С.29.

10. Див.: Станиславский. О ходе законоведения в России, 1853. — С. 36; Шершене-
вичГ.Ф.3азнач. праця. —С.29—30.

11. Див.:ШершеневичГ.Ф.3азнач. праця. —С.32—33.

12. Там само. — С. 69—70.

13. Там само. — С. 146.

14. Див.: Антологіяукраїнськоїюридичноїдумки:в6т./редкол.:Ю.С.Шемшученко (гол.)[таін.];упоряд.:Я.М.Шевченко,І.Б.Усенко,Г.П.Тимченко[таін.];відп.ред. Я. М. Шевченко. — К. : Юридична книга, 2003. — Т. 6: Цивільне право. — С. 123 (Авт. розділу О. О. Самойленко, І. Б. Усенко).

15. Там само. — С. 121—126.

16. Тамсамо. —С.438—442(Авт.розділуІ. Б. Усенко,О.М.Молявко).

17. Там само.

18.Тамсамо.—С.9—10(Авт.розділуЯ.М.Шевченко,А.Ю.Бабаскін).

19.Тамсамо.—С.8.

20. Див.:ГойбаргА.Г.Пролетарскаяреволюцияиправо/А.Г.Гойбарг.—М.,1920;Стуч-ка П. И. 13 лет борьбы за революционно-марксистскую теорию права/П.И.Стучка//Сб.ст. 1917—1930. — М., 1931.

21. Див.: Аскназий С. И. Очерки хозяйственного права в СССР / С. И. Аскназий. — Л.,1926; Гражданское право:учеб.:в3т./Н.Д.Егоров,И.В.Елисеев[идр.];отв.ред.А.П.Сергеев,Ю.К.Толстой.—6-еизд.,перераб.идоп.—М.:Велби—Проспект,2004.—Т. 1 — С. 69.

22. Стучка П. И. Курс советского гражданского права / П. И. Стучка. — М.—Л., 1931. —Т. 1.

23. Курс советского хозяйственного права / подред.Е.Б.ПашуканисаиЛ. Я. Гинцбурга. — Т. 1. — М., 1935.

24. Детальніше див.: Иоффе О. С. Развитие цивилистической мысли в СССР / О. С. Иоффе. — Ч. I. — Л., 1975; Ч. II. — Л., 1978.

25. ЛаптевВ.В.Квопросу о хозяйственномправе /В.В.Лаптев//Вопросы экономики. — 1959. — № 12. — С. 75—81.