Вступ

Визначальною рисою економіки сьогодення є глобальна фінансова криза. Вона зачіпає інтереси усіх без винятку держав, свідчить про високу взаємозалежність національних економік. Для України — це гнітюче соціально-економічне явище, яке стає серйозним випробуванням як для окремих суб’єктів ринку, так і держави загалом. У полон соціально-економічних ризиків потрапляють усі вітчизняні регіони. Шукаючи власні шляхи виходу з неї, вони переглядають стратегії, програми соціально-економічного розвитку. Економіка регіонів в очікувані нових ідей, дієвих реформ. Про їх ефективність можна буде судити лише з часом. Тому процес проведення економіко-статистичного аналізу міграційних процесів в Україні та визначення їх впливу на розвиток державного ринку праці є гострим та актуальним.

Вітчизняна школа наукових досліджень проблем міграції значною мірою завдячує співпраці українських, російських, прибалтійських, польських учених. Так, серед представників зарубіжних країн, які здійснили на неї свій позитивний вплив, слід назвати П. Бурдьє (Франція), А. Вишневського (Росія), А. Волкова (Росія), Ж. Зайончковську (Росія), Т. Заславську (Росія), В. Мойсеєнко (Росія), В.Покшишевського (Росія), Л. Рибаковського (Росія), Є. Фільрозе (Польща), А. Сові (Франція), Д.Тернера (США), Б. Хорєва (Росія), А. Ягельського (Польща) та багатьох інших.

Нині в Україні різні аспекти дослідження міграції представлені цілою плеядою вчених: А.Доценко, Я. Жупанський, Ф. Заставний, Е. Лібанова, О. Паламарчук, Ю. Пітюренко, М. Пістун, С.Пирожков, О. Позняк, І. Прибиткова, М. Романюк, В. Стешенко, С. Стеценко, М. Тимчук, У. Хомра, О. Шаблій та багатьох інших. Формуванню їх наукових поглядів сприяли дослідження С.Подолинського, М. Птухи, Ю. Корчак- Чепурківського, І. Ланге, С. Томіліна, А. Хоменка та інших.

1. Поняття трудової міграції та мобільності робочої сили

На теперішній час міграція набуває масштабних розмірів, вона має суттєвий вплив на всі соціальні та економічні процеси життєдіяльності окремих регіонів та країн цілком. Українська міграція, що в новітню пору перетворилася на характерну рису способу життя значної частини населення, містить низку ризиків, таких як дезінтеграція економічного простору держави; деградація соціального простору держави; декомпозиція екістико-поселенського простору держави; деформація демографічного простору держави. Наведені міграційні протиріччя розвитку регіонів відбуваються значною мірою наслідком глобалізації економіки.

Міграція відображає порушення рівноваги між земельними і людськими ресурсами, асиметрію у розміщенні факторів виробництва, диференціацію в рівнях доходів і зайнятості населення, розбіжності у рівнях регіональних ставок заробітної плати.

Найбільш важливе значення мають соціально-економічні причини міграції населення, які характеризують: розміщення виробництва на території регіону; рівень економічного розвитку; розміри інвестицій; рівень розвитку інфраструктури; можливість працевлаштування; можливість отримання освіти, житла. Проте в окремі періоди в різних країнах висуваються на перше місце політичні, національні, релігійні чинники [2].

Міграція населення надає суперечливий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Це стосується насамперед до положення мігрантів, рівень безробіття серед яких вище, ніж у корінних жителів регіону.

Приплив мігрантів супроводжується збільшенням навантаження на соціальну інфраструктуру, що призводить до значного підвищення цін на житло.

Масштаби та напрями міграції трудових ресурсів свідчать про стабільність або, навпаки, нестабільності суспільного розвитку країни, про рівень життя населення, розвитку економіки. Основним чинником, що обумовлює значні масштаби трудової міграції українців за кордон, є економічна ситуація в країні. Навіть зростання темпів економічного розвитку і рівня життя населення в Україні в останні роки не мають істотного впливу на зниження міграційної активності українських громадян. Саме через економічної нестабільності, незабезпеченість робочими місцями, відсутності умов застосування своїх інтелектуальних, творчих здібностей, маленькою реальної заробітної плати та постійної напруженої політичної та економічної ситуації в країні висока міграційна активність населення [4].

Для громадян України, які мають високий рівень кваліфікації, можливість працевлаштування за кордоном, часто є шансом забезпечити більш широкі можливості професійної самореалізації та отримати більш високий рівень матеріального достатку. Тоді трудова міграція є чинником, що знижує тиск безробіття на внутрішній ринок праці, отже, зменшує рівень соціального напруження в суспільстві Також позитивним наслідком трудової міграції є те, що певна частина українців змогла заробити собі початковий капітал за кордоном і почати власний бізнес в Україну.

В Україні існує суттєва проблема зайнятості населення, тому приймаючи рішення щодо переїзду, потенційний мігрант зіставляє не лише переваги можливих територій призначення порівняно з регіоном проживання, а й бере до уваги фактори привабливості потенційних можливих робочих місць та ефект, який може отримати від переміни місця роботи [5, c. 29-30].

2. Основні типи та причини міграції населення

В Україні існує суттєва проблема зайнятості населення, тому приймаючи рішення щодо переїзду, потенційний мігрант зіставляє не лише переваги можливих територій призначення порівняно з регіоном проживання, а й бере до уваги фактори привабливості потенційних можливих робочих місць та ефект, який може отримати від переміни місця роботи. Тому при аналізі трудової міграції слід враховувати важливий чинник, який суттєво впливає на об’єми мігруючого населення, це мобільність робочої сили. Над виявленням та класифікацією факторів територіальної мобільності робочої сили працюють багато вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема, Ю. Веніге, Е. Йожа, Л. Дьєтваї, Т.І.Заславська, В.М. Мойсеєнко, В.І. Старовєров, Л.Л. Рибаковський, В.І. Перевєденцев, С. Ю. Рощин, А.І. Рофе, Н.В. Мкртчян, Е.М. Лібанова. Утім різнобічність підходів до дослідження територіальної мобільності робочої сили не дають однозначного уявлення про фактори, що впливають на неї.

Одним із видів мобільності робочої сили є територіальна мобільність, що властива регіональним, національним і міжнаціональним ринкам праці. В економічній літературі її ототожнюють із трудовою міграцією. Територіальні переміщення властиві для регіональних, галузевих, національних і міжнародних ринків праці властиві. На мезо-, макро- та мегарівнях діють п’ять груп факторів мобільності робочої сили, які стримують і стимулюють процес трудових переміщень на цих ринках праці, це: економічні, соціальні, демографічні, інституційні та територіальні фактори. Для цих економічних рівнів усі зазначені фактори мобільності робочої сили дещо ширші. Так, до соціальних факторів територіальної мобільності робочої сили додається рівень побутового та культурного забезпечення регіону, до інституційних — фактичне збереження інституту прописки (у даний час реєстрації), нерозвиненість ринку житла, податкове та правове законодавство, міграційна політика приймаючої країни. Щодо територіальних факторів мобільності робочої сили, то тут слід виділити територіальне розміщення виробництва або країни, диференціацію робочих місць, транспортні витрати на переміщення, які зростають зі збільшенням відстані між регіонами або країнами, обмежуючи ці процеси [5, c. 31].

В Україні проблеми міграції та її ролі в гармонізації розвитку регіону є предметом постійної дискусії. Адже ризики, породжені міграційними процесами населення на місцях, нині виходять в ранг національної безпеки держави. Дезінтеграція економічного, деградація соціального, декомпозиція екістико-поселенського, деформація демографічного простору держави — це ті міграційні ефекти, які вимагають постійного контролю. В механізм протидії цим ризикам мають бути залучені як центральні органи влади, так й органи територіального управління, місцевого самоврядування, бізнесові, громадські й інші структури регіону. Усе чіткіше окреслюється перелік вимог до самої людини, яка під впливом прогресу науки і техніки, поширення передових засобів зв’язку (цифрових технологій, Інтернету), змушена відповідально ставитися до конструювання свого майбутнього.

Таким чином, міграція робочої сили має великий вплив як на розвиток економіки країни зокрема, так і на світові процеси загалом. Передумовами цього процесу є соціальні, економічні, політичні чинники. Міграція населення має як позитивні, так і негативні наслідки. Для підвищення рівня контролю над міграційними процесами формування державної міграційної політики має будуватися на принципах комплексності та системності; забезпеченні соціального захисту населення; формуванні ефективного механізму регулювання міграційних процесів. Держава зобов’язана підвищити рівень життя, збільшити кількість нових робочих місць, стабілізувати економіку, налагодити політичну ситуацію в країні [3].

3. Наслідки трудової міграції для країни-реципієнта та країни — донора трудового ресурсу

Для ефективного аналізу ситуації на ринку праці потрібно усвідомити, що Україна є державою з відкритою економічною системою. Український ринок праці давно вже є складовою частиною світового ринку праці. Отже, українці мають змогу працевлаштовуватися за межами держави.

Наслідком цього та нерозважливого ставлення до власного трудового ресурсу є те, що Україна стала однією з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі.

Так в період за 2007-2010 роки кількість трудових мігрантів сягнула 1264,3 тис. осіб. Потоки трудових міграцій в Україні мають доволі чітку географічну спрямованість: переважно здійснюються до найближчих країн або більш віддалених країн, але з більш привабливою економічною ситуацією. В період 2007-2009 рр. основними країнами — реципієнтами стали: Російська Федерація, (597,9 тис. осіб), Італія (186,7 тис.), Чеська Республіка (150,5 тис.), Польща (82 тис.), Угорщина (47 тис.), Іспанія (40 тис.), Португалія (36 тис. осіб) [1, с.30].

Встановлення причинно-наслідкових зв’язків між міграційними процесами та функціонуванням ринку праці потребує додаткового тлумачення та уточнення. Оскільки дане явище змінює структуру трудового ресурсу регіону, відповідно змінюється середовище функціонування бізнесових структур. Підлягає деформації вся соціально-економічна система території. Відповідно, такі зміни можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки як для країни — донора так і для країни-реципієнта.

Негативні наслідки для країни-донора. Держава вкладає кошти в підготовку фахівців для потреб власної економіки. Розрахунки затрат на таку підготовку не потрібно обмежувати вартістю здобуття вищої освіти — починати розрахунок вартості підготовки фахівця потрібно з урахування вартості навчання на всіх освітніх рівнях, враховуючи дошкільну і загальноосвітню підготовку.

За рахунок держбюджету останніми роками на освіту виділялося близько 5% ВВП, тоді як законодавством передбачено 10% ВВП. У розвинених країнах на освіту витрачається значно більше, ніж в Україні. Наприклад, у Данії, Норвегії і США витрати на освіту складають 7,10%, 6,37% і 7,34% ВВП відповідно. В країнах, що недавно вступили в ЄС, витрати ще не такі значні, наприклад, у Чехії загальні витрати на освіту складають лише 4,58%, у Словаччині — 4,1% ВВП. Структура витрат на освіту в передових країнах відрізняється значно більшою часткою приватних інвестицій. Так, у США і Японії вони складають 2,26% і 1,15% ВВП відповідно і мають більшу питому вагу у структурі загальних витрат, ніж в інших країнах. Тоді як у тій самій Чехії витрати бізнесу на освіту складають лише 0,38% ВВП, а у Словаччині — 0,12% ВВП [2].

Отже, освітня система, яка існує, в основному, за рахунок витрат державного бюджету, працює на підготовку фахівця, який буде створювати додану вартість за межами країни.

Більш того, існуюче державне замовлення на необхідну кількість фахівців відображає потребу економіки в таких працівниках. Неконтрольована міграція спотворює професійно-кваліфікаційну структуру трудового ресурсу країни, не дозволяє здійснювати подальшого планування розвитку. Мігрують в пошуках роботи фахівці, які за місцем проживання не можуть реалізувати свої потенційні можливості та забезпечити бажаний рівень життя.

В регіоні-донорі трудового ресурсу ускладниться проблема зайнятості, оскільки не вистачатиме кваліфікованих кадрів.

Існує ряд проблем неекономічного характеру, однак які в недалекому майбутньому можуть мати значні негативні економічні наслідки. За даними обстеження за межами країни перебуває 1 476, тис. населення. Більшість трудових мігрантів (58,2% загальної їх кількості) одружені, тобто залишили сім’ї під час виїзду на заробітки. Серед чоловіків одруженими були 61,6%, серед жінок цей ж показник становив 51,3%. Переважна більшість мігрантів, а саме 73,9% від загальної кількості опитуваних, впевнені, що міграція не вплинула на їхні відносини в родині. Тільки 3,9% респондентів вказали, що їх відсутність негативно вплинула на відносини з дітьми, та 10,3% визнали погіршення відносин в шлюбі. Однак, дане опитування відображає суб’єктивну оцінку респондентів [1, с.44].

Об’єктивною реальністю залишається погіршення сімейних стосунків через довготривалу відсутність членів родин: виникає нестача батьківської уваги, деформуються родинні цінності, виховується легковажне ставлення до життя. Хоча на сьогоднішній день не ведеться жодної статистики щодо кількості дітей, чиї батьки виїхали на заробітки за кордон, це не означає що такої проблеми не існує. Враховуючи масштаби трудової міграції, можна оцінити, яка кількість дітей шкільного віку залишилася без батьківського догляду. Рівень поінформованості місцевої влади про проблему є надзвичайно низьким, невизначені структури, відповідальні за цю справу, очевидний брак спеціалістів для ведення такої роботи, відсутнє фінансове забезпечення. Діти цих категорій практично позбавлені можливості отримати якісну освіту та належне виховання в родині.

Держава зобов’язана гарантувати безпеку, та впевненість у майбутньому для своїх громадян. Разом з тим, більшість мігрантів перебуває за межами держави нелегально. Таким чином велика кількість наших співгромадян не може скористатися гарантованим законом захистом. Так з 1 264,3 тис заробітчан, які виявили бажання повідомити про статус перебування, дозвіл на проживання та роботу мали тільки 31,7%. Без жодного офіційного статусу працювало 23,2% громадян, решта володіли дозволом на проживання (3,4%) або тимчасовою реєстрацією (39,3%) [1, с.39].

Викликає занепокоєння і статус зайнятості наших громадян. Тільки третина наших заробітчан мали змогу оформити письмово трудовий контракт, решта працювало за усною домовленістю.

Варт зазначити, що ці статуси дозволяють приймаючим країнам обліковувати залучених громадян, регулювати їх кількість, однак не гарантують нашим громадянам достойних соціальних і правових стандартів.

Більшість наших громадяни, за межами України, позбавлені достойного медичного обслуговування та соціального захисту. Ці люди ризикують не тільки власним здоров’ям, а і здоров’ям оточуючих та, у подальшому, рідних. Виникає ризик виникнення та поширення різного роду хвороб, зокрема туберкульозу. Великий обсяг напруженої і важкої роботи є причиною нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Якщо оцінювати тривалість поїздок, то громадяни, які виїздили на заробітки до ближніх країн, розраховували на швидке повернення. Водночас, більш тривалі виїзди здійснювалися до віддалених країн.

Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Повертаючись на Україну, громадяни користуються гарантованими державою правами на соціальний, медичний та пенсійний захист. Весь час, перебуваючи за межами держави, ці громадяни створювали додану вартість в економіці іншої держави і не сплачували страхових внесків. То ж є серйозною проблемою створення соціального та пенсійного забезпечення наших заробітчан. Громадяни України, які виїхали в пошуках роботи за межі держави та перебували там досить довгий період, фактично позбавлені права на пенсійні виплати. Однак нещодавно розроблена Пенсійним фондом України спрощена процедура добровільної участі в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного (постанова № 454 від 15 квітня 2009 року ) дозволяє після повернення отримувати пенсійні виплати. Таким чином, дані нововведення повинні зменшити соціальну напругу та навантаження на соціальні систему.

Негативні наслідки для країни-реципієнта. Трудова міграція для країн-імпортерів робочої сили — це багатовимірний процес, який неоднозначно впливає на різні компоненти економічної життєдіяльності приймаючого суспільства.

Неконтрольоване прибуття працівників підвищує конкуренцію на внутрішньому ринку праці, може бути причиною зниження реальної заробітної плати та зростання безробіття.

Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування комплексу економічних і особливо соціальних проблем у країні-реципієнті, які рано чи пізно потребуватимуть свого розв’язання.

Нелегальне перебування іноземців, а тим більш їх трудова діяльність провокує розвиток криміналітету, підриває правову систему. Мігранти, через страх депортації, уникають контактів з органами влади та правопорядку країни. Опинившись поза законом, людина мимоволі діє не в рамках встановлених законом норм та принципів. Також іноземні мігранти, позбавлені опіки країни, вихідцями якої вони є, можуть стати тягарем для соціальної системи приймаючої держави.

Держави-реципієнти робочої сили в міру потреб в додатковій робочій силі контролюють кількість працівників, які перетинають кордон у пошуках роботи. Зрозуміло, що чисельність трудових мігрантів та їхній правовий статус за країнами перебування великою мірою визначається відкритістю місцевої міграційної політики та сприятливістю національного трудового законодавства.

Найповнішою мірою правовий статус трудових мігрантів з України було оформлено у Чеські Республіці, Португалії та Іспанії. В цих країнах більше половини трудових мігрантів з України отримало дозвіл на проживання та роботу. Найбільша частка осіб без офіційного статусу спостерігалася серед трудових мігрантів в Польщі та Італії.

Парадоксальним залишається той факт, що населення України мігрує в пошуках роботи в держави, рівень безробіття в яких майже на такому ж рівні що і на Батьківщині, а інколи й вищий.

Міграція має і ряд позитивних моментів для реципієнта. При правильній побудові міграційної політики є можливість залучити достатню кількість молодих, активних і до того ж професійно сформованих працівників. Останній факт набуває особливого звучання, якщо нагадати проблему більшості європейських країн: спостерігаються тенденції старіння населення і нестачі працівників у певних секторах ринку праці [5, с.34].

Країна-реципієнт, залучаючи на власний ринок праці трудових мігрантів, отримує працездатне населення в найбільш продуктивному віці. Окрім того, прибула робоча сила вже не потребує професійного навчання. Таким чином, країна заощаджує кошти на підготовку фахівців.

Міграція робочої сили позитивно впливає на ефективність виробництва. Прибуття працівників підвищує конкуренцію на внутрішньому ринку праці, дає можливість працедавцям обрати найбільш ефективного працівника. Здобувши висококласного працівника, який орієнтується в сучасних технологіях, місцеві виробники матимуть змогу впроваджувати на виробництві нові технологічні рішення, не витрачаючи при цьому значних коштів на перекваліфікацію і навчання персоналу.

Позитивні наслідки для країни-донора. Несприятлива економічна ситуація в країні — відсутність місць прикладання праці або ж неналежна оплата вкладеної праці — спонукає громадян працевлаштовуватися за межами держави. Більшість населення, що мігрує, керується саме економічними чинниками, пошуками краще оплачуваної роботи.

Позитивним результатом міграції є скорочення безробіття власного населення. Скорочується соціальна напруга, в багатьох випадках грошові перекази на батьківщину громадян, які працюють за кордоном, суттєво пом’якшують негативні наслідки виїзду.

Результативність поїздок за кордон можна оцінити за розміром заробітку. Зокрема, за даними обстеження трудової міграції, середньомісячний заробіток складав 817 доларів США, що в тричі вище, ніж у середньому на одного штатного працівника, зайнятого в економіці України. Разом з тим, наявність трудових мігрантів у домогосподарстві практично не впливає на самооцінку останніми рівня свого добробуту. Так серед опитаних домогосподарств, які мали трудових мігрантів 45,6% визначили свій фінансовий стан як середній, та 41,1% — нижче середнього, а 13,3 % віднесли себе до бідних та дуже бідних.

Попри поширену думку, мігранти досить мало використовують надбані грошові кошти для облаштування власної справи в Україні. Структура витрат надбаних на заробітках коштів свідчить, що головною статтею витрат є придбання товарів довготривалого користування, задоволення щоденних потреб, впорядкування житла, оплата навчання або ж лікування. Тільки 9,7% зароблених грошей витрачається на заощадження, які потенційно можуть бути інвестовані в виробничу структуру, яка забезпечить створення робочих місць.

Висновки

Отже, ситуація, що склалася, вимагає розроблення науково обґрунтованого бачення подальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері. Серед них основними мають стати: створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку; створення можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне підґрунтя, збалансований розвиток, впровадження системи стимулів до праці, забезпечення умов праці і життя, а також реалізація соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах формування ринкових відносин, що створить передумови для поліпшення всіх параметрів формування трудового потенціалу.

Прагнення України до інтеграції у світове господарство та пов’язані з цим проблеми формування економіки відкритого типу вимагають аналізу ситуації, що склалася на ринку праці. Перехідний період характеризується міграцією трудового ресурсу. Дуже важливо вчасно оцінити наслідки міграційних процесів на розвиток та становлення економічної системи.

Список використаної літератури

1. Зовнішня трудова міграція населення України; Український центр соціальних реформ, Державний комітет статистики. — Київ. — 2009. — 120с.
2. Оцінки та напрями реформування системи державного стимулювання науково-освітнього розвитку України. В. Семиноженко, С. Архієреєв. Регіональний філіал НІСД у м. Харкові// Dokument HTML. — http: //www.niss.gov.ua/Monitor/j uli/24 .htm
3. Школа І.М. Кваліфікаційні сегменти ринку праці / Школа І.М., Дронь Є.В. — Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ, Вип. 1. Економ. науки — Чернівці: 2009.
4. Проблеми, позитивні та негативні сторони зовнішньої трудової міграції населення України. Збірник науково-технічних праць В.І. Приймак // Dokument HTML.        — www.nbuv.gov.ua/portal/chem biol/nvnltu/16 5/210 Pryjmak 16 5.pdf
5. Садова У.Я. Міграція населення в контексті соціально-економічного розвитку [Текст] / У.Я. Садова // Міграція та її місце у гармонізації розвитку територіальних суспільних систем, 2009. — С. 29-35