Постановка проблеми. Інтеграція і глобалізація бізнесу, зростання корпорацій, залучення їх в соціально-економічну діяльність вимагають нових наукових підходів до розробки системних методів корпоративного управління.

Спостерігаються прискорення темпів НТП, скорочення життєвих циклів продукції, автоматизація виробництв, упровадження комп´ютерів і мереж, а також інноваційних процесів і технологій. Названі тенденції значно ускладнюють управління господарською діяльністю.

Масштаби сучасного світового господарства при величезних інформаційних потоках диктують спрямованість і цілі економічних процесів, необхідність обліку складної і динамічної взаємозалежності господарських процесів на рівні регіонів, галузей бізнесу і глобальної економіки. Зростають потоки різноманітної інформації і необхідність їхньої оперативної переробки. Пріоритетними стають організаційні знання і корпоративний характер бізнесу. Приведення концепції управління в складних корпоративних системах у відповідність із тенденціями вдосконалення сучасної діяльності істотно змінює характер відносин у суспільстві.

Мета статті. Зростаюча взаємозалежність галузей комерції і бізнесу, економік регіонів і країн сприяють формуванню корпорацій, гігантських бізнес-систем у вигляді транснаціональних корпорацій (ТНК), що вимагає удосконалення корпоративного управління. На нашу думку, саме системний аналіз дозволяє провести удосконалення корпоративного управління, що відображає дана стаття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі значна увага приділяється корпоративному управлінню. Питанням його активізації присвячується ряд досліджень. Використанню методів системного аналізу в управлінні присвячуються роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як О. Ульянченко, В. Одріна, В. Путятіна, В. Кадієвського, В. Анфілатова, О. Біляєва, О. Денисова, Н. Дегтярьова, Б. Лагоші, М. Кендалла, М. Месаровича, К. Нейгойце, К. Асаі. Однак, незважаючи на значну кількість праць, присвячених цій проблемі, окремі її аспекти недостатньо розроблені та висвітлені в економічній літературі.

Класична теорія управління вирішила більшість проблем індустріальної епохи за рахунок регламентації операцій за відносної простоти технологій і невисокій кваліфікації працівників. Традиційне управління спиралося на виробничу механізацію, розкладання процесів на складові.

З першої чверті XX ст. в управлінні запанувало системне мислення, що апелює до цілісного образу або загальної картини явищ і процесів. Фундаментальні концепції системного мислення базуються на загальній теорії систем Л. Берталанфи.

Виклад основного матеріалу. Нові проблеми комерції і бізнесу успішно розв´язуються системними методами, що базуються на цілісному представленні процесів і явищ світу. Системний опис дозволяє зібрати все в єдине ціле, зберегти загальну картину і характер взаємодії елементів виробничої діяльності.

Системна ідеологія управління робить пріоритетним формалізований опис явищ і об´єктів на основі поняття цілісності, багатоваріантності реалізації альтернатив, домінування непередбачуваності і турбулентності зовнішнього середовища.

Корпоративне управління враховує глобалізацію, інтеграцію, соціальні та економічні явища, конкуренцію, виникнення нових сфер комерції і підприємництва. Сучасне світове господарство розвивається у напрямі глобальної економіки, в якій товари, послуги, капітал, працівники, інформація і знання циркулюють стрімко і безперешкодно.

Сучасне корпоративне управління в Україні знаходиться на етапах свого розвитку, воно орієнтоване на організацію оптимального функціонування великих суб´єктів господарювання в умовах диверсифікації зв´язаних одиниць бізнесу.

Для свого опису корпоративне управління вимагає високого рівня формалізації системними якісними і кількісними методами. Вони засновані на закономірностях загальної теорії систем і її прикладного напряму — системного аналізу.

Корпоративне управління орієнтоване на стратегічну перспективу і своєчасну реакцію на турбулентне зовнішнє середовище. Воно вимагає високого рівня математичного опису об´єктів і процесів соціально-економічної діяльності і водночас обліку оперативних і стратегічних складових управлінських рішень. Корпоративне управління враховує зовнішні і внутрішні чинники, що визначають функціонування і поведінку в часі гігантів бізнесу — корпорацій і підрозділів, що включають автономні бізнес-системи всередині корпорацій.

До корпоративних організацій сучасності відносять концерни, холдинги, транснаціональні корпорації, торгові будинки, інтелектуальні організації, бізнес-системи — «компанії всередині компанії». Нові організаційні форми є провісниками соціально-економічних систем постіндустріальної епохи, що формується під впливом інформаційної революції і вибухового впровадження високих технологій.

Корпоративне управління звернене до дії на синергетику сфер бізнесу. Важливу роль в ньому виконують інновації і технології, підвищуючи конкурентоспроможність нової продукції, вони сприяють переділу сфер власності та ринків і формують мікро- і макрочинники нового бізнесу.

Існують два погляди на роль корпорацій в сучасній економічній діяльності. Згідно першої моделі корпорації складають економічну основу держави, задають головні тенденції і напрям соціально-економічного розвитку. Вони формують світовий економічний простір сучасності.

Прихильники іншого підходу негативно оцінюють роль великих корпорацій, вважаючи, що їх недоліки перевершують переваги і гігантські системи економіки і бізнесу, шкодять системі господарювання.

Корпорація як система економічно є ізольованою і автономною категорією з певним організаційним і юридичним статусом. В класичній теорії підприємство ототожнювалося з системою, що перетворює ресурси по технологічному циклу в продукцію і послуги. Основою моделі класичного підприємства була цільова функція, кількісно пов´язуюча результати з ресурсами. Головним критерієм цільової функції системи був прибуток, а її максимум відповідав оптимальному функціонуванню.

Неокласична теорія базувалася на поняттях сучасної конкуренції і вільного ринку з безліччю незалежно діючих суб´єктів за наявності об´єктивної і повної інформації про попит, пропозицію і свободу дій на ринку. Економіка розвивалася через ринковий механізм як універсальний чинник виробництва і розподілу благ. В неокласичній теорії з її ідеологією досконалої конкуренції виробництво ототожнювалося з авторегульованою системою, в якій підприємство було елементом.

За часів раннього капіталізму концепція досконалої конкуренції трансформувалася в модель кооперації і інтеграції. Інтеграційні процеси розглядалися з позицій, що задаються ринком.

У сучасній концепції економічної діяльності ринок виявляє собою систему суспільних відносин, що гармонізують і урівноважують сукупні попит і пропозицію.

Будь-яка організація є економічно інтегруючою системою — цілісним об´єктом, що об´єднує множину соціально-економічних процесів та зв´язків і досягає прибутковості через багато чинників діяльності.

У країнах із розвиненою ринковою економікою відсутня уніфікована модель корпоративного управління. Це пов´язано з безперервним зростанням складності стратегічного управління організаціями, стрімким зростанням невизначеності економічних процесів, впливом НТП і турбулентного оточення.

З часів першої промислової революції до 50-х pp. XX ст. створення і розвиток корпоративних систем в розвинених країнах відбувалися шляхом горизонтальної і вертикальної концентрації капіталу. Результатом таких схем об´єднань фінансового капіталу була організація величезного числа корпорацій. Метою їх об´єднання є формування злагодженої політики зі спеціалізації і інтеграції виробництв, визначення об´ємів випуску продукції, розділу сегментів ринку, розподілу і об´ємам інвестицій, кооперації в НІОКР і освоєнню високотехнологічних виробів.

Термін «системний аналіз» з´явився в роботах корпорації «РЕНД», організованої в кінці сорокових років у США для вирішення військових задач, ряду загальних проблем і соціально-економічних процесів.

Системний аналіз визначають як «додаток системних концепцій до функцій управління, пов´язаних з плануванням у складних системах». Іноді його вважають синонімом напрямів аналізу систем, або системних досліджень. Сучасний системний аналіз базується на постулатах загальної теорії систем і розвивається як напрям дослідження проблем, які не розв´язуються аналітично. В подібних проблемах завжди присутня невизначеність ситуації, яка робить важким і проблематичним ухвалення рішення. Системний підхід використовує разом з формальними методами і формалізований здоровий глузд, спрямований на активізацію інтуїції і досвіду управляючого персоналу. Він узагальнює різні методи за допомогою системної концепції.

Спочатку в системному аналізі панували складні математичні розрахунки і моделі. В сучасному системному аналізі істотні не математичні обчислення того або іншого результату, а систематичне і послідовне зіставлення альтернатив дій, глибоке проникнення в сутність складної проблеми, розуміння її структури, динаміки і організації оптимального управління.

Об´єктивними категоріями корпоративної науки управління є динамізм, глобалізація і інтеграція економічних процесів, досягнення НТП, технологічні новації, безперервні зростаючі інвестиції в дослідження і розробки. Враховуючи це, корпоративне управління вимагає створення і вживання системних і формалізованих алгоритмів, що гарантують високі темпи ухвалення рішень з урахуванням оточення на основі досягнень інформатики, організаційного знання, комп´ютерних засобів і електронних мереж зв´язку.

Незалежно від географії локалізації власності, ресурсів і системи державного правління стратегія корпоративного управління набула статусу громадянства і домінує в господарській діяльності країн. У XX ст. відбувся перехід класичного управління до широкого використання інформаційних технологій і системного управління через транснаціональні альянси і союзи, підприємництво, скорочення організаційних зв´язків і управління бізнес-процесами. В економіці і бізнесі на зміну конкуренції приходить кооперація і співпраця, які гарантують великі стратегічні переваги.

У сучасному звучанні організація визначає «діяльність з упорядкування в часі і просторі сукупності елементів певного об´єкту». В основі сучасних поглядів на організацію лежить її визначення як системи.

Світ стрімко рухається до інтеграції, кооперації і глобалізації усіх сфер діяльності. Економіка стає корпоративною, створюється єдине світове господарство. Тенденції і закономірності управлінської науки вимагають активного дослідження, щоб дати відповіді на ці виклики.

Система управління включає три підсистеми: управляючу систему (УС), об´єкт управління (ОУ) і систему зв´язку (СС). Управляюча система разом з системою зв´язку утворює систему управління (СУ). Система зв´язку включає канал прямого зв´язку, яким передається вхідна інформація (х), і канал зворотного зв´язку, яким передається інформація про стан ОУ (у).

Сукупність функцій управління в системі при зміні середовища прийнято називати циклом управління. Виконуючи цикл за циклом, система наближається до мети. Цикл управління представлено на рис. 1.

При цьому від об´єктів управління в СУ надходить інформація про поточний стан справ. Система проводить контроль інформації, облік і аналіз з метою виявлення відхилень від необхідного стану і визначення необхідності зміни поточного стану. За наслідками аналізу здійснюється вибір однієї з основних задач управління і регулювання, що полягає в координації дій ОУ — виробленню рішень з утримання системи в необхідному стані, або розв´язується задача коригування цілей, після чого система переводиться в новий стан на основі прогнозування і планування.

 

Рис. 1. Схема циклу управління

 

Однією з умов управління є адекватне представлення системи. Існує декілька підходів до опису складних систем. Відомим є підхід, за якого система представляється двома об´єктами, — вхідним і вихідним відповідно. Як робоче визначення в літературі під системою в загальному випадку розуміється сукупність елементів і зв´язків між ними, що становлять певну цілісність. Система визначається як безліч об´єктів (або декілька таких множин), між якими встановлені деякі відносини. Таким чином, в системі набір елементів розглядається як цілісна єдність, якій притаманні інтеграційні властивості і яка протистоїть оточенню або середовищу.

Система може бути представлена п´ятіркою:

С = С(І, R, A (S), A (RS), A(SR)),                  (1)

де І = (S₁,…, S_p) — безліч внутрішніх елементів системи С; R = (R₁,…, R_q) — безліч зовнішніх елементів системи C; A(S) — всі п-ні відносини на елементах (внутрішня структура системи С; A(RS) і A(SR) — всі n-ні відносини між елементами множин І і R (структура зв´язків системи з середовищем).

Якщо хоча б один член п´ятірки змінюється в часі або просторі, то система називається динамічною, інакше — статичною.

Для оперування основними поняттями системного аналізу необхідно виділити елемент. Елемент — деякий об´єкт (матеріальний, енергетичний, інформаційний), що має низку важливих властивостей і реалізує в системі певний закон функціонування F(S), внутрішня структура якого не розглядається. Залежно від цілей моделювання вхідний сигнал х(t) може бути роздільний на три підмножини:

—   некерованих вхідних сигналів х(і), перетворюваних даним елементом;

—   дій зовнішнього середовища п(v);

— управляючих сигналів и(т), поява яких приводить до переходу елементу з одного стану в інший. Іншими словами, елемент — це неподільна функціональна частина досліджуваної системи, що включає <х, п, и, у, F(S)> і що представляється рис. 2. Функціональну модель елементу представлятимемо як y(t) = F(S)(х, п, и, t).

 

Рис. 2. Функціональна частина системи-елемент

 

Вхідні сигнали дії зовнішнього середовища і управляючі сигнали є незалежними змінними. При строгому підході зміна будь-якої з незалежних змінних веде до зміни стану елементу системи. Тому надалі узагальнено позначатимемо ці сигнали як х(t), а функціональну модель елементу — як

y(t) = F(S)(x(t)).           (2)

Розмежування досліджуваного реального об´єкту і середовища є необхідним етапом системного аналізу. Система може бути розділена на елементи не відразу, а послідовним розчленуванням на підсистеми — сукупності елементів. Послідовний поділ системи в глибину веде до ієрархії підсистем, нижнім рівнем яких є елемент.

При проведенні системного аналізу на результати впливає час. Для своєчасного закінчення роботи необхідно правильно визначити рівні і аспекти дослідження, що проводиться. При цьому проводиться виділення істотних для даного дослідження властивостей шляхом абстрагування від неістотних щодо мети аналізу.

У деяких випадках вважається достатнім дослідження всієї системи обмежити встановленням її закону функціонування. Проте в задачах аналізу зазвичай вимагається з´ясувати, якими внутрішніми зв´язками обумовлюються властивості системи. Тому основним змістом системного аналізу є визначення структурних, функціональних, каузальних (причинно-наслідкових), інформаційних і просторово-тимчасових внутрішніх зв´язків системи.

Універсальної методики-інструкції з проведення системного аналізу не існує. Проте специфічною особливістю системного аналізу є те, що вона повинна спиратися на поняття системи і використовувати закономірності побудови, функціонування і розвитку систем. Основою побудови методики аналізу і синтезу систем в конкретних умовах є дотримання принципів системного аналізу.

Найчастіше до принципів системного аналізу відносять: принцип кінцевої мети; принцип вимірювання (в порівнянні з системою вищого порядку); принцип еквіфінальності (форма стійкості системи щодо початкових і граничних умов); принцип єдності (розгляд системи як цілого і як сукупності частин-елементів); принцип зв´язності (проведення процедури виявлення зв´язків між елементами системи і виявлення зв´язків із зовнішнім середовищем — облік зовнішнього середовища); принцип модульної побудови (замість частини системи досліджують сукупність її вхідних і вихідних дій, абстрагуючись від деталізації); принцип ієрархії (ієрархії частин і їх ранжирування); принцип функціональності (сумісний розгляд структури і функції з пріоритетом функції над структурою, у разі набуття системою нових функцій переглядають її структуру); принцип розвитку (облік змінності системи, її здатності до розвитку, адаптації, розширення, заміни частин, накопичення інформації, удосконалення); принцип децентралізації (поєднання в складних системах централізованого і децентралізованого управління, де ступінь централізації повинен бути мінімальним, забезпечуючи виконання поставленої мети. За змінюваних обставин децентралізована частина системи успішно справляється з адаптацією поведінки системи в середовищі з досягненням мети за рахунок оперативного управління, а при різких змінах середовища здійснюється централізоване управління по переходу системи в новий стан) та принцип невизначеності.

Знання принципів системного аналізу дозволяє краще побачити істотні сторони вирішуваної проблеми, врахувати весь комплекс взаємозалежностей і забезпечити системну інтеграцію.

Тому, підхід до вирішення проблеми управління корпорацією може бути представлений як цикл її функціонування. При цьому в процесі функціонування корпорації як системи виявляється проблема практики як невідповідності існуючого стану справ, що вимагається. Для вирішення проблеми управління корпорацією необхідно провести системне дослідження, що включає декомпозицію, аналіз і синтез системи (рис. 3). За такого підходу система є засобом вирішення проблеми корпоративного управління.

На етапі декомпозиції (розбиття — загальне представлення корпорації як системи) здійснюються: визначення загальної мети і основної функції системи; виділення системи з середовища; опис впливових чинників; опис тенденцій розвитку і невизначеностей.

На етапі аналізу (формування детального представлення системи) здійснюються: функціонально-структурний аналіз системи (формулюють вимоги до системи, уточнюють склад елементів системи, виділяють керовані та некеровані характеристики); морфологічний аналіз (аналіз взаємозв´язку компонентів); генетичний аналіз (аналіз передісторії, причин розвитку ситуації, наявних тенденцій, побудова прогнозів); аналіз аналогів; аналіз ефективності (обґрунтування критеріїв ефективності, аналіз одержаних оцінок); формування обмежень.

 

Рис. 3. Підхід до вирішення проблем управління корпорацією шляхом системного аналізу

 

На етапі синтезу системи управління корпорацією здійснюються: розробка моделі системи; синтез альтернатив; синтез параметрів системи; оцінювання варіантів і вибір найкращого варіанту.

Найскладнішими у виконанні є етапи декомпозиції і аналізу системи, що пов´язане з високим ступенем невизначеності дослідження.

Удосконалення системи управління корпорацією можна звести до скорочення тривалості циклу управління і підвищення якості дій з управління, де основними шляхами будуть:

— оптимізація чисельності управляючого персоналу;

— використання дієвих способів організації роботи системи управління (наприклад, організація стратегічного планування);

— вживання нових методів вирішення управлінських задач;

—    зміна структури системи управління (наприклад, введення зворотного зв´язку в систему);

—    перерозподіл функцій і задач в управляючій системі (наприклад, оптимальний компроміс між централізацією і децентралізацією);

—    створення інформаційної системи (дозволить підвищити ефективність управлінської діяльності).

Висновки.

1. Інтеграція і глобалізація бізнесу, зростання корпорацій, залучення їх до соціально-економічної діяльності вимагають нових наукових підходів до розробки системних методів корпоративного управління.

2.Сучасне корпоративне управління в Україні знаходиться на етапах свого розвитку, воно орієнтоване на організацію оптимального функціонування великих суб´єктів господарювання в умовах диверсифікації зв´язаних одиниць бізнесу.

3.Сучасний системний аналіз базується на постулатах загальної теорії систем і розвивається як напрям дослідження проблем, які не розв´язуються аналітично. У подібних проблемах завжди присутня невизначеність ситуації, яка робить важким і проблематичним ухвалення рішення.

4.Від об´єктів управління в СУ надходить інформація про поточний стан справ. Система проводить контроль інформації, облік і аналіз з метою виявлення відхилень від необхідного стану і визначення необхідності зміни поточного стану. За наслідками аналізу здійснюється вибір однієї з основних задач управління і регулювання, що полягає в координації дій ОУ — виробленні рішень з утримання системи в належному стані, або розв´язується задача коригування цілей, після чого система переводиться в новий стан на основі прогнозування і планування.

5.У змінній ситуації децентралізована частина системи успішно справляється з адаптацією поведінки системи в середовищі з досягненням мети за рахунок оперативного управління, а при різких змінах середовища здійснюється централізоване управління по переходу системи в новий стан. 

6.Підхід до вирішення проблеми управління корпорацією може бути представлений як цикл її функціонування. Для вирішення проблеми управління корпорацією необхідно провести системне дослідження, що включає декомпозицію, аналіз і синтез системи (рис. 3). За такого підходу система є засобом вирішення проблеми корпоративного управління.

7.Удосконалення системи управління корпорацією можна звести до скорочення тривалості циклу управління і підвищення якості управляючих дій.

Список використаних джерел

1. Анфилатов В. С. Вычислительные системы. — СПб.: Изд-во ВУС, 1998.

2. Берталанфи Л. История и статус общей теории систем. Системные исследования. — М.: Наука, 1978.

3. Беляев А. А., Короткое Э. М. Системология организации. — М.: Инфра, 2000.

4. Волкова В. Н., Денисов А. А. Основы теории систем и системного анализа. — СПб.: Изд-во СПбГТУ, 1998.

5. Дегтярев Ю. И. Системный анализ и исследование операций. — М.: Высшая школа, 1996.

6. Диксон Д. Проектирование систем: изобретательство, анализ, принятие решений / Пер. с англ. — М.: Мир, 1969.

7.Кендалл М. Многомерный статистический анализ и временные ряды. — М.: Наука, 1996.

8.Кузьмин С. А. Социальные системы. Опыт структурного анализа. — М.: Наука, 1996.

9.Лагоша Б. А., Емельянов А. А. Основы системного анализа. — М.: Изд-во МЭСИ, 1998.

10. Месарович М., Такахара Я. Общая теория систем: Математические основы. — М.: Мир, 1978.

11.Мильнер Б. Э. Теория организации. — М.: Инфра, 1999.

12.Нейгойце К. Применение теории систем к проблемам управления. — М.: Мир, 1981.

13.Одрин В. М. Метод морфологического анализа технических систем. — М.: ВНИИПИ, 1989.

14.Одрин В. М., Картавов В. В. Морфологический анализ систем. — К.: Наукова думка, 1977.

15.Острейковский В. А. Теория систем. — М.: Высшая школа, 1997.

16.Прикладные нечеткие системы / Под ред. Т. Тэрано, К. Асаи, М. Сугэно. — М.: Мир, 1993.

17.Спицнадель В. К Основы системного анализа. — СПб.: Бизнес-пресса, 2000.

18.Ульянченко О. В. Методи оптимізацій в економіці: Навч. посібник / Харківський державний аграрний університет ім. В. В. Докучаева. — Харків, 2001.