Вступ.

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України.

2. Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) в умовах здійснення масштабних реформ адміністративної, політичної, соціальної та інших систем відбувається пошук дієвих засобів підвищення ефективності діяльності органів державної влади. Політичні й соціально-економічні перетворення в українському суспільстві, утвердження демократичних засад, формування нової концепції функціонування системи охорони здоров’я вимагають наукового обґрунтування й удосконалення державного управління перебудовою галузі відповідно до суспільних потреб та міжнародних норм і стандартів. Саме тому формування відповідних механізмів державного управління шляхом надання якісної та ефективної медичної допомоги є актуальною і складною проблемою в охороні здоров’я України, а недоліки в організації й управлінні національною системою охорони здоров’я в основному спричинюють незадоволеність пацієнтів рівнем надання медичної допомоги, її ефективністю та доступністю.

Актуальність дослідження значною мірою зумовлюється й необхідністю знаходження нових шляхів забезпечення високої якості надання медичної допомоги населенню України з огляду на появу високовартісних технологій, дефіцит фінансування галузі, зростання потреб пацієнтів у якісній медичній допомозі, децентралізацію управління. В таких умовах державне управління якістю надання медичної допомоги є не тільки перспективним напрямом стратегічного управління охороною здоров’я, але й тією його складовою, для якої характерне існування багатьох теоретичних і практичних проблем, вирішення яких забезпечить вихід галузі з тривалої системної кризи.

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України

Проблеми збереження і зміцнення здоров'я населення України складають одну з найважливіших внутрішніх функцій держави, є однією з пріоритетних складових її соціальної політики та основою національної безпеки [6].

Однією з основних галузей охорони здоров'я є лікувально-профілактична справа, в якій задіяна більша частина медичних працівників. На забезпечення її функціонування виділяються значні кошти з асигнувань, передбачених на охоро-ну здоров'я загалом.

Лікувально-профілактична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на запобігання захворюванням, ранню діагностику, медичну допомогу особам з гострими та хронічними захворюваннями, на реабілітацію хворих та інвалідів з метою продовження їх активного довголіття [11, С 236-237].

До видів лікувально-профілактичної допомоги належать:

• амбулаторно-поліклінічна допомога;

• швидка медична допомога;

• стаціонарна медична допомога;

• санаторно-курортна допомога.

Амбулаторно-поліклінічна допомога надається особам, які потребують періодичного медичного спостереження, лікування на догоспітальному етапі та проведення профілактичних заходів. її отримують при звертанні безпосередньо в амбулаторно-поліклінічному закладі чи вдома.

Швидка медична допомога — це вид медичної допомоги хворим при рапто-вих захворюваннях з тяжким перебігом і постраждалим від нещасних випадків. Вона надається закладами швидкої та екстреної медичної допомоги в максимально можливому обсязі за місцем виклику, під час транспортування та госпіталізації.

Стаціонарна медична допомога надається хворим, які потребують постійного медичного нагляду, застосування складних методів обстеження та інтенсивного лікування, а також оперативних втручань, що не можуть бути виконані в амбулаторних умовах.

Санаторно-курортна допомога — вид лікувально-профілактичної допомоги, яка надається в санаторіях — спеціальних лікувально-профілактичних закладах, в яких для лікування використовуються переважно природні (клімат, мінеральні води, грязі), фізіотерапевтичні засоби, дієтичне лікування та режим.

Структуру лікувально-профілактичної допомоги та перелік закладів, що її надають дорослому населенню України, схематично наведено на рис. 1.

Організація лікувально-профілактичної допомоги ґрунтується на таких принципах [11, с 238]:

• єдність лікувальної та профілактичної допомоги;

• безкоштовність надання всім громадянам гарантованого рівня первинної медико-санітарної допомоги (ПСМД), обсяг якої за чинним законодавством має встановлюватися Кабінетом Міністрів України;

• послідовність амбулаторної та стаціонарної допомоги;

• етапність спеціалізованого медичного забезпечення;

• дільнично-територіальний2;

• спеціалізація та інтеграція лікувальної допомоги.

Станом на 1 січня 2004 р. число лікарняних закладів, де надається ліку-вально-профілактична допомога, становило 2668 із загальною кількістю стаціонарних ліжок 412606. Забезпеченість населення України стаціонарними ліжками становить 87,6 на 10 тис. населення (див. табл. 1). Крім того, в системі Міністерства охорони здоров'я є 15526 фельдшерсько-акушерських і фельдшерських пунктів [10, с 38]

Як стверджують упорядники збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003 — 2004 роках", динаміка розвитку галузі впродовж досліджуваного періоду визначалась різними закономірностями залежно від соціально-економічної ситуації в країні та характеризувалась наступними особливостями [10, с 38].

По-перше, упорядкування мережі лікарняних закладів відбувалося переважно за рахунок дільничних лікарень, число яких знизилось на 32,1% шляхом їх перетворення у сільські лікарські амбулаторії, диспансери та спеціалізовані лікарні. Паралельно з цим, на чому особливо слід наголосити, не знижувався рівень госпіталізації, зате збільшувалась середня зайнятість стаціонарних ліжок і скорочувалась середня тривалість перебування хворих у лікарнях.

По-друге, зміни забезпеченості населення стаціонарними ліжками відбуваються у різних регіонах України нерівномірно і тому її показники різняться між собою. Так, якщо середня забезпеченість населення держави стаціонарними ліжками станом на 1 січня 2004 р. становила 87,6 на 10 тис. населення (див. табл. 1), то цей показник помітно коливається у межах від 76,5 у Житомирській до 109,5 у Чернігівській областях.

І, по-третє, показники розвитку мережі закладів охорони здоров'я свідчать про виконання постанови уряду, спрямованої на зменшення ресурсних витрат шляхом розвитку маловитратних видів медичної допомоги за рахунок амбулаторно-поліклінічної, впровадження стаціонарозамінних форм медичного обслуговування та упорядкування мережі лікарняних закладів вторинного і третинного рівнів.

Системний аналіз вітчизняної літератури [4; 5; 7 — 9], Міжгалузевої комп-лексної програми "Здоров'я нації"' на 2002 — 2011 pp. [3], інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003-2004 роках" [10], статистично-аналітичного довідника "Здоров'я населення та діяльність галузі охорони здоров'я України в 1999 — 2002 роках" [1], інформаційно-аналітичних матеріалів Кабінету Міністрів Україні для проведення парламентських слухань "Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров'я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв'язання" від 29 березня 2005 р. № 2254/ 0/2 — 05 [2] показав, що стратегічним напрямом реформування охорони здоров'я України є пріоритетний розвиток ПМСД на засадах сімейної медицини, спрямований на удосконалення та раціоналізацію надання медичної допомоги міському та сільському населенню.

Інфраструктура сімейної медицини в Україні розвивається такими напрямами [7; 10]:

• реорганізація діючої мережі міських амбулаторно-поліклінічних закладів з надання медичної допомоги дорослому та дитячому населенню з перетворенням відділень дільничних терапевтів та педіатрів у відділення сімейних лікарів;

• створення мережі амбулаторій сімейних лікарів у містах та сільській місцевості;

• реорганізація діючої мережі закладів охорони здоров'я сільських адміністративних районів з трансформацією малопотужних, економічно нерентабельних дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії сімейного лікаря.

Динаміку показників реорганізації мережі амбулаторно-поліклінічних закладів на засадах сімейної медицини та їх кадрового потенціалу за період 2002 -2004 pp. відображено в табл. 2 [10, с. 40]:

Ми поділяємо думку укладачів збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003 — 2004 роках", що доступність, якість та ефективність ПМСД значною мірою залежить від її кадрового забезпечення [10].

Упродовж останніх років у рамках реорганізації ПМСД на засадах сімейної медицини зафіксовано щорічне зростання кількості лікарів загальної практики/ сімейної медицини (ЛЗП/СЛ) та тлі поступового зменшення чисельності дільничних лікарів — терапевтів і педіатрів (див. табл. 3.) [1, с. 10].

Станом на 1 січня 2005 р. медичну допомогу міському населенню на рівні первинної ланки охорони здоров'я надавали 17777 дільничних лікарів, у тому числі 11044 терапевти та 6733 педіатри. Фактична ж кількість сімейних лікарів в Україні станом на 1 січня 2005 р. становила 3791 особу, що ще не відповідає реальній потребі населення у цих фахівцях, яка за розрахунками науковців Українського інституту громадського здоров'я становить 34 — 35 тис. фахівців [10, с 41].

Важливою складовою системи охорони здоров'я є і підсистема стаціонарної медичної допомоги — один з масових видів медичної допомоги населенню, в якій задіяна більша частина сил і засобів галузі [6; 9].

Організаційно-управлінські заходи щодо розвитку стаціонарного сектора системи охорони здоров'я населення України впродовж 1999 — 2004 pp. було спрямовано на подальшу раціоналізацію інфраструктури лікарняних закладів, підвищення економічності використання їх ліжкового потенціалу, забезпечення якості та ефективності стаціонарної медичної допомоги [1; 7; 10].

З цією метою, як підкреслюють автори вже неодноразово цитованого вище збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України в 2003 — 2004 роках", було здійснено наступні кроки в упорядкуванні мережі та ліжкових потужностей лікарняних закладів різного типу (переважно за рахунок малопотужних, економічно нерентабельних лікарень), оптимізації їх організаційно-штатної структури та вдосконалення механізмів фінансування. Вирішення завдань щодо підвищення якості й ефективності стаціонарної медичної допомоги забезпечувалося створенням системи управління якістю медичної допомоги на основі акредитації медичних закладів, ліцензування діяльності лікарів, запровадження стандартів медичної допомоги, медичних протоколів тощо [10, с 42].

Стаціонарний сектор системи Міністерства охорони здоров'я представлено широкою мережею 2668 лікарняних закладів різного типу із загальною потужністю ліжкового фонду 412606 ліжок. Динаміку змін мережі цих закладів та їхнього ліжкового фонду представлено у табл. 4 [10, с. 43].

Крім стаціонарних закладів державного сектора в охороні здоров'я України започатковано створення лікарняних закладів інших форм власності, зокрема приватних і кооперативних, що сприяє кращому задоволенню медичних потреб населення в окремих видах медичної допомоги та створює підґрунтя для формування багатоджерельності фінансування галузі [10, с 42].

Нині в Україні створюються сприятливі умови для розвитку приватного сектора в охороні здоров'я та формування засад справедливої конкуренції серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності. Тільки з 1997 по 1999 р. кількість виданих Міністерством охорони здоров'я ліцензій на право займатися приватною практикою та підприємницькою діяльністю зросла з 1849 до 3300. Наразі налічується близько 3,5 тис. самостійних приватних лікувально-профілактичних закладів і близько 30 тис. індивідуальних медичних підприємств, де ліцензії на право займатися приватною медичною практикою видані фізичним особам [7].

У Києві, наприклад, на початку 90-х pp. минулого століття було тільки дві приватні клініки, а зараз тільки багатопрофільних не менше 40. Якщо ж взяти стоматологію, — підкреслює секретар комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства Т.Бахтєєва, — то сьогодні відсоток приватних послуг тут становить 60%. Кількість багатопрофільних клінік становить близько 5% від загальної кількості медичних закладів. Спеціалісти прогнозують подальший розвиток даної сфери, що пояснюється підвищенням рівня життя і довіри українців до недержавної медицини. На думку Т.Міхнової — голови правління приватної медичної клініки "Добробут", у приватних медичних закладах люди бачать своє відображення: успішні жінки, наприклад, бажають відвідувати успішних лікарів в успішних клініках. Водночас приватні лікарі визнають, що їх послуги все-таки поки-що дорогі для пересічних українців: вартість дня перебування в стаціонарі — від 300 до 1 тис. грн. У табл. 5 подано розцінки на медичні послуги в окремих приватних клініках м. Києва [12].

Таким чином, викладений вище системний аналіз вітчизняних літературних джерел, серед яких на особливу увагу заслуговують інформаційно-аналітичні матеріали "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003-2004 роках", дає підстави стверджувати, що впродовж останніх років у вітчизняній охороні здоров'я здійснено низку дієвих заходів у напрямі функціонально-структурної перебудови галузі та оптимізації інфраструктури лікарняного сектора, результатом чого стало покращання показників роботи лікарняних закладів на різних рівнях і підвищення якості та ефективності стаціонарної допомоги. При цьому, як показує досвід, важливим механізмом подальшого її удосконалення є "…поступальний розвиток стаціонарозамінних форм медичної допомоги, зокрема денних і домашніх стаціонарів". Станом на 1 січня 2005 р. у системі Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України функціонує розгалужена мережа денних і домашніх стаціонарів (див. табл. 6) [10, с. 46 — 47].

2. Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг

До впровадження в Україні медичних стандартів надання медичної допомоги спонукає ще одна гостра проблема сьогодення, а саме необхідність захисту медичних працівників від судових позовів і створення гарантій як для пацієнта, так і для лікаря під час їх професійного контакту.

Доведено, що для розробки відповідних медичних стандартів доцільно створити робочі групи, у складі яких мають бути: практичні лікарі /представники різних медичних шкіл (тобто ті, хто використовує у своїй практиці різні підходи до лікування певного захворювання)/; професорсько-викладацький склад вищих медичних навчальних закладів; лікарі приватної практики; представники організацій, які фінансують охорону здоров’я, та юристи.

Аргументовано, що необхідними умовами впровадження медичних стандартів мають бути: колективна участь у їх розробці провідних наукових медичних установ країни; прискіпливе рецензування проектів; правильно організована їх апробація в клініках; науково доведені переваги пропонованих протоколів (стандартів) ведення пацієнтів.

Основним механізмом забезпечення якості медичної допомоги буде впровадження в лікувально-профілактичних закладах України посади менеджера охорони здоров’я. Розроблено принципову освітньо-кваліфікаційну модель менеджера охорони здоров’я, яка складається з таких блоків знань та вмінь: професійного й юридичного як базових та адміністративного, економічного, соціологічного і блоку соціального та кадрового менеджменту як додаткових.

Показано, що до основних професійних функцій менеджера охорони здоров’я з управління якістю медичної допомоги слід відносити:

а) управління ринком медичних послуг, які спрямовані на задоволення потреб споживачів:

• пацієнта як кінцевого споживача послуги;
• лікаря як проміжного споживача медичних послуг (споживач лабораторних та діагностичних послуг);

б) управління якістю надання медичних послуг;

в) управління персоналом, добір кадрів, створення сприятливої психологічної атмосфери у відносинах виробник – споживач медичних послуг;

г) забезпечення працівників лікувально-профілактичного закладу новітньою медичною інформацією із застосуванням принципів “доказової” медицини.

Обґрунтовано, що впровадження посади менеджера охорони здоров’я в лікувально-профілактичних закладах з делегуванням йому окремих функцій, які сьогодні виконуються головними лікарями і їх заступниками з медичної допомоги та нових функцій приведе до підвищення якості медичної допомоги населенню країни.

У багатьох країнах світу оцінка якості медичних послуг стала однією з основних проблем удосконалення системи охорони здоров’я. В умовах ринкової економіки проблема якості тісно пов’язана з доступністю та вартістю медичних послуг.

Аналіз праць зарубіжних авторів свідчить про те, що головними стимулами підвищення якості медичних послуг є :

• розвиток комп’ютерних технологій та інформаційних систем, що дало можливість вдосконалити традиційні методи контролю за якістю;
• підвищений інтерес засобів масової інформації до медичної тематики, що сприяло кращому розумінню суспільством медичних проблем;
• економічні реалії, які спонукають фондотримачів (розпорядників бюджетних коштів чи страхові компанії) до жорсткішого контролю за ефективністю використання коштів.

Висновки

На підставі викладеного вище системного аналізу літературних джерел українських авторів, де висвітлюються питання стану лікувально-профілактичної допомоги населенню України, варто зробити наступні узагальнюючі висновки.

1. Реформуванню системи лікувально-профілактичної допомоги керівництво Міністерства охорони здоров'я України впродовж 1999 — 2004 pp. приділяло значну увагу, проте є потреба в її подальшому вдосконаленні з метою реалізації державної політики щодо збереження і зміцнення здоров'я населення України як однієї з найважливіших складових національної безпеки.

2. Одним з основних напрямів реформування галузі охорони здоров'я України слід вважати пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. При цьому важливу роль повинна відігравати відповідна орієнтація державної політики щодо розвитку нових організаційних форм медичної допомоги населенню, затвердження та підтримка на державному і регіональному рівнях комплексних цільових програм, які охоплюють все коло проблем переходу до сімейної медицини.

3. Результати аналізу показників використання ліжкового фонду лікарняних ліжок виявляють певне збільшення середнього числа днів зайнятості ліжок, їх обігу та скорочення середньої тривалості перебування хворого на ліжку. Проте ці показники характеризуються значними коливаннями на регіональному рівні, а також розбіжностями в різнопрофільних стаціонарах та лікарнях різного типу.

4. Прогресивною формою подальшого удосконалення лікувально-профілактичної допомоги слід вважати розвиток стаціонарозамінних форм медичної допомоги, зокрема денних і домашніх стаціонарів.

Список використаної літератури

1. Здоров'я населення та діяльність галузі охорони здоров'я України в 1999 — 2002 роках (статистично-аналітичний довідник) / Гол. ред А.В.Підаєв, відп. ред. М.В.Голубчиков. -К.: ДМП "Полімед", 2003. — 252 с

2. Інформаційно-аналітичні матеріали Кабінету Міністрів України для проведення парламентських слухань "Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров'я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв'язання" від 29 березня 2005 р. № 2254/ 0/2-05.

3. Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації"": Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січ. 2002 р. № 4. — К., 2002.

4. Москаленко В.Ф. Основні здобутки у сфері охорони здоров'я за роки незалежно-сті України // Охорона здоров'я України. — 2001. — № 3. — С. 4-12.

5. Москаленко В.Ф., Понамаренко В.М. Реформа системи охорони здоров'я України // Військ, медицина України. — 2001. — № 2. — Т. 1. — С. 121-126.

6. Орда О., Долот В., Радиш Я. Державне управління системою забезпечення насе-лення України стаціонарною медичною допомогою: генезис, стан та перспективи розвитку // Вісн. НАДУ — 2004. — № 4. — С135 — 144.

7. Панорама охорони здоров'я населення України / А.В.Підаєв, О.Ф.Возіанов, В.Ф.Москаленко, В.М.Пономаренко та ін. — К.: Здоров'я, 2003. — 396 с

8. Пономаренко В., Жуков Г., Ринда Ф. Управління здоров'ям жителів сучасного мі-ста: стан, проблеми, шляхи вирішення // Упр. сучас. містом. — 2002. — № 7-9 (7). — С. 22-27.

9. Радиш Я.Ф. Державне управління охороною здоров'я в Україні: генезис, пробле-ми та шляхи реформування: Монографія / Передм. і заг. ред. проф. Н.Р.Нижник. — К.: Вид-воУАДУ,2001.-360с.

10. Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003 — 2004 pp. — К., 2005.-157 с.

11 .Соціальна медицина та організація охорони здоров'я / За заг. ред. Ю.В.Вороненка, В.Ф.Москаленка. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. — 680 с

12. Тычинок-Соломко И. Айболитов бизнес // Кореспондент. — 2005. — №7 (146). -С. 48-49.