Стан підліткової злочинності викликає занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку нових засобів її запобігання, вжиття додаткових заходів з боку державних органів і громадськості, що сприяли б поступовому скороченню кількості вчинених неповнолітніми протиправних діянь. Серед заходів запобігання таким явищам важливе місце посідає процесуальна діяльність органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Ефективність такої роботи значною мірою залежить від залучення до ювенального кримінального провадження осіб, які володіють спеціальними знаннями, зокрема педагогічними та психологічними.

Останнім часом багато уваги дослідників у кримінальному процесі привертає інститут участі спеціалістів. Метою впровадження цього інституту є забезпечення повноти та всебічності попереднього розслідування, судового слідства. Надання слідчому та судді права використовувати знання спеціалістів під час провадження слідчих дій, судового слідства відкриває можливість всебічного вивчення і дослідження предметів та явищ, що підпадають під сферу попереднього розслідування та належать до юрисдикції суду.

У кримінальному судочинстві пізнання особи, що вчинила злочин, вимагає від особи, яка проводить дізнання, слідчого та інших суб’єктів кримінального провадження застосування спеціальних знань і навичок з певних видів діяльності [1, 241]. Загальновизнаними є дві процесуальні форми використання спеціальних знань — судова експертиза та участь спеціаліста під час проведення процесуальних дій, у тому числі стосовно неповнолітніх.

Слід зауважити, що інститут участі педагога (психолога) у кримінальному судочинстві недостатньо опрацьований кримінально-процесуальною наукою. Процесуальний статус педагога (психолога) під час провадження у кримінальних справах щодо неповнолітніх регламентований неоднозначно, тому зазначене питання є дискусійним серед науковців. Кримінально- процесуальне законодавство України не визначає обов’язковою участь осіб, які володіють педагогічними та психо
логічними знаннями, під час провадження у кримінальних справах щодо неповнолітніх та за їх участю. Це свідчить про необхідність ґрунтовного вивчення норм законодавства та розроблення відповідних напрямів удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Аналіз публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми, свідчить про те, що здебільшого правознавцями досліджувалася участь педагога (психолога) у кримінальних справах під час провадження попереднього та частково під час судового слідства. Такі роботи проводилися Т. Бродкіною, Л. Каневським, В. Лазаревою, Ю. Орловим, С. Тетюєвим, Г. Філіппенковим та іншими авторами.

Метою статті є вивчення питання доцільності участі педагога (психолога) у кримінальному судочинстві стосовно неповнолітніх. Визначена мета зумовила постановку й розв’язання таких завдань: дослідити необхідність залучення педагога (психолога) під час розгляду кримінальних справ щодо підлітків та за їх участю, визначити характер впливу педагога (психолога) на дитину, яка є свідком, підозрюваним, обвинуваченим у кримінальному процесі, проаналізувати норми кримінально-процесуального закону України щодо правової регламентації участі педагога (психолога) під час провадження у зазначеній категорії кримінальних справ та розробити законодавчі пропозиції для конкретизації процесуального статусу осіб, які володіють педагогічними та психологічними знаннями, у кримінальному процесі України.

Зі змісту статей 168, 433, 438 КПК України випливає, що педагог (психолог) може бути залучений під час кримінального провадження як учасник слідчих дій та як експерт.

Водночас у кримінально-процесуальній діяльності, правовідносинах, що складаються у цій сфері та пов’язані з порушенням, розслідуванням

і вирішенням по суті кримінальних справ не тільки стосовно неповнолітніх, а й справ, де неповнолітні мають процесуальний статус потерпілого, свідка, до осіб, які володіють педагогічними та психологічними знаннями, деякі правознавці відносять педагога, спеціаліста, експерта [2, 38].

В юридичній літературі часто змішуються функції цих учасників процесу під час визначення їх завдань у кримінальному судочинстві. Щоб дослідити відмінність педагога від спеціаліста, існує необхідність дати характеристику діяльності кожної із вказаних процесуальних осіб.

Формально педагога (психолога) у кримінальному процесі України прирівнюють до спеціаліста, однак чітко законом це не встановлено.

Відповідно до вимог статей 128¹ та 270¹ КПК України спеціаліст є особою не зацікавленою в результаті розгляду справи та зобов’язаний брати участь у проведенні слідчих дій, судовому слідстві, використовуючи спеціальні знання і навики для сприяння у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії тощо. У таких випадках науковцями спеціаліст визначається як науково-технічний помічник слідчого для надання йому технічної допомоги з підготовки слідчої дії, застосування різноманітних науково-технічних засобів тощо. Результати такої діяльності спеціаліста, на відміну від експерта, не мають самостійного доказового значення, а виступають як складова частина сукупної діяльності всіх учасників цієї слідчої дії [3, 36].

Спеціаліст зобов’язаний брати участь у проведенні слідчих дій у зазначених законом випадках. Зокрема, допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого — до

16 років проводиться у присутності педагога (ч. 1 ст. 168 КПК України). Крім того, ч. 2 ст. 168, частинами 2 та 3 ст. 438 КПК України встановлено, що у разі якщо неповнолітній не досяг 16 років або якщо його визнано розумово відсталим, при пред’явленні неповнолітньому обвинувачення та його допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника педагог може бути присутній та має право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження.

Вивчення судової практики свідчить, що з метою забезпечення дотримання захисту прав та законних інтересів неповнолітнього свідка, сприяння особі, яка здійснює дізнання, слідчому та суду в отриманні повних і достовірних показів неповнолітнього шляхом встановлення з ним психологічного контакту, як правило, органами досудового слідства та судами до участі у кримінальних справах під час допиту неповнолітнього свідка залучається один або декілька педагогів. Слід зауважити, що в судовому засіданні проводиться допит педагога як свідка, який дає покази тільки на підставі своїх спеціальних знань та досвіду.

Наприклад, вироком Апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2009 р. засуджено А. за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі. Судом встановлено, що 4 жовтня 2007 р. приблизно о2-й год. у дворі буд. 95 по вул. Машинна у м. Запоріжжі А., К. та П. вживали спиртні напої. Між К. та А. виникла сварка з приводу несплати А. комунальних послуг. На цьому ґрунті, а також через висловлені К. та П. на адресу А. образи, погрози його сім’ї, у А. виник умисел на їх вбивство. Він узяв зі столу саморобний кухонний ніж та умисно завдав численні удари К. та П. у різні частини тіла, спричинивши їм проникаючі та непроникаючі колото-різані поранення. Унаслідок масивної крововтрати К. та П. на місці події настала їх смерть.

Засуджений А. оскаржив зазначений вирок в касаційному порядку та просив вирок скасувати, а справу направити на нове розслідування, посилаючись, зокрема, на те, що вбивства К. та П. він не вчиняв, висновок суду про його винуватість не відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на показах його неповнолітньої доньки А.А.В., отриманих під час досудового слідства із застосуванням незаконних методів слідства.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 квітня 2009 р. касаційну скаргу А. залишено без задоволення, а зазначений вирок Апеляційного суду Запорізької області — без змін. Судом касаційної інстанції встановлено, що розгляд справи апеляційним судом проведено об’єктивно, надані досудовим слідством докази досліджені всебічно та повно, належно оцінені, в тому числі з точки зору дотримання вимог КПК України при їх збиранні. Апеляційний суд Запорізької області ретельно перевірив твердження засудженого А. та свідка А.А.В. про те, що їх пояснення про вчинення вбивства П. та К., надані під час досудового слідства, є недостовірними і дані внаслідок фізичного та психічного примусу з боку працівників міліції, і обґрунтовано спростував їх наведеними у вироку доказами.

У тому числі судом допитані свідки Є., Б., С., які в якості педагогів були присутніми при проведенні слідчих дій з неповнолітньою А.А.В., підтвердили, що свідчення про події злочину вона надавала вільно, самостійно, добровільно, без будь-якого впливу з боку працівників правоохоронних органів. Те саме після допиту педагогів підтвердила в судовому засіданні А.А.В. [4].

За загальним правилом неповнолітні за рівнем інтелектуального та вольового розвитку відстають від дорослих, не здатні адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, двозначно трактують зміст таких понять, як сміливість, дорослість тощо. Вікові особливості неповнолітніх вимагають посилення їх правової захищеності. Суперечності у показах неповнолітніх осіб об’єктивні й неминучі, що пояснюється нестійкістю підліткової психіки, різними здібностями кожної дитини схоплювати, запам’ятовувати і відтворювати події, намаганням інтуїтивно вигородити себе й перекласти частину негативних дій на іншу особу. Для забезпечення їх правового захисту під час досудового слідства та судового розгляду законом передбачено спеціальні норми, що встановлюють особливості провадження у таких справах.

Ураховуючи вікові особливості підлітків, функції та призначення педагога і психолога у кримінальному процесі деякою мірою ототожнюються. Педагог (психолог) залучається до участі в допиті неповнолітніх підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка з метою встановлення психологічного контакту, атмосфери довіри, дотримання прав та законних інтересів неповнолітніх учасників кримінального процесу [6]. Участь педагога у допиті неповнолітнього у віці від 14 до 16 років законодавцем ставиться на розсуд слідчого чи прокурора.

Вітчизняна судова практика свідчить, що за відсутності імперативної вимоги закону педагог (психолог) не завжди залучається до участі у слідчих діях, а також під час розгляду кримінальної справи щодо неповнолітнього у суді. В окремих випадках, усупереч вимогам ст. 168 КПК України, неповнолітній свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань. Такий істотний недолік є вагомою підставою для направлення кримінальної справи на нове розслідування.

Наприклад, ухвалою Верховного Суду України від 31 серпня 2000 р. у кримінальній справі щодо засуджених Т та Б. за п. «і» ст. 93, ст. 208 КК України відповідно на 10 та 9 років позбавлення волі, Л. за п. «і» ст. 93 КК України на 5 років позбавлення волі частково задоволено касаційні скарги засуджених Т., Б., Л. та їх адвокатів, вирок Верховного Суду АР Крим від 6 травня 2000 р. стосовно Т., Б., Л. скасовано, справу направлено на нове розслідування прокурору АР Крим. Ухвалу Верховного Суду АР Крим від 6 травня 2000 р. про порушення кримінальної справи стосовно свідка Б.К. скасовано.

Із матеріалів справи вбачається, що Т., Б., Л. за попередньою змовою між собою вчинили умисне вбивство Г., а Т і Б., крім того, втягнули неповнолітнього Л. у злочинну діяльність. Одним із доказів винності засуджених у вбивстві потерпілого суд апеляційної інстанції встановив покази свідка Б.К., якій Т розповідав про вчинення зазначеного злочину, проте ці покази є суперечливими. Так, у своїх перших показах Б.К. пояснювала, що Т розповів їй про побиття Г. і що той може померти, але деталі вчинення злочину в цих її показах відсутні. При цьому Б.К. попереджалася про відповідальність за завідомо неправдиве показання та відмову від давання показань не зважаючи на те, що на той час не досягла 16 років. У судовому засіданні 21 квітня 2000 р. Б.К. вже як суб’єкт злочину, передбаченого ст. 178 КК України, не попереджалася про відповідальність за завідомо неправдиве показання та відмову від давання показань, змінила свої показання, які вона давала на попередньому слідстві 5 серпня 1999 р., і заявила, що їй нічого не відомо про вбивство Г., а покази на попередньому слідстві дала неправдиві через те, що її як неповнолітню допитував слідчий у присутності багатьох працівників міліції, які погрожували їй, щоб дала показання проти Т., інакше буде відповідати як співучасник вбивства. За викладених обставин судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, зокрема, про необхідність при новому розслідуванні справи більш ретельно допитати Б.К. у присутності педагога про обставини, що їй відомі про вбивство Г., з’ясувавши причину зміни нею своїх показань [4].

З огляду на зазначене є обґрунтованими пропозиції низки авторів про встановлення у кримінально-процесуальному законі правила, згідно з яким для участі у допиті та інших слідчих діях повинен залучатися педагог (психолог), якщо особа не досягла повноліття.

КПК України не встановлює вимоги до особи, яка виконує функцію педагога під час допиту неповнолітнього. Вивчення енциклопедичних джерел свідчить, що педагогічним працівником є особа, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки і здійснює педагогічну діяльність [5, 467]. Особа, яка володіє педагогічними (психологічними) знаннями, має віднайти підхід до неповнолітнього правопорушника: відповідним чином побудувати бесіду із ним, коректно поставити питання, що дало б змогу слідчому або суду з’ясувати обставини, що підлягають обов’язковому встановленню у справах про злочини неповнолітніх [7, 990]. Вбачається, що педагог (психолог) повинен не тільки володіти знаннями в галузі педагогіки та психології, а й мати досвід роботи із неповнолітніми тієї вікової категорії, до якої належить особа, яку допитують. Деякими науковцями, на нашу думку, правомірно ставиться питання про те, який педагог повинен запрошуватися для участі у допиті — знайомий чи не знайомий із підлітком, а також має значення у яких відносинах вони перебувають тощо [8, 50; 9, 56].

Кримінально-процесуальний закон України прирівнює правила участі спеціаліста під час розгляду справи судом до правил його участі при проведенні слідчих дій у кримінальних справах (ст. 128¹ та ст. 270¹ КПК України), а також допит неповнолітнього свідка проводиться в суді за правилами допиту неповнолітнього свідка на попередньому слідстві, у тому числі за розсудом слідчого або прокурора в присутності педагога (ст. 168 та ст. 307 КПК України). Отже, законодавець визначає педагога учасником слідчої дії — допиту неповнолітнього, який може мати процесуальний статус свідка, підозрюваного, обвинуваченого тощо.

Водночас у радянській юридичній літературі наголошується на тому, що участь педагога важлива не тільки під час допиту неповнолітнього, а й у інших слідчих діях (очна ставка, пред’явлення для впізнання тощо) [10, 27]. Участь підлітка в інших слідчих діях полягає в наданні ним певних показів, відповідей на поставлені запитання тощо. Усі ці дії містять елементи допиту, а отже, повинні здійснюватися у порядку, встановленому законом для допиту [11, 15].

З огляду на це, вважаємо такою, що заслуговує на увагу національного законодавця, ідею нормативного розширення переліку слідчих дій у справах стосовно неповнолітніх, в яких є необхідною участь педагога.

Одним із недоліків КПК України є відсутність норми, що передбачала б обов’язковим залучати психолога до кримінального провадження стосовно та за участю неповнолітніх. Така правова норма гарантувала б забезпечення прав та законних інтересів неповнолітнього наряду із участю законного представника та захисника у кримінальному процесі. Залучення спеціаліста-психолога було б доцільним на стадії підготовки до проведення допиту неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, свідка, що забезпечувало б отримання повних та достовірних показів підлітка (здійснення діагностики його психічного стану, визначення емоційно-вольових установок та мотивів злочинної поведінки, прогнозування можливої поведінки для встановлення психологічного контакту з ним при проведенні допиту тощо) [12, 71].

Статтею 128¹ КПК України встановлено процесуальну можливість слідчому залучати психолога під час проведення слідчих дій, у тому числі щодо неповнолітніх. Крім того, у необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з’ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними, закон зобов’язує провести експертизу спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психологом, педагогом) або зазначені запитання можуть бути винесені на вирішення експерта-психіатра (ч. 3 ст. 433 КПК України).

Аналіз зазначеної норми дає змогу стверджувати, що й законодавець деякою мірою ототожнює поняття педагога із психологом, як спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології. На нашу думку, ця позиція є слушною, оскільки дитяча та педагогічна психологія вивчають закономірності розвитку психіки дитини, її виховання, психологічні особливості розвитку дітей різного віку, психологічне відображення ними реальності під час їх діяльності, а відповідно ця галузь дуже тісно пов’язана із педагогікою [3, 382, 1089].

На жаль, як енциклопедичні джерела, так і кримінально-процесуальне законодавство України не містять визначення терміна «психолог», критеріїв та вимог, яким має відповідати цей учасник кримінального судочинства. Це може призвести до залучення некомпетентних осіб, а відтак — до порушення прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства, у тому числі неповнолітніх.

Доцільно законодавчо визначити психолога як спеціаліста у кримінальному процесі. Таким слід розуміти особу, яка володіє спеціальними знаннями в галузі психології, залучається до участі у кримінальній справі за клопотанням учасників процесу, слідчим або судом для здійснення процесуальних дій у кримінальних справах.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що дослідження проблем залучення педагога (психолога) до кримінального провадження стосовно неповнолітніх та за їх участю засвідчило відсутність достатньо чіткого та повного нормативного регулювання питань, пов’язаних із участю зазначених осіб у кримінальних справах.

Вважаємо за необхідне встановити у кримінально-процесуальному законі правило, згідно з яким для участі у допиті та інших слідчих діях, а також під час пред’явлення неповнолітньому обвинувачення повинен залучатися педагог або психолог, якщо особа не досягла повноліття.

З огляду на викладене, на нашу думку, доцільно сформулювати ч. 1 ст. 168 КПК України в такій редакції: «Допит неповнолітнього свідка проводиться за правилами статті 167 цього Кодексу в присутності педагога або психолога, а при необхідності лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього».

Слід доповнити ч. 1 ст. 438 КПК України словами «педагога або психолога». А формулювання ч. 2 цієї статті змінити на більш категоричне: «При пред’явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті слідчий або прокурор зобов’язаний залучати педагога або психолога, лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього», щоб підкреслити безумовність такої вимоги та виключити інше її тлумачення.

Процесуальний статус осіб, які володіють педагогічними або психологічними знаннями, потребує конкретизації шляхом доповнення статті 128¹ КПК України таким реченням: «Педагог або психолог, які беруть участь у допиті неповнолітніх підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка, є спеціалістами».

Під час подальших розвідок у цьому напрямі, на нашу думку, є сенс продовжувати дослідження участі осіб, які володіють педагогічними та психологічними знаннями, у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх та за їх участі в якості експерта в галузі дитячої психології.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності / С. В. Євдокименко, Я. В. Кузьмичов, В. В. Семенов, С. В. Хільченко : моногр. — К., 2006. — С. 241.
2. Тетюев С. В. Сведущие лица, обладающие педагогическими и психологическими знаниями, и их виды в ювенальном уголовном судопроизводстве // Российская юстиция — 2008. — № 9. — С. 38.
3. Орлов Ю. Специалист — это сведущее лицо, не заинтересованное в исходе дела // Российская юстиция — 2003. — № 4. — С. 36—37.
4. Архів Верховного Суду України.
5. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. — К., 1998 — Т. 4. — С. 467.
6. Советский энциклопедический словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. — 4-е изд. — М., 1989.
7. Тетюев С. В. Сравнительно-правовой анализ законодательства Российской Федерации и Азербайджанской Республики, регламентирующего участие педагога и психолога в следственных действиях // Российская юстиция. — 2008. — № 12. — С. 50.
8. Тетюев С. В. Участие педагога в допросе несовершеннолетних свидетелей и потерпевших // Российская юстиция. — 2007. — № 8. — С. 56.
9. Каневский Л. Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. — М., 1982. — С. 27.
10. Филиппенков Г., Лазарева В. Участие педагога в уголовном процессе // Советская юстиция. — 1982. — № 6. — С. 15.
11. Бродкина Т. Участие психолога в подготовке к допросу // Уголовный процесс. — 2008. — № 3. — С. 71.