Вступ

Характерним є те, що у поняття прекрасного поет включає не тільки відстоювання прав людини на земне щастя, а й справжнє добро, активну діяльність людей. Так, на думку Сковороди, прекрасне, є те, що корисне і необхідне, що цілком узгоджується з природними нахилами людини, полегшує її працю. Він писав: «У нас полза со красотою, а красота же з ползою нераздїльна» [2, 98].

В буденній свідомості та буденному світогляді краса зазвичай пов’язується з окремою людиною, більше того, передусім з її статтю. В риториці носіїв буденного світогляду можна почути: «красивий чоловік», «красива жінка»: поняття краси використовується також по відношенню до природи, технічних пристроїв, архітектури тощо. Отже, на рівні буденної свідомості, буденного буття та буденного світогляду краса сприймається як щось індивідуальне або зовнішньо-матеріальне. Але представник буденного буття і буденної свідомості вступає у суперечність з собою, коли в ситуації комунікативної потворності — образи або приниження гідності каже про некрасивий вчинок. Поняття некрасивого вчинку в буденному світогляді є запереченням можливості краси у взаємодії людей, але це означає і позасвідоме припущення такої можливості в соціальному бутті. Таким чином, навіть на рівні буденного світогляду маємо первинне усвідомлення і переживання цінності краси вчинків та стосунків — цінності саме соціального виміру краси.

Напевно, слід говорити про складну діалектику особистісного та комунікативного проявів краси в соціальному бутті людини. Якщо краса замикається лише на індивідуальному рівні, вона відчужується від соціального, втрачає свій відкритий і одночасно глибинний, внутрішній характер. З іншого боку, коли краса стає лише суспільним феноменом, коли її зумовлюють тоталітарні стереотипи і стандартні образи, вона мертвіє і відчужується і від суспільства, і від людини.

У людини повинно бути все красивим: і тіло і душа і думки

Як зазначав А.Чехов, у людини повинно бути все красивим: і тіло і душа і думки. Найвищими людськими цінностями є істина, добро і краса. Варто відмітити, що прекрасне посідає особливе місце не тільки в житті людини, але й мистецтві.

Як на мене, то найголовнішою людською рисою є гуманність. Вважаю, що кожна людина повинна гуманно відноситися до оточуючих. Не можу терпіти людей, які зверхньо ставлять до інших, вважають себе найважливішими у світі.

Другою рисою, яку я ціню в людях є чесність. Вважаю, що коли б усі люди були чесними, то у світі не було б підлості та лицемірства. Для мене гірка правда є ціннішою за солодку брехню.

Ще однією рисою є здатність вислухати. Дуже поважаю людей які вмію вислухати і в потрібний момент дати пораду.

Також в людях мені подобається така якість як позитивізм. Дуже поважаю людей, які завжди шукають щось хороше навіть у тих життєвих ситуаціях над якими інші плачуть.

Ще в людях мені подобаються такі риси як: вміння вчитися на своїх помилках, здатність визнавати свою неправоту, а також вміння посміхатись життєвим труднощам.

Справжня краса в соціальному бутті людини завжди є поєднанням індивідуального і комунікативного. В бутті людини не існує лише суспільно-комунікатнвних і лише індивідуальних проявів краси, вони завжди обумовлені одна одною. Суспільно-комунікативні прояви породжують індивідуальні, а індивідуальні актуалізують суспільно-комунікативні.

Наприклад, людина, яка має зовнішню красу, бажає проявитися в одній з публічних професій; у випадку, коли у неї немає адекватної реалізації, вона замикається в депресії і «гасить» свою красу. Якщо ж людина постійно займається улюбленою справою і має адекватну реалізацію в соціальному просторі, вона розкриває індивідуальний вимір краси, адже розвивається духовно та душевно. При цьому дуже важливою є свобода, що дає поштовх до особистісного розвитку і дозволяє органічно, «красиво» входити у соціум.

Проте як аналізувати таку красу? Як показати реальні шляхи її набуття в екзистенціально-особистісному та екзистенціально-соціальному бутті людей? Як відділити ці шляхи від шляхів утопічних, які можуть бути спокусливо-нереальними, заводячи людину у безодні моральної, екзистенціальної та соціальної потворності?

Осмислюючи проблему краси, передусім слід розвести поняття «краса» та «прекрасне». Необхідно констатувати, що більшість авторів, які досліджують проблем краси, не схильні розрізняти ці категорії. Спробуємо зробити це. Однак, зважаючи на те, що в літературі більшою мірою прояснена категорія «прекрасне», розглянемо передусім її.

Загальновідомо, що категорія «прекрасне» вважається однією з основних категорій естетики. світоглядно-методологічною основою аналізу різноманітних проявів чуттєвої культури та мистецтва.

Починаючи з античності, західна філософія приділяла категорії прекрасного значну увагу, пов’язуючи її з такими моральними поняттями як гармонія, доцільність, добро, міра, благо тощо. Категорія «прекрасне» визначає предмет, явище або людину з точки зору досконалості. Прекрасне існує незалежно від людини. її свідомості, проте здатність виявити красу або створити її притаманна лише людині, а тому залежить від її світогляду та світовідношення; оцінка й переживання прекрасного залежить від смаку людини, ідеалу, завдяки яким людина орієнтується у навколишньому світі.

Виражену тенденцію визначити категорію «прекрасне» як щось об’єктивне, таке, що не залежить від сприйняття і переживання, зустрічаємо у давньогрецькій філософії. Так, піфагорійська традиція визначає прекрасне як математичну пропорцію, цю ідею зустрічаємо і у Платона. Сократ, зображений в діалогах Платона, схилявся до думки, що прекрасне близьке до корисного. Як відомо, при цьому він прагне переконати своїх опонентів у відносності людських уявлень про прекрасне. Один і той самий предмет може бути як прекрасним, так і потворним, все залежить від того, наскільки він відповідає своєму призначенню. Прекрасним є лише ідеальне, — те, що знаходиться за межами емпіричного світу. Ця думка єднає Платона і Сократа. При цьому, якщо піфагорійці при визначенні прекрасного наголошували на значенні фізичних пропорцій, то для Сократа критерій прекрасного пов’язаний з пізнанням людини.

Цінності — найважливіші складові соціального буття людини. Вони є фундаментом, на якому стоїть будівля суспільних відносин, які є не інстинктивними, як у соціальних тварин, а мають усвідомлено-світоглядний характер. Саме тому «проблема активізації та зміни людських цінностей у сучасному плюралістичному, мінливому світі є однією з найактуальніших тем… філософської рефлексія» [1,с.1].

Можна припустити, що краса є однією з фундаментальних цінностей людського буття в суспільстві, тією цінністю, яка разом із цінностями істини та добра визначає гуманістичний, душевний та відкритий характер цього буття.

До властивостей людини як особистості належить все те, що:

• зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);
• виявляється у взаємодіях з іншими суб’єктами або предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка в конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання. їх можна класифікувати за трьома основними ознаками:

• атрибути — це невід’ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров’я, мова, спрямованість).
• риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато (розум, наполегливісгь, сміливість, ніжність, самостійність тощо).
• якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам’ять, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих же обставин нервуються, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням, життєрадісні, а інші — навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за цими якостями.

Висновки

Отже, поведінка та звички формують характер, а той, своєю чергою, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини та її безпеки.

Таким чином, базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою тестів. Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький рівень самостійності, доброта.

Серед базових рис — одні бажані, а інші — не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій.

В цінностях соціального буття людини маємо взаємодію двох діалектик: з одного боку — матеріального і духовного, а з іншого — особистісного   і   індивідуального,   що   визначає   їх.   складну  природу.

Міркуючи про красу як цінність соціального буття людини, можна сказати, що складна діалектика матеріального і духовного, особистісного і індивідуального стосується і її. Тому, як ми побачили вище, що краса, на відміну від прекрасного, є не тільки естетичною цінністю. Вона має настільки високу «екзистенціальну напругу», що з необхідністю сплавляє в собі не лише індивідуальний та суспільно-комунікативний, а й моральний та суспільно-інституціальний виміри.

Список використаної літератури

1. Бабушка Л.Д. Краса як абсолютна цінність: історико-естетичний аналіз: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.08 «Естетика» / Л.Д.Бабушка // Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К_, 2003. — 17 с.
2. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти України I-IV рівнів акредитації / Євген Петрович Желібо (ред.). — 3. вид. — К. : Каравела, 2007. — 327с.
3. Татаркевич В. Історія шести понять: Мистецтво. Прекрасне. Форма. Творчість. Відтворництво. Естетичні переживання / Валентин Корнієнко (пер.з пол.). — К. : Юніверс, 2001. — 366с.
4. Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. Курс лекцій I Н.Хамитов. — К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2006. — 456 с.