Вступ

Розділ І. Творення семантичних варіантів суфікса – иц(я) внаслідок демодифікації

Розділ ІІ. Творення семантичних варіантів унаслідок втратипервинної дериваційної функції суфіксів або її підсилення

• Від”ємно-модифікаційні тавтологічні суфікси
• Підсилювально-мутаційні тавтологічні суфікси

Висновки

Література

Вступ

Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови незмінно привертає увагу дослідників. Вона неодноразово ставала об”єктом як теоретичних студій з морфеміки та словотворення, так і предметом опрацювання при укладенні різнотипних морфемних та словотвірних словників. Аналізу окремих ланок суфіксальної підсистеми, проблемам встановлення інвентаря її одиниць, визначення їхніх властивостей, відношень між одиницями (синонімічних, антонімічних, омонімічних), особливостей використання одиниць суфіксальної підсистеми в процесах творення слів різних частин мови присвячено парці І.І.Ковалика, Т.М.Возного, Н.Ф.Клименко, В.В.Грещука, А.П.Грищенка, Л.О.Родніної, Г.В.Чернецької, Ф.О.Нікітіної та інших учених. Спробу описати суфіксальну підсистему як цілісний мовний об”єкт здійснено в колективній монографії „Словотвір сучасної української літературної мови” (К., 1979). У працях Л.Л.Гумецької, В.В.Німчука, С.П.Бевзенка, С.П.Самійленка, Л.М.Полюги та інших дослідників предметом дослідження ставала й історія формування окремих ланок та одиниць суфіксальної підсистеми української мови. Не оминули українські вчені своєю увагою й закономірності функціонування певних суфіксів у різних типах морфемних структур слова (колективні монографії „Морфологічна будова сучасної української мови” (К., 1975),. За останні 15-20 років також вийшли друком морфемні словники української мови: „ Морфемний словник” Л.М.Полюги (к., 1983), „Словник афіксальних морфем української мови” Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловської, В.С.Карпіловського та Т.І.Недозим (К., 1998) та інші словники.

Однак з накопиченням, в україністиці зокрема, окремих розвідок будови та реалізації суфіксальної підсистеми мови, все гострішою стає потреба в дослідженні окремих семантичних варіантів суфіксів. Саме належна повнота і всебічність вивчення окремих ланок суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови і створюють надійне підґрунтя для виконання такого завдання.

Мета нашого дослідження полягає в вивченні тавтологічних одиниць в суфіксальній системі сучасної української мови.

Новизну цієї мети становить:

1. дослідження творення семантичних варіантів суфікса –иц(я);
2. дослідження творення семантичних варіантів унаслідок втрати первинної дериваційної функції суфіксів або її підсилення.

Розділ І. Творення семантичних варіантів суфікса – иц(я) внаслідок демодифікації

У сучасній українській апелятивній лексиці функціонує ряд слів, у складі яких вичленовується суфікс –иц (я). Це слова визначеного граматичного класу — іменники жіночого (іноді спільного) роду.

Праслов'янський суфікс -/ся, якому відповідає давньосхідно-слов'янський –иц (я) виник шляхом поширення суфіксального елемента -/-, що, на думку Селищева, виходив зужитку задопомогою структурного форманта -ка. У східних слов'ян суфікс –иц (я) був досить продуктивним засобом вираження назв осіб, істот, предметів з демінутивним, нейтральним чи сингулятивним відтінком. Згодом відбувався занепад апелятивних утворень з суфіксом –иц (н) і заміна його синонімними морфами (зокрема, суфіксом —к(а)).

Отож, у процесі розвитку мови колись досить продуктивний суфікс стає непродуктивним. Проте – иц (я) досить чітко вичленовується у складі як апелятивів, так і онімів сучасної української мови. Крім того, він утворює похідні суфікси ниц (я), -чиц(я) і варіанти -овиц(я), -авиц(я), -лиц(я) тощо.

Вживання -иц(я) протягом довгого історичного періоду — від праслов'янської до сучасної української мови — вплинуло не лише на структуру і продуктивність цього суфікса, а й на його функцію. У спільнослов'янський період основною (та й, мабуть, першопочатковою) функцією суфікса -иц(я) була модифікаційна. У сучасній українській мові внаслідок втрати властивої йому первинної дериваційної функції спостерігаємо семантичне варіювання суфікса -иц(я), зокрема при заміні модифікаційної функції мутаційною. Так виникають так звані "тавтологічні суфікси".

Отже, щодо суфікса -иц(я) в українській мові можна оперувати терміном тавтологічний суфікс, як цероблять по відношенню до суфікса -іс(а)польські вчені Я. Пузиніна та Р. Гжегорчикова (Gramatyka… 1984; 319).

Є. А. Карпіловська зазначає, що оскільки представники такого різновиду суфіксів "стають тавтологічними внаслідок втрати модифікаційних значень (демінутивності, аугментивності, сингулятивності або збірності) і завдяки цьому увиразнюють, підсилюють предметне значення або, ширше, значення субстанції твірного безсуфіксного іменника, називаємо їх від'ємно модифікаційними " (Карпіловська 1999; 103).

Всього слів із сегментом –иц (я) за даними Інверсійного словника української мови нараховується 1566. Але частина з них

-иц(я) має у складі похідних суфіксів (бійниця, курильниця). Інші зберігають модифікаційну функцію, оскільки творять кореспондуючі назви жіночого роду від чоловічих назв (самиця, перебіжчиця, любимиця). Деякі іменники з суфіксом –иц (я) утворені від дієслів, атрибутивів, числівників, і їхрелятивна семантика стає на перешкоді процесу від'ємної модифікації. Тому предметом нашого розгляду є лише апелятиви знеускладненим елементом -иц (я), утворені від іменників, оскільки "процес втрати модифікаційних значень пов'язаний з увиразненням предметного значення або виникненням омонімічного" (Карпіловська 1999; 104).

Отож, аналізові піддаються 140 апелятивних одиниць з суфіксом — иц(я) та його інтерфіксованими варіантами —овиц (я), —авиц (я), —лиц (я), що на різних етапах розвитку української мови були утворені від іменників за допомогою модифікаційного суфікса – иц (я).

Специфіка значення від'ємно-модифікаційного суфікса полягає в тотожності його словотвірного значення із значенням, вираженим безсуфіксною словотвірною структурою з тим же коренем. У таких похідних виявляється семантична надлишковість суфікса, функція якого є структурною.

Так суфікс –иц(я) виконує роль виразника значення, прихованого в безсуфіксному твірному слові. Наприклад: коровиця-розм. рідко. Тесаме, що корова 1 (СУМ IV;295); бруковиця — діал. брук, бруківка (СУМ І; 241). Твірними до розглянутих слів є відповідно корова ібрук. Іноді ж відбувається конкретизація, уточнення такого значення, якщо суфікс, уже наявний у структурі слова, є омонімічним (пер-ець: пер-ч-иц(я)).

Процес втрати модифікаційного (мається на увазі демінутивного) значення пов'язаний зувиразненням предметного значення суфікса -иц(я). Цеіноді призводить до появи нового значення, порівняно зтвірним іменником. Зіставимо: травиця — зменш.-пест. до трава (СУМ IX;220). Тут
зберігається демінутивність суфікса -иц(я): вдовиця — Те саме, що вдова (СУМ 1; 313). У даному випадку демінутивність втрачена, значення —иц(я) тотожне значенню безсуфіксного іменника, тобто, від'ємно-модифікаційне; бараниця — Вичинена овеча шкура (СУМ І; 104). Суфікс -иц(я) виконує мутаційну функцію, оскільки надає твірному слову нового лексичного значення.

Подібні суфікси виявлено лише в складі відіменникових іменників, що можна пояснити номінативним статусом останніх, адже увиразнюється предметна семантика. Тобто, модифікаційний суфікс, втрачаючи властиве йому значення, стає формальним підгрунтям для вираження або формування предметного (мутаційного) значення. Поправку можна зробити хіба що на словотвір від субстантивованих прикметників, адже вони набули предметного значення. Наприклад, стара: стариця — діал. Стара жінка (СУМ IX;656), права: правиця — Права рука (СУМ VII;505).

Таким чином, цілий ряд українських слів із суфіксом -иц(я) мають у своєму складі тавтологічний суфікс -иц(я).

Розглядуваний суфікс демонструє реалізацію можливого інтервалу варіювання в повному обсязі — від суто модифікаційних дериватів до словотвірних дублетів з тавтологічним суфіксом — иц(я) з від'ємно-модифікаційним і мутаційним їхнім значенням і далі до слів з демодифікованими суфіксами, що мають інше лексичне значення, а отже виступають до спільноструктурних утворень як омоніми.

Точкою відліку для від'емно-модифікаційного суфікса -иц(я) ми вважаємо деривати із суто модифікаційною функцією. Таких серед розглянутих апелятивів виявлено 10. У цихіменниках збережена первинна функція суфікса: це пестливі або зменшувально-пестливі відіменникові утворення. Наприклад, косиця -Зшенш.-пестл. до коса (СУМ IV;304); травиця — Зменш.-пестл. до трава (СУМ ІХ: 220), сестриця — Пестл. до сестра (СУМ IX;150), а також кравиця, церковиця, морквиця, водиця, вербиця, землиця.

Між граничними типами дериватів — ізсуто модифікаційними та ізсуто мутаційними (дублети) й дериватами-омонімами, що втратили навіть асоціативний зв'язок ізбезсуфіксними іменниками — перебувають деривати перехідної зони, семантика яких єсинкретичною, тобто в ній поєднані модифікаційні йдублетні значення. Серед них капуста: капустиця -1. Пестл. до капуста, -2. Діал. капуста (СУМ IV;98); копа 1; копиця -1. Невеликий стіжок сіна, соломи тощо, 2. рідко Те саме, що копа 1 (СУМ IV;281); кобила 1: кобилиця — 1. Те саме, що кобила, лошиця 2. у мн. Те саме, що козла (СУМ IV;201).

Інколи дериват, не маючи функціональних обмежень, стає уживанішим за свою твірну одиницю й остання тлумачиться через його посередництво. Наприклад, куна — те саме, що куниця 1. Дрібна хижа тварина родини куницевих з цінним пушистим хутром, 4. Грошова одиниця (СУМ IV;399). Варіантів перехідного типу нараховується 8. Такі лексеми можуть відрізнятись наявністю у дериватів підсилювального чи експресивного значення, як от: душа: душиця — зневажл. Те саме, що душа (СУМ II; 446).

Вище розглянуті похідні демонструють несумірність своєї семантичної парадигми з парадигмою безсуфіксного твірного іменника, як правило, їхня парадигма ширша за рахунок модифікаційного значення.

Наступною стадією втрати модифікаційного значення є деривати -часткові словотвірні дублети до безсуфіксних твірних іменників. Про різний ступінь втрати суфіксами навіть спільноструктурних похідних модифікаційного значення свідчить різний спосіб тлумачення подібних дериватів у СУМі. На нашу думку, дериватами-частковими словотвірними дублетами є такі: іменник корова має декілька значень, але лише до першого зних "велика парнокопитна свійська молочна тварина" (СУМ IV;295) виникає дериват-дублет коровиця. Аналогічно: кров: кровиця — поет., образно, Те саме, що кров 1 (СУМ IV;361); пашня: пашниця — Те саме, що пашня 1,2 (СУМ VI;104); шпаківня: шпаківниця — Те саме, що шпаківня 1 (СУМ XI;513). Можливо, до цього перехідного типу відносяться й деривати, що є уживаніші за свою твірну одиницю: гусінь 1. Те саме, що гусениця 1, 2. Рідко Тесаме, що гусениця 2 (СУМ II: 197), кита — Тесаме, що китиця (СУМ IV: 155), щир — Те саме, що щириця (СУМ XI: 586). Всього таких одиниць 7.

Третя стадія дедемінутивації — це утворення дериватів — повних словотвірних дублетів. При цьому похідні повинні мати те ж лексичне значення, відноситись до того ж об'єкта дійсності або поняття, що й безсуфіксні іменники. Усі словотвірні дублети описані у СУМі за допомогою метамовного еквівалента "Те саме, що безсуфіксний іменник".

Наприклад: ожеледиця -Те саме, що ожеледь (СУМ V: 646), броварниця — застар. Тесаме, що броварня (СУМ І: 237), завійниця 1-розм. рідко Те саме, що завійна (СУМ III: 50), вдовиця — Те саме, що вдова (СУМ 1: 313). Такі лексеми повністю втратили модифікаційне значення і перетворились на словотвірні дублети до безсуфіксного іменника. Однак навіть такі дублети, маючи тотожні інтенсіонали, різняться за своїми стилістичними характеристиками або сферами вживання у мові. Серед них єобмежені сферою вживання діалектні утворення на зразок мервиця — діал. Тесаме, що мсрва (СУМ IV: 674), лавиця — діал. лава (СУМ: ІУ: 430). Трапляються розмовні рідковживані назви: зозулиця — розм. рідко Тесаме, що зозуля (СУМ III:678), кужелиця — розм. Тесаме, що кужіль (СУМ IV: 386). Застарілими лексемами є ситиця — заст. Тесаме, що сита, броварниця та інші. Представлена й спеціальна лексика, наприклад, кітвиця — мор. Тесаме, що кітва (СУМ IV: 171).

Всього мутаційних варіантів — дублетів знайдено 26.

На шляху до утворення дериватів-омонімів можна виділити ще один проміжний тип. Це багатозначні апелягиви, -які поєднують дублетне значення -иц(я) (що, в принципі, вже свідчить про мутацію значення твірного іменника) та власне мутаційну функцію, де суфікс -иц(я) надає дериватам нового лексичного значення, зберігаючи зв'язок із твірним словом. Наприклад, паровиця — розм. застаріле 1. Парні воли, запряжені разом, 2. Спарований одяг, 3. Те саме, що пара (СУМ VI: 73), моровиця. Те саме, що мор, 2. Епідемія (СУМ IV: 799). Всього 5 одиниць, їх можна об'єднати з асоціативними дериватами, адже їхні основи зберігають різної сили асоціативний зв'язок із семантикою твірних слів, внутрішню форму, а отже, їхнє значення можна представити за допомогою перифраз. Об'єднання таких слів у одній словниковій статті, на думку Є. А. Карпіловської (Там же), суперечить логіці аналізу багатозначної лексеми, всі лексико-семантичні варіанти якої повинні включати стрижневе значення в свої дефініції. З огляду на це Карпіловська вважає омонімами такі слова, об'єднані в СУМі в одній словниковій статті, як от: руч-иц(я) -Зменш.-пестл. до рука 1 і ручиц(я) — Один з чорирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбин (СУМ: XIII: 899); копиц(я) — висушена кора коричного дерева, що її вживають як прянощі кондитерських виробів, а також у медицині і парфюмерії і кор-иц(я) -Песл. до кора (СУМ IV: 291).

Отож, останнім, заключним етапом демодифікації суфікса -иц(я) є деривати-омоніми, що частково або повністю втратили подільність основи, їх треба відрізняти від тавтологічних суфіксів, що входять до складу лексем-найменувань тих самих об'єктів дійсності та понять. Такі суфікси ми вважаємо від'ємно-модифікаційними у складі асоціативних дериватів-колишніх демінутивів, що перебувають на різних стадіях детемологізації, послаблення семантичних зв'язків з твірною одиницею або ж омонімізації.

Причиною омонімізації є втрата зв'язку таких одиниць з мотивуючими словами, подільність їх основи ускладнена, по-перше, змінами в їхній семантичній структурі та втратою внутрішньої форми. Так, наприклад, у апелятиві козиця — Те саме, що волинка (СУМ IV: 206) втрачено зв'язок з лексемою коза 1. Але формальна будова таких слів видається прозорою, як у слові руш—иц(я), що походить від ручний (чергування к//ш//ч).

По-друге, подільність основ можна установити тільки на рівні діахронії. Прикладом може служити іменник черепиця — Покрівельний матеріал у вигляді випалених глиняних і цементованих жолобчастих пластинок або плиток (СУМ XI: 307), зв'язок якого зі словом череп виявляється тільки в результаті етимологічного аналізу "черепиця" утворено від слова череп в переносному значенні ''гончарний виріб з глини", "'великий черепок”, "горшок" із суфіксом -иц(я) утворено черепиц-я (Цыганенко 1989: 479). Отож, у слові черепиця — иц(я) є субморфом.

По-третє, мотивуюче слово вийшло з ужитку. Наприклад, палиця Відділена від дерева й очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки (СУМ VI: 28) є з точки зору сучасного мовця словом непохідним, оскільки твірне до нього пала не збереглося. Або ж іменник птиця — хребетна тварина, яка має тіло, вкрите пір'ям, дзьоб і замість передніх кінцівок крила (СУМ VIII: 378) "Утворено з допомогою зменш.-пестл. суфікса —иц(я) (як водиця) від пъта "птиця", котре походить від праслов. *ръtа "птиця" (Цыганенко 1989: 340). Звідси випливає, що в іменнику водиця суфікс -иц(я) модифікаційний, але у лексемі птиця, що свого часу була утворена абсолютно аналогічно, суфікс — иц(я) модифікаційний, а подільність основи збереглася тільки завдяки функціонуванню спільнокореневого іменника птах.

Велика кількість подібних демодифікованих утворень, що мають відмінне віл вихідного іменника лексичне значення (всього 84, свідчить про активність цього способу номінування понять та об'єктів дійсності в українській мові. Деякі з таких слів ще зберігають асоціативний семантичний зв'язок з безсуфіксними іменниками і завдяки цьому -подільність основи (47), інші повністю його втратили (37 одиниць).

Диференціацію значень суфікса -иц(я) цікаво розглянути на прикладі іменника матиця. У словнику за редакцією Б. Грінченка (Словарь… II:113) подаються такі тлумачення: 1)матка; 2) дикая свинья; 3) пчела-матка. У СУМі знаходимо: мат-иц(я) — самиця стосовно своїх малят і матиц(я) -Громадське культурно-освітнє товариство в південних і західнослов'янських країнах XIX– поч. XXст. (СУМ IV: 650).

Колишні демінутиви тепер становлять ботанічну ізоологічну номенклатуру української мови, наприклад, ялиця, рутвиця, буквиця, мітлиця, стрілиця; плотиця, горлиця, жалиця, нориця (відповідно 17 і 14 назв). Трапляються численні назви реалій побуту (35): криниця, вулиця, планиця; образні позначення наукових понять на зразок зіниця, ріпиця, ручиця і под. (всього 9), інші предметні назви (9).

Отож, унаслідок втрати суфіксом -иц(я) первинної дериваційної функції він зпродуктивного перетворився на непродуктивний. Разом зтим, втрата ним модифікаційних значень, виконання мутаційної функції призвело до розширення предметних значень суфікса -иц(я). Завдяки цьому зросло навантаження -иц(я) на семантико-словотвірне поле "конкретний предмет”. Перехідна зона в шкалі семантичного варіювання унаочнює його динаміку, дозволяє встановити особливості механізму, способів такого варіювання змісту суфікса -иц(я).

Розділ II.Творення семантичних варіантів унаслідок втратипервинної дериваційної функції суфіксів або її підсилення (на прикладі тавтологічних суфіксів: від`ємно-модифікаційних та підсилювально-мутаційних)

Семантичне варіювання суфіксів спостерігаємо також унаслідок втрати властивої їм первинної дериваційної функції, зокрема при заміні модифікаційної функції мутаційною. Внаслідок втрати модифікаційного значення постають так звані тавтологічні суфікси. Матеріал нашого дослідження переконує в тому, що до тавтологічних можна віднести не тільки суфікси, що втратили властиве їм модифікаційне значення, а й ті суфікси, які служать лише для унаочнення, підкреслення певного предметного значення, успадкованого від безсуфіксного слова, а отже, виступають як формальний показник його категоріальної належності.

Оскільки представники першого різновиду суфіксів стають тавтологічними внаслідок втрати модифікаційних значень (демінутивності, аугментативності, сингулятивності або збірності) і завдяки цьому увиразнюють, підсилюють предметне значення або, ширше, значення субстанції твірного безсуфіксного іменника, називаємо їх від'ємно-модифікаційними. Суфікси — представники другого різновиду тавтологічних формантів визначаємо як підсилювально-мутаційні.

Специфіка функціонального навантаження в слові обох цих типів суфіксів полягає в тотожності їхнього словотворчого значення зі значенням, вираженим безсуфіксною словотвірною структурою з тим же коренем, їхня семантична надлишковість. Отже, вони виконують у слові структурну функцію, роль виразника значення, прихованого в безсуфіксному твірному

слові або й конкретизації, уточнення такого значення, якщо суфікс, уже "наявний в структурі слова є омонімічним. Це спостерігаємо, наприклад, у значеннях суфіксів таких дериватів, як нім-ч-ай, нім-ч-ин, нім-ч-ик (пор. з нім-ець) або волос-інь, жар-інь, цвіт-інь (пор., відповідно, з волос, цвіт, жар, жар(а). До підсилювально-мутаційних відносимо ті суфікси, які або

взагалі не мають модифікаційного значення, наприклад, -ак, -ук-/-юк, -ник, -няк, -г(а), або суфікси, які не мають такого значення саме з основами певного класу, а отже, виступають як підсилювально-мутаційні у контекстно-інваріантному значенні. Таким є, зокрема, суфікс -ець у сполученні з прикметниковими або дієслівними основами та суфікс -ок у сполученні з основами дієслів на відміну від іменникових основ .

Те, що процес втрати модифікаційного значення пов'язаний з увиразненням предметного значення (а в багатьох випадках, і з формуванням нового порівняно з твірним іменником), підтверджує виникнення подібних дериватів на основі саме предметних, вихідних значень твірних безсуфіксних слів, пор. : зубок — 2. Те саме, що зуб 2. (Гострий виступ на чому-небудь (знарядді, машині і т. ін. ); зубець; 3. Окрема часточка головки часнику і пор. із зуб 3, етн. — Назва народної пісні і танцю. Подібні суфікси виявлено лише в складі відіменникових іменників, що можна пояснити номінативним статусом останніх, адже увиразнюється предметна, ширше, субстанціональна семантика твірної основи, тобто, модифікаційний суфікс, втрачаючи властиве йому значення, стає формальним підгрунтям для вираження або формування мутаційного (предметного) значення. Свого часу Н. О. Янко-Триницька, аналізуючи подібні утворення з російській мові, висловила думку про те, що вони свідчать про формування зразків, "частково омоструктурних до зразків для творення розмірно-оцінних іменників, за якими створюються назви предметів зі значенням подібності або призначеності" (Янко-Триницкая, 1975, с. 184-185).

На підтвердження думки, що такі іменники не становлять наслідок метафоризації прямих значень розмірно-оцінних слів, а є самостійними дериватами з омонімічними суфіксами, дослідниця подала цілий ряд аргументів, серед яких:

1) відсутність у деяких таких іменників вказівки на подібність до предмета, названого прямим значенням цього слова, а лише на його призначення, пор. рос. ручка в значенні "частина предмета, призначена для захоплення рукою";

2) такі деривати можуть позначати предмети та об'єкти дійсності, не менші, а значно більші за своїми розмірами від розмірно-оцінних твірних іменників, пор. рос. бровка (бігової доріжки) або носик (чайника) (Янко-Триницкая, 1975, с. 178-180).

Проте, як ми спробуємо довести нижче при аналізі конкретних похідних, уявність активної моделітворення іменників з демінутивним значенням від цихже основ зцими ж суфіксами свідчить самепро зміну функції суфікса і варіюванняйого значення від модифікаційного до мутаційного при збереженні (це не заперечувалаінавіть підкреслювала й Н.О.Янко-Триницька) асоціативного зв'язку із семантикоютвірного розмірно-оцінного іменника. Цю точкузору "підтверджують історичні дані (міркування про динаміку розвитку значення слова зірка в українськіймові), а також наявність численної групи подібних утворень, що в семантиці поєднують тавтологічні від`ємно-модифікаційні) та модифікаційні значення. Релятивна (ознакова, тобто пов'язана ізсубстанцією) семантика дієслів, атрибутивів та прислівників стає на перешкоді цьому процесу.

Від тавтологічних суфіксів, що входять до складу лексем-найменувань

тих самих об'єктів дійсності та понять, відрізняємо від'ємно-модифікаційні суфікси у складі асоціативних дериватів — колишніх демінутивів, що перебувають на різних стадіях деетимологізації, послаблення семантичних зв'язків з твірною одиницею, або ж омонімізації. Пор. численні приклади лексем — колишніх демінутивів з ботанічної та зоологічної номенклатури української мови (загальномовної та діалектної), що їх подає в своїй праці В. В. Німчук: губка, кобилка, коник, метелик, щурик, щурок тощо (Німчук, 1992), а також бичок, буквиця, квасок, квасець, ковалик, льонок, рибець та ін. Крім того, серед дедемінутивів, зокрема, натрапляємо також на численні назви реалій побуту, образні (народні) позначення наукових понять на зразок басок, валок, гостець, древко, лобок, мішок, порошок, райок, разок, ручиця, хребець, хрестець та ін. Л. О. Родніна пропонує називати такі утворення „десемантизованими демінутивами" і твердить, що характерним для сучасного стану української мови є більш-менш тривале паралельне вживання таких десемантизованих демінутивів і слів, що їх мотивують, у тому самому значенні (Родніна, 1979, с. 102). Проте аналіз тлумачень поданих нею прикладів уСУМі переконав нас у тому, що ці утворення перебувають на різних стадіях десемантизації, або ж втрати модифікаційного значення суфікса, а отже, й на різних стадіях віддалення від твірних одиниць, пор.:

ватаг-ватажок, гурт-гурток, колос-колосок, сад-садок, став-ставокі пор. з нашими прикладами.

Велика кількість подібних демодифікованих утворень, що мають відмінне від вихідного іменника лексичне значення, свідчить про активність цього способу номінування понять та об'єктів дійсності в українській мові. Деякі з таких слів ще зберігають асоціативний семантичний зв'язок з безсуфіксними іменниками і завдяки цьому — подільність основи, а деякі вже повністю його втратили. Причому, щодо цього спостерігаємо різну схильність суфіксів дериватів до збереження семантичного зв'язку з твірним словом. Наприклад, суфікс -ець засвідчує реалізацію полярних ланок шкали варіювання: з ним, як показав аналіз нашого матеріалу, можливі або демінутиви із суто модифікаційною функцією суфікса на зразок кабан-ець — Зменш, до кабан; кум-ець — Пестл. до кум; мороз-ець — Зменш, -пестл. до мороз, або деривати-омоніми на зразок дубець -Відламана (перев. тонка, гнучка) гілка без листя чи хрестець, рідко. -Половина полукіпка; квасець, діал. — Щавель. Здатність до творення словотвірних дублетів цей суфікс виявляє лише на основі переносного значення безсуфіксних іменників, напр. : зуб-ок — 2. Те саме, що зуб 2; зубець і зуб — 2. Гострий виступ на чому-небудь (знарядді, машині і т. ін. ; зубець (у 1 знач.). У деяких дериватів про асоціативний зв'язок із твірною одиницею свідчать спеціальні відсилання в тлумаченнях СУМу, пор. : ріж-ок — 4. Мн. ріжки. Назва різних, схожих за_формою на ріг (у 1знач. ) виробів для зберігання тютюну, пороху та інших, перев. сипких речовин; // розм. Магазин ручного кулемета або автомата у формі рога дляпатронів; 6. мн.ріжки. Частина предмета або весь предмет, схожий формоюна ріг (у 1 знач. ); використовується як пристосування для чого-небудь; 7. мн.ріжки. Солодка булочка або інші які-небудь ласощі, подібні формою до рога (у 1 знач. ). Навітьті самі тавтологічні суфікси виявляють різний ступінь нейтралізації модифікаційного значення, різні стадії послаблення семантичного зв'язку з твірним іменником, про що свідчать тлумачення відповідних дериватів у СУМі. Одні демонструють реалізацію можливого інтервалу семантичного варіювання вповному обсязі — від суто модифікаційних дериватів до словотвірних дублетів з тавтологічними суфіксами (з від'ємно-модифікаційним або суто мутаційним їхнім значенням) і далі до слівздемодифікованими суфіксами, що мають інше лексичнезначення, а отже, виступають до спільноструктурних утворень як омоніми. Інші суфіксиреалізують лишеокремі ланкитакого інтервалу (перші дві або полярні — першу йостанні, без зонисловотвірних дублетів з тавтологічними суфіксами). Найвиразнішерізні спроможності модифікаційних суфіксів щодо варіювання виявляються в сполученні з тією ж твірною основою. Наприклад, демінутивні суфікси -ець, -ик та -ок так поводять себе в сполученні з основою зуб-. Суфікс -ик реалізує лише модифікаційне значення (зуб-ик- Зменш, -пестл. дозуб 1); суфікс -ок дає омоніми з модифікаційним (зуб-ок — 1. Зменш, -пестл.до зуб 1) та мутаційним значенням (відмінним від значення безсуфіксного іменника, пор. : зуб-ок — 2. Тесаме, що зуб 2; зубець і 3. Окрема часточка головки часнику); суфікс же-ець виступає в сполученні з цієюосновою як демодифікований складник словотвірного дублета, яктавтологічний суфікс (пор,: зуб-ець — 1. спец. Гострий виступ начому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач); 2. перев. мн. Надбудовані на фортечній стіні, башті і т. ін. стовпчики з рівним віддаленням один від одного; // Гострі верхигір, вершини дерев у лісі і т. ін. , що виділяються ламаною лінією).

За характером семантичних співвідношень з твірним(безсуфіксним) словоміменники з тавтологічними суфіксами можна поділити на ширші за обсягом семантики від твірного слова, або жтакі, що разомз мутаційними зберігають і модифікаційне значення, та сумірні з ним заскладом своїх семантичних парадигм, або ж ті, що повністювтратили модифікаційне значення іперетворилися на словотвірні дублети до безсуфіксного іменника.Однак навіть такі дублети, маючи тотожні семантичні парадигми (інтенсіонали), різняться за своїмистилістичними характеристиками, активністю абосферами вживанняв мові, тобто за своїми екстенсіоналами.

Від”ємно-модифікаційні тавтологічні суфікси

Отже, точкою відліку в інтервалісемантичного варіюванняцього типу вважаємо спільноструктурні деривати із суто модифікаційною (для від'ємно-модифікаційних) або суто мутаційною (для підсилювальних) функцієюсуфіксів, межею — спільноструктурні деривати-омоніми з такими демодифікованими суфіксами. Загалом до цього типу варіювання змісту залучено 25 суфіксів, з них 4 складені.

Усі словотвірні дублети описані в СУМі за допомогою метамовного еквівалента "Те саме, що + безсуфіксний спільнокореневий іменник". Інколи тавтологічними можуть ставати суфікси в складі похідних не лише 1-го, а й 2-го ступеня похідності, зокрема, вторинні демінутиви, напр. : кіст-к(а) — 4. рідко. Те саме, що кісточка 6 (Насіння з твердою оболонкою в плодах деяких рослин), а також кість — 2. тільки мн. Те саме, що кісточка 3 (збірн. ікла, бивні деяких тварин (слона, моржа), які використовують для різних виробів).

Щодо_дериватів-словотвірних дублетів з суфіксами та без суфіксів від основ прикметників або дієприкметників, то їх розглядаємо як незалежні утворення від спільної основи, скільки обидва різновиди таких похідних набувають предметного "значення з його можливими модифікаціями (збірність або сингулятивність) внаслідок деривації, а отже, говорити про підсилення або втрату їй похідних значень, властивих твірній одиниці, немає жодних підстав, пор. : зелень — 1. збірн. Зелені дерева, кущі, трави і т. ін. ; // Зелене листя дерев, кущів і т. ін; 2. збірн. Деякі, перев. зелені овочі і трави, що вживаються як їжа або приправа до страв; 3. Зелений колір чого-небудь; 4. розм. Зелений наліт, цвіль на чому-небудь; 5. спец. Зелена фарба і зелен-ин(а) — збірн. , діал. Зелень (у 2 знач. ), зеленн(я), збірн., діал. — Зелень (у 1 знач.) або прі-ль -1. Запах прілого; 2. збірн. Те саме, що прілина 1 і прі-л-ин(а), розм. — 1. збірн. Те, що попріло, згнило, розклалося під дією тепла й вологи; 2. Сире, вкрите пліснявою місце.

Проте, на нашу думку, власне дериваційне значення суфіксів у складі подібних дериватів приглушене, що й спричинює можливість їхньої синонімізації з безсуфіксними іменниками. Таке явище поширене саме в сфері відатрибутивних утворень, пор. , крім поданих прикладів, також: глад-інь і гладь — Те саме, що гладінь; глиб — Те саме, що глибина 2,3; дал-еч — Те саме, що далечінь; глуш, рідко. — Те саме, що глушина. На двоїстий статус суфіксів у таких похідних вказують натомість тлумачення з відсиланням до твірних прикметників або дієприкметників, пор. вище: зелень, пріль 1, а також синь-к(а) — 1. Мінеральна синя фарба, що застосовується для підсинювання тканин, паперу, розчину при біленні хати, білизни при пранні і т. ін.; 2. спец. Синій світлокопіювальний папір для розмноження креслень; креслення на такому папері; 3. розм. Те саме, — що синь 3; 4. розм. , рідко. Те саме, що синява1, 2. Запропонований В.І. Максимовим для подібних спільнокореневих, але різноструктурних іменників з однаковими розрядними значеннями суфіксів спосіб встановлення напрямку похідності залежно від часу їхньої фіксації в писемних джерелах не видається нам достатньо надійним для опису їхньої семантики та взаємовідношень на синхронному зрізі мови (Максимов, 1975, с. 147-149). Істотнішим є порівняння обсягу їхньої семантики, характеру семантичного зв'язку з твірною одиницею та ролі, яку в побудові семантичної структури деривата відіграють способи йогс творення (безафіксний та суфіксальний).

Про різний ступінь втрати суфіксами навіть спільноструктурних похідних модифікаційного значення, внаслідок чого вони перебувають на різних ділянках шкали зміни характеру своєї дериваційної функції, свідчить різний спосіб тлумачення подібних дериватів у СУМІ. Наприклад, іменники з суфіксом -к(о) — назви осіб за родинними зв'язками можуть описуватися як дублети з тавтологічними суфіксами: брат-к(о), фам. — Те саме, що брат 1.

Інколи дериват, не маючи функціональних обмежень, стає уживанішим за свою твірну одиницю й остання тлумачиться за його посередництвом, пор.: вуй, діал. — Те саме, що вуйко 1,2. Дериват вуйко до того ж розвиває нове мутаційне значення, завдяки якому здатне виконувати в мовленні роль евфемізму, — "ведмідь" (у словнику Б. Грінченка це значення описане докладніше, ніж у СУМі, пор.: 2) Название медведя у гуцулов", до речі, у цьому словнику перше значення слова вуйко представлене як зменшувальне до вуй).

Як демінутиви з пестливим відтінком значенням суфікса описані в СУМі іменники дівєр-к(о) – Зменш. -пестл. до дівер; стрий-к(о), діал. — Пестл. до стрий.

Шлях втрати дериватом модифікаційного значення й перетворення його на частковий або повний дублет до твірного безсуфіксного іменника демонструють слова зірка та зірниця. "Оскільки в українській мові, — зауважує В.В. Німчук, — співіснують прадавнє значення лексеми зоря -"яскраве освітлення горизонту після заходу сонця або перед його сходом" — та нове — "невелике, дрібне нічне небесне світило" виникала (й виникає) небажана омонімія, її було усунуто таким чином, що для другого значення використане здрібніле утворення зірка, яке з плином часу втратило демінутивність. Зорею називають українці й Венеру, уточнюючи ЇЇ атрибутами ранкова (ранішня), світова або вечірня" (Німчук, 1992, с. 22). Пор. слово зоря в такому значенні також з гуцульським дериватом зор-івк(а) "рання зоря" (Гуцульські.., 1997, с. 60), а також із загальномовним дериватом зір-ниц(я). СУМ тавтологічність лексеми зір-ниц(я) до лексеми зоря подає через посередництво іншого деривата зірка, завдяки чому ще раз підкреслює дедемінутивний характер семантики останнього: зір-ниц(я), поет. 1. Те саме, що зірка 1; 4. Те саме, що зірка 3. Прикметник зірний "зоряний" СУМ тлумачить як діалектний, вказуючи тим на безпосередню мотивацію в системі сучасної української мови без суфіксального іменника зірниця безсуфіксним іменником зоря, а не прикметником, як можна було б припустити, виходячи з формальної структури похідного. Доцільність саме такого трактування похідності іменника зірниця, тлумачення її як частково словотвірного дублета до слова зоря підтверджує її праслов`янський етимон zorьnica. Так називали в давнину Венеру. „Паралельно, — твердить В.В. Німчук, — йшов процес набуття назвою зірниця значень „зірка”, „яскраве освітлення горизонту перед сходом або після заходу сонця” (СУМ ІІІ 577), тобто відбувався процес перенесення назви найяскравішого після місяця, але невеликого світила на вечірньому й ранковому небосхилі на всяке мале світило, а також на саме освітлення, на фоні якого воно з`явилось” (Німчук, 1992, с. 22). Отже, зближення із семантикою слів зоря, зірка, зірний – вторинне, наслідок процесу переосмислення первісного значення „назва Венери”.

Підсилювально-мутаційні тавтологічні суфікси

Між граничними типами дериватів – із суто модифікаційним значенням та із суто мутаційним (дублети) й дериватами-омонімами, що втратили навіть асоціативний зв`язок з безсуфіксним іменником – перебувають деривати перехідної зони, семантика яких є синкретичною, тобто в ній поєднані модифікаційні й мутаційні значення (спільні з твірним іменником).

Перехідна зона в шкалі семантичного варіюванняцього типу, як і будь-якого іншого, унаочнює його динаміку, дозволяє встановити особливості механізму, способів такого варіювання змісту суфіксів (шкала семантичного варіювання модифікаційних суфіксів та приклади реалізації її ланок конкретними суфіксами). Такі деривати демонструють несумірність своєї семантичної парадигми з парадигмою безсуфіксного твірного іменника, як правило, їхня парадигма ширша за рахунок суто модифікаційного значення, напр.: осич-ин(а) — 1. Тещо осика; 2.збірн. Осиковий ліс або гай; осичняк або черемш-ин(а) — 1-Те саме, що черемха; 2. Одне дерево або кущ черемхи. Отже, такі деривати виступають лише як часткові (в певних своїх лексико-семантичних варіантах) дублети до твірних іменників, а їхні суфікси – лише як частково тавтологічні (від`ємно-модифікаційні). Такі лексеми можуть відрізнятися, приміром, за наявністю в дериваті підсилювального експресивного значення. В. І. Максимов, який спеціально досліджував семантику іменників із суфіксом -ин(а) в російській мові (український відповідник — -ин(а)), вважав, щоце значення виявляється тоді, коли суфікс -ин(а), не змінюючи лексичного значення твірних іменників, або надає їм виразності (судьба-судьбина, старик-старичина), або підсилює властиве їм оцінне, експресивно забарвлене значення (зверь 'про людину' — зверина). Найого думку, в похіднихцього типу таке значення суфікса –ин(а) є провідним (Максимов, 1975, с. 145). Зіставляючи слова на зразок дупло-дуплина, звєрь-зверина, решето-рєшетина, В. І. Максимов зазначає, що "порівнювані назви відносяться до тих самихпредметів або осіб, незалежно від розміру останніх або інших їхніх властивостей. Використання тут суфікса -ин(а) немає на меті надати оцінних якостейпохідним словам. Оцінка, якщо вона є, міститься в самому твірному слові(зверь 'про людину'), суфікс же -ин(а) лише підсилює її. Оцінка може супроводжувати все висловлювання в цілому, реалізуючись у контексті та інтонації, незалежно від лексичного значення таких утворень" (Максимов, 1975, с. 141).

В. І. Максимов для підтвердження втрати в таких дериватах модифікаційного значення подає цікаве спостереження. Іменники-дублети (з тавтологічним суфіксом -ин(а) набувають можливості приєднувати до себе ад'єктивні або субстантивні суфікси на відміну від дериватів, в яких цей суфікс здатен виражати лише модифікаційне значення, пор. його приклади требуха-требушина-требушинный, хижа — хижиша — хижинный, хижинница, хижинник (Максимов, 1975, с. 146). Тавтологічну роль суфікса -ин(а) в українських словах на зразокторбина, сиротина, місцина, занозина підкреслює й Л. О. Родніна. "Похідне слово в таких випадках, -зауважує вона, — означає те саме, що мотивуюче…". До дериватів, у складі яких цей суфікс втратив свою експресивність, а отже, вони виступають у системі мови вже як самостійні утворення, вона відносить слова дитина, дівчина та клітина (Родніна, 1979, с. 94-95). На підставі здійсненого аналізу, ми пропонуємо розрізняти окремі стадії втрати, модифікаційного значення і на цій підставі виділяємо різні типи похідних:

1. із синкретичною семантикою (1-а стадія),
2. деривати-часткові словотвірні дублети, до "безсуфіксних твірних іменників (2-а, стадія);
3. деривати-повні +словотвірні дублети (3-я стадія)
4. деривати-омоніми з демодифікованими суфіксами, що частково або повністю втратили подільність основи (4-а, завершальна, стадія).

У нашому матеріалі натрапляємо на таке свідчення нівелювання модифікаційного значення суфіксів, як набуттядериватом вторинного модифікаційного значення завдяки приєднанню іншого суфікса, напр. : діж-ч-ин(а), розм. — Невелика діжка (пор. з діж(а) — 1. Низькаширока дерев'яна діжка, в якійготують тісто нахліб та діж-к(а) — 1. Велика дерев'яна або металева циліндричнапосудина з плоским дном; 2.рідко. Те саме, що діжа 1); мис-ч-ин(а) — Невеличка або поганенька миска (пор. з мис(а), заст. — Велика миска та мис-к(а), що її СУМ тлумачить як демодифіковану лексему, як основну вряду цих спільнокореневих лексем: 1. Посудина у вигляді широкої чашки, в якій звичайно подають страву до столу або 2. Посудина такої форми більшого розміру, що призначена для різних господарських потреб.

Істотним для вивчення дериватів з тавтологічними суфіксами вважаємо наявність у них того ж лексичного значення, віднесення до того ж об'єкта дійсності або поняття, що й у безсуфіксному іменнику.Якщо ж такої спільності значень у суфіксального деривата й безсуфіксного іменника немає, їх слід визнати омонімами, аколишній модифікаційний суфікс — невід'ємним складником основи слова, в якому відбулася деетимологізація. О.С. Кубрякова вважала, що такі слова мають умовну подільність основи, оскільки "поділ цілком виправданий з формального поглядуповторюваністю окремих частин послідовності в різних лінгвістичних оточеннях, викликає заперечення засемантичними міркуваннями" і запропонувала на їхнє позначеннятермін морфологічні фразеологізми (Кубрякова, 1970, с. 82). Проте не можемо цілком погодитися з О.С.Кубряковою, що ці слова "характеризуються неможливістю виведення їхнього загального значення із значення частин, що їх складають" (Кубрякова, 1970, с. 82). Ми розглядаємо такі лексеми як асоціативні деривати і вважаємо, що їхні основизберігають різної сили асоціативний зв'язок ізсемантикою твірних слів, внутрішню форму, аотже, їхнє значення можна представити за допомогою перифраз. Об'єднання таких слів в одній словниковій статті суперечить логіці аналізу багатозначної лексеми, всі лексико-семантичні варіанти якої повинні включати стрижневе значення в своїдефініції. З огляду наце твердження вважаємо омонімами такі слова, об'єднані в СУМі в одній статті, як-от: бас-ок -Зменш до бас 1і басок — Струна в музичних інструментах, що дає низький звук або руч-иц(я) — Зменш, -пестл.. до рука 1і ручіщ(я) -Один ізчотирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбини; квас-ок — Зменш, -пестл. до квас 1 іквасок — М'ясна або рибна юшка, звареназ солоними огірками та квасок, діал. — Щавель(пор. з діалектним квасець з тим же значенням). Не розглядаємо як пов'язані семантичним зв'язком і не виокремлюємо суфікси в словах на зразок блузк(а), розм. — Легкий короткий (до пояса) жіночий одяг; кофта (у 1 знач.) (пор. з блуз(а) — Верхній легкий робочий одяг), а також гряд(а) та грядк(а), що також мають різні лексичні значення, пор. : гряд(а) — 1. Витягнута в довжину височина, гірське пасмо; 2. Смуга, ряд однорідних предметів і грядк(а) — Оброблена, підготовлена для вирощування городніх культур земля. У виправданості такого трактування досліджуваних слів переконує те, що й самі укладачі СУМу в багатьох випадках подають демінутиви й дедемінутиви як омоніми, пор. : бичок — Невелика морська риба і бич-ок — 1. Зменш, до бик (проте в цій же статті подані: 2. розм. — Недокурок цигарки та 3. діал. Лежак на горищі для виходу диму, які також слід вважати омонімами до бич-ок через втрату семантичних зв'язків з ним); льон-ок — Зменш, -пестл. до льон і льонок — Однорічний або багаторічний бур'ян родини ранникових; лоб-ок -Зменш, -пестл. до лоб і лобок, анат. — Підвищення, горбик на місці зрощення передніх кісток таза; раз-ок — Пестл. до раз 1,2 і разок — 1. Нанизані на нитку, мотузку, дротину і т. ін. однорідні предмети; низка; 2. Сукупність предметів, розташованих послідовно один за одним, або осіб, що рухаються.

Часто для підкреслення омонімічності демінутива і дедемінутива мова вдається до спеціальних виражальних засобів: зміни наголосу або словозмінної парадигми у дедемінутиві порівняно з демінутивом, зокрема, віднесення перших до категорії pluraliatantum, напр. : оч-к(о) — 1. Зменш, -пестл. до око і очк(о) — 1. Одиниця рахунку у спортивних змаганнях та різних іграх; 2. розм. Азартна картярська гра; двадцять одно; 3. брук. Опукле зображення літери або іншого знака на друкарській літері; орл-ик — Зменш, до орел 1,3 та орлик(и) — Багаторічна декоративна трав'яна рослина родини жовтцевих з поодинокими квітками різних кольорів; павині вічка або грицик(и) — Трав'янистий бур'ян родини хрестоцвітих, що цвіте білим цвітом; використовується як лікарський засіб і пор. з пестливим Гриц-ик до Гриць. Подекуди такий омонім може вживатися й у формі однини, проте множинна форма стає більш уживаною, пор. : город-ок — 1. Зменш, -пестл. до город 1; 2. Декілька будинків або будов, споруд, об'єднаних спільним призначенням та город-к(и),мн. (одн. город-ок) — 1. Спортивна гра, суть якої полягає в змаганні двох команд по 5 осіб у кожній, що намагаються меншим числом ударів вибити з города (у 2 знач.) всі наявні фігури; скраклі; 2. Круглі дерев'яні цурки для цієї гри; скраклі; 3. тільки мн. Вишитий або змережаний візерунок у вигляді зубців, а також верш-ок- 1. Зменш, до верх 1,5; 2. Те саме, що вершки; 3. заст. Міра довжини, що дорівнює 4,4 см і застосовувалася в Росії і на Україні до запровадження метричної системи мір з верш-к(и), мн. (одн. верш-ок) — 1. Густий продукт молока з великим вмістом жиру, одержуваний шляхом відстоювання або сепарування свіжого молока; 2. перен. Найкраща частина чогось; // засіп., ірон. Найвпливовіша частина суспільства. Збереження, як свідчать подані тлумачення, асоціативного семантичного зв'язку з твірними основами сприяє збереженню дериватами-омонімами город-ок (город-к(и) та вершок (верш-к(и) подільності основ, хоча суфікс в них через втрату модифікаційного значення перетворюється на складник слівної структури з мутаційною (субстанціональною) функцією.

Виконання суфіксом мутаційної функції, втрата ним модифікаційного значення сприяють формуванню в дериватах інших предметних значень, пор.: дн-ищ(е) – 3. Дошка, у яку закладають гребінь при прядінні ниток ручним способом і 1. Нижня частина або нижня стінка якого-небудь предмета та 2. Ґрунтова поверхня під водою, що тотожні з 1-им та 2-им значеннями іменника дно.

Зміна наголосу властива й дериватам перехідного типу, з суфіксами, тавтологічними лише в окремих їхніх лексико-семантичних варіантах на зразок дерев-ин(а) — 1. Тверда тканина, що знаходиться між корою і серцевиною і становить основну масу деревних або кущових рослин; 2. Те саме, що дерево 2 (тільки одн. Матеріал з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби) і пор. з дерев-ин(а) — Те саме, що дерево 1 (Багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону; // тільки одн. Зрізані стовбури цієї рослини, очищені від гілля; колоди).

Спостерігаємо різні спроможності модифікаційних значень суфіксів до варіювання в напрямку тавтологізації, або ж нівелювання в структурі похідних іменників. Найактивнішим, як показав досліджений матеріал, виявилося значення демінутивності, лічені словотвірні дублети засвідчили суфікси з аугментативним, підсилювальним та збірним значеннями, причому, формування дублетів на основі двох останніх типів значень залежить від наявності модифікаційних (підсилювальних або збірних) компонентів в значенні безсуфіксного іменника, пор. подані вище міркування В. В. Німчука стосовно дедемінутивізації деривата зірка й перетворення його в значенні "невелике небесне світило" на частковий словотвірний дублет лексеми зоря, а також тавтологізування суфіксів у дериватах: молод-ч-ин(а), молод-ч-аг(а) (пор. з молод-ець — 2. нар. -поет. Статна здорова молода людина міцного складу, бравого вигляду або 3. у знач, присудк. сл. , розм. Уживається для висловлення похвали людині за відмінну роботу або за її позитивні якості), хлоп-ч-иськ(о -Те саме, що хлопець, хлоп-ч-ин(а) — Те саме, що хлопець; хлоп-ч-ищ(е) -2. розм. Те саме, що хлопець 1; хлоп-ч-ак, розм. — Те саме, що хлопець та хлоп-ц-юг(а) — 2. розм. Те саме, що хлопець 1,2 (пор. з хлоп-ець — 1. Дитина або підліток чоловічої статі; // Молодий чоловік, юнак, парубок; 3. заст. Підліток-слуга; // заст. Поводир у сліпого, а також з хлоп — 1. дорев. , зневажл. Селянин, мужик взагалі або кріпак; 2. діал. Чоловік, мужчина, хлопець), або хмизз(я), хмиз-ин(а), хмиз-няк з хмиз — 1. Невеликі тонкі гілки, відділені від дерева. На прикладі слів хлоп та хлопець спостерігаємо дедемінутивізацію деривата внаслідок семантичного розходження з твірним словом та обмеження сфери функціонування останнього. З усієї групи похідних іменників з коренем хлоп- лише до одного (хлопцюга) СУМ подає метамовний еквівалент, який засвідчує модифікаційну (аугментативну) функцію суфікса: хлоп-ц-юг(а) — 1. Збільш, до хлопець 1, 2. Інколи місце модифікаційного похідного займає омонім, в якому суфікс має підсилювально-мутаційне забарвлення, пор. : деревище, діал. — Домовина (пор. проте демінутив дерев-ц(е) — Зменш. -пестл. до дерево 1). Подібні утворення перебувають на межі між модифікаційними та мутаційними дериватами, оскільки, скажімо, з суфіксом -ищ(е) від іменників утворюються мутаційні деривати окремо зі значеннями "місце" (вогн-ищ(е), картопл-ищ(е), печ-ищ(е), город-ищ(е) та "предмет" (грабл-ищ(е), світ-ищ(е), печ-ищ(е).

Звертає на себе увагу й різна спроможність формальних варіантів суфіксів до такого типу семантичного варіювання. Наприклад, із суфіксом-формальним варіантом -ець засвідчено переважну більшість демінутивних дериватів, а отже, він виявився активнішим і щодо дедемінутивізації й завдяки їй — щодо розвитку інших предметних значень. Натомість із суфіксом-формальним варіантом -єць, що сполучається з твірними основами на -й- засвідчено в матеріалі дослідження всього 3 демінутиви і лише 1 з них (о-кра-єць) виявився здатним до часткової тавтологізації суфікса -єць, пор. : о-кра/-ець — 1. Скибка, відрізана від непочатого краю хлібини; // Невеликий шматок хліба і 2. рідко. Кінцева частина чого-небудь; край з о-край — Край. Такий же різний ступінь залучення до процесу тавтологізації на основі втрато модифікаційного (у цьому випадку, аугментативно-зневажливого значення) демонструють і суфікси-формальні варіанти -иськ(о) та -іськ(о) (на письмі — -їськ(о). З останнім засвідчено лише один відіменниковий дериват шиj-іськ(о) з модифікаційним значенням суфікса (Збільш, до шия).

Результати аналізу матеріалу, подані в таблиці, свідчать, що до семантичного варіювання внаслідок втрати первинної дериваційної функції або її підсилення виявляють здатність суфікси-омоніми як з модифікаційним, так і з мутаційним значенням, пор. : суфікси -иськ(о) у словах чолов-іч-иськ(о) і кот-иськ(о) або суфікси -ець у словах син-ець, чист-ець, різ-ець, світ-єць ібагр-ець, рум'ян-ець, ожелед-ець. Якдоказують останні приклади, виникнення суфіксів-омонімів спричинене різною частиномовною належністю твірних основ. Трапляються випадки, коли той самий суфікс може підсилювати різні мутаційні значення і співвідносити дериват з різними спільнокореневими безсуфіксними іменниками, напр.: вуд-ил-ищ(е), рідко. -1. Те саме, що вудлище (Тонкий ігнучкий прут (звичайно бамбуковий або ліщиновий), до якого прикріплюють волосінь) і пор. вуд-ил(о), рідко. — Те саме, що вудлище, натомість вуд-ил-ищ(е), рідко. — 2. Те саме, що вудила (Залізні стрижні, прикріплені до ременів уздечки, якими гнуздають коня).

Засвідчуємо в матеріалі дослідження й можливості підсилення мутаційного значення на різних тактах слопопородження в тому самому словотвірному ланцюжку,пор. :порох — 1. Дрібні тверді частинки, які зависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь; пил, курява; 2. перен. Що-небудь не варте уваги, таке, що не має справжньої цінності й значення; // Пролюдину — вживається перев. , щобпідкреслити її тлінність, або нікчемність; порох-н(я) — 2. перен. , зневажл. Про що-небудь старе, нецінне, непотрібне; // лайл. Продуже стару або нікчемну людину; 3.

рідко. Порох, курява, пилюка та порох-н(о) — Те саме, що порохня та
порох-н-яв(а) — Те саме, що порохня 1, 3 аботетер(я) — 1. Те саме, що тетерук, тетерка 1;тетер-ук, тетер-юк -Великий лісовий птах ряду курячих із чорним (у самиці — пістрявим) оперенням, який є цінною дичиною, а також тетер-ев — Те саме, що тетерук з тетер-в-ак – Те саме, що тетерук. Подібне ступенювання в нейтралізації мутаційних значень попередніх суфіксів, а отже, й їхньої тавтологізації, свідчить про їхню невиразність (багатозначність або унікальність, рідко вживаність) при
вираженні певного розрядного значення, що й відкриває можливості для його підсилення з допомогою додаткових суфіксів і створення дериватів з формально складнішою структурою.

Як свідчать пари слів на зразок таріль-таріл-к(а), мис(а)-мис-к(а) у словах із суфіксом -к(а) реалізоване значення не демінутивності, а відповідності об'єкта (предмета) нормі. У подібних парах безсуфіксні лексеми виступають як аугментативні утворення, пор. : таріль — 1. Велика тарілка, кругле блюдо; 3. Те саме, що таця; піднос і 2. рідко. Те саме, що тарілка (1. Кругла посудина з широким плескатим дном і низькими вінцями, куди насипають або накладають страву). Саме значення відповідності нормі сприяє в словах із суфіксом —к(а) здатності цього суфікса до виконання синкретичної дериваційної функції, а саме: здатності до створення дериватів як з підсилювально-мутаційним, так і з від'ємно-модифікаційним (від'ємно-аугментативним) значенням.

Неоднорідною щодо ступеня втрати подільності основи для обох різновидів тавтологічних суфіксів виступає група слів з частково або повністю омонімічними суфіксами. Серед них натрапляємо на ті, що в своїй семантичній структурі не виявляють прямих зв'язків з твірними для них історично лексемами або ж такі лексеми взагалі втрачені лексичною системою сучасної української мови. Подільність основ таких слів дозволяє встановити лише їхній етимологічний аналіз. Щодо цього показовими, наприклад, є , з одного, боку, слова лишай, коровай, баняк, а з другого — слова кисіль та рушниця. Слово лишай у своїй семантиці не містить прямої вказівки на зв'язок з твірним для нього прикметником лихий, такий зв'язок можна припустити хіба що в метафоричній формі, так само, як і зв'язок слова коровай з лексемою корова, натомість твірний для слова баняк іменник баня в значенні "посуд, взагалі предмет круглої форми" (пор., наприклад, з розмовним баньки в значенні "очі (надто опуклі, витріщені)" або банка, банька "скляна циліндрична посудина") перебуває на периферії лексичної системи сучасної української мови. Затемненню семантичних зв'язків з твірними одиницями, а внаслідок цього й спрощенню основи деривата, втрати суфіксом самостійності сприяє також розширення, переосмислення значення, успадкованого від твірного слова. Наприклад, лексичне значення слова кисіль не містить семантичних компонентів, спільних з твірним для нього прикметником кислий (пор.: кисіль — Драглиста страва з ягідного або фруктового сиропу, молока тощо з домішкою крохмалю), хоча формальна будова цього деривата видається досить прозорою на відміну від, приміром, слова рушниця, яке, навпаки, містить у своїй семантиці вказівку на зв'язок з — твірним прикметником ручний (пор. : рушниця — Вогнепальна ручна зброя), хоча формальна структура цей семантичний зв'язок не виявляє, внаслідок чергування кінцевих приголосних ч:ш в корені похідного іменника. Якщо ж значення твірної одиниці входить до складу перифрази семантичної структури такого слова, вважаємо, що воно ще перебуває в статусі асоціативного (ономасіологічного) деривата, а отже, й зберігає подільність основи, пор. з поданими вище тлумаченнями перифрази таких слів, як березень, квітень, крижень, липень, глухар, жовтець, ріжок.

Висновки

Дослідження тавтологічних одиниць в суфіксальній системі сучасної української мови дозволяє зробити такі висновки.

1. Специфіка значення від'ємно-модифікаційного суфікса полягає в тотожності його словотвірного значення із значенням, вираженим безсуфіксною словотвірною структурою з тим же коренем. У таких похідних виявляється семантична надлишковість суфікса, функція якого є структурною. Так суфікс –иц(я) виконує роль виразника значення, прихованого в безсуфіксному твірному слові. Таким чином, цілий ряд українських слів із суфіксом -иц(я) мають у своєму складі тавтологічний суфікс -иц(я).
2. Розглядуваний суфікс демонструє реалізацію можливого інтервалу варіювання в повному обсязі — від суто модифікаційних дериватів до словотвірних дублетів з тавтологічним суфіксом — иц(я) з від'ємно-модифікаційним і мутаційним їхнім значенням і далі до слів з демодифікованими суфіксами, що мають інше лексичне значення, а отже виступають до спільноструктурних утворень як омоніми.
3. Багатомірність форми або змісту суфіксальних одиниць є проявом інваріантно-варіантних відношень у межах суфіксальної підсистеми мови. При визначенні питомої ваги в системі мови того чи іншого способу варіювання суфіксальних одиниць, а отже, розгортання інвентаря суфіксальної підсистеми, поповнення його внутрішніх ресурсів враховуємо і тавтологічні одиниці, повторюваність поняття без уточнення його змісту.
4. Тавтологія виступає чинником, стимулятором перетворень, зокрема суфіксальних одиниць. З”ясування творення семантичних варіантів суфіксальних одиниць дає можливість встановити способи розгортання, поповнення інвентаря суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови, а саме: творення семантичних варіантів внаслідок втрати первинної дериваційної функції суфіксів або її підсилення та творення семантичних варіантів суфікса иц(я) внаслідок де модифікації.
5. Спостерігаються різні спроможності модифікаційних значень суфіксів до варіювання в напрямку тавтологізації, або ж нівелювання в структурі похідних іменників. Найактивнішим, як показав досліджений матеріал, виявилося значення демінутивності, лічені словотвірні дублети засвідчили суфікси з аугментативним, підсилювальним та збірним значеннями, причому, формування дублетів на основі двох останніх типів значень залежить від наявності модифікаційних (підсилювальних або збірних) компонентів в значенні безсуфіксного іменника.

Використана література

1. Gramatuka wspoteczesnego jezyka polskiego. – Morfologia/ — Warszawa, 1984
2. Бабій І.І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія: Практикум. – Тернопіль. – ч. І. – 2002
3. Бабій І.І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія: Практикум. – Тернопіль. – ч. ІІ. – 2002
4. Безпояско О.К. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка. — 1987
5. Безпояско О.К. Граматика української мови. Морфологія: Підручник для студентів філологічних факультетів вузів. – К.: Либідь. – 1993
6. Блик О.П. Українська мова. — К.: Четверта хвиля, 1997– .. — Ч. 1: (Фонетика. Орфографія. Лексика і фразеологія. Будова слова (Морфеміка). Словотвір. Морфологія). -1997
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170000. – К.: Ірпінь. – 2002
8. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова: морфеміка, словотвір, морфологія. — Ужгород: Закарпаття, 2001
9. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове.-М.-Л., 1989
10. Вихованець І.Р. У світі граматики. — К., 1987
11. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. — 2-ге вид. — К., 1989
12. Гнатюк Л.П., Кононенко О.В. Українська мова. — К., 1995
13. Горбачук В.Т. Основні поняття і терміни морфеміки.-Слов”янськ. — 1982
14. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Навч. посіб. — К., 1999
15. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа. – 1977
16. Грещук О.Б. Словотвір у процесі породження тексту. — Івано-Франківськ. — 1996
17. Дідківська Л.П. Словотвір. Синонімія. Стилістика. – К.: Наукова думка. – 1982
18. Дика Н.Курссучасноїлітературної мови // Дивослово. -2003. -№ 9.- с.11-37
19. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М.Курс сучасної української літературної мови.Ч.1.-К., 1972
20. Іваницька Н.Л. Українська мова: Морфологія. – К.: Академія. – 2000
21. Іваницька Н.Л. Українська мова: Будова слова. – К.: Академія. — 1999
22. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: Будова та реалізація.- К., 1999
23. Клименко Н.Ф. Основи морфеміки сучасної української мови: Навчальний посібник. – К.: ІЗМІН, 1998
24. Клименко Н.Ф. Морфеміка сучасної української літературної мови.-К., 1998
25. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української мови.-К. — 1998
26. Ковалик І.І. Вчення про словотвір.- Львів : вид-во Львів ун-ту. 1961
27. Кононенко П.П., Кадомцева Л.О., Мацько Л.І. Українська мова: Посібник для вступників до вузів. — К., 1990
28. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови.- К., 1961
29. Лабораторний практикум з сучасної української літературної мови (Лексика. Фразеологія. Морфеміка. Словотвір). -Суми. -2000
30. Литвин І.В. Словотвір: Дидактичний матеріал з української мови. Посібник для вчителя. – К.: Освіта. – 1997
31. Литвин І.В., Литвин Л.П. Словотвір. — К.: Освіта.-1999
32. Моделі словотвору. — Черкаси, 2002
33. Морфемний словник / Укл. Полюга Л.М. — К., 1983
34. Морфемна структура слова.-К.: Наукова думка.- 1979
35. Орфографічний словник української мови. — К., 1994
36. Сікорська З. С. Українсько-російський словотворчий словник. – К.: Радянська школа. – 1985
37. Сікорська З.С. Морфемний аналіз слова // Українська мова і література в школі.-1984.-№8. – с.44-56
38. Словник труднощів української мови / За ред. С.Я.Єрмоленко. — К., 1989
39. Словник української мови: в 11-ти т. — К., 1970-1980
40. Словник української мови: в 4-х томах //За ред. Б.Д.Грінченка. – К., 1958-1959
41. Словотвір сучасної української літературної мови.- К.: Наук. Думка.- 1979
42. Словотвір сучасної української літературної мови.-К.: Радянська школа. – 1980
43. Словотвір.Довідник /За ред. Чернецького Н.С. — Чернівці, 1999
44. Словотвір. Довідник. – К.: Радянська школа. — 1984
45. Смирницкий А.И. Лексическое и грамматическое в слове // Вопросы грамматического строя.- М., 1955. – с. 45
46. Стріха М.Українська мова/ М.Стріха // Сучасність. -1997. -№ 12. – с.34-56
47. СУМ – Словник української мови: В одинадцяти томах //Гол. ред. І.К.Білодід. – К., 1976-1980
48. Сучасна українська літературна мова //За ред. І.К.Білодіда. – К.: „Наукова думка”, 1969
49. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. М.Я.Плющ. — К., 1994
50. Сучасна українська мова : Підручник для студ. вузів/ За ред. О.Д. Пономарева. -К.: Либідь, 1997
51. Пархоменко О.М. Українська мова, ч.1, -К.,1954
52. Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа. – 1985
53. Плющ М. Я. Українська мова : Довідник. -К.: Рад. шк., 1990
54. Поляруш Т.І. Навчально-методичний комплекс із сучасної української літературної мови: (Словотвір. Морфеміка. Морфологія).- КДПУ ім. В. Винниченка. — 2002
55. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. – К., 1989
56. Чукіна В.Ф. Граматика української мови в таблицях і схемах: Довідкове видання. — К., 1997
57. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. — К., 1997
58. Шевченко Л.Ю. Сучасна українська мова. Довідник. – К., 1994
59. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібник для студ. педагогіч. навч. закладів. — К.: Літера, 2000
60. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. — К., 198