Вступ

Герберт Уеллс – англійський письменник, автор соціально-фантастичних та побутових романів, оповідань, наукових робіт з літературознавства, історії, біології. Центральне місце в його творчості посіло питання про шляхи розвитку науково-технічного прогресу та його вплив на долю людства. Продовжуючи традиції  Дж. Свіфта та Ж. Верна, видатний фантаст моделював та досліджував суспільство майбутнього. Серед його найвідоміших творів романи «Машина часу» (1895), «Острів доктора Моро» (1896), «Невидимець» (1897), «Війна світів» (1898), «Перші люди на Місяці» (1901).

Герберт Уеллс народився в містечку Бромлі, неподалік від Лондона, у родині дрібного торговця. Закінчивши школу, працював у магазині, аптеці, проте доля крамаря його не вабить, ним володіє жага знань і прагнення присвятитися науці. Успішно склавши іспити, він отримує посаду помічника вчителя, а згодом стає студентом-стипендіатом Імперіал-коледжу Лондонського університету. У колі його інтересів – найновітніші гіпотези та теорії природознавчих наук, він працює в лабораторії славетного вченого-фізіолога Гакслі.

Під час тривалої перерви у заняттях (через хворобу) Уеллс прилучився до великої літератури і відкрив для себе Кітса, Шеллі, Гейне, Платона, Спенсера, праці утопістів. Він і сам починає писати. Вже перша повість «Аргонавти проносу» (1888) визначила  основні теми майбутніх романів, що майже щорічно виходили з кінця 90-х років ХІХ століття, — «Машина часу» (1895), «Острів доктора Моро» (1896), «Невидимець» (1897), «Війна світів» (1898), «Коли прокинеться той, хто спить» (1899), «Перші люди на Місяці» (1901), «Їжа богів» (1904), «Війна у повітрі» (1908). У фантастичній формі Уеллс досліджує сміливі наукові ідеї, випробовує зухвалі відкриття, ставить вражаючі експерименти.

Проте не зліт наукової фантазії цікавить письменника, а фатальні зміни в долі людства за умов науково-технічного прогресу. Г. Уеллс у своїй творчості засобами наукової фантастики досліджує глибокі соціально-філософські та моральні питання, а саме: чи веде науково-технічний прогрес до прогресу в духовних та соціальних сферах життя людини; де та межа, за якою вчений може перетворитися на злочинця; як поведеться морально недосконала людина з безмежною владою, наданою їй науковим відкриттям.

Мета: охарактеризувати творчість Герберта Уеллса.

Завдання роботи:

— окреслити сутність жанру наукової фантастики;

— показати життєвий і творчий шлях Г.Уеллса;

— розкрити політичні погляди письменника;

—  визначити проблематику романів Герберта Уеллса  .

1. Герберт Уеллс – засновник сучасної фантастики

Наукова фантастика  (англомовний еквівалент — science-fiction), особливий вигляд художньою   фантастики,  що виникає в епоху становлення сучасної науки (ХУІІ-ХУІІІ ст..) і остаточно формується в ХХ ст. [13, с. 253].

Наукова фантастика   — жанр у літературі й кіно; фантастика, в основі якої полягають роздуми на теми науки та нових технологій. Досить часто, вживаючи термін «фантастика», мають на увазі саме наукову фантастику.

Поява наукової фантастики була викликана промисловою революцією в XIX столітті. Спочатку наукова фантастика була жанром літератури, що описує досягнення науки й техніки, перспективи їхнього розвитку тощо. Часто описувався (як правило, у вигляді утопії) світ майбутнього. Класичним прикладом такого типу фантастики є твори Жуля Верна.

Пізніше розвиток техніки став розглядатися в негативному світлі (антиутопія). В якості прикладів можна навести твори «Машина часу» Герберта Уеллса чи «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Антиутопія розглядає негативні наслідки не тільки технічного прогресу. В XX столітті з’явилася також соціальна фантастика, що описує майбутні зміни не техніки, а суспільства [13, с. 254].

Своєрідність наукової фантастики  полягає в підпорядкуванні художньої уяви логіці науково-прогностичних прийомів, матеріалом яких є, проте, не поняття, а художній образ; тому наукова фантастика може бути визначена як науково організована форма художньої уяви. Художні моделі наукової фантастики  (на відміну від так званої фентезі — англ.(англійський) fantasy) зберігають наукову достовірність структури, даючи одночасно недоступне науці плотсько-наочне втілення можливих типів конфлікту людини з природно-соціальним місцем існування, що змінилося [13, с. 254].

Особливості фантастичної поетики (віддзеркалення реальності в різко-незвичній «остраненной» формі) допомагають оголювати сенс цих змін і, отже, глибинний механізм дійсності, недоступний буденному, емпіричному сприйняттю; пізнання фантастичного світу є тому засобом художнього пізнання сучасності.

Заснований  на «реалізації неіснуючого» у фантастичних образах; але, на відміну від них, його предметом є психологічні і соціально-духовні наслідки (соціально-філософські, культурні, етичні) реалізації типових можливостей природи і суспільства, через їх специфіку (глобальність і багатозначність тенденцій, абстрактність наукових вистав) не уловлюваних традиційними формами мистецтва.

Вживані в науковій фантастиці (відповідно до законів науки) прийоми екстраполяції, моделювання і т. п. дозволяють в думках прослідити науково достовірні і типові наслідки такої реалізації в їх взаємозв’язку, а використання пластичних фантастичних образів, що допускають будь-яку трансформацію реальності, дозволяє втілити отриману «модель можливої дійсності» в подобі цілісного світу, фантастичного у відношенні до реальності і реалістично-типового в своїй фантастичній наочності [5, с. 180].

Наукова фантастика як явище сучасної культури задовольняє насущну потребу суспільства в художньо-наочному освоєнні поза емпіричної  дійсності реальності сучасного світу, протиставляючи науково-раціоналістичне світобачення «міфам» масової свідомості.

В 20-30-их рр. XX сторіччя відокремився жанр фентезі, або «чарівної казки для дорослих». Утім, наукова фантастика та фентезі — зовсім різні напрямки фантастики. Якщо в основі НФ полягають теоретично можливі події, то фентезі оперує магією та міфологією та більше схоже до казки. Незважаючи на це, деякі письменники поєднують ці жанри у своїй творчості, що призводить до появи великої кількості відгалужень та нових напрямків [5, с. 181].

Хоча деякі вважають, що наукова фантастика — суто розважальний жанр, нерідко письменники руйнують такий стереотип, перетворюючи свої книги в серйозні доробки, навантажуючи їх прихованим філософським, соціальним чи прямим науковим змістом. Саме завдяки такому поєднанню захоплюючого сюжету та справжньої науки, написаної популярною мовою, науково-фантастичні оповідання деяких авторів і здобувають велику популярність.

Найбільш помітними напрямками наукової фантастики є:

• альтернативна фантастика;
• соціальна фантастика;
• військова наукова фантастика;
• апокаліптична та постапокаліптична фантастика;
• ксенофантастика — описує життя інопланетян із психологією й структурою суспільства, зовсім відмінної від людської;
• кіберпанк — в основу полягає глобальна комп’ютеризація та її наслідки;
• космічна опера [13, с. 256].

Жанрові форми: роман-антиутопія, прогностичний роман, фантастична притча, соціально-утопічний роман та ін.

Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осміянні негативного.

В 1980-х роках почав набирати популярність антиутопічний піджанр — кіберпанк. Відомими прикладами творів у цьому напрямку є «Джонні Мнемонік», «Матриця», «Лабіринт відображень» [5, с. 182].

Наукова фантастика сьогодні стала чи не найпопулярнішим жанром художньої літератури. Твори наукових фантастів виходять величезними тиражами, друкуються в газетах і журналах, привертають до себе увагу людей найрізноманітніших професій, є предметом обговорення на літературознавчих дискусіях.

А біля витоків цього явища стоїть один з самобутніх митців кінця XIX — початку XX ст. — Герберт Уеллс. Він — один із засновників сучасної фантастики — фантастики наукової, насиченої соціальною проблематикою і занепокоєної долею людства. Кількома десятками мов видано багатотомні зібрання творів Уеллса, про нього написано багато досліджень, місце його в прогресивній англійській і світовій літературі чітко визначене [5, с. 185].

Хоча від часу смерті письменника пройшло понад три десятиріччя, а початок його творчого розквіту припадає на кінець минулого століття, духовна та наукова насиченість прози Уеллса робить її актуальною і сьогодні.

2. Життєвий і творчий шлях Г.Уеллса

Герберт Джордж Уеллс народився 21 вересня 1866 року в Бромлі — тихому і звичайному містечку вікторіанської Англії. Батько замолоду був садівником, а мати — покоївкою в старовинному маєтку Ап-парк, де й минуло дитинство майбутнього письменника.

Мати плекала надію, що її син стане комерсантом і досягне фінансової незалежності. Та виявилося, що сильнішим від материних повчань був вплив літератури. Бібліотека Ап-парку, зібрана колишніми його володарями, складалася переважно з книжок доби просвітництва, які й породили в юного Уеллса віру в прогрес і потяг до знань. Хоч Герберта віддали до комерційної школи, але крамаря з нього не вийшло, хлопця цікавило зовсім інше. Він захопився природознавством та фізіологією.

Згодом Гербертові пощастило влаштуватися молодшим вчителем у Мідхереті й він деякий час працював там. На екзаменах його учні виявляли неабиякі знання, і за успіхи в роботі Гербертові надали право безкоштовно протягом року навчатися біології та природничих наук в лондонській Нормальній школі у професора Томаса Хакслі, учня великого Чарльза Дарвіна [4, с. 6].

Досі знання Уеллса з різних предметів були певною мірою хаотичними, розрізненими. В дев’ятнадцять років він уже прагне збагнути світ як щось цільне, зрозуміти основні закони його життя і розвитку. Біологія і стала для нього ключем для створення такої картини. Зацікавлення біологією не було випадковим для Уеллса. Безумовно, його покликанням була не наука, а література. Понад усе він був мислителем, що прагнув побачити й осягти єдину картину світу, систему людського суспільства і становище людини в цій системі. Він звернувся до літератури просвітництва саме тому, що вона оголосила війну догматизму, пропагувала гармонію почуттів та розуму [4, с. 6].

Наприкінці XIX століття зростає інтерес до природничих наук, які дають складну картину органічного життя. Однією з причин цього був сам капіталістичний устрій, який виявляв свою неспроможність влаштувати людське суспільство розумно і справедливо. І ця його неспроможність ставала очевидною для мислячих людей. А та частина інтелігенції, яка не приймала ідею соціальних перетворень, спрямовувала свої пошуки в різні галузі науки.

На кінець XIX — початок XX століття наука стає визначальним чинником майже в усіх сферах людського існування. На той час не всі розуміли це, і Герберт Уеллс був одним із перших, хто повірив у науку, оцінив її силу і перспективність.

Уеллс-природознавець друкує наукові статті з фізики, згодом видає популярний підручник з біології. Хоча він більше популяризатор, ніж дослідник, біологічні знання пізніше стали йому у пригоді. Адже в багатьох романах Уеллса головні герої — вчені-біологи, а найбільш цікаві й життєві постаті змальовані під безпосереднім впливом його вчителя професора Хакслі [12, с. 42].

Проте інтереси Уеллса-вченого не вичерпуються фізикою і біологією. Ще в Нормальній школі.він звертається до соціології. В той час набуває особливого піднесення робітничий рух, загострюється класова боротьба. Ідеї марксизму знаходять відгук у широких верств населення, пояснюючи те, на що не могла вичерпно відповісти просвітницька філософія. Молодий Уеллс, який мріє про справедливе суспільство, виявляв певне зацікавлення марксизмом. Крім соціології, майбутній письменник захоплюється ще й мистецтвом та літературою.

Однак з Нормальною школою Уеллсові довелося розлучитися: допитливий фантазер не зміг завчити мінералогічної класифікації. Пошуки роботи привели його в маленьке містечко, де він влаштувався вчителем у місцевій школі. Невдовзі Герберт захворів на сухоти і мусив повернутися до матері. Проте майбутнє його вже визначилось: він мріє стати письменником.

Писати Уеллс почав рано. Ще до свого від’їзду до Лондона він розважав прислугу гумористичними виданнями “Ап-парківський панікер”. У Нормальній школі він писав статті і редагував журнал з багатозначною назвою “Журнал наукових шкіл”. Повернувшись до Ап-парку, він стає професійним літератором [12, с. 42].

За своє довге життя (Уеллс прожив майже 80 років) він видав сто десять книжок і надрукував близько п’ятисот статей. Слава письменника прийшла до нього в 1895 році, після першого опублікованого роману — “Машина часу”, а визнання як вченого, мислителя і популяризатора — ще раніше [12, с. 43].

Взагалі Уеллс досяг певних успіхів замолоду. Але подальший шлях його і в літературі, і в житті, і в суспільних поглядах не був прямим і рівним. У світоглядних й мистецьких хитаннях Уеллс-реформіст не раз полемізував з марксизмом та комуністичними ідеями, був атеїстом та богощукачем… Він створював не лише фантастику, а й побутові романи [12, с. 43].

3. Політичні погляди письменника

Герберт Уеллс не був прихильником класової боротьби, соціальної революції як єдиного засобу утвердження суспільної справедливості. Себе він називав поміркованим колективістом, а насправді з більшими чи меншими відхиленнями все життя стояв на позиціях реформізму та ліберального абстрактного гуманізму, що пояснювалося не лише певною обмеженістю світогляду письменника, а й особливостями тогочасного англійського робітничого руху.

Шлях до кращого майбуття бачився йому таким: розквіт і безмежний розвиток науки створить якісно новий прошарок інтелігенції. Це в свою чергу значно підвищить рівень суспільної моралі й призведе до перебудови суспільства. Звідси став зрозумілим,, якого величезного значення надавав Уеллс науці та її ролі в розвитку суспільства [2, с. 39].

Водночас він добре усвідомлює, що тільки наука не здатна докорінно вплинути на перебудову суспільного життя, тому що, створюючи матеріальні блага, людина не став ані благороднішою чи морально чистішою. Для цього потрібний ряд передумов, в яких наука виступає не як творець-постачальник матеріальних цінностей, а як феномен, що розширює світогляд і примушує людину мислити.

Отже, двоїсте ставлення до науки — як до сили, здатної звільнити людину від її залежності від природи й забезпечити перемогу у боротьбі із складнощами існування в органічному світі, а разом з тим і як до фактора, що визначає певний моральний рівень людини, — ось що характерне для Уеллса на всіх щаблях його життя.

Проте, хоча б які були його хитання в пошуках справедливості, основа його позитивної програми практично завжди незмінна — це гуманізм, це виховання особи в межах людинолюбства, справедливості й благородства, це створення моральних нори на основі науки і просвітницьких ідей, які мають змінити і вдосконалити західну цивілізацію [2, с. 40].

Помилковим було б розглядати Герберта Уеллса як абстрактного мислителя, що розмірковує над життям із захмарних висот, проповідуючи науку і моральне вдосконалення. Письменникові не раз доводилося втручатися в суспільне життя: він брав участь у роботі окремих соціал-реформістських гуртків і видань, писав статті й нариси з актуальних питань, які поставали перед суспільством. Він був знайомий з О. М. Горьким, закликав англійську інтелігенцію до участі в збиранні коштів для російської революції 1905 року [2, с. 42].

Ставлення Уеллса до нашої країни своєрідне і складне. Вперше англійський письменник відвідав Росію у 1914 році. Його уявлення про Росію склалися під впливом творів І. С. Тургенєва і до 1920 року не зазнали істотних змін.

Приїхавши до Радянської Росії у тяжкі для неї часи, він не повірив у всепереможну силу ідей пролетарського вчення, але відчув повагу до партії більшовиків, до тієї великої перетворюючої діяльності, яка велась під її керівництвом у Країні Рад. У той час преса, навіть ліберальна і правосоціалістична, звинувачувала більшовиків у терорі, голоді, розрусі. Уеллс неодноразово підкреслював, що більшовики в цьому не винні, що під час занепаду й повалення Російської імперії саме вони виявились єдиною силою, здатною взяти владу в свої руки, а ті заходи, які вони здійснюють, єдино можливі й правильні за таких умов [2, с. 43].

Прихильне ставлення до партії більшовиків, до її діяльності, захоплення її вождем В. І. Леніним були відкрито висловлені Уеллсом у його книжці “Росія в імлі” (1921).

Однак той самий Уеллс, що зумів тверезо оцінити становище, не повірив у можливість побудови нового суспільства, відмінного від капіталістичного, в країні відсталій і бідній. Уеллс-фантаст, здатний уявити неіснуючі світи, виявився неспроможним зрозуміти і побачити найближче майбутнє — бракувало знання законів розвитку суспільства.

Висновки, що їх подає Уеллс наприкінці своєї книги, песимістичні й далекі від дійсності. Він пророкує Радянській Росії загибель цивілізації, яку, на його думку, може врятувати лише втручання Заходу.

Спостереження письменника над політичним життям знайомого йому капіталістичного суспільства були зріліші. Власне, активне осмислення законів його існування приводить Уеллса до певності, що війна неминуча. Вже в 1913 році письменник працює над романом “Визволений світ”, що є певною пересторогою людству про смертельну загрозу війни. Як писав відомий американський письменник Сінклер Льюїс, “Визволений світ” — зовсім не утопічний роман… В основі цієї книжки лежить справжнє життя- життя таке, яким ми його бачимо зараз, коли в Європі розігрується жахлива трагедія” [2, с. 45].

Під час першої світової війни Уеллс видає роман, що викликав захоплені відгуки сучасників — “Містер Брітлінг випиває всю чашу” (1916). Твір не відзначається високими художніми якостями? з часом про нього майже забули. Але гуманістичний пафос, що його пронизує, був близьким для людей, яких примусили брати участь у кривавій бойні. “Певен, що згодом, коли ми знову станемо людянішим”, — писав М. Горький Уеллсу наприкінці 1916 року, — Англія пишатиметься тим, що перший голос протесту, та ще такого енергійного протесту проти жорстокостей війни, пролунав в Англії, і всі чесні й інтелігентні люди будуть із вдячністю промовляти ваше ім’я” [2, с. 48].

Уеллс одним із перших в англійській літературі ще в 1927 році виступає проти фашизму (роман “Напередодні”) — задовго до того, як фашизм одверто виявив свою сутність, і виносить рішучий вирок класу дрібних власників, який є підтримкою і опорою монополій у створенні держав фашистського типу [2, с. 48].

Антифашистська діяльність письменника викликала ненависть нацистів: за програмою “Морський лев” фашисти, після висадки на англійський берег, одним із перших мали знищити Уеллса, як свого найзатятішого ворога.

Уеллс називає себе «соціалістом», проте «не по Марксу». У 1903 році він вступає в Фабіанське товариство, проте скоро у 1909 році виходить з нього [1, с. 242].

Протягом творчого життя (з 1895) Уеллс написав близько 40 романів і багато оповідань, більше десятка полемічних творів на філософські теми і приблизно стільки ж робіт про перебудову суспільства, дві всесвітні історії, близько 30 томів з політичними і соціальними прогнозами, більше 30 брошур на теми про Фабіанське товариства, озброєння, націоналізм, загальний мир тощо, 3 книги для дітей і автобіографію [1, с. 243].

4.  Проблематика романів Герберта Уеллса

У своїх ідейно-естетичних шуканнях Уеллс-письменник завжди невіддільний від мислителя-соціолога.

Письменник створив також ряд побутових романів, написаних у дусі тогочасної західно-європейської літератури з її поглибленим інтересом до образу маленької людини. Та найзначнішими в, звичайно, його науково-фантастичні твори. Саме до них прикуто увагу дослідників, теоретиків та істориків літератури і просто читачів. До них звернемося й ми, зупинившись переважно на аналізі найбільш відомих і талановитих творів Уеллса, які включено до цього збірника [3, с. 8].

Роман “Машина часу”, що вийшов у 1895 році, був першим великим твором письменника-початківця і приніс авторові славу і визнання. Проте ідея подорожування в часі належала не Уеллсу. Так, Ріп Ван Вінкль, герой американського письменника-романтика Вашінгтона Ірвінга, прокинувшись, побачив, що опинився серед нащадків. Змінилась природа, змінились і звичаї. Але світ, який постав перед уеллсівським Мандрівником у Часі, так разюче не схожий на сучасність, що здається зовсім іншою планетою. Щоб зобразити далеке майбутнє Землі — царство елоїв і морлоків, — треба було мати неабияку уяву. Її розмах і оригінальність засвідчили появу нового визначного таланту в англійській літературі. Та при ретельному аналізі стає очевидним, що песимістичні за своєю суттю прогнози письменника щодо майбутнього грунтуються на цілком земних справах і земному співвідношенні сил у капіталістичному суспільстві. Адже щасливі, бездіяльні, безпомічні елої і похмурі, здичавілі морлоки, що вночі полюють на елоїв, — це антиподи капіталістичного суспільства [3, с. 22].

В романі Уеллса немає ні сентиментальності, ні намагання викликати в читача ненависть чи співчуття до звироднілих істот. Все констатується об’єктивним спостерігачем — людиною інших часів; все відзначається точністю описів і характеристик. Роман звучить суворим застереженням людству, бо розподіл праці при капіталізмі та відмінність у становищі багатих і бідних несуть в собі загрозу виродження людського роду. Саме в розкритті цих аспектів і полягає заслуга письменника-гуманіста, всі думки якого зосереджено на долі людини. Своїм твором Уеллс полемізує з буржуазною позитивістською наукою, яка обіцяла людству розквіт і щастя при капіталізмі лише завдяки високому науковому розвитку [3, с. 24].

За своєю спрямованістю близько стоять до першого родану і наступні фантастичні твори Уеллса, хоча тематично, сюжетно жоден з них не повторюється.

“Острів доктора Моро” (1896) — це фантастика, що грунтується на невичерпних можливостях біології. В самому докторі Моро — талановитому експериментаторові — сучасники знаходили багато рис Томаса Хакслі. Але обдарований вчений є водночас і надзвичайно жорстокою людиною. Лабораторія, в якій Моро переформовував організми тварин, стала справжньою катівнею. Страждання пацієнтів його не хвилювали. А перетворивши звірів на жалюгідну потворну подобу людей, він навряд чи зробив їх щасливими. Та коли він безславно загинув, жалюгідні створіння, яким він присвятив своє життя, знову стали тваринами. Як страшний, безглуздий спогад про минулий, неприродний для них стан звучить Закон, що його дехто з них ще іноді бурмоче [3, с. 26].

“Острів доктора Моро” — це гостра сатира на капіталістичне суспільство, а образи тварино-людей — алегорія буржуазних хижаків.

У “теологічному гротеску”, як визначив Уеллс роман про острів доктора Моро, письменник-гуманіст вступає у відкриту полеміку з Редьярдом Кіплінгом, що прославляє людину, сильну і самотню, як звір. Лише етичний комплекс, стверджує Уеллс; робить людину гідною свого місця і призначення на землі [3, с. 26].

“Острів доктора Моро” задуманий і здійснений у той час, коли автор найбільше захоплювався біологією. Повага до великого таланту вченого-природознавця, до всеперемагаючого, перетворюючого природу знання, до безмежної відданості науці звучить у романі водночас із роздумами про марність і безцільність витрачених зусиль.

“Острів доктора Моро” зачіпає ряд філософських проблем, які й сьогодні надзвичайно актуальні. Чи мав право вчений на такі перетворення, що здійснюються ціною безмірних страждань? І взагалі, де та межа, що виділяв людину від тварини, від інших створінь природи? Хіба тільки в здатності страждати? У відчутті й сприйнятті світу? А в чому ще? Автор ставить перед нами ці проблеми, по-своєму вирішуючи їх, ніби запрошує нас до розмови, а в пристрасній його розповіді відчувається щире занепокоєння майбутнім людства [5, с. 194].

У наступні кілька років романи письменника-фантаста з’являються один за одним. З “Невидимцем” читачі познайомилися в 1897 році — і захоплено вітали новий літературний успіх молодого письменника. В романі також описано життя і пригоди вченого, тільки вже в звичайному дрібнобуржуазному світі.

Але Гріффін відрізняється від Моро не лише характером своїх занять — він хімік, а ще біолог, — а й колом проблем, які постають перед ним. Як і доктор Моро, він захоплений своєю ідеєю, своєю працею. Але відкриття, яке зробив Гріффін в науці, не може вдовольнити його честолюбства. Він хизується своєю незвичайністю і презирливо ставиться до “середньої” людини, до суспільства взагалі. Для нього найважливіше за допомогою свого відкриття встановити одноосібне панування над світом, будь-що перетворити людей на своїх рабів. Гріффін протиставляє себе міщанському оточенню і впевнений у сзоїй винятковості [5, с. 196].

Але насправді, — за своїми цілями, за своїм етичним кодексом, — він — логічне породження того ж таки міщанства. А тому, озброєний великими знаннями і своїм геніальним відкриттям, він стає страшним і жорстоким. Саме антигуманізм вченого і приводить його до загибелі. А разом з ним зникає і його велике відкриття — нікчемний корчмар старанно переховує від людей рукописи небіжчика, плекаючи божевільну мрію розкрити їх таємницю.

Проте у дивного відкриття є і непередбачений бік – невидимість залишає Гріффіна безпомічним і самотнім: голодний і холодний, він вештається містом, шукаючи безпечного притулку; по залишених слідах його можуть вистежити; йому вкрай бракує помічника.

Кульмінаційним моментом твору є звернення за допомогою до колеги-вченого доктора Кемпа, колишнього університетського знайомого Гріффіна. Від його рішення залежить доля дивного і небезпечного відкриття. У разі згоди відкривається шлях до необмеженої злочинної влади. Відмова ж веде до поразки Гріффіна та знищення його наукового винаходу. Доктор Кемп був вражений його відкриттям, але допомагати в здійсненні злочинних намірів не схотів. Навпаки, він організував пошуки невидимці [5, с. 197].

Виклик суспільству, кинутий Гріффіном, обернувся війною суспільства проти вченого. Переслідування  „добропорядними громадянами”» незрозумілого і небезпечного невидимця  перетворилося на жорстоке і захоплююче полювання на людину, у якому відкрилася агресивність та бездушність переслідувачів. Громадськість згуртувалася для переслідування інакомислячого вченого, наче загнаного звіра. Автор поволі змінює інтонаційні акценти від осуду — до співчуття, відповідно до того, як зростає агресивне ставлення громадян до людини-невидимки. У кінці твору автор глибоко сумує через трагічну долю його героя [5, с. 197].

В останніх епізодах роману читач бачить не амбіційного вченого, а закатовану жертву суспільного злочину. У такому двобої між неординарною особистістю науковця та ворожою обмеженістю обивателів виявляються застарілі моральні „хвороби” суспільства, розкриваються гострі проблеми сучасного світу.

Проблематичний і роман “Війна світів”, що вийшов наступного, 1898 року. Марсіяни, які напали на землю й почали нищити життя на ній, зовсім не схожі на людей. Вони непереможні, мають чудове технічне спорядження, в них високий інтелект, їхній напад виявляє всі недоліки людського суспільства. Люди не можуть перемогти марсіян і відновити порядок життя на землі Марсіяни гинуть тільки внаслідок власного надзвичайного вдосконалення, — від численних земних мікробів і бацил, невідомих у стерильній атмосфері Марса [3, с. 36].

Однак фантастична війна світів при ретельному вивченні виявляється війною людства проти себе, проти загроз, що, можливо, чатують на нього в майбутньому, коли воно, завдяки безмірному розвитку науки, перетвориться на продукт чистого інтелекту. Головний герой твору, вчений, вважає вірогідним, що марсіяни ведуть своє походження від істот, схожих на людей, але в яких поступово розвивався мозок і руки за рахунок інших частин організму. Мозок без тіла повинен був, звичайно, створити більш егоїстичний інтелект без моральних понять, без будь-яких емоцій. Перед нами постають страшні, всесильні, безжальні істоти, здатні винищити все людство [3, с. 37].

Це, звичайно, фантастика, але звернімося до реальних подій, згадаймо хоча б жахи другої світової війни, що приніс народам фашизм, — бомбардування, мільйони смертей, невтішні страждання, і ми зрозуміємо, а якою геніальністю Уеллс передбачив, що моральна деградація і нікчемність тих, у чиїх руках опиняється могутня техніка, загрожує людству небаченим лихом.

У наш час потреба гармонійного розвитку особи стала актуальним завданням у найбільш розвинених країнах, коли науково-технічна революція стала визначальним фактором в багатьох ланках людського життя.

У романі “Коли сплячий прокинеться” (1899) акценти перенесено з проблем наукової фантастики на проблеми соціології.

Нікому не відома людина з розхитаною нервовою системою впадає в летаргічний сон. А поки вона спить два довгі століття, на землі проносяться війни і пошесті. Незначний грошовий вклад сплячого тим часом перетворюється на величезний капітал. Той, що прокинувся від сну через два століття, фактично має стати володарем світу.

За цей час на землі відбулися величезні зміни. Технічний прогрес оновив міста й докорінно вплинув на умови життя людини. Але незмінною залишилася основа суспільного ладу людства — ті, що працюють, і ті, що користуються з наслідків чужої праці. В романі це протиріччя вкрай загострено. Технічний прогрес призводить до суцільної урбанізації землі. Та разом з містами зростає моральна вбогість, виснажлива праця й безпросвітні злидні [3, с. 40].

Послідовний розвиток капіталізму призвів до того, що. зникли останні залишки демократичного ладу і запанував всемогутній капітал. Міське життя блискуче, воно приголомшує своєю уявною розкішшю, але то тільйи машкара, якою прикрито злидні і рабство. Змалювавши майбутнє в гіпертрофованих рисах сучасності, Уеллс для боротьби зі злом винаходить дійовий метод — народне повстання. Але перемога повстання в романі є тільки проблематичною…

Серія ранніх творів письменника завершується “Першими людьми на Місяці” (1901). Тема цього фантастичного роману не є новою в літературі, але вирішення її цілком своєрідне [1, с. 246].

На перший погляд позаземне життя цілковито відмінне від нашого і жителі іншого світу зовсім не схожі на людей. Але видивіться і ви побачите ті ж самі земні порядки, тільки доведені до краю. Оскільки жителі Місяця, селеніти, тисячоліттями не змінювали способу життя, навіть їхня фізіологія змінилася відповідно до характеру праці. Відбулося ідеальне пристосування органів до функцій. Тому у скотарів розум атрофувався, а ті, хто займався наукою, перетворилися на чистий мозок, втративши всі інші органи. Але ж і тут не було людської гармонії, а отже, й щастя, і краси в житті.

Що ж до зображення земного життя й землян, то в цьому творі з’являються нові для Уеллса мотиви. По-перше, головний герой винахідник речовини, за допомогою якої люди потрапляють на Місяць, докорінно відрізняється від своїх попередників. Він не просто захоплений своєю справою і обдарований неабиякими науковими здібностями. Він винятково благородна людяна, в якій потяг до знання, до нового є органічною потребою, смислом існування. І познайомившись ближче, люди стають крадами. Це — мотив перетворення звичайної людини на громадянина світу — друга, характерна для цього роману новаторська риса. Таке високе ставлення до науки, до оцінки її виховного значення відбивається в усій творчості письменника того періоду — у його романах, оповіданнях, статтях тощо [1, с. 247].

Поєднання багатої уяви з точністю реалістичних спостережень, художньої розмаїтості з філософською, соціальною і науковою насиченістю творів, високий гуманістичний пафос — усе це ті риси, що вже в ранньому періоді привабили до творчості Уеллса серця численних читачів-сучасників.

В наступному фантастичному романі “Їжа богів” (1904) фантастика не така вже й віддалена від реальності. Фантастичною є лише думка, що лежить в основі твору, — вчений винаходить суміш, годуючи якою, із звичайної дитини можна виростити велетня. Інженерові вдалося налагодити випуск такої суміші, і в країні зростають діти-велетні. Щоправда, людська недбалість призводить до того, що з’являються і незаплановані пацюки-велетні. Та це — деталі, пригодницька, розважальна частина роману. Головне — той дуалізм, складність життя й людської особистості, що розкриваються за допомогою чудового препарату. З одного боку — жалюгідне існування звичайних людей, яким властиві і страх, і заздрість, і нечесність, і тупість… З другого — ті величезні можливості добра і прекрасного, які закладено природою в тих-таки людях і які розквітають, коли для цього створено відповідні умови. Принцип дуалізму дозволяє провести чітку межу між реалістичною й утопічною частинами цього твору [1, с. 248].

З роками Уеллс “приземлює” свою уяву. Замість дивовижних зображень на сторінках його творів з’являються вірогідні ситуації, які несуть в собі елементи нещодавно відкритих наукою явищ. Зокрема, уяву письменника надовго заполонило повітроплавання. Так народився роман “Війна у повітрі” (1908) [1, с. 248].

Змалювання Уеллсом війни, що охопила континенти, виявилося пророчим. Через шість років після написання роману людство пережило всі страхіття першої світової війни.

І нарешті ще одна лінія в творчості Уеллса — це образ головного героя твору Берта Смоллуейза. Він — звичайний міщанин, який прагне розбагатіти й досягти успіху нечесним шляхом. Вижити і забезпечити собі щасливе існування — єдина його турбота навіть в найнеймовірніших ситуаціях, ніякі високі стремління йому не властиві. Письменник примушує Берта побачити страхітливі картини всесвітньої війни, коли людство застосовувало найновішу техніку, показує потрясіння і жах головного героя. Цей роман був яскравим, емоційно переконливим попередженням людству проти загрози світової війни.

Сила впливу творчості Уеллса на сучасників, на тисячі читачів полягає в надзвичайному органічному поєднанні уяви і досконалого знання реальності. Так, у романі “Невидимець” дія відбувається в знайомій кожному англійцеві й рідній для письменника вікторіанській провінції. Так і в “Війні світів”, де війна руйнує невимовно любі кожному англійцеві місця. Так, у зачині й епілозі “Острова доктора Моро”, де молодий вчений Прендік, який веде оповідь, випадково попадає на острів страждань з такої типової обстановки законів і звичаїв англійського суспільства. Так і в “Перших людях на Місяці”, де опис життя на землі відчутно і зримо, до деталей, до дрібниць реалістично відтворює англійську провінцію кінця XIX століття. Чи не найкращим доказом сили реалістичного зображення Уеллсом дійсності служить той факт, що радіопостановку “Війни світів”, здійснену в Америці наприкінці 30-х років, більшість слухачів прийняла за трагічне повідомлення про справжній напад на Землю прибульців з інших світів [4, с. 11].

Бурхлива уява ніколи не відвертає Уеллса від потреб реального життя. Саме тому Уеллс по праву вважається одним із засновників наукової фантастики, яка стала надзвичайно популярною в наш час. За суттю своєю вона залишається людинолюбною і науковою, насиченою проблемами сучасності. Серед послідовників Герберта Уеллса можна назвати такі імена, як Рей Бредбері, Кліффорд Саймак і Айзек Азімов. Вони створюють захоплюючу наукову фантастику, міцно пов’язану з думками і турботами про людство [4, с. 12].

Висновки

Перші романи Герберта Уелса романи «Машина часу», «Острів доктора Моро», «Людина-невидимка», «Війна світів»  забезпечили письменникові славу найзначнішого експериментатора в жанрі наукової фантастики і показали його здатність зробити правдоподібною найзухвалішу вигадку. Згодом у подібних творах, наприклад у романі «Звільнений світ» (1914), він сполучив наукову вірогідність з політичними прогнозами про прийдешню всесвітню державу. Теза про науку, здатну створити всесвітню державу, у якій людина зможе розумно використовувати свої винаходи, з наснагою повторюється у всіх книгах Уеллса, однак його оптимізм знищила Друга світова війна, після чого він в розпачі написав книгу «Розум на краю своєї натягнутої вузди» (1945) де пророчив вимирання людства.

У своїх творах письменник демонструє неабиякий талант у зображенні характерів і побудові фабули, приправляє оповідання гумором, та інколи сюжет витісняють роздуми про науку, лекції про всі мислимі і немислимі предмети, відгуки на актуальні події, так що лише деякі з його творів містять складові, які можуть гарантувати їм довговічність. Багато творів автора в тій чи іншій мірі автобіографічні. Уеллс визнав, що єдина книга, у якій заявлені найістотніші ідеї його життя, це «Що ми робимо зі своїми життями?», а найважливішою своєю працею вважав «Праця, багатство і щастя людства». Однак до широких читацьких кіл він пробився завдяки книзі «Нарис історії», яка багато років була в списках бестселерів.

Роман „Невидимець”, в основу якого покладені дійсні наукові гіпотези щодо переломлення світла, звертається до теми наукового відкриття та його наслідків у житті винахідника та суспільства. Письменник порушує у творі ряд актуальних проблем: моральної відповідальності вченого за свій винахід; трагічної самотності науковця; обивательського ставлення до наукового відкриття; знехтування гуманістичних принципів громадянського суспільства тощо.

Виклик суспільству, кинутий Гріффіном, обернувся війною суспільства проти вченого. Переслідування  „добропорядними громадянами” незрозумілого і небезпечного невидимця  перетворилося на жорстоке і захоплююче полювання на людину, у якому відкрилася агресивність та бездушність переслідувачів. Громадськість згуртувалася для переслідування інакомислячого вченого, наче загнаного звіра. Автор поволі змінює інтонаційні акценти від осуду — до співчуття, відповідно до того, як зростає агресивне ставлення громадян до людини-невидимки. У кінці твору автор глибоко сумує через трагічну долю його героя.

В останніх епізодах роману читач бачить не амбіційного вченого, а закатовану жертву суспільного злочину. У такому двобої між неординарною особистістю науковця та ворожою обмеженістю обивателів виявляються застарілі моральні „хвороби” суспільства, розкриваються гострі проблеми сучасного світу.

У романі „Машина часу” Г. Уеллс звертається до проблеми майбутнього людства. Автор задається питаннями: що очікує рід людський, людину як „вид”, у неосяжному майбутньому; до чого призведуть наслідки сучасних моральних і соціальних вад, у які трагічні картини розгорнуться тенденції сучасної експлуатації людини людиною, яку загрозу приховує класове розшарування суспільства. Ці питання і визначають проблематику твору.

Г. Уеллс використовує оригінальні художні засоби, серед яких — прийом „машини часу”, що надає можливість перетинати час в прямому та зворотному напрямках, ускладнюючи композицію твору та моделюючи образи майбуття. Письменник використовує прийом фантастики, аби дослідити сучасні соціальні проблеми в їхній логічній завершеності в майбутньому. Поєднуючи наукові та  фантастичні ідеї, автор  створює сатиричну пародію на сучасне суспільство. Прагнення застерегти суспільство від морального і фізичного занепаду людства є провідною ідеєю твору.

І якщо місце Герберта Уеллса, талановитого сатирика й наукового фантаста, в англійській суспільній думці визначилося вже в кінці XIX століття, то значення його у світовій літературі повністю прояснилося фактично лише в середині XX — з початком науково-технічної революції. І сьогодні творчість письменника звучить актуально й злободенно, вона піднімає перед людством назрілі життєві проблеми, закликає до роздумів і пошуків нових рішень.

Список використаних джерел

1. Зарубіжна література ХХ століття /Авт. кол.: О.М.Ніколенко, Т.П.Маєвська, В.О.Пащенко та ін. — К.: Академія, 1998. — 316, с.
2. Кагарлицкий Ю. И. Вглядываясь в грядущее: Кн. о Г. Уэллсе. — М.: Книга, 1989. — 348, с.
3. Любимова А. Ф. Проблематика и поэтика романов Г. Уэллса 1900-1940-х годов. — 1990. — 103, с.
4. Немиришин П. И. Осознать ответственность за спасение цивилизации // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2005. — № 4. — С. 6-13
5. Новикова Т. Необыкновенные приключения науки в утопии и антиутопии : (Г.Уэллс, О.Хаксли, А.Платонов) // Вопросы литературы. — 1998. — № 4. — С. 179-203
6. Сто великих мастеров прозы: довідникове видання /Татьяна Грудкина, Наталья Кубарева, Виктор Мещеряков, Марина Сербул,. — М.: Вече, 2006. — 477 с.
7. Уэллс Г. Д. Избранные произведения. — М.: Финансы и статистика, 1983. — 670 с.
8. Уэллс Г. Д. Машина времени. Человек-невидимка. Война миров. Рассказы: Пер. с англ. /Вступ. ст. и коммент. Ю.Кагарлицкого; Худож. А. Антонов. — М.: Книга, 1983. — 324, с.
9. Уэллс Г. Фрагменты автобиографии: Главы из книги «Герберт Уэллс в любви». Вст. сл. к книгн Кэтрин Уэллс // Иностранная литература. — 1999. — № 10. — С. 191-228
10. Фантастика века /Сост. Вл.Гаков. — М.; Минск: Полифакт. Итоги века, 1999. — 618 с.
11. Храповицкая Г. Н. Зарубежная литература XX века: 1871-1917: Хрестоматия. — М.: Просвещение, 1981. — 638 с.
12. Чертанов М. Мистер Уэллс видит все насквозь // Наука и религия. — 2010. — № 8. — С. 40-45
13. Шабловская И. В.История зарубежной литературы: (ХХ век, первая половина. — Минск: Экономпресс, 1998. — 382 с.