Вступ

Актуальність теми. Під впливом постімпресіоністів сформувалася творча манера Анрі Матісса, одного з засновників напряму фовістів (тобто «диких»). Найбільш відомі його картини «Червоні риби» (1911), «Одаліска» (1926). Фовістів не порвали зв’язок з предметним світом, але на своїх полотнах майже повністю вивели його з-під контролю розуму. Їм була властива спрощена манера письма в поєднанні з гостротою ритмів і фарб, що ґрунтується на поєднанні колірних плям.

У його роботах переважають яскраві кольори, що підкреслюють святкову барвистість світу. Розробляв орнаменти, лінійні арабески; основними об’єктами зображення були одаліски (жінки з гарему), купальниці й танцівниці; пізні роботи представляють собою чисті абстракції, як, наприклад, його колажі з різнобарвних паперів різної форми або візерунки 1949 — 1951 для оформлення каплиці Домініканського жіночого монастиря недалеко від Ніцци.

Метою роботи є аналіз творчої спадщини Анрі Матісса.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути творчий шлях Анрі Матісса ;

— дослідити постать Анрі Матісса як лідера фовізму    ;

— проаналізувати біографічні дані А.Матісса;

— вивчити творчу спадщина Анрі Матісса ;

— охарактеризувати художні жанри А. Матісса.

Об’єктом дослідження є творча спадщина  А. Матісса 1869–1954-х років.

Предмет дослідження – специфіка художніх жанрів та творчості А. Матісса.

Методи дослідження – цілісний, мотивний аналіз застосовуються для виявлення у творчості Матісса жанру фонізму та елементів художніх світів у його картинах.

Теоретичне значення дослідження полягає у конкретизації, уточненні та розширенні наукових уявлень про місце і роль Анрі Матісса  в розвитку живопису ХХ століття, а також у становленні естетики і поетики художнього світу Матісса, як одного з представників фовізму.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали і висновки роботи можуть бути використані при вивченні вузівського курсу історії образотворчого мистецтва ХХ століття.

Розділ І. Біографія та творчий шлях Анрі Матісса

1.1. Анрі Матісс як лідер фовізму

Анрі Матісс (1869—1954) став визнаним лідером фовізму. Він починав свою професійну діяльність як клерк адвокатської контори. Його перші художні роботи з’являються в 1890 р. У 1892 р. він починає навчатися в паризькій Школі декоративного мистецтва, потрапивши в майстерню до популярного на той час салонного живописця В. Бугро. У 1893 він перейшов до Школи вишуканих мистецтв, де займався в майстерні у Гюстава Моро. Навчання Матісса йшло досить традиційним шляхом: він працює з натури, вивчає і копіює в Луврі твори великих майстрів минулих століть, серед яких Ель Греко, Карраччі, Рембрандт, Пуссен, Шарден, Гойя. Привертали його увагу і французькі художники XIX ст.: Домінік Енгр, Ежен Делакруа, Каміль Коро, Оноре Дом’є, Едуар Мане.

Особливе значення для майбутнього колориту Анрі Матісса мало його знайомство з експериментами, що їх проводив у свій час з кольором Делакруа, і з письмом чистими відкритими фарбами, характерним для Мане. Крім того, саме у творчості майстрів XVI—XIX ст. вбачаються іконографічні джерела багатьох робіт Матісса пізніших років.

Уже в середині 90-х років Анрі Матісс переконався, що наслідувальне, реалістичне мистецтво, «завдяки якому зібрано величезний матеріал», виконало свою історично позитивну роль і його прогресивний етап завершується. Варто сказати, що дехто з фовістів дотримувався і більш категоричного погляду, наприклад, Андре Дерен вважав, що реалістичний етап був тільки підготовкою до появи справжнього мистецтва живопису, виявленням якого (принаймні одним з найбільш характерних) і став фовізм. Як і більшість художників того часу, Матісс не оминає спокуси імпресіонізму. У 1896—1897 рр. він ще міг сказати, що мріє про те, щоб зрівнятися у своїй творчості з Клодом Моне — найбільш відомим і найбільш послідовним імпресіоністом. У ранній творчості Анрі Матісса (як і в спадщині майже всіх фовістів) можна знайти кілька явно імпресіоністичних робіт, зокрема, композиція «Десерт» та деякі пейзажі того часу безумовно викликають асоціації з імпресіонізмом. І хоча досить швидко Матісс починає виробляти певною мірою опозиційну до положень імпресіонізму творчу стратегію і звертати все більше уваги на творчість художників, що також прагнули перебороти імпресіоністичний рубіж у європейському мистецтві, однак ще не раз він наголошуватиме, що фовізм продовжив традиції імпресіонізму. Можна сказати, що подібне ставлення до імпресіонізму, таку собі суміш опору з повагою, виявляли і колеги Матісса по пензлю.

Під впливом Поля Сіньяка, який в 1904 відвідав Матісса в Сен-Тропе, з-під пензля Матісса з’явився перший шедевр — «Розкіш, спокій і насолода» (1904-1905). Доволі скоро Матісс відмовився від використання техніки пуантилізму (техніка, при якій зображення наноситься невеликими точками з чистих незмішаних фарб) на користь широких, енергійних штрихів. Форми він розчиняв в колірних площинах, уникаючи просторової ілюзії. Під враженням від поїздки до Алжиру 1906 Матісс захопився лінійними орнаментами мусульманського Сходу в стилі арабесок (наприклад, «Накритий стіл — червона гармонія», 1908). Його уявлення про монументальне, декоративне мистецтво знайшло вищу форму відображення у двох великих настінних картинах, написаних в будинку російського колекціонера Сергія Щукіна: «Танець» (1909/1910) та «Музика» (1910) — на обох зображені п’ять червоних тіл. Вони побудовані на акорді трьох основних барв: густо-синього неба, м’яко-зеленої землі та червоно-цеглястого кольору оголених людських тіл. Матісс не порвав остаточно з реальними співвідношеннями світу барв, він лише їх узагальнив. Результатом двох подорожей в Марокко (1911-1913) стала поява яскравих, що випромінюють світло ландшафтів і фігурних композицій, фарби яких різко контрастують один з одним (наприклад, «Бербер», 1913).

У 1921 Матісс переселився в Ніццу. Спокійна атмосфера Південної Франції надихнула його на створення чуттєвої серії «Одаліски» — у ній він зобразив одягнених в екзотичні вбрання жінок на декоративному тлі. У Ніцці він написав безліч інтер’єрів, у яких внутрішній і зовнішній простір незмінно розділений між собою — балконом, поручнями і т. п. При цьому художник вдавався до синтезу природних і орнаментальних узорів і фарб. У 1930 американець Елберт Барнз, відомий колекціонер робіт Матісса, замовив настінну декорацію для свого приватного музею. При створенні «Танцю» (1933/1934) Матісс вперше застосував кольоровий папір, з якого вирізав потрібні форми. З 1941 погіршення здоров’я змусило художника спростити свій стиль. Щоб зберегти сили, він розробив техніку складання зображення з обрізків паперу. яка давала йому можливість домогтися довгоочікуваного синтезу малюнка і кольору. У 1943 він почав серію ілюстрацій до книги «Джаз» з розфарбованих гуашшю обрізків. У період 1946-1948 фарби написаних Матіссом інтер’єрів знову стали дуже  насиченими: такі його роботи, як «Червоний інтер’єр, натюрморт на синьому столі» (1947) і «Єгипетська завіса» (1948), побудовані на контрасті між світлом і темрявою, а також між внутрішнім і зовнішнім просторами. Наприкінці 40-х Матісс створював вітражі для каплиці Рожевого Вінця.

1.2. Біографічні дані А.Матісса

Анрі Еміль Бенуа Матісс (31 грудня 1869, Ле Като, Нір — 3 листопада 1954, Сім’є, біля Ніцци) — французький художник, основоположник фовізму, який прагнув до відновлення декоративного мистецтва, ясність і радісна врівноваженість якого повинні були, на його думку, передаватися глядачеві. Площинні картини Матісса проклали наступним поколінням художників шлях до абстракції.

Матісс народився в Ле-Като- Камбреси на півночі Франції в родині торговців фарбами й насіннями. Його батько, торговець зерном і власник крамниці, мріяв бачити сина адвокатом. Закінчивши середню школу, він вивчав право й в 1889 став помічником адвоката в Сен- Квентине. Хвороба й операція надовго прикували його до постелі; у цей час він почав малювати й вирішив стати художником.

З 1882 по 1887 року Анрі вчився в середній школі й, після її, навчався в ліцеї Henrі-Martіn. В 1887 він виїхав у Париж вивчати юриспруденцію в Школі юридичних наук. В 1888 р. Матісс благополучно витримав іспит на факультеті права в Парижу й, повернувшись на батьківщину, надійшов в адвокатську контору. Але незабаром він захопився живописом. Успіхи на курсах малювання й підтримка вчителів зломили завзятість батька: Матісс одержав батьківське благословення на від’їзд у Париж для занять мистецтвом.

В 1889 році в нього трапився приступ апендициту. Коли він поправлявся після операції, мати купила йому приналежності для малювання. Тоді юний Анрі вперше почав живописати — під час двомісячного перебування в лікарні він копіював кольорові листівки. Це його так захопило, що він, до прикрості свого батька, вирішив стати художником. Анри записався в школу малюнка Кантін де ля Тур, призначену для креслярів текстильної промисловості.

В 1891 році Анрі знову приїхав у Париж. Він поступив до Академії Жюліана, де вчився в Бугро- майстра салонного мистецтва, однак уже через рік кинув навчання. З 1893 він відвідував уроки Гюстава Моро в Школі образотворчих мистецтв, а в 1895 записався туди офіційно. Містик і символіст Моро пророкував починаючому художникові більшу майбутність, особливо цінуючи його новаторські прийоми в сполученнях різних квітів. Матісс копіює в Лувре добутку Шардена, да Хема, Пуссена, Рейсдаля, цікавиться творчістю Гойї, Делакруа, Енгра, Коро й Домье. Пам’ять про старих майстрів і попередників збережеться надовго. Після смерті свого вчителя (Моро вмер в 1898) Матісс пішов з академії. Хоча його дружина Амелі Парайєр (одруження в 1898, двоє дітей) була власницею модної крамниці, їхнє фінансове становище залишало бажати кращого.

В 1892 р. художник відвідував вечірні курси Школи декоративного мистецтва, де подружився з Альбером Маркові, а потім надійшов у майстерню Гюстава Моро в Школі образотворчих мистецтв. Майстер наполягав, щоб його учні частіше бували в Лувре, і Матісс вигострював своє мистецтво, копіюючи роботи старих майстрів. Але той же Моро вселяв учням: «Не замикайтеся в музеї, виходите на вулицю». Вуличні замальовки Матісса, зроблені швидко й точно, виховали в ньому вміння спрощувати лінію. Вишуканій простоті вчили його і японські гравюри, що стали в той час дуже популярними в Європі.

В 1896 році Матісс виставляє чотири картини в Салоні Національного суспільства образотворчих мистецтв і незабаром обирається членом- кореспондентом цього суспільства. Картина «Читаюча» була придбана державою для резиденції президента Франції в Рамбуйє.

В 1903 р. він взяв участь у першому Осінньому салоні — щорічному огляді нового мистецтва. Він перейшов у Школу образотворчих мистецтв, де займався в майстерні в Гюстава Моро. Анрі копіював добутку старих французьких і голландських майстрів. Там він познайомився з юним Альбером Маркові й Жоржем Руо, а також з Камуеном, Мангеном і бельгійським художником Евенепулом.

Літо 1905 р. Матісс разом з Дерном провів на півдні Франції, у Колліуре. Скульптор Аристид Майоль, що жив неподалік, познайомив його зі своїми друзями, у колекціях яких були полотна Поля Гогена. Хоча Матісс і колись захоплювався роботами Гогена, але саме ці нові враження сильно вплинули на його творчість. Восени того ж року про Матіссе заговорили всі художні критики Парижа у зв’язку з виступом фовістів. Портрет дружини художника вразив сучасників небаченими раніше різкими сполученнями квітів — синьою, червоною й зеленого, — сміливою побудовою форм. Сміливість колірних рішень відрізняє й безліч невеликих пейзажів, які художник привозила зі своїх поїздок до моря. Перше велике декоративне панно «Радість життя» (1905-1906 р.), створене на тему поеми Стефана Малларме «Післяполудений відпочинок фавна», — це зображення райської ідилії на тлі квітучої природи. Тут уперше пластику тіл піддалася виразним перекручуванням. Художник підкреслив кожний рух, кожний контур лінією; вона іноді виглядає своєрідною рамкою, у яку укладена форма.

Матісса по праву вважали главою фовістів. В 1906 р. у паризькій майстерні на вулиці Севр відкрилася школа Матісса. «Один тон сам по собі є всього лише колір, — вчив художник, — два тони — це вже співвідношення, це життя. Колір значимо тільки в співвідношенні із сусіднім… Запам’ятаєте своє перше враження… Це почуття — саме головне». Живописець остаточно відмовився від змішання квітів, світлотіні й дрібних деталей — ніщо не повинне було знижувати звучність фарби. Іншим виразним засобом у його картинах стала точно відпрацьована лінія. Гадана легкість, дитяча простота зображення добувалися завзятою, напруженою працею. Працюючи з моделлю або з натурою, майстер прагнув створити на полотні максимально узагальнений образ, що передавав би саму сутність форми, її «знак», будь те рука, око або квітка. «Значущість художника виміряється кількістю нових знаків, які він уведе в пластичну мову», — говорив Матісс.

В 1907 році Матісс подорожує по Італії (Венеція, Падуя, Флоренція, Сиена). В «Замітках живописця» (1908) він формулює свої художні принципи, говорить про необхідність «емоцій за рахунок простих засобів». У його майстерні з’являються учні з різних країн. В 1908 році С.І.Щукін замовляє художникові три декоративних панно для власного будинку в Москві. У панно «Танець» (1910, Ермітаж) представлений екстатичний танець, навіяний враженнями від російських сезонів С. Дягілєва, виступів Айседори Дункан і грецького вазового живопису. В «Музиці» Матісс представляє ізольовані фігури, що співають і грають на різних інструментах. Третє панно — «Купання, або медитація» — залишилося лише в начерках. Виставлені в паризькому Салоні перед відправленням їх у Росію, композиції Матісса викликали скандал, який був викликаний оголеністю персонажів і несподіванкою трактування образів. У зв’язку з установкою панно Матісс відвідав Москву, дав трохи інтерв’ю для газет і висловив замилування давньоруським живописом. У картині «Червоні рибки» (1911, Музей образотворчих мистецтв, Москва), використовуючи прийоми елліпсообразної і зворотної перспектив, переклик тонів і контраст зеленого й червоного, Матісс створює ефект крутіння рибок у скляній посудині. У зимові місяці з 1911 по 1913 художник відвідує Танжер (Марокко), створює марокканський триптих «Вид з вікна в Танжері», «Зора на терасі» і «Вхід у казба» (1912, там же), придбані І. А. Морозовим. Майстерно передані ефекти блакитних тіней і сліпучих променів сонця.

Після Першої світової війни Матісс переважно живе в Ніцці. В 1920 виконує ескізи декорацій і костюмів для балету І. Стравінського «Соловей» (хореографія Л. Мясіна, постановка С. Дягілєва). Під впливом живопису О. Ренуара, з яким Матісс знайомиться в Ніцці, він захоплюється зображенням натурниць у легких одіяннях (цикл «одалісок»); цікавиться майстрами рококо. В 1930 їде на Таїті, працює над двома варіантами декоративних панно для фонду Барнеса в Меріоне (Філадельфія), які повинні були бути поміщені над високими вікнами головного виставочного залу. Тема панно — танець.

В 1948-53 роках за замовленням домініканського ордена працює над спорудженням і декорацією «Капели чіткий» у Вансе. Над керамічним дахом, що зображує небо із хмарами, парить ажурний хрест; над входом у капелу — керамічне панно із зображенням св. Домініка й Діви Марії. Інші панно, виконані по ескізах майстри, поміщені в інтер’єрі; художник украй скупий на деталі, неспокійні чорні лінії драматично оповідають про Страшний Суд (західна стіна капели); поруч із вівтарем зображення самого Домініка. Ця остання робота Матісса, що він надавав великого значення, — синтез багатьох попередніх його шукань.

Матісс працював у різних жанрах і видах мистецтва й використовували різноманітні техніки. У пластику, як і в графіку, він волів працювати серіями (наприклад, чотири варіанти рельєфу «Вартою спиною до глядача», 1930- 40, Центр сучасного мистецтва ім. Ж. Помпіду, Париж). Мир Матісса — це мир танців і пасторалей, музики й музичних інструментів, гарних ваз, соковитих плодів і оранжерейних рослин, різноманітних посудин, килимів і строкатих тканин, бронзових статуеток і нескінченних видів з вікна (улюблений мотив художника). Стиль його відрізняється гнучкістю ліній, те переривчастих, те округлі, передавальні різноманітні силуети й обриси («Теми й варіації», 1941, вугілля, перо), чітко ритмізованих його строго продумані, здебільшого  врівноважені композиції. Лаконізм рафінованих художніх засобів, колористичних гармоній, що сполучать те яскраві контрастні співзвуччя, то рівновага локальних більших плям і мас кольору, служать головної мети художника — передати насолода від почуттєвої краси зовнішніх форм.

У 1941 Матісс переніс важку операцію на кишечнику. Погіршення стану здоров’я змусило його спростити свій стиль. Щоб зберегти сили, він розробив техніку складання зображення з обрізків паперу (так звані Papiers decoupes), яка давала йому можливість домогтися довгоочікуваного синтезу малюнка і кольору. У 1943 він почав серію ілюстрацій до книги «Джаз» із розфарбованих гуашшю обрізків (закінчена в 1947). У 1944-му його дружина і дочка були заарештовані гестапо за участь у діяльності Опору.

У період 1946-1948 фарби написаних Матіссом інтер’єрів знову стали вкрай насиченими: такі його роботи, як «Червоний інтер’єр, натюрморт на синьому столі» (1947) і «Єгипетська завіса» (1948), побудовані на контрасті між світлом і темрявою, а також між внутрішнім і зовнішнім просторами. Наприкінці 40-х Матісс створював вітражі для Вансе, яка була спроектована і побудована на його гроші. У 1954 художник помер у Сіміезе під Ніццою у віці 84 років.

У 1948 р. Матіс узявся за створення вітражів, розписів по кераміці і картин для капели у Вансе. Він проробив над проектом аж до 1951 р., коли відбулося освячення капели. У тому ж році було здійснене величезне турне його добутків по Америці. Незважаючи на похилі роки, художник завзято малює. Приймає різні пропозиції, що стосуються творчості. І в старості Матіс залишається працьовитим уважним живописцем, яким він прийшов в Школу Образотворчих Мистецтв у 1893 році. Старість не могла перемогти його генія.

Помер Анрі Матіс 3 листопада 1954 р. у Ніцці, своєю творчістю довівши XX століттю: мистецтво тільки тоді має право на гру, коли гравець геніальний.

Розділ ІІ. Творча спадщина Анрі Матісса

2.1. Художні жанри А. Матісса

На чолі групи «диких» стояв Анрі Матісс (1869-1954). З перших своїх зрілих виступів він ставить перед собою переважно декоративні завдання. Сам Матісс згодом говорив, що мистецтво покликане доставляти насолоду, давати відпочинок і відвернення від складних думок, стомливих сучасну людину. Матісс відшукує найлаконічніші пластичні стосунки, які б дозволили йому розвернути на полотні повне звучання яскравих плям відкритого кольору. Поєднання плоских кольорових плям доповнюється своєрідним використанням ліній як засоби ритмічної орнаментації полотна. Дедалі більше декоративні тенденції починають переважати в творчості Матісса над безпосереднім сприйняттям об’ємної форми. Характернейшими його творами є «Іспанка з бубном» (1909, Москва, ГМІІ), «Танець» (1909-1910, Ермітаж), «Червоні рибки» (1911, ГМІІ), «Урок музики» (1916-1917, Ермітаж).

Матіссу мало доводилося працювати над декоративними розписами, хоча вони були предметом його прагнень. У 1932-1933 роках їм був зроблений розпис в Інституті Барнеса у Філадельфії (США). Розпис побудований на гармонії великих плоских чорних, сірих, блакитних і рожевих плям. У поєднанні з несподіваними зрізами і арабеском лінійного малюнка, що вільно ллється, вони створюють химерну в’язь, красиво вплетену в архітектурні об’єми склепінчастого залу. Тут предметні якості зображуваного поступаються місцем чисто декоративним мотивам, людські фігури перетворюються на орнамент, що прикрашає стіну. Інші монументально-декоративні розписи були створені Матіссом в «Капелі чоток» в місті Ване (1950).

Насолода красою яскравого кольору і орнаментальної течії ліній пов’язана у Матісса з тонким відчуттям просторових стосунків і дзвінкості сонячного світла. При усій різноманітності прийомів живописного трактування багато його картин, починаючи з «Марокканки» (1913, Ермітаж) до «Червоної одаліски» (1928, Париж, приватні збори) і жінки» (1940-і рр.. Національна галерея, Копенгаген), що «Стоїть, виконаною аплікацією із забарвленого паперу, відрізняються життєрадісним, світлим сприйняттям багатоколірного багатства світу.

Проте творчість Матісса пішла від внутрішніх протиріч. Так, в деяких його малюнках красиво і правдиво передається образ людини, тоді як в інших в наявності лише самодовліючі пошуки витіюватого лінійного орнаменту. Те ж протиріччя позначається і в його картинах, які перебільшена декоративність перетворює, по суті, у витвори прикладного мистецтва, в картон для настінного килима. Метод Матісса виключає розкриття в картині складних людських, а тим більше соціальних відносин і колізій. Передаючи лише легкий і спокійний настрій, він обмежує і звужує емоційний зміст свого мистецтва.

У 1911 році Матісс відвідав Москву, враження від староруського живопису багато в чому визначило його живописні пошуки.

Матісс завжди був людиною прогресивних переконань, неодноразово виражав свої симпатії до Радянського Союзу. Він був переконаним антифашистом і одним з перших підписав Стокгольмську відозву прибічників світу. Проте його прогресивні погляди і симпатії не отримали досить певного вираження в мистецтві.

2.2. «Фовізм» А. Матісса

«Фовізм» А. Матісса був першим поштовхом до розвитку нереалістичного мистецтва XX ст. З 1909 р. можливості живописного простору почали досліджувати французькі митці П. Пікассо і Ж. Брак,які завзято полемізують із А. Матіссом щодо ефективності колористичного «вибуху» «фовістів» і зосереджують увагу на пластичних композиціях, обмежуючи палітру двома-трьома кольорами, переваж-но чорним, сірим, коричневим. Згодом, у 1911 — 1913 pp., вони підсумують свої пошуки, проголосивши основні принципи кубізму (відфранц. cube— куб). До П. Пікассо і Ж. Брака приєдналися Ф. Леже,М. Дюшан, Ле Фоконьє та інші, тобто ті, хто вважав доцільним відображення дійсності за допомогою геометричних пропорцій, хто намагався переосмислити «пластичний світ», хто заперечував «фігуративність» живопису або натуралізм. В основу кубізму було покладено бажання художників реалізувати ідею геометризованого зображення дійсності. На становлення цієї ідеї значний вплив мали наукові відкриття кінця XIX — початку XX ст.

2.3. Аналіз художньої спадщини А. Матісса

Анрі Матісс був лідером фовізма й однієї із ключових фігур мистецтва ХХ століття. Художник прожив дуже довге життя. Він умер в 1954 році. Пикассо, довідавшись про кончину Матісса, викликнув: «А як же я тепер буду працювати?». Майстер мав через, що його творчий шлях був постійним суперництвом з Матіссом, а зі смертю Матісса він як би втрачав стрижень суперництва.

Малювати Матісс почав досить пізно. Його батьки хотіли, щоб Анрі був юристом і він їм став.  Але майбутній художник незабаром зрозумів, що юриспруденція — не його справа, і виїхав у Париж вивчати мистецтво. Своїм учителем він уважав Гюстава Моро, і, дотримуючись ради вчителя, вивчав роботи старих майстрів і навіть копіював їх у Лувре.

На цьому етапі він пробував писати «у дусі», з художню близькість із тим або іншим напрямком у мистецтві. У колекції ГМІІ зберігається натюрморт, виконаний «у дусі голландців». У цій роботі Матісс змусив  скло пляшки блищати незвичайним кольором. Ця рання робота досить схожа  по манері виконання на стиль Едуарда Мане. (Цікаво, що хоча дуже багато хто зараховують Мане до імпресіоністів, він таким  не був. Фахівці завжди підкреслюють це, говорячи: «Едуард Мане й імпресіоністи»).

Повернемося до раннього Матіссу. Тон його картини темні й неоднорідний, окремі кольори — сріблясто перламутрові. На відміну від Сезанна, Матісс зовсім інакше ліпить форму й піклується про неї. Він приділяє більше увагу цвіту й будує полотно по класичних канонах. Картина була написана в 1896 році, коли художникові було 39 років.

У самому кінці XІ століття художник зацікавився яскравими фарбами, живими колірними комбінаціями й сміливими композиційними прийомами.

До кінця 1900- х років він виробив нове розуміння ролі мистецтва в сучасному світі. Майстер вірив, що завдання сучасного живопису — створювати втомленому, духовно виснаженому глядачеві гармонічне оточення, відволікати його від турбот і занепокоєнь сучасного миру й допомагати розслабитися. Матісс цінував ідеали єднання людини й природи, його залучали сплав інстинкту й розуму, що присутні в архаїчних культурах.

Матісс домагався чистоти почуттів, характерних для дитячого малюнка або примітивного мистецтва.

«Статуетка й вази на східному килимі. (Натюрморт венеціанської червоної)» 1908

В 1908, коли Матісс створив цю картину, у Парижу проходила виставка Східного й мусульманського мистецтва, що забороняє зображувати обличчя людей, а також і тварин. В ісламському мистецтві припустимі тільки   орнаменти й каліграфічні написи. Матісс уважно вивчав східні мистецтва й багато чого з них  почерпнув для своєї творчості.

У цьому натюрморті Матісс заперечує всі канони живопису, використовує дуже яскраві кольори.

Необхідно мати через, що почуття кольору дається людині від природи, також, як голос або музичний слух. Воно або є, або його ні, виховати почуття кольору, також як і напрацювати голос — неможливо. Матісс мав зроблене почуття кольору. Йому не треба було щось винаходити, він все точно знав. І в цьому Матіссу можна довіряти.

Килим на цій картині — реальний. Такий, який був у Матісса в його будинку. Він накинув цей килим на камін або комод, або інші меблі. Але майстер не дає тут глибину простору відповідно до  математичних законів, а виписує глибину лише трикутниками незаповненого килимом простору. Посудина, японська ваза, кухоль, скульптура, його поле, коньяк. Кольори — червоний, зелений, синій, чорний. Кути кімнати дає іншим кольором. З того моменту, коли Матісс став малювати такі композиції й починається його розвиток, як художника. На полотні добре помітна воля у виборі кольору й фарб — інтенсивних, майже полум’яніючих.

Здається, що предмети на килимі включені в орнамент покриття, в арабеск, як елемент східного візерунка. У цю композицію майстер також включив гіпсову модель своєї скульптури.

В 1910 році він створює полотно «Фрукти й бронза». Ця робота була написана для московського колекціонера, шанувальника його таланта  Сергія Щукіна. Тут, як і на попередніх роботах, світлотінь, перспектива, відбиття відсутні. Матісс не використовує світлотіньову моделіровку предметів, він позначає їхніми кольоровими плямами й обводить контуром. Лінія й колір — от  головне в його творчості. Форми предметів виконані мазками різного кольору й все це перебуває на тлі синього килима.

Іспанка з бубном.  Ця композиція — одні із самих приголомшуючих фовистских картин. Фігура танцівниці намальована дуже динамічним кольоровим контуром і контрастує з розподілом світлотіні. Це по-новаторски незвичайно й «по^-дикому» експресивно. Колір тла — голубой. Чорна блуза й червона спідниця дуже красиво смотрятся на блакитному тлі. Це контрастні кольори, якими художник створює глибину простору .

Найпершим  «ідеальним» заступником Матісса, людиною, що прийняв всі його ідеї, був московський колекціонер Сергій Щукін. Картини Матісса прикрашали щукінский особняк і становили єдиний ансамбль.

Щукін безроздільно довіряв Матіссу. Він довірив Матіссу оформити свій будинок у тім стилі, який художник уважає потрібним і правильним. Щукін надав Матіссу можливість самовираження. Відносини між патроном і художником були дуже довірчого, повними взаєморозуміння. За досить короткий період перед революцією 1917 року, Матісс написав цілу серію картин для Щукіна, які в цей час становлять гордість колекції музею Образотворчих мистецтв. Знамениті панно «Музика» і «Танець» — остання робота перебуває в Ермітажі — також були виконані по замовленню  Щукіна для його московського особняка.

Щукін досить щедро заплатив Матіссу. На ці гроші художник зміг прожити більше 7 років ні про що не піклуючись.

Революція 1917 року все змінила. Щукін виїхав в еміграцію. Якось, Сергій Щукин їхав на поїзді в Ніццу. Матісс також був пасажиром у цьому поїзді й довідався, що його патрон їде тим же рейсом. Матісс скрізь шукав Щукіна, хотів привітати і поговорити з меценатом, але ніде не зміг його знайти. Вони не зустрілися, хоча їхали одним поїздом. Вся справа була в тім, що Матісс шукав свого патрона в 1- м класі, а Щукін їхав  у третьому.

В експозиції наступного залу відвідувача зустрічають квіти, натюрморти — це улюблені теми Матісса.

Квіти на медяному тлі. Ваза з пишним  букетом квітів стоїть на столі. Біла стільниця насправді   — просвітчасте незафарбоване біле полотно.  Щоб все це не зливалося з білою вазою, майстер прорисовує її контур. Медово- жовте тло полотна, незвичайно гарний і теплий, охоплює букет квітів.

Сам Матісс відзначав, що сучасні люди — це втомлені люди. У цьому божевільному світі потрібно, використовуючи мистецтво, його яскравість, дати людям можливість відпочити. Нехай вони відпочинуть, дивлячись на подібні полотна — саме такий була мета Матісса.

Немаловажне значення Матісс надавав гармонії: «Я хочу нести людям відпочинок і радість». У своїх картинах художник постійно перетворював свою життєву програму.

«Корсиканський пейзаж. Оливи». 1898 рік. Дуже багато робіт Матісса, що перебувають у ГМИИ, були подаровані Лідією Миколаївною Делекторской. У числі її дарунків — палітри художника. У зборах ГМИИ чимало ярликів з її ім’ям — ім’ям секретаря Анри Матісса. І хоча Делекторская могла б презентувати збори картин будь-якому іншому музею, вона віддавала перевагу Пушкінський. Можливо, у цьому була заслуга Ірини Олександрівни Антоновой (директора ГМІІ), що зуміла сподобатися Делекторській.

На корсиканському пейзажі — чисто імпресіоністичні риси. Але в Матісса набагато щільніше мазок, і фарби покладені більш інтенсивно.

Портрет Делекторської теж зберігається в музеї, це невеликий начерк, під склом. Але риси особи мають безсумнівну портретну подібність.

Два досить більших полотна в колекції — це інтер’єри майстерні художника, їх у музеї три, але застати їх одночасно на експозиції практично неможливо. На одному полотні зображений куточок майстерні, на іншій — рожева майстерня зі шматочком його картини «Танець». Матис у багатьох полотнах цитує сам себе.

«Майстерня художника. (Рожева майстерня)». Це одна з Матіссовских студій, з так званим симфонічним інтер’єром, що втілює на полотні гармонію кольору й композиції.

Матісс включає в цю композицію свої картини на стінах ательє й бронзову статуетку.

На цій картині добре простежити, як створювалася ця композиція. Художник з’єднує різні жанри (натюрморт і інтер’єр) одним арабесковим орнаментом. Перед ширмою — стілець, на якому порожня ваза, без квітів. Потім — ширма, екран, на який кинута одяг. І от складки на цьому одязі здаються стеблами квітів, вони як би починаються від вази й створюють імітацію вартих у ній квітів і в той же час ці складки формують арабесковий орнамент.

Потім все це органічно перегукується зі справжніми квітами й деревами за вікном. І це завершення теми арабеску. На цьому полотні дуже важливу роль грає колір. Ніякий інший художник, крім Матісса не мав такого почуття кольору. Існує музичний термін. Про людину, досить обдарованим музично говорять, що в нього абсолютний слух. І якщо застосувати музичний термін до образотворчого мистецтва, то про Матіссе потрібно сказати, що в нього було абсолютне око.

Ця «Рожева студія» була написана, коли Матісс повернувся з Росії. На гроші, заплачені йому Щукиным, художник орендував цю студію, де й написав картину, а студію він згодом викупив.

«Куточок майстерні». Матісс дуже любив сині драпірування. Як нова, квіткова мелодія. І денне світло передається у фарбах. І в лівому верхньому куті полотна видні ті ж рожеві в смужку стіни його майстерні, які зображені в «Рожевій майстерні».

«Марокканський Триптих».1912- 1913. Перед тим, як Матісс приїхав у Росію, він планував відвідати Італію, де хотів вивчати роботи Старих Майстрів. Але, побачивши Російське мистецтво, зрозумів, що він не знайде нічого специфічного в Італії й відправився в Марокко. (Ікони Матісс бачив у зборах Остроухова й Благовєщенськом соборі Московського Кремля.)

Цей триптих був замовлений Матіссу Іваном Морозовим. І, порівнюючи натюрморти, букети й майстерні Матісса із цим триптихом, здається, що це зовсім інший художник.

Графічна спадщина Анри Матісса не менш значима, чим його мальовничі твори.

Книги, їм оформлені, видавалися обмеженим тиражем, по 100- 200 екземплярів, будучи унікальними й призначеними для приватних колекцій. Матісс сам вибирав автора й добутки, для яких він виконував ілюстрації.

Починаючи від «Поезії» Стефана Малларме й «Улісса» Дж.Джойса й кінчаючи «Квітами зла» Ш.Бодлера, «Любовною лірикою» Ронсара й «Поемами» Шарля Орлеанского, Матісс розробив свою концепцію малюнка. Ілюстрації художника не пояснюють текст, але розвиваються зорово, паралельно з ним, не змішуючись, не підмінюючи його, але діючи заодно. Матісс використовував різні техніки.

До віршів Малларме Матісс виконав в 1932 році 60 офортів.

У малюнках 1930- х років Матісс захоплений ефектами відбиття, що дозволяє, наприклад, побічно позначити присутність художника в роботі (ХУДОЖНИК І МОДЕЛЬ, ЩО ВІДБИВАЄТЬСЯ В ДЗЕРКАЛІ. 1937. Перо, туш.).

Цікаво, що перед, тим зробити малюнок пером, створити образ за допомогою ліній, Матісс звертався до етюдів вугіллям або розтушовкою, які дозволяли йому «виявити характер моделі, її вираження, а також особливості навколишнього її світла..». Тільки потім художник звертався до пера. Тому його малюнки на диво закінчені.

Висновки

Картини А. Матісса – не лише виклик сталим традиціям французького живопису, а й заперечення імпресіонізму, намагання повернутися до яскравих фарб, малюнка, декоративності. З одного боку, А. Матісса починають називати фовістом, тобто диким митцем, з іншого ж – визнають як борця за нове мистецтво. А. Матісс, П. Пікассо, А. Дерен, О. Фрієз наповнюють свої картини різким «матеріально відчутним» світлом, починають вивчати мистецтво «варварів» – полінезійців, суданців, дагомейців, аналізують творчу спадщину Поля Гогена, який з таким захопленням ставився до мистецтва примітиву.

Його полотнам притаманні декоративна виразність, мажорна гармонія барвистих акордів, життє-стверджуюча тенденція. Остаточно художня манера живописця склалася приблизно у 1908—1909 рр. Найхарактерніші роботи цього періоду — панно, написані для парадних сходів щукінського особняка в Москві — «Танець» та «Музика». Вони побудовані на акорді трьох основних барв: густо-синього неба, м’яко-зеленої землі та червоно-цеглястого кольору голих людських тіл. Матісс не пориває остаточно з реальними співвідношеннями світу барв, він лише їх граничне узагальнює.

У цілому експресіоністи різних шкіл стверджували принципову відмову від гармонійних форм, прагнули до абстрактного узагальнення, напруженої експресії, свідомо деформували картину дійсності.

Список використаних джерел

1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В. Декоративно-прикладне мистецтво. — К.:Рад. Школа, 1987
2. Афанасьев В.А. Давидов Є.Д. Українське радянське образотворче: мистецтво. Львів.: Світ, 1992
3. Барчаи Е. Анатомия для художников. — Будапешт.: Корвина, 1975
4. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты., — Ленинград.- 1963
5. Безклубенко Сергій Данилович. Всезагальна теорія та історія мистецтва. — К., 2003. — 261с.
6. Білецький П.О. Мова образотворчих мистецтв. — К. — 1973
7. Велігоцька Н.І. Сучасне українське народне мистецтво. — К.- 1976
8. Визер В В. Живописная грамота. Система цвета в изобразительном искусстве. — М.; СПб.; Нижний Новгород: Питер, 2006. -191 с.
9. Вильчинский В.М. Учитесь рисовать. Альбом. — К.: Радянська школа, 1983
10. Глинская И.П. Изобразительное исскуство. — К.: Рад.школа, 1978
11. Кравченко Я. Історія зарубіжного мистецтва: навч.-метод. посіб. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. Інститут педагогічної освіти соціальної роботи і мистецтва. Кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. — Черкаси : ЧНУ ім. Б.Хмельницького, 2009. — 84с.
12. Шейко В. Історія художньої культури. Західна Європа XIX-XX ст: Підручник для студ. вищ. навч. закл. мистецтва і культури / Харківська держ. академія культури. — Х. : ХДАК, 2001. — 206с.