Вступ

Розділ І. Поняття про туристично-рекреаційний потенціал Литви

Розділ ІІ. Туристично-рекреаційні ресурси Литви

2.1. Природні рекреаційні ресурси.

2.2. Історико-культурні рекреаційні ресурси

Розділ ІІІ. Туристична інфраструктура Литви

3.1. Готельне господарство

3.2. Санаторна-курортне господарство

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Литва — найбільша за площею та кількістю населення держава з трьох прибалтійських республік. Литва є доволі бідною на природні ресурси. Країна має досить великі поклади вапняку, глини, кварцового та гіпсового піску, доломітів, що робить можливим виробництво високоякісного цементу для будівельних потреб. В Литві є також досить потужні джерела мінеральних вод, але країна має незначні запаси енергоносіїв та промислово важливих копалин. Розташована в Північно-східній Європі і своєю західною частиною виходить до берегів Балтійського моря. На півночі граничить з Латвією, на південному заході — з областю Калінінграда Росії і Польщею, на півдні і сході — з Білорусією.

Клімат Литви — помірно м"який і змінюється в міру просування в глибину країни — з морського на побережжі до континентального в найсхідніших районах. Середня температура на побережжі — 1,6 °C в січні та 17,8 °C в липні. В Вільнюсі середня температура становить 2,1 °C в січні та 18,1 °C в липні. Річна кількість опадів становить в середньому на побережжі 717 мм і 490 мм в східних частинах країни. Рослинний сезон триває 202 дні в західних частинах та 169 днів в східних частинах країни.

Відпочинок в Литві — це відпочинок в краю, в якому вдало поєднуються сучасні досягнення цивілізації, історичну і культурну спадщину, стародавні традиції і звичаї.

В Литві більше 2800 приголомшливих озер, а Ліси на півдні Литви вважаються самими екологічно чистими місцями в регіоні, тому саме тут розташовані відомі санаторії і SPA центри.

Туристичні ресурси в Литві — це піщані пляжі Балтійського моря, зелені луги і долини центральної частини країни, простори, що покриваються горбами, з срібними нитками річок і дзеркалом озер на сході. Відпочинок в Литві — це архітектурні пам'ятники, що несуть друк майже всіх архітектурних стилів.

Потік туристів до Прибалтики стабільно збільшується з року в рік. Багато хто полюбив відпочивати тут ще в радянські часи: легка зручна дорога, середньовічний колорит, цікаві традиції, свята і фестивалі, відсутність мовного бар'єру. Все великий попит мають прибалтійські столиці в період Різдва і Нового Року. Прибалтика може запропонувати відповідні варіанти відпочинку туристам з будь-яким рівнем доходу. Тут завжди знайдеться широкий вибір пропозицій на запити будь-якого рівня: готелі різних рівнів, ресторани і нічні клуби, сувенірні магазини і дорогі бутіки.

Дослідження туристичної діяльності та туристичних ресурсів Литви є актуальних в умовах сучасного розвитку туристичних послуг в Україні.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси туристичного потенціалу Литви.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• Визначити поняття про туристично-рекреаційний потенціал Литви;
• охарактеризувати туристично-рекреаційні ресурси Литви;
• дослідити природні рекреаційні ресурси.;
• проаналізувати історико-культурні рекреаційні ресурси;
• охарактеризувати туристичну інфраструктура Литви.

Об’єктом дослідженняє туристичні та рекреаційні ресурси Литви.

Предметом дослідженнявиступає туристично-рекреаційний потенціал Литви.

Розділ І. Поняття про туристично-рекреаційний потенціал Литви

Литва знаходиться в північно-західній частині Східно-Європейської рівнини й у соєю західної частини омивається Балтійським морем у районі Куржської затоки і впадання ріки Німан. З півдня і південно-сходу Литва граничить з Білорусією по р. Німан і далі по адміністративних границях (724 км), що залишилася з часів СРСР. На заході і південно-заході стикається з Республікою Польща (110 км) і Калінінградською областю Російської Федерації (303 км). На півночі загальна границя з Латвією складає 610 км. Територія Литви займає площу в 65,2 тис. км2 — 0.3% від усієї території колишнього СРСР.

Литва розташована на лісисто-болотистій рівнині, висота над рівнем моря не перевищує 200 м. Нинішній рельєф сформувався близько 10 тис. років тому під впливом глобального зледеніння. Льодовик, рухаючи з півночі, згладив нерівності рельєфу і приніс із собою велика кількість моренових каменів — обкачаних гранітних валунів діаметром від декількох сантиметрів до 2-3 метрів. На заході, біля узбережжя Балтійського моря, переважає низинна заболочена рівнина. На сході і південно-сході — пагорби з перепадом висот до 100 — 150 м, складене із суглинків. На правом бережу Німану часто зустрічаються виходи вапняків і сланців, що утворять берегові стрімчаки висотою 50-75 м.

У Литві виділено 9 типів внутрізональних ландшафтів, основними з який є:

1. Глинисті рівнини — займають найбільший простір. Внутрізональний ландшафт поділяється на двох груп:

· Моренні рівнини. Являють собою рівну поверхню, найчастіше покриту моренним суглинком, що містить до 50% глини. Крім того, моренний суглинок містить пісок і алеврит (пухкі осадові породи). У моренному суглинку дрібні частки змішані з більш великими зернами і валунами.

· Прильодовиково-озерні рівнини. Утворилися на низинних ділянках моренних рівнин, що тривалий час були покриті поталими льодовиковими водами, що займали площу в кілька квадратних кілометрів.

2. Піщані рівнини — найчастіше спостерігаються в зоні змішаних лісів.

3. Горбкувато-моренні височини. Займають близько 18% території Литви, в основному на сході і південно-сході республіки.

4. Приморські рівнини. Це невеликі простори, що примикають безпосередньо до узбережжя Балтійського моря. Відмінною рисою цього типу рівнин є те, що пісок, що намивається хвилями, відкладався нерівномірно. У деякім віддаленні від берега паралельно узбережжю в результаті дії постійно дують вітрів з боку моря сформувався горбкуватий рельєф приморських дюн — піщаних гряд висотою 10-20 м, що поростили в основному хвойними лісами.

5. Річкові долини — пересівають всі інші типи ландшафтів. Для них характерні яскраво виражені тераси[4, c. 3].

Клімат Литви визначається близьким розташуванням Балтійського моря. Клімат м'який, узимку температура звичайно не опускається нижче мінус 10 З. Однак у силу високої вологості для жителів внутрішніх областей Євразії зима там переноситься важко. Літо нежарке, середня температура липня +18-20 З. Опадів випадає в середньому 600-680 мм у рік, що приблизно на 50% перевищує середні показники по Східно-Європейській рівнині.

Зима триває з грудня по лютий, сніг лежить не більш трьох місяців. Літня температура встановлюється звичайно в другій половині травня і тримається до кінця серпня. Весна й осінь характеризуються затяжними дощами.

На території Литви переважають невеликі ріки, що є правими припливами самої великої ріки — Німану. Річний стік складає 26 км3 у рік, з них 21 км3 — стік Німану. Дно рік звичайно замулено чи покрито піском з невеликою домішкою торф'яного мулу.

Німан є самою великою рікою Литви. Його довжина — 937 км, з яких більш половини граничить з територією республіки. Басейн Німану займає близько 70% території.

Дзеркало озер займає близько 1.5% території Литви, однак великих озер немає. Найглибшим озером є оз. Таурагнас (глибина 60 м). Найбільше озеро Литви — оз. Друкшяй (дзеркало 45 км2) Серед озер переважають озера льодовикового періоду, ложі яких сформувалося в результаті впливу льодовика. Післяльодовикові озера нечисленні і досить дрібні. Також є озера морського походження.

Практично ізольованою морською водоймою є Куршська затока, відділений від Балтійського моря вузької (0.4 — 4 км) смужкою суші — Куршською косою. Його обсяг — близько 6 км3. Затока з'єднується з морем Клайпедською протокою, ширина якого 600-680 м. Оскільки в цю затоку впадає р.Німан, солоність води в ньому невисока.

Болота на початку століття займали близько 6% території Литви. Найбільш болотистим місцем була дельта Німану — вони займали приблизно 25% її площі. В даний час більш половини заболочених територій осушене і перетворено в луги і пасовища.

Литва знаходиться в зоні хвойних і змішаних лісів, що займають 28% території республіки. Соснові ліси складають 38% усієї зайнятої лісом площі. Широколистяні ліси існують тільки на невеликих ділянках родючих ґрунтів в областях м'якого морського клімату.

Ліси розподілені нерівномірно. На піщаних рівнинах вони займають 70% площі, а на слабко дренованих вододілах глинистих рівнин — до 50%. Великі ліси часто називають терміном «гиря» по назвах прилеглих населених пунктів, наприклад, Дайнавос-гиря. Площі 15 лісових масивів займають близько 100 км2.

В усіх великих лісах водяться лось, дикий кабан, руда лисиця, козуля, заєць. Іноді зустрічається рись. Через високу щільність населення в республіці в даний час дикі тварини збереглися в основному в Національному парку Литви й у 174 заказниках, що розташовані у всіх великих лісових масивах. З метою природоохоронних мір у даний час організовані 3 заповідники[7, c. 36-38].

Розділ ІІ. Туристично-рекреаційні ресурси Литви

2.1. Природні рекреаційні ресурси

Куршська коса — це піщаний півострів довжиною 98 кілометрів, російська її частина становить 48 кілометрів. Вершина півострова перебуває на півночі, у міста Клайпеда, відділена від материка вузькою протокою, а основа біля Зеленоградська й упирається в Самбійський півострів.

Куршська коса вузькою смугою розділяє солоне Балтійське море й прісноводну Куршську затока (ширина коси від 400 метрів у самому вузькому з до чотирьох кілометрів у самому широкому, тобто в деяких місцях досить пройти пішки хвилин двадцять від затоки до моря).

Цей півострів — унікальне явище природи, це єдине місце в Європі, де можна одночасно побачити луги й піщані пустелі, сирими, покритими мохами й лишайником вільшняки й сухі соснові бори, високостовбурові й низькорослі гірські сосни, широколистяний ліс і південну тайгу, піщані гори й рівні поля, рухливі й закріплені дюни, верхівкові й низинні болота, десятки кілометрів піщаних пляжів, морські, заливні й озерні береги.

Коса — перевалочний пункт сезонної міграції багатьох птахів (в 1901 році тут була заснована одна з перших у світі орнітологічних станцій). У результаті чого в 1987 році в цих місцях був утворений національний парк "Куршська коса", на сьогодні його площу становить 7890 гектарів.

Існування національного парку зовсім не говорить про те, що туди не можна приїхати відпочити: на його території побудовано кілька готелів, мотелів, будинків відпочинку, а керівництво парку розробило кілька цікавих туристичних маршрутів. Клімат Куршської коси (м'яка зима, помірно-тепле літо й прохолодна весна) робить її привабливої для відпочинку майже цілий рік.

Біля міста Клайпеда розташована унікальний природний пам'ятник — знаменита Куршська коса (Куршю нерия), що представляє собою майже 100 км. унікальної піщаної коси з дюнами й сосновими лісами, лугами й піщаними пустищами, сирими вільшняками й сухими широколистяними лісами, що розділяє море й Куршську затоку. В 1987 році тут був створений національний парк "Куршська коса" (16 тис. га) — пристановище тисяч перелітних птахів і відмінне місце для "зеленого туризму"[9, c. 28-29].

Також широку славу заслужили національні парки країни — Жемайтський національний парк (20 тис. га) і Плокстинський заповідник дикої природи біля міста Плателяй, найстарший у Литві Аукштайтийський національний парк (30 тис. га) з більш ніж 100 озерами, самий великий у країні Дзукийський парк (55 тис. га) і ін.

Аукштайтський національний парк — найстарший у Литві. Він відомий у першу чергу цілим розсипом мальовничих озер у районі міста Игналина. Усього в парку налічується понад 120 озер, багато хто з яких з'єднані каналами, що, у свою чергу, робить Аукштайтський парк привабливим для водних екскурсій. Особливо варто відзначити невеликі мальовничі деревеньки, такі як Гинучяй, Палуше й інші. У кожній з них є своя унікальна визначна пам'ятка, будь то водяний млин століття або дерев'яна церква.

Найбільший парк Литви — Дзуйкийський. Він займає площу в 55 000 га. Парк названий на честь етносу, що живе на його території — плем'я дзуков. У Дзуйкийському парку є можливість для велосипедних і човнових екскурсій, відмінно розвинений сільський туризм. мініатюрі.

На південному сході Литви розташовується Дзукія, один з регіонів країни, що зберіг свої культурні традиції ще з минулих років. Туристи, що приїжджають сюди, дивуються доброзичливості, товариськості й дружелюбності місцевих жителів, серед яких багато ковалів, столярів, гончарів, різьбярів по дереву. Дзукийський регіон багатий лісами й саме тут розташовується знаменитий Дзукийський національний парк[9, c. 31].

Дзукийський парк- це найбільший парк у Литві. На території в 55900 га перебуває велика кількість рік, джерел і озер. Ви можете зайнятися водним спортом, зробити човнову екскурсію по водному просторі парку. Для цього тут заздалегідь приготовлене велика кількість маршрутів різної складності. Якщо ж Ви не аматор водних прогулянок, тоді можна зробити екскурсію по дрімучих лісах парку, де живуть більше 147 видів флори й фауни, багато хто з яких занесені в Червону книгу, зайнятися збором грибів і ягід. У лісі можна побачити дупласті сосни, які особливо привертають увагу туристів. Вони оголошені об'єктами природної спадщини[9, c. 32].

2.2. Історико-культурні рекреаційні ресурси

Особлива виразність місцевої природи, її спокійна краса й деяка простота й невибагливість, залучають у країну тисячі аматорів спокійного відпочинку, а її морські курорти, дюни, льодовикові озера й дбайливе відношення до природи, створюють країні репутацію одного із кращих у Східній Європі ділянок "зеленого" туризму. Ну й, звичайно, головна визначна пам'ятка країни — її історичні міста із чудовою архітектурою.

Вільнюс. Вільнюс (раніше Вільно, Вільна) — найбільше місто Литви і її столиця (перший раз у цій ролі згадають в 1323 р.). Древній Вільнюс розташувався в долині ріки Нярис біля Верхнього замка на горі й Нижньому замку (не зберігся) у її підніжжя, між якими "виріс" Старе місто із заплутаною веєрообразною мережею вулиць. У наші дні Старе місто Вільнюса — один із самих більших у Європі (360 га) і основна визначна пам'ятка країни (з 1994 р. внесений у список Світової культурної спадщини ЮНЕСКО).

Вільнюс називають містом барокко, тому що архітектурних пам'ятників цього періоду тут колосальна кількість. Головними визначними пам'ятками столиці є залишки Верхнього замка (замок Гедиміна, XІ-XV ст.), Старий арсенал (XVІ в.) і площа Гядиминаса (Гедиміна, початок ХІХ в.) зі статуєю засновника міста — Великого князя Гедиміна (1316-1341 р.) у підніжжя Замкової гори, символ міста — вежа Гядиминаса з оглядовою площадкою, Новий арсенал (XVІІІ в.), Кафедральна площа, залишки міської стіни XVІ століття з воротами Аушрос (Медининкські ворота), Артилерійський бастіон (1640 р.), ансамбль заснованого в 1579 р. Університету ( XVІ-XІ ст.), дзвіниця костьолу Св. Іоанна, що входить в університетський комплекс (найвища вежа Старого міста — 68 м), міська Ратуша (1786-1799 р.), палац єпископа (1825-1832 р.), Вяркяйський палац і Кафедральний собор у підніжжя гори Гедиміна (1251 р., неодноразово перебудовувався) з могилами Великих князів литовських і мощами заступника Литви — Святого Казимира, 52- метрова дзвіниця в Кафедрального собору (колишня сторожова вежа Нижнього замка, XІІІ- XVІІ ст.), Гора Трьох хрестів, Президентський палац (у минулому — перша кам'яна будова після "другого хрещення Литви" в 1387 р. і перша резиденція Вільнюського єпископата), вулиця Пилес (Замкова), замок Раудондварис і ін.[9, c. 32-33]

Церкви й костьоли — справжня візитна картка Вільнюса. У жодному іншому місті в східній Європі на настільки невеликій площі немає такого скупчення чудових храмів. Найцікавіші готична церква Микалоянус (костьол Cв. Михайла, XІ в.), церква й монастир бернардинців (XVІ ст., його готичний костьол уважається одним із самих більших у Литві), церква Св. Ганни ( XV-XVІ в.), церква Миколо (Св. Миколаса, XVІ- XVІІ вв.), церква Святого духу (єдина барочна православна церква в Литві, 1624-1638 р.), костьол Св. Петра й Павла, Пречистенський кафедральний собор (одна з найдавніших православних церков Литви, XІ- XІ вв.), Пятницька церква (перше християнська кам'яна молільна будова столиці, 1345 р.), костьол Св. Юргиса (1506 р.), костьол Св. Варфоломія (1824 р.), ансамбль костьолу Св. Игнотаса (XVІІ в.), костьол Св. Йокуба й Пилипа (1690-1744 р.), костьол Пресвятої Діви Марії (Францисканский, XV- XVІІІ вв.), барочний костьол Св. Казимира (перший у Литві костьол у стилі барокко, 1604-1618 р.), Св. Тересы (1634-1650 р.), Петра й Павла (1668-1675 р.), Св. Іоанна (Св. Йонно, XІ- XVІІІ вв.), Св. Котрины ( XVІІ-XVІІІ вв.), костьол і монастир Св. Миколи (1350 р.), костьол Св. Миколи (Св. Микалояуса, 1320-1387 гг.), костьол Знаходження Святого Хреста (Калварию, 1755-1772 р.), єдина діюча на сьогоднішній день Синагога (1903 р.), караїмська молитовня Кенеса в мавританському стилі (1911-1922 р.) і ін. Вільнюс по праву вважається одним з найбільших виставочних і музейних центрів Європи. Інтерес представляють Артилерійський бастіон "Бокшто", Центр сучасного мистецтва, Національний музей "Арсеналі", Музей замка Арсеналі, Музей прикладного мистецтва, Національна й Художня галереї, Палац Радзивиллов, Музей нижньої міцності, Литовський державний єврейський музей, Музей пам'яті жертв геноциду, Музей янтарю, Музей архітектури, Музей театру, музики й кіно, Літературний музей А. С. Пушкіна, Будинок Чюрленіса, Меморіальний музей Б. Гринцявичюте, Будинок-Музей Шлапялісов, Меморіальний музей В. Кревес-Мицкявичюса, Музей В. Миколайтиса- Путинаса, Музей Геноциду в будинку, де колись розташовувалися гестапо, а потім — КДБ СРСР і ін. [9, c. 33]

У підніжжя гори Гядіміно стоїть Вільнюський кафедральний собор — духовний і політичний центр Литви. Передбачається, що в язичницькі часи тут стояв жертовник, горів вічний вогонь або навіть було святилище Пяркунаса. Перший Кафедральний собор, прийнявши християнство, в 1251 р. побудував король Міндаугас. У 1387 р. на честь офіційного хрещення Литви був зведений Кафедральний собор вже в готичному стилі. У нім урочисто вінчалися на княження великі литовські князі, від Вітаутаса до Жігимантаса Аугустаса. Через пожежі, війни і ненадійний грунт Кафедральний собор не раз перебудовувався. Тому в його архітектурній історії знайшли віддзеркалення готика, ренесанс і бароко.

Найкрасивіша частина собору — барочна каплиця св. Казимира, побудована в 1623-1636 рр. за ініціативою короля Сигизмунда Вази. У каплиці знаходяться унікальний амвон XVIII століття у формі кубка і посріблені статуї правителів Великого князівства Литовського і Польщі також XVIII століття. У підземеллях Кафедрального собору влаштований музей, діє експозиція, що відображає історію будови від язичницького святилища до наших днів. Під час реставрації будівлі були виявлені найперший, настланний ще в часи короля Міндаугаса, підлога собору, а крім того, залишки собору 1387 р., жертовники язичницького святилища, а також зроблені інші археологічні знахідки[9, c. 34].

На стіні однієї крипти була знайдена фреска, що датується кінцем XIV в, якнайдавніша відома фреска в Литві. Дзвіниця Кафедрального собору (57 м) побудована на оборонній башті Нижнього замку. Її стара чотирикутна підземна частина була складена на дні старого русла річки ще в XIII в. Після реконструкції 1801 р. дзвіниця придбала сучасну зовнішність[9, c. 35].

Ворота Аушрос — один з символів Вільнюса. Вони є і відомою у всій Литві і за кордоном католицькою святинею. Ворота входили до числа п'яти перших вільнюських воріт, споруджених разом з міською стіною. Триповерхові ворота стоять в південній частині Старого міста і з'єднуються з щонайдовшою з тих, що всіх збереглися частиною оборонної стіни. Комір Аушрос, що знаходиться в каплиці, образ Матері Милосердною відомий католикам всього світу. Цей образ св. Діви Марії, забраний в золотий оклад невідомим золотих справ майстром XVII в.

Для аматорів музики будуть цікаві Національна філармонія, Палац конгресу, Зал музичної академії, Палац працівників мистецтв, Палац концертів і спорту, у яких регулярно проводяться, музичні заходи. У місті зосереджене й велика кількість театральних труп, з яких найбільш відомі Театр опери й балету, Молодіжний театр, Національний театр драми, Росіянин драматичний театр, Ляльковий театр "Леле", Театр Старого міста, Малий театр, Театр "Вайдилос", Театр "Кейстуоляй", Вільнюський польський театр і ін. У місті кілька сотень кафе, барів, ресторанів, постійно проводяться різні карнавали й фестивалі.

Тракай, древня столиця Литви, цікавий своїм острівним замком, що вважався однієї із самих неприступних фортець у Східній Європі й довгому часі був резиденцією великих литовських князів (зараз у ньому розташований Тракайський історичний музей), руїнами "Півострівного замка", руїнами домініканського монастиря, палацом Узутракис із парком у французькому стилі, караїмськими релігійними спорудженнями й унікальним льодовиковим ландшафтом з десятками озер навколо міста. Окрема гордість міста — Національний історико-культурний парк Тракай, загальна площа якого з 8 200 га. На території парку розташовані два заповідники й десять культурних, ландшафтних і природних пам'ятників, а також близько 50 стародавніх будинків, безліч археологічних і архітектурних пам'ятників[10, c. 3].

Каунас (раніше Ковно), друге за величиною місто Литовської Республіки, знамените своєю середньовічною архітектурою, дзвоновими концертами, музеями чортів і Чюрлениса. Варто відвідати Каунаський замок ( XІІІ-XVІІ ст.), романський кафедральний собор Петра й Павла ( XV-XVІІ ст.), церква Витаутаса (костьол Піднесення Пресвятої Діви Марії, 1400 р.), костьол Воскресіння Господня (1932 р.), Православний собор Благовещения, костьол Св. Франциска й монастир єзуїтів (1666-1725 р.), собор Св. Михайла Архангела (1891-1893 р.), костьоли Св. Трійці, Св. Миколу (XІ в.), тіла Господня й домініканський монастир. Цікаві готичний будинок Пяркунаса (XV-XVІ ст., одне із самих більших готичних будов країни), міська Ратуша (1542 р., перебудована в XVІІІ в.), монастир Пажайслиса, ренесансний палац князів Масальских (XVІІ в.), барочний монастир камальдолійців у Пажайслисе (1664-1712 р.), православні церкви в неовізантійському стилі в новій частині міста.

У місті величезна кількість музеїв — Музей народного побуту (в 22 км. на схід Каунаса), Музей авіації Литви, парк Будинку президентів, Музей кераміки, Музей народної музики, Музей литовської музики, Музей медицини й фармацевтики, Музей пошти, телекомунікацій і інформатики, Музей депортацій і литовського національного опору, Зоологічний музей ім'я Иванаускаса, Меморіальні музеї И. Груоджио, С. Нере, Б. Сруого й С. Шимкауса, Зоологічний і Ботанічний сади, прекрасний Музей творчості М. К. Чюрлениса (заснований в 1921 р.), Музей А. Жмуйдзинавичюса (знаменитий "Музей чортів"), Картинна галерея М. Жилинскаса, Військовий музей ім. Витаутаса Великого, Каунаський музей дев'ятого форту, Музей литовської літератури ім. Майрониса, Музей спорту Литви й інші, а також безліч театрів і концертних залів, у тому числі Академічний театр драми, Мала театр, Музичний театр, Театр пантоміми, Ляльковий і Молодіжний театри, Концертний зал Каунаської філармонії, парки "Daіnu slenіs" і Диксиленд[9, c. 36].

Шяуляй (відомий з 1236 р., до 1795 р. — Сауле, до 1917 р. — Шавлі), був практично знищений під час Другої світової війни, тому тут не збереглася історична частина міста. Зате місто славиться своїми музеями — Музей "Аушра", Будинок Венскалусков, Музей велосипедів, Фотомузей, Палац X. Френкеля, Будинок Иовараса, Музей радіо й телебачення, Музей кішок, Пожежно-технічний музей, Музей історії Шяуляйського університету, Музей історії залізниці , Музей історії водопостачання й каналізації й ін. В 11 км. до півночі від Шяуляя перебуває знаменита Гора Хрестів — місце паломництва католиків. Перші хрести були поставлені тут в 1863 р. на згадку про загиблих повстанців проти панування Російської імперії, зараз рахунок хрестам іде вже на десятки тисяч.

Клайпеда (колишній Мемель) — великий незамерзаючий морський порт на березі Куршської затоки й одне з найдавніших міст у Литві, заснований в 1252 р., як замок Мемельбург. Місто сильно постраждало під час Другої світової війни, але тут збереглися залишки замка на Куршській косі, численні театри й галереї ( XVІІ-XVІІІ вв.), квартали старих кам'яних складів (найстарші з них ставляться до XVІІІ в.), будинку магістрату (1770 р.) і театру ( 1870-е рр.). Цікаві Музичний театр, Драматичний театр, Музей ковальських виробів з унікальними залізними хрестами зі старого цвинтаря Міста, Музей годин, Краєзнавчий музей, Картинна галерея, Скульптурний парк "Maзвидас", Музей історії Малої Литви, Литовський Морський музей, а також акваріум у будинку старого форту й дельфінарій.

Біля міста розташований унікальний природний пам'ятник — знаменита Куршська коса (Куршю нерия), що представляє собою майже 100 км. унікальної піщаної коси з дюнами й сосновими лісами, лугами й піщаними пустищами, сирими вільшняками й сухими широколистяними лісами, що розділяє море й Куршська затока[3, c. 54-55].

Розділ ІІІ. Туристична інфраструктура Литви

3.1. Готельне господарство

Литва використовує європейську п’ятизіркову класифікацію.

***** — готель дуже високого рівня, що відповідає всім стандартам 5* готелів

**** — готель вище за середнє рівня для вимогливого гостя

*** — готель середнього рівня з усіма необхідними зручностями, з гарними меблями й сантехнікою

** — готель низького рівня для невибагливого гостя

Ностальгія по балтійських пляжах із дрібним білим піском, по соснах, дюнам, стародавнім литовським містам і прославленим курортам і готелям , до яких багато хто з нас звикли з дитинства, змушує наших туристів знову повернути голову убік цієї гостинної європейської країни. У Литві нас чекають.

Нові готелі із західними стандартами серії "Балтпарк" відкриваються в литовських містах: у Вільнюсі, у Клайпеді. Нас запевняли, що якщо за цінами ці готелі відповідають двум зіркам, то по сервісу — щонайменше п’яти. До речі, у Литві діють 26 п’ятизіркових готелів, представлені тут і деякі світові ланцюги, наприклад Best Western (4 зірки), Le Merіdіen (5 зірок).

В останні роки в усьому світі став дуже популярним агротуризм. Відпочинок на фермі (від $7 до 30 з людини в добу) з повним сервісом і комфортом пропонують більше трьохсот литовських садиб. Будиночки або апартаменти, а також номера в готелях і санаторіях можна забронювати в Литовському інформаційному центрі. Центр має дуже розумний сайт в Інтернеті, за допомогою якого ви одержите відповідь на будь-яке питання про відпочинок у Литві. Наприклад, у годині їзди (55 кілометрів) від Вільнюса в районі Молетай є кілька таких садиб, де можна відпочити на природі, у затишних чистеньких котеджах, на березі озера або ріки. Двохкімнатний номер вищої категорії в селі Бебрусай коштує 150 літів у день ($1 дорівнює приблизно 4 літам).

У Вільнюсі — готелі високого рівня. Більшість готелів відремонтована, відновлена або ж куплена і реконструйована відомими світовими «ланцюжками». Чотири «зірки» у Вільнюсі — це вельми міцні чотири «зірки», а «троячки» там — на рівні інших європейських «четвірок». Курортні готелі в Литві — самі різні і за цінами, і за якістю. Сервіс якісний: литовці чітко усвідомлюють, що турист — це гроші. Тому все робиться швидко, всі ввічливо і попереджувально. У готелях на «ресепшн» завжди є персонал, що добре володіє російською мовою[3, c. 55-56].

3.2. Санаторна-курортне господарство

У Литві активно впроваджуються нові туристичні маршрути, серед яких розгалужена мережа водних маршрутів для подорожування по річках на байдарках. Прийнятий і затверджений план використання велосипедних маршрутів, довжиною близько 100 км вздовж узбережжя Балтійського моря, знаходять свого клієнта пивні маршрути в садибах приватних виробників пива. Активно розвивається сільський туризм, який завдяки підтримці спеціальної програми фінансування може продемонструвати близько 700 добре підготовлених приватних садиб в різних частинах країни.

На Куршській косі лежить один із кращих курортних районів країни — Нерингу (утворений в 1961 р. у результаті об'єднання курортних селищ Ніда, Юодкранте, Прейла й Пярвалка), у якій варто відвідати Будинок Томаса Манна, Етнографічний музей, Морський музей, Музей рибалки й Музей природи в Смільтіні, Бурштинові галереї й унікальні збори дерев'яних скульптур "Ведьмина гора". За Юодкранте піднімаються "Мертві дюни", висота яких досягає 30-40 м. Це край рибалок, дюн і унікальної незайманої природи, краще місце для самоти, спокійного відпочинку й спілкування із природою. Природа тут охороняється особливо дбайливо, але що дивно — риболовлею, збором ягід і грибів займатися можна.

Паланга розташована на Балтійськом узбережжя, у північно-західній частині Литви, в 25 км від Клайпеди й в 300 км від Вільнюса. Паланга — це затишні готелі, приватні вілли й котеджі, чисті пляжі, безліч розваг для дорослих і дітей. Курорт полюбили не тільки жителі Литви: сюди прибуває чимало відпочиваючих і туристів з Німеччини, Польщі, Швеції, Данії, Росії й інших країн. Люди приїжджають не тільки відпочити, поніжитися на сонце, насолодитися морем і дюнами, але й у пошуках розваг[7, c. 37-38].

Клімат Паланги сприятливий для всіх туристів — тут цілюще соснове повітря й насичений парами йоду морський вітер. Погода без особливих перепадів. Середня температура повітря в липні +17°С, води +18°С. Довжина піщаного пляжу з пов'язаним з ним сосновим бором — більше 10 км.

Пляжі Паланги — широкі, просторі, з м'яким і чистим піском. На всім протязі встановлені кабінки для перевдягання. Тут багато грають у пляжний волейбол, навіть улаштовують аматорські турніри. Можна пострибати на батуті або покататися на водних велосипедах і катамаранах. Лікування: Паланга також славиться своїми термальними й мінеральними ваннами. Тут успішно лікують захворювання опорно-рухового апарата, гінекологічні захворювання, функціональні розлади нервової й серцево-судинної системи, атеросклероз.

Палангський Ботанічний парк, що вважається найкрасивішим і богатым рослинами ботанічним парком Литви, екскурсії на Куршскую Косу — національний заповідник, у Кретингу й Садибу Орвидаса (або Музей Абсурду, як його ще іноді називають). Екскурсії в Каунас і Тракай, з відвідуванням замка на озері Гальве. Музей янтарю в палаці Тишкевичі, костьол Святої Діви Марії, православний храм Иверской ікони Божої Матері.

Тенісні корти, міні-гольф, верхівкова їзда, прості й водні велосипеди й мотоцикли, серфінг, картинг, закриті й відкриті басейни, боулінг-клуби (найбільший з них — "Кактус" на вул. Витауто). Цілий рік працює міська школа здоров'я. Дуже популярний лазневий комплекс "Медуза" на березі моря: басейн, сауна в трьох різних варіантах.

Казино (у готелі "Палангос вітру"): американська рулетка, блэк- Джек, покер.

У Паланге більше 2000 різноманітних кафе, ресторанчиков і таверн. Кожне кафе в Паланге намагається залучити відвідувачів якими-небудь кулінарними зисками або самобутніми інтер'єрами. Недалеко від Паланги, поруч із селом Жибининкай, розташований національний ресторан-броварня "Пас Юозапа", де варять власне оригінальне пиво трьох сортів і створений цілий комплекс розваг.

Для дітей є всілякі атракціони, каруселі для самих маленьких, ігрові автомати для дітей постарше, батути, велосипеди й багато чого іншого. У Паланге навіть є вулиця, що у народі так і називається — "дитяча вулиця"[9, c. 35-36].

Жара — невеликий затишний курорт на півдні країни, в 130 км. від Вільнюса, відомий своїми унікальними мінеральними джерелами (хлоридная група натрію й кальцію) і лікувальними грязями, що не уступають по своїх лікувальних властивостях знаменитим каролварським, а також прекрасними здравницями й чудесною природою. Тут варто відвідати Музей Чюрлениса й Друскининкайський парк Грюто — збори "офіційної" скульптури соцреалізму.

Парк Грутас у Литві протягом останніх п'яти років вважається одним з головних туристичних об'єктів республіки. Його друга назва — "парк тоталітаризму". Тут зібрані десятки монументів з усією Литви, які були встановлені в країні в часи СРСР.

Парк Грутас був відкритий у п'яти кілометрах від Друскінінкая, у містечку Грутас, на території національного парку Дзукія. Уже через п'ять років він став користуватися підвищеною увагою туристів, не менш, ніж знамениті санаторії головного спа курорту Литви.

Парк Грутас став своєрідним "тоталітарним Діснейлендом". Його територія обнесена колючим дротом, по периметрі парку розташовані оглядові вишки. Загальний дизайн був запозичений у сумно відомої системи радянських концентраційних таборів ГУЛАГ. У Парку Грутас сьогодні розташовується близько 100 різних пам'ятників, які присвячені головним діючим особам радянської "міфології": Леніну, Сталіну, Дзержинському, Марксові.

Парк розділений на дві зони: тоталітарну зону й зону терору. В одній зібрані статуї "вождів", в іншій — пам'ятники безпосереднім організаторам геноциду литовців. Частина пам'ятників творець парку викупив у литовських заводів по переробці металобрухту.

Село Жара і її мінеральні води згадуються в історичних документах ще в XVІ столітті. Слава Жара почалася, коли місцеві пастухи помітили, що вода тутешніх джерел творить справжні чудеса — знімає утома й лікує рани. По легендах, що жила в глухих друскининкайських лісах лікар по ім'ю Сурутис прославився на всю округу після того, як став лікувати пацієнтів солоною "живою водою".

У другій половині XVІІІ століття слухи про чудодійну воду дійшли до Вільнюса й Варшави. И в 1794 р. король Литви й Польщі Станіслав Август видав декрет, що оголосив землю окрест Жара лікувальною місцевістю. Втім, курортом у нашім розумінні цього слова місто стало небагато пізніше, коли в 1837 р. професор Вільнюського університету И.Фонберг досліджував місцеві джерела й запропонував царському уряду Росії заснувати тут курорт[2, c. 45-46].

Наприкінці XІ — початку XX століття біля Жара сходилися границі трьох держав — Литви, Польщі й Білорусії. Місцеві жителі навіть жартували, що кричущі на світанку литовські півні будять селян у всіх трьох країнах відразу. Небагато пізніше, у радянські часи, друскининкайською "живою водою" лікувалися тисячі чоловік із усього Союзу. І тоді символом міста стала… білка. Відпочиваючі настільки приручили хвостатих тварин, що ті буквально падали їм з гілок на плечі, вимагаючи частування. Але після 1991- го білки відправилися збирати гриби й горіхи назад у ліс. Видимо, бенкетувати на частування ізраїльтян, поляків і німців виявилося непросто.

Жара славиться не тільки як курорт. У цьому місті пройшла молодість відомого художника й композитора Макалоюса Константинаса Чюрлениса. Саме під Жара він створив чимало полотен і написав симфонічну поему "У лісі". І одна з визначних пам'яток міста — будинок- музей, у якому жила родина художника.

Порівняно недавно стало відомо, що Чюрленис не тільки писав музику й малював, але ще й фотографував. І в друскининкайському музеї Чюрлениса зберігаються кілька десятків знімків, зроблених їм апаратом "Кодак" в 1905 р. під Анапою.

Друскининкайський парк під відкритим небом — єдиний подібний у світі. А почалася його історія всього кілька років назад. В 1997 р. один друскининкайський бізнесмен помітив на смітнику десь під Вільнюсом старі скульптури радянського часу. І прийшла йому в голову ідея: зібрати всіх Володимирів Іллічів, Йосифів Віссаріоновичей і інших радянських діячів, знятих з постаментів у різних литовських містах, в одне місце. Витівка обійшлася ні багато ні мало в мільйон доларів, але зате під Жара з'явився парк Грюто.

Треба сказати, що якщо дивитися відразу на декількох Володимирів Іллічів поруч, разючі відмінності між ними відразу впадають в око. До того ж майже з кожної з 64 скульптур парку зв'язана яка-небудь історія. Наприклад, в однієї зі статуй вождя лівий черевик — зі шнурками, а правий — без. А в інший, що стояла, до речі, у центрі курортної Паланги, ґудзика на пальто — на жіночій стороні…

Державна комісія, що приймала у свій час композицію "Ленін розмовляє з Капсукасом" (Капсукас — "литовський Ленін"), жахнулася: скульптор зобразив вождів у натуральний ріст, і росіянин Ленін виявився на голову нижче литовського. Недолік довелося усунути, наростивши Володимирові Іллічу ноги, отчого той став схожий на дистрофіка.

Скульптура російського солдата колись стояла на центральній площі міста Шяуляя. В 1947- м її відлили з дюралюмінію німецьких літаків німецькі військовополонені. У результаті в скульптури виявилася особа щирого арійця й галіфе німецького покрою. Коли солдата знімали з бетонного постаменту, під ним виявили пляшку, а в ній — імена тих самих військовополонених. Виявилося, що багато хто з них дотепер здраствують у Німеччині…[3, c. 57-58]

Висновки

Країна на північному сході Європи. На півночі межує з Латвією, на півдні та сході — з Білоруссю, на південному заході з Польщею та Калінінградською областю Росії. На заході омивається Балтійським морем. Площа близько 652 000 км2.

Населення (на 1998 рік) близько З 600 100 чоловік, що дає густоту населення 55 чоловік на км2. Етнічні групи: литовці — 80 %, росіяни — 8,6 %, поляки — 7,7 %, білоруси — 1,5 %, українці — 1,2%. Мови: литовська, російська, польська. Віросповідання: основна маса населення — католики. Столиця — Вільнюс. Найбільші міста: Вільнюс (597 000 чоловік), Каунас (434 000 чоловік), Клайпеда (208 000 чоловік). Державний устрій — республіка. Глава держави — президент. Глава уряду — прем'єр-міністр. Грошова одиниця — літ. Тривалість життя (на 1998 рік): чоловіки — 65 років, жінки -76 років. Народжуваність (на 1000 чоловік) — 10,6, смертність (на 1000 чоловік) — 12,9.

Литва була однією з перших держав, які полишили СРСР. У 1990 році країна проголосила про вихід з СРСР, а в 1991 році її незалежність була офіційно визнана. Литва — член ООН і асоційований член ЄС.

Серед визначних місць і пам'яток країни балтійські пляжі в Паланзі, там же знаходиться знаменитий Музей янтарю. У Вільнюсі — Башта Гедимінаса, дуже красивий готичний костьол св. Анни, Гостра Брама — арка воріт у Старому місті, в якій знаходиться чудотворна ікона Гостробрамської Божої Матері. Під Вільнюсом — середньовічний замок у місті Тракай. У Каунасі залишки замку XIV століття; церква Вітаутаса в стилі литовської готики (XV століття); монастир XVII століття; музей Жмуйдзінавічуса, більше відомий як «музей чортів»; найбільше зібрання картин Чурльоніса. Заповідник Жувінтас — вражаючої краси озеро, яке влітку буквально потопає в зелені.

Список використаних джерел

1. Адамкус В. Имя судьбы — Литва //Дружба народов. — 2000. — № 4. — C. 163-182

2. Курукин И. Великая Литва или "альтернативная" Русь? //Вокруг света. — 2007. — № 1. — C. 36-47

3. Малко Р. Литва. Бурштинова країна //Міжнародний туризм. — 2007. — № 3. — C. 54-58

4. Остролуцька Л.Україна — Литва //Урядовий кур'єр. — 2002. — 23 березня. — C. 3

5. Сичевська О. Україні і Литві необхідно знайти одне одного заново //Україна і світ сьогодні. — 2004. — 18-24 вересня. — C. 8

6. Строй В. Литва у мирі і у війні //Віче. — 2005. — № 10. — C. 12-13

7. Супричов О. Прибалтійські країни: Естонія, Литва, Латвія/ О. Супричов //Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 9. — C. 35-42

8. Україна-Литва: рівень партнерства //Урядовий кур'єр. — 2008. — 14 травня. — C. 3

9. Учреждения культуры и культурные ценности в Литве. //Панорама культурной жизни зарубежных стран (Информационный сборник). — 1999. — № 2-3. — C. 28-36

10. Чирва А. Україна — Литва: через терни до світла //Урядовий кур'єр. — 2001. — 24 квітня. — C. 3