Вступ.

1. Єдність трудового і виробничого процесів, кооперування та поділу праці.

2. Склад виробничого і трудового процесів.

3. Виробничі операції залежно від характеру впливу на предмет праці та їх цільового призначення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В залежності від призначення продукції всі виробничі процеси діляться на:

• основні
• допоміжні
• обслуговуючі

Основні – це технологічні процеси, які перетворюють сировину і матеріали в готову продукцію, на випуску якої спеціалізуються дане підприємство.

При їх виконанні змінюються форми і розміри праці, його внутрішня структура, вид і якісна характеристика матеріалу. До них відносять і природні процеси, які проходять під дією сил природи без участі праці людини, але під її контролем (природна сушка деревини, застигання металу).

Допоміжні процеси – допомагають безперебійному протіканню основних виробничих процесів. Отримана таким чином продукція використовується на підприємстві для обслуговування основного виробництва.

Обслуговуючі процеси – створюють умови для успішного виконання основних і допоміжних. До них відносяться між- і внутрішньоцехові транспортні операції, обслуговування робочих місць, складські операції, контроль якості продукції.

Головну роль на підприємстві займають основні процеси виробництва, але їх нормальне функціонування можливе тільки при чіткій організації всіх допоміжних і обслуговуючих процесів.

1. Єдність трудового і виробничого процесів, кооперування та поділу праці

Праця здійснюється у конкретних технічно-організаційних умовах у межах певного часу. Тому, визначивши, що предметом нормування праці є тривалість доцільної трудової діяльності людини, необхідно детально розглянути конкретні види об'єктів нормування праці як визначені своєрідністю поєднання виробничих і трудових процесів в умовах конкретних видів робочих місць. Поза технологією немає праці. Робота завжди виконується у певній послідовності з відповідними складовими, тобто за конкретною технологією. Трудовий процес, що аналізують при нормуванні праці, неможливо відокремити від техніки й технології, тобто від виробничого процесу. Між ними існує внутрішня єдність сутності цілеспрямованої людської діяльності на отримання конкретного результату праці: предметів або послуг. Взаємозв'язок між виробничим і трудовим процесами тим тісніший і глибший, чим вищий ступінь науково-технічного прогресу в окремій ланці суспільного виробництва. В умовах відсутності розвинених технічних засобів у домашинний період трудомісткість (Тд) обчислюється для ручної праці (Тр). З появою та розповсюдженням механічних засобів виробництва в трудомісткості на ступені механізації (Тмех) переважає механізована праця (Тм). З появою автоматичних пристроїв та автоматизованих установок в трудомісткості на ступені автоматизованого виробництва (Тавт) переважно застосовується автоматизована праця (Та). На теперішньому етапі НТП з поступовим розповсюдженням кібернетизованих, роботизованих, програмованих та комп'ютеризованих засобів виробництва в трудомісткості ступеня кібернетизації ( Ткіб) переважно використовується кіберне-тизована праця (Тк). Таким чином, ручна праця все більше заміщується машинно-ручною, механізованою та автоматизованою працею (рис. 2.1). Видозмінюється сама ручна праця: вона втрачає чисто фізичну, м'язову складову і наповнюється розумовою складовою, стає складнішою, різноманітнішою за змістом, тому що найбільш пов'язана з обслуговуванням, налагоджуванням, програмуванням і ремонтом техніки всіх рівнів складності та вдосконалення. Ефективність застосування досягнень НТП у виробничому процесі полягає перш за все у скороченні сумарних суспільних витрат праці на створення продукції і послуг, тобто в економії робочого часу (що також відображено на рис. 1).

Чим складніша продукція, що виробляють на підприємстві, та необхідні для цього техніка й технологія, чим більші масштаби виробництва, складніші питання його синхронізації, тим більші вимоги до організації праці. При кустарному ремісничому виробництві з ручною працею, де кожний ремісник виготовляє який-небудь виріб повністю або окрему, значну, технологічно завершену деталь, при незначних обсягах виробництва і майже повній відсутності машин, не поставало питання щодо розповсюдження поділу і кооперування праці. Сучасне виробництво, яке базується на складній техніці, великих масштабах, багатономенклатурності виробів, не може існувати без раціональних, науково обґрунтованих поділу та кооперування праці. Вони є найважливішими факторами виробництва, кардинальним напрямом його вдосконалення на засадах впровадження досягнень науки та сучасного досвіду[4, c. 128-129].

Процес поділу праці, який треба враховувати при нормуванні праці, являє собою відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого та закріплення їх за певними групами людей.

Визначаються такі форми суспільного поділу праці (рис. 2):

— загальний,

— частковий,

— одиничний.

Під загальним поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності у суспільстві взагалі як поділ між виробничою та невиробничою сферами і між галузями в кожній з них (сільське господарство, промисловість, транспорт, будівництво, зв'язок, наука, культура та ін.).

Під частковим поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності не лише за сферами, але й всередині них (диференціація на галузі сільського господарства, промисловості, будівництва та ін.).

Під одиничним поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності на підприємствах та в їх підрозділах, закріплення кожного з них за конкретними працівниками (робітниками, технічними виконавцями, керівниками за фахом та кваліфікацією).

Ефективність використання живої праці на підприємстві значною мірою забезпечується у фірмах, компаніях як подальше вирізнення діяльності окремих людей у спільній праці над цільовими виробами підприємства[5, c. 47-49].

2. Склад виробничого і трудового процесів

Ефективність технічного нормування значною мірою залежить від того, наскільки досконалим буде вивчення виробничого і трудового процесів, наскільки раціонально відбиватимуться склад і структура конкретних виробничих умов у встановлених нормах. Тому дослідження суті, складових частин, послідовності і синхронізації окремих елементів цих процесів посідає центральне місце в методології науково обґрунтованого нормування праці.

Спостереження за об'єктом нормування завжди відбувається в обставинах конкретного, обумовленого специфікою виробництва поєднання технологічного і трудового процесів. їхній зміст визначається матеріально-речовими складовими кожного виробництва: наявністю засобів праці, предмета праці і самої живої праці, яка поєднує їх в технологічному процесі — процесі перетворення предмета праці у готову продукцію за допомогою технології і пристосованих до неї засобів праці. Тому виробничий процес можна розуміти як організаційно-технічне оформлення єдності технологічного і трудового процесів (рис. 3). Тобто при виборі конкретного об'єкта нагляду потрібно чітко уявляти як специфіку технологічного і трудового процесу у виробництві в цілому, так і ланку їх об'єднання в єдиний процес, зокрема для визначення тієї конкретної операції, тривалість якої стане об'єктом технічно обґрунтованого нормування праці.

Виробничий процес являє собою сукупність цілеспрямованих дій, технологічного і трудового процесів, в результаті застосування яких сировина, матеріали, напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Технологічний процес — процес перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, оформлений низкою спеціальних технологічних засобів виробництва, у готову продукцію[2, c. 53-54].

Виробничий процес має два боки: технологічний і трудовий. Технологічний бік проявляється у заздалегідь розробленому технологічному порядку перетворення предметів праці у готову продукцію — тобто реалізується у технічному процесі, який зовні обладнаний низкою технологічних машин, устаткування, технічних засобів та інструментів. Технологічний процес слід розуміти як передбачений порядок і спосіб впливу фізичних, хімічних, кліматичних агентів виробництва для послідовного перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів на готову продукцію (чи послуги).

Трудовий процес є також заздалегідь передбаченим поряд-ком і способом сукупних дій працівника над предметом праці за допомогою технічних засобів праці з метою отримання якісного результату праці у вигляді готової продукції (послуги).

Таким чином, у єдності змісту і спрямованості на кінцевий результат полягає неподільність, глибока внутрішня інтеграція технологічного і трудового процесів у загальний виробничий процес. Ці два процеси нерозривні. Технологічний процес послідовно можна розкласти на низку дрібніших складових. Так, вироблення сучасної, технічно складної, високоякісної продукції поділяється на ряд досить великих, внутрішньо однорідних технологічно-виробничих комплексів: заготівельні, технологічно-обробні, складальні, транспортні, обслуговуючі, допоміжні тощо. Організаційно кожний з технологічних комплексів на підприємстві оформлюється як виробництво, стадія, цех.

У свою чергу кожний технологічно виробничий комплекс складається з окремих робочих технологічних процесів, для яких, як правило, призначені конкретні машини, технологічне устаткування, установки, апарати тощо; в них (чи за їх допомогою) і відбуваються всі наперед заплановані фізичні, хімічні, природні, кліматичні та інші перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів у готову продукцію[1, c. 62-64].

3. Виробничі операції залежно від характеру впливу на предмет праці та їх цільового призначення

Робочі технологічні процеси складаються з окремих виробничих операцій, які чітко окреслені єдністю предмета праці, засобів праці, носієм праці та робочим місцем. Виробничі операції пов'язані, по-перше, з технічними особливостями роботи засобів виробництва, які потребують, як правило, операцій доставки, завантаження, технологічної обробки, розвантаження, транспортування, складування; по-друге — із специфікою технологічних процесів, що можуть потребувати таких операцій, як сушіння, визрівання, кристалізація, концентрація, випадіння осаду, остигання, розігрівання та ін., по-третє — з психофізіологічними можливостями людини, тому що технологічні операції виконують працівники конкретних професій і кваліфікації. Тобто на рівні операції відбувається поєднання технологічного і трудового процесів у єдиний виробничий процес (рис. 4).

Існує безліч трудових операцій у кожній зі сфер та галузей суспільного виробництва. Класифікація їх за певними ознаками дозволяє краще орієнтуватись при відборі для подальшого вивчення і нормування.

Найбільш поширена класифікація трудових операцій залежно від характеру технологічних операцій та форми організації праці (рис. 5):

— за внутрішньою сутністю (характером) виробничого процесу;

— за тривалістю виробничого процесу;

— за характером участі робітника у виконанні виробничого процесу;

— за чисельністю залучених робітників[1, c. 71-74].

За характером технологічних процесів виділяють такі групи трудових операцій:

— механічні, пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на

перетворення предмета праці за допомогою механічних дій (зміна

розмірів, форми, зовнішнього вигляду, складання, видобуток та ін.);

— фізико-хімічні, пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на перетворення внутрішніх структури та якостей предмета праці фізико-хімічними і хімічними діями (теплові, дифузні, плавкі, термічні, електрохімічні, кристалізаційні, осаджуючі та ін.);

— транспортні процеси, зміст яких полягає у переміщенні предметів праці, та пов'язані з цим вантажно-розвантажувальні роботи;

— контрольні процеси, зміст яких — в іспиті та перевірці відповідності параметрів виготовлених виробів чи напівфабрикатів, напівпродуктів вимогам технічних умов, креслень, стандартів.

За тривалістю технологічних процесів виділяють такі трудові операції:

— перервні, специфіка яких полягає у чіткому розмежуванні робочої, допоміжних та побічних стадій виробничої дії, виконання яких потребує перерви у продуктивній праці робітника при виконанні виробничого завдання;

— циклічні, специфіка яких полягає у регламентуванні роботи машини, апарата, установки, складу та тривалості виконання робіт, що створюють конкретний виробничий процес; повторюваність циклічних операцій протягом робочої зміни може коливатися у широких межах; робітник виконує ручні роботи у сурово встановлених регламентом частках виробничого циклічного процесу (як правило, це допоміжні роботи);

— безперервні, специфіка яких полягає у паралельному виконанні робітником основних виробничих та допоміжних дій в обсязі, передбаченому виробничим завданням; це дає змогу не переривати процес цільового перетворення предмета праці у запланований виріб.

За характером участі робітника у виконанні виробничого процесу виділяють:

— ручні операції, що здійснюються повністю вручну чи за допомогою ручного інструмента; такі процеси потребують, як правило, значних фізичних зусиль, тому їх механізація та автоматизація — першочергові;

— машинно-ручні операції — такі, де робота виконується механізмом, машиною, а робітник безпосередньо, вручну керує цією машиною чи механізмом та паралельно виконує ручні елементи робіт, присутні як в основних, так і в допоміжних операціях;

— машинні операції — такі, в яких основні технологічні пере-творення сировини, матеріалів, напівфабрикатів виконує машина, а допоміжні роботи виконує робітник вручну чи за допомогою ручного інструмента;

— автоматизовані операції — ті ж машинні процеси, але керування машинами, установками відбувається автоматично; робітник лише спостерігає за якісним і безпечним веденням процесу;

— апаратурні операції протікають у спеціальних апаратах, реакторах, посудинах, ваннах і тому подібних ємкостях для перетворення сировини, матеріалу, напівпродукту у необхідний виріб; робітник спостерігає за технікою та регулює її роботу.

За чисельністю виконавців залежно від форми організації праці при виконанні виробничого процесу трудові операції бувають:

— індивідуальними, які виконує один робітник,

— груповими, бригадними, які виконує група робітників.

Трудовий процес також можна послідовно розкласти на низку дрібніших складових: операції, комплекси прийомів, окремі прийоми, трудові дії, трудові рухи[3, c. 87-89].

Висновки

Трудова операція є часткою трудового процесу, яка здійснюється на робочому місці і охоплює всі послідовні, технологічно однорідні дії робітника, спрямовані на зміну форми, внутрішньої структури чи місцезнаходження предмета праці. Використання технологічних можливостей технічних засобів відбувається суто у конкретних трудових операціях.

Трудовий прийом — частка трудової операції з певним цільовим призначенням сукупності дій робітника в межах конкретного робочого місця.

Чим детальніше трудовий процес роз'єднано на елементи, тим глибшою буде спеціалізація робітників та устаткування. Вона дозволяє виконавцям швидше опанувати трудові навички, більш продуктивно та якісно працювати. Цей поділ праці становить основу формування різних видів потокових ліній. Він знайшов широке застосування в умовах великосерійного та масового виробництва, на дільницях із спеціалізованим устаткуванням.

Предметний поділ праці передбачає закріплення за робітником комплексу трудових операцій, необхідних для виготовлення деталей, виробів установленого виду. Він знаходить широке застосування в умовах малосерійного та одиничного виробництва. Наявність поділу праці має такий наслідок, як поділ робітників за професіями, фахом та кваліфікацією,— найважливішими, визначальними ознаками конкретизації нормування праці.

Список використаної літератури

1. Багрова І. Нормування праці: Навчальний посібник/ Інна Багрова,; Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 211 с.

2. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

3. Колот А. Мотивація персоналу: Підручник/ Анатолій Колот,; М-во освіти і науки України, КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. — Вид. 2-ге, без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 336 с.

4. Матюха М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Микола Матюха; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 305 с.

5. Чернов В. Нормування праці: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Віталій Чернов, Євгенія Оленич; За ред. Є.І.Оленич; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2000. — 146 с.