Вступ

Актуальність теми. Серед найважливіших завдань сьогодення є здійснення системи заходів по збільшенню тривалості життя і періоду трудової активності людей, зміцненню здоров’я всього населення.

З погляду сучасної біології старіння — нормальний фізіологічний процес, що поступово приводить до природної смерті. Безсмертя немає і бути не може.

Ще давньоримський політичний діяч і письменник, вчений Марк Туллій Цицерон в своєму знаменитому трактаті «Про старість» писав: «. завжди існувала необхідність в якомусь завершенні, і коли час настає, нам доводиться, подібно до плодів дерев або плодів землі, певною мірою в′янути і упадати. Це обставину розумна людина повинна перенести терпляче».

Здоров’я як феномен культури досліджується достатньо довго і є предметом наукового інтересу спеціалістів різних областей. Акцентуємо: увага на проблемах здоров’я пояснюється його поліфакторністю і обумовленістю успішного функціонування і прогресу соціально-культурних суспільних і політичних структур в цілому.

Філософський рівень феномену здоров’я людини відображено працями Л.Сергієнка, В.Петленка; педагогічний аспект проблеми, поєднаний з системою фізичного виховання, Е.Вільчковським Б.Шияном тощо.

Чим вище резерви організму, тим більш широкий арсенал фізичних можливостей відновлення і продовження активної життєдіяльності.

1. Поняття та сутність тривалості життя людини

Тривалість життя залежить від багатьох чинників. Перш за все, від стану здоров′я, спадковості, середовища, в якому живе людина, характеру праці, живлення і способу життя. Людина бурхливо втручається в зовнішнє середовище (природу), змінюючи її на догоду своїм потребам, а природні чинники — клімат, сонячні і електромагнітні випромінювання та інші у свою чергу впливають на людину.

У наш час боротьба із зовнішніми причинами смертності в економічно розвинених країнах наближається до завершення. Ліквідовані небезпечні інфекції, такі як холера, чума, малярія, віспа та інші. На перше місце вийшли внутрішні причини — серцево-судинні захворювання, злоякісні пухлини і інші хвороби.

Вони виникають все частіше, і боротися з ними так же важко, як і із старістю, що насувається. Все це підтверджує той факт, що збільшення середньої тривалості життя понад 70 років досягається насилу. Наприклад, за прогнозами учених Швеції (де середня тривалість життя вже складає 75 років), до 2000 р. вона навряд чи досягне 80 років.

Радянський учений В.І. Козлов вказує, що в середньому для всього людства тривалість життя складає приблизно 90 років. Людей, що переступили цей вік, називають довгожителями. Максимальна тривалість життя людини досягає 175-180 років, в окремих випадках — 200 років.

В даний час учені вважають, що численні ознаки старіння неспецифічні, вони лише указують на поступово наступаюче зниження функції внутріклітинних регуляторних систем, що призводить до зниження порогу пристосування організму [1, c. 102].

Багато досліджень сучасної біологічної і медичної науки показують, що при старінні  знижується здатність підтримувати в організмі постійність внутрішніх фізіологічних систем. У старості в організмі відбуваються зміни і пошкодження різних тканинних структур.

Старіння відбувається строго за генетичною програмою, різною для кожного виду, а різні зовнішні причини лише прискорюють його. Слід відмітити, що поняття «старіння» і «старість» неоднозначні.

Старіння  — це поступовий процес пошкодження і загибелі кліток у багатоклітинних організмів, що приводить до порушення функцій організму і його загибелі.

Аналізуючи середню тривалість життя людини можна бачити, що ця величина непостійна. Чим раніший етап розвитку людини, тим коротшою є середня тривалість життя.

Судячи з кістяків, близько 40% неандертальців вимирали у віці до 14 років; 15% — від 15 до 20 років і тільки 5% — у віці близько 40 років і більше. Рідко доживали до 50 років і люди кам’яного віку.

Протягом тисячоліть люди вимирали не досягши старості. Рання дитяча смертність, масові епідемії, голод, тяжкі умови життя скорочували й у наступні століття тривалість життя.

Статистично встановлено, що середня тривалість життя жінок вище, ніж чоловіків. Це відзначалося й у минулому, але особливо помітним стало в останні десятиліття. Таке явище відзначається в більшості країн. У певній мірі це пояснюється соціальними факторами; особливостями праці чоловіків, великим травматизмом, шкідливими звичками (алкоголізм, куріння). Не заперечуючи значення цих факторів, слід зазначити, що тільки вони не можуть цілком пояснити наявні різниці в тривалості життя. Припускають, що причини цих різниць пов’язані з особливостями нейрогуморальної регуляції в організмі в жіночої статі, своєрідною захисною дією жіночих статевих гормонів.

Можливо, що наявність двох Х-хромосом у жінок забезпечує велику надійність генетичного апарата. Слід враховувати, що видова тривалість життя – це не одна загальна для всіх величина. Існує діапазон нормальної тривалості життя, люди у віці 120-130 років – це відносно невелика група довгожителів.

Особливо багато довгожителів в Абхазії і Аджарії (Грузія), в Азербайджані, на Північному Кавказі, у гірському Алтаї. Більш високі показники довголіття спостерігаються в сільській місцевості. Це вказує, що потенційна можливість довголіття виявляється неоднаково в різних умовах середовища (характер і умови праці, кліматичні умови).

Середня і найбільша тривалість життя більше у жінок і в розвинених, і в менш розвинених країнах. Вичерпного пояснення цього факту поки що не запропоновано. Середня різниця в тривалості життя чоловіків і жінок складає від 2-х до 9-ти років. Вона визначається біологічним компонентом смертності, що залежить від віку, тоді як її так званий фоновий компонент, що залежить від інших причин (нещасні випадки, гострі інфекції і т. д.), зазвичай однаковий у чоловіків і жінок. У літературі наводяться такі цифри (Урланіс, 1974); у віці 20-24 роки смертність чоловіків перевищує жіночу смертність у 2,87 рази; в 30-34 роки — у 3,07 рази і в 50-54 року — в 2,4 рази. У той же час на вельми представницькому матеріалі отримані дані, що здоров’я довголітніх жінок (понад 80 років) було гірше, ніж у чоловіків. Відбувається як би відбір самих здорових чоловіків внаслідок їх більш високої смертності, жінки ж хоча і досягають довголіття в щодо більшій кількості, але володіють вантажем перенесених і придбаних захворювань.

Статевий диморфізм існує і в частоті і особливості перебігу багатьох захворювань. Це було показано в клініці, а також в експериментах на тваринах. Так, у чоловіків атеросклероз починає раніше прогресувати, раніше спостерігаються і грубі порушення кровопостачання серця і головного мозку. Смертність чоловіків від інфаркту міокарда в 40-49 років 1 в 7,4 рази вище, ніж у жінок, а в 50-59 років — у 5,5 рази. Д у більш старшому віці (60 років і більше) різниця менше — в 2,4 рази. Передбачається, що це можна пов’язати з зміною гормональної ситуації — «захисною роллю» жіночих статевих гормонів, в тому числі, і у чоловіків, тоді як захисна функція чоловічих гормонів значно слабкіше. Вчені припускають, що велика стійкість жінок до стресу та віковими порушень регуляції пов’язана з постійною «Тренуванням» організму через періодичних змін нейроендокринних ритмів в оваріально-менструальному циклі.

Статевий диморфізм існує і в багатьох характеристиках життєдіяльності організму (артеріальний тиск, робота серця, легенева вентиляція, зміст ряду гормонів, білків, ліпідів та інше). Вони також можуть пояснити, відмінності в тривалості життя. У свою чергу, соціально-економічні фактори можуть поглиблювати або згладжувати ці відмінності.

Середня тривалість життя і відмінності між чоловіками і жінками в цій характеристиці виявляють етно-територіальну мінливість. Мінімальні значення середньої тривалості життя зустрічаються в деяких країнах Африки та Азії, максимальні — у деяких європейських країнах, особливо, на півночі Європи, наприклад, у Швеції, де мабуть порівняно слабо виражений і статевої диморфізм.

Дуже сильно виражені статеві відмінності в тривалості життя у Фінляндії, де спостерігається висока смертність чоловіків від серцево-судинних захворювань. У них відзначений світової максимум посодержанію в крові холестерину і знижений вміст речовин, що перешкоджають вільно-радикального окислення.

Також існує ряд психологічно-соціальних причин, через різному впливають на тривалість життя різних статей.

Для чоловіків важлива тривалість життя батька, для жінки — матері.

Для жінок соціальними факторами довголіття: задоволеність сексуальним життям, наявність сім’ї і дітей.

Для чоловіків — задоволеність кар’єрою [6, c. 50].

 

Висновки до розділу 1

Тривалість нашого життя залежить як від природних факторів (насамперед спадковості, повноцінного розвитку організму в дитинстві, навколишніх природних умов), так і від суспільних (рівня життя або добробуту людей, рівня розвитку медицини та медичного обслуговування, турботи про людину з боку суспільства та інших).

Але тривалість життя людини залежить не лише від зовнішніх причин, а й від неї самої. Численні факти свідчать про те, що найактивніше подовженню життя і досягненню довголіття сприяють: здоровий, позбавлений шкідливих звичок і активний спосіб життя; раціональне харчування і наявність улюбленої справи та можливість займатися нею, приносячи користь іншим людям і суспільству; чітке розуміння мети та сенсу життя, відчуття своєї потрібності людям; доброзичливі, поважні, дружні стосунки з іншими людьми, особливо в сім’ї; любов до життя і оптимістичне, життєрадісне його сприйняття; відсутність докорів совісті або внутрішніх терзань за скоєні минулому помилки чи злочини.

2. Фактори, які впливають на тривалість життя людини

2.1. Основні фактори забезпечення довго тривалості життя

Життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від можливості споживання енергії з навколишнього середовища, її акумуляції і мобілізації для забезпечення фізіологічних функцій. За В.І.Вернадським, організм являє собою відкриту термодинамічну систему, стійкість якої визначається її енергопотенціалом[1]

Чим більше потужність і ємність реалізованого потенціалу, а також ефективність його витрат, тим вище рівень здоров’я індивіда.

Таке поняття біологічної сутності здоров’я цілком відповідає уявленню про аеробну продуктивність яка є фізіологічною основою загальної витривалості та фізичної працездатності. Їх обсяг детермінований функціональними резервами головних систем життєзабезпечення — кровообігу та дихання.[1, c. 104]

Під впливом фізичних вправ поліпшується кровопостачання м’язової тканини (у тому числі і серцевого м’язу). Під час фізичного навантаження на 1мм поперечного переріза м’язу може відкритися 2500 капілярів проти 30-80 у стані спокою Рухова гіпоксія, особливо у високогір’ї, стимулює також поліпшення кровопостачання і головного мозку. Показано, що при адаптації організму до гіпоксії поліпшується кисневе постачання нервових клітин головного мозку, а це сприяє підвищенню не тільки фізичної, а й розумової діяльності. Недостатня кількість м’язових рухів детренує, послаблює не тільки м’язи, а і наш мозок. Наше здоров’я, самовдосконалення — це здатність максимально використовуватирезерви свого тіла, активними фізичними вправами на самого себе, що дозволить провести заходи щодо профілактики захворювань і зміцненню здоров’я людини, а значить і продовжити життя. [3]

Зазначимо, що найбільш широко проблема фізичного здоров’я вивчається з науково-медичної точки зору. Найбільш повне визначення фізичного здоров’я показано в працях П.Половникова Д.Давиденка, В.Волкова які розглядають здоров’я як стан організму, його адаптивні можливості і складові потребо-мотиваційні та інформаційну основу життєдіяльності організму.

Стан здоров’я, на їх думку, виражається інтегральними характеристиками взаємопроникненню стану окремих органів і систем організму.

Виявлено, що в теорії медицини відокремився напрямок, представники якого поняття „здоров’я” розглядають як загальний випадок поняття „хвороба”. Під хворобою розуміємо такий стан здоров’я, коли резерви його знижені або в ньому є дефекти[5]

Чи збільшують регулярні фізичні вправи тривалість життя?

Отже, що може зробити кожна людина, яку програму фізичних вправ повинна виконувати щоб прожити якомога більше, зберігши працездатність і здоров’я?

Перша рекомендація — виробити 4 головні звички, які сприяють подовженню життя кожного хто буде їх дотримуватися. Ними повинні стати:

• регулярне профілактичне обстеження, передусім з серйозним кардіологічним і онкологічним обстеженням;
• раціон харчування з низьким вмістом жирів, цукру, солі і високим — клітковини, який допомагає підтримувати постійну вагу тіла, не перевищуючи норми;
• систематичні аеробні вправи середньої інтенсивності;
• відмова від тютюну в будь-якій формі.

Профілактичні обстеження допоможуть виявити серцеві і онкологічні захворювання на ранній стадії. Здоровий раціон харчування, помірні фізичні навантаження, відмова від тютюну різко знижують ризик виникнення таких небезпечних захворювань, як атеросклероз, гіпертонія, ожиріння, високий рівень вмісту холестерину в крові і рак. А якщо гострий серцевий напад або серцеве захворювання вже були, дотримуючись вказаних звичок, можна повернути втрачене здоров’я, виконуючи спеціальну програму реабілітації

При цьому абсолютно необхідно дотримуватися вказаних вище звичок. Якщо звичкою стане тільки одна рекомендація, або навіть три, то це не буде достатньо ефективно.

Отже, який взаємозв’язок між фізичними вправами і довголіттям? У теперішній час маємо багато наукових досліджень, у яких стверджується, що регулярні і помірні фізичні вправи можуть продовжити життя. Під помірними маються на увазі 3-4 разові заняття у тиждень, кожне тривалістю 30-40 хвилин.

На сьогодні навряд хто буде заперечувати що регулярні заняття фізичними вправами обов’язково збільшать тривалість життя. Дійсно, для того, щоб продемонструвати що якийсь один певний фактор продовжує життя, необхідно проводити дослідження на протязі довгих років, як серед тих, хто займається фізичною культурою так і серед тих, хто не займається. Такі дослідження були проведені на протязі відносно короткого відрізку часу. Учені прийшли до висновку, що люди, які ведуть малорухомий спосіб життя, більш чутливі до серцевих захворювань, аніж фізично активні. На протязі 20 років серед портових вантажників Сан-Франциско проводився експеримент. В ході досліджень бу ло виявлено, що ті з них, від яких основна робота вимагала великих фізичних зусиль, набагато рідше хворіли на серцеві хвороби.

Після деяких випадків «смертей на дистанції», про які написали американські газети, часто почали задавати інше, прямо протилежне питання: чи не вкорочують фізичні вправи життя?

Окремі випадки, які мали місце, не дозволяють робити якихось узагальнених висновків. Але, з іншого боку, якби регулярні фізичні вправи дійсно скорочували життя, то можна було б очікувати що тривалість життя у США зменшується, так як за останні 40 років кількість «бігаючих» американців збільшилась майже втроє. З 1981 року по теперішній час середня тривалість життя у США збільшилась більше, ніж на 5 років. Статистичні данні по великих групах населення дозволяють зробити певний висновок: регулярні фізичні вправи не скорочують життя!

Можуть фізичні вправи спровокувати раптову смерть від гострого серцевого нападу?

Найостанніші дослідження, результати яких відповідають на це запитання, було виконано доктором Ю. Сисковиком із співробітниками і його результати були опубліковані в журналі «Нью інгленд джорнел оф медісн» у 1984 році.

На основі отриманих даних автори прийшли до висновку, що ризик серйозного серцевого нападу під час напружених фізичних вправ вище, ніж в стані спокою З іншого боку, цей показник — самий високий серед чоловіків, котрі до дослідження вели малорухомий спосіб життя.

У той же час регулярні фізичні вправи пов’язані зі зниженням ризику виникнення гострого серцевого нападу. На протязі 65 місяців спостерігалися 2935 людей, які за цей відрізок часу пробігли і пройшли в загальній складності 374 728 годин, подолавши відстань у 1 635 763 милі (Імиля — 1609м). За цей час у людей, які приймали участь у дослідженні, трапилось тільки два серцеві напади і ні один не закінчився летальним випадком [4, c. 52].

Яким чином шляхом регулярних вправ можна виробити імунітет проти інфекційних захворювань?

Багато із тих хто, регулярно займається фізичними вправами, помітили, що у них виробляється імунітет проти інфекцій. Це видно по зменшенню пропусків занять по хворобі по мірі того, як підвищується підготовленість їх. Пов’язано це з якими-небудь змінами в імунній системі організму?

Для того щоб відповісти на це питання, доктор Х.Б.Саймон детально розібрав питання імунології фізичних вправ в статті, опублікованій у 1984 році в «Джорнел оф амерікен медікал асосіейшн». Його перші висновки такі, що вправи приводять до збільшення кров’яних тілець і лімфоцитів, які являються головними захисниками організму від інфекцій. Але для того, щоб зробити більш конкретні висновки, потрібні додаткові деталізовані дослідження.

Чи компенсують якимось чином регулярні фізичні вправи негативні дії куріння на організм?

Всупереч тому, у що хотіли б вірити курці, фізичні вправи не можуть компенсувати шкоду здоров’ю, яку несе куріння.

Згідно даним одного експерименту, курці в ході занять аеробними вправами зрозуміли, як вагомо куріння впливає на їх здатність поглинати кисень. Вони впевнились, що задихаються набагато швидше, ніж їх партнери по заняттям. Природно, у багатьох виникало бажання кинути курити Інтенсивні вправи також допомагають знизити нервове напруження яке приводить людей до того, що вони хватаються за цигарку. Сотні колишніх курців розповідають, що вони ніяк не могли позбавитися шкідливої звички, поки не почали регулярно виконувати аеробні навантаження. Постійні заняття допомогли їм дисциплінувати себе, набути впевненість у своїх силах [7, c. 212].

2.2. Дослідження провідних вчених щодо визначення процесу старіння та тривалості життя людини

В 1984 р. були опубліковані результати цікавого дослідження Об’єктами спостережень протягом 14 років були випускники Гарвардського університету. Серед тих із них, хто в цей період займався фізичними вправами, відсоток смертності від серцевих захворювань був удвічі нижчий, ніж серед тих, хто вів малорухомий спосіб життя. [4]

Деякі вважають, що напружені вправи прискорюють процес старіння. Проте існує немало наукових досліджень, які підтверджують, що фізичні вправи, навпаки сповільнюють ці процеси. Добре відомо, що головні причини, які приводять до фізичної немічності і передчасної смерті, полягають в нездоровому способі життя, а не в хворобах.

Багато залежить від навколишнього середовища, в якому ми живемо. Багато людей доживають і до 80 років при доброму здоров’ї, проте тривалість життя залишається практично постійною, майже незмінною. Це означає, що сучасна медицина в змозі зробити не багато для продовження життя після 65- літнього віку.

А хіба людина хоче просто жити ? Більш за все людина боїться бути безпорадною, тягарем для близьких.

У всіх відомих випадках довгожителі до останніх днів вели активний спосіб життя. Певно, засобом до тривалого життя цих дивовижно бадьорих людей була активна діяльність. Безперечно, що деякі з них успадкували гени довголіття, у інших важливими факторами можуть бути: навколишнє середовище, спосіб життя, які, як уже відмічалось, відіграють все більше значення і в причинах виникнення захворювань.

В деяких країнах існують, райони, серед населення яких відмічається високий відсоток довгожителів Їх пращури також доживали до глибокої старості. Ці групи довгожителів мають для науки особливий інтерес, оскільки їх вивчення може допомогти розгадати таємницю тривалості життя. Що ж є вирішальним — здоров’я, відмова від шкідливих звичок харчування чи здорове навколишнє середовище?

Райони, де вони живуть, розташовані на висоті 1800 метрів над рівнем моря. Звичайна їжа з низьким вмістом жирів і білків та з високим вмістом складних вуглеводів Жителі цих районів, як правило, вживають алкогольні напої в малих дозах. Як відмічають деякі дослідники, позитивним для представників цих районів є невелика кількість стресових ситуацій, задовольняються особистим способом життя, участь як в сімейних так і в громадських справах, постійні, помірні фізичні навантаження. Ніхто не позбавляє їх активного способу життя навіть у похилому віці. Іншою позитивною особливістю є високий рівень готовності серцево-судинної системи [4, c. 58].

Мистецтво продовжити життя — це мистецтво не скорочувати його. Американський вчений М.Коллінз до числа факторів, які скорочують життя людини, називає: життя у великому місті, матеріальна незабезпеченість, нервовий характер, малорухомий спосіб життя, зловживання спиртним, зайва маса тіла. Таким чином, він підкреслює залежність тривалості життя від цілого ряду зовнішніх факторів і стилю поведінки людини, які повинні враховувати ті, хто намагається зберегти своє здоров’я і працездатність на довгі роки. Проте, М.Коллінз серед важливих факторів не називає такий як праця, трудова діяльність. Сучасні наукові дослідження дозволяють сміливо стверджувати що людина з обмеженою руховою активністю може викреслити із свого життя стільки років, скільки активна людина може до нього додати.

Академік О.О.Богомолець писав: „Перша ознака розумового життя — це праця. Працювати повинен увесь організм. Будучи природнім станом, праця не може зношувати людський організм. Без праці людина не отримує необхідних стимулів для виконання життєвих функцій, втрачає здатність до тривалого життя”.

Фактори, які сприяють довголіттю, досліджені М.М.Віленчиком На його погляд перше і найважливіше — це дотримання здорового способу життя. Друге — використання геріатричних засобів. Геріатричні засоби — не ліки. Результатом їх дії є всілякі молекулярні і фізіологічні зрушення, які підвищують здібності тканин до самовідновлення, підвищують життєдіяльність організму в цілому. Найбільш широко розповсюджені серед геріатричних засобів – вітаміни [7, c. 211].

Висновки до розділу 2

Отже, як ми з’ясували, виняткового значення для сучасної людини набуває систематичне заняття фізкультурою і спортом. Фізичні вправи приводять до виникнення дуже цікавого і корисного ефекту в організмі. Під час навантаження обмін речовин пришвидшується, але після нього – починає сповільнюватися і, нарешті, знижується до рівня, нижчого за звичний. В цілому ж у людини, що тренується, обмін речовин повільніший звичного, організм працює економічніше, а тривалість життя збільшується.

Повсякденні навантаження на тренований організм спричиняють значно меншу руйнівну дію, що також продовжує життя. Заняття спортом, як свідчать дослідження, удосконалює систему ферментів, нормалізує обмін речовин, людина краще спить і відновлюється після сну. Завдяки цьому підвищуються практично всі її можливості і здібності (розумові, фізичні). Відомо, що навіть у здорової і нестарої людини, яка не є тренованою, веде «сидячий» спосіб життя і не займається фізкультурою, в разі невеликих фізичних навантажень збільшується частота дихання, з’являється посилене серцебиття. Навпаки, тренована людина легко справляється зі значними фізичними навантаженнями. Фізичне тренування зміцнює і розвиває кісткову мускулатуру, серцевий м’яз, судини, дихальну систему і багато інших органів, що значно полегшує роботу апарату кровообігу та позитивно впливає на нервову систему.

Отже, на тривалість життя впливають: плідна праця, раціональний режим праці і відпочинку, викорінювання шкідливих звичок, оптимальний руховий режим, особиста гігієна, загартовування, раціональне харчування; позитивне сприйняття себе, інших, життя в цілому, осмисленість буття, життєві цілі, цінності та ін.

Загальні висновки

Отже, головним досягненням людства є загальне зниження рівня смертності, яке почалося в розвинених районах світу в XIX ст. і поширилося на всю планету в XX ст.

Тривалість життя за період з 1800 року зросла з 30 до 68 років. Логічно, що це привело до стрімкого зростання чисельності людства — з одного мільярда в 1810 році до майже семи мільярдів у 2011-му.

За останні два століття зменшення рівня смертності супроводжувалося збільшенням рівнів доходів, уточнюють автори доповіді. Проте досягнутий прогрес значною мірою пов’язаний з революцією в сфері технологій і успіхами в розумінні причин захворювань.

Очікувана тривалість життя в масштабах усього світу стала швидко рости після 1950-го, збільшившись з 47 в 1950-1955 рр. до 68 років у 2005-2010 рр. Найвища тривалість життя зараз — у Північній Америці і Європі.

Китаю та Індії також вдалося досягти великих успіхів у збільшенні очікуваних років життя. Якщо в 1950-1955 рр. в цих країнах люди в середньому жили 40 і 38 років, а в 2005-2010 рр. — 72 і 68 років.

Водночас Африка не змогла забезпечити такого разючого прогресу. Автори вказують на взаємозв’язок з епідемією ВІЛ, СНІДу. Очікувана тривалість життя в цьому регіоні не перевищує 55 років.

Максимальна тривалість життя визначається швидкістю старіння, характерною для даного виду, що заложена в генах та, можливо, дещо змінюється під впливом деяких інших факторів. Старіння проявляється у збільшенні ймовірності будь-яких хвороб, особливо хвороб похилого віку (рак, серцево-судинні хвороби) та збільшення ймовірності смерті в результаті будь-якого стресу. Зараз невідомо засобу зменшення швидкості старіння людини, а у випадку деяких тварин на нього впливають такі фактори, як обмеження калорій та генетичні модифікації організму. Теоретично, збільшення максимальної тривалості життя може бути досягнуте за рахунок зменшення швидкості пошкодження білків та ДНК, періодичної заміни або омолодження пошкоджених тканин або за допомогою більш екзотичних методів.

Список використаної літератури

1. Бужилова О. П. Тривалість життя на ранніх етапах кам’яного століття [Текст] : Цікава біологія / О. П. Бужилова // Біологія. — 2012. — № 19-21. — С. 102-107
2. Иванова А. Е. Потребность населения в долголетии и степень ее реализации // Социологические исследования. — 2013. — № 2. — С. 120-128
3. Левчук Н. Чинники формування низької тривалості життя в Україні / Н. Левчук // Охорона здоров‘я України. — 2008. — № 1. — С. 161-162
4. Лібанова Е. Проблеми нерівності у контексті людського розвитку [Текст] / Е.Лібанова // Людина і світ. — 1999. — № 3.- Ст.57-65
5. Мороз В. Порівняльний аналіз складових компонентів індексу розвитку людського потенціалу// Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2010. — № 2. — С. 207-215
6. Орлова Н. М. Регіональні особливості середньої очікуваної тривалості життя та детермінанти ії територіальної диференціації в Україні [Текст] / Н. М. Орлова // Східноєвропейський журнал громадського здоров’я. — 2013. — № 1. — С. 46-50
7. Понякіна С. Тривалість життя населення — критерій суспільного розвитку // Охорона здоров‘я України. — 2008. — № 1. — С. 211-212
8. Шаповал, А. Алкоголь і наркотики як чинники демографічної кризи в Україні [Текст] / Антон Шаповал // Віче. — 2010. — № 8. — С. 24-29