Вступ

Актуальність теми. В специфічних умовах трансформаційної економіки та соціально-економічних особливостей розвитку торговельної діяльності в Україні на сучасному етапі окремі теоретичні висновки та методичний інструментарій з питань управління прибутком торговельних підприємств потребують певної конкретизації нових підходів. В першу чергу це стосується уточнення понятійно-категоріального апарату даної проблеми, поглиблення методологічних засад системного управління прибутком торговельних підприємств та оцінки його результативності, більш широкого врахування фактору ризику в процесі формування прибутку, вдосконалення методичного інструментарію розподілу прибутку по окремих напрямах за критерієм забезпечення ефективного розвитку торговельних підприємств та зростання їх ринкової вартості, впровадження ефективних систем контролю за використанням прибутку.

Теоретичні та методичні аспекти управління прибутком торговельних підприємств досліджено в наукових працях таких вітчизняних та зарубіжних економістів, як М.С. Абрютіна, А.У. Альбеков, М.Д. Білик, І.О. Бланк, Б. Вейтс, Н.О. Власова, Н.М. Гуляєва, Г.А. Давидова, М. Леві, Л.О. Лігоненко, А.А. Мазаракі, Р.П. Малевич, Л.О. Омелянович, П.В. Петров, С.А. Согомонян, А.Н. Соломатін, Н.М. Ушакова та інших. Однак розробленню комплексного підходу до стратегічного управління прибутком торговельних підприємств з урахуванням специфіки їхньої діяльності належної уваги дотепер не приділялося. Актуальність проблеми, недостатність вивчення окремих її аспектів в умовах ринкової перебудови форм і методів господарювання торговельних підприємств визначили мету і завдання цього дослідження.

Метою дослідження є поглиблення теоретичних засад та вдосконалення методичного інструментарію функціонування системи торговельного капіталу та торговельного прибутку.

У відповідності до мети дослідження у роботіпоставлено і вирішено наступні завдання:

—         поглиблення визначення економічної сутності торговельного прибутку та торговельного капіталу як об’єкту управління та уточнення пов’язаного із ним понятійно-категоріального апарату;

—         поглиблення методологічних засад формування системи управління прибутком торговельних підприємств, зокрема визначення його змісту, мети, основних задач, принципів побудови структурно-логічної схеми управлінського циклу;

—         вдосконалення методологічних принципів та системи показників оцінки результативності управління прибутком торговельних підприємств;

—         визначення основних тенденцій розвитку прибутку торговельних підприємств України та результативності його формування та розподілу на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження є процес управління прибутком та капіталом  торговельних підприємств в умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідження є фінансово-організаційний механізм управління формуванням, розподілом та використанням торговельного прибутку та торговельного капіталу підприємств, що спрямоване на забезпечення їх ефективного розвитку та зростання ринкової вартості.

Розділ 1. Теоретичні основи торговельного капіталу та торговельного прибутку

З переходом країни до ринкової економіки основною ланкою народногосподарського комплексу стає підприємство. Саме на рівні підприємства створюється необхідна суспільству продукція, проводяться певні види робіт, надаються різноманітні послуги. Спеціалісти в галузі економіки і керівники підприємств проводять велику роботу щодо раціоналізації своєї діяльності, а також підвищення прибутковості і рентабельності.

Кінцевим результатом, який створює торговельному підприємству фінансові ресурси, що необхідні для розширення його діяльності, необхідні для формування його сталості і конкурентоспроможності на ринку товарів і послуг, є прибуток. Саме на основі одержаного прибутку кожне комерційне підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочення та на інші цілі. Тому у сучасному господарюючому механізмі прибуток стає не тільки важливим показником, а й ціллю роботи комерційних підприємств, об’єднань та інших ринкових структур.

Прибуток в узагальненому вигляді відображає результати господарювання, продуктивність витрат живої і матеріалізованої праці і тому служить важливою економічною характеристикою ефективності роботи підприємства. Він займає центральне місце у загальній системі вартісних інструментів і важелів управління економікою. Це виражається в тому, що фінанси, кредит, ціни, собівартість й інші економічні важелі прямо чи опосередковано пов’язані з прибутком [1, с.185].

Прибуток як економічний показник дає змогу поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, працівників і власника підприємства.

Об’єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов’язкових платежів. Економічний інтерес підприємства як господарюючого суб’єкта знаходить своє узагальнення в обсязі прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства і використовується для розв’язання виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічний інтерес працівників пов’язаний передусім з величиною прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить, у першу чергу, розмір фонду виплати дивідендів, тобто та частина прибутку, котра пов’язана з виробничим розвитком, приростом капіталу.

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і самостійна форма капіталу.

Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необхідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це вимагає додаткових витрат. Тому створюється необхідність в особливій групі капіталістів, які використовували б свої капітали виключно для обслуговування обігу промислового капіталу, — в торговцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торговець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на постійні і змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.

Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.

У процесі управління прибутком торговельного підприємства використовують різні класифікації:

1)       Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:

■        прибуток від реалізації товарів та платних торговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності);

■        прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької та ін.);

■        прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);

■        прибуток від позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від орендних операцій, прибуток від інших позареалізаційних операцій.

2)       Залежно від порядку визначення розрізняють:

■        загальний прибуток до оподаткування, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків) від усіх видів діяльності. Обсяг загального прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку;

■        оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань;

■        чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов’язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку.

Основною (операційною) діяльністю торговельного підприємства є реалізація товарів.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв’язки на національному (внутрішньому) ринку.

За стадіями руху товарів розрізняють оптову і роздрібну торгівлю. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями. Вона пов’язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і сільському господарстві, формує замовлення виробництву і забезпечує постачання товарів роздрібній торгівлі.

Особливістю оптової торгівлі є те, що оптовий торговець має справу не зі звичайними споживачами, а із промисловцями і роздрібними торговцями. Крім того, це великі масштаби торгових угод, тобто товари продаються не одиницями, а великими партіями. Тому оптовик веде, головним чином, спеціалізовану торгівлю, він торгує яким-небудь одним видом товару: вугіллям, залізом, хлібом, лісом.

Різновидом оптової торгівлі є товарна біржа. На біржі немає товарів. Угоди здійснюються за встановленими стандартами і зразками товарів. Об’єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними особливостями, а лише однорідні за своїми властивостями масові товари, такі як пшениця, спирт, кава, вовна і т. д. На біржах часто продаються товари, які є в інших місцевостях. Так, на Лондонській біржі можуть бути продані американська бавовна, канадська пшениця, бразильська кава тощо. При цьому можуть бути продані ще не вироблені товари, наприклад, зерно або бавовна майбутнього врожаю. Концентрація оптової торгівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних ринках.

Роздрібна торгівля — це реалізація товарів безпосередньо споживачам. Роздрібна торгівля відрізняється від оптової тим, що через роздрібне торгове підприємство реалізуються товари в різноманітному асортименті, а також невеликими партіями.

Роздрібна торгівля на ранніх стадіях розвитку капіталізму здійснювалась головним чином дрібними торговцями, але потім вона стала укрупнюватись. У роздрібній торгівлі функціонують різні категорії торговців, однак панівне становище посідає великий капітал.

У сучасних умовах у сфері товарного обігу діють великі об’єднання капіталістів. Вони зосереджують у своїх руках переважну частину продажу товарів, витісняючи з ринку дрібні та середні торгові фірми. Так, у Великобританії більш ніж половина роздрібного продажу продовольчих товарів припадає тільки на чотири торгові фірми.

Великі торгові об’єднання, що виникли в результаті концентрації та централізації торгового капіталу, проникають у сферу матеріального виробництва.

У США, наприклад, більшість фірм, які торгують продовольчими товарами, втрутились у сферу виробництва, 15—20% товарів вони одержують на власних підприємствах. Поряд з цим активно розвивається і зворотний процес: проникнення компаній виробників у сферу торгівлі. У США приблизно третину промислової продукції капіталісти збувають через власні оптові відділи.

Таким чином, у сучасних умовах реалізація товарів здійснюється спеціалізованими промисловими компаніями. Слід зазначити, що відбуваються якісні зміни у взаємозв’язках торговельного і промислового капіталів: торгівля з досить пасивного посередника між виробництвом і споживанням перетворюється в активну ланку, що значною мірою визначає їх розвиток.

Розвиток ринкової економіки в Україні передбачає зростання ролі комерційної діяльності з метою отримання максимального прибутку для задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників і розширеного виробничого розвитку підприємства.

Планомірно комбінуючи ресурси підприємства, у сучасних умовах необхідно проводити значну роботу щодо раціональної організації його діяльності відповідно до вимог ринку, обґрунтованості планових обсягів об’ємних показників, зниження рівня витрат, підвищення прибутковості і рентабельності діяльності торговельного підприємства.

Прибуток є однією з найважливіших економічних категорій, що характеризує ефективність роботи торговельного підприємства та відображає його позитивний фінансовий результат, виступає основною умовою функціонування підприємства в ринкових умовах. Прибуток є головною метою та критерієм ефективної діяльності сучасного торговельного підприємства, безпосередньо впливає на його фінансовий стан та являється захисним механізмом від банкрутства, основним джерелом забезпечення фінансування внутрішніх потреб та подальшого його розвитку. Прибуток є основним спонукальним мотивом здійснення будь-якої підприємницької діяльності, оскільки він забезпечує зростання добробуту власників та працівників підприємства через дохід на вкладений капітал.

Прибуток — це узагальнюючий показник діяльності підприємства, відображає фінансовий результат діяльності і для торговельного підприємства частиною виторгу, що залишилася після відшкодування всіх витрат підприємства. Прибуток як економічний показник поєднує у собі, з одного боку, інтереси держави та суспільства, а з іншого — власника підприємства та працівників.

Отже, роль прибутку торговельного підприємства можна сформулювати таким чином:

• прибуток виступає головною ціллю підприємницької діяльності і є основним спонукальним елементом для ведення господарської діяльності;
• прибуток служить основним критерієм оцінки ефективності діяльності підприємства;
• прибуток виступає захисним механізмом від загрози банкрутства;
• прибуток є головним джерелом зростання вартості ринкової підприємства та приросту активів;
• прибуток виступає джерелом подальшого розвитку підприємства;
• прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів;
• прибуток є джерелом формування фондів стимулювання;
• прибуток виступає критерієм доцільності при впровадженні нових бізнес-ідей;
• прибуток виконує соціальну функцію, шляхом задоволення соціальних потреб суспільства;
• прибуток є інструментом розподілу чистого доходу суспільства між підприємством та бюджетом;
• прибуток є основним економічним важелем при формуванні надходжень до бюджету країни;
• прибуток підприємств створює передумови для економічного розвитку суспільства в цілому.

Валовий прибуток від реалізації товарів (реалізоване накладення) можна розглядати з точки зору джерел утворення і його необхідності [2, с.376].

Джерелом утворення валового прибутку є різниця між роздрібними та оптовими цінами на товар, що продається. Ця різниця сама виконує функцію ціни торговельної послуги. Якщо різниця між роздрібною та оптовою ціною виражена у відсотках до роздрібної ціни, то вона називається торговельною знижкою, а у відсотках до оптової ціни — торговельною надбавкою (націнкою).

У зв’язку із переходом до більш вільного ціноутворення торговельні підприємства мають можливість визначити необхідний для них рівень торговельних знижок, виходячи із витратного або ринкового підходу.

Витратний підхід у ціноутворенні передбачає включення до обсягів валового доходу витрат на збут, адміністративних та інших операційних витрат і прибутку від реалізації за їх рівнями у відсотках до товарообігу.

Торговельна знижка, % = Рівень витрат на збут, адміністративних, інших операційних витрат, % до товарообігу + Рівень рентабельності реалізації, % до товарообігу

Цей підхід до формування рівня валового прибутку з одиниці товару не зацікавлює підприємства торгівлі у зниженні рівня витрат. Ринкові підходи до встановлення рівня знижки передбачають врахування попиту покупців на даний товар, рівня конкуренції та інших факторів.

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення. Проте, цей показник не висвітлює ступінь ефективності господарської діяльності підприємства. Для характеристики ефективності господарювання підприємства, ступеня використання його ресурсів набуло поширення застосування показників відносної прибутковості, що в економічній практиці отримали назву рентабельності. Рівень рентабельності визначається як процентне відношення суми отриманого прибутку до будь-якого показника: середнього розміру основних фондів і обігових коштів, обсягу товарообігу, суми коштів фонду оплати праці тощо [2, с.376].

Згідно із формою № 2 «Звіт про фінансові результати» послідовність формування чистого прибутку підприємства наведено на рис. 1.1.

У сучасних умовах розвитку економіки підприємства можуть обирати політику розподілу чистого прибутку самостійно. Ніякі органи, в тому числі держава, не мають права втручатися у процес використання чистого прибутку.

Сьогодні складність проблеми розподілу та використання прибутку підприємств посилюється тією обставиною, що перехід до ринкової економіки в Україні здійснюється в умовах збереження старих структур управління, які протидіють розвиткові нових відносин. На підприємствах самостійно формуються і використовуються два фонди економічного стимулювання: фонд споживання і фонд нагромадження [3, с.140].

Повний обсяг фонду споживання складається з таких елементів (витрат у грошовій та натуральній формах): фонд оплати праці: фонд основної заробітної плати, фонд додаткової заробітної плати; грошові виплати і заохочення; доходи, виплачені за акції трудового колективу і вклади членів колективу акціонерного товариства у майно підприємства, доходи від пайової участі у діяльності спільних підприємств.

Рис. 1.1. Формування чистого прибутку (збитку) торговельного підприємства

Фонд нагромадження використовується на виробничий і соціальний розвиток підприємства. Нагромадження здійснюється шляхом капітальних вкладень. Але це не означає, що нагромадження і капітальні вкладення — тотожні поняття і кількісно збігаються. Збіг стосується тільки коштів, що йдуть на збільшення основних фондів. А відмінність між капітальними вкладеннями і нагромадженням полягає в тому, що капітальні вкладення включають фонд амортизації, а нагромадження — приріст обігових фондів і фонду оплати праці для нових працівників. Структура фонду нагромадження визначається співвідношенням між фондом виробничого нагромадження і фондом невиробничого нагромадження.

Розвиток конкуренції викликає необхідність розширення виробництва, його удосконалення, задоволення матеріальних і соціальних потреб трудових колективів. Відповідно до цього, по мірі надходження чистий прибуток підприємства спрямовується на роботи по створенню, освоєнню і впровадженню нової техніки, на удосконалення технології і організації виробництва, на модернізацію обладнання, покрашення якості продукції, технічне переобладнання, реконструкцію діючого виробництва.

В умовах ринку механізм розподілу прибутку має велике значення. У ньому відображається ефективність господарської діяльності, від нього залежить дієвість господарської самостійності й самофінансування. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість торговельних підприємств та окремих працівників у постійному зростанні й удосконаленні діяльності. Можна стверджувати, що прибуток підприємства — основний критерій ефективності господарювання підприємства, тому вміле і раціональне його використання — одна із основних задач організації у сучасних умовах ринку.

Розділ 2. Оцінки рівня стратегічного управління прибутком торговельного підприємства

Стратегія управління торговельним підприємством пов’язана з визначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і, відповідно, одержання певної маси чистого прибутку [5, с. 464].

Основною метою функціонування будь-якого торговельного підприємства до сталого економічного розвитку є забезпечення прибутковості його діяльності. Звідси, проблема стратегічного управління прибутком торговельного підприємства набуває вагомішого значення, оскільки саме у прибутку концентрується ефект усієї господарської діяльності кожного підприємства.

Ключовим чинником досягнення торговельним підприємством стійкої конкурентної переваги є розроблення і реалізація дієвої стратегії управління прибутком на основі загальної стратегічної його орієнтації, що потребує ком-плексного впровадження відповідних традиційних і сучасних методів та інструментів. Але більшість вітчизняних торговельних підприємств не реалізує або реалізує неефективно принципи стратегічного управління, частка збиткових підприємств є досить великою і загальні обсяги їхніх збитків зростають, особливо в умовах світової економічної кризи, яка характерна і для підприємств України.

Систему управління прибутком торговельного підприємства пропонують формувати в загальній системі його фінансового менеджменту, яка забезпечує найбільший ступінь інтеграції, координації та контролю всіх основних аспектів цього виду управлінського процесу. Цей процес пропонують визначати таким чином: «Управління прибутком являє собою цілеспрямований, систематичний процес підготовки, оцінки, відбору та реалізації альтернативних управлінських рішень по всіх питаннях його формування, розподілу та використання на конкретному торговельному підприємстві» [7, с. 9].

Під стратегічним управлінням прибутком підприємства розуміють процес стратегічних змін, спрямованих на переорієнтування діючої стратегії управління прибутком торговельного підприємства з урахуванням відповідності його внутрішніх можливостей умовам зовнішнього середовища [1, с. 8].

З метою визначення основних характеристик стратегічного управління торговельним підприємством, необхідно порівняти його з оперативним управлінням, яке практикувалося у бізнесі до появи стратегічного управління (табл.2.1).

Таблиця 2.1. Порівняння стратегічного та оперативного управління [6, с. 14]

Характерис­тика	Оперативне управління	Стратегічне управління
Місія або призначення	Реалізація товарів і послуг з метою отримання доходу від їх реалізації	Вживання організації в довготермі­новій перспективні за допомогою встановлення динамічної рівноваги з навколишнім середовищем
Зосередження уваги мене­джменту	Погляд всередину організації, пошук раціональних шляхів ефективного використання ре­сурсів	Погляд ззовні організації, пошук можливостей в конкурентній боротьбі, відстежування і адаптації до змін в оточенні
Врахування чинника часу	Орієнтація на короткотерміно­ву і середньотермінову перспективи	Орієнтація лише на довготермінову перспективу
Чинник побу­дови системи управління	Управлінські функції організа­ційної структури, процедури, техніка і технологія	Розглядає працівників як основу організації, її цінність і джерело прибутку
Управління персоналом	Ставлення до працівників як до ресурсу організації і вико­навців окремих робіт і функцій	Розглядає працівників як основу організації, її цінність і джерело прибутку
Оцінка ефективності	Ефективність діяльності і уп­равління визначається як кате­горія, що відображає прибут­ковість і раціональність вико­ристання виробничого потен­ціалу	Ефективність діяльності і управлін­ня визначається в тому, наскільки своєчасно і точно організація в ста­ні реагувати на нові запити ринку і видозмінюватись залежно від зміни навколишнього середовища

Головною метою управління прибутком пропонують визнати насамперед визначення шляхів найефективнішого його формування, розподілу та використання, спрямованих на забезпечення розвитку підприємства, який передбачається, та зростання його ринкової вартості.

У загальному контексті, у процесі управління прибутком торговельного підприємства вирішують два основних завдання: підвищення загальної суми прибутку в процесі його формування; ефективний розподіл отриманого прибутку за окремими напрямками його використання.

Розроблення стратегії управління прибутком передбачає дослідження прибутку та рентабельності, оцінку чинників, що обумовлює їх величину, а також визначення достатності прибутку для завдань економічного і соціального розвитку торговельного підприємства.

Необхідними умовами для ефективного стратегічного управління при-бутком торговельного підприємства є:

• визначення важливості розроблення стратегії діяльності підприємства та стратегічного управління на довготермінову перспективу;
• прийняття рішень з важливих питань зі врахуванням загальногосподарської стратегії;
• наявність сформульованих конкретних цілей діяльності підприємства;
• аналіз та оцінка умов за яких здійснюється діяльність підприємств та чинників, які впливають на кінцеві результати їх діяльності;
• формування ефективної господарської політики підприємства зі врахуванням правильної оцінки поточної та майбутньої ситуації з погляду прояву критичних чинників, які її лімітують.

Розроблення стратегії управління прибутком передбачає таку послідовність роботи: визначення цільової суми прибутку підприємства; визначення обсягу товарообігу, який забезпечує отримання цільової функції; розроблення асортиментної політики; розроблення цінової політики; формування ресурсної політики; управління валовим доходом; управління поточними витратами; перевірка відповідності одержаної суми прибутку цільового розміру; прийняття стратегічного плану досягнення цільового прибутку та забезпечення контролю за його реалізацією.

У системі стратегічного управління прибутком торговельного підприємства його планування є найвідповідальнішим етапом. Це зумовлено тим, що в ринкових умовах планова сума прибутку є цільовим орієнтиром комерційної діяльності підприємств і мірою її ефективності, а також слугує базою забезпечення його подальшого виробничого розвитку і задоволення матеріальних інтересів власників і персоналу. Планування прибутку — це процес розроблення системи заходів щодо забезпечення її формування в необхідному обсязі й ефективне використання відповідно завданням розвитку підприємства в майбутньому періоді [4, с. 12].

Для забезпечення чіткої дії механізму управління прибутком підприємства необхідно проаналізувати чинники впливу на прибуток торговельного підприємства.

Первинними серед чинників, які впливають на стратегічне управління прибутком торговельного підприємства, є товарообіг, роздрібні ціни та витрати обігу. Своєю чергою, товарообіг залежить від трьох груп чинників, які характеризують складові елементи реалізації товару, а саме: використання основних фондів, трудових і фінансових ресурсів. За кожним напрямом виок-ремлюють відповідно — забезпеченість основними фондами і фондовіддача; продуктивність праці; забезпеченість обіговими активами та їхня віддача. Для виявлення ступеня впливу первинного чинника на розмір прибутку запропоновано використовувати метод комплексного аналізу економічної ефективності господарської діяльності, оскільки зростання первинного чинника сприяє зростанню інших підпорядкованих йому чинників [1, с. 10].

Серед зовнішніх чинників можна виділити такі: економічні умови господарювання, місткість ринку, платоспроможний попит споживачів, державне регулювання діяльності підприємств та інше. Особливе значення має рівень, динаміка і коливання платоспроможного попиту, тому що він визначає стабільність одержання прибутку. Поряд із перерахованим вище, варто звернути увагу на такі серйозні макроекономічні чинники, як податкова і кредитна політика держави, розвиток діяльності громадських організацій споживачів товарів і послуг, і, нарешті, політична стабільність у державі [3, с. 23].

Розглядаючи концептуальні засади стратегічного управління прибутком необхідно виділити його складники, а саме: стратегічне планування, стратегічну організацію і стратегічний контроль. На етапі стратегічного планування прибутку визначають цільову суму прибутку відповідно до стратегічних цілей і завдань торговельного підприємства з урахуванням його стадії життєвого циклу; здійснюють стратегічний аналіз управління прибутком на засадах моніторингу прибутковості підприємства та обґрунтування планів і програм дій на основі оцінки стратегічних альтернатив. На етапі стратегічної організації приводять у відповідність з обраною стратегією всі ресурси і внутрішні зв’язки підприємства, його цілі, завдання і сфера відповідальності працівників; здійснюють необхідні організаційні зміни на підприємстві та розробляють політику кожного структурного підрозділу. Завершальним етапом стратегічного управління прибутком торговельного підприємства є стратегічний контроль за виконанням розроблених заходів. Перевага запропонованої структурно-логічної схеми полягає в тому, що вона охоплює всі складники процесу управління прибутком, зумовлені його функціями та наявністю прямого і зворотного зв’язку між елементами. Крім того, саме використання такої логіки стратегічного управління прибутком підприємства надає змогу комплексно охопити всі види ресурсного потенціалу торговельного підприємства і діяльність його інфраструктур.

Розроблення стратегії управління прибутком торговельного підприємства, на нашу думку, доцільно здійснювати на основі однієї з базових стратегій з урахуванням його періоду життєвого циклу. Для періоду підйому базовою стратегією є стратегія зростання. Як стратегію управління прибутком рекомендовано досягнення беззбитковості діяльності, забезпечення мінімального рівня рентабельності та досягнення цільового прибутку.

У періоді стабілізації запропоновано застосовувати стратегію збереження темпів зростання прибутку з урахуванням інфляції. Розроблення такої стратегії охоплює обґрунтування стійкого рівня прибутковості. Період падіння потребує від торговельного підприємства утримання позицій на ринку. За таких умов за наявності базової стратегії виживання торговельним підприємствам рекомендовано застосовувати одну із стратегій управління прибутком: стратегію забезпечення мінімального рівня рентабельності або стратегію досягнення беззбитковості його діяльності.

Інструментом стратегічного управління прибутком є збалансована система показників, яка орієнтує керівництво торговельного підприємства на адекватний стратегічний розвиток. Тому актуальним є вдосконалення методичного підходу до стратегічного управління прибутком торговельного підприємства з використанням збалансованої системи показників. Для торговельних підприємств відповідно до певного періоду життєвого циклу необхідно використовувати ключові показники успіху та стратегічні карти управління прибутком, а також схеми зв’язку показників прибуткової діяльності підприємства. Рекомендовано розробляти стратегію управління прибутком торговельного підприємства з урахуванням періоду його життєвого циклу, використовуючи певний набір взаємопов’язаних формалізованих показників, які дають змогу оцінити ключові чинники успіху не тільки поточного, а й майбутнього періоду. Тому використання запропонованого методичного підходу спрямоване на виділення показників, які є найбільш важливими для торговельного підприємства в певному періоді життєвого циклу. Одночасно негативна зміна цих показників сигналізує про небезпечну ситуацію, що становилася на підприємстві, а також про необхідність переходу до наступного періоду життєвого циклу.

Для економічного обґрунтування стратегічних рішень щодо управління прибутком запропоновано методику оцінки рівня стратегічного управління прибутком торговельного підприємства на основі використання співвідношення темпу змінювання прибутку та темпу змінювання товарообігу, витрат обігу, фондовіддачі та середньооблікової чисельності працівників. Згідно зі запропонованою методикою, виділено шістнадцять позицій співвідношення темпу змінювання прибутку та темпу змінювання показників-чинників, які зумовлюють три рівні стратегічного управління прибутком: високий, середній та низький [1, с. 11].

Високий рівень стратегічного управління прибутком спостерігається, коли темп збільшення прибутку перевищує темп зростання усіх показників-чинників або виняток становить один із показників-чинників. Середній рівень — коли перевищення темпу змінювання прибутку є притаманним усім показникам-чинникам, крім двох із них. Низький рівень — коли перевищення темпу змінювання прибутку не розповсюджується на три і більше показники-чинники. Застосування запропонованої методики спрямоване на підвищення ефективності управлінських рішень не тільки за рахунок досягнення величини кількісних показників діяльності торговельного підприємства, але і за рахунок забезпечення взаємодії темпу змінювання показників-чинників стратегічного управління прибутком підприємства.

Таким чином, стратегічне управління прибутком — це цілеспрямований, систематичний процес підготовки, оцінки, відбору та реалізації альтернативних управлінських рішень зі всіх питань його формування, розподілу та використання на конкретному торговельному підприємстві, що враховує стратегічні аспекти його діяльності. Виходячи з особливостей соціально-економічних перебудов, що відбуваються в Україні, а також з трансформацією зовнішнього середовища під впливом світової фінансової кризи, стратегічне управління та планування прибутку відіграє провідну роль у процесі ефективного управління діяльністю торговельного підприємства.

Розділ 3. Умови ефективного управління прибутком та шляхи підвищення розмірів торговельного прибутку підприємства

При стратегічному плануванні прибутку торговельного підприємства необхідно не тільки прагнути до максимізації поточного прибутку, але й при цьому визначати шляхи вирішення довгострокових задач щодо досягнення стратегічних цілей діяльності підприємства, що сприятимуть його подальшому розвитку.

Важливим напрямком стратегічного планування діяльності є врахування усіх чинників та аспектів подальшого розвитку підприємства для повного і обґрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості. При розподілі прибутку необхідно встановити обґрунтовані пріоритети розподілу зі врахуванням обмеженості ресурсів та визначити конкретні цілі, для досягнення яких будуть мобілізуватися ресурси підприємства.

Необхідними умовами для ефективного стратегічного управління прибутком торговельного підприємства є:

• визначення важливості розробки стратегії діяльності підприємства та стратегічного управління на довгострокову перспективу;
• прийняття рішень з важливих питань щодо врахування загальногосподарської стратегії;
• наявність сформульованих конкретних цілей діяльності підприємства;
• аналіз та оцінка умов, за яких здійснюється діяльність підприємств та чинників, які впливають на кінцеві результати діяльності;
• формування ефективної господарської політики підприємства з врахуванням правильної оцінки поточної та майбутньої ситуації з погляду прояву критичних чинників, які її лімітують.

В умовах розвитку ринкової економіки України істотно посилюється відтворювальна функція прибутку, сутність якої полягає у визначенні можливостей підприємницьких структур задовольняти потреби розширення діяльності, і насамперед, здійснювати капіталовкладення. На основі даних аналітичної табл. 3.1 ми можемо проаналізувати прибутковість різних видів діяльності в Україні за період 2005-2010 рр.

Табл. 3.1. Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування підприємств України за видами економічної діяльності, (млн. грн.) [4, с. 57]

Показники	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Прибуток, збиток (-)	13933,0	18740,0	14641,2	19643,3	44578,4	64370,8
Сільське господарство, мислив­ство та лісове господарство	1752,4	899,1	-254,6	769,5	2768,0	3702,4
Промисловість	8834,6	8537,2	2866,5	7137,0	18936,9	28264,3
Будівництво	40,3	722,8	-39,6	14,1	770,6	872,2
Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засоба­ми; послуги з ремонту	1195,1	2352,0	4356,4	573,7	6930,2	9464,2
Готелі та ресторани	-20,0	-27,2	-9,3	-73,9	-30,6	83,1
Транспорт і зв’язок	706,7	4135,7	4269,4	5805,2	6665,6	9629,7
Фінансова діяльність	1211,7	2344,9	2358,1	4252,7	7058,0	9334,3
Операції з нерухомості, здаван­ня під найм та послуги та пос­луги юридичним особам	92,5	-146,3	929,2	1187,0	1101,2	2636,0
Колективні, громадські та осо­бисті послуги	46,0	-290,2	75,8	-79,5	255,8	81,3

 

З показників табл. 3.1 ми бачимо, що за період 2005-10 рр. спостерігаються позитивні зміни щодо фінансових результатів діяльності до оподаткування підприємств України різних галузей економічної діяльності. У 2010 р. спостерігається зростання прибутку у всіх видах економічної діяльності, за винятком надання колективних, громадських та особистих послуг, стає прибутковою діяльність готелів та ресторанів, яка до 2010 р. була збитковою.

На нашу думку, підвищення прибутковості діяльності підприємств торгівлі можливо досягнути шляхом:

• вдосконалення системи управління підприємством;
• забезпечення зростання товарообігу і вдосконалення його складу і структури;
• оптимізації витрат підприємства та ведення їх чіткого обліку за місцем виникнення;
• підвищення ефективності використання основних фондів;
• оптимізації складу і структури оборотних коштів;
• підвищення продуктивності праці;
• вдосконалення торговельно-технологічного процесу.

Удосконалення управління розподілом прибутку торговельних підприємств потребує перш за все визначення пропорцій за основними напрямами цього розподілу на основі задоволення економічних інтересів окремих суб’єктів їх господарської діяльності. З цією метою для узагальнення напрямів розподілу прибутку запропоновано ввести у науковий обіг наступні поняття: сума чистого прибутку, що забезпечує в процесі його розподілу економічні інтереси партнерів підприємства з господарської діяльності (їх обґрунтованих фінансових претензій, що мають сплачуватись з прибутку); сума чистого прибутку, що забезпечує в процесі його розподілу економічні інтереси найманих працівників (чистий прибуток, що за передбаченими умовами має бути спрямований на матеріальне стимулювання та соціальний розвиток персоналу) та сума чистого прибутку, що забезпечує в процесі його розподілу економічні інтереси власників (чистий прибуток, що спрямовується на задоволення потреб власників підприємства у поточному та перспективному періоді). В розрізі цих основних напрямів запропонована систематизація подальшого визначення об’єктів розподілу  прибутку торговельних підприємств.

Таким чином, можна зробити висновок, що можливими ефективними шляхами збільшення прибутку є, насамперед, ріст товарообігу і зменшення витрат обігу торговельного підприємства. Для цього, необхідно володіти ринковою ситуацією, своєчасно реагувати на зміни кон’юнктури ринку, проводити організаційно-управлінські реорганізації на підприємстві тощо.

З метою збільшення суми прибутку виникає потреба у розробці стратегії управління підприємством, для чого необхідно розробити прогноз прибутку на наступний період і визначити шляхи досягнення прогнозованої суми прибутку. Важливим елементом стратегічного управління торговельним підприємством є розроблення довгострокових планів та прогнозів щодо діяльності самого підприємства. У процесі діяльності підприємства необхідно здійснювати постійний контроль за досягненням поставлених завдань.

Висновки

Отже, торговельний прибуток — являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення торговельної діяльності, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Торговий капітал історично передував промисловому капіталу. У формі купецького капіталу він існував ще в рабовласницькому суспільстві. В докапіталістичних формаціях торговий капітал поряд з лихварським капіталом був самостійною і головною формою існування капіталу.

Для його функціонування потрібен був певний рівень розвитку товарного виробництва, товарний і грошовий обіг. Всі ці умови існували задовго до капіталізму, що й послужило матеріальною передумовою появи торгового капіталу.

Ми з’ясували, що норма торгового прибутку визначається річною нормою середнього прибутку і не залежить від швидкості обороту торгового капіталу. Норма торгового прибутку обчислюється на весь торговий капітал, авансований на рік, незалежно від швидкості обороту цього капіталу. З розвитком капіталізму відбувається посилення ступеня експлуатації торгових працівників. Досягається це такими шляхами:

• шляхом продовження робочого дня і підвищення інтенсивності та продуктивності праці;
• шляхом зниження заробітної плати нижче вартості робочої сили;
• шляхом експлуатації дрібних товаровиробників (селян і ремісників) в результаті нееквівалентного обміну.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т «Харківський політехнічний ін-т»; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ «ПРОМЕТЕЙ», 2006. — 364с.
2. Баранцева С.М. Стратегічне управління прибутком торговельного підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук. – Донецьк, 2007. – 22 с.
3. Баранцева С.М. Стратегічне управління прибутком як регулятор діяльності підприємств / С.М. Баранцева // Торгівля і ринок України. – 2002. – Вип. 14, т. 2. – С. 81-86.
4. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.
5. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
6. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. «Економічна теорія») / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
7. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ «Волинські обереги», 2005. — 408 с.
8. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
9. Зінченко Т. Управління прибутком і рентабельністю підприємства в умовах ринкової економіки / Т. Зінченко // Вісті ДВ. – 2005. – 1 липня.
10. Кривецька О.Р. Планування прибутку підприємства при визначенні стратегії його розвитку / О.Р. Кривецька // Фінанси України. – 2005. – № 3. – С. 138-147
11. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
12. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 «Економіка і підприємництво» в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
13. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
14. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
15. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». — Миколаїв, 2007. — 332с.
16. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
17. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.
18. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
19. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
20. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
21. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.
22. Хістєва О.В. Фінансовий аспект сталого розвитку підприємства// Наука і освіта 2004: Матеріали VII Між нар. науково-практ. конф. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004.- С.63-65
23. Худа В.В. Прибуток в системі управління торговельним підприємством // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету: Спецвипуск наукових робіт молодих учених – Київ: 3/2005. – 208 с.
24. Худа В.В. Прибуток торговельних підприємств як об’єкт економічного управління // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: Вип.. І. Економічні науки – Чернівці: АНТ Лтд, 2005. – 544 с.
25. Чимирис О. В. Прибуток як цільова функція діяльності підприємства // Торгівля і ринок України: Темат. зб. наук. пр.– Донецьк: ДонДУЕТ, 2001.-Вип. 12, т.3. — С.272-276