Книга відомого американського журналіста Томаса Фрідмана «Плаский світ. Коротка історія XXІ століття»,  назва якої відбиває головну ідею автора — на рубежі тисячоріч ми стали свідками того, як інформаційна революція й процеси економічної глобалізації усе більше перетворюють нашу планету, розділену державними кордонами й поцятковану різними географічними шорсткостями, у плаский світ. У світ, де для вільного переміщення людей і ідей, товарів і капіталів уже не залишилося яких-небудь технологічних перешкод. На відміну від Христофора Колумба, що, відповідно до   легенди, що приводиться автором, першим повідомив іспанських монархів, що світ — круглий, Томас Фрідман протягом декількох сотень сторінок свого захоплюючого оповідання знову й знову безапеляційно затверджує, або доводить на численних прикладах, або просто радісно, майже по-дитячому, проголошує: світ — плаский! І це — здорово! Здорово для всіх — для американців, індусів, китайців, жителів колишнього СРСР і Східної Європи, та й взагалі для всіх, хто приєднався до досягнень інформаційних технологій, розділяє цінності вільного ринку й знайшов своє місце в системі міжнародного поділу праці…

Цю книгу можна назвати прикладом блискучої журналістської роботи (Томас Фрідман — тричі лауреат Пулітцеровської премії) на тему «Глобалізація і її переваги для сучасного світу». Дійсно, «Світ плаский…» читати цікаво й пізнавально — читач зустріне в його описі й шляхові щоденники мандрівника по Індії й інших країнах, і серйозний аналіз подій, що відбуваються  у світі макроекономічних процесів, і досить професійні міркування про переваги того або іншого світоглядного підходу до створення програмного забезпечення, і небезінтересні прогнози розвитку подій у планетарному масштабі на найближчі десятиліття.

Не випадково книга Фрідмана стала предметом пильного вивчення й обговорення, у тому числі на Всесвітньому економічному форумі в Давосі за участю таких відомих в усьому світі людей, як засновник Mіcrosoft Білл Гейтс.

Однак «Світ плаский…» цікавий не тільки викладом концепції інформаційної глобалізації. В остаточному підсумку, хвалебних гімнів інформаційним технологіям і вільному ринку написано вже чимало (принаймні, не менше, ніж робіт, критикуючих і те, і інше). Мені здається важливим зупинитися на тім, як подається й обґрунтовується основна ідея книги, і на тім, про що автор змовчав або які питання він залишив без відповіді.

Отже, на думку Томаса Фрідмана, у плоскому світі шанси на успіх визначаються не громадянством і місцем проживання, а рівнем освіти, талантом, наполегливістю й доступністю інформаційних систем. Це доводиться, наприклад, усе зростаючим переносом цілих бізнес-процесів, раніше, що виконувалися на території США американськими громадянами, — в Індію й інші країни, що користуються перевагами у вигляді недорогих каналів зв’язку й щодо високого рівня освіти населення. Якість (поки ще не рівень) життя в індійському Бангалорі поступово наближається до каліфорнійської Силіконової Долини. Автор обґрунтовує свою позицію, майже на рівні релігійної проповіді. Не випадково, що ним описуються десять (рівно десять!) так званих вирівнювачів (факторів, які «зробили світ плоским») — від падіння Берлінської стіни як символу «звільнення від комунізму» до розвитку системи аутсорсингу й поширення пошукових систем в Інтернеті. Не випадково, що характеристикою перших років XXІ століття називається злиття трьох (саме трьох!) компонентів — технологічних можливостей, професійної підготовки й психологічної готовності людей до їхнього використання, а також людських ресурсів тих країн, які лише недавно перебороли великий вододіл геополітичного протистояння двох соціальних систем. Не випадково й те, що завершується книга главою «9 листопада проти 11 вересня» — де перша дата ставиться до падіння Берлінської стіни й персоніфікує «творчу уяву», а друга, стосовно до подій 2001 р., давно вже стала загальним позначенням «сучасного апокаліпсиса».

У цьому зв’язку особливий інтерес представляють розділи книги Т. Фрідмана, присвячені питанням геополітики й питанням міжнародних відносин. У цілому ситуація й тут виглядає підбадьорюючої — у міру поглиблення міжнародного поділу праці (на прикладах роботи виробника комп’ютерів компанії Dell і розширення мережі ресторанів швидкого обслуговування McDonald’s) зникають які-небудь приводи для міждержавних конфліктів.

Окремі виключення — такі, як протиборство континентального Китаю й Тайваню, — лише підтверджують загальне правило. Так, випробування ядерної зброї в Пакистані й Індії не вилилися в 2002 р. у збройний конфлікт, коли в черговий раз до межі загострилася ситуація в Кашмірі, не в останню чергу через небажання індійської влади поставити під сумнів репутацію Індії як «центрального місця у світовій системі вилученого обслуговування».

Звичайно, тут викладаються думки Т. Фридмана в самому загальному й спрощеному виді, але певна ступінь недовіри до самого підходу виникає відразу ж. Автор називає себе » технологічним детерміністом», і питання полягає в тім, наскільки правомірно способи рішення геополітичних проблем обумовлювати технологічними факторами. І скільки важливі для цього супутні феномени господарського життя, такі, як економічно обумовлена доцільність розподіленого (по різним країнам світу) виробництва компонентів високотехнологічного устаткування.

Не можна сказати, що подібного роду питання залишилися без уваги першого дослідника плаского світу. Так, Т. Фрідман досить докладно описує реалії ісламського екстремізму, причини його виникнення й розвитку. Звертає увагу, що в цьому зв’язку використовується така етико-філософська категорія, як приниження. Саме приниженням окремих індивідів, цілих соціальних і релігійних груп (а іноді — і цілих народів), причому приниженням не завжди навмисним, часом випадковим і необдуманим, можна пояснити багато  негативних процесів, що відбуваються у світі.

Вказане припущення, однак, не одержало в книзі докладного розкриття. До речі, за змістом використаних прикладів можна було б зіставити їх з розробленої ще в середині XІХ ст. марксистською теорією відчуження й проаналізувати, наскільки ситуація відчуження десятків, якщо не сотень мільйонів жителів нашої планети від досягнень сучасних технологій реально впливає на умови їхнього сьогоднішнього життя й перспективи зміни таких умов. Зрозуміло, подібний аналіз у книзі відсутній, зате є присутнім такий дивний для читача неологізм, як ісламо-ленінізм, яким, на думку автора, можна пояснити появу й деструктивне поводження організацій, подібних Аль-Каїді. Навряд чи, звичайно, можна припустити тісне знайомство ідеологів екстремістських релігійних організацій із працями В.І.Леніна, і тут знов-таки виникає недовіра до ступеня пропрацьованості автором тих теоретичних побудов, який він намагається пояснити деякі шорсткості теорії плоского світу.

Справді, плаский свт (не в прямому, звичайно, а у фігуральному, описуваному Т. Фрідманом, значенні) — це реальність або ілюзія? Якщо це реальність, то чому вона є такою не для всіх? Наскільки плаский світ співвідноситься з теорією золотого мільярда — він скасовує її або примиряється з нею? Як співвіднести із прекрасної й надихаючої іншої країни прикладом Індії як світового центра вилучених послуг, офшорного програмування й т.д. з найглибшими економічними, соціальними й політичними протиріччями усередині самої Індії?  Чи усуває рух до плаского світу інформаційний розрив (dіgіtal dіvіde), що усе більше актуальним стає зараз уже не між різними країнами, а між соціальними групами, різними поколіннями й територіальними одиницями усередині тих самих  країн? І, нарешті, питання, що не відрізняється політичною коректністю, — якщо визнати, що   процеси, що відбуваються зараз, глобалізації відбивають лише сучасний етап розвитку міжнародного поділу праці, те чим — не з технологічної, а із соціально-економічної точки зору — цей етап радикально відрізняється від ситуації, скажемо, кінця XІХ століття?

На деякі із цих питань у книзі Т. Фрідмана даються прямі відповіді, по деяким з них автор воліє «відмовчатися», пропонуючи задуматися над ними читачам. Тим цікавіше не просто читати книгу про плаский світ, а вивчати її як парадний портрет перших років нашого тисячоріччя. Портрет, написаний хоч і упередженим, але захопленим і щирим художником.

Отже, Фрідман вважає, що світова економіка вступила в третю стадію глобалізації, яка принципово відрізняється від попередніх.

Фрідман вважає, що унікальність сучасної ситуації полягає в тому, що індивідууми і невеликі групи людей вперше за всю історію людства дістали можливість співробітничати і конкурувати на світовому ринку як повноцінні і повноправні виробники і споживачі товарів і послуг. Спершу глобалізація була долею держав, пізніше — корпорацій, а у наш час в неї все активніше включаються окремі люди і мініколективи. Ці партнери-конкуренти можуть вступати в економічне змагання у всіх країнах і на всіх континентах, створюючи нові корпорації або модифікуючи роботу тих, що вже існують. Їх шанси на успіх визначаються не громадянством і місцем проживання, а освітою, здібностями, завзятістю, винахідливістю і доступом до світової комунікаційної системи. Ця ситуація радикально змінює умови діяльності вже раніше виниклих компаній, яким доводиться або постійно перебудовуватися в новому конкурентному середовищі, або здавати свої позиції і йти з бізнесу. Інтернет й інші комунікаційні технології зробили можливою таку кооперацію у виконанні різноманітних робіт, що потрібні сучасній цивілізації, яка практично миттєво здійснюється в масштабах всієї планети. Вся планета робиться єдиним виробничим полем, в якому діють уніфіковані робочі правила. У цьому і полягає принциповий сенс концепції «плоского світу», народженого інформаційними технологіями.