Специфікою вітчизняного адміністративного (і не тільки) законодавства, яка, за великим рахунком, збереглася ще з часів так званого радянського періоду становлення адміністративного права, є наявність значної кількості категорій, зміст яких є неоднозначним для розуміння та застосування через певний спосіб їх викладення та термінологічну конструкцію. Такі поняття в юридичній науці називають оцінними (оціночними). Не оминула така ситуація у правотворчості й досить нову, як для України, складову адміністративного права — адміністративне судочинство, яке набуло всіх необхідних інституційних ознак у 2005 р. з моменту набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України). Це й актуалізує необхідність більш ґрунтовного дослідження оцінних понять в адміністративному судочинстві. Тематика оцінних понять завжди привертала увагу вчених-юристів. Зокрема, загальнотеоретичні проблеми оцінних понять досліджували: Т. Кашаніна, М. Салтевський, В. Жерьобкін, В. Косович та ін. Глибоким є дослідження російських вчених-юристів (наприклад праці Д. Левіної, О. Фетісова). Певну зацікавленість оцінні поняття викликали і в галузевих фахівців. Оцінні поняття у трудовому праві досліджували: М. Бару, С. Черноус, О. Лавріненко, Є. Астрахан, О. Степанова, у виборчому праві — А. Миронов, у кримінальному праві — М. Панов, О. Кобзєва, В. Кудрявцев, В. Питецький, Р. Джинджолія, у кримінальному процесі — О. Капліна, В. Зажицький, Т. Соловйова, С. Безруков, І. Тітко, в арбітражному (господарському), цивільному процесах — Р. Опалєв та інші, в адміністративно-деліктному законодавстві — Т. Коломоєць та В. Біленко. Отже, справедливим буде зазначити, що оцінні категорії в адміністративному судочинстві, на жаль, не були предметом глибокого дослідження для вчених-адміністративістів, що також зумовлює певний інтерес та зацікавленість до вивчення порушених питань.

Метою статті є з’ясування на підставі опрацювання наукових юридичних джерел сутності оцінних понять, аналіз оцінних понять, характерних для адміністративного судочинства, узагальнений огляд шляхів оптимі- зації їх тлумачення.

Як слушно зауважує І. Тітко, в юридичній науці не вироблено єдиного підходу до назви цього феномену. Зокрема, М. Бару, О. Капліна, Р. Опалев, М. Панов, М. Салтевський, І. Тітко та інші використовують термін «оцінні поняття» [1, 7; 2; 3; 4], В. Кудрявцев та Є. Кобзєва надають перевагу назві «оцінні ознаки» [5, 115; [21], найменуванням «оцінні терміни» оперують А. Піголкін [7, 75] та О. Черданцев, хоча останній використовує і словосполучення «оцінні вирази» [8, 169]. С. Шапченко наголошує, що оцінні ознаки є особливим різновидом оцінних понять права [9, 4]. У свою чергу, Р. Джинджолія використовує терміни «оцінні поняття», «оцінні ознаки», а також «оцінні категорії» [10, 17]. Деякі автори пропонують називати їх «ситуаційними» [11 9; 12, 75; 13 337, 351]. Більше того, В. Жерьобкін висловив думку, згідно з якою назву «ситуаційні терміни» слід визнати більш вдалою [1, 7; 14, 30]. Як зазначає І. Тітко, і з ним варто погодитись, відсутня єдина позиція й у вирішенні більше повнозначного, ніж юридичного, питання з приводу аналога в українській мові російському терміна «оценочное понятие» [1, 8]. В юридичній літературі автори, окрім терміна «оцінні поняття», використовують термін «оціночні поняття» (Т. Коломоєць та В. Біленко [15], В. Маляренко [16] та Ю. Грошевий [17], В. Косович [18] та О. Лавріненко [19], К. Лановенко [20] та І. Турчин-Кукаріна), «оцінювальне поняття» (В. Нор [22] ), а деякі автори — «оцінкове поняття» [1, 8; 23, 164]. Відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови можливим є вживання як терміна «оцінне», так і терміна «оціночне» — значення їх є ідентичним [24, 871]. Саме тому деякі вчені-юристи вживають у своїх працях одночасно ці два терміни [25, 197, 198]. Хоча в окремих джерелах наголошується, що правильним є саме вживання терміна «оцінне», оскільки варіант «оціночне» є калькою з російськомовного аналога і не відповідає правилам мовотворення української мови [1, 8]. Лише один варіант перекладу («оцінне») зустрічається і в досить авторитетних російсько-український словниках [1, 8; 26, 348]. Отже, погоджуючись із І. Тітко, вважаємо за правильне використовувати саме термін «оцінне поняття».

Структурна складність оцінних понять в адміністративному законодавстві, їх багатоаспектність дає підстави для виокремлення їх ознак. Зокрема, можна виокремити правові та неюридичні ознаки:

До правових належать:

• поняття остаточно не визначене законодавцем чи іншим органом публічного адміністрування;
• уточнюється і конкретизується у процесі правозастосовної практики;
• передбачає правозастосовний та/або адміністративний розсуд;
• несе нормативне навантаження;
• дає можливість здійснити піднормативне (термін запозичений у І. Тітко [1, 11]) регулювання з урахуванням специфіки окремої конкретної адміністративної справи чи іншої ситуації.

Серед неюридичних ознак можна виокремити такі:

• логічні (відкрита структура змісту поняття та невизначеність обсягу);
• конкретизація в кожному окремому випадку;
• гносеологічні (невизначеність фактів, які закріплені в таких поняттях);
• лінгвістичні (позначення за допомогою слів або словосполучень, що здебільшого є загальновживаними термінами) тощо.

Слід зазначити, що в юриспруденції триває дискусія і щодо змістовного наповнення дефініції «оцінні поняття». Детально не зупиняючись на існуючих в юридичній науці поглядах із цього приводу, зазначимо, що оцінні поняття в адміністративному судочинстві — це закріплене в нормі адміністративного судочинства, яка має вираз відповідної статті окремого нормативно-правового акта, поняття, зміст якого не містить чітко визначеного, завершеного комплексу ознак, що зумовлює його конкретизацію в кожному окремому індивідуально визначеному випадку за правозастосовним розсудом відповідного суб’єкта правозастосування.

КАС України від 6 липня 2005 р. (з наступними змінами та доповненнями) містить численну кількість згаданих понять. Так, до оцінних понять в адміністративному судочинстві слід відносити: «інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді» (ст. 27), «перебуває у службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі» (ст. 29), «інші відомості, встановлені цим Кодексом» (статті 42, 46), «користуватися іншими правами, наданими їм цим Кодексом» (ст. 49), «в інших випадках, встановлених законом» (ст. 50), «виконує інші доручення головуючого» (ст. 63). Одразу кілька оцінних понять можна назвати в нормах, що визначають правовий статус свідка: «як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з’ясувати у справі» (ст. 65), «необхідні знання» (ст. 66), «спеціальні знання та навички застосування технічних засобів» (ст. 67), «належність та допустимість доказів» (ст. 70), «всебічне, повне та об’єктивне дослідження» (ст. 86), «вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи» (ст. 87), «коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів» (ст. 99), «інші підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі» (ст. 107), «очевидна небезпека заподіяння шкоди» (ст. 117), «розумний строк розгляду справи» (ст. 122) (це поняття все ж варто розглядати як оціночне, навіть незважаючи на те, що його зміст розкривається у п. 11 ст. 3 КАС України), «обґрунтованість ненадання доказів до суду першої інстанції», «необґрунтованість відхилення доказів судом першої інстанції» (ст. 195) та багато інших. Загалом адміністративне судочинство, як і будь-який інший юрис- дикційний процес (цивільний, господарський, кримінальний), є особливою сферою правової діяльності, в якій правозастосовувач надає оцінку доказам у справі, у тому числі й тлумачить положення оспорюваного адміністративного акта як окремого джерела адміністративного законодавства на власний розсуд, оскільки це випливає із юридичного постулату, закріпленого у ст. 86 КАС України, відповідно до якого суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні [27]. Отже, перманентного значення проблема тлумачення оцінних понять загалом в адміністративному праві отримує саме під час розуміння та роз’яснення окремих норм (як матеріальних, так і процесуальних) уповноваженим органом (особою) в межах адміністративного судочинства.

Варто погодитись із І. Тітко, що специфікою оцінних понять є те, що у процесі тлумачення вони не набувають ознак формально визначеного поняття [1, 76]. Досить показовими у цьому аспекті є прийоми, які використовуються вищими судовими інституціями під час узагальнення судової практики у цій сфері, наприклад, Вищим адміністративним судом України:

1) встановлення орієнтиру шляхом перерахування явищ, предметів, замінених оцінним поняттям, яке завершується словами «та інші», «і т. д.», «тощо» (приблизний перелік) і дозволяє у будь-який момент доповнити і розширити його (зокрема Вищий адміністративний суд України у Рекомендаціях президії від 23 серпня 2007 р. № 07.2-10/1 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов’язаних з перерахунком пенсій деяким категоріям осіб публічної служби та науковим (науково-педагогічним) працівникам», роз’яснюючи, яка саме матеріальна допомога не включається до заробітку, зазначає, що оскільки матеріальна допомога (на оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань тощо) є одноразовою виплатою і не зазначена в переліку складових заробітної плати, передбачених ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну службу», то вона не включається до заробітку [28]);

2) використання слів «наприклад», «приміром», «а саме» (так, в Інформаційному листі від 24 грудня 2010 р. № 1844/11/13-10 Вищого адміністративного суду України щодо питань, пов’язаних з оскарженням дій податкових органів про призначення позапланових перевірок платників податків та наказів про проведення таких перевірок зазначається, що у разі очевидної наявності ознак протиправності наказу про призначення позапланової перевірки адміністративні суди не позбавлені на підставі ч. 4 ст. 117 КАС України права вжити заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії, а саме заборонити до вирішення спору по суті проведення відповідної перевірки [29]);

3) формулювання визначення з використанням абстрактних суджень, яким також притаманний абстрактний момент (наприклад, у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня

2008 р. № 2, роз’яснюючи положення ч. 3 ст. 143 КАС України щодо права вимоги особи виключити доказ, який на її думку є фальшивим, Пленум вказує, що висновок про фальшивість документа особа може зробити, якщо ознаки фальшування (підробки) видно неозброєним оком або така фальшивість переконливо підтверджена іншими доказами у справі [30]).

Серед можливих шляхів оптимізації тлумачення оцінних понять, які містяться в законодавстві, що закріплює процесуальні засади адміністративного судочинства, варто запропонувати як варіант вироблення критеріїв оптимального співвідношення формальних та оцінних аспектів в адміністративному судочинстві, адже необґрунтовано формалізований, так само як і перенасичений оцінними поняттями, нормативний акт позбавлений ефективних засобів правового регулювання, часом навіть спотворюючи реальну волю законодавця, та надає нормативному припису ознак «мертвонародженості».

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Тітко І. А. Оцінні поняття у кримінально-процесуальному праві України : моногр. — Х., 2010. — С. 7-8.
2. Бару М. И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве / Советское государство и право. — 1970. — № 7. — С. 104-108.
3. Капліна О. Оцінні поняття в кримінальному судочинстві // Вісник академії правових наук України. — 2004. — № 2. — С. 160-167.
4. Кашанина Т. В. Оценочные понятия в советском праве // Известия ВУЗов. Правоведение. — 1976. — № 1. — С. 25-31.
5. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. — 2-е изд. — М., 2004. — 304 с.
6. Кобзева Е. В. Теория оценочных признаков в уголовном законе. — М., 2009. — 264 с.
7. Пиголкин А. С. Язык закона. — М., 1990. — 190 с.
8. Черданцев А. Ф. Вопросы толкования советского права : учеб. пособие. — Свердловск, 1972. — 193 с.
9. Шапченко С. Д.Оценочные признаки в составах конкретных преступлений : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. — К., 1988. — 24 с.
10. Джинждолия Р. С. Оценочные признаки составов преступлений против личности // Уголовное право. — 2005. — № 1. — С. 16-17.
11. Игнатенко В. В. Оценочные понятия в законодательстве об административной ответственности : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.07. — Свердловск, 1989. — 18 с.
12. Комиссаров К. И. Правоприменительная деятельность суда в гражданском процессе // Советское государство и право. — 1971. — № 3. — С. 74-75.
13. Папкова О. А. Усмотрение суда. — М., 2005. — 413 с.
14. Жеребкин В. Е. Оценочные понятия в праве (текст лекции). — Харьков, 1976. — 16 с.
15. Коломоєць Т. О., Біленко В. А. Оціночні поняття в адміністративно-деліктному праві України : деякі аспекти їх функціонального призначення // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. — 2010. — № 4. — С. 81-85.
16. Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : теорія. Історія і практика : моногр. — К., 2004. — 544 с.
17. Грошевой Ю. М.Проблеми підвищення ефективності застосування норм кримінально-процесуального права // Університет. наук. зап. — Хмельницький, 2008. — № 3. — С. 276-281.
18. Косович В. М. Оціночні поняття як джерело і форма права // Вісник Львівського університету. — 2004. — Вип. 40. — С. 50-59.
19. Лавріненко О. В. Оціночні поняття у системі спеціального законодавства України про працю : їх зміст, значення і проблеми тлумачення у судовій практиці // Економіка, фінанси, право. — 2005. — № 9. — С. 25-30.
20. Лановенко К. Суб’єктивний момент при застосуванні оціночних понять у кримінальному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 9 (117). — С. 152-155.
21. Турчин-Кукаріна І. Генезис оціночних понять права в контексті цивільного судочинства // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 10 (118). — С. 94-98.
22. Нор В. Т. Публічність і диспозитивність у кримінальному процесі України : суть, пріоритети, взаємодія, сфера дії // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ІХ Регіональної науково-практичної конференції (м. Львів, 13-14 лютого 2003 р.). — Л., 2003. —С. 533-536.
23. Рєзанов С. А. Оціночні поняття як нормативне закріплення адміністративного розсуду // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2004. — Вип. 28. — С. 163-169.
24. Дроздов О. М. Джерела кримінально-процесуального права України : моногр. — Х., 2008. — 208 с.
25. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голова ред. В. Т. Бусел. — К., 2001. — 1440 с.
26. Російсько-український словник / голов. ред. М. Я. Калинович. — К., 1961. — 804 с.
27. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Офіційний вісник України. — 2005. — № 32. — Ст. 1918.
28. Про деякі питання практики розгляду справ, пов’язаних з перерахунком пенсій деяким категоріям осіб публічної служби та науковим (науково-педагогічним) працівникам : Рекомендації президії Вищого адміністративного суду України від 23 серпня 2007 р.
29. Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2010 р. № 1844/11/1310
30. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ : постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 р. № 2