Вступ.

1. Процедура розпорядження майном.

1.1. Функції розпорядника майном.

2. Оцінювання вартості майна підприємства.

2.1. Фінансові процедури ліквідації підприємства.

2.2. Використання типів вартості майна у процесі оцінювання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У процесі трансформації економіки в будь-якій державі відбуваються докорінні зміни як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі функціонування господарюючих суб'єктів. Для цього періоду характерні спад обсягів виробництва, зниження фінансової стійкості більшості підприємств, зростання кількості банкрутств.

Оцінювання майна підприємства та його розпродаж наступає в наслідок банкрутства підприємства. Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтування впливу різноманітних факторів мікро- і макросередовища, а тому правомірно розглядається як плата за економічну свободу у виборі напрямку господарської діяльності, ринків збуту, у ціноутворенні, каймі робочої сили.

Банкрутство і ліквідація підприємства — це не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що, у свою чергу, є одним із факторів макроекономічної нестабільності.

В українській економічній літературі лише окремі аспекти досліджуваної теми розглядали деякі автори, зокрема, М. Білик, І. Бланк, Н. Ушакова, М. Білуха, О. Терещенко, М. Козоріз, Є. Мних, П. Бєлєнький, Е. Уткін, А. Чернявский, 3. Холод, В. Загорський та інші.

Актуальність і необхідність розв'язання проблем з розроблення заходів попередження та уникнення банкрутства і будь-яких кризових ситуацій, оцінювання та розпродаж майна на вітчизняних підприємствах визначили тему цієї роботи.

1. Процедура розпорядження майном

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів у судовому провадженні зі справи про банкрутство господарський суд встановлює процедуру розпорядження майном боржника з призначенням розпорядника майна вже в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні.

Розпорядження майном є першою із передбачених Законом про банкрутство процедурою, яка до того ж є обов'язковою.

1.1. Функції розпорядника майном

Функції розпорядника майна може виконувати фізичну особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, має ліцензію арбітражного керуючого і повинна бути незаінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів у відповідній справі.

Розпорядник майна, так само як й інші арбітражні керуючі (керуючий санацією, ліквідатор), які призначаються в інших процедурах, є ключовою особою у справі з досить суттєвими повноваженням. Тому рекомендується уважно ставитись до обговорення та вибору кандидатури розпорядника майна.

Практика свідчить, що кредитори у справах про банкрутство користуються правом, яке надає законодавство про банкрутство, і пропонують кандидатуру розпорядника майна із осіб, до яких у них існує, довіра або впевненість у їх неупередженості та професіоналізмі.

У процесі підбору кандидатури для виконання функцій розпорядника майна, так само як і інших арбітражних керуючих, може брати участь і Агентство з питань банкрутства.

Розпорядник майна призначається на строк не більше шести місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.

Оскільки розпорядник майна має, згідно з законодавством про банкрутство, досить вагомі права і повноваження, на деяких з них слід зупинитися окремо. Розпорядник майна має право:

— скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

— аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

— звертатися до господарського суду з різними клопотаннями;

— залучати на договірних засадах спеціалістів з оплатою їх діяльності із коштів боржника.

Але за певних умов та з метою збереження майна боржника, яке потім повинно піти на задоволення майнових вимог кредиторів, комітет кредиторів може прийняти рішення про заборону залучати додаткових спеціалістів з оплатою їх послуг.

Виконуючи свої повноваження, розпорядник майна може:

— розглядати разом із посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство;

— вести реєстр вимог кредиторів;

— вживати заходи для захисту майна боржника.

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника, але після призначення розпорядника майна орган управління боржника діють з певними обмеженнями — вони не мають права приймати рішення із важливих питань діяльності підприємства-боржника, наприклад:

— реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення) і ліквідації боржника;

— створення юридичних осіб, філій та представництв, участь в інших юридичних особах;

— виплати дивідендів, якщо боржник виступає у формі акціонерного товариства;

— проведення боржником емісії цінних паперів;

— виходу зі. складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

Хоча розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, але керівник або орган управління боржника тільки за погодженням з розпорядником майна укладає угоди про:

— передачу нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

— одержання та видачі позик, кредитів, поручительства і видачі гарантій, у ступки вимоги, переведення боргу, а також передачу в довірче управління майна боржника;

— розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника (значні угоди).

У разі виявлення у діях керівництва підприємством-боржником ознак, які можна кваліфікувати як порушення положень законодавства про банкрутство або умисне порушення прав кредиторів, це може стати підставою для внесення клопотання про припинення повноважень такого керівництва. Таким правом можна скористатися, наприклад, якщо органом управління боржника не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи припускаються інші порушення законодавства. З таким клопотанням до суду може звернутися комітет кредиторів. У разі припинення повноважень керівника боржника його функції тимчасово покладаються на розпорядника майна до призначення нового керівника божника.

Розпорядник майна зобов'язаний надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для створення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство, а комітету кредиторів — відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника та інші.

Оплата праці, відшкодовування витрат розпорядника майна, так само як і інших арбітражних керуючих (керуючого санацією та ліквідатора), спеціалістів, залучених арбітражних керуючим для забезпечення виконання своїх повноважень, здійснюються за рахунок коштів інвесторів або коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних в результаті виробничої діяльності боржника на стадії провадження до ліквідації боржника.

Оплата праці арбітражного керуючого за виконання своїх функцій на всіх стадіях судового провадження встановлюється та виплачується за кожний місяць роботи в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство.

Оплата праці арбітражних керуючих та залучених спеціалістів є найбільш складною проблемою здійснення провадження у справі. Законодавством встановлений граничний розмір винагороди призначених осіб (очевидно, це зроблено з метою захисту майнових інтересів кредиторів у праві). З одного боку, їх робота оплачується за рахунок майна боржника з коштів кредиторів. З іншого — від стимулювання роботи цих осіб у провадженні справи про банкрутство залежить успіх здійснення провадження у справі, а зрештою й задоволення майнових вимог всіх кредиторів.

Кредитори та інвестори можуть створювати фонд для оплати праці, відшкодування витрат та винагороди арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), а також спеціалістів, залучених арбітражним керуючим для забезпечення виконання своїх повноважень.

Додаткову винагороду арбітражному керуючому і спеціалістам встановлюють і сплачують кредитори та/або інвестори.

Слід мати на увазі, що у разі встановлення такої форми стимулювання роботи арбітражних керуючих, а саме: за рахунок окремих кредиторів та інвесторів, можуть скластися умови, сприятливі для зловживань функціями арбітражного керуючого на користь таких осіб.

Звіт про оплату праці, винагороду, відшкодування витрат арбітражного керуючого та спеціалістів, залучених ним для забезпечення виконання своїх повноважень, затверджується ухвалою господарського суду.

Невиконання або незалежне виконання своїх обов'язків розпорядником майна, а в інших процедурах керуючим санацією чи ліквідатором, може бути підставою для припинення його повноважень у справі про банкрутство. Крім того, невиконання або неналежне виконання арбітражним керуючим своїх повноважень відповідно до Закону про банкрутство, що завдало збитків боржнику чи кредиторам, може бути підставою для позбавлення його ліцензії.

Арбітражний керуючий виконує функції розпорядника майна до дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або ліквідатора. Розпорядник майна може подати в господарський суд заяву про дострокове припинення своїх обов'язків.

2. Оцінювання вартості майна підприємства

2.1. Фінансові процедури ліквідації підприємства

Фінансові процедури процесу ліквідації підприємства при банкрутстві включають:

1. Оцінювання майна підприємства-банкрута за балансовою вартістю. Воно здійснюється на основі повної інвентаризації майна підприємства, що належить йому на правах власності чи повного господарського ведення. Інвентаризаційні описи орендованих активів складаються окремо по кожному орендодавцю з вказівкою, крім установлених даних, термінів і форм (видів) оренди. В інвентаризаційний опис нематеріальних активів мають бути внесені дані про їх найменування та характеристику, первинну вартість й суму амортизації, дату придбання та термін корисного використання.

2. Визначення обсягу і складу ліквідаційної маси. Остання являє собою майно підприємства, оголошеного банкрутом, призначене до реалізації для забезпечення задоволення претензій кредиторів. Основу ліквідаційної маси становить усе майно підприємства-банкрута, оцінене за балансовою вартістю, за окремим вилученням, передбаченим чинним законодавством. Так, не підлягає включенню до ліквідаційної маси майно підприємства-банкрута, що є предметом застави; майно, яке орендоване таким підприємством або знаходиться в нього на відповідальному зберіганні; особисте майно його працівників (крім випадків, коли відповідно до статутних документів на нього може бути звернене стягнення по зобов'язаннях боржника). У ліквідаційну масу не входять також об'єкти житлового фонду, дитячих дошкільних установ, виробничої і комунальної інфраструктури, що відповідно до законодавства повинні бути прийняті на баланс відповідних органів місцевого самоврядування чи державної влади.

3. Оцінювання майна, що входить до складу ліквідаційної маси, за ринковою вартістю. Через те, що майно підприємства-банкрута підлягає реалізації з метою задоволення претензій кредиторів, воно має бути попередньо оцінене за мінімально можливою ринковою вартістю (за ціною попиту). Для оцінювання майна арбітражний керуючий має право залучати фахівців. Для майна, що продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою.

4. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Цей вибір ґрунтується на можливостях одержання максимальної суми коштів від реалізації майна підприємства-банкрута. Про порядок продажу майна потенційні покупці мають бути заздалегідь інформовані через засоби масової інформації.

При надходженні двох чи більше пропозицій від покупців, призначається проведення конкурсу чи аукціону.

5. Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства-банкрута. Це найбільш складна й відповідальна функція фінансового менеджменту в процесі здійснення ліквідаційних процедур при банкрутстві. Джерелом забезпечення такого задоволення претензій є кошти, отримані від продажу майна підприємства-банкрута.

2.2. Використання типів вартості майна у процесі оцінювання

Оцінювання майна проводиться з дотриманням принципів корисності, попиту та пропозиції, заміщення, очікування, граничної продуктивності внесків, найбільш ефективного використання.

Принцип корисності ґрунтується на тому, що майно має вартість тільки за умови корисності для потенційного власника чи користувача. Під корисністю розуміємо здатність майна задовольняти потреби власника чи користувача протягом певного часу.

З метою визначення корисності під час оцінювання розглядають корисність окремого майна в складі об'єкта оцінювання як складову корисності об'єкта оцінювання в цілому і корисність майна як окремого об'єкта оцінювання, враховують сучасний стан його використання, що може не відповідати його можливому ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об'єкти стають тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою чи не використовуються взагалі.

Принцип попиту та пропозиції відображає співвідношення пропозиції та попиту на подібне майно, враховуються ринкові коливання цін на аналогічне майно й інші фактори, що можуть привести до змін у співвідношенні пропозиції та попиту на майно.

Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, суть якого полягає в тому, що за придбання майна не сплачується сума, яка перевищує мінімальну ціну майна такої самої корисності на ринку.

Принцип очікування передбачає, що вартість майна визначається розміром економічної вигоди, що очікується від володіння, користування, розпорядження ним.

Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає врахування впливу на вартість об'єкта оцінювання таких факторів, як праця, управління, капітал і земля, що є пропорційним до їх внеску в загальний дохід. Вплив окремого фактора вимірюється як частка вартості майна чи як частка вартості, на яку загальна вартість майна зменшиться в разі його відсутності.

Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості майна від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють використання майна, у результаті якого вартість є максимальною. При цьому розглядаються тільки варіанти використання майна, що є технічно можливими, дозволеними й економічно доцільними.

Оцінювання проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості чи неринковим видам вартості. Для визначення ринкової вартості враховується найбільш ефективне використання майна підприємства. До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відновлення, залишкова вартість, споживна вартість, вартість ліквідації тощо.

Оцінювання майна проводиться із застосуванням методичних підходів, методів оцінювання, що є складовими методичних рекомендацій.

Для проведення оцінювання майна застосовують такі основні методичні підходи:

— видатковий (майновий — для оцінювання об'єктів у формі цілісного майнового комплексу);

— дохідний;

— порівняльний.

Видатковий підхід ґрунтується на врахуванні принципів корисності й заміщення. Він передбачає визначення поточної вартості витрат на відновлення чи заміщення об'єкта оцінювання з наступним коригуванням їх на суму зносу. Основними методами тут є метод прямого відновлення (визначення вартості відновлення з наступним відрахуванням суми зносу) і метод заміщення.

Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання й очікувань, відповідно до яких вартість об'єкта оцінювання визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об'єкта оцінювання, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

Порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення, попиту та пропозиції. Він передбачає аналіз цін продажу і пропозиції подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння й об'єктами оцінювання. Основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу і т. д. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання чи вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропозиції) зазначеного майна чи шляхом їх комбінування.

Висновки

Становлення інституту банкрутства в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах: він використовується, як зазначалося вище, не для ефективного і швидкого процесу реформування економіки, й як засіб для умисного банкрутства життєздатних підприємств з метою придбання їх за мінімальною піною, що, у свою чергу, призводить до економічної нестабільності в країні.

Висновок про вартість майна має містити дані про:

— замовника й виконавців звіту про оцінювання майна;

— назву об'єкта оцінювання і його коротку характеристику;

— мету й дату оцінювання;

— види зумовленої вартості;

— використані методичні підходи;

— величину вартості, отриманої в результаті оцінювання.

Звіт про оцінювання майна, додаток до нього готують не менше ніж у двох екземплярах, один з яких залишається в оцінювача, а інші видаються замовнику після реєстрації в книзі обліку виданих документів.

Отже, механізми попередження банкрутства дозволяють на ранніх етапах виявити кризові явища, та провести необхідні санаційні заходи. Крім того, санація є важливою складовою в керуванні підприємства, котре перебуває в кризовому стані. Знання і впровадження економічних аспектів санації є невід'ємною складовою оздоровлення не тільки суб'єктів господарської діяльності, але й економіки країни в цілому. Таким чином, ефективне запровадження санаційних процедур набуває не тільки економічного, але й соціального змісту.

Список використаної літератури

1. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління : Монографія/ Т. С. Клебанова, О. М. Бондар, О. В. Мозенков; За ред. О. В. Мозенкова. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -271 с.
2. Копилюк О. І. Фінансова санація та банкрутство підприємств : Навч. посіб./ О. І. Копилюк, А. М. Штангрет; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -166 с.
3. Кручок С. Грошова оцінка підприємства як цілісного майнового комплексу на основі його бухгалтерського балансу // Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 6. — С.28-30
4. Методика оценки стоимости имущества при приватизации // Налоги и бухгалтерский учет. — 2000. — 30 октября. — C. 9-24
5. Новая Методика оценки стоимости имущества при приватизации:комментарии специалистов // Налоги и бухгалтерский учет. — 1998. — № 34. — C. 36-37
6. Стецюк П.А. Інвестиційні аспекти оцінки вартості майна // Економіка АПК. — 2001. — № 3. — С.51-57
7. Терещенко О. Фінансова санація та банкрутство підприємств : Навч. посіб./ Олег Терещенко,; М-во освіти України. Київ. нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2000. -409 с.
8. Управління фінансовою санацією підприємства : Навчальний посібник/ Сергій Салига, Олександр Дацій, Надія Нестеренко та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -237 с.