Вступ

1. Загальна характеристика типів підприємств

2. Види підприємств та господарських товариств

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми.В ефективно діючій економіці завжди органічно поєднано в оптимальній кількості малі, середні та великі підприємства. У сукупності вони краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, оперативніше реагують на вимоги ринку та на досягнення науково-технічного прогресу.

Також можна класифікувати підприємства за масштабами: масового, серійного та індивідуального виробництва.

З точки зору доходності (прибутковості) виділяються: прибуткові (високорентабельні), малоприбуткові (малорентабельні) та збиткові (нерентабельні) підприємства.

Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.

Орієнтація економіки України на застосування ринкових механізмів господарювання підвищила інтерес вітчизняних вчених і практиків до методів, що забезпечують ефективну діяльність підприємств. Одним з головних серед них є вивчення типів підприємств у світі.

Насамперед, підприємства відрізняються друг від друга галузевою приналежністю. Вони підрозділяються на підприємства виробничої й невиробничої сфери, далі — по менш великих підрозділах (промислові, сільськогосподарські, кредитно-фінансові, транспортні й т.п.).

Наприклад, промислові підприємства в основі своєї діяльності мають виробництво товарів (звичайно до промислових підприємств відносять ті, у яких більше 50% обороту доводиться на виробництво промислової продукції).

Торговельні підприємства займаються здійсненням в основному операцій по купівлі-продажу товарів. Вони можуть або входити в систему збуту великих промислових підприємств, або існувати незалежно юридично й у господарському відношенні від інших фірм і здійснювати торговельно-посередницькі операції.

Транспортно-експедиторські підприємства спеціалізуються на здійсненні операцій по доставці товарів покупцеві, виконуючи доручення промислових, торговельних і інших фірм. Функції цих підприємств досить різноманітні. Сюди входить перевірка стану тари, упакування й маркування, оформлення товаросупроводжувальних документів, оплата вартості перевезення з доручення вантажовласника, здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання, страхування, підбор і комплектація дрібних відправок, інформація вантажоодержувача про прибуття вантажу, одержання акту про збиток, якщо такий був, здійснення митних формальностей, організація контейнерних перевезень, забезпечення вантажних поставок документами карантинного, санітарного й ветеринарного нагляду й ін.

Далі, ґрунтуючись на типі або виді вироблених підприємством продуктів або послуг, можна виділяти властиво галузеві й під галузеві типи підприємств (наприклад, автомобілебудівні, вуглевидобувні, страхові й т.п.).

Метою роботиє вивчення теоретичних та методичних щодо класифікації типів підприємств.

Відповідно до зазначеної мети в роботі поставлено та вирішено задачі, сутність яких полягає у такому:

• дослідити сутність поняття підприємства;
• систематизувати основні типи підприємств;
• провести аналіз типів підприємств в розвинутих країнах світу.

Об'єктом дослідженняєекономічні відносини між підприємствами.Предметом дослідження є теоретичні та методичні аспекти, що пов'язані з типом підприємств у світі.

1. Загальна характеристика типів підприємств

Кожне підприємство чи організація є унікальною, «відкритою» системою, що має певні особливості, які відрізняють одне підприємство від іншого. Однак кожне з них є соціально-економічною системою, а отже, має загальні риси. До цих загальних характеристик відносять[2, с. 58-59]:

використання основних елементів виробництва (предмета, засобів праці та праці) і основних функцій управління;

змінність окремих параметрів і системи загалом упродовж періоду існування;

здатність до формування власної поведінки, унікальність, нерідко — непередбачуваність її в конкретній ситуації;

здатність адаптуватися до змін у середовищі, встановлювати ефективні зв’язки;

здатність до протидії тенденціям, які можуть зруйнувати систему;

властивість змінювати структуру й механізм функціонування на власний розсуд;

здатність і спрямованість на цілевстановлення та цілереалізацію.

Незважаючи на схожість характеристик підприємств як соціальноекономічних систем, кожне підприємство самостійно розв’язує проблеми, що пов’язані з налагодженням зв’язків у системі «підприємство — держава», врахуванням наявних чи можливих «технологічних проривів», із структурною перебудовою на макро та мікрорівні; із соціальними процесами в суспільстві тощо.

Визначення сутності підприємства, його основних напрямків діяльності, за Томпсоном, може визначатися за 8 різними характеристиками залежно від таких факторів:

1) основної продукції чи послуги;

2) основної ланки виробництва (виробництво паперу);

3) основної технології по виробництву продукції (виробництво хімічних речовин з нафти чи газу, виробництво деталей за допомогою порошкової металургії);

4) основної групи споживачів, що обслуговується підприємством (автомобілі — для різних соціальних груп, комп’ютери — для виробництва або навчання);

5) ступеня задоволення потреб споживача в продукції чи послузі, що вже знайомі покупцеві (комплексне обладнання для кухні, навчальні програми різних рівнів і напрямків) і мають різну якість;

6) масштабу діяльності в галузі: охоплення всього виробничотехнологічного комплексу — від заготовки сировини до виготовлення кінцевої продукції чи послуги або спеціалізація на одному етапі у виробничому ланцюгу (виготовлення пряжі, збирання готової продукції з комплектуючих деталей або розливання косметичних речовин з цистерн у флакони, пакування та продаж);

7) ступеня диверсифікації підприємства: використання (чи ні) основної сировини, технології, каналів розподілу чи збуту; обслуговування одної (чи різних) груп споживачів тощо;

8) ступеня орієнтації підприємства на досягнення високих фінансовоекономічних результатів діяльності, що робить його менш вразливим до піднесень чи спадів загальної кон’юнктури ринку завдяки відмові від орієнтації на якийнебудь один (чи пов’язані між собою) напрямок діяльності, інтенсифікації операцій з активами, участі в будьякій діяльності, що дає високі прибутки. Найчастіше така орієнтація є наслідком конгломератної диверсифікації, що потребує спеціальної загальної програми, де різні види діяльності пов’язані через фінансовоекономічні показники[5, c. 65-67].

У наведеному переліку характеристик підприємства подано одну з класифікацій, що застосовується для аналізу їхньої сутності.

Відмінності підприємств можна описати сотнями параметрів, що характеризують їхні мікро та макрозв’язки, структури й процеси. Найсуттєвішими серед них є такі.

Юридичний статус і форма власності, що визначають типи підприємств: приватні індивідуальні, що мають статус юридичної особи, товариства, при цьому розрізняють об’єднання осіб, капіталів (комерційні товариства), громадські та кооперативні товариства, асоціації, концерни та консорціуми, державні та муніципальні підприємства й установи, спільні підприємства з іноземним капіталом, акціонерні товариства (різного типу). Юридичний статус і форма власності суттєво впливають на особливості функціонування підприємств, механізми прийняття рішень, контролю, підпорядкованості та звітності. Особливо це відбивається на системі стратегічного управління, оскільки накладає певні обмеження (або ні) на реагування підприємства на вимоги зовнішнього та внутрішнього середовища.

На мою думку, галузева приналежність і профіль підприємства визначаються продукцією, що виробляється, або послугами, що надаються. Структура галузей та підприємств, які до них належать, залежить від класифікацій, що застосовуються у тій чи іншій країні на певному відтинку часу. Економічна діяльність країни згодом змінюється, відбувається постійний процес структурної перебудови, розміри та взаємозв’язок галузей між собою стають іншими, розвивається (або занепадає) зміст діяльності галузей, хоча назви можуть і не змінюватися (літако або автомобілебудування). Підприємства пропонують на продаж найчастіше неоднорідну продукцію; розрізняються моновиробники (спеціалізовані підприємства) та полівиробники (підприємства з широким асортиментом). Параметри підприємств та особливості їхнього функціонування будуть різними, як і стратегії розвитку[8, c. 29-30].

Розмаїття ринків, що їх обслуговує підприємство, рівень та особливості конкуренції є головними зовнішніми факторами, що впливають на формування специфічних ознак підприємств чи організацій. Характеристика ринку чи ринків, що їх обслуговує підприємство (місткість, рівень сегментації, динаміка розвитку/скорочення, характеристика попиту тощо), а також кількість підприємств, що обслуговують ринок дають систему зовнішніх координат, відносно яких підприємство будує свою стратегію. Ситуація на ринку характеризується динамічними змінами, тому значення тієї чи іншої фірми, можливість її впливу також змінюються: деякі підприємства стають монополістами, інші — зникають. На різних ринках і в різних галузях складаються різноманітні ситуації, що вимагає від підприємств адекватних реакцій на зміну форм, розмірів, механізмів функціонування та конкуренції. Поява нових конкурентів може змінити характеристики діючих підприємств.

Розміри підприємств і виробничий потенціал складаються на основі чинників, що характеризують галузеву приналежність (застосування тих чи інших технологій, матеріалів, робітників певної кваліфікації тощо), та ринкових факторів, які «задають» масштаби та ефективність використання виробничого потенціалу конкретного підприємства. Проблема визначення оптимального розміру підприємства досить складна. Можна лише коротко зазначити, що немає двох однакових підприємств навіть однієї галузі, що діють на одному ринку, навіть за розмірами, не кажучи вже про інші чинники, що характеризують виробничий потенціал, а також обрані стратегії[11, c. 54-55].

Типи організацій та організаційно-економічного механізму функціонування та управління залежать від розглянутих характеристик. Тип організації підприємства найбільш чітко проявляється в її організаційній структурі виробництва та технологіях прийняття управлінських рішень. Це, в свою чергу, забезпечує ефективність діяльності організації, міру збільшення вартості освоєних ресурсів, тобто рівень доданої вартості. Досягнуті «оптимальні» розміри витрат часу та ресурсів можуть стимулювати зростання підприємств, урізноманітнення їхньої продукції та зростання ринків збуту, оскільки потребують додаткових зусиль і координації діяльності та радикальних змін. Кожна організація обирає та вдосконалює на власний розсуд з досить багатого арсеналу організаційну форму та механізм управління підприємством, створюючи врешті-решт соціально-економічну систему, не схожу на інші. Своєю чергою, тип підприємства та механізм функціонування є тією «відправною точкою», від якої починається будь-який рух, яка визначає разом із цілями зміст її «стратегічного набору». Велику роль тут відіграють керівники підприємства, які або сприяють, або перешкоджають (іноді мимоволі) розвитку підприємства[14, c. 11-12].

2. Види підприємств та господарських товариств

Створення юридичної особи для провадження підприємницької діяльності — це, фактично, створення підприємства.

Діють підприємства таких видів:

• приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

• господарське товариство;

• підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

• комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

• державне підприємство, засноване на державній власності, зокрема казенне підприємство.

Далі подаємо короткі пояснення щодо кожного виду господарських товариств.

Акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. При цьому величину мінімальної заробітної платні визначають за ставкою, що діяла на момент створення акціонерного товариства[1, c. 24].

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах, тимчасом як акції закритого акціонерного товариства розподіляються між його засновниками й не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися й продаватися на біржі.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 100 мінімальним заробітним платням. Величину мінімальної заробітної платні визначають за ставкою, яка діяла на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю[3, c. 26].

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а в разі недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний рівень відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство — товариство, усі учасники якого провадять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Командитне товариство — товариство, у якому крім одного учасника або більшої кількості учасників, що провадять від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).

Слід підкреслити, що в світовій практиці, в тому числі і в нашій державі, існує таке поняття, як мале підприємство (малий бізнес). Це — не якийсь окремий тип підприємств щодо власності, організаційної форми господарювання чи функцій[5, c. 45].

За останні десятиріччя в світі відбулося переосмислення ролі малого бізнесу. Раніше його розглядали як щось допоміжне і неістотне для економічного розвитку. Проте тепер стало очевидним, що великі підприємства й економіка в цілому не можуть нормально функціонувати без малого бізнесу, оскільки саме тут народжується багато ідей, інновацій. Малі підприємства надто мобільні, гнучкі, швидко пристосовуються до вимог ринку. Вони є тим плідним ґрунтом, на якому зростає середній і великий бізнес.

Підприємства з метою підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеціалізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи.

Асоціації — це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координація господарської діяльності підприємств-учасників без втручання в їх виробничу чи комерційну діяльність.

Корпорації також є договірними об’єднаннями. Порівняно з асоціаціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв’язки. Підприємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідності і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централізованого регулювання їх діяльності у певних межах. Можуть централізуватися такі, наприклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне постачання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетингової діяльності та ін.

Консорціуми — це статутні тимчасові об’єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для досягнення певної мети.

Концерни є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства — промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств[7, c. 52-54].

Висновки

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму. Всі підприємства можна поділити на чотири умовні типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництва продукції, що не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит. Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології. Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство визначає основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу, організаційну та управлінську структури.

Найбільший вплив на особливості функціонування підприємств справляє форма власності, оскільки від неї залежать особливості господарювання, система управління, принципи розподілу прибутку, соціальний захист працівників тощо. За формами власності можна виділити такі види підприємств: державні, колективні, приватні, спільні.

За характером економічної діяльності підприємства поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-дослідні тощо.

Залежно від сфер діяльності між підприємствами є відмінності, що дають підстави говорити про існування їх форм за такими критеріями. Наприклад, вугільні, нафтодобувні, залізорудні та інші гірничодобувні підприємства можуть створюватись лише в місцях покладів корисних копалин, наявності ресурсів. Отже, такі підприємства мають певну географічну обмеженість створення. Частина підприємств утворюються ближче до споживачів: хлібозаводи, кондитерські фабрики, побутові підприємства тощо.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються і своєю продукцією. Промислові, сільськогосподарські, будівельні підприємства виробляють, як правило, матеріальну продукцію. Але є підприємства, які надають послуги (наприклад, підприємства зв'язку, побуту).

Відповідно до господарського обсягу і кількості його працівників — незалежно від форм власності — підприємства можуть поділятись на: великі, середні та малі.

Список використаної літератури

1. Ареф'єва О. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 238с.
2. Бойко В. Економіка підприємств України: Навч. посібник / Національний гірничий ун-т. — 2 вид., переробл. і доп. — Д., 2005. — 528с.
3. Бойчик І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Атіка, 2007. — 528c.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навч. посіб.. — К. : А.С.К., 2004. — 400с.
5. Гаєвська Л. Економіка, організація діяльності об'єднань підприємств: Курс лекцій / Національна академія держ. податкової служби України. — Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2008. — 155с.
6. Гаєвська Л. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. ВНЗ / Національна академія держ. податкової служби України. — 2.вид., доп. та перероб. — Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2006. — 117с.
7. Дацій О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 224с.
8. Економіка підприємства: теорія та практика=Economy of enterprise: theory and experience: Зб. матеріалів Міжнар. науково-практ. конф., 23-24 березня 2006 р. / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Г.О. Швиданенко (ред.кол.) — К. : КНЕУ, 2006. — 205с.
9. Жнякін Б. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — Донецьк : Альфа-пресс, 2005. — 160с.
10. Калина А. Економіка підприємства: навч. посібник / Університет сучасних знань. — К. : Знання України, 2007. — 323с.
11. Ковальчук І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 679с.
12. Круш П. В., Подвігіна В. І., Сердюк Б. М., Андрусь О. І., Бойчук Н. Я. Економіка підприємства: навч. посібник. — К. : Ельга-Н; КНТ, 2007. — 777с.
13. Ломоносов А. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищих навч. закл. / Національний ун-т кораблебудування ім. адмірала Макарова. — Миколаїв : НУК, 2004. — 327с.
14. Манів З. Економіка підприємства: Навч. посібник. — К. : Знання, 2004. — 580с.
15. Мельник Л. Економіка підприємства: Конспект лекцій на основі навч. посіб. для студ. вищих закл. освіти. — Суми : Університетська книга, 2003. — 412с.
16. Петренко М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для самост. роботи студ. напрямів підгот. 7.050201 "Менеджмент організацій" / Вінницький національний технічний ун- т — Вінниця : ВНТУ, 2006. — 198с.