Вступ.

Розділ 1. Соціально-економічна природа тіньової економіки в Україні.

1.1. Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки.

1.2. Стан і проблеми тінізації ринку України.

1.3. Тіньові процеси в окремих сферах економічної діяльності.

Розділ 2. Шляхи подолання тінізації економіки та її особливості в Україні.

2.1. Легалізація малого та середнього підприємництва перехідних економік (на прикладі Польщі).

2.2. Діяльність органів державної влади щодо детінізації економіки.

2.3. Сутність та стратегічні пріоритети детінізації української економіки.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Формування ефективної конкурентоспроможної економіки, поєднання соціального та економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без суттєвого зниження рівня тінізації української економіки. Тінізація економіки спричинює посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміну державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади, підриваючи, зрештою, довіру до держави та обумовлюючи розквіт правового нігілізму.

Тіньова економіка — явище не нове. Вона з’явилася на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від рівня та моделі економічного розвитку. Але, за оцінками експертів, саме в постсоціалістичних країнах і, зокрема, в республіках колишнього Радянського Союзу тіньовий сектор практично на рівних конкурує з офіційною господарською діяльністю в багатьох галузях національної економіки.

Актуальність. Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту неможливе проведення наукового економічного аналізу на макро- і мікрорівнях, ухвалення ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до значних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків під час прийняття відповідних рішень. Цей сектор економіки істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. У загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки становить 5-10 % від валового внутрішнього продукту (ВВП). Частка тіньової економіки в Україні становить 30-40 % від офіційного валового внутрішнього продукту [7, с. 28]. Показник 40-50 % є вже критичним. На цьому рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Час радикальних соціальних, політичних та економічних змін у будь-якій з країн світу характеризується, поряд з іншим, активізацією тіньових проявів в економічній діяльності. Не став винятком і трансформаційний процес в Україні. Розгортання тіньової діяльності на початку трансформаційної кризи слід розглядати як закономірне явище, пов’язане із руйнуванням старої інституційної системи та командно-адміністративного господарського механізму, у той час як нові важелі економічного регулювання на той час ще не було сформовано.

Отже, тіньову економіку можна розглядати як об’єктивно обумовлений соціально-економічний механізм, який компенсує упущення та недосконалість легальних соціально-економічних відносин. Внаслідок цього в країні створюються впливові та чисельні соціальні прошарки, фактично зацікавлені у збереженні економічних деформацій, які сприяють поширенню тіньової економіки.

Мета: розкрити соціально-економічну природу тіньової економіки в Україні та визначити шляхи її подолання.

Розділ 1. Соціально-економічна природа тіньової економіки в Україні

1.1. Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки

Розвиток доіндустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, «розпорошена» мануфактура) становили «підпільну» противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в ХVI–ХVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Певною мірою тіньова ділова активність була реакцією на наступ влади вельмож, яка ще не мала належного інституційного оформлення. Капіталізм у власному розумінні слова міцно вкоренився лише після того, як «протестантська етика» санкціонувала гонитву за багатством у формі «чесного бізнесу», що допускала конкуренцію і не заперечувала насильства. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності – колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп’ютерним піратством, корупцією тощо) [3, с. 295].

Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається у другій половині ХХ ст., що пов’язується з глобальною трансформацією світового господарства. У розвинених країнах іллегалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства. У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-планової моделі економіки порівняно з ринковою. Лаконічне пояснення основної причини істотної тінізації соціалістичного господарства дає американський економіст М. Олсон: «Якщо відсутня приватна власність, то всі громадяни матеріально зацікавлені у розкраданні господарства, але ніхто не зацікавлений особисто у його збереженні» [3, с. 296].

Розглянемо основні підходи до визначення цього поняття. Під час вивчення тіньової економіки дослідники, як правило, аналізують можливість здійснення фундаментального теоретичного аналізу, статистичної оцінки, оптимізації соціально-економічної політики, вдосконалення правоохоронної діяльності, посилення економічної безпеки.

За теоретичного підходу тіньова економіка розглядається як економічна категорія, що відображає складну систему економічних відносин. Прикладний підхід застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики. За методологічною ознакою розрізняють економічний, соціологічний, кібернетичний і правовий підходи до дослідження тіньової економіки. Розвивається також міждисциплінарний комплексний підхід. Соціологічні концепції тіньової економіки розглядають цю сферу з огляду на взаємодію соціальних груп, що відрізняються позицією у системі тіньових інститутів, мотивами економічної поведінки суб'єктів у певних ситуаціях [3, с. 297]. У межах кібернетичної концепції тіньова економіка розглядається як самодостатня система. Її прихильники розробляють економіко-математичні моделі прогнозування та управління тіньовою економікою, закономірностей її розвитку і взаємодії з офіційним сектором.

Особливістю економічного підходу є визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів, розробка надійних методів оцінки її обсягів. У рамках економічної концепції досліджують тіньову економіку на глобальному, макро- і мікро рівнях, а також в інституційному аспекті. На рівні глобальної економіки розглядаються міжнародні тіньові відносини (наркобізнес, «відмивання» грошей, отриманих злочинним шляхом тощо). На макрорівні аналізується тіньова економічна діяльність з урахуванням її впливу на структуру економіки, виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту, зайнятість, інфляцію, економічне зростання та інші макроекономічні процеси. На мікрорівні увага концентрується на вивченні економічної поведінки і прийнятті рішень суб'єктами тіньової економіки, аналізуються окремі складники нелегального ринку.

Розглянемо зазначені підходи детальніше. За обліково-статистичного підходу основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою []. Найбільш послідовним і використовуваним є обліково-статистичний підхід на основі методології системи національних рахунків (СНР) ООН. Поняття тіньової економіки визначається, виходячи з основної мети СНР – максимально точного обліку всіх видів економічної діяльності, що забезпечують реальний внесок у виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП). Відповідно до методології СНР усі вияви тіньової економіки поділяються на дві групи: (1) продуктивні види діяльності, результати яких враховуються при визначенні ВВП; (2) злочини проти особи та її власності, що не враховані у ВВП та фіксуються на спеціальному рахунку для зменшення статистичних похибок. До складу продуктивної частини тіньової економіки, що включається у ВВП, входять такі елементи: (1) показники законної діяльності, приховуваної або применшеної виробниками, з метою ухилення від сплати податків; (2) показники неформальної (неофіційної легальної) діяльності, у тому числі – діяльність некорпоративних, часто – сімейних підприємств, що здійснюють діяльність для задоволення власних потреб; діяльність некорпоративних підприємств з неформальною зайнятістю (тимчасові бригади будівельників і т.п.); (3) показники неофіційної нелегальної діяльності, у тому числі – приховані легальні види діяльності (без одержання відповідної ліцензії, спеціальних дозволів тощо); (4) нелегальна діяльність, що передбачає заборонене законом виробництво і поширення товарів і послуг, на які існує попит (виробництво і поширення наркотиків, проституція, контрабанда). Перевагою цього підходу є можливість кількісної оцінки прихованої частки продуктивної економічної діяльності на основі загальноприйнятої методології СНР, використання результатів розрахунків за формування економічної політики і міжнародних порівнянь [3, с. 302].

До недоліків можна віднести те, що у межах цього підходу не вдається оцінити масштаби, структуру і вплив іллегальної діяльності, не пов'язаної з виробництвом реального ВВП. Складовими тіньової економіки, з одного боку, є всі види суто кримінальних та економічних злочинів, що надто розширює межі тіньової економіки, а з іншого – СНР, пов’язана лише з аналізом виробництва та споживання ВВП, що часто супроводжується прагненням зменшити статистичні похибки у процесі розрахунків. Існує також категорія економічних правопорушень і злочинів, для яких у межах даної методології неможливо здійснити кількісну оцінку з огляду на їх специфічний вплив на економічну систему. Наприклад, за умови перерозподілу ресурсів, що безпосередньо не впливає на зміну загального обсягу ВВП, або за неможливості визначити економічну вигоду держави чи окремих суб'єктів у результаті недобросовісної конкуренції, монополізації ринку, зростання інвестиційних ризиків. Крім того, не можна визначити збитки, що виникли внаслідок «інформаційної асиметрії», перенесення збитків від злочинів на споживача шляхом підвищення рівня цін, негативних зовнішніх ефектів, наприклад, у зв'язку з поширенням наркотиків. Значною проблемою є недосконалість інформаційної бази статистичних розрахунків. Загалом, обліково-статистичний підхід може бути ефективно використаний для виявлення продуктивних секторів тіньової економіки та оцінки їх масштабів, для формування економічної та правової політики. Отже, він потребує доповнення іншими підходами, більшою мірою спроможними відтворити перерозподільчий характер протиправної й суспільно шкідливої економічної діяльності [4, с. 97].

Широкого розповсюдження набув формально-правовий метод дослідження тіньової економіки, відповідно до якого ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання. Очевидними критеріями є ухилення від офіційної державної реєстрації, державного контролю, протиправний характер діяльності. Д. Макаров, Л. Коcсалс основною характерною рисою тіньової економічної діяльності вважають її неконтрольований характер. В. Ісправніков для віднесення економічних явищ до тіньового сектору використовує критерій протиправної діяльності й ухилення від офіційної реєстрації [4, с. 98]. П. Орєховський використовує дещо детальніший критерій – відсутність державної реєстрації комерційних угод [4, с. 98]. Б. Даллаго для означення тіньових економічних процесів використовує поняття «іррегульована економіка», що означає діяльність економічних агентів, які здійснюють свою господарську діяльність всупереч визначених правил та чинного законодавства або приховують її від державних органів управління і контролю [4, с.99].

У рамках кримінологічного підходу у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. К. Улибін для окреслення тіньових економічних відносин використовує критерій деструктивності – нанесення шкоди суспільству та присвоєння нетрудових доходів [4, с. 99]. Якщо одержання нетрудових доходів можна не враховувати як очевидно неадекватне сучасному типу економіки, то нанесення шкоди суспільству оцінити досить важко. Тому недоліками цього підходу можна вважати надмірне розширення сфери тіньової економіки за рахунок включення до її легальних, але економічно неефективних, неоптимальних форм економічних відносин, зумовлених недосконалістю структури та інфраструктури ринку і функціонування державних інституцій. У роботі А. Вакуріна та А. Нєстєрова [4, с. 100] використовується аналогічний підхід, але сфера тіньової економіки обмежена деформаціями економічних відносин, що не знайшли відображення у законодавстві і не визнаються як правопорушення, а їх здійснення не передбачає юридичної відповідальності.

Огляд літературних джерел і проведені дослідження дозволяють стверджувати, що негативні економічні ефекти від наявності тіньової економіки значною мірою виникають внаслідок підготовки і здійснення економічних злочинів. На основі аналізу сутності поняття «злочин», а також узагальнення поглядів вітчизняних і зарубіжних економістів, можна сформулювати означення поняття «економічний злочин» – це суспільно небезпечна діяльність або бездіяльність, що зумовлює погіршення соціально-економічного стану країни, призводить до порушення прав власності та інтересів суб’єктів господарювання.

1.2. Стан і проблеми тінізації ринку України

Існуючі форми тінізації економічних процесів обумовлюють наявність в Україні значних обсягів тіньової зайнятості. Поширеними видами тіньової зайнятості є вулична торгівля, послуги населенню з будівництва, ремонтні роботи, зокрема ремонт автомобілів, приватне репетиторство, різного роду посередницька діяльність, дрібнотоварне виробництво у сільській місцевості тощо. Усі ці види діяльності здійснюються зазвичай без патентів, ліцензій, контрактів і не декларуються у податкових органах.

З метою розробки заходів щодо покращення ситуації у сфері зайнятості і підвищення рівня захищеності працівників розрізняють поняття “неформальної» і “нелегальної (тіньової) зайнятості».

Термін “неформальний сектор економіки» вперше з’явився у доповіді, підготовленій Міжнародною Організацією Праці (МОП) з питань зайнятості (Кенія, 1972 р.). У доповіді зазначалося, що проблемою зайнятості є не безробіття, а наявність значного прошарку трудящої бідноти, яка працює у дуже важких умовах, виробляє товари та послуги, але не визначається, не реєструється та не регулюється державними органами влади. Саме це явище отримало в доповіді назву “неформальний сектор економіки» [1, с. 56]. При цьому деякі види діяльності неформального сектору за наявності мінімальної підтримки та правового захисту можуть забезпечити зайнятість ширшому колу осіб.

Неформальний сектор поглинає певну частину вивільнених або неповністю зайнятих працівників, що частково пом’якшує напруження на ринку праці – забезпечує додатковими робочими місцями, підвищує доходи населення та розширення виробництва товарів і послуг.

Результатом діяльності неформального сектору є переважно товари і послуги, виробництво і розподіл яких є легальними. Діяльність у неформальному секторі необов’язково здійснюється з навмисним ухиленням від сплати податків і внесків на соціальне страхування, порушенням трудового законодавства тощо.

Згідно з визначеннями Системи національних рахунків (СНР 93) неформальному сектору відповідають некорпоровані підприємства домашніх господарств. Зокрема використаний на них основний та інший капітал належить не виробничим одиницям, а власникам; підприємства не можуть від власного імені здійснювати операції та укладати контракти з іншими одиницями господарської діяльності, приймати на себе зобов’язання. Витрати на виробництво часто не можна відокремити від витрат домашніх господарств на кінцеве використання, а виробниче обладнання може бути паралельно використане і для виробничої діяльності, і для домашнього господарства.

Нелегальна (тіньова) зайнятість може бути як у формальному, так і у неформальному секторі, може мати характер як зареєстрованої, так і не зареєстрованої легальної зайнятості.

Нелегальна праця шкодить передусім саме нелегальним працівникам, наприклад, заробітчанам за кордоном, оскільки робить їх абсолютно соціально беззахисними.

За статистикою, щорічно за кордоном офіційно працевлаштовується близько 40-60 тис. осіб, хоча виїжджає їх у десятки разів більше. При цьому працівник часто зацікавлений у нелегальній роботі не менше за свого роботодавця, оскільки може приховати свої прибутки і уникнути контролю з боку державних служб.

Результати перевірок фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності в Україні, проведених державними інспекціями праці протягом дев’яти місяців 2005 р., виявили понад 30 %; нелегалізованих робочих місць. Неналежне оформлення працівників з боку роботодавців та низька відповідальність самих працюючих (людина отримує допомогу з безробіття та одночасно нелегально працює) є досить поширеним явищем в Україні [1, с. 58].

Динаміка тінізації економіки свідчить, що на її рівень у період соціально-економічних перетворень впливає ціла низка чинників, а саме:

— нестабільність податкового законодавства, високий податковий тиск і нерівномірність податкового навантаження на суб’єктів господарювання, низький рівень податкової дисципліни;

— надмірне регулювання підприємницької діяльності;

— низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки;

— корупція в державних органах та органах місцевого самоврядування;

— правова незахищеність суб’єктів господарювання від зловживань з боку посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування;

— недостатня «прозорість» процедури приватизації державного майна.

Усе зазначене сприяє відтворенню чинників, що породжують тіньовий бізнес. Найбільш небезпечною для держави є вірогідність того, що тіньова економіка з її високою прибутковістю може затягнути легальну економку у руйнівну конкуренцію, внаслідок чого підвищиться рівень економічної злочинності.

На розвиток економіки та розв’язання соціальних проблем впливають передусім зайнятість населення і рівень оплати праці. Проте реалії такі, що значний сегмент економіки пересунувся у тіньовий сектор. Чимало роботодавців з особистих міркувань через різні схеми уникають легального використання робочої сили, утримують працюючих без укладання з ними передбачених законодавством договорів, приховують від обліку та оподаткування розміри своїх реальних доходів та фактичної заробітної плати найманих працівників («заробітна плата у конвертах»), не роблять внесків до соціальних фондів («подвійна бухгалтерія») тощо.

Така тіньова зайнятість спрямована проти людини, оскільки позбавляє її гарантованого права на працю, соціального, пенсійного та медичного забезпечення, мотивуючи потребу вжиття невідкладних заходів щодо обмеження масштабів тіньової економіки та тіньової зайнятості, їхнього згубного впливу на економіку загалом та ситуацію у сфері зайнятості і соціального захисту населення. Загальна чисельність працюючих у «тіні", за експертними оцінками, становить близько 10-11 млн осіб. Усе це матиме неабиякі негативні наслідки для економіки вже найближчим часом.

Існування потужного тіньового сектору спричиняє низку серйозних проблем, серед яких:

— рішення про перехід до неофіційного сектору призводить до руйнування фіскальної (податкової) бази, необхідної для виконання державою своїх функцій;

— перебування поза межами офіційної економіки накладає обмеження на можливості розширення виробництва, а отже, економічного зростання країни;

— тіньовий сектор є каналом, чи посередником, поступового залучення до легальної економіки суто кримінальних грошей,

— значні обсяги тіньової економіки та високий рівень корупції, що з нею асоціюється, негативно впливають на інвестиційну привабливість України.

Ключовою проблемою, пов’язаною з існуванням тіньового ринку праці є нелегальні доходи громадян, не враховані і відповідно не оподатковані. При цьому податок з доходів фізичних осіб є основним джерелом наповнення місцевих бюджетів (понад 70 %), метою яких є вирішення соціальних проблем кожного окремо взятого населеного пункту.

Проблема легалізації особистих доходів має кілька вимірів:

— легалізація доходів як обов’язкове декларування поточних доходів громадян;

— включення в офіційну економіку заощаджень, що перебувають поза межами банківського обігу;

— повернення до офіційної економіки фінансового капіталу, що перебуває поза межами України.

У суспільстві рішення про перехід до тіньового сектору можуть набувати характеру епідемії, що призводить до втрати державою ресурсів, необхідних для надання населенню державних послуг належного рівня. Саме це сталося в Україні. Наслідками такого стану справ є:

— низький рівень соціального захисту громадян;

— неякісність державних послуг у сфері охорони здоров’я, освіти і культури;

— слабко розвинена соціальна інфраструктура;

— хабарництво;

— ускладнене здійснення державної економічної політики.

2001 р. було розроблено “Державну програму детінізації економіки України на 2001 – 2004 роки» у відповідь на Указ Президента “Про заходи щодо детінізації економіки» від 20 березня 2001 р. [1, с. 61]. Поміж іншого програма передбачала заходи щодо реформування системи податкових пільг, дерегуляції підприємництва, регулювання фінансової системи та діяльності органів державної влади. Особливий акцент у Програмі зроблено на посиленні контролю за діяльністю підприємств, що частково відповідає завданню скорочення тіньового сектору. Проте посилення адміністрування податків без встановлення адекватного рівня податкового навантаження може призвести до протилежних результатів.

Серед методів виявлення тіньової зайнятості, найпоширенішим у світі є так званий “італійський» метод, розроблений і досить давно застосовуваний Італійським інститутом статистики. Цей метод ґрунтується на вивченні витрат робочої сили, точніше, відпрацьованого робочого часу. Реальний рівень зайнятості оцінюється за даними вибіркового дослідження домашніх господарств. За різницею фактичного і офіційно зареєстрованого рівнів зайнятості визначається тіньова зайнятість.

За оцінкою Мінекономіки, рівень тіньової зайнятості становив у 2004 р. від 22 до 29 % загальної кількості економічно активного населення у віці 15-70 років, у І півріччі 2005 р. – від 16 до 20 %. Зменшення тіньової зайнятості відбувається, зокрема, внаслідок виконання заходів Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.07.04 р. № 414 «Про затвердження додаткових заходів щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 роки» щодо постійного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі й щодо належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками[1, с. 62].

Державна політика детінізації має містити дві взаємоузгоджені складові.

1. Адміністративна складова детінізації. Ця складова передбачає кроки щодо посилення адміністрування збору податків та перекриття шляхів ухиляння від сплати податків. Заходи у рамках цієї складової базуються на припущенні, що уряд має достатньо ресурсів для виконання своїх функцій, система державних витрат як така є задовільною, а її неефективність обумовлена зловживаннями та відсутністю належного контролю.

Можливі заходи посилення контролю за економічною діяльністю є такими:

— внесення змін до законодавства, що посилять відповідальність за несплату податків;

— розробка та прийняття нормативних актів про обов’язкову декларацію доходів при придбанні власності на значну суму;

— розширення повноважень Податкової адміністрації та збільшення кількості податкових перевірок.

2. Мотиваційна складова детінізації ринку праці передбачає подальше зниження податкового навантаження, спрощення податкового законодавства та регулювання економічної діяльності одночасно з поліпшенням якості державних послуг.

Серед стимулюючих заходів, що можуть сприяти детінізації ринку праці, можна назвати такі.

1) Зменшення відрахувань до соціальних фондів.

2) Спрощення податкового законодавства та заборона внесення змін протягом п’яти років.

3) Зменшення кількості податкових пільг.

4) Спрощення системи адміністрування податків, розробка законопроектів про порядок проведення регулюючими органами перевірок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності.

5) Поліпшення якості державних послуг [1, с. 64].

1.3. Тіньові процеси в окремих сферах економічної діяльності

Паливно-енергетичний комплекс

У реальному секторі економічна злочинність найбільше вразила енергетику. На неї припадає кожен десятий злочин у сфері економіки. Лише у 2003 р. підконтрольні державі обленерго безкоштовно відпустили електроенергії на 570 млн грн. Понаднормативні комерційні втрати в мережах становили майже 8 млрд кіловат-годин [12, с. 39].

Ще одна проблема – підвищена криміногенність та наявність значного тіньового сегмента у вугільній галузі. Це зумовлене значним бюджетним фінансуванням та комерціалізацією збуту продукції. Бюджетне фінансування галузі останніми роками збільшилося на третину, а видобуток скоротився на 5 % (4,5 млн тонн). Кредиторська заборгованість у 2,8 рази перевищала дебіторську. Виходить, що більше держава дає, то більше втрачає.

Правоохоронними органами виявлені численні зловживання у галузі, пов’язані з нецільовим використанням бюджетних коштів та безпідставним кредитуванням комерційних структур. Монополізація окремими посередниками сфери постачання та збуту призвела до викривлення ціноутворення на продукцію машинобудівних та вугільних підприємств. Внаслідок цього вугільна галузь постійно відчуває дефіцит обігових коштів.

Окрім вугільної промисловості, складна криміногенна ситуація має місце й в інших галузях ПЕК, зокрема, в електроенергетиці. Переважна більшість суб’єктів енергоринку є збитковими, втрати електроенергії у мережах досягли загрозливих масштабів, галузь має значні зобов’язання перед бюджетом, поширюється тіньова приватизація підприємств енергетичної сфери. Вирішення проблемних питань функціонування та розвитку ПЕК стримується також боротьбою фінансово-промислових структур і кримінальних угруповань за контроль над цією стратегічно важливою сферою та грошовими потоками в ПЕК.

Фінансова сфера

Поряд з позабанківським грошовим обігом у тіньовій діяльності широко використовується фінансова система України. Виявами цього стали штучні банкрутства деяких банків, використання фондового ринку для спекуляцій з акціями, поширення тіньових схем у страховому секторі.

Торгівля

Значним є поширення тінізації у торгівлі. У 2003 р. третина торговельних підприємств працювали збитково. У той самий час торгівлі було надано податкових пільг на 10 млрд грн, податків отримано трохи більше 1 млрд грн. У галузі посилилися монополістичні тенденції, що виявилися під час цінових криз 2003-2005 рр. Сфера оптової торгівлі є одним з найбільших заявників на відшкодування ПДВ, але механізм виявлення тіньових схем у торгівлі через зустрічні звірки рахунків оптових та роздрібних торговців був практично не задіяний.

Активізувалися транзитні структури торгівлі, які контролюють понад половину оптово-торговельного обороту, маючи при цьому від'ємну базу оподаткування.

Значним чином поширенню тінізації у торгівлі сприяло руйнування державної системи регулювання торгівлі. У більшості областей та районів було ліквідовано управління та відділи з питань торгівлі. Пасивну позицію часто посідав й Держспоживзахист.

Сфера землекористування

Тінізація економіки зачепила й земельні відносини, отже реалією сьогодення є тіньовий ринок землі як один з сегментів тіньового сектору економіки з усіма притаманними йому негативними рисами і явищами – непрозорістю, корупцією, хабарництвом, ухиленням від оподаткування тощо.

На місцях досить широко практикувалася безкоштовна передача земельних ділянок у власність або їх продаж за символічними цінами. Особливого розквіту такі тіньові оборудки набули в рекреаційних зонах та у великих містах.

Результати перевірок органів місцевого самоврядування, Державного комітету по земельних ресурсах, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, на які покладено функції здійснення та забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержанням вимог земельного законодавства, органи прокуратури виявили масові порушення на всіх рівнях та негативні наслідки цих порушень для суспільства.

Сфера користування надрами

Існуюча система державного управління у цій сфері не забезпечує належного контролю за використанням надр, є причиною масових порушень чинного законодавства.

Неналежний державний контроль з боку виконавчої влади, неврегульованість ліцензійної діяльності створюють умови для тінізації та криміналізації винятково важливої для вітчизняної економіки сфери. Протягом останніх років колишнім Міністерством екології та природних ресурсів України видано ліцензії на користування надрами комерційним структурам (навіть хлібозаводам), які не мають фахівців, відповідного обладнання, необхідних коштів на геологорозвідувальні роботи з дослідно-промисловим видобутком корисних копалин. Такі надрокористувачі не провадять пошукових робіт, як це передбачено особливими умовами ліцензій, а фактично по-хижацькому здійснюють експлуатаційний видобуток корисних копалин.

Галузь виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів

Недосконалість технології захисту акцизних марок від підробки дозволила налагодити їх масове нелегальне виробництво. Зросли масштаби нелегального виробництва алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Фактична втрата контролю за діяльністю у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів призвела до зниження якості виробленої продукції, що створювало загрозу здоров'ю населення, завдавало величезних збитків державному та місцевим бюджетам.

За оцінками експертів, частка тіньового виробництва зазначених товарів складала у 2002 р. до 50 % місткості ринку. Виходячи з цієї оцінки, щорічні втрати бюджету тільки від недонадходження акцизних платежів сягають 1 млрд грн.

Зовнішньоекономічна діяльність

Однією з найбільш тінізованих сфер діяльності є зовнішньоекономічна сфера. Досить актуальною проблемою є відсутність координації правоохоронних, митних та контролюючих органів у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Представники тіньової економіки широко користуються відсутністю контролю за якістю експортованої продукції, експортуючи високоякісну вітчизняну продукцію під виглядом низькосортних товарів. Таким чином, нагальною є необхідність створення єдиної системи оцінки кількості та якості товарів, що експортуються, або покласти цей обов'язок на контролерів вже існуючих структур.

Недоліки державної політики з питань зовнішньоекономічної діяльності, низька ефективність діяльності органів виконавчої влади у цій сфері позначилися на загостренні такої проблеми, як контрабанда.

Контрабанда стала загальнонаціональною проблемою і сьогодні безпосередньо загрожує національній безпеці України. Недоотримання державним бюджетом митних платежів становить десятки мільярдів доларів. Ці самі десятки мільярдів автоматично відходять у тіньовий сектор. З 45 мільярдів офіційно нарахованих у 2004 р. митних платежів “живими коштами» держава отримала лише 18. Інші «приховалися» за вексельними платежами, сумнівними судовими рішеннями тощо [7, с. 30-31]. Крім того, на митниці процвітає хабарництво та приховування реальної вартості ввезеної продукції.

Розділ 2. Шляхи подолання тінізації економіки та її особливості в Україні

2.1. Легалізація малого та середнього підприємництва перехідних економік (на прикладі Польщі)

Малі та середні підприємства відіграють вагому роль в економіці Польщі. У 2004 р. у цьому секторі створено 51,5 % ВВП, у тому числі внесок малих підприємств – 44,3 % і середніх – 7,2% [2, с. 68].

Підтримка діяльності малих та середніх підприємств у Польщі є передумовою запровадження засад економічної свободи, тобто свободи вибору та здійснення господарської діяльності для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності.

У Новій Конституції Польщі, прийнятій 2 квітня 1997 р., зазначалося: «Ринкова економіка базується на свободі господарської діяльності, приватній власності, діалозі між суб’єктами господарювання та державними інституціями і є основою економічного устрою Речі Посполитої»[2, с. 69].

Свобода здійснення господарської діяльності сприяла швидкому зростанню малих, у тому числі сімейних, приватних фірм в усіх галузях економіки. Відтоді держава створювала, з дотриманням принципів рівноправності та конкуренції, сприятливі умови для функціонування та розвитку мікропідприємств.

Державна підтримка сектору мікро-, малих та середніх підприємств обґрунтовується їх місцем та визначальною роллю у польській економіці після початку процесу трансформації. Зацікавлення малим та середнім підприємництвом, як наслідок запровадження економічної свободи, зростало у Польщі, особливо зі сторони влади, за сприяння ЄС. Держава почала підтримувати підприємництво, при цьому малі й середні підприємства ще до того, як вони юридично були визначені.

У вересні 1995 р. був створений Польський Фонд підтримки та розвитку малих і середніх підприємств. Основною метою Фонду було «створення умов розвитку для сектору МСП як важливого елементу польської економіки, що робить істотний внесок у створення національного доходу та підвищення рівня добробуту в країні». У свою чергу стратегічною метою Фонду на 1995-1999 рр. було «підвищення конкурентоспроможності польських малих і середніх підприємств до рівня, що надавав би їм можливість ефективно функціонувати на внутрішньому та зовнішньому ринках, насамперед на ринку ЄС» [2, с. 70]. За ініціативою Фонду у жовтні 1995 р. створена Державна система послуг (ДСП) для малих і середніх підприємств.

У Польщі тіньова економіка має двояке значення – легальна та нелегальна діяльність. Прикладом легальної тіньової економіки є певна частина сільського господарства. Ця сфера важко піддається оподаткуванню на загальних засадах, оскільки достеменно не відомо, яка частина сільськогосподарських працівників займається виробництвом сільськогосподарських продуктів з метою продажу. Не відомо також, якими є прибутки чи обороти малих та середніх сільськогосподарських підприємств. Відсутня також офіційна статистична інформація про великі сільськогосподарські підприємства, які охоплюють площі у декілька чи в кільканадцять тисяч гектарів.

Під поняттям «тіньова економіка» розуміють нелегальну зайнятість, господарську діяльність, яка незареєстрована або не контролюється відповідними державними інституціями, переважно податковими службами, що здійснюють оподаткування фізичних та юридичних осіб. Тіньова економіка трактується здебільшого як патологічне явище. З етичної точки зору тіньова економіка визначається часто як сфера господарської діяльності, у якій фірми, що функціонують «на межі закону», імітуючи легальні дії, використовують (протиправно і неетично) усі можливості з метою невиконання фінансових зобов’язань по відношенню до держави [2, с. 71].

Обсяги тіньової економіки у Польщі оцінюються по-різному. Вважається, що у межах цього сектору виготовляється від 12 % до 27 % ВВП. Наприклад, серед європейських держав, як уже зазначалося, найбільша частка ВВП створюється у тіньовій економіці таких держав, як Греція (28,5 %), Італія (27,0 %), Португалія (22,0 %), Іспанія (22,5 %) та Бельгія (22,0 %) [2, с. 71]. Причому варто зауважити, що існує достатньо тісний зв’язок між тіньовою економікою та рівнем безробіття, фіскального навантаження, різного роду відрахуваннями (переважено на державне страхування та у фонд зайнятості).

Польський роботодавець, який наймав працівника у 2004 р., мав, крім заробітної плати, сплатити ще у вигляді різного роду прямих і непрямих податків та платежів понад 76 % доходу. Це стало передумовою різкого підвищення витрат підприємств.

Підприємці, «ховаючись» від надмірних витрат на оплату праці, погоджуються на працевлаштування частини працівників нелегально. Це переважно стосується приватного сектору. Зрозуміло, що для багатьох польських підприємців рівень витрат на оплату праці є непосильно високим, проте зменшення податків та інших внесків, сплачуваних роботодавцем, вимагає змін у соціальній політиці держави. Відтак перерозподільна роль держави має стати меншою, а це своєю чергою призводить до істотного опору профспілок як суспільного партнера уряду. Тіньова економіка не лише зменшує надходження до бюджету держави, але і здійснює негативний вплив на легально працюючі фірми, оскільки вона зменшує їх конкурентні переваги на ринку. Основною передумовою існування тіньової економіки та небажання підприємців створювати нові робочі місця, через що підвищується рівень безробіття, є погіршення ситуації з точки зору економічної свободи.

За даними фонду Heritage Foundation, рейтинг Польщі за показником економічної свободи серед країн світу знизився з 59 позиції у 1995 р. до 66 — у 2003 р. При визначенні показника економічної свободи враховують такі складники: умови торгівлі, шкалу фіскального навантаження, рівень втручання уряду, монетарну політику, закордонні інвестиції, форму банківсько-фінансового сектору, оплату праці й ціни, право власності, регулюючу шкалу та «чорний ринок» [2, с. 72]. У своєму звіті спеціалісти вище згаданого Фонду зазначали, що інвестори у Польщі скаржаться на непрозорість правового законодавства, розвинену бюрократію, неформальні перешкоди, у цьому числі й корупцію. Варто зазначити, що наведений рейтинг стосується періоду до прийняття у Польщі 2 липня 2004 р. Положення про свободу економічної діяльності, яке створило кращі умови для підприємців і зменшило бюрократичні й формальні перешкоди. Згідно з дослідженням фонду Heritage Foundation існує тісний взаємозв’язок між економічною свободою, рівнем ВВП та темпами розвитку держави.

Тіньова економіка є характерною для багатьох держав. Боротьбу з тіньовою економікою здійснюють переважно ті держави, у яких відбувається процес трансформації суспільно-економічної системи. І, як свідчать наведені нижче дані, тіньова економіка також наявна і в розвинених західних державах (табл. 2.1).

Офіційні статистичні органи Польщі стверджують, що у тіньовому секторі створюється від 14,3 % до 20,0 % ВВП. У розрізі галузей товарообіг у тіньовому секторі економіки виглядає таким чином: у оптовій та роздрібній торгівлі – 15,6 %, виробничій сфері – 17,7 %, будівництві – 19,4 %, транспорті, складському господарстві та зв’язку – 23,0 %, готелях та ресторанах – 23,7 % [2, с. 74].

Дослідження експертів Центрального статистичного управління демонструють, що до голових причин зайнятості у тіньовій економіці можна віднести: неможливість знайти легальну працю – 47,2 %; високі податки – 23,8 %; можливість отримати вищу оплату без укладання угоди про найм – 22,2 %; високі внески до Служби соціального страхування – 17,4 %; недостатні доходи від легальної праці – 5,0 % респондентів [2, с. 74]. За різними оцінками, величина ВВП, створеного у тіньовій економіці Польщі, у 2003 р., становила від 115 млн до 220 млн злотих. Якщо оподаткувати хоча би половину цієї суми, то до державного бюджету надійшло б близько 13 млн злотих.

Проведене згідно з розпорядженням Польської Конфедерації Приватних Роботодавців дослідження засвідчило, що малі й середні підприємства приховують 17,4 % своїх оборотів. Цей результат отримано на підставі відповіді підприємців на запитання, який відсоток зайнятих і оборотів приховують їх конкуренти [2, с. 75].

У статистичних дослідженнях Польщі вважається, що існування тіньової економіки пов’язане з функціонуванням малих приватних підприємств. Зайнятою у тіньовій економіці вважається особа, працевлаштування якої не зареєстровано у Службі соціального страхування. Ця особа може працювати одноосібно або на підприємстві, причому це підприємство може бути зареєстроване у системі REGON (Національний державний реєстр, Казначействі (яке акумулює податок з доходів), або діяти цілком нелегально. Представники Головного статистичного управління стверджують, що кількість працюючих у тіньовій економіці постійно зростає. У 1995 р. вона становила близько 805 тис. осіб, у 1998 р. – 830 тис., у 1999 р. – 820 тис., у 2000 р. – 885 тис., у 2001 р. – 895 тис. та у 2002 р. – 910 тис. осіб. Цікавим залишається факт, що у період 1995-2002 рр. кількість працюючих у легальній економіці зменшилася на 3,6 %, а зайнятих у тіньовій економіці – зросла більше, ніж на 13,0 %. І, як випливає з наведених даних, починаючи з 1999 р., цей показник постійно зростає [2, с. 75].

2.2. Діяльність органів державної влади щодо детінізації економіки

Для розробки стратегічних планів легалізації національної економіки, досягнення оптимально припустимого в існуючих умовах рівня іллегальної економіки з огляду на національну безпеку необхідно реалізувати такі основні складові загальнодержавної концепції: (1) розробити методи моніторингу і стратегічного прогнозування обсягів іллегалізації економіки; (2) запровадити методичні підходи до тестування управлінських рішень з урахуванням ризиків підвищення рівня іллегалізації на всіх рівнях ієрархії управління; (3) виявити ключові об’єкти іллегалізації та окреслити засоби державного впливу на них; (4) посилити акцент на проблемно-цільовий компонент у процесі адміністративної, податкової та бюджетної реформ, удосконалення системи державного управління з метою інтегрування іллегального сектору в офіційну економічну діяльність; (5) ініціювати дії для розширення міжнародного багатостороннього і двостороннього співробітництва у послабленні впливу зовнішніх чинників іллегалізації національної економіки [5, с. 69].

Аналіз тіньової економіки як складного багатоаспектного і, водночас, об’єктивно обумовленого процесу, який формується у взаємодії політичних, економічних, правових і соціальних факторів, дає підстави стверджувати, що єдино можлива стратегія детінізації економіки полягає у створенні більш вигідних умов господарювання у легальному секторі. Це досягається шляхом поєднання адміністративно-обмежувальних та економіко-правових заходів, перші з яких мають спрямовуватися на ускладнення тіньової діяльності, а другі – на створення сприятливого підприємницького клімату в країні.

Розгляд питання детінізації економіки на засіданні Ради національної безпеки і оборони України дав імпульс розробці та впровадженню комплексних заходів, спрямованих на обмеження її виявів у різних сферах економічної діяльності, створення інституційних перешкод розвиткові тіньової сфери. У наступні роки було затверджено:

– заходи щодо детінізації економіки України на 2002-2004 рр. (Указ Президента України від 5 березня 2002 р. № 216);

– додаткові заходи щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 р. № 414);

– заходи щодо детінізації національної економіки на 2006-2007 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 р. № 367);

– першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції (Указ Президента України від 18.11.2005 р. № 1615) [5, с. 70].

Завдяки вжитим заходам протягом останніх років вдалося досягти вагомих позитивних результатів:

Лібералізація правового поля для підприємництва. За останні роки вдвічі скорочено кількість та тривалість перевірок підприємств, спрощено та впорядковано процедуру реєстрації та ліцензування суб’єктів підприємницької діяльності, запроваджено спрощену систему оподаткування та звітності для малого бізнесу.

Радикальне зниження частки бартерних операцій. У загальному обсязі відвантаженої продукції частка бартерних операцій знизилася з 42,4 % наприкінці 1997 р. до 2,3 % на початок 2003 р.; надалі проблема бартерних розрахунків між суб’єктами господарювання в цілому втратила свою гостроту.

Скорочення частки позабанківського грошового обігу. Частка грошей поза банками у грошовій масі скоротилася з 48,9 % у 1997 р. до 31 % станом на 01.01.2006 р. Подальшому розвитку безготівкових розрахунків сприяє впровадження Національної системи масових електронних платежів, динамічне поширення розрахунків із застосуванням платіжних карток, уведення в дію законів України “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, “Про обіг векселів в Україні” тощо [4, с. 98].

Підвищення якості використання бюджетних коштів, зокрема шляхом обмеження негрошових форм розрахунків з бюджетом та заборони бюджетних взаємозаліків, запровадження казначейського обслуговування бюджетних організацій, посилення контрою у сфері державних закупівель.

Підвищення надійності грошової стабілізації. Стабільність національної валюти, зростання реальних грошових доходів населення сприяли зміцненню довіри до банківської системи і більш активному утворенню банківських заощаджень. За 2001-2005 рр. депозити фізичних осіб у банках України зросли у 16,9 рази [4, с. 99].

Легалізація доходів та нерегламентованої зайнятості населення. Здійснюються послідовні кроки щодо скорочення податкового навантаження на доходи фізичних осіб, підвищення розміру мінімальної заробітної плати; організовано навчання за професіями, які користуються попитом на ринку праці; забезпечується фінансова підтримка роботодавців шляхом надання субсидій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування зареєстрованих безробітних тощо.

В цілому рівень тінізації економіки за 1998-2005 рр. скоротився з 59 % до 28 % офіційного ВВП.

Останнім часом у зв’язку з глобалізацією фінансових потоків з національного на міжнародний рівень перейшла боротьба із спробами легалізації капіталів, одержаних від злочинної діяльності – так званим "відмиванням" злочинних доходів.

Уряд України сподівається, що розширення співробітництва з урядами інших держав, міжнародними фінансовими організаціями, передусім із FATF, з метою активізації боротьби з легалізацією ("відмиванням") злочинних доходів на національному, регіональному та міжнародному рівнях, а також припинення нелегального руху таких коштів у світовому масштабі сприятиме створенню у своїй країні дієвої системи запобігання та протидії цьому соціально небезпечному явищу" [4, с. 99].

Прийнято Указ Президента України від 10.12.2001 р. № 1199 "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", відповідно до якого було створено урядовий орган державного управління з питань фінансового моніторингу – Державний департамент фінансового моніторингу у складі Міністерства фінансів України.

Затверджено Програми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на 2002 р. (Постанова КМУ і НБУ від 15.05.2002 р. № 676), 2003 р. (Постанова КМУ і НБУ від 20.01.2003 р. № 140), 2004 р. (Постанова КМУ і НБУ від 16.01.2004 р. № 45) [12, с. 43].

Схвалено Концепцію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (“відмиванню”) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 рр. (Розпорядження КМУ від 3 серпня 2005 р. № 315).

Таким чином, систему протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в основному сформовано.

2.3. Сутність та стратегічні пріоритети детінізації української економіки

До основних пріоритетів економічної стратегії в Україні, які сприятимуть детінізації української економіки у стратегічному вимірі, слід віднести такі.

1. Стимулювання інвестиційних процесів. Потрібно розробити податкові стимули до інвестиційного використання кредитних ресурсів комерційних банків, звільнити від оподаткування частку прибутку підприємств, яка витрачається на інвестування.

2. Контроль за регулярністю, повнотою виплат та своєчасною індексацією заробітної плати, соціальних платежів, стимулювання збільшення кількості робочих місць. З метою підтримки рівня доходів населення, що дозволило б зменшити схильність до діяльності у неофіційному секторі, потрібно якнайширше використовувати безготівкові розрахунки з населенням, зокрема – за комунальні послуги.

3. Запровадження прозорих та доступних механізмів кредитування реального сектору економіки та розв’язання платіжної кризи. Українська економіка потребує послідовної ремонетизації насамперед за рахунок «довгих грошей», безпечне здійснення якої може відбутися лише у тісному зв’язку зі збільшенням масштабів діяльності підприємств реального сектору.

4. Підвищення професійного рівня управлінського персоналу підприємств України, забезпечення методичної та юридичної підтримки у складанні бізнес-планів, інвестиційних проектів, які забезпечуватимуть максимально ефективне цільове використання спрямованих до цих підприємств ресурсів [6, с. 59].

Значну роль у створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, активізації інвестиційної активності та конверсії тіньових капіталів відіграє налагодження адекватної, прозорої та передбачуваної грошово-кредитної політики. Підвищити регульованість та прогнозованість монетарної політики в Україні можливо через послідовне збільшення рівня монетизації економіки за рахунок рефінансування комерційних банків та цільового інвестиційного кредитування підприємств. зазначені заходи повинні витіснити в довгостроковому періоді нереєстрований готівковий обіг, неплатежі, інші складові обігу суспільного продукту, які є непідконтрольними монетарній політиці держави та є фінансовими джерелами існування тіньової економіки.

Обмеження масштабів поширення тіньової економіки у довгостроковому періоді може відбутися лише за умов гармонізації суспільних відносин та усунення суперечностей економічної моделі, які порушують паритетність розвитку окремих сфер і сегментів ринку, суперечать інтересам суб’єктів господарювання. Провідну роль у цьому відіграє створення сприятливих умов для розвитку підприємницької активності.

Необхідною передумовою дієвого процесу детінізації та декриміналізації економіки є впровадження ефективного господарського управління держпідприємствами, всією державною власністю. Удосконалення системи управління підприємствами, які знаходяться у державній власності, має відбуватися, на нашу думку, шляхом:

— поліпшення управління державними корпоративними правами;

— оптимізації розподілу прибутку держпідприємств;

— розбудови системи стимулів ефективного менеджменту на підприємствах, які перебувають у державній власності.

З метою посилення державного контролю за використанням бюджетних коштів необхідно здійснити такі кроки.

1. Розробити та подати до Верховної Ради України проект Закону України "Про державний фінансовий контроль в Україні", в якому визначити:

— категорію "фінансовий контроль", правове поле здійснення фінансового контролю, принципи його організації, пріоритети фінансового контролю;

— передумови фінансового контролю; види фінансового контролю, форми його здійснення; об'єкти і суб'єкти фінансового контролю; систему фінансового контролю в Україні; сферу розмежування завдань і повноважень суб'єктів фінансового контролю, а також порядку взаємовідносин між ними на горизонтальному та вертикальному рівнях і координації їх роботи; ієрархічність органів державного фінансового контролю в Україні; порядок надання одержувачами бюджетних коштів інформації контролюючим органам;

— інформаційне, організаційне, кадрове і методичне забезпечення здійснення фінансового контролю; можливі заходи за результатами проведення фінансового контролю.

2. Після прийняття зазначеного закону підготувати проекти законів України щодо внесення відповідних змін і доповнень до законодавчих актів, що регламентують функціонування окремих державних органів фінансового контролю, уточнюють і виключають дублювання їх функцій, а також встановлюють правову відповідальність розпорядників бюджетних коштів за нереагування (неналежне реагування) на висновки контролюючих органів.

3. Підготувати проект закону щодо комплексного врегулювання питань касового виконання державного та місцевих бюджетів, а також державних позабюджетних фондів.

4. Створити єдину інформаційну і методологічну базу для здійснення державного фінансового контролю.

5. Завершити перехід виконання бюджету на казначейську систему і організацію повного контролю (вивірення та визнання боргів, переведення їх частини у цінні папери, погашення боргів у грошовій формі) за отримувачами коштів з держбюджету за допомогою цієї системи.

6. Посилити рівень контролю роботи банківських установ щодо додержання фінансової дисципліни при виконанні Державного бюджету України, фіксації фактичних термінів надходження платіжних документів.

7. Перевести фінансування усього комплексу державних інвестицій у відання Державного банку реконструкції і розвитку з відповідною зміною функцій останнього та наділенням його повноваженнями селекції інвестиційних проектів для державного та змішаного фінансування та моніторингу їх реалізації [6, с. 61].

З метою запобігання використанню іноземних інвестицій як засобу відмивання злочинних доходів необхідно задіяти можливості офіційної перевірки іноземних фірм-учасниць аукціонів із залученням іноземних компаній, що спеціалізуються у цій сфері; разом з Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку налагодити ефективну систему обліку акціонерів підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави, за допомогою якої можна було б оперативно реагувати на їх можливу протиправну діяльність.

Детінізація економіки безпосередньо пов’язана з подоланням виявів корупції, яка є однією з основ існування тіньової економіки. Стратегічними напрямами боротьби з корупцією є послідовна демократизація всіх сфер суспільного життя, відкритість влади, прозорість та зрозумілість для населення державних рішень, діяльності управлінського апарату, розвиток громадської свідомості та активності у загальному контексті розбудови України.

Висновки

Виникнення і функціонування тіньової економіки в Україні обумовлене низкою політичних, економічних і соціальних причин, які витікають з неналежного методологічного, законодавчого та нормативного забезпечення економічної трансформації суспільства, що створило сприятливі умови для отримання окремими групами населення надприбутків, завдання значних економічних збитків державі, призвело до послаблення державних функцій контролю та регулювання у багатьох галузях фінансово-господарської діяльності.

Подолання тіньової економіки та корупції є необхідною умовою входження України до Європейського Союзу. Вирішення проблем корупції, нелегальної міграції та розширення кримінального сектору визначаються Європейською Комісією як одні з пріоритетних напрямів співробітництва між ЄС та кандидатами на членство в цій організації.

Формування дієвої стратегії детінізації економіки потребує насамперед визначити основні чинники тінізації. Серед них слід відзначити такі.

1. Відсутність повноцінного ринкового середовища.

2. Недостатність інституційного забезпечення економічної політики.

3. Неефективність управління державною власністю і захисту прав власників.

4. Системні вади податкової системи.

5. Незбалансованість державної регуляторної політики.

6. Недосконалість бюджетної політики.

7. Деформація структури зайнятості.

8. Недоліки у діяльності судової влади.

9. Корупція.

Детізація економіки — це цілісна система заходів, спрямована передусім на викорінення причин та передумов виникнення виявив тіньової економіки.

Стратегічною метою детінізації економіки є істотне зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов щодо залучення тіньових капіталів до легальної економіки та примноження національного багатства. Виведення на “світло” тіньових капіталів сприятиме суттєвому збільшенню національного інвестиційного потенціалу, матиме значний позитивний ефект для бюджетної сфери, слугуватиме зміцненню довгострокової стабільності та зорієнтованості національної економіки на розвиток і зростання, сприятиме забезпеченню економічної безпеки держави.

Слід зазначити, що сьогодні детінізація економіки входить до стратегічних засад державної політики України. Системну роботу з протидії тіньовим виявам в економіці розпочато з виданням Указів Президента України від 20 березня 2001 року “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року “Про заходи щодо детінізації економіки” та від 5 березня 2002 року "Про заходи щодо детінізації економіки України на 2002-2004 роки” [7, с. 29].

Тому сьогодні слід говорити про нову стратегію детінізації економіки, яка полягає у створенні сприятливих умов для легальної економічної діяльності на основі максимального врахування конструктивних інтересів суб’єктів господарювання, які працюють у тіньовій сфері. Поряд з витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньового економічного обігу існує необхідність впровадження більш ефективних механізмів повернення до офіційного обігу коштів незлочинного походження.

Максимальне залучення в національну економіку коштів, які можуть бути отримані від детінізації економіки та легалізації доходів, прихованих від надмірного оподаткування, у т.ч. вивезених за кордон, можливе лише за послідовної реалізації державою комплексу заходів щодо:

— створення умов для легалізації зайнятості;

— сприяння розвитку банківської системи та забезпечення ефективної діяльності фінансових ринків;

— скорочення рівня монополізації виробництва та розвитку конкурентного середовища;

— підвищення ефективності державного нагляду та контролю за підприємницькою діяльністю шляхом застосування економічних механізмів майнової відповідальності та банкрутства з одночасним обмеженням повноважень державних регулятивних органів щодо адміністративного втручання у господарську діяльність підприємств;

— посилення захисту права власності та майнових прав держави;

— забезпечення прозорості діяльності органів виконавчої влади;

— підвищення ефективності системи управління корпоративними правами;

— правового забезпечення процесу легалізації (амністії) доходів, отриманих внаслідок приховування від надмірного оподаткування.

Реалізація зазначених та інших заходів щодо подальшої детінізації економіки не лише сприятиме формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й забезпеченню відродження та ефективного розвитку вітчизняного підприємництва.

Список використаних джерел

1. Варналій З. Шляхи детінізації економіки України та ії особливості // Банківська справа. — 2007. — № 2. — С. 56-66

2. Дяченко Я. Я. Детінізація економіки у системі макроекономічного регулювання // Фінанси України. — 2006. — № 2. — С.68-77

3. Лановик Б. Д. Економічна теорія: Курс лекцій. — К. : Вікар, 2006. — 405 с.

4. Логвиненко М. Проблеми детінізації економіки в умовах нової економіко-правової політики // Право України. — 2005. — № 7. — С.97-100

5. Мазур І. Корупція як інститут тіньової економіки // Економіка України. — 2005. — № 8. — С. 68-75

6. Мазур Т. "Втеча капіталу" з України у системі глобального перерозподілу фінансових ресурсів // Банківська справа. — 2005. — № 2. — С. 56-63

7. Озерський І.В. Тіньовий сектор економіки. // Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 1. — С. 28-31

8. Основи економічної теорії: Навч. посібник. — К. : Каравела, 2007. — 447 с.

9. Політекономія: Підручник / Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

10. Політична економія: Навчальний посібник. — К. : Кондор, 2006. — 405 с.

11. Предборський В. Методологічні засади вчення про детермінацію та причинність теорії тінізації економіки // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 1. — С. 95-99

12. Приходько Т. Проблеми детінізації економіки України // Економіст. — 2005. — № 7. — С. 39-44

13. Прісняков В. Ф. Детінізація економіки // Фінанси України. — 2005. — № 3. — С.72 – 81

14. Харазішвілі Ю. Тіньова економіка України у розрізі основних видів діяльності // Статистика України. — 2006. — № 4. — С. 38-45

15. Шелест В. В. Тіньові фінансові операції: види та шляхи запобігання // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 3. — С. 190 – 195