Суттєвою умовою виникнення теро­ризму є руйнування традиційно­го суспільства та формування суспільства модернізованого, такого, що орієнтується на нові цінності, на­приклад, на безумовну цінність ма­теріальних благ. Тероризм виникає тоді, коли на зміну традиційному світогляду приходять передумови, які для певної частини населення пояс­нюють обґрунтованість терористичної діяльності.

Проблематикою тероризму у віт­чизняній науці займаються такі вчені: В. Ліпкан, Д. Никифорчук, М. Руденко, Б. Канцелярук, В. Грєбцов, О. Суш­ко, Г. Токаревський та ін.

Різноманітні аспекти міжнародного тероризму стали предметом досліджен­ня закордонних науковців: Б. Дженкіса, Р. Бейснера, Д. Белла, Р. Хантера, Г. Ангейєра, М. Гласіуса, М. Келдора, С. Гука, Дж. Спенієра, Р. Кагана, Р. Родмена, А. Гарфінкла, Дж. Торопа, В. Подгореца, Д. Пайпса, С. Хантінгтона, С. Купчана, І. Валлерстайна, К. Хіршмана, А. Конте, П. Девіса та ін.

Мета статті полягає у дослідженні сучасного міжнародного тероризму з точки зору соціальної психології. Новим є те, що розглянуто проблему тероризму як одну із ситуацій соціаль­ного конфлікту. Іншими словами, про­аналізовано негативне явище терориз­му як способу дії в умовах, коли від­сутні альтернативні настанови на взаємодію з опонентом.

Загальновідомо, що тероризм ви­ступає джерелом Та наслідком конф­ліктів і кризових ситуацій у суспіль­стві. Він є одним із домінуючих спо­собів вирішення конфлікту в сучасно­му світі. Але однією з характеристик будь-якого насильства виступає ефект ескалації, тобто коли кожна агресивна дія призводить до відповідної дії чи відплати, причому ефект має більшу силу, ніж первинний факт агресії. Цікавою особливістю тероризму є ку­мулятивний ефект або зосередження уваги на актах терору.

Конфлікт — це зіткнення проти­лежних цілей, позицій, думок, погля­дів опонентів чи суб´єктів взаємодії.

Конфлікт у психології розглядається в рамках різних шкіл та вчень, залежно від наукової основи. Згідно з біхевіористською (поведінковою) психоло­гічною концепцією, під конфліктом розуміється усвідомлене протистоян­ня індивідів чи груп із протилежними інтересами з метою реалізації власно­го інтересу за рахунок інтересів інших людей [1]. А, скажімо, соціально-пси­хологічний напрям під конфліктом розуміє анормальний, деформований стан відчуття настанов та відносин усередині соціальних груп. На нашу думку, обидві концепції бачення конф­лікту комплексно відображають стан, який склався у сучасному суспільстві, де тероризм виступає лакмусовим па­пірцем, що відображає соціальний пріоритет способу вирішення конф­ліктів.

Таким чином, через механізм конф­лікту маємо можливість розглянути, що таке феномен тероризму. Цей під­хід є адекватним щодо соціально-пси­хологічних методів вивчення явища тероризму, оскільки в основі терориз­му завжди покладено протистояння, відстоювання таких позицій, від яких особистість не може відмовитися, на­приклад, національних чи етнічних, світоглядних переконань [2, 476].

Тероризм є своєрідним індикато­ром кризових процесів. Це — аварій­ний канал зворотного зв´язку між суспільством і владою, між окремою частиною суспільства і суспільством загалом. Він свідчить про неблагополуччя у певній зоні соціального про­стору [З, 30].

Аналізуючи різновиди міжнарод­ного тероризму в розділі «Тероризм і міжнародна політика», Л. Бонанате, на відміну від інших авторів, не поділяє політики тероризму, що здійснюється у воєнний і мирний час. Хоча це до­сить дискусійна теза, однак, на його думку, період воєнних дій є найоче­виднішим проявом тероризму на між­народному рівні [4].

Більшість закордонних авторів, включаючи у свою схему міжнародний тероризм, як правило, виокремлюють три його види: внутрішньодержавний, транснаціональний і міжнародний. При цьому основна розбіжність між міжнародним і транснаціональним те­роризмом полягає в тому, що перший здійснюється державою, а другий -групою осіб, в окремих випадках окре­мими приватними особами [5, 267-361].

Не заперечуючи проти врахування національного та регіонального фак­торів при здійсненні аналізу терориз­му, видається недоречним висувати їх як основоположні при виробленні типологізації тероризму. Так, «латино­американський» тероризм, який Л. Бонанате до того ж класифікує як «рево­люційний», містить широкий спектр: від політики державного тероризму в Чилі та інших диктаторських режимів до окремих терористичних акцій, що застосовувалися під час приходу до влади прогресивних на той час ре­жимів, наприклад, на Кубі та в Нікара­гуа. Подібний підхід не відображає сутності питання, оскільки не врахо­вує соціальної спрямованості терориз­му, а також динаміки його розвитку (наприклад, у межах одного регіону навіть за кілька десятиліть тероризм суттєво змінюється).

Тероризм як явище історично ви­дозмінюється залежно від конкретної історичної епохи та набуває рис та особливостей, властивих кожному ета­пу розвитку людства. Основна особ­ливість нашої епохи — наявність ядер­ної зброї, що не могло не відбитися на такому явищі, як тероризм. Виникла низка нових видів тероризму — ядер­ний, технологічний, економічний тощо.

Однак видається, що розгляд подібних різновидів тероризму як са­мостійних видів не зовсім обґрунтова­ний, оскільки всі вони можуть перебу­вати на озброєнні різноманітних сил і слугувати різним цілям.

Так, ядерний тероризм, з одного боку, перетворився на глобальну про­блему, оскільки виступає потенційною загрозою для життя кожної людини і з огляду на це може бути віднесений до підвидів міжнародного державного те­роризму, так само, як і економічний та деякі інші подібні різновиди тероризму.

З другого боку, ядерний тероризм може передбачати спробу застосуван­ня ядерної зброї для своїх цілей будь-якою локальною групою або окремою особою, і у зв´язку з цим він належить до категорії групового або індиві­дуального тероризму [6, 46].

У цілому видається, що при підході до питання про критерії вироблення типології тероризму необхідно керува­тися основним завданням дослідження цієї проблеми — пошуком оптималь­них шляхів і засобів для викорінення тероризму з життя міжнародного співтовариства, одним із необхідних елементів якого є розробка системи превентивно-каральних заходів щодо боротьби з тероризмом. Для цього, на нашу думку, було б доцільним макси­мально спростувати основну схему розмежування як попередню умову те­рористичних акцій, що здійснюються у воєнний і мирний час, оскільки вони підпадають під різні норми національ­ного та міжнародного права, і, взявши за основу критерій рушійної сили, виокремити в тероризмі два види: дер­жавний — терористичні акції здійсню­ються державою або за її підтримки; індивідуально-груповий — терори­стичні акції здійснюються приватними особами, групами або організаціями приватних осіб, які не користуються підтримкою держави. Він не обме­жується антиетатичною спрямовані­стю, оскільки містить як лівий, так і правий тероризм, а також тероризм національно-етнічний, конфесійний та інші модифікації. Така постановка пи­тання може застосовуватися й у випад­ку з міжнародним тероризмом.

Не виключено, що правомірна по­становка питання про міжнародний державний тероризм можлива у випад­ку прямого втручання однієї країни у справи іншої, коли має місце ситуація неадекватності військово-економічних потенціалів, тобто прямий тиск, диктат і залякування. Хоча, швидше за все, подібна ситуація може бути класифі­кована як агресія з елементами терору.

Видається, що в сучасних умовах форма «суто внутрішнього державно­го тероризму» умовна і відносна, адже нині політика внутрішнього держав­ного тероризму проводиться вже не тільки в ім´я інтересів національного державно-монополістичного капіталу, скільки відображає інтереси міжна­родного капіталу, зокрема транс­національних монополій. Економічна, екологічна взаємозалежність сучасно­го світу в епоху ядерного паритету пе­ретворила «внутрішній» державний тероризм на загрозу міжнародному миру і стабільності, деструктивний фактор не лише місцевого, регіональ­ного, а й міжнародного масштабу.

Тому особливої значущості набуває проблема відповідальності кожної держави за вчинені її органами (чи під державним «патронатом») терори­стичні акти. На сьогодні Комісія між­народного права ООН займається опрацюванням цього питання в кон­тексті проекту Кодексу злочинів про­ти миру і безпеки людства.

Будь-яке насильство породжує від­повідь. Відповідно до цієї аксіоми дер­жавний тероризм пов´язаний з іншими формами тероризму. Так званий стихійний тероризм тісно пов´язаний із тероризмом державним, а досить ча­сто інспірується ним або навіть є його таємною формою. Однак разом із тим видається, що державний і «стихій­ний» тероризм — суттєво різні явища. Традиційно «стихійний» тероризм (іншими словами — індивідуально-груповий) прийнято поділяти на лі­вий і правий. Протягом останнього де­сятиліття відбувається бурхливе зро­стання цих видів тероризму як у кількісному вимірі, так і з точки зору його географічного розповсюдження.

Поза сумнівом, між лівим і правим тероризмом існує значна спорідне­ність, і не лише практичного характе­ру. Спільним для лівих і правих теро­ристів є їх деструктивізм та випадки кадрового переплетення правих і лівих угруповань. Усе це дає підстави окремим авторам говорити про іден­тичність лівого і правого тероризму. Однак видається, що подібна поста­новка питання є не зовсім слушною. Якщо правий тероризм намагається закріпити державну владу в найкон-сервативнішому її варіанті, то лівий тероризм — дестабілізувати державну владу, зруйнувати існуючу систему. Окрім того, ідейно-політичні установ­ки правого тероризму зрозумілі й не­двозначні. Випадково потрапити до лав правих терористів просто немож­ливо. Лівому ж тероризму апріорі властива подвійність та єзуїтизм. Декларовані лівим тероризмом цілі та завдання суперечать реальним ре­зультатам діяльності його прихиль­ників. Шкода, що наноситься лівим тероризмом світовому демократично­му руху, поглиблюється ще й тим, що досить часто його прихильники пре­тендують на причетність до націо­нально-визвольного руху країн «тре­тього світу».

Сучасний тероризм — це певним чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), «накладена» на конкретні ідеї та ідеологеми. Він є однією з іпостасей духу нашої доби у формі особливого різновиду насильства. Він — точка пе­ретину ситуації та ідеї.

Тероризм може поділятися на кіль­ка різновидів залежно від того, яка са­ме меншість є суб´єктом терористич­ного акту. Виокремимо такі категорії.

Ідеологічний тероризм. Він здійс­нюється представниками міноритарних політичних ідеологій, які перебу­вають через ті чи інші причини поза межами офіційної чи легітимної полі­тики. Природно, ці міноритарні ідео­логії передаються від суспільства до суспільства, і те, що в одній країні є підпільним і маргінальним, в іншій може вільно існувати в парламент­ському вияві, мати державно-владні риси. Однак не всі ідеологи, постав­лені поза закон, теоретично можуть викликати терор, якщо в них не зали­шиться іншого способу впливу на со­ціально-політичну реальність. Тільки ті ідеології зумовлюють терор, в основі яких покладена фундаментальна і догматизована концепція щодо сутнісної й абсолютної нелегітимності того ладу, всередині якого перебувають пред­ставники альтернативної політичної сили. Отже, до кількісного аспекту (міноритарність) додається якісний, що полягає в радикальній відмові від визнання легітимності існуючого ладу і логічному виправданні недотриман­ня його норм. Приклади такого теро­ризму — діяльність росіян-народників, французьких анархістів, німе­цьких консерваторів, більшовиків, фа­шистів, теракти неофашистів в Італії наприкінці 70-х років XX ст., Черво­них бригад і фракції Червоної армії у ФРН тощо [7, 29-33].

Етнічний тероризм. Це різновид те­роризму, суб´єктом якого є не ідео­логічна, а національна, етнічна громада. Йдеться про міноритарну етнічну гру­пу, включену до складу мажоритарної групи, яка відмовляє меншості у пев­них правах, найчастіше у праві на етнополітичне самовизначення. У цьому випадку розмежування відбувається за етнічною ознакою. Етнічні меншості розглядають тероризм як єдиний шлях заявити про свої вимоги в умовах, коли повноправна політична участь у визна­ченні своєї долі іншим способом не­можлива. Ми знову стикаємося з пев­ним маніхейством і расизмом, оскільки теракт здійснюється щодо представ­ників демонізованої мажоритарної на­ції, винесених за межі етнічного само­утвердження. У деяких випадках етно-тероризм може мати расовий характер, тобто бути тотожним прямому біоло­гічному расизму. Найяскравіші при­клади етнотероризму — баски (ЕТА), сицилійські сепаратисти, ірландці, курди, карабахські вірмени та чеченці [8, 75-79].

Релігійний тероризм. Тут суб´єк­том терору і революції є релігійна меншість чи активний авангард мажо­ритарної релігії, що підпала під відчу­ження та ворожий вплив «маріонетко­вої» влади. У цьому випадку револю­ційний «расизм» має теологічне забарвлення, антропологічне прини­ження «невірних» представників іншої релігії. Особливим видом релі­гійного тероризму є тероризм орто­доксальних релігій, сект тощо. Тут ан­тропологічний дуалізм може доходити до найбільш крайніх формулювань: члени секти ототожнюються, напри­клад, з «обраними», «врятованими», а всі інші — з «проклятими». Насиль­ство в такому випадку в очах сектантів виправдане. Класичними зразками та­кого підходу є сіоністський тероризм у

Палестині та сучасний ісламський тероризм. Крім того, деякі вибухи гоміцидального і суїцидального сектант­ства на кшталт «Храму Народів» пас­тора Д. Джонса [9, 18-24].

Кримінальний тероризм. Досить рідкісне явище, що, як правило, є інструментом більш загального ідео­логічного ланцюга. На відміну від простого бандитизму, кримінальний тероризм теоретично має висувати глобальніші вимоги, ніж банальна нелегітимна нажива. Найчастіше такий тероризм супроводжується вимогами частково політичного характеру: на­дання засобів пересування для того, щоб залишити певну зону, звільнення ув´язнених тощо. Як і в інших випад­ках тероризму, кримінальний терор прагне кинути виклик усій соціально-політичній і правовій системі, а не ли­ше «урвати» незаконними засобами індивідуальний куш. Уважний роз­гляд сутності тероризму свідчить, що кримінальний терор може бути справ­жнім лише в тому випадку, коли зло­чинна організація має характер досить ідеологізованої та структурованої спільноти, що припускає наявність у ній елементів, які належать трьом за­значеним терористичним групам. Тоб­то кримінальний тероризм можливий у тому випадку, якщо злочинне угру­повання має виражений ідеологічний, етнічний чи релігійний характер. Тоді навіть суто матеріальні вимоги теро­ристів, висунуті владі, мають прагма­тичний характер і покликані бути лише однією з ланок у цілому ланцюзі підривних революційних дій. До роз­ряду такого напівкримінального теро­ризму належать: діяльність анархіст­ських грабіжників, етнічних мафій США (єврейської, сицилійської та ки­тайської), захоплення банків деякими лівими екстремістами тощо [10, 37-41].

Індивідуальний терор. Це особли­ве явище, відмінною рисою якого є та обставина, що його суб´єкт — не спіль­нота, а окрема особа. Варто окреслити відмінність між терактом, здійсненим одноособово, але з мотивів, переліче­них у попередніх пунктах («одинак — революціонер», «одинак — націо­наліст», «одинак — релігійний фана­тик», «одинак — злочинець»), та інди­відуальним терором, що зумовлений винятково особистим, суб´єктивним станом людини, незалежно від її ідео­логічної орієнтації. Індивідуальним тероризмом слід вважати насильство, здійснюване особою щодо інших чле­нів суспільства, як вияв екзистенційного, суб´єктного протесту, не обґрунтова­ного раціонально та ідеологічно. Ін­дивідуальний терор найчастіше пов´я­заний із психічною травмою, яка або передує йому, або відбувається в мо­мент теракту. Показово, що спонтан­ний терор, як правило, є властивістю ліберального суспільства, де проти­стояння системі часто майже немож­ливе через дезінтеграцію органічних колективів, що визначає якість цього суспільства. Тому акти індивідуально­го і невмотивованого тероризму роз­повсюджені в США [11].

Підсумовуючи викладене, можемо стверджувати, що тероризм виявляє себе на будь-яких рівнях, починаючи із широкомасштабних насильницьких акцій на міжнародній арені та закінчуючи спонтанними терористичними діями окремих суб´єктів. У цій ситуації гостро постає питання про організацію адекватної протидії терористичним проявам. Як показує світовий досвід, тероризм особливо гостро виявляється в тих регіонах і в ті періоди, де і коли загострюються суперечності в соціально-політичній сфері, відбувається руйнування суспільних відносин, державного устрою, відсутня стабільність. Тероризм з´являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, насамперед кризу ідеології та державно-правової системи. У такому суспільстві з´являються різні опозиційні групи: політичні, соціальні, національні, релігійні, для яких законність стає сумнівною. Якщо такі групи дійдуть висновку, що не можуть домогтися своїх цілей законним шляхом, вони можуть спробувати досягти бажаного через насильство, тобто тероризм. При цьому моральним виправданням убивств опозиція, зрозуміло, вважатиме високу значущість і чистоту своїх цілей.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Авдеев Ю. И. Терроризм как социально-политическое явление / Ю. И. Авдеев // Современный терроризм : состояние и перспективы. — М., 2000. — 375 с.

2. Асперникус Хорст. Народоубийство / Асперникус Хорст // Лем С. Библиотека XXI века. — М., 2003. — 602 с.

3. Terrorism : Theory and practice / ed. Alexander Y. Boulder : Westview press, 1979. — 280 p. — P. 30.

4. Bonanate L. Dimension del terorismo politico. Aspetti interne internazionali, politicie geuridici, F. Angelí, Milano. — 1989. — S. 99-179.

5. Jonson Ch. Perspectives on Terrorism / Ch. Jonson // The Terrorism Reader / Laquer W. L. : Wildwood, 1978. — P. 267-361.

6. Terrorism and National Liberation : Proceedings of the International conference on the questions on terorism / H. Kôchler. — N. Y„ 1988. — 318 p.

7. Буртньш К. 77. Многоликость терроризма : новые книги о глобальном вызове мира / К. П. Бурт-ный // Безопасность Евразии. — 2002. — № 3. — С. 29—33.

8. Виноградов В. М. Терроризм : психологический портрет / В. М. Виноградов // Терроризм. Пра­вовые аспекты борьбы. Нормативные и международные правовые акты с комментариями. Научные статьи. — М., 2005. — С. 75—79.

9. Борисов А. М. Государство и религия : аспект вопроса государственной безопасности /А. М. Бо­рисов // Право и безопасность. — 2003. — № 3-4 (8-9). — С. 18-24.

10. Дремин В. Н. Террористическая деятельность организованных преступных групп / В. Н. Дре-мин // Весы Фемиды. — 1998. — № 2. — С. 37-41.

11. Кожушко Е. П. Современный терроризм : анализ основных направлений / Е. П. Кожушко; под общ. ред. А. Е. Тараса. — Минск, 2000. — 486 с.