Вступ.

1. Особливості терміну «банківське право».

2. Характерні особливості банківської термінології.

3. Банківська термінологія і галузева українська лексикографія XX століття.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Термінологія є важливою частиною лексики літературної мови. У сучасному мовознавстві, особливо в останні десятиріччя, значно посилився інтерес до вивчення питань термінологічної науки, насамперед до становлення і формування окремих терміносистем, особливостей функціонування термінів у літературній мові, їх стандартизації.

Проблеми формування і функціонування термінів у літературній мові, зокрема питання стандартизації галузевих терміносистем, розглядаються у дослідженнях Г.О.Винокура, О.О.Реформатського, Ф.П.Філіна, Д.С.Лотте, В.П.Даниленко, П.Й.Горецького, Д.Х.Баранника, Л.С.Паламарчука, Т.І.Панько, Л.М.Полюги, А.Й.Багмут, О.О.Тараненка, Т.Р.Кияка, Л.О.Симоненко, Б.П.Михайлишина, В.С.Калашника, І.М.Кочан, Г.П.Мацюк та ін. Галузева термінологія виникає переважно на основі живої народної мови, використовуючи її словотворчі можливості. Зокрема, особливості формування українських галузевих терміносистем зумовлюються структурно-граматичною специфікою національної мови. Водночас термінотворення породжує свої специфічні мовні моделі, що, проникаючи у загальнолітературну лексику, розширюють її словотвірний потенціал.

Кожна галузь науки розвиває певний корпус спеціалізованих понять, які виражаються організованою системою термінологічних номінацій. Термінологічна розбудова мови віддзеркалює суспільний розвиток, зокрема, науковий прогрес.

Терміносполучення – один із основних способів термінологічної номінації, і за спостереженням дослідників вони становлять понад 70% термінів у різних терміносистемах (у досліджуваній банківській галузі – близько 78%).

До цього часу залишаються недостатньо вивченими багато аспектів, що визначили б функціональну та семантико-структурну специфіку внутрішньої граматичної організації складених термінів (їх лінгвістичний статус, сфери функціонування), а також співвідношення з термінами-однословами: критерії диференціації спеціальних і вільних сполучень та фразеологізмів, закономірності словотвору, зрештою, принципи фіксації терміносполучень у словниках різних типів. Чекають на своє розв’язання проблеми уніфікації та стандартизації таких термінів, а також діахронного вивчення якісних і кількісних змін у структурі галузевих терміносистем.

1. Особливості терміну «банківське право»

Термін "банківське право" використовується в двох значеннях.

По-перше, цим терміном позначається галузь права. І якщо мова йде про галузі права, то банківське право — це система норм, що регулюють певний комплекс взаємопов'язаних відносин.

У теорії російського права традиційно розрізняють конституційне право, цивільне право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, трудове право і деякі інші галузі права. Останнім часом серед цих галузей починають розрізняти нову галузь права — банківське право, яке є ровесником російських реформ.

По-друге, зазначений термін використовується для позначення науки банківського права.

Наука банківського права покликана вивчати закономірності правового регулювання у сфері банківської діяльності та виробляти рекомендації щодо вдосконалення банківського права та практики його застосування. Однак ця функція науки все ще залишається недостатньо ефективною, оскільки, за історичними мірками, банківська система в Росії з'явилася відносно недавно. Тому немає нічого дивного в тому, що і наука про банківське право ще тільки складається. Її загальний розвиток почалося на основі методології цивільного права і в рамках цієї науки.

Поки ще не визначений і сам предмет науки банківського права в системі російського правознавства. Характерно, що й багато суміжні з банківським правом науки ще не розділили свій загальний об'єкт дослідження — банківську діяльність: не виділили свій предмет у цьому об'єкті або недостатньо чітко його визначили. В першу чергу це стосується таких наук, як банківська справа та наука фінансового права.

Така невизначеність не кращим чином позначається на підготовці банківських фахівців. Чітке розмежування предметів дослідження в одному і тому ж об'єкті науки буде сприяти правильному розумінню та правильному застосуванню отриманих знань на практиці. Такого розмежування поки що немає.

Можна сказати, що спеціально це питання ще досить глибоко не вивчали. Методологія не розроблена. І це не дивно, якщо врахувати, що сама банківська система — для Росії справу нове. Новим для неї є і саме банківська справа.

Між тим питання про розмежування наук, які вивчають банківську діяльність та банківські відносини, що має чисто практичне значення. Це питання точності наукових понять та ефективності впровадження наукових досліджень у практику банківської діяльності.

Без точних понять неможливо правильно організувати навчальний процес з відповідної спеціальності. Точні поняття та можливість їх закріплення в якості визначень в нормативних актах — це передумова законності в діяльності всіх суб'єктів банківської діяльності і банківських правовідносин.

Цілком очевидно, що тематика банківського права давно уже не вкладається в ті межі, які в свій час були позначені наукою цивільного права і наукою фінансового права: цивільне право вивчає відносини, побудовані на основі діспозітівності та рівності сторін; фінансове право вивчає відносини, які за своєю природою є відносинами розподільними та адміністративними; банківське право вивчає відносини, що виникають, змінюються або припиняються в межах банківської системи, — відносини між центральним банком і кредитними організаціями. Як буде показано далі, всі ці відносини мають різний предмет і метод правового регулювання і тому відносяться до різних галузях права. Отже, і науки повинні бути адекватні предметів і методів правового регулювання цих відносин. Інакше вони можуть стати гальмом для банківської практики.

Банківська справа має вивчати техніку роботи кредитної організації, її економічну і фінансову діяльність, організацію банківського господарства та ті фінансові інструменти, які вона використовує. Це вивчення може проводитися на основі законів функціонування грошово-кредитних відносин і з урахуванням доцільності проведення тих чи інших банківських операцій та угод, управління активами та пасивами кредитної організації.

2. Характерні особливості банківської термінології

Кредитно-банківська термінологія (КБТ), у тому числі англомовна, не виділялась зі складу економічної й не досліджувалась раніше в лінгвістичному та функціональному аспектах.

В банківській термінології використовується як співвідношення пасивів і активів банку. Кажучи про «надлишкову ліквідність», мається на увазі, що банк накопичив дуже багато нерозміщених в кредитах пасивів, що здатне призвести до додаткових витрат. Поняття «розрив ліквідності» застосовується до ситуації, коли термін, до якого залучені кошти і термін, до якого вони видані у вигляді кредитів, істотно відрізняється.

Лексико-семантичний спосіб термінотворення пов’язаний із внутрішніми змінами слова, переосмисленням лексичного значення, закріпленого за ним у лексичній системі національної мови. Тут – у структурі лексико-семантичного поля деяких лексем – відбувається внутрішнє перегрупування сем, що призводить до переміщення на перший план перифійної семи в словах, які раніше не функціонували як терміни, власне не були термінологічними: позика, рахунок, каса, прибуткувати, заставити, мито, провіз та ін. У процесі історичного розвитку української фінансової терміносистеми саме на основі лексико-семантичного способу словотвору відбулося розмежування термінологічної і загальновживаної лексики в нормативних словниках літературної мови, виділилися базові банківські терміни, що згодом стали ядром спеціальної лексики.

Староукраїнська і сучасна банківська термінологія розвивається як за рахунок загальновживаних слів, значення яких почали виразно закріплюватися за спеціалізованим термінологічним слововживанням, так і за рахунок широкого використання іншомовних запозичень, наприклад, староукр.: коштъ, личба, рахунокъ, укр. кредит, фінанси. Лексеми названого типу, що передають поняття категоріального характеру у банківській термінології, кваліфікуються як базові терміни.

Банківські терміни, об’єднані інтегральною семою, утворюють різні лексико-тематичні групи (далі – ЛТГ), серед яких є ЛТГ із загальною семантикою: 1) “певна грошова сукупність як оплата”, 2) “сукупність багатства, цінностей”, 3) “фінансові операції, процеси”, 4) “папери”, 5) “фінансові установи та заклади”, 6) “показники і одиниці вимірювань у фінансових операціях”, 7) “елементи обліку”, 8) “професії та рід занять”, 9) “властивості, якості, ознаки та стан”, а також 10) “назви осіб-учасників фінансових операцій”.

Терміносполучення у порівнянні з однослівними термінами дають більш точне визначення конкретних спеціальних понять. Такі структури мають чіткі систематизуючі властивості і в кінці XX ст. є найпродуктивнішим способом термінотворення в українській банківській термінології.

Серед інших словотворчих засобів у термінотворенні значною активністю відзначається морфологічний спосіб (суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний), суть якого полягає у поєднанні афіксальних морфем з мотивованою основою слова. У кожній галузевій термінології української мови складається певна система словотворчих засобів, яка з одного боку відповідає загальномовним нормам словотвору, з іншого – має свою морфологічну термінологічну спеціалізацію. У банківській термінології морфологічна спеціалізація виражається в регулярності передачі однотипних понять за допомогою однотипних словотворчих засобів і моделей. Наприклад, для найменування ознак та властивостей предметів і явищ при термінотворенні використовують суфікс -ість (ліквідність, конвертованість, платоспроможність, кредитоздатність), для утворення назв дій і процесів уживаються суфікси -ння (акцептування, страхування, асигнування, депонування) і -ація (інкасація).

Словотвірні засоби термінологічної номінації поширюються і на композитні термінологічні утворення. Такий спосіб словотворення економніший щодо інших, але утворені за його допомогою термінологічні одиниці в українській банківській терміносистемі фіксуються рідко. Це в основному складноскорочені слова, що за морфемним складом тотожні відповідному синонімічному словосполученню: зарплата (заробітна плата), ощадкаса (ощадна каса), бухоблік (бухгалтерський облік), госпрозрахунок (господарський розрахунок), держбанк (державний банк), фінвідділ (фінансовий відділ) і т.ін. Ширше представлено випадки поєднання основоскладання і суфіксації: позикоодержувач, чекодержатель, віродавець, векселеодержувач та ін.

У складі банківської термінології наявні лексичні одиниці, утворені шляхом апозитивного складання (лотерея-алегрі, рахунок-фактура, премія-брутто, банк-гарант, бюджет-брутто) чи з препозицією атрибута: бланко-вексель, брутто-премія, брутто-ставка, соло-вексель, франко-валюта, суперкомісія та ін. Такі малочисельні утворення у кваліфікуються як терміни, ускладнені прикладкою, чи як бінарні структури, компоненти яких пов’язані між собою сурядним зв’язком.

3. Банківська термінологія і галузева українська лексикографія XXстоліття

Українська термінологічна лексикографія бере свій початок з другої половини XIX ст., коли почали з’являтися узагальнюючі теоретичні праці, пов’язані з формулюванням основних вимог до укладання спеціальних галузевих словників. Першими науковими дослідженнями теоретичних засад української термінологічної лексикографії стали праці М.Левченка і П.Єфименка. Основи ж її заклав І.Верхратський, який визначив принципи збирання народної термінології, а також шляхи можливого її використання в галузевому термінознавстві. Значний вплив теоретичної спадщини І.Верхратського особливо позначився на практичній галузевій термінографії XX ст., зокрема й банківській.

На початку ХХ ст. лексика банківської семантики переважно фіксується у тогочасних словниках іншомовних слів, у збірках службової (діловодської) термінології та в інших галузевих лексикографічних джерелах, зокрема, таких, як “Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів” В.Доманицького (1906 р.), “Українська службова термінологія й зразки службових папер” (1918 р.), “Російсько-український діловодний словник” Л.Падалки (1918р.), “Короткий Московсько-український словник судівництва та діловодства” (1918 р.).

У лексикографічних працях початку ХХ ст. передусім позначаються власне українські терміноутворення, а також ФБТ іншомовного походження. Словники початку XX ст. фіксують запозичення банківських термінів (асигновка, аукціон, кредит, сума, фінанси, банкір, аванс, біржа, штраф, вексель, каса, маклер, контора, реєстр, кошторис та ін.).

Перші спроби лексикографічного впорядкування української фінансової лексики початку XX ст. свідчать, що основний корпус ФБТ становить близько 600 домінантних (переважно простої граматичної будови) одиниць на позначення таких основних категоріальних понять фінансової діяльності, як а) грошові одиниці, капіталовкладення, майно; б) фінансові операції та процеси; в) цінні папери та робоча документація; г) кредити (позики), оплата, податки. Часто зустрічаються й назви різноманітних фінансових установ, організацій, спілок.

У 20-30 рр. розпочинається наукове опрацювання української термінології. Термінологічна робота в Україні набула планомірного і систематичного характеру з заснуванням (1921 р.) Інституту української наукової мови. Найпродуктивніший період у створенні словників фінансової сфери припадає на 1924–1931 рр. Саме тоді виходять перші галузеві словники банківських термінів, кращими з яких були “Російсько-український словник банкового діловодства” (за ред. В.Орловського та І.Шелудька) (1926 р.) та “Словник економічної термінології” І.Кривченка та В.Ігнатовича (1930 р.), що містять також посилання на використані джерела. У фінансових (економічних) словниках 20-30 рр. ХХ ст. ФБТ подаються за алфавітним чи алфавітно-гніздовим принципом порядку слів, використовуються також пояснювальні умовні граматичні й стилістичні позначки. Реєстри аналізованих лексикографічних праць включають фінансові терміни-однослови, значну кількість найпоширеніших аналітичних структур і найуживаніші у фінансовій сфері фразеологічні звороти. Проте у словниках 20-30 рр. ХХ ст. відсутні єдині принципи добору і граматичного оформлення реєстрових слів, зокрема, в українській частині двомовних лексикографічних праць фіксується ряд невдалих щодо лексико-граматичної структури термінів (типу витрачено за щот сміти, сквитувати касу, убезпечення коштом з кого належатиме). З усіх лексикографічних праць цього періоду найширшим є термінологічний фонд “Словника економічної термінології” І.Кривченка.

Укладачі більшості галузевих перекладних словників цього періоду цілком слушно вбачали своє завдання не тільки у буквальному перекладі рідною мовою російської термінології, але й у створенні на µрунті української мови власне національної термінології, що було характерним для становлення термінологічних систем інших слов’янських мов.

Термінографія 20-30 рр. свідчить, що на кінець 30-х років XX ст. основний лексичний фонд фінансової терміносистеми суттєво поповнився, невід’ємною частиною його стали складені терміни переважно дво-трикомпонентні терміносполучення. У цілому ж розширилися словотворчі параметри аналізованої термінології. Так, “Словник економічної термінології” щоразу подає по кілька десятків видових терміносполучень. Тут основним завданням тогочасного терміноутворення був пошук точного відповідника з народної мови, його функціонально спрямована термінологічна спеціалізація і використання переважно обмеженої кількості іншомовних термінів.

Реалізацію нових теоретичних засад українського галузевого термінотворення у 50-60 рр. ХХ ст. репрезентує “Російсько-український словник соціально-економічної лексики” С.А.Воробйової та Т.К.Молодід. Специфіка розвитку суспільних процесів в Україні у цей час (зниження статусу української мови в державних установах і закладах освіти) не могли не вплинути на формування української наукової термінології і на сферу її фіксації. Зокрема, даний словник, порівняно з словником І.Кривченка, засвідчує уникання питомо українських лексем – відповідників іншомовних ФБТ, невиправдане вживання російських запозичень, надмірне калькування, невластиве для української мови граматичне оформлення окремих морфем: авизо – авізо, казначейский – державної скарбниці, казначейський; получка – получка, одержування, одержання; торговый – торговий, торговельний.

Лексикографічна праця С.А.Воробйової та Т.К.Молодід відбиває в основному не кількісні, а якісні зміни в лексичному складі фінансової термінології, що відбулися за попередні три десятиліття. Так, витворилися і почали функціонувати в цій сфері багато похідних термінологічних одиниць, які не засвідчено у словниках 20-30 років: від агент – агентство, агентство банкове, агентура, агентура іноземного капіталу; від фінанси – фінансовий, фінансування, фінансистка, фінансований, фінансово-кредитний, фінансово-економічний та ін.

Збільшилася кількість багатокомпонентних складених банківських термінів, їх граматична структура розширилася за рахунок службових частин мови – прийменників і сполучників: міжнародний банк для реконструкції і розвитку, оплата за кількістю й якістю праці, злиття банкового капіталу з промисловим капіталом і т.д. Позитивним для даної термінографічної праці можна вважати те, що вона (як і лексикографія цього періоду взагалі) є нормативним словником. Словник С.А.Воробйової та Т.К.Молодід – одне з небагатьох лексикографічних видань, яке, хоч і неповно, але в цілому відбиває стан української фінансової термінології 50-60 рр. ХХ ст..

У 80-90 рр. значно активізується розробка проблем українського термінознавства. Останнім часом видано близько 280 переважно перекладних, різних за обсягом і призначенням галузевих словників. Найвагомішим серед них є академічний “Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки” /За ред. проф. Черторизької Т.К. (1994 р.), який характеризується передусім нормативністю й системністю добору українських і російських термінів, широкими граматично-стильовими позначками реєстрових термінологічних лексем. У ньому зафіксовано значну кількість і таких ФБТ, яких не було у спеціальних лексикографічних працях попередніх років (наприклад, ажур, марко, маркетинг, міні-чек, акордний договір, фінансова монополія, тариф страхових внесків).

Поряд з термінологічними російсько-українськими словниками в українській термінографії 90-х років XX ст. з’являються і перші словники тлумачного типу, зокрема й такі, які стосуються фінансової сфери. До них належить “Фінансовий словник” А.Г.Загороднього, Г.Л.Вознюка та Т.С.Смовженко (1996), що містить тлумачення основних фінансових понять, які характеризують фінансову систему держави, фінанси підприємств, фінансування і підприємницьку діяльність, цінні папери і фондовий ринок, грошовий обіг, фінансове планування, аналіз фінансового стану підприємств, фінансовий менеджмент, міжнародні фінанси, податкову систему, страхування.

Висновки

У роботі досліджуються банківські терміносполучення як один з важливих видів термінологічної номінації. Встановлюються основні типи структурно-компонентної організації українських банківських терміносполучень, виявляються квалітативні й формально-граматичні параметри складених банківських термінів у лексико-граматичній системі сучасної української літературної мови, характеризуються основні лінії розвитку української банківської термінології XX ст.

Особливий інтерес для даного дослідження становлять реєстрові багатокомпонентні терміни, структура яких співвідноситься з поширеними номінативними синтаксичними конструкціями (державний реєстр фізичних осіб-платників та інших обов’язкових платежів; ефективність капітальних вкладень в оновлення чинного виробництва), іноді – з складно-підрядними синтаксичними конструкціями (кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики; розрахунки, що базуються на зарахуванні взаємних вимог). Наявність подібних ускладнених аналітичних терміноутворень фінансової семантики репрезентує нові лінії лексико-граматичного розвитку і стандартизації української фінансової терміносистеми.

Список використаної літератури

1. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник/ Ред. Надія Бабич,. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. — 495 с.

2. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник/ Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич,. — К.: Каравела, 2005. — 351 с.

3. Мацько Л. Культура української фахової мови: Навчальний посібник/ Любов Іванівна Мацько, Ла-риса Вікторівна Кравець. — К.: Вид. центр "Академія", 2007. — 359 с.

4. Михайлова Т.В. Багатозначність українських науково-технічних термінів та її репрезентація в лексикографії // Вісник Харківського університету. – Серія Філологія. – 2001. — № 520: Філологічні аспекти дослідження дискурсу. – Вип. 33. – С. 134 – 139.

5. Михайлова Т.В. До вивчення семантики терміна // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 1998. – С. 156-159.

6. Михайлова Т.В. До вивчення синонімії в українській науково-технічній термінології // Вісник Харківського університету. – Серія Філологія. – 1999. – № 448: Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості. – С. 379-382.

7. Михайлова Т.В. До питання про синонімію термінів // Українська термінологія і сучасність: Тези доп. Всеукр. наук. конф. – К., 1996. – С.76.