Географічна диференціація господарської діяльності Єгипту. Близько 97% території Єгипту займає пустеля, і ведення сільського господарства можливо лише в декількох оазисах. Для незрошуваного землеробства придатна вузька смуга землі уздовж Середземного узбережжя. Загальна площа родючих земель 2,5 млн. га, 97% зосереджені в долині й дельті Нілу. Виділяють п'ять основних сільськогосподарських районів. Найбільш важливий — дельта Нілу, на яку доводиться ледве менш половини родючих земель і близько 60% сільського населення.

Тут вирощують рис, бавовну, пшеницю, фрукти й овочі. Навколо Каїра населення займається в основному овочівництвом, у Середньому Єгипті обробляють бавовну, кукурудзу, сорго, цукровий очерет (обмежено), фрукти й овочі. На землях Файюмського оазису, зрошуваних водами Нілу через систему іригаційних каналів, виробляються бавовна, конюшина, кукурудза, сорго й овочі. На території Верхнього Єгипту (від Асьюта до Асуана) вирощують цукровий очерет, а також пшеницю, конюшину й бавовну. По периферії всіх цих сільськогосподарських районів завдяки меліорації земель поступово освоюються значні площі. З офіційно зареєстрованих приблизно 405 тис. га в такий спосіб відновлених земельних угідь приблизно третина виявилася реально придатної для землеробства. Країна поступово втрачає частини найбільш родючих земель у результаті міського будівництва в долині Нілу.

Хоча у Верхньому Єгипті є кілька заводів по переробці цукрового очерету, що переважна частина промислових підприємств зосереджена навколо Каїра й великих міст у дельті Нілу. У промисловій зоні Каїра, де проживає майже чверть усього населення країни, розташовані такі індустріальні гіганти, як металургійний комбінат у південному пригороді Гелуані, і сотні невеликих ремісничих майстерень, що роблять меблі, дрібні вироби з металу й різні предмети повсякденного попиту. Провідні текстильні підприємства перебувають у дельті Нілу — в Ель-махалла-ель-кубре й інших містах. У другому по величині місті країни, Олександрії, діють нафтопереробні заводи й підприємства харчової промисловості.

Організація виробництва. У змішаній економіці Єгипту домінуюча роль як і раніше належить державному сектору, що поступово скорочується в ході реалізації програми реформування економіки й триваючого процесу приватизації колишніх державних підприємств.

Приватний сектор економіки включає більшу частина сільськогосподарського виробництва, дрібні установи, пов'язані з торгівлею й обслуговуванням, і невеликі ремісничі виробництва зі штатом менш 10 чоловік, які спеціалізуються головним чином на виробництві тканин, продуктів харчування, меблів, шкіряної галантереї й металовиробів. Широкомасштабне промислове виробництво, транспорт і зв'язок, торгівля й банківська справа з 1960-х років включені в державний сектор економіки. У власності держави перебувають більше 200 великих промислових підприємств, на яких виробляється дві третини всієї товарної промислової продукції й зайнято біля половини всіх промислових робітників.

В 1970-і роки уряд Садата дотримувалося політики залучення іноземного (як західного, так і арабського) капіталу. Однак більша частина іноземних інвестицій ішла не на розвиток виробництва, а на фінансування сфери послуг і в сферу розподілу споживчих товарів. Проте приплив інвестицій сприяв капіталовкладенням у промисловість національних приватних вкладників і більше повному використанню наявних виробничих потужностей.

В 1991 за рекомендацією МВФ уряд приступився до реалізації програми реструктуризації економіки. Ця програма включала лібералізацію процентних ставок, діяльності валютних бірж і цін і введення єдиного податку із продажів. Зусилля по реструктуризації економіки були продовжені в 1996 за підтримкою дворічної програми МВФ. Ціль програми — прискорити темпи економічного росту, щорічно створювати близько 500 тис. робочих місць і інтегрувати економіку Єгипту у світову економічну систему. Помітне місце в програмі займає приватизація державного промислового сектора. Були початі також кроки по лібералізації торгівлі й інвестиційної діяльності.

Однак результати економічних реформ неоднозначні. У приватному секторі збільшилося число малих і середніх підприємств, що досягло в середині 1990-х років 211 тис. Тривав ріст прямих іноземних інвестицій і частки експорту, не пов'язаної з вивозом нафти й нафтопродуктів.

Енергетика. Головним енергетичним ресурсом є нафта, що добувається в країні. Інші джерела — місцевий природний газ і гідроелектроенергія, що виробляється головним чином на двох ГЕС у районі Асуана. Приблизно три чверті електроенергії виробляється на теплових електростанціях, що працюють на викопному паливі, а п'ята частина доводиться на ГЕС. В 1998 у Єгипті було зроблено 63 млрд. кВт/год електроенергії. Ця галузь повністю забезпечує внутрішні енергетичні потреби.

Гірничодобувна промисловість. В Єгипті мало корисних копалин. Виключення становлять нафту, що добуває в зоні Суецького каналу, на Синайському півострові й у пустелі на заході, і природний газ, видобуток якого ведеться біля Олександрії, у дельті Нілу й Лівійській пустелі. Більша частина нафти, що добувається, споживається усередині країни. З 1983 по 1996 щорічне виробництво сирої нафти збільшилося з 32,2 до 45 млн. т, виробництво природного газу за той же період зросло більш ніж в 4 рази — з 2,6 до 11,3 млн. т. Країна має у своєму розпорядженні значні запаси будівельних матеріалів — піску, каменю й гравію, гіпсу й вапняку. В оазисі Бахарія ведеться розробка залізної руди. У невеликому обсязі розробляються багаті покладу фосфоритів західного узбережжя Червоного моря, а на території Синайського півострова — марганцю.

Обробна промисловість. Незважаючи на постійні зусилля уряду по диверсифікованості промисловості в середині 1980-х років в економіці провідні позиції зберігало виробництво споживчих товарів, насамперед текстильних і продовольчих. До кінця 1990-х років на перший план вийшли нафтовидобувна й нафтопереробна промисловість, за ними ішли харчова, текстильна й металургійна промисловість. Базові галузі промисловості зосереджені в державному секторі. Розвиток електротехнічної промисловості й машинобудування засновано на зборці виробів з готових деталей. На підприємствах Єгипту збираються такі товари тривалого користування, як холодильники й телевізори, легкові й вантажні автомобілі, автобуси й трактори. Досить високою ефективністю відрізняються державні підприємства по випуску цементу й фосфатів. Металургійні комбінати мають низьку продуктивність.

Сільське господарство. До початку процесу індустріалізації в 1960-і роки сільське господарство відігравало домінуючу роль в економіці Єгипту, і навіть у наші дні в ньому ще зайнято близько 40% трудових ресурсів. До 1970-х років найважливішою статтею експорту Єгипту була бавовна, потім лідерство перейшла до нафти, що зберігає провідну роль у національному експорті. В 1992 частка нафти в експорті склала 51%.

Майже всі оброблювані землі в Єгипті перебувають у долині Нілу. Сполучення родючих алювіальних ґрунтів із тривалою інсоляцією створює винятково сприятливі умови для оброблення різноманітних сільськогосподарських культур. Однак розширення іригаційної системи в 1960-х — початку 1970-х років не супроводжувалося створенням надійної системи дренажу. У результаті в багатьох районах, особливо у Верхньому Єгипті, виникла серйозна проблема засолення ґрунтів.

Розміри традиційних селянських господарств невеликі. Приблизно дві третини всіх сільськогосподарських угідь становлять господарства по 2 га кожне. Як правило, земля належить обробному її селянинові. Багато господарств здаються в оренду, і орендар розраховується із власником або грішми, або в натуральній формі — частиною врожаю. Більшість робіт на полях виконується самим власником ділянки й членами його родини, але в жнива, наприклад у пору збору бавовни, навіть невеликі господарства мають потребу в найманні додаткової робочої сили. Деякі великі господарства спеціалізуються на вирощуванні овочів і фруктів. Більша частина господарств входить у державні кооперативи, які закуповують всю вирощену бавовну й частково деякі продовольчі культури (рис, пшеницю й ін.). В обов'язку кооперативів входить і постачання селян хімічними добривами. Кількість добрив, використовуваних на одиницю оброблюваної площі, у Єгипті набагато вище, ніж у більшості інших країн миру, за винятком країн Західної Європи, Японії й Південної Кореї.

Майже у всіх господарствах містять худобу. Власники невеликих ділянок розводять буйволів, які використаються як тяглова сила при будівництві іригаційних споруджень, і велика рогата худоба для виробництва молочної продукції. Біля чверті орних угідь приділяється під вирощування конюшини на корм худобі. Відтік сільського населення в міста стимулював впровадження засобів механізації в аграрному секторі.

Головною проблемою в області сільськогосподарського виробництва є створення системи "продовольчої безпеки", спрямованої на самозабезпечення країни продуктами харчування. До середини 1980-х років Єгипет увозив до 80% необхідних для внутрішнього споживання пшениці й борошна.

Початок реформування сільськогосподарського сектора економіки з до 1986. В 1995 державою контролювалися лише ціни на бавовну й цукровий очерет. Єгипет найбільш конкурентоздатний у виробництві таких культур, як томати, пшениця, бавовна, рис, картопля, кукурудза, бобові, цукрова буряк, і багатьох фруктів. Рівень самозабезпечення пшеницею до 1995 виріс до 50%.

Рибальство займає досить скромне місце в економіці країни. Головні райони лову риби — прибережна середземноморська смуга, озера на півночі дельти Нілу й оз. Насер. Щорічний улов риби оцінюється в 140 тис. т.

Транспорт. Рівнинний характер рельєфу Єгипту й концентрація населення в долині й дельті Нілу дозволили відносно легко вирішити завдання транспортного повідомлення. Країна не випробовує недоліку в автомобільних і залізницях і внутрішніх водних магістралях. В 1996 Єгипет розташовував 64 тис. км автомобільних доріг, з них близько 50 тис. км із твердим покриттям. В 1999 у Єгипті були два міжнародних аеропорти — у Каїрі й Луксорі й 88 аеропортів для внутрішніх авіаперевезень. В 71 аеропорті злітно-посадочні смуги мають тверде покриття. Крім того, діють два аеропорти по обслуговуванню вертольотів. В 1995 єдина національна авіакомпанія "Іджипт ейр" розташовувала 35 пасажирськими авіалайнерами. У тому ж році автопарк Єгипту нараховував 1280 тис. легкових автомобілів і 423,3 тис. автобусів.

Головні морські порти країни — Олександрія, Суец і Порт-Саїд. Ефективно працює керований державною компанією Суецький канал. У результаті ізраїльської окупації Синайського півострова в 1967-1973 Суецький канал аж до 1975 був закритий для проходу єгипетських судів. Після ліквідації наслідків єгипетсько-ізраїльської війни були виконані роботи з розширення й поглиблення каналу, що зробило його доступним для супертанкерів. У період змушеного простою Суецького каналу Єгипет втратився важливого джерела валютних надходжень.