referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Теорія трьох факторів виробництва по Б. Сея

Вступ.

1. Основні праці та основні думки.

2. Теорія трьох факторів виробництва по Б. Сея. "Трактат з політичної економії".

3. «Закон Сея».

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Помітне місце в історії економічної теорії займає Жан Батіст Сей. Він народився 5 січня 1767 р. в Ліоні в родині торговця. Першу освіту Ж. Б. Сей отримав у батьківській справі. Згодом разом з братом для подальшої комерційної освіти поїхав до Лондона. Там він ознайомився і оцінив початки промислового розвитку. Після повернення до Франції і короткої добровільної служби в революційній армії Сей з 1792 р. працював на різних комерційних посадах, а також як видавець часопису. Водночас він займався науковою і публіцистичною діяльністю. Вирішальним для його наукової праці було дослідження Адама Сміта "Багатство народів".

У 1797 р. короткий час Ж. Б. Сей був задіяний у Трибунаті Першого консула Наполеона. У 1803 р. з'явилась його основна праця "Трактат з політекономії", яка мала великий успіх і скоро зробила його відомим в Європі. Друге видання "Трактату" заборонила наполеонівська цензура. Після падіння Наполеона 1815 року Сей за замовленням уряду здійснив наукове відрядження до Англії. Його сердечно прийняв Рікардо, і молодий учений міг вивчати англійську економічну систему. У 1819 р. він отримав новостворену кафедру "Економіки промисловості" у Conservatoire des Arts et Metiers; у 1830 p. він працював у коледжі College de France. Ж. Б. Сей помер 15 листопада 1832 р. у Парижі.

Політико-економічні погляди Сея мають ліберальне і неоліберальне спрямування, започатковане Смітом — Рікардо, розвинуте Міллем і Вальрасом, а згодом Еукеном і теоретиками соціальної ринкової економіки Німеччини.

1. Основні праці та основні думки

Найвідоміша праця Ж. Б. Сея — трактат "Кроки політичної економії" (1803 p.). Цю працю вчений неодноразово доповнював і вдосконалював у перевиданнях. Відомі її переклади німецькою, англійською та італійською мовами. Схожим вважається "Катехизм політекономії" (Catechisme d'economie politique; Париж, 1815 p.), який передає основні положення його вчення в формі коротких запитань і відповідей, а також "Короткий курс практичної політекономії" (Париж, 1828— 1829 pp.).

Багато коментаторів представляли Сея як популяризатора Адама Сміта і, водночас, недооцінювали його значення. Ця помилкова оцінка виявляється вже у передмові перекладача праці Сея "Трактат з політекономії" Людвіга Генріха Якоба, яка починається так: "Праця пана Сея є до сьогодні у Франції найкращим коментарем до праць Сміта…". Звідси ввійшла ця оцінка в інші передмови та обговорення. Проте це помилка. Звичайно, Сей стоїть на плечах Адама Сміта, але це робили практично всі пізні економісти. Завдяки своїй простоті, наочності, на прикладі розроблених уявлень, Сей мав великий успіх у науковому світі свого часу. При цьому він суттєво сприяв розширенню економічної науки. По суті він протистояв власній методології. У передмові до "Трактату" він пише: "Національна економіка складається просто з математики, з малої кількості основних принципів і великої кількості послідовностей". Але невдовзі після цього він відмовляється від використання ма-тематики в економічній науці, оскільки для визначення цінностей встановлюють лише попит і пропозицію, але жодні найточніші обрахунки не можуть їх визначити. Сьогодні — це досить вузька інтерпретація математики.

Характерною для Сея є його ліберальна і гуманістична позиція. Відповідальність кожного є центром кожного його інтересу. До держави Сей ставиться, як і Адам Сміт, скептично і радше негативно, так само як до церков і їхніх догм. Він мав на увазі добробут цивілізованого людства, а не добробут держави. Це принесло йому тоді й в наступному періоді деяку критику, наприклад, від В. Рошера (1874 р.): Сей розглядає всі точки зору торговців, маючи на увазі лише мінову вартість грошей, не бере до уваги особливі смаки, культуру, національні інтереси тощо. За це були нападки Ф. Ліста на Сея, до яких приєднався В. Рошер.

Це не відповідає іншим міркуванням Сея, згідно з якими корисність державних витрат у сукупності щодо інших витрат повинні зіставлятись. Оскільки корисні товари (включаючи послуги) створюються лише завдяки виробництву, то виникає суперечність. У Сея в багатьох місцях є посилання на те, що він використовує поняття загальної залежності цін (вартостей) і кількості продукції (обсягу виробництва). Звичайно, далі потрібно перейти до понятійного апарату народногосподарського балансу у загальних рисах; доходи і майно (можливості) чітко відрізняються; зовнішня торгівля враховується згідно з її впливом на національний дохід; рівність сукупного суспільного продукту оцінюється з боку виникнення і застосування (за сучасною термінологією). Але це залишається невизначеним і неозначеним. Економіку Сей поділяє на три частини: виробництво, розподіл і споживання — структура, яка повинна була стати прикладом для багатьох підручників.

2. Теорія трьох факторів виробництва по Б. Сея. "Трактат з політичної економії"

У детальній передмові Сей чітко виклав свої основні методологічні ідеї і філософську позицію. Він поставив себе поруч з А. Смітом, фізіократами і Д. Рікардо. Сміт користується у Сея найбільшою повагою: "коли читають Сміта так, як він читати заслужив, то переконуєшся, що це для нього була ще не національна економіка". Проте Сей необ'єктивний до А. Сміта: "Праці Сміта — це заплутаний запас найздоровіших принципів національної економіки, які ґрунтуються на яскравих прикладах і на найцікавіших основах зі статистики, перемішана з початковими спостереженнями… Це широкий хаос переконливих ідей і корективних повідомлень". Сей також був проти погляду Сміта, що праця є джерелом усіх багатств, що багатства будуть складатися лише з фізичних (матеріальних) благ (так само торгівля є продуктивною і це також гуманний капітал), відсутня теорія розподілу, споживання та інвестиції розподілені не чітко. Сей критикував абстрактне мислення Рікардо і заперечення наслідків з головних положень, які показують, що граничні умови не враховані. Проте Сей від себе зазначав, що Рікардо пише для окремого громадянина, який повинен бути з економікою довірливим, як з монархом, і наголошує на основному значенні своєї "теорії збуту": "Теорія бартеру (обміну) і каналів збуту є тим, що перетворить політику світу". Своє дослідження Сей починає з декількох визначень. Як вартість він розглядає мінову вартість. Вартість стосується лише майнових об'єктів (матеріальних цінностей), які перебувають у приватній власності. Ця вартість постає з корисності об'єкта. Нематеріальні блага також розглядаються як об'єкти. Виробництво поділяють на три сектори: сільське господарство, промисловість і торгівля (включаючи транспорт і зв'язок). Ці три сектори повинні взаємодіяти, щоб виник кінцевий продукт. Виробничий капітал охоплює вартість устаткування, інструментів і будівель, вартість необхідної сировини, оплату працівників (аж до виготовлення продукту), необхідні фонди зарплати і необхідні для обороту гроші. Ці гроші творять лише малу частину капіталу. Крім капіталу, для виробництва потрібні природні ресурси, які виникають із землі та природної площі. Економія праці й капіталу є основою зростання сукупного суспільного продукту, а не розподілом праці, як вважав Сміт. Три фактори виробництва є необхідними; їх визначає підприємець, який випускає продукцію.

Сей також розрізняв продуктивну працю (включаючи послуги) і непродуктивну працю (зловмисників, державних службовців і солдатів). Технічний прогрес Сей вбачає радше у розширенні знань, пов'язаних з розподілом праці. Розподіл праці обмежений потребою і оплачує себе лише при масовому виробництві так само, як і при транспортних витратах благ.

Зовнішня торгівля для всіх націй є прибутком, так само як і спекулятивна торгівля. Торговельні збитки є упередженням. Вільна морська торгівля корисніша, ніж морська державна, яка прагне збагатити власну націю завдяки експлуатації інших націй.

Вартість чистої продукції (виручка мінус витрати) збільшує індивідуальний дохід. Нагромадження капіталу випливає з доходу і є загальною вигодою (прибутком). Звичайне марнотратство скорочує це нагромадження капіталу. Марнотратством є непродуктивні капіталовкладення. Зате нематеріальні послуги лікарів, акторів, музикантів і т. ін. є порівняно продуктивними.

Наступною є теорія капіталів збуту, згідно з якою вироби купуються лише за продукти і гроші, які служать для купівлі. Вони повинні бути обміняні на будь-які вироби. Не гроші є рідкісними, як думають практики, а інші товари. Лише той, хто може продати товари, має гроші, і тому може купувати інші товари. Якщо гроші відсутні, то їх можна легко замінити комерційними засобами (вексель, чек, відкритий кредит, дебіторські заборгованості тощо). Кожний товар створює іншим товарам збут. При цьому Сей є прихильником політики пропозиції: потрібно розширювати пропозицію благ, щоб збільшити сукупний суспільний продукт.

Закупівля іноземних продуктів, на його думку, не шкодить внутрішній промисловості, а розширює простір збуту. Це впливає не на споживання благ, а на їх виробництво. Не лише виробництво обмежує валовий національний продукт (ВНП), але й грошова маса (чи попит на гроші, як ми сьогодні говоримо).

Сей, як і Сміт, заперечує державне регулювання виробництва, а також поступок держави виробникам, продукція (виробництво) яких нібито потерпає через нові товари чи іноземну конкуренцію. Він розглядає гроші як суто оборотні засоби. На його погляд, грошова маса, хоча впливає на загальний рівень цін, проте не має ніякого значення. Нації все одно, скільки грошей вона має. Ця думка спрямована проти меркантилістів, які мали тоді ще значний вплив. Далі він виступав проти перешкод імпорту (наполеонське континентальне ембарго видавалося йому нісенітницею), проти монополії, проти податкових привілеїв, проти привілеїв для торговельних компаній, проти регулювання торгівлі зерном та інших державних втручань. Держава повинна обмежитися створенням суспільних благ (вулиці, безпека тощо). Колонії є тягарем і повинні бути обмежені. Недоліком для країни є еміграція. Населення в країні здатне забезпечити якісне обслуговування державних резидентів, належний державний порядок.

Сей розглядає грошову систему. Гроші для Сея були, звичайно, передусім монетами, які виконують суто трансакційну функцію. Звичайно, він знав і паперові гроші, а саме, як ті, що мають купівельну силу. Вартість паперових грошей він пояснює як рідкість, а з іншого боку як купівельну спроможність. Гроші для нього не є масштабом цін, оскільки купівельна спроможність грошей є змінною. Лише відносні ціни мають значення. Щоб отримати абсолютну ціну (наприклад, для порівняння цін у довгостроковому періоді), треба за масштаб обрати вартість зерна. Праця, яку пропагував Сміт, також не є точним масштабом вартості, бо може мати дуже різну мінову вартість. До речі, трактат Сея містить дуже багато спостережень і описів тогочасних мізансцен у грошовому обігу.

У теорії Сея йдеться про розподіл доходів і майна. Причиною вартості є потреби. Ціна товару формується на основі попиту і пропозиції, причому пропозиція визначається на основі витрат виробництва, попит — за оцінками корисності. У витратах виробництва покриваються всі послуги факторів. Зниження абсолютних витрат виробництва спостерігається в усіх випадках, оскільки внаслідок цього в обігу знаходиться більше благ.

Виробництво Сей розуміє як обмін "послугами виробництва" (так звані факторні послуги). Власник фактора продає продуктивні послуги підприємцеві. Вартість цих послуг залежить від попиту і пропозиції. Сукупний (валовий) дохід є тоді прибутком від праці, капіталу і ресурсів. Далі Сей досліджує різні впливи цього "прибутку" і з'ясовує, що зарплата тим вища, чим небезпечніша і неприємніша робота. Сей цікавився багатьма дрібницями, наприклад, оплатою низьких католицьких клерків, помірними доходами вченого (що через суспільну увагу психологічно покращені), незначною оплатою роботи жінок і сільськогосподарських працівників, виробництвом монастирів тощо. Отже, робить висновок учений, запобігти безробіттю можна, створивши нові галузі промисловості, або, як ми сьогодні називаємо, політику пропозиції. Грошова допомога є раціональною лише за тимчасових простоїв (наприклад, при скороченні виробництва, як наслідок неврожаю). Сей визначає першочерговість підприємця в трудових договорах. Він оптимістично сприймає розвиток торгівлі, зарплати і зростання загального добробуту.

Так само, як і зарплата є винагородою за послуги праці, відсотки є винагородою за послуги капіталу (використання капіталу). Попит і пропозиція капіталу визначають відсоткову ставку. Кредит не розширює капітал і тому не має жодного впливу на сплату відсотків; подібне значення є для грошової маси (очевидно, Сей має на увазі реальний відсоток). Під капіталом він розуміє реальний капітал, а саме: прилади, споруди, машини. Кредит у нього називається ще "довірою", отже, кредитоспроможність і, відповідно, можливість прийому грошей; пояснюється його визначення, що кредит не збільшує капіталу. При постійному збільшенні капіталу відсотки будуть меншими від нуля, але накопичення капіталу припиняється набагато швидше, тому цей стан не настає. Приватні рентабельні капіталовкладення не завжди такі самі, які найвигідніші для країни. Для країни найкращими є інвестиції в сільське господарство, далі — у внутрішню промисловість, а потім — на закордон.

Доходи від землі зумовлені виробничою потужністю цієї землі. Сей визнає теорію диференційної ренти Рікардо. Імпорт капіталу є при правильному капіталовкладенні з користю для країни, що набуває вигляду нетто-прибутку (з урахуванням відсотків). Якщо іноземні засоби використовуються на споживання, то такий нетто-прибуток не виникає, а імпорт капіталу є надлишковим. Якщо капітал добре вкладений, обумовлений особистий інтерес при міжнародних товарному і капітальному обігу відповідної країни. Проте не можна призупинити рух капіталу, якщо відбувається рух товарів. У теорії населення Сей наслідує погляди Малтуса, згідно з якими населення розширюється до межі харчових продуктів.

Під споживанням Сей розуміє також; застосування товарів для авансів; він називає це "репродуктивним (виробничим) споживанням". Надалі розрізняються індивідуальне і державне споживання. Індивідуальне споживання може бути "добрим" чи "поганим" залежно від того, наскільки витримані моральні принципи. Скупість, марнотратство, шикування відповідно призводять до "поганого" споживання. На державне (урядове) споживання в Сея зараховані всі витрати на адміністрацію, безпеку і т. ін. В принципі властивим для нього є руйнування цінності, втрата багатств (держава їх не виробляє). Деякі економісти іронізують, що виробництво суспільних благ державою є правомірним. Вона поводиться як злодій, який вкрав гроші в торговця і тоді до нього каже: "Я хочу використати ці гроші на купівлю товарів у твоїй крамниці. Чому тоді ти жалієшся? Хочеш отримати назад не всі гроші, і є це понад усе як піднесення для вашої індустрії?". Держава постає тут бандою грабіжників, а державні службовці — неробами, які даремно одержують зарплату.

Аргумент, що державні витрати сприяють грошовому обігу і приносять сукупність корисності, категорично відхилений. Проте уряди є завжди марнотратними так само, як і фізичні особи. Повинна бути договірна оплата послуг держави і витрати державної діяльності такими низькими, як тільки можливо. Особливо треба скорочувати військо через запобігання війнам. Війни ведуть до панування над іншими народами, але ніколи не є вигодою для підлеглих. Навпаки, витрати на суспільну освіту, а також на академії і вищі навчальні заклади передбачаються такими, що "не перешкоджають прогресові просвіти". Держава могла б зорганізувати також "соціальні заклади" (соціальне страхування), але не фінансувати церкву.

Що стосується управління, то найкращим є обмежене керівництво. Надто суверенне керівництво руйнує його фундамент; незначні податкові ставки підвищують податкові доходи. Податки повинні бути такими, щоб витрати стягування були незначними. Податкова прогресія справедлива. Податки повинні бути найменшими, що дають змогу створити капітал. Тому не повинно бути також податків на спадщину, оскільки вони можуть оплачуватись, звичайно, лише з основного капіталу. Податки повинні попереджати і шкідливе споживання.

У роздумах про вплив податків виявляється також загальна взаємозалежність цін, коли детально обговорюється податковий тиск. Лише основний власник міг би не ухилятись від податку на продукти землі й надр. При оподаткуванні потрібно враховувати ціну земельної ділянки. Земельний податок не диференційований, тому що врожай від нього не залежить. (Це має, звичайно, значення, коли навіть найгірша земля також приносить ренту — припущення, яке заперечує теорію ренти Рікардо). Сей категорично заперечував теорію Канрада, згідно з якою не має значення, на які розряди поділяють податки, адже тягар розподіляється на всіх однаково.

Дуже високі податки погіршують конкурентну позицію країни щодо закордону, через що виробництво зменшується. Грошова маса залишається однаковою, зростають ціни і гроші пливуть з країни, зменшується населення. Державними позиками призупиняється створення капіталу. Заборгованість держави не можна розглядати, нібито права рука стосовно до лівої руки людини проштрафлена. З іншого боку, Сей радив державну заборгованість щодо прибутків і витрат розподіляти на багато років. Ні в якому разі державні борги, їх вартість не може збільшуватись, вони могли б пропонувати найкращі альтернативи вкладень для малих (невеликих) вкладів. Якщо вклади з високими відсотками, то вони створюють хибні альтернативи. Отже, Сей не проти державної заборгованості, але вона повинна обмежуватися в деяких випадках; коли держава має раптово високі видатки, вони повинні бути дуже швидко покриті. Створення державної казни (скарбниці), на його думку, має мало змісту, оскільки держава має згубну спокусу до некорисних витрат за наявності грошей, отже, така "державна казна (скарбниця)" все ж таки буде колись розтрачуватись.

3. «Закон Сея»

"Закон Сея" означає вислів: "Товари купуються за товари, а гроші для угоди повинні обмінюватись лише з яким-небудь товаром". Це можна також виразити так: немає ні загальної надпропозиції, ні сукупного збуту втрат (у листуванні з Мальтусом і в наступних виданнях своєї праці Сей визначає товар як такий, що своєю ціною покриває витрати). Водночас закон Сея має багатозначну інтерпретацію. У своєму вузькому значенні цей закон звучить так: сукупний попит складається завжди тільки з виручки від запропонованих благ і послуг, включаючи факторні послуги (витрати). Деякі вислови Сея можна розуміти як ("…c'est la production qui oeuvre des debouches aux products"; або: "On voit done que la jait seul de la jormation d'un produit ouvre, des l'instant meme, un debouche a d'autre probluits", 1803—1841). Це означає, що не може бути жодного недобровільного (вимушеного) безробіття, а також жодних коливань кон'юнктури, оскільки кожна пропозиція праці забезпечує для себе (лише) збут вироблених товарів — у всякому разі при відповідній системі цін. Вислів можна також розуміти як умову балансу. Ринкова система вважається стабільною, це означає тенденцію до звільнення приміщень усіх ринків: без державних втручань і без стихійних лих, інших перешкод і помилок наприкінці цього стану. Декілька переходів Сея дають змогу думати, що ця інтерпретація правильна ("…Ces probluits seraient rourement avilis, si tous etaient toujo-urs laises a leur entiere liberte"). Рікардо вважав закон Сея у вузькій формі правильним, Малтус — ні.

Закон Сея досі важливий в економічній теорії. Спробуємо розглянути його з сьогоднішньої точки зору. З цієї теми є чимало літератури, зокрема щодо трактування економічних понять.

Висновки

Згідно із "законом Сея", який базується на рівновазі попиту і пропозиції, всі товари повинні бути чистими субститутами і для цілком визначених функцій ціноутворення. Очевидно, через це одні економісти вважали запроваджені Сеєм принципи правомірними для окремих випадків, інші надавали їм ширшого значення. Кризи і кон'юнктурні коливання в економіці засвідчили, що "закон Сея" не справджується.

Найважливіші думки, якими Сей перевищує А. Сміта, можна коротко узагальнити так. Не лише робота (праця), яка враховується як фактор виробництва покладена в основу всіх ціноутворень, але є три фактори виробництва: праця, капітал і ресурси (так звані природні сили). Два останні можуть не повністю пояснювати працю. Ці фактори завжди діють разом. Однак технічні знання також впливають на продуктивність праці, яка є не лише результатом розподілу праці, але і нових способів виробництва і нових продуктів, які виникають на основі наукового дослідження. Поняття "наука" Сей використовує в дуже широкому розумінні слова. Підприємець комбінує фактори виробництва й організовує виробництво на свій страх і ризик. Він не є обов'язково ідентичним з капітал одавцем. Винагороду потрібно розглядати як заробітну плату. Джерелом усіх цін є не праця, і міра вартості не є витратами виробництва, радше це є користь, яку вони приносять, їхня якість. Правда, Сею не пощастило створити еквівалентну теорію корисності, яка справді висвітлює зв'язок між корисністю і вартістю товару. Вартість продукту покриває поточні та майбутні витрати виробництва і прибутки минулих і майбутніх етапів виробництва. Як це відбувається насправді — залишається нез'ясованим. Послуги він розглядає на рівні з фізичним (матеріальним) виробництвом (продуктами). При цьому урядові послуги вилучаються. Державні витрати визначаються як суто споживчі: держава нічого не виробляє.

Список використаних джерел

1. Білоконенко О. В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2003. — 90с.

2. Грігорян Г., Сіроштан М., Українська Л., Бережна Н., Бондаренко А. Історія економічних вчень: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 252с.

3. Древетняк В. Навчальний посібник з курсу "Історія економічних вчень": Для студ. екон. спец. вищих навч. закл. / Донбаська держ. машинобудівна академія. — Краматорськ : ДДМА, 2005. — 184с.

4. Єфремов В. В. Історія економічних вчень. Від стародавніх часів до становлення економічної науки: Курс лекцій / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. — 113с.

5. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

6. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

7. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

8. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

9. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

10. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.

11. Поплавська Жанна Василівна. Історія економічних вчень: Навч. посібник для студ. напряму підгот. 6.0501 "Економіка і підприєництво" / Національний ун-т "Львівська політехніка" — Л. : Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2006. — 224с.

12. Саух І. Історія економічних вчень: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Житомирський держ. ун-т ім. Івана Франка. — Житомир : Видавництво ЖДУ ім.І.Франка, 2005. — 260с.

13. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2007. — 301с.

14.Ткаченко Андрій Арсенович. Історія економічних вчень: Навч. посібник. — Запоріжжя : Дике Поле, 2002. — 574с.

15. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

16. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.