Вступ.

1. Економічні ідеї та теорія народонаселення Мальтуса.

2. Основні постулати теорії народонаселення Мальтуса.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Т. Мальтус — видатний представник класичної політичної економії Англії. Він один із перших проаналізував зв’язок між населенням і економікою. Творчість цього вченого формувалась в основному в першій чверті XIX ст., але результати його наукових пошуків цінні і для сучасної економічної теорії.

Т. Мальтус виявився творцем теорії народонаселення, із якої випливають певні аналітичні висновки, що перетворили її на невід’ємну частину спадщини класичної економічної думки. Ця теорія стала деяким стандартом у судженнях класиків про економічну політику, коли причини бідності зводяться до простого співвідношення темпів приросту населення і приросту життєвих благ, які визначають прожитковий мінімум. За Мальтусом, будь-яка свідома спроба удосконалення людського суспільства за допомогою соціального законодавства буде зметена нездоланною людською масою, і тому кожній людині слід турбуватися про себе самій і повністю відповідати за свою непередбачливість. Але всі ці докази автора "Досліду" були тільки ідеологічними пастками, і через це деякі автори, зокрема Джон Стюарт Мілль, подивилися на проблему дещо інакше і, визнавши, що контроль за народжуваністю прийнятний з морального погляду, змогли використати мальтузіанську доктрину як прапор для програми соціальних реформ.

1. Економічні ідеї та теорія народонаселення Мальтуса

«Дослід» Мальтуса не сприйняли головним чином представники марксистської теорії. Критикуючи цей твір, вони традиційно вбачали в ньому "дурниці" і "апологетику", в надії довести нікчемність його автора як ученого. Особливим нападам підлягала центральна ідея книги — про вплив чисельності і темпів приросту населення на добробут суспільства. І хоч ідея в принципі правильна й актуальна, слід визнати, що дійсно розрахунки Т. Мальтуса, які мали б вірогідно підтвердити прогнози, що випливають з теорії, виявились нереальними. Хоч автор намагався піднести в ранг закону положення про те, що за сприятливих умов (якщо будуть викоренені війни, хвороби, бідність) населення, збільшуючись за принципом геометричної прогресії, буде подвоюватися кожні 20—25 років, а виробництво їжі та інших необхідних предметів існування, збільшуючись в арифметичній прогресії, не зможе примножуватися такими темпами. Він доводив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як праця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній, а не геометричній прогресії (порівняйте 1, 2, 3, 4, … з 1,2, 4,8,…): "через два століття народонаселення відносилось би до засобів існування як 256 до 9; через три століття — як 4096 до 13, а після двох тисяч років співвідношення це було б безмежне і вирахувати його було б неможливо". І тоді через перенаселення бідність може стати неминучою долею всього людства. Мальтус зробив такий висновок: якщо чисельність підвищуватиметься знову і знову, то Земля немов би сплющуватиметься раз у раз у своєму розмірі, поки не стане настільки малою, що пропозиція предметів споживання буде нижчою від рівня, необхідного для життя населення.

Коли закон спадіння віддачі застосовується до фіксованої пропозиції такого фактора, як земля, то виробництво їжі не може задовольняти потреби експотенційно зростаючого населення. Мальтус був непоганим психологом і відчував силу таких простих і переконливих ілюстрацій. Читач міг не усвідомлювати, що це тільки тенденція. Автор трохи заспокоює його уявлення майбутнього світу, де людям уже немає місця де стояти, не те що жити і працювати. Він говорить, що в дійсності це неможливо, бо природа сама регулює цю тенденцію, щоб вона не стала реальністю. І робить вона це за допомогою воєн, хвороб, бідності і пороків.

Насправді, біологічну здатність людини до продовження роду Т. Мальтус характеризує її природними інстинктами, такими самими як і у тварини. Причому ця здатність, вважає він, незважаючи на постійно діючі примусові і упереджені обмеження, перевищує спроможність людини нарощувати продовольчі ресурси. Такі прості ідеї, що не потребують додаткових аргументів і фактів, стали причиною численних відгуків на теорію Т. Мальтуса. А. Маршалл, наприклад, зазначав: "автор "Досліду" твердить, що в той час, коли він писав свою книгу, жодна країна… не в змозі була забезпечити себе достатньою кількістю засобів існування після того, як її територія стала занадто густо заселеною… і що ріст населення, якщо він не буде обмежений добровільно, буде стримуватися бідністю та іншими причинами".

Тому Т. Мальтус пропонує інший шлях вирішення цієї проблеми. Він закликає людей вдаватися до добровільного самообмеження, зберігати моральну чистоту в своєму способі життя, утримуватися від дуже ранніх шлюбів. Але, відмічає А. Маршалл, автор не врахував того, що бурхливий розвиток транспорту на суші і на морі дозволяє нинішньому поколінню будь-якої країни завозити продукти з найбагатших земель планети по відносно низьких цінах. І, як свідчить світова практика, ця тенденція не тільки не є абсолютною, але на деякій стадії розвитку суспільства поступається місцем прямо протилежній тенденції: збільшення кількості засобів існування і підвищення життєвого рівня сприяє зниженню народжуваності і темпів росту населення. У сучасних багатих країнах світу природний приріст населення в кілька разів нижчий, ніж у бідних країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Життя доводить, що фізіологічна плодючість людини як біологічного виду зовсім не визначає реальні темпи росту населення.

Водночас неможливість збільшувати виробництво продовольства Т. Мальтус пояснив не тільки повільним технічним удосконаленням в сільському господарстві і обмеженістю ресурсів землі, а насамперед популярним на той час "законом спадної родючості ґрунту". Крім того, американська статистика (спостереження Бенджаміна Франкліна про те, що в американських колоніях, багатих на ресурси, населення подвоювалось кожні 25 років чи близько того), використана ним на користь "геометричної прогресії" росту чисельності населення, більш ніж сумнівна, бо не відбиває різниці між кількістю емігрантів у США і кількістю тих, хто народився у цій країні.

Однак не слід забувати застереження самого Мальтуса про те, що ознайомившись з його працею, " всякий читач має визнати, що, незважаючи на можливі помилки, практична мета, яку переслідував автор цього твору, полягає у пошуку шляхів щасливої долі нижчих класів суспільства".

Беручи до уваги всі "за" і "проти" книги Т. Мальтуса, слід відзначити, що навіть після сторічної дискусії теорію народонаселення, розроблену автором "Досліду", можна інтерпретувати так, щоб вона збігалася із критерієм спростування і була спростована. Якщо ми погоджуємося з Мальтусом, що контроль за народжуваністю — річ аморальна, тоді на його боці історія росту народонаселення протягом останніх двох століть: чисельність населення не гальмувалася нічим, крім "бідності і вад". Якщо ж ми, навпаки, вважаємо контроль за народжуваністю морально виправданим, Мальтус знову-таки правий: "моральне загнуздання" у широкому розумінні слова — це одне із обмежень росту населення понад ресурси продовольства.

Теорію Мальтуса неможливо заперечити, оскільки вона не застосовується до якихось ймовірних або дійсних демографічних тенденцій, і вона не претендує на те, щоб описувати реальний світ, але її описання "справедливе", за визначенням її власної термінології.

2. Основні постулати теорії народонаселення Мальтуса

Теорія Мальтуса опиралася на постулат стабільності суспільства й держави й об'єктивно була спрямована проти будь-яких перетворень і особливо проти утопізму, під яким розуміли соціалізм. Економічна неспроможність соціалізму, принаймні в тім виді, у якому він існував у світі 90-х років XX в., його захід і падіння підтвердили погляд Мальтуса на те, що нерівність людей, включаючи майнове (щонайменше в доступному для огляду майбутньому), залишиться органічною рисою людською суспільства. Як вирішальний аргумент в ідеологічній боротьбі вчений священик використовував обмеженість засобів до існування (продовольчий скептизм).

У людини, вихованого на добутках класиків марксизму-ленінізму, знайомство вже з першими сторінками роботи Мальтуса не може не викликати подиву, тому що реальний Мальтус не збігається з образом, намальованим класиками марксизму. Піп Мальтус, говорячи словами Ф. Енгельса, "просто украв у своїх попередників цю теорію". У дійсності, Мальтус, передбачаючи несумлінну критику, у передмові досить чітко розмежовує те, що він запозичив в інших, і те, що є його власним внеском. Мальтус не приписує собі відкриття об'єктивної необхідності відповідності між ростом населення й зростанням виробництва засобів існування. Своєю заслугою він уважає розгляд механізму, що підтримує це співвідношення стабільним.

"Є очевидною істиною, — писав Мальтус, — на яку звертали увагу до мене багато письменників, що ріст чисельності населення завжди повинен підтримуватися на рівні більше низькому, чим ріст засобів існування. Але жоден з дослідників, наскільки автор собі представляє, не аналізував конкретно ті фактори, які підтримують цей рівень. Але ж саме вони створюють, на його думку, найбільша перешкода на шляху будь-якого майбутнього істотного поліпшення суспільства".

Із самого початку Мальтус виступав проти прекраснодушних мрійників, призиваючи дивитися життя в особу й бачити її такий, яка вона є. На його думку, удосконалюванню суспільства в цілому й кожному його члені окремо перешкоджає сама біологічна природа людини, що не змінилася протягом останніх двох тисяч років. Це людське єство Мальтус виражає у двох постулатах або законах:

1. Продовольство необхідно для існування людини.

2. Пристрасть між статттю необхідна й вічна.

Сталість і незмінність цих двох законів служать головним аргументом Мальтуса проти тверджень про шляхи поліпшення людини й суспільства. Зрозуміло, не їм відкриті ці два постулати, але Мальтус взяв на себе сміливість затверджувати, що вони постійні й непорушні. На їхній основі Мальтус строго логічно будує далі свою концепцію. Він уважає, що здатність населення до росту незмірно перевищує можливості Землі робити засоби існування для людини. Нічим не стримуваний ріст населення відбувається в геометричній прогресії, а засобу існування збільшуються лише в прогресії арифметичної. За законом природи, що робить їжу необхідною умовою життя, рух цих двох величин повинне відбуватися пропорційно, з рівною швидкістю. Це припускає наявність сильного й постійно діючого контролю над ростом населення з погляду його забезпеченості засобами існування. Труднощі в забезпеченні продовольством так чи інакше проявляються й важко позначаються на житті значної частини людства.

Розвиваючи цю думку, Мальтус затверджує, що у всім тваринному й рослинному царстві природа щедрою рукою розкидала насіння життя. Але вона була досить убогої відносно простору і їжі, необхідних для існування цих пророслих насінь. "Зародки існування, — пише він, — що накопичились в якімсь одному місці Землі, де для них є рясне харчування й широкий простір, протягом деяких тисяч років могли б заповнити мільйони мирів".

Слід зазначити, що в цьому міркуванні Мальтус ігнорує той факт, що один вид тваринного або рослинного миру є їжею для іншого, і що, отже, швидке збільшення якогось виду автоматично збільшує ресурс продовольства для іншого, і якщо зростають види, що становлять нижні ланки харчового ланцюга, то за інших рівних умов і вищі види будуть швидко збільшуватися. Теорія Мальтуса, очевидно, більше адекватна стосовно тваринного свыту, чим до людського суспільства, про що свідчить її разючу подібність із загальновизнаною сучасною теорією популяцій тварин.

Продовжуючи свою думку, Мальтус пише: "Необхідність, цей владний загальний закон природи, утримує всіх у рамках запропонованих меж… Для рослин і тварин результатами цього великого обмежувального закону є втрата насіння, хвороба й передчасна смерть. Для людей — убогість і порок. Убогість є абсолютно неминучим наслідком закону. Порок є досить імовірним результатом, що звичайно переважає; але він, можливо, не може вважатися абсолютно неминучим".

Невідповідність між ростом населення й виробництвом продовольства й великий закон природи, що підтримує їхня рівновага, створюють, по Мальтусу, величезні, непереборні труднощі на шляху вдосконалювання суспільства. "Я не бачу шляхи, — заявляє він, — який допоможе людині уникнути дії цього закону, що охоплює всю живу природу. Ні уявлювана рівність, ні аграрні перетворення в їхніх крайніх проявах (так Мальтус називає перерозподіл земельної власності. — Е.К.) не можуть усунути його дія навіть на одне сторіччя. І це служить вирішальною перешкодою для створення суспільства, всі члени якого жили б у спокої й щасті, без виснажливої праці, не випробовуючи тривоги за забезпечення засобами до існування себе й своїх близьких".

Позбавивши рід людський віри в стійке забезпечення продовольством, клерикальний гуманіст відняв у нього й надію на щастя й спокій. Аргумент у філософській суперечці перетворився в основу наукової теорії, що стала центральної в житті автора й принесла йому всесвітню, хоча й трохи скандальну популярність. Виклавши (уже в першому розділі) основні, положення своєї теорії, Мальтус пророкує, що "досвід — справжнє джерело всякого знання — неминуче підтвердить його правоту".

Уразливість розрахунку Мальтуса впадає в око особливо нам, нащадкам, що знають, що його прогноз відносно чисельності населення Землі не підтвердився, незважаючи навіть на швидкий ріст у країнах, що розвиваються. У розвинених державах ми спостерігаємо ситуацію, близьку до стабілізації. Більш ніж через 200 років після розрахунків Мальтуса населення Землі становить усього 6 млрд. людина.

Ще менше збувся прогноз Мальтуса відносно виробництва продовольства. Оперуючи сотнями й навіть тисячами років, преподобний дослідник повністю ігнорував можливість технологічних зрушень у виробництві засобів існування, які багаторазово збільшують обсяг продукції. У своїх побудовах він ігнорував промислову революцію, що уже бурхливо розвивалася в Англії.

Але співвідношення між динамікою населення й засобів існування, по Мальтусу, приводиться у відповідність у результаті постійної чинності закону потреби або необхідності, що стримує експансію більше динамічного фактору — росту населення. У тварин і рослин, де розмноження визначається могутнім інстинктом, що лімітує фактором виступає обмеженість їжі й простору. У людей цей закон діє в більше складній формі. Будучи розумними істотами, люди, піддаючись дії могутнього інстинкту, переломлюють його через свій розум, зважуючи соціальні наслідки.

Людина запитує себе, чи вправі вона народжувати на світ дітей, яким він не зможе дати засоби до існування. Чи не погіршиться в результаті цього його положення в суспільстві? Чи не створить він цим собі додаткові труднощі? Чи не змусить це його більше працювати? І якщо в нього більша родина, чи дозволять містити її навіть надзвичайні зусилля? Чи не побачить він своє потомство в лахміттях і вбогості, що просить милостиню через те, що він не зміг забезпечити їх?

Такі міркування втримують більшість людей у цивілізованих країнах від виконання диктату природи. Більш докладно Мальтус розглядає проблему впливу самообмеження в країнах Європи й особливо в Англії, де, по його власному визнанню, для подвоєння населення потрібно не 25, а 300-400 років. Помірність же майже неминуче народжує порок. Однак у всіх суспільствах тяга до доброчесного сімейного життя настільки сильне, що існує постійна тенденція до збільшення населення. Ця тяга приносить горе нижчим класам суспільства й перешкоджає скільки-небудь значному поліпшенню їхнього положення.

Ріст населення, по логіці Мальтуса, неминуче обганяє виробництво засобів існування й, отже, необхідно ділити наявну їхню кількість на більше число людей. У результаті бідняки будуть жити набагато гірше, ніж колись. Число працівників буде перевищувати потреба ринку праці в робочій силі, і її ціна знизиться, у той час, як засобу існування почнуть дорожчати. Працівники повинні будуть трудитися більш інтенсивно, щоб заробити на колишню кількість засобів існування. Протягом цього періоду перешкоди до створення нових родин і труднощі виховання потомства настільки великі, що ріст населення зупиняється.

Тим часом інші фактори виробництва, дешевина робочої сили, велика пропозиція робочих рук, потреба в зростанні виробництва підштовхують сільськогосподарських виробників (для Мальтуса існує головним чином сільськогосподарське виробництво) використовувати більше робочої сили, уводити в обробку покладу й цілину, краще вдобрювати площі доти, поки співвідношення вироблених засобів існування й чисельності населення не повернеться до вихідного. Положення працівників поліпшується, перешкоди росту населення зменшуються й весь цикл повторюється знову.

Мальтус зауважує, що циклічність менш очевидна й менше підтверджується практикою, чим можна було б очікувати. Він уважає, що головна причина подібного в тім, що історія людства є історією вищих класів. Такому положенню вчений священик протиставляє реальний аналіз виробничої сфери й відтворення роду людського. Без великого перебільшення можна сказати, що Мальтус майже передбачає ідею Маркса про те, що в основі історичного процесу лежить виробнича діяльність людей, спосіб виробництва матеріальних благ.

Для більше глибокого розуміння процесу Мальтус вважає за необхідне вивчення наступних питань: яке співвідношення між числом шлюбів, що містяться, і кількістю дорослого населення, до якого ступеня порочні звички поширюються в результаті обмеження можливості висновку шлюбів, які порівняльні показники смертності серед дітей найбіднішої частини суспільства й людьми, що мають більш високим добробутом, які зміни в реальній ціні робочої сили і які видимі розходження в умовах життя нижчих класів суспільства в порівнянні з більше процвітаючими на різних етапах того або іншого періоду.

Незалежно від ідеологічної позиції клерикального мислителя не можна не визнати певної наукової виправданості його підходу до вивчення економічних і демографічних аспектів життя сучасного йому британського суспільства. Зокрема, обертає на себе увага його зауваження про номінальну ціну робочої сили. "Дуже рідко відбувається, — пише Мальтус, — що номінальна ціна праці повсюдно знижується, але ми часто бачимо, що вона залишається тієї ж самої, у той час як номінальна ціна засобів до існування поступово зростає. У дійсності, це і є реальне падіння ціни праці…" Об'єктивною дією економічних закономірностей Мальтус намагається обґрунтувати й своя теза, що потужний ріст населення не можна зупинити без убогості й пороку, цих гірких інгредієнтів у чаші життя людської. Війни, голод і хвороби, ці обмежники росту населення, Мальтус чомусь називає позитивними на відміну від превентивних, що відбивають здатність людей передбачати наслідки своїх учинків.

Особливе місце в концепції Мальтуса займає його критика законів про бідних, які існували в Англії в його час. На його думку, хоча закони про бідних в Англії були прийняті для полегшення страждань рядових людей, існує побоювання, що, рятуючи окремих осіб від нещасть, вони погіршили положення всього суспільства. Незважаючи на величезні грошові суми, які щорічно збираються для бідняків у країні, їхнє життя усе ще повне позбавлень. Деякі вважають, що ці гроші розкрадаються, інші — що чимала частина їх іде на обіди парафіяльної адміністрації, що розподіляє допомога. Але всі згодні з тим, що в наявності погане керування розподілом засобів.

Причина, на думку Мальтуса, полягає в самій природі безплатної допомоги біднякам. Людина, що бачить глибше, а не просто поверхня речей (Мальтус, звичайно, має на увазі себе), був би дуже здивований, якби ситуація була інший, або якби повсюдне збільшення зборів з 4 до 18 млн. могло б змінити ситуацію. Якщо припустити, що збільшення дозволило б біднякам жити менш притиснено й мати щодня шматок м'яса на обід, це не означало б автоматичного збільшення виробництва м'яса в країні, а посилення конкуренції покупців за продукт привело б просто до підвищення його ціни, і, отже, число споживачів м'яса навряд чи збільшилося в порівнянні з колишнім.

Якщо конкуренція між покупцями м'яса й ріст цін на нього будуть тривати досить довго, можна чекати збільшення відгодівлі тварин. Але це приведе до значного росту споживання зерна у тваринництві й, отже, до пропорційного зниження пропозиції харчового зерна й росту цін на хліб, що завдасть удару по самих основах продовольчого забезпечення населення, у першу чергу бідняків.

Клерикальному професорові не спадає на думку, що зрослий попит на зерно міг би стимулювати в зерновому виробництві технологічні поліпшення, здатні привести до росту врожайності й загального виробництва зерна. Приблизно так само в наш час обґрунтовують свою точку зору супротивники росту споживання тваринницьких продуктів у країнах, що розвиваються (наприклад в Індії). Висновок або, вірніше сказати, вирок Мальтуса стосовно "нижчих членів суспільства" звучить жорстко й без тіні ліберального людинолюбства: "Вони повинні в кожному разі бути призведені до мінімального споживання грубої їжі".

Передбачаючи можливі заперечення, клерикальний гуманіст зустрічає можливих критиків на півшляху. Можуть сказати, що зросле число покупців буде сприяти зростанню виробництва в Англії. Але це прискорить і ріст населення й приведе до того, що зрослу продукцію прийде розподіляти між незмірно більшим населенням. Він передбачає й інший негативний наслідок підвищення розміру допомоги бідним. Одержуючи більше грошей, бідняки "можуть уявити себе порівняно багатими" і дозволити багатогодинний або навіть багатоденний відпочинок. Це негативно позначиться на будь-якій творчій діяльності в країні й незабаром не тільки розорить нації, але й погіршить положення нижчих класів.

Збільшення допомоги припускає перерозподіл національного багатства. "Якщо я даю біднякові тільки гроші, а виробництво в країні залишається колишнім, я даю йому титул на більшу частину продукту, чим колись, частина, що він може одержати лише зменшивши частку

інших". До речі, форма цього міркування була взята на озброєння наступними дослідниками продовольчої проблеми. Наприклад, Нобелівський лауреат індійський учений Амартьа Сен запропонував використовувати термін entitlement (право, повноваження) для позначення частки кожної людини в продовольстві, зробленому суспільством . І цей термін швидко завоював визнання серед учених. Викладену вище думку Мальтус повторює кілька разів стосовно до проблеми забезпечення продовольством, явно намагаючись залякати багатих донорів допомоги можливістю погіршення їх власного продовольчого забезпечення. Різні форми розподілу грошей у суспільстві (мається на увазі допомога біднякам) приводять до такого ж подорожчання засобів існування, як ріст населення, що обганяє збільшення виробництва цих засобів.

По Мальтусу, закони про бідних погіршують положення бідних подвійно. По-перше, вони породжують тенденцію до збільшення населення, без збільшення виробництва продовольства для його прогодування. Бідняки одержують можливість женитися, не маючи фактично можливості самостійно містити родину, а це означає розширене відтворення бідності. У результаті за працю тих, хто не користується допомогою суспільства, можна купити менше продовольства, чим колись, і, отже, все більша частина працівників змушена звертатися до влади за допомогою. По-друге, продовольство, споживане в робітничих будинках, підтримує таких людей, яких не можна вважати коштовними для суспільства, що знижує частку в споживанні більше заповзятливих і коштовних працівників, породжуючи в них бажання теж стати утриманцями.

Закони про бідних викорінюють той дух незалежності, що усе ще зберігає англійське селянство. У Мальтуса не виникає ні найменших сумнівів у тім, що закони про бідних сприяли подорожчанню продовольства й падінню реальної ціни робочої сили. Тим самим вони внесли свій внесок у зубожіння того єдиного класу, що володіє тільки здатністю трудитися. Неважко також припустити, що вони сприяли створенню атмосфери недбалості й відсутності ощадливості, спостережуваної серед бідняків, — атмосфери, що різко контрастує з настроєм дрібних торговців і селян. Вся їхня увага прикута до поточних потреб, і вони рідко думають про майбутнє. "Закони про бідних в Англії, — уважає Мальтус, — послабляють можливість і прагнення до нагромадження серед простих людей і тим самим послабляють один з найсильніших стимулів до помірності, заповзятливості й щастю".

Хоча критика Мальтуса на адресу англійських законів про бідних багато в чому справедлива, не можна не помітити, що в ряді випадків диференціацію суспільства, що прогресувало зубожіння народних мас, ріст числа бідняків, безробіття преподобний аналітик приписує дії законів про бідних, а не дії об'єктивних законів капіталізму, що особливо різко проявляються на ранніх етапах первісного нагромадження.

Концепція Мальтуса мала чималу переконливість завдяки внутрішній несуперечності й прагненню автора обпертися на об'єктивні економічні закономірності. Напевно, саме цим (і, звичайно, відповідністю інтересам багатіїв) можна пояснити той факт, що мальтусова критика законів про бідних вплинула на правлячі класи Британії й багато в чому сприяла жорсткості цих законів.

Критика Мальтусом законів про бідних утворить одне з найважливіших ланок його теорії. У тодішній Англії хлібні закони деякою мірою зм'якшували дія законів раннього капіталізму. Вони якоюсь мірою перешкоджали вільній дії тих відзначених Мальтусом факторів, які повинні були насильно приводити ріст населення у відповідність зі збільшення виробництва продовольства. Хоча Мальтус створив як би універсальну теорію народонаселення й постійно говорив про ріст населення в цілому, фактично він мав на увазі (і це видно з багатьох його міркувань), що цей ріст відбувається головним чином через бідняків, які на відміну від більше багатих і культурних, більше відповідальних верств населення не визнають помірності. У цьому й складається класова сутність його теорії, що не щадить бідняків і взагалі трудящих.

Висновки

Видатним представником економічної думки в Англії на початку XIX ст. був Томас Мальтус (1766—1834), який на відміну від Дж. Мілля та Дж. Мак-Куллоха полемізував з Д. Рікардо, намагаючись критично переосмислити його економічні погляди. Результати наукових пошуків вченого знайшли відображення у працях "Дослідження про закон народонаселення" (1798), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), "Принципи політичної економії" (1820) та ін.

Подальший розвиток економічної думки був пов´язаний з критикою теорії народонаселення Т. Мальтуса, оскільки, на думку більшості дослідників, учений:

наводив некоректні, з наукового погляду, докази, використовуючи розрахунки, засновані на статистичних даних, які не враховували, що зростання населення у Північній Америці у XVI—XVIII ст. відбувалось не стільки за рахунок природних чинників, скільки за рахунок міграції європейців;

ігнорував той факт, що фізіологічна плодючість людей як біологічних істот зовсім не визначає реальні темпи зростання населення, оскільки тенденція до збільшення народжуваності у відповідь на поліпшення умов життя не є абсолютною і на певній стадії розвитку суспільства поступається прямо протилежній, пов’язаній зі скороченням народжуваності у розвинутих країнах світу.

Допускаючи, з одного боку, поневолення людини невблаганними законами природи, перед якими безсилий геній її розуму, Мальтус водночас вважав, що силою волі, передбачливістю, людина в змозі регулювати на свій розсуд потужний природний інстинкт відтворення! Яка суперечливість! Однією ногою Мальтус стояв на педалі XIX ст., а другу все ще не міг витягнути із ґрунту раціоналізму минулого століття, яке піднесло людину майже до божества.

Водночас незаперечною на сьогодні є наукова заслуга Т. Мальтуса у виявленні взаємозв´язку соціально-економічних і демографічних процесів, у постановці проблеми стабілізації людського розвитку з урахуванням обмеженості ресурсів Землі, позаяк сучасні тенденції глобалізації економіки та нарощування антропогенного навантаження на довкілля наближають світове співтовариство до критичної межі, вимагаючи об´єднання зусиль та ресурсів людства на шляху сталого розвитку.

Теорія реалізації (недоспоживання) та дослідження проблем ефективного попиту, які сприяли розвиткові макроекономічних досліджень відтворювального процесу. Відомий англійський економіст XX ст. Дж. М. Кейнс високо оцінив ідею ефективного попиту Т. Мальтуса та започаткований вченим аналіз оптимального співвідношення споживання та нагромадження, заощаджень та інвестицій тощо.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.