Вступ.

1. Погляди Дж.Кейнса щодо ефективного попиту.

2. Сутність теорії ефективного попиту Дж.Кейнса.

3. «Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей» Дж.М.Кейнса.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Дж. М. Кейнс був видатним економістом, державним й політичним діячем, взагалі надзвичайно активною, різнобічно обдарованою людиною. У наукових творах Дж. М. Кейнс розглядав широке коло проблем, зокрема проблеми теорії ймовірностей, монетарної економіки тощо. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». На думку багатьох економістів, «Загальна теорія…» Дж. М. Кейнса стала поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику розвинених країн і дотепер.

Слід звернути увагу на те, що вчення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембриджської школи.

Сучасний рівень виробництва або національного доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та доводить, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реалізацією саме і призводять до порушень процесу відтворення. Тому в центрі теорії Кейнса — проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання.

1. Погляди Дж.Кейнса щодо ефективного попиту

Кейнс розглядає ефективний попит у зв'язку з дією трьох факторів: схильності до споживання, схильності до інвестицій, переваги ліквідності. Перший фактор — схильність до споживання — визначає величину споживчого попиту. Відповідно до теорії Кейнса витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є в розпорядженні суспільства. Проте величина їхнього зростання дещо відстає від абсолютного збільшення доходу, тобто кожний додатковий долар останнього хоч і збільшує споживання, але на суму меншу за цей долар. Кейнс назвав частку кожного додаткового долара даного доходу, яка використовується на споживання, граничною схильністю до споживання. З допомогою цього показника можна визначити, якою мірою приріст доходу впливає на приріст споживання, ураховуючи, що зі зростанням доходу цей показник зменшується, тобто зменшується і частка споживання в доході. Відставання споживання від темпів зростання доходу, що є в суспільному розпорядженні, пов'язане з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський оборот. Підстави цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових стосунках, а в психології людини. Це його твердження відоме під назвою «основний психологічний закон». Економічна сутність цього закону полягає в тому, що зі зростанням доходу збільшується і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це, зрештою, стримує зростання попиту і споживання[1, c. 35-36].

Кейнс вводить поняття функцій сукупної пропозиції та сукупного попиту. Перша визначається співвідношенням сукупних (для суспільства) витрат і зайнятості. Протягом відносно коротких періодів часу це співвідношення не змінюється. Друга функція відображає співвідношення очікуваних доходів підприємців (у масштабах суспільства) і зайнятості. Вони дуже рухливі. Тому динаміка зайнятості залежить, головним чином, від функції сукупного попиту, що визначає доходи підприємців. Точка перетину двох функцій характеризує обсяг зайнятості. Кейнс називає її точкою ефективного попиту.

Ефективний попит, тобто сукупний платоспроможний попит, що визначає ступінь зайнятості, залежить від очікуваного рівня споживання та інвестицій.

Особисте споживання — це функція приросту доходу. Але темпи зростання споживання нижчі за темпи зростання доходу. Кейнс називає основним психологічним законом падіння частки споживання і підвищення частки заощаджень при зростанні доходу. Наслідком цього закону є відносне зменшення попиту на предмети споживання. Компенсацією такого зменшення може бути тільки зростанню інвестиційного попиту, інакше неминуче зростання безробіття і падіння темпів зростання національного доходу.

Інвестиції в будь-яку галузь зумовлюють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання не тільки в цій галузі, а й у суміжних з нею галузях. У свою чергу, зміни в цих галузях породжують зростання зайнятості, доходів попиту в галузях "другого порядку" (за ступенем віддаленості від сфери первинного інвестування). Виникає ефект мультиплікатора.

Поняття мультиплікатора ще до Кейнса (у 1931 р.) ввів в економічну теорію Річард Фердинанд Кан який досліджував вплив зростання інвестицій на зайнятість Кейнс розглядає мультиплікатор доходу. Величина цього мультиплікатора М залежить від того, яка частка споживання в доході. Вона визначається за формулою:

де К — гранична схильність до споживання, що виражається через відношення приросту споживання до приросту доходу.

В результаті приріст національного доходу AY дорівнює первісному приросту інвестицій Д, помноженому на мультиплікатор:

Головною проблемою, за Кейнсом, слід вважати перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Якщо очікувана прибутковість інвестицій нижча від норми відсотка або дорівнює їй, інвестування для власника коштів безглуздим. Чим більший розрив між нормою відсотка очікуваною прибутковістю капіталовкладень (Кейнс говорить про граничну ефективність капіталовкладень), тим активнішим стає процес інвестування[9, c. 124-126].

Кейнс заперечує поширене уявлення про те, що відсоток — це ціна заощадження. Заощадження роблять лише тоді, коли потреби задоволені, тому підвищення ставки відсотка не стимулює зростання заощаджень. Відсоток, за Кейнсом, — це ціна, яку сплачують за відмову від ліквідності. Тут набирає сили інший психологічний закон: прагнення до ліквідності, тобто бажання тримати свої вільні кошти в найбільш ліквідній формі, щоб мати можливість спрямувати їх у зручний момент у вигідні інвестиції. Відмова від ліквідності сприймається як жертва, що потребує компенсації. Такою компенсацією слугує відсоток, що виплачується власнику коштів, наданих у борг.

Ступінь переваги ліквідності залежить від характеру угоди, ризику, спекулятивних міркувань. Але є й інший значущий фактор, що входить у взаємодію з прагненням до ліквідності й може впливати на норму відсотка: кількість грошей в обігу. Коли вона зростає, пропозиція в ліквідній формі збільшується, тоді як купівельна спроможність грошей падає (відбувається інфляційний процес), що робить збереження заощаджень у грошовій формі все менш привабливим.

Відсоткова ставка знижується, інвестування посилюється. Кейнс у цілому песимістично оцінює можливості капіталістичної системи господарства домогтися стійких високих темпів зростання шляхом ринкового саморегулювання. Гранична схильність до споживання спадає при зростанні доходу (Кейнс вважає це економічним законом).

Відбувається падіння, що прогресує, граничної ефективності капіталу, а від цієї ефективності залежить привабливість перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Відсоткова ставка утримується на занадто високому рівні, що також обмежує інвестиції. Тому необхідне активне державне втручання в економічне життя.

Кейнс виділяє два способи регулювання попиту: грошово-кредитну і бюджетну політику. Грошово-кредитна політика спрямована на стимулювання попиту внаслідок зниження норми відсотка і вплив на прагнення до ліквідності. Кейнс пропонує відмовитись від золотого стандарту і регульованого "накачування" грошової маси в обігу.

Кейнс відкидав обвинувачення в тому, що він пропагує інфляцію. Збільшення кількості паперових грошей в обігу призводить до загального підвищення цін лише за повної зайнятості. Поки існує безробіття, збільшення грошової маси стимулюватиме попит, а пропозиція товарів залишатиметься еластичною.

Однак Кейнс визнавав, що така концепція вкрай спрощує реальність. Вплив приросту грошової маси на інвестиції може обмежитись зростанням цін і заробітної плати задовго до настання повної зайнятості. Тут може спрацювати безліч факторів: зміна кількості грошей в обігу підхльосне поточний попит перш ніж інвестиції принесуть свої плоди; збільшення числа працюючих призведе, відповідно, до закону зниження граничної продуктивності капіталу, до зростання витрат виробництва, а отже, і цін; різна еластичність пропозиції різних факторів виробництва зумовить порушення виробничого процесу і зростання його витрат тощо.

Але не загроза інфляції головне, що ставить під сумнів перетворення грошово-кредитної політики в основний інструмент стимулювання попиту. Інтерес до інвестування визначається оцінкою майбутніх вигід від капіталовкладень.

В умовах економічної депресії ця оцінка вкрай низька, а взагалі в ході економічного циклу піддається різким коливанням. Кейнс дійшов висновку про те, що компенсувати ці стрибки впливом на норму відсотка не вдасться. Тому вирішальне значення він надає не грошово-кредитній, а бюджетній політиці.

Сутність бюджетної політики, за Кейнсом, — організація інвестицій. Скорочення або недостатнє зростання приватних інвестицій варто компенсувати за рахунок держави. При цьому не має принципового значення, на що підуть бюджетні кошти. Важливо, щоб вони через ефект мультиплікатора привели до зростання зайнятості та збільшення національного доходу. В довгостроковій перспективі навіть безпосередньо некорисні інвестиції, подібні до будівництва єгипетських пірамід, справляють корисний вплив.

Кейнс виступав за використання бюджетних коштів при. ватними інвесторами через систему державних замовлень і закупівель. Він наполягав не на державних інвестиціях, а на державному регулюванні обсягу поточних інвестицій. Кейнс не заперечував можливості державного впливу щ споживчий попит, але вважав це другорядною справою.

Шляхи такого впливу він бачив у фіскальній політиці, що має забезпечувати рівномірніший розподіл національного доходу. Збільшуючи доходи найбідніших верств, ця політика сприяла б зростанню ефективного попиту на предмети споживання.

Нарешті, Кейнс виступав проти політики вільної торгівлі, за протекціонізм. Закриваючи господарство від іноземної конкуренції, державна влада створює умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для підвищення зайнятості, що є умовою зростання національного доходу.

Сам Кейнс підкреслював, що його теорія враховує гру вільних ринкових сил і лише знання об'єктивних економічних закономірностей дає можливість встановити допустимі межі втручання держави в економічний механізм[8, c. 214-216].

2. Сутність теорії ефективного попиту Дж.Кейнса

У праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) зосереджує увагу на недостатній ефективності споживчого попиту. Саме попит, на його думку, відіграє визначальну роль у стимулюванні та розвитку виробництва.

На запитання, з чого розпочати, щоб підвищити ефективність попиту, Кейнс дає таку відповідь: треба знайти важелі розвитку всього суспільного (сукупного) попиту — попиту на споживчі товари і попиту на інвестиційні товари, тому що сукупний попит — це сума споживчих витрат і інвестицій.

Якщо сукупний попит більший за пропозицію, тоді "працюють" стимули зростання виробництва. У такому разі сукупний попит справді ефективний, сприяє забезпеченню високої зайнятості, повнішому використанню виробничих потужностей.

Основні компоненти сукупного попиту: споживання, інвестиції і державні витрати. Основні фактори, що впливають на сукупний попит: схильність до споживання, очікувана прибутковість капіталовкладень, перевага ліквідності.

У теорії Кейнса національний дохід Y і рівень зайнятості TV — залежні змінні (рис. 1). Обсяг національного доходу зумовлює рівень зайнятості. Сам національний дохід, з одного боку, є фактором, що впливає на зростання споживчого попиту (споживчий попит зростає, але не в тому ступені, що дохід), з іншого — зростання національного доходу залежить від інвестицій.

Витрати на споживання визначаються схильністю Д° споживання С / Y. Тут діє психологічний закон, що виражає залежність між споживанням і доходом. Зі зростанням доходу середня схильність до споживання падає ПІД впливом зниження граничної схильності до споживання (ДС/ДУ ).

Рівень інвестиційного попиту І залежить від очікуваної ефективності капіталу Р і відсоткової ставки г. Відсоткова ставка, або норма відсотка, — це плата за відмову від ліквідності. Перевага ліквідності — прагнення володіти грошима, зберегти заощадження у грошовій формі.

Відсоток г — функція попиту на гроші (перевага ліквідності) і кількості грошей в обігу (пропозиція грошей).

Теорію Кейнса називають теорією ефективного попиту, виділяючи, тим самим, головну ідею, яка полягає в тому, щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної спроможності) впливати на виробництво і пропозицію товарів та послуг, підвищити рівень зайнятості[5, c. 257-259].

Одночасно теорія ефективного попиту, сформульована Кейнсом на основі висновку про нездатність ринкового механізму забезпечити рівновагу попиту та пропозиції, в результаті чого виникає проблема неповної зайнятості людських та матеріальних ресурсів, звузила сферу використання виробничої функції, звела її роль до аналітичного рівня. Розвиток теорії функціональної обумовленості економічного росту відбувається у напрямі її пристосування до різноманітних кон'юнктурних умов.

Разом з тим виробнича функція стає основою розробки внутрішньогалузевих балансів економічного розвитку, які, всупереч висновкам кейнсіанської теорії, базуються на принципі автоматичного саморегулювання економічної системи шляхом формування раціональної структури виробництва. Показники, які вводились в функцію, були більш сталими, а зв'язки між ними менш еластичними, її використання в такій інтерпретації було більш ефективним.

Згодом неокласичні принципи, які визначились у зв'язку з дослідженням проблеми макроекономічного технологічного вибору, відображеної через виробничу функцію, розповсюджуються за межі аналізу впливу факторів на обсяги виробництва. Вивчається зв'язок між галузями виробництва, їх взаємовплив. Галузі виробництва розглядались неокласиками з факторіальних позицій з метою визначення пріоритетних напрямів розвитку, впливу кожної з них на формування структури суспільного виробництва.

Значення теорії Кейнса полягає не просто в перегляді традиційних підходів до аналізу процесів економічного розвитку. Кейнс заклав загальнотеоретичні основи дослідження функціональних залежностей і взаємозв'язків реальних економічних величин як агрегованих категорій, показав їхній вплив на хід і тенденції економічного розвитку.

Кейнсіанська революція припускає використання активної економічної політики, врахування соціальних, психологічних, організаційних факторів.

Сучасна економічна теорія так чи інакше пов'язана з теорією і методологією Кейнса. Вона не може ігнорувати широке трактування предмета економічної науки, вплив на процеси економічного розвитку різноманітних умов і факторів[2, c. 138-139].

3. «Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей» Дж.М.Кейнса

Помітне місце у розвитку економічної теорії XX ст. посідає творча спадщина Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946). Вона дала назву окремому напрямові економічної думки — кейнсіанству. Дехто з послідовників навіть схильний був твердити про кейнсіанську революцію в економічній науці, хоч останній більш властива еволюційно-генетична природа, ніж революційне бунтарство. У цьому, до речі, легко переконатися, якщо ту чи іншу систему економічних поглядів розглядати в повному обсязі врахування надбань попередників.

Вчення Кейнса виникло як своєрідна реакція на неокласичну школу і маржиналізм, що панували в економічній науці раніше і до яких належав сам Кейнс, учень А. Маршалла і прибічник його Кембріджської школи економічної думки. Світова економічна криза 1929—1933 рр., що охопила як промислово розвинуті, так і нерозвинуті країни, різко змінила погляди Кейнса. Він рішуче й остаточно розриває з поглядами свого вчителя А. Маршалла і висловлює думку про те, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Якщо "сила" неокласичної теорії кінця XIX — початку XX ст. поширювалась головно на мікроекономічний аналіз, то в умовах кризи, яка супроводжувалась загальним безробіттям, необхідним став інший — макроекономічний аналіз, до якого і звернувся Дж. М. Кейнс.

Тривалі періоди безробіття та інфляції постійно суперечили положенням класичної теорії, згідно з якою, безробіття, по суті, неможливе. У зв'язку з цим багато економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так і засадничі принципи класичної теорії зайнятості в капіталістичній економіці, що відобразилось у досить неординарних на той час положеннях книги Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", яка була опублікована 1936 року. У цій праці Кейнс критикував основи класичної теорії, чим здійснив оновлення економічних питань. Ідеї цієї книги із захопленням зустріли сучасники, назвавши її "Біблією кейнсіанства". Вона принесла авторові широке визнання, оскільки в 30-ті роки послужила теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на рівні урядів Європи та США[2, c. 18].

Досить швидко Дж. М. Кейнс отримав і громадське визнання. З 1912 р. він був редактором "Економічного журналу" і зберіг за собою цей пост аж до кінця життя. У 1913—1914 рр. був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу Індії. Тоді його призначили секретарем Королівського економічного товариства. Далі популярний у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс погодився перейти на службу в британське казначейство, де з 1915 до 1919 рр. займався проблемами міжнародних фінансів, нерідко виступав як експерт у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем'єр-міністра і канцлера казначейства. У 1919 р. він був головним представником казначейства на Мирній конференції у Парижі й одночасно представником британського міністра фінансів у Вищій економічній раді Антанти. Цього ж року книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" приносить йому широке визнання.

Невдовзі Дж. М. Кейнс на значний період залишив службу в державних установах, зосередившись на викладацькій роботі в Кембріджському університеті і підготовці наукових публікацій. Тоді з'явились "Трактат про ймовірність" (1921 р.), "Трактат про грошову реформу" (1923 р.), "Кінець вільного підприємництва" (1926 р.), "Трактат про гроші" (1930 р.) та ін. Це наближало великого вченого до його основної праці — "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".

До активної громадсько-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р. Він був заступником канцлера казначейства, членом ради директорів Англійського банку, казначеєм у Королівському коледжі, очолював Національне товариство зі страхування життя, був керуючим інвестиційною компанією. Також очолював журнали "Нейшн" та "Нью стейтс-мент", був головою Ради з підтримки музики, мистецтва та ін. Кейнс захоплювався грою на фондовій та товарній біржах, завдяки чому став дуже багатою людиною. Він був провідним діячем "Брумсберської групи", яка стояла на чолі авангардної еліти і мала великий вплив на художні та літературні смаки в Англії. Звертаючись до біографії Дж. М. Кейнса, можна цілком впевнено стверджувати, що сьогодні він зміг би віднести і на свою адресу слова, якими завершувалась його праця "Загальна теорія зайнятості" про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів — і коли вони мають рацію, і коли помиляються — мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. Насправді, тільки вони й керують світом"[8, c. 21].

На відміну від інших тогочасних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив межі дослідження, спробував розглянути національне господарство в цілому, оперуючи, переважно, агрегованими категоріями, такими як споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Головне у методі дослідження Дж. М. Кейнса — те, що у процесі аналізу сукупних народногосподарських величин він прагнув з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Цим було зміцнено засади того напряму в економічній науці, який сьогодні називають макроекономічним. "Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, яка розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою".

У докейнсіанській англійській політекономії панував мікроекономічний підхід, тобто аналіз економіки з погляду певних економічних одиниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами зростання та процвітання нації загалом, примноженням її національного багатства. Тому в центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження капіталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічними підходами пов'язана з тим, якому факторові — інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення — надається вирішальне значення в економічному зростанні країни. Кейнс надавав перевагу загальноекономічним умовам виробництва — в цьому виявилось методологічне новаторство його економічного вчення, яке зробило його одним з засновників макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високо розвиненого капіталістичного суспільства слід шукати не на боці пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а на боці попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Відповідно до закону Сея, що був передумовою всієї неокласичної політекономії, власне процес виробництва товарів створює дохід, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі усієї продукції на ринку. Пропозиція породжує власний попит — головний постулат цього закону[4, c. 138-139].

Кейнс піддав сумніву дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили й капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування в умовах монополістичного капіталізму вільного руху цін у напрямку зниження. Досвід свідчив, що за цих умов ціни залишаються незмінними навіть у період зниження зарплати і виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість безмежного зниження норми відсотка для стимулювання інвестицій. У зниженні норми відсотка є деяка межа, за якої заощаджувачі нададуть перевагу не передачі своїх заощаджень у позику, а будуть тримати їх у формі ліквідних засобів, щоб страхувати себе на випадок усіляких непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження зарплати у зв'язку зі зростаючим впливом профспілок, що захищають економічні інтереси робітників.

Виступаючи з критикою закону Сея, Дж. М. Кейнс на перше місце висунув проблему "ефективного попиту", тобто потенційно можливого і стимульованого державного попиту. Спираючись на власну методологію вивчення, Кейнс стверджував, що слід не допускати зниження зарплати державою як основної умови ліквідації безробіття, а також про те, що споживання через психологічно зумовлену схильність людини до заощадження зростає значно повільніше, ніж доходи.

Отже, Дж. М. Кейнс у своєму дослідженні враховував вплив на економічне зростання неекономічних факторів:

— держави (стимулювання попиту споживачів на засоби виробництва та нові інвестиції);

— психології людей (надання переваг у взаємовідносинах господарюючих суб'єктів).

Проте кейнсіанство є продовженням головних методологічних принципів неокласичного напряму економічної думки, оскільки його представники виходять з пріоритетного значення в економічній політиці, передусім, економічних факторів, визначаючи їхні кількісні показники і зв'язки між ними, як правило, на базі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.

Дж. М. Кейнс не заперечував впливу меркантилістів на концепцію державного регулювання економічних процесів, яку він створив. Вони мають такі спільні риси:

— намагання збільшити масу грошей у країні (як засіб їх здешевлення і відповідно зниження ставок позичкового відсотка і заохочення інвестицій у виробництво);

— схвалення зростання цін (як спосіб стимулювання розширення торгівлі і виробництва);

— визнання того, що брак грошей спричиняє безробіття;

— надання економічній політиці державного характеру.

За оцінками багатьох економістів "Загальна теорія зайнятості…" Дж. М. Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і значною мірою визначає економічну політику країн сьогодні. Основна ідея цієї праці полягає в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегульованою, а максимально можливий рівень зайнятості та економічного зростання може забезпечити тільки активне втручання держави в економіку[3, c. 75-77].

У "Теорії зайнятості" чітко простежується думка про недоцільність надмірного заощадження та накопичення, і навпаки, можливої користі витрат, оскільки вони можуть бути спрямовані на збільшення попиту і зайнятості. За Кейнсом, психологічна схильність людини заощаджувати деяку частину свого доходу (психологічний аспект має не менше значення, ніж закони економіки) стримує збільшення доходу через скорочення обсягу капіталовкладень, від яких залежить отримання доходів, тоді як гранична схильність людини до споживання незмінна і тому може зумовлювати стійке співвідношення між збільшенням інвестицій і рівнем доходу.

Водночас нарощування інвестицій і зумовлене цим зростання національного доходу і зайнятості населення може розглядатись як доцільний економічний ефект, який Кейнс назвав ефектом мультиплікатора. Суть мультиплікатора інвестицій полягає в тому, що коли відбувається приріст загальних інвестицій, то національний дохід збільшується на суму, котра в к разів перевищує приріст інвестицій1. Причиною цього Кейнс важає "психологічний закон", згідно з яким відповідно до того, як реальний дохід зростає, суспільство бажає споживати частину, яка постійно зменшується.

Аналогічно виявляється мультиплікаційний ефект щодо дії інших видів витрат, зокрема, державних видатків. В умовах недостатнього попиту підвищення урядових видатків призводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією і попитом не потребує повного еквівалентного підвищення урядових видатків саме завдяки мультиплікаційному ефекту.

Починаючи з Кейнса, проблема факторів, що визначають величину споживання та нагромадження як основних компонентів національного доходу, взаємозв'язок між ними та національним доходом виступають на перший план.

Кейнс уважав, що обґрунтування його теорії свідчить про життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях впливу на схильність до споживання частково через розбудову відповідної системи оподаткування, частково — фіксуючи ставку відсотка та ін.

Отже, за концепцією Дж. М. Кейнса, чим нижча норма позичкового відсотка, тим вищі стимули до інвестування, зростання попиту на інвестиційні товари, що розширює рівень зайнятості, веде до подолання безробіття.

Значення кейнсіанської теорії як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки зумовлене низкою суттєвих моментів, а саме:

— макроекономічним методом дослідження; першочерговим значенням проблеми реалізації, або "ефективного попиту", яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;

— теорією національного доходу в цілому та мультиплікатора зокрема, яка органічно увійшла у післякейнсіанські теорії економічного зростання;

— поєднанням економічної теорії та економічної політики, що сприяє підтриманню життєдіяльності системи господарства.

Кейнсіанська економічна система — це була новаторська парадигма економічного мислення, під впливом якої відбулася дивовижно швидка трансформація усієї теоретичної сфери. Вона сталася не лише в економічній політиці, айв розумінні того, що уряди можуть ліквідувати депресію та безробіття, оперуючи державними видатками та податками.

Економічна теорія Дж. М. Кейнса, безумовно, містила новаторські ідеї. її практична доцільність була підтверджена підчас подолання кризи 1929—1933 рр. у заходах господарської політики, зокрема США. Однак це аж ніяк не дає підстав говорити про кейнсіанську революцію, бо, по-перше, революції в історії економічної теорії не відповідають природі поступального розвитку; по-друге, чимало з того, що запропонував Дж. М. Кейнс, було відоме раніше, можливо, не з такою науковою аргументацією і прозорістю. В економічній теорії ніщо не виникає з нічого. Це істина, про яку доводиться нагадувати тим, які будь-яку незвичну концепцію оголошують революцією. Якби так було, то в історії економічної теорії було б надто багато революцій, бо вона має справу з постійним новаторським оновленням. Це, звичайно, не може применшити значення теоретичної системи Дж. М. Кейнса, який назавжди залишиться серед видатних економістів XX ст.[7, c. 84-85].

Висновки

Докладний розгляд економічного вчення Кейнса дасть можливість зрозуміти його наукове значення і вплив на дальший розвиток економічної теорії. Так, новаторство економічного вчення Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним. Це означає, що на відміну від інших економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Однак головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

Другою важливою складовою економічного новаторства Кейнса можна назвати обґрунтування концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту. Різко і аргументовано критикуючи тих економістів, які були прихильниками догматичних постулатів «закону ринків» Ж.-Б. Сея, у тому числі Кларка, Маршалла, Пігу, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89, с.
2. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
3. Економічна теорія: Посібник для вищої школи/ Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. -702, с.
4. Лановик Б. Д.Економічна теорія: Курс лекцій. -К.: Вікар, 2006. -405 с.
5. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. -К.: Інститут аграрної економіки, 1999. -466, с.
6. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник для вузів/ За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. -559 с.
7. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491, с.
8. Уразов А. У. Основи економічної теорії: Навчальний посібник; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323, с.
9. Юхименко П. І. Економічна історія: Навчальний посібник. -К.: Вікар, 2004. -341 с.